Антропоцентрична спрямованість мовознавчих досліджень привела до появи нової парадигми, що називають когнитивно-дискурсивною. У межах цієї мовознавчої парадигми мова розглядається, з одного боку, як інструмент фіксації результатів когніції (пізнання людиною дійсності), а з іншого, – як інструмент створення в результаті спілкування дискурсу (мовленнєвого твору як сукупності інформаційних, текстових, ситуативних чинників). Як відомо, антропоцентричний підхід виводить на перше місце людину робить її головним об’єктом вивчення, а мова вважається головною характеристикою людини, її найважливішої складовою. Людський інтелект, як і сама людина, немислимий поза мовою і мовною здатністю як здатністю до породження й сприйняття мовлення. Текст, створюваний людиною, відбиває рух людської думки, будує можливі світи, закарбовуючи в собі динаміку думки та способи її подання за допомогою засобів мови.Лінгвістична парадигма антропоцентризму увібрала в себе досягнення багатьох наук і сконцентрувала свої дослідження у двох сферах: комунікативній і когнітивній, кожна з яких докладає зусиль для розв’язання питань, пов'язаних з виконанням мовою однієї їх двох своїх основних функцій.Виконані з урахування вимог когнітивної парадигми мовознавчі дослідженні роблять внесок у розвиток розділу лінгвістики, який отримав назву когнітивної лінгвістики. Будучи розділом мовознавства когнітивна лінгвістика, досліджує мову, але при цьому користується надбаннями когнітології – загальнонаукового напрямку, об'єктом вивчення якого є людський розум, мислення й ті ментальні процеси, які з ними пов'язані. та характеризують певними принциповими установками:
1) когнітивізм – вимога вивчати людину як систему обробки інформації, а поведінку людини описувати та пояснювати в термінах її внутрішніх (когнітивних) станів. Ці стани фізично проявлені, їх можна спостерігати, й інтерпретують їх як отримання, переробку, зберігання, а потім мобілізацію інформації для раціонального розв'язання завдань.
2) функціоналізм, що орієнтується на мову не стільки як на об'єкт, але, насамперед, як на інструмент діяльності, а також на вивчення усього розмаїття функцій мови;
3) экспланаторность, що полягає у поясненні й інтерпретації мовних явищ;
4) експансіонізм – міждисциплінарний характер досліджень, що передбачає вихід в інші науки.