В режисерському сценарії визначається ритмічна побудова, звукове вирішення, технічне забезпечення. На основі цього документу вже створюється остаточний кошторис. Тому таке важливе значення має ця робота для реалізації ідеї як такої.
Форма запису може варіюватися, але на ТБ прийнята така:
| Те, що має побачити глядач | Те, що має почути глядач |
| По Хрещатику ідуть ведучі програми Іванко і Наталя. | Іванко: Що сталося, Наталю, ти така стурбована? Наталя: Так весна ж! А в мене проблеми із одягом. Іванко: Цю проблему дуже легко вирішити. Ходімо, дещо покажу... |
| Вони заходять у Центр молодіжної моди. (І так далі) |
До сценарно-режисерської розробки додається технологічна записка, в якій вказані технічні засоби (камера, акумулятори, штатив, мікрофони, монітори, зв'язок, магнітофони, освітлювальна апаратура, кран тощо), хронометраж майбутньої програми, планований час ефіру, можлива аудиторія, необхідна кількість носіїв (касет), знімальних та монтажних змін.
У кіно з роками виробилася така форма, в якій існує 7 граф:
| № кадру | Об’єкт | Круп-ність | Хроно-метраж | Зміст кадру | Звук | Примітки |
| Вулиця | Заг. | 9 сек. | По вулиці йдуть Іванко і Наталя: ПРИВІТ! | Муз. | Камера, LPL, спец. авто |
1.Порядковий номер. За кількістю номерів можна передбачити ритмічну побудову екранного твору. Музичний кліп, що травє 4 хвилини, може мати кілька десятків номерів кадрів. А в художньому кіно режисер О.Сокуров зняв 52-хвилинний фільм одним кадром.
2. Об'єкт. Тут має бути визначено, де саме відбуваються зйомки: в павільйоні, на натурі, в інтер'єрі, причому, якщо об'єкти мають однакову назву (клас), то їм можна дати додаткову назву (клас Наталі), або номер (клас №1). При подальшій роботі кадри, що знімаються на одному об'єкті, групуються і знімаються підряд, якщо завдання не вимагає зміни дизайну в кадрі чи дозволяють пора року або інші умови.
3. План або крупність. Запис в цій графі робиться за визначенням, прийнятому у фото і кіно: загальний план (коли людина в кадрі вміщується на повний зріст, для визначення місця дії, кількості задіяних осіб, напрямку руху), середній план (людина в кадрі по коліна або пояс, для обмеження кількості діючих осіб, для кращого розуміння жестикуляції), крупний план (людина по груди, або сама голова, для кращого показу міміки) і деталь (окрема частина обличчя або тіла людини, також дрібні предмети, для загострення або пояснення ситуації).
4. Хронометраж/метраж. В кіно прийнято виміряти час дії на екрані метрами витраченої плівки, через її вартість і одноразовість використання. Відеофільми і телепроекти виміряють хвилинами і секундами через необхідність розраховувати до секунди ефірний час. Ця інформація дуже важлива для визначення темпу всередині кадру і для визначення довжини всього твору в цілому. В кіно прийнято дробити “по частинах”, тобто за обсягом плівки в одній коробці, по 10 хвилин. На телебаченні такого поділу немає, тому і в сценарії, наведеному раніше, не визначається тривалість дії окремих кадрів на екрані. Технологічні можливості телебачення дозволяють продовжити сцену, уповільнити чи прискорити, використати один і той же кадр кілька разів під час подальшої обробки матеріалу монтажем. Кіно таких можливостей не має, тому треба все продумати і передбачити заздалегідь.
5. Зміст кадру. Тут записують все, що відбувається в кадрі, всі задіяні особи і їхні репліки. Треба записувати навіть незначні на перший погляд відомості: чи є сніг, чи калюжі, чи натовп, чи пуста вулиця, тому що така інформація під час зйомки потребує додаткових умов чи зусиль по організації кадру.
6. Звук. Крім реплік у творі може звучати музика, або шуми, або закадровий текст. Саме це і фіксується у цій графі, бо на відтворення відповідної акустичної інформації може знадобитися додатковий час чи фінансування.
7.Примітки. Тут міститься дуже важлива інформація, яка стосується масовки, освітлення, спецтранспорту, реквізиту, засобів для запису або відтворення звуку, зображення і всього, що необхідно для зйомки конкретного кадру.
Працюючи над режисерським сценарієм кінотвору, необхідно його будувати поепізодно, тобто об'єднувати кадри за смислом, візуальним або музичним оформленням, за дією чи настроєм. Можна розглядати епізод з іншої точки зору: інформація, ряд ідей і образів, які складають ціле. В цей час необхідно вирішити для себе кілька питань:
В чому смисл епізоду?
Як краще розкрити смисл за допомогою відеоряду?
Як краще використати звуковий супровід (музика, діалог, звукові ефекти, коментар)?
Слід памятати, що кожний епізод, кожна репліка в діалозі чи фраза у тексті мають два виміри – один, суто зовнішній, і другий, головний, що існує в свідомості глядачів, яких автори спонукають до активної творчої роботи.
Хронологія чи конфліктний розвиток сюжету - два найпростіших і популярних прийоми побудови фільму. Як правило, фільми, замовлені на зйомку сюжетів, повязаних із подією, автори подають у хронологічному порядку, а розповідь про якусь людину часто починають з проблеми, яка повязана з цією особою.
Дуже ефективні у драматургічній побудові мотив пошуку та розкриття тайни.
Надзвичайно важливим є початок фільму, його перші кадри. По-перше, глядача треба “спіймати на гачок”, а по-друге, задати тему фільму і напрямок розвитку дії. Як правило, автори-початківці перші фрази роблять оповідними. Але дуже зручно починати з короткого твердження, доповненого гострим провокаційним коментарем, або з епатажного кадру.
Так само режисеру треба ретельно продумати останні кадри, щоб у глядача не виникало непотрібних думок чи почуттів, викликаних його незадоволенням. У відомому серіалі Штирліц каже: “Запам'ятовуються останні слова”. Це стосується і фіналу екранного твору. Часто автори пропонують глядачеві спокійні фрази, що підсумовують побачене, а в “картинці” показують пейзажі чи героїв, які “філософські”сидять і спостерігають щось або йдуть від камери у “нові пригоди”.
Над режисерським сценарієм режисер працює сам, долучаючи конкретних творчих співучасників проекту для вирішення питань щодо зображення чи звуку.
У підготовчому періоді режисер вирішує сам чи спільно з членами знімальної групи, які саме виконавці і об'єкти будуть в кадрі, хто буде відповідальний за звук, створює творчу групу з фахівців і однодумців, розробляє послідовність майбутніх зйомок і вирішує інші необхідні технологічні проблеми.
Найголовніше в цьому етапі - режисерське “бачення” майбутнього твору. Прочитавши (написавши) літературний сценарій, режисер у своїй уяві вже бачить бодай у загальних рисах свій фільм. Це є запорукою успішної роботи над його здійсненням.
“Режисерський сценарій - це життя ідеї в образах, своєрідне вміння знайти зоровий еквівалент літературному викладу, відбір прийомів та засобів вираження, характеристик персонажів, деталізації дії, образності та стильової манери розповіді.” (В.Ілляшенко “Книга режисури”.)
Режисер має розчленувати сценарій на окремі фрагменти для зйомки, а потім під час монтажу знову зібрати його в цілісний твір.
Працюючи над рішенням майбутнього фільму режисер весь час має пам'ятати про враження, емоції й думки, які повинні з'явитися у глядача. Але водночас не повинен забувати про тих, хто разом із ним буде втілювати проект в екранне життя. Режисер має знати відповідь на всі питання, що можуть з'явитися у оператора чи композитора, актора чи документального героя.
Разом із тим, що режисерський сценарій є творчим документом, він також основний матеріально-фінансовий документ, на основі якого планується вся виробнича діяльність режисера. Таким чином, режисерський сценарій - творчий і виробничий план постановки одночасно. До його створення слід підходити з почуттям максимальної відповідальності.
Після затвердження режисерського сценарію в багатьох випадках, особливо, якщо це робота над рекламним роликом або ігровим сюжетом, настає етап розкадровки.
На телебаченні до режисерського сценарію ставлення дещо інше: якщо планується одна з циклових програм, то деякі подробиці стають неважливими через те, що вже відомі прийоми зйомки, розкриття теми і монтажу майбутньої передачі. Але якщо це перший випуск, то тоді треба більш детально проробляти сценарій, в який вводити необхідну інформацію і робити його схожим на кінозразок.