Самостійна робота

Знання юристом основних складових політики. Врахування юристом у своїй діяльності політики.

Професія юриста зобов'язує його вникати в усі сфери суспільного життя, де він відчуває, що саме через відсу­тність досвіду самостійного політичного життя нашого народу появляється незрілість української національної свідомості, яка властива і правникам. Багатовікова атмо­сфера закритості суспільства звичайно позначилась і на його політичній культурі. Тому має місце певна політич­на невпевненість, розгубленість юристів, дефіцит їх по­літичних переконань. Це нерідко позбавляє юристів ви­важеної політичної стратегії у правоохоронній діяльності.

Як відомо, Закон забороняє юристам вступати у будь-які політичні партії. Але позапартійність не означає де-політизованість, оскільки юрист має власні політичні погляди, хоча вони не повинні безпосередньо впливати на юридичну діяльність.

На думку деяких дослідників термін «політична культура» появився у 50-х роках XX ст. Існують різні підходи щодо змісту даного поняття, що виявляється в численних дефініціях.

Зрозуміло, що політична культура є складовою духо­вної культури й утворюється багатьма видами культур (субкультурами). Так, одна із видів культур - політична культура юриста - увібрала в себе ті структурні елемен­ти усіх видів політичних субкультур, які необхідні у пра­воохоронній діяльності. Тому політична культура тісно пов'язана з політичною культурою суспільства, політич­ною культурою соціальних груп та політичною культу­рою окремих осіб.

У наукових дослідженнях С. Рутара окреслюються наступні підходи до розуміння політичної культури. На­приклад, політична культура, це: 1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу; 2) якісний стан функціонування інститутів по­літичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінно­стей інформації (174, 29). На нашу думку, найоптимальніший третій аспект, оскільки політична культура роз­глядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення є засобом інформації оцінки полі­тичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що важливе для розгляду юридичної справи. „--- Політична культура юриста - це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.

Розглянемо групи компонентів, які визначають політичну культуру юриста.

Розвиток політичної культури юриста полягає у сві­домому засвоєнні і критичному осмисленні ним історич­них та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен у першу чергу потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду укра­їнського народу. Юрист має зрозуміти, що всі політичні невдачі українців пов'язані з великим прагненням до не­залежності, свободи. Історичні умови сприяли розвитко­ві української національно-правової теорії. Звідси постає висновок, що інформаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури працівників пра­воохоронних органів. Лише теоретично осмисливши ми­нуле, можна здійснити багатоаспектний культурологіч­ний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Отже, соціальна пам'ять у питаннях політики, ставлення до власної історії, практики, полі­тичної боротьби спричиняє активні впливи на форму­вання політичної культури юриста, оскільки засвоюють­ся політичні уроки, глибоко усвідомлюється національ­но-політична ідея.

Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дозволяють більш ефективно здійснювати аналіз і оцінювати явища суспільного життя. Справа в тому, що так чи інакше юрист при виконанні службових обо­в'язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко зорієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'ясню­вати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте, незалежно від політичних уподобань, головним у діяль­ності юриста є Закон. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.

Не менш важливою є здатність кожного юриста ви­робити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Украї­ні. Тому потрібно розвивати у собі навички політичного регулювання й управління, політико-правові здібності.

Зміст політичної культури юриста вміщує також пе­реконання та усвідомлення політичних цінностей. Тобто цінність політичної культури правника полягає у тому, що вона сприяє піднесенню і культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленню кожного до виконання своїх службових обов'язків. Вона переду­сім постає для юриста засобом утвердження загально­людських цінностей, передбачення перспективи по­дальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої) думки.

Йдеться про уміння юриста осмислювати своє став­лення до правової дійсності з політичних позицій. У да­ному випадку домінує здатність політичної оцінки наці­ональної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. У свою чергу, усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню глибоких патріотичних почуттів юристів, адекватному розумінню тимчасових політич­них, ідеологічних й економічних труднощів нашої дер­жави. У противному разі політико-правова невизначе­ність юриста негативно впливатиме на виконання про­фесійного обов'язку. Це означає, що політична культура юриста органічно поєднана з виконанням внутрішнього імперативу службового обов'язку.

Для глибокого розуміння такого компонента полі­тичної культури юриста як здатність передбачати по­літичні наслідки власної правоохоронної діяльності, не­обхідно звернутися до політичної думки України. її суть полягає у поясненні закономірностей, основних напрямів суспільного процесу в Україні. Адже юрист не повинен бути пасивним суб'єктом політичного життя українсько­го народу. Опановуючи політичну науку, він усвідомлює мету розвитку українського суспільства, знаходячи ефе­ктивні правові методи розуміння цього процесу.

Так, одним із методів демократизації, правового роз­витку України є найповніше врегулювання суспільних від­носин правовими нормами. Тому саме політична ефектив­ність юридичної діяльності дозволяє визначити відповідні шляхи утвердження цивілізованого правопорядку. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. А політична культура дає можливість юристові зрозуміти, що правовим та й еконо­мічним реформам обов'язково передують політичні. Це особливо стосується України, де політичні надії й споді­вання століттями поступово переходили у політичні оріє­нтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, поєднання національних та загальнолюдських цінностей.

У процесі виконання службового обов'язку такі цінно­сті становлять підґрунтя можливих політичних наслідків. Наприклад, у виборі методів стабілізації криміногенної обстановки юристу доцільно виходити із пріоритету наці­онально-державницьких політичних цінностей. Незважа­ючи на існування численних політичних течій в Україні (прихильність до однієї з них безпосередньо впливає на власну юридичну діяльність), юрист має керуватися дер­жавницькими цілями, закріпленими у Конституції Украї­ни. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави юрист спроможний справедливо регулювати по­літичні інциденти у правоохоронній діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов'язаний охороняти, оскільки у противному випадку можуть виникнути правові наслідки.

У цілому можна сказати, що політична культура юриста є основою розв'язання правових проблем при виконанні службового обов'язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної куль­тури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з «душею народу».