Із закінченням другої світової війни, утворенням Організації Об'єднаних Націй розпочався новий етап у розвитку міжнародного публічного права. Ця точка зору тепер домінує у світовій літера¬турі з міжнародного права . У порівнянні з класичним (традицій¬ним) сучасне міжнародне публічне право має всі підстави вважа¬тися новим міжнародним правом.
Класичне міжнародне право було здебільш правом цивілізо¬ваних або християнських держав. Величезний континент Африки і значна частина Азії не виступали у міжнародних відносинах. І тільки внаслідок розпаду колоніальної системи поширилась сфе¬ра дії міжнародного права. Сьогодні світове співтовариство об'єд¬нує близько 200 держав проти 60 на початку XX ст. Більше того, якщо раніше міжнародне право було міждержавним правом, то зараз це право проголошує і захищає права людини і народів. Пи¬тання прав людини органічно вплітаються в міжнародне право, а індивід набуває статус елементу міжнародної правосуб'єктності. Отже, в данин час здійснено перехід до права міжнародного спів¬товариства.
Інший суттєвий висновок, який можна зробити з урахуванням розвитку міжнародного права після 1945 р., полягає в тому, що міжнародне публічне право перейшло від координації дій держав до реалізації цілей міжнародного співтовариства: захисту миру, забезпечення прогресивного розвитку людства, захисту прав людини, захисту нашої планети. Так. величезного загальнолюдського значення набула проблема прискореного розпитку слаборозвину¬тих країн. З метою розв'язання цієї центральної міжнародної про¬блеми у 1974 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Хартію економічних прав й обов'язків держак. Ці важливі доку¬менти стали важливим етапом у процесі утворення міжнародно-правових норм стосовно створення нового міжнародного економіч¬ного порядку. Можна стверджувати також, що сучасне міжнарод¬не публічне право містить необхідний мінімум принципів і норм, які регулюють такі групи глобальних проблем, як загальної безпе¬ки і роззброєння, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища (див. відповідні розділи книги).
Нарешті, окреслимо і той якісний сі рибок, то стався в роз¬витку основних принципів та інститутів міжнародного публічного права у другій половині XX ст.
Насамперед перестали існувати такі принципи й інститути кла¬сичного міжнародного права, як право держави на війну, інститу¬ти завоювання, контрибуції. Сучасне міжнародне публічне право, навпаки, забороняє звернення до війни. Держави повинні розв'я¬зати свої спори тільки мирними засобами. До держави, яка розв'я¬зала агресивну війну, передбачається застосування суворих санк¬цій. Окрім того, існує міжнародна кримінальна відповідальність індивідів, винних у розв'язанні війни.
Традиційне міжнародне право містило норми й інститути, які юридичне закріплювали форми залежності й експлуатації народів (право завоювання колонії, протекторати, сфери виливу, нерівно¬правні договори). В сучасному ж міжнародному праві принципи рівноправ'я і самовизначення народів є одним із основних його принципів.
Істотні зміни зазнали такі інститути і галузі міжнародного пу¬блічного права, як суб'єкти міжнародного права, право міжнарод¬них договорів, міжнародно-правова відповідальність, мирне роз¬в'язання спорів, дипломатичне і консульське право. З'явився ряд нових галузей: право міжнародних організацій, гуманітарне пра¬во, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне кос¬мічне право та ін.
Важливим моментом є прогрес у сфері створення міжнарод¬них механізмів реалізації міжнародного публічного права (Рада безпеки ООГІ, Міжнародний суд ООН, регіональні міжнародні суди й арбітражі тощо).
Таким чином, після другої світової війни спостерігається бурх¬ливий прогресивний розвиток міжнародного права. Визнання при¬мату (переважання) міжнародного права над внутрішнім стало загальновизнаним принципом. Сучасне міжнародне публічне пра¬во значно ефективніше й повніше виконує свої функції в міжна¬родних відносинах. За допомогою його принципів і норм держави встановлюють загально сприйнятні стандарти поведінки в різних сферах взаємовідносин (координуюча функція). Регулятивна функ¬ція міжнародного права виявляється в прийнятті державами таких правил поведінки, без яких неможливі їх спільне існування і спіл¬кування. Міжнародне право, звісно, містить юридичні норми, які спонукають держави дотримуватися певних правил поведінки, і в цьому виявляється його забезпечувальна функція.
Насамкінець, у міжнародному праві склалися певні механізми захисту прав та інтересів держав, то дає підставу говорити про охоронну функцію міжнародного публічного права.
У даний час міжнародне право знаходиться на етапі його за¬гального визнання і застосування. В центрі уваги цієї системи права знаходяться проблеми захисту загальнолюдських Цінностей міжнародно-правовими засобами.