Складання попереднього плану

Обравши тему наукового дослідження, студент за порадами викладача та виходячи з власних наукових інтересів, виробляє попередній план, який у ході пошуку буде вдосконалюватися та уточнюватися.

Вивчивши бібліографічні джерела за тематикою дослідження, прикинувши напрям і обсяги власних розробок, свої можливості і вподобання можна скласти реальний план. Якщо ідеї майбутньої роботи ще не сформувалися, можна скласти декілька варіантів плану, або скласти попередній робочий план, перелічивши через дефіс питання, які слід розкрити в рамках контрольної роботи.

У плані слід уникати дуже загальних фраз і назв, але і не слід сильно «звужувати» план, адже питання, винесене в назву пункту плану, доведеться потім розкривати. Неправильно називати пункти плану одним словом, так само як і не рекомендуються дуже довгі назви, що займають більше трьох рядків. План може допомогти скласти і керівник. Але керівнику, кінець кінцем, не доведеться писати роботу за цим планом; крім того, науковий керівник – людина, як правило, зайнята і не зможе витрачати багато часу на подібну роботу. До речі, навіть і він може не знати всіх аспектів конкретної наукової проблеми, не володіти повною мірою відповідним науковим апаратом. У результаті і такий план може виявитися неоптимальним. А невдалий план – джерело непотрібних проблем, зайвих витрат праці і втраченого часу.

Будь-яке наукове дослідження має певну логічну конструкцію. Основними структурними складовими контрольної роботи є:

– Зміст;

– Вступ;

– Розділи (як правило – від двох до трьох) основної частини з можливим поділом на підрозділи;

– Висновки;

– Список використаної літератури;

– Додатки (при необхідності).

Незважаючи на те, що якихось жорстких вимог до кількості розділів і підпунктів у роботі немає, тут потрібно керуватися здоровим глуздом. Зрозуміло, що робота не повинна складатися з одного розділу, а розділ – з одного підпункту. Прийнято писати не менше двох розділів. У будь-якому випадку краще, якщо подальші пункти плану будуть певним чином логічно випливати з попередніх, а також будуть збалансовані між собою за обсягом (кількістю сторінок) (див. Додаток Б).

Обсяг контрольної роботи становить 10-15 сторінок друкованого тексту. Відповідно орієнтовний обсяг структурних частин роботи:

вступ – не повинен перевищувати 1 сторінки;

розділи – по 5–6 сторінок (якщо 2 розділи);

висновки – не повинні перевищувати 1-2 сторінки.

Літературні джерела можна розміщувати в списку літератури в алфавітному порядку або в порядку згадування по тексту наукової роботи.

До обсягу основного тексту контрольної роботи входить кількість сторінок від першої сторінки до останньої сторінки загального висновку роботи.

Мінімальний обсяг джерел визначається в залежності від специфіки теми, її хронологічних меж тощо. Дослідник завжди повинен прагнути до використання якомога ширшого кола джерел та літератури. Умовно вважається оптимально допустимим таке зіставлення: на одну сторінку тексту має бути не менше одного джерела + 25% загального обсягу дослідження. Звертаємо увагу, що в наукових роботах до списку літератури вносяться лише ті позиції, на які було зроблено посилання у тексті роботи.