Засновником учення про грунт як біокосне тіло вважається В.В.Докучаєв. Він визначав грунт як природно-історичне тіло, що утворюється під впливом клімату та живих організмів із геологічних порід. Найголовніше в його визначенні це наголос на те, що без живих організмів грунту бути не може.
Для утворення грунту необхідно 5 головних факторів:
1. Наявність материнської гірської породи, яка виступає як матеріальне джерело формування грунту;
2. Наявність живих організмів;
3. Рельєф місцевості, який впливає на характер трансформації гірської породи живими організмами і тип грунту, що формується;
4. Клімат;
5. Час, оскільки ґрунтоутворення є досить повільним процесом.
Центральним фактором ґрунтоутворення все ж таки є живі організми. Саме вони в сукупній дії з іншими факторами утворюють зовсім нове біокосне тіло – грунт.
Екосистемні функції грунту різноманітні, але основні дві:
1. Грунт забезпечує рослини поживними речовинами та водою і тільки на
грунті автотрофні зелені рослини повністю розкривають свій потенціал синтезу органічних речовин;
2. Грунт є місцем мінералізації відмерлих решток та продуктів життєдіяльності живої речовини.
Грунт може підсилювати дію окремих абіотичних факторів, видозмінювати цю дію, а то й гасити її (чорноземи України здатні знижувати вплив атмосферної посухи за рахунок великої водоутримуючої здатності гумусу). Велике значення має нейтралізуюча роль грунту.
Структура грунту складна, але в більшості типів виділяються гумусний горизонт, де зосереджена основна маса органічної речовини і горизонт, що утримує в основному мінералізовані речовини, перемішані з перетвореною гірською породою.