Необхідно ретельно продумати всі компоненти фільму. Ми вже розглянули драматургію і її місце у творенні видовища. Не менш важливим є визначення аудиторії, для якої готується твір. Глядачмає бути активнимкомпонентом, бо на нього націлена драматургія.
Носієм специфіки видовища є виконавець. Це може бути професіонал-актор, непрофесіонал-типаж, документальний герой, чи анімаційний персонаж. Навіть тварини, які знімаються у фільмах, стають носіями глядацьких вражень через те, що глядач сприймає їх дії й стосунки через власний досвід і надає тваринам людських рис. Між виконавцем і глядачем існують діалектичні стосунки.
Найбільш відомі такі типи глядацького сприйняття:
перевтілення (глядач перевтілюється у якусь дійову особу);
перенесення (ніби глядач “там”);
співчуття, співпереживання, співстраждання (“над вымыслом слезами обольюсь” - А.Пушкин);
професійний тип сприйняття, трохи відсторонений - “як це зроблено”.
Пам'ятаючи все це, режисер вибудовує стосунки із глядачем таким чином, щоб глядач став активним компонентом фільму, щоб його бажання додивитися до кінця не пропало, а пам'ять про екранний твір жила ще довго.
3.3. Звук, простір, час як компоненти видовища.
Не менш важливим для екранного твору є звук, який є акустичною частиною видовища.Звук буває чотирьох видів:
1. Мова - єдиний вид звуку, який потребує розуміння. Дикторський текст, акторські репліки, авторський коментар можуть бути дубльовані (коли всі фонограми, крім реплічної незмінні), перекладений субтитрами або закадровою начиткою (коли всі фонограми незмінені).
2. Музика (може бути різною). Закадрова створює певний настрій.
3. Шуми документальні чи штучні. Створюють акустичну атмосферу.
4. Пауза - дуже важливий вид звуку, тобто його відсутність. Необхідна для переходу від одного виду звуку до іншого.
Звук може бути синхронним, коли глядач бачить джерело звуку, чи закадровим. Звук має сильніший від зображення вплив на глядача і не може перетворюватися на ілюстрацію.
Велику роль грає слово, що буде вимовлене з екрану. Це може бути діалог - текст, який скажуть дійові особи в кадрі чи за кадром. Це можуть бути написи. І від їхньої експресії залежить реакція глядача.Це може бути авторський коментар чи дикторський текст. Це може бути підтекст, тобто слово може нести подвійний зміст, коли воно поєднане з поведінкою в кадрі чи зі словом за кадром.
Розглянемо кілька варіантів тексту в екранному творі.
Дикторський текст:офіційна розповідь диктора проте, що відбувається на екрані; диктор-коментатор; розповідь від імені героїв, розповідь від імені авторів фільму; розповідь від імені неживого предмету, про який йде мова; віршований текст…
Діалоги:між чоловіком і жінкою, між героями у кадрі чи за кадром, інтерв’ю, риторичні або провокаційні запитання, звернення до живих від імені мертвих, ліричні відступи, приказки, прислів’я, жарти, гумор, анекдот.
Простір, у якому відбувається дія фільму, може бути створений за допомогою декорації чи спецефекту, світла чи звуку, деталі чи монтажу, або просто напису. Він може бути реальний, природний чи умовний, але цей простір називають екранним.
Наприклад, світло (у темряві чи в освітленому середовищі) створює необхідність у насиченні деталями інтерєру чи зводить її до мінімуму. Нічні кадри можна знімати, створюючи обставини дії тільки за допомогою світла, освітлюючи дуже обмежений простір.
За допомогою звуку можна створити враження навколишнього середовища, не показуючи його. Діалог осіб може відбуватися на нейтральному фоні, але звук сільського двору, чи міської вулиці, чи стукоту коліс по рейках створить у глядача необхідне для авторів враження певного середовища.
Деталь – дуже цікава річ в умілих руках. Напівтемрява (світло), ікона з лампадкою (деталь) – і глядач вважає, що дія відбувається в церкві.
Щодо монтажу: знявши, як герой твору виходить за двері в декорації чи в інтер’єрі, скажімо, у Києві, а потім примонтувавши, як той самий герой виходить із дверей, скажімо, у Парижі, глядач буде думати, що весь цей епізод було знято у Парижі.
Напис, взагалі, дає інформацію, в яку глядач вірить одразу по прочитанні.Наприклад: “Берлін, 11 година”, а зйомки відбуваються, скажімо, в Ризі.
Сучасні електронні засоби дозволяють створювати будь-яке середовище за допомогою так званих спецефектів, тобто знімати в одному середовищі, а на екран подавати зовсім інше.
Є кілька видів часу, які задіяні у видовищі:
Видовищний час - час тривалості видовища.
Історичний час - час, коли відбуваються події у творі (теперішній, майбутній, минулий, вигаданий).
Концептуальний час - час авторського показу подій (ціле життя може бути показане за 20 хвилин, або вибух, що триває секунди, “розтягнений” на кілька хвилин).
Глядацький час - час, протягом якого глядач пам'ятає свої переживання, пов'язані з видовищем.
І всі ці компоненти мають бути закладені в сценарії.