В перші роки свого існування кінематограф висунув як драматургічну основу - новелу, маленьке оповідання. Але немає підстав твердити, що фільми знімалися за сценаріями. Скоріше то були режисерські сценарії без попереднього літературного сценарію. Ще в 20-х роках основою залишалися схема, план, або літературні начерки для емоційного збудження режисера. Практика дала кілька вдалих екранізацій за творами Л.Толстого, В.Маяковського. Особливо важливим для розвитку кіно було авторство С.Ейзенштейна, О.Довженка, С.Герасимова, М.Ромма, що стали першовідкривачами естетичних норм, збагатили кіномову новими засобами вираження, визначили ряд законів для кінематографу.
З визнанням сценарію як драматургії визнано і новий вид авторської творчості - кінодраматургію. В основі її покладено конфлікт, концентрацію дії, довільне поводження із простором і часом, наявність слова, стильові і жанрові засоби: метафора, символ, порівняння тощо.
Сучасні екранні мистецтва існують вже багато років, тому в чистому вигляді вже не існує ані жанрів, ані навіть видів.
І все ж кінематограф традиційно поділяється на види:
ігрове
неігрове кіно,
анімація.
За жанрами це драма, трагедія, комедія.
Просвітницьке кіно, документальне поділяється на жанри:
нарис, портрет, есе, учбовий фільм, реклама, фільм-плакат.
Телебачення поділяється на самостійні жанри:
новини, телевистава, комп'ютерна графіка, ток-шоу, телепрограма, телефільм і авторське ТБ.
Для того, щоб з'явився один з вище названих творів, необхідно майже однакові підготовчі роботи, а також зйомка і монтаж. І тільки спосіб доведення до глядача може різнитися, хоча і телепрограми, і кінофільми зараз можна дивитися як у себе вдома, так і на великих площах під час святкових шоу.
Але всі названі раніше різні твори мають загальну назву: дійове екранне видовище. Чому екранне - зрозуміло. А дійові видовища мають спільні риси: “спосіб, яким автор доводить свою думку до глядача в дійовій формі через зіткнення характерів, що розвиваються” (М.Ромм. Лекції з режисури), тобто драматургія, зображення, звук, виконавець і глядач і т.д.
І щоб це видовище організувати потрібні певні знання і навички. Тобто має бути режисер.
Видовище складається з перерахованих вже компонентів: зображення, звуку, простору, часу, виконавця, глядача. І все це має бути закладено в драматургії екранного твору: має бути інформація про те, яким буде цей твір за хронометражем, в якому історичному або вигаданому просторі і часі він буде розгортатися, як будуть організовані “картинка” і звук, хто буде діяти в кадрі і на яку аудиторію розраховують автори.
У технології створення екранних мистецтв існує поділ на творчі професії: драматург, оператор, композитор, актор, режисер. Але часто автори суміщають професії. В історії мистецтва є тому багато прикладів. Ось чому в програмах підготовки спеціалістів для кіно чи телебачення є курси різної наповненості для різних фахівців із усіх творчих професій, які докладають рук до створення видовища. А з усіма митцями під час роботи над майбутнім екранним проектом стикається режисер. Тому він має дуже добре знати тонкощі праці всіх учасників творчого процесу. хоча сам може володіти досконало тільки одним умінням - режисурою.
Що ж таке режисура? Це мистецтво створення видовища. Або ще - це мистецтво перекладу літератури на мову екрану. Можна підшукати ще кілька визначень, але всі вони зведуться до одного: до шляху між ідеєю і технологією, між вербальним, словесним образом і образом звуко-зоровим. Звісно, є відмінності у реалізації ідеї в театрі, кіно чи на телебаченні. Але суть залишається одна: екранна реалізація задуму.