Експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка - ці вузлові моменти в різних творах приймають різні форми вираження. В одних експозиції присвячується багато епізодів, в інших експозиція й зав'язка співпадають. Є сценарії, де кульмінації відповідає єдина коротка сцена, а є такі, де важко виявити хоча б кульмінаційний епізод, оскільки в основному конфлікті бере участь велика кількість дійових осіб, які між собою теж стикаються.
Технічні можливості кіно і телебачення дозволяють демонструвати необмежену кількість місць дії, велике число персонажів, показувати різні сфери діяльності людини й таїни природи, дозволяють створювати художні твори, які не пов'язані з драматургією конфлікту в чистому вигляді: подорожі, концерти, фільми-плакати, спортивні репортажі, огляди і т.д. Але й цих творах побудова сценарію ґрунтується на поступовому нарощуванні інтересу глядача.
Велике значення автори завжди надавали проблемі початку фільму. Початок - одночасно детальне знайомство глядача з часом, місцем і обстановкою дії та розстановка, “дислокація” сил, що розпочинають боротьбу. Енергійний початок дає економію часу, а розгорнута експозиція можлива тільки у великих формах, або коли мова йде про мало знайому історичну епоху чи незвичайне середовище. Експозиція має задавати тон, емоційне зафарбування, підготувати глядача до сприйняття основних подій. Але це не набір ілюстрацій до подій, що мають бути, це самі події, які підготують початок конфлікту. Для скорочення хронометражу і швидкого введення глядача у суть справи можна використати мотивовані написи.
В експозиції автор стикається з проблемою введення дійових осіб. Бувають фільми, де герой з'являється в перших кадрах фільму. Є й інший варіант - про героя ведуть мову інші персонажі і тільки потім він з'являється. Але важливо, щоб момент появи героя був таким, що запам'ятається і відповідає задуманому характеру. У відомому фільмі “Любимая женщина механика Гаврилова” весь час герої говорять про те, як відреагував би Гаврилов, що сказав би. І тому, коли цей Гаврилов з’являється в останніх кадрах фільму, глядач дуже добре його знає і приймає героя саме так, як потрібно авторам твору.
Коли глядач зорієнтувався, що до чого, він може спостерігати за початком зіткнення основних героїв, тобто порушенням звичного ритму життя та їх повсякденних звичних зв'язків.
Зав'язку не завжди можна вкласти в одну сцену, але й розтягувати її не слід. Виникнення драматичного протиріччя вимагає його вирішення. Боротьба протікає у нарощування, підсиленні драматичної напруги. Звісно, можливі деякі спади напруги, але не за рахунок спаду цікавості глядача. Дуже важливо побудувати дію після зав'язки так, щоб другорядні деталі не були прийняті за важливі обставини. Намагання вплинути на цікавість глядача окремими яскравими сценами, які не мають прямого відношення до розвитку конфлікту, чи розважити вставними атракціонами може лише стати на заваді сприйняття фільму.
У процесі розвитку конфлікт досягає найвищої напруги. Супротивні сторони змушені застосувати останні найсильніші засоби. Настає час драматичного вибуху, за яким іде неминучий результат драматичної боротьби - кульмінація. Локальний конфлікт, зосереджений біля невеликої групи дійових осіб, дає можливість чіткої композиційної побудови й виділення вирішального моменту в єдиній сцені.
Після кульмінації настає стрімкий рух до фіналу. Чим скоріше він відбувається, тим краще враження залишає фільм. Часто кульмінація й розв'язка смикаються. Дистанція від кульмінації до фіналу залежить від кількості тематичних ліній і задіяних осіб. У сучасних фільмах часто залишається деякі недомовки, із тим, щоб потім повернутися до продовження цієї теми. Сучасні теоретики і практики ще вводять терміни “апофеоз” і “катастрофа”. Апофеоз, у цьому сенсі,- ситуація, коли добро перемагає, навіть с мерть героя подається оптимистично. Катастрофа –це такий фінал, коли нема сподівань на кращу долю персонажів.
Іноді автори дають так званий епілог, в якому розповідають про подальше життя задіяних осіб. Намагання довести всі проблеми до щасливого вирішення чи детального пояснення призводять до спрощеного тлумачення життєвих протиріч.
Весь фільм складається з окремих кадрів, в яких теж можна прослідкувати драматургічну побудову. Але в таких окремих фрагментах кульмінаційні моменти є значно дрібнішими за головну кульмінацію.
Кожний план не сприймається однаково з початку і до кінця. Глядач спершу знайомиться з ним, визначає його місце, це, так би мовити, експозиція. Потім настає момент максимальної напруги уваги, коли глядач уловлює значення, основну думку плану, виділяє жест, слово чи рух, необхідні для розвитку дії. Після цього увага слабне і навіть може з'явитися відчуття нудності, нетерпіння, якщо кадр триває. Але якщо кожний план уривається й змінюється наступним у ту мить, коли увага починає слабнути, тоді увага буде весь час триматися в напрузі, і можна вважати, що у фільмі хороший ритм.
Окремі кадри складаються в сцени, в яких зафіксовано одну дію, що також розвивається за законами драматургії. Зі сцен будується епізод, невелика розповідь про подію. З'єднані епізоди і є фільм. З окремих фільмів-серій складається серіал.
Питання для самоконтролю:
1 Розказати про фабулу твору.
2 Розтлумачити відмінності у трактуванні “фабули” і “сюжету”.
3 Визначити вузлові моменти композиції твору.
4. Розказати про прийоми загострення сюжету.