ПАРАДИГМА (paradigm) – від древнегр. paradeigma – приклад, зразок.За Томасом Куном, парадигмою називається модель постановки проблеми і її розв’язання у науковій спільноті. Це сукупність методів і прийомів, якими користується те чи інше наукове або філософське співтовариство, об'єднане загальною науковою або філософською ідеологією. Це система знань і методів, що поділяється і використовується під час наукових розвідок більшістю вчених у певний досить тривалий період.Зміна парадигм пов’язана не зі зміною проблеми (устрій та функціонування людської мови і підґрунтя такого устрою та функціонування). З плином часу змінюється погляд на проблему, народжується нова гіпотеза її розв’язання, а головне – відшукується новий шлях вирішення проблеми, створюють нові методики. Різку зміну парадигм Т. Кун називає науковою революцією (наприклад, "хомскианска революція в лінгвістиці", яка знаменувала прихід генеративної лінгвістики Н. Хомського на зміну класичному структуралізму Ф. де Соссюра).Глобально розглядають три лінгвістичні мега-парадигми наукових досліджень: порівняльно-історичну (к. 18 ст. – поч. 20 ст.), системно-структурну (поч. 20 ст. – сер. 20 ст.) й антропоцентричну (з 70х р.р. 20 ст.), усередині яких виділяють часткові парадигми, або напрямки.Сучасний етап у розвитку лінгвістики характеризується своєю антропоцентричною спрямованістю. При антропоцентричному підході до вивчення мови проголошується принцип вивчення мови в тісному зв'язку з буттям людини. Актуальність проблеми взаємин об'єктивної дійсності, мови й мислення на черговому витку розвитку науки акцентує “людський фактор”, що припускає дослідження мовних феноменів у тісному зв'язку з людиною, її мисленням і різними видами духовно-практичної діяльності.З погляду антропоцентризму, мова розглядається як виразник і носій думки, продукованої автором, як її невідривна складова. Антропоцентрична лінгвістика активно розвиває ідею В. фон Гумбольдта, виражену О.О. Потебнею в такий спосіб: «Говорити, значить не передавати свою думку іншому, а тільки збуджувати в іншому його власні думки». Прагнення до врахування “людського фактора” в мові передбачає вивчення мови з метою пізнання її носія. Робиться спроба розглянути мовні явища в аспекті “мова й людина”. Таким чином, на перший план виходить вивчення мовної особистості як Ego, що визначає семантичний простір мови. У такому аспекті досліджується соціально та національно значима поведінка мовної особистості, співвідношення та взаємозв'язок мови й культури, культурне явище і його мовне позначення тощо. Антропоцентричний підхід – це переключення інтересів дослідника з об'єктів пізнання на суб'єкта пізнання, тобто аналізується людина в мові й мова в людині.