Власне ім’я (власна назва) – це іменник, виражений словом чи словосполученням, що служить для виділення названого ним об’єкта з низки подібних для його індивідуалізації та ідентифікації. Серед власних назв вирізняють: антропоніми – імена людей; топоніми – географічні назви; зооніми – клички тварин; астроніми – назви небесних тіл; гідроніми – назви водоймищ; етноніми – назви народів, етнічних груп тощо.Існує кілька способів перекладу власних назв, основними з яких вважаються транслітерація, транскрипція та калькування. Транскрипція і транслітерація – це способи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її форми за допомогою букв мови перекладу. При транскрипції відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при транслітерації його графічна форма (буквений склад). Оскільки фонетичні й графічні системи мов значно відрізняються одна від одної, передача форми слова мовою перекладу завжди трохи умовна й приблизна. У перекладах при транскрибуванні можуть застосовуватись елементи транслітерації: Birmingham – Бірмінгем, Brighton – Брайтон, Kingstown – Кінгстаун, і збереження деяких особливостей орфографії слова, що дозволяють наблизити звучання слова в перекладі до вже відомих зразків: Hercules – Геркулес, Columbia – Колумбія. Традиційні виключення стосуються, головним чином, освячених звичаєм перекладів імен історичних особистостей і деяких географічних назв (Charles I – Карл I; William III – Вільгельм III; Edinborough – Единбург) .Калькування –це спосіб перекладу лексичної одиниці такою її лексичною відповідністю, що копіює структуру вихідної лексичної одиниці: New South Wales – Новий Південний Уельс, Cape of Good Hope – Мис Доброї Надії. Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином перекладний відповідник не порушує норми вживання і сполучуваності слів в мові перекладу.Останнім часом спостерігається тенденція вживати транскрибування там, де раніше застосовувалась транслітерація, особливо при перекладі географічних назв.