1. Бернштейн М. „Записки причетника” Марко Вовчок. Послесловие // Марко Вовчок. Записки причетника. – К., 1955. – С.364-385.
2. Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. // Білецький О. Від давнини до сучасності. – Т.1. – К., 1960.
3. Бойчук А. Українська сатира ІІ половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.33-111.
4. Борщевский Ф. Русские романы Марка Вовчка. – Запорожье, 1957.
5. Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. – К., 1983.
6. Денисюк І. Повернення легендарної „Марусі” // Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 т., 4 кн. – Т.І. Кн. 1. – К., 2005. – С.379-395.
7. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1999. – С.39-89.
8. Добролюбов М. Риси для характеристика руського простолюду // Марко Вовчок у критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. – К., 1955. – С. 53-123.
9. Дорошкевич О. “Народні оповідання” Марка Вовчка // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986.
10. Засенко О. Марко Вовчок і зарубіжні літератури. – К., 1959.
11. Засенко О. Марко Вовчок. – К., 1964.
12. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХL. Марко Вовчок. ХLІ. Марко Вовчок. Творчість. ХLІІ. Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т.2. - К., 1990. – С.224-235.
13. Крутікова Н. Гоголь та українська література. – К., 1957. – С.421-436, 529-542.
14. Крутікова Н. Сторінки творчого життя ( Марко Вовчок в житті і праці ). – К., 1965.
15. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К., 1969.
16. Лобач-Жученко Б., Брандіс Є. Перекладацька діяльність Марка Вовчка // Марко Вовчок: Статті і дослідження. – К., 1985. – С.156-209.
17. Міщук Р. Українська оповідна проза 50-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1978. – С.41-50, 76-84, 141-147, 152-154, 167-173, 176-181, 188-208.
18. Нахлік Є. Українська романтична проза 20 – 60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. – С.143-167, 228-252.
19. Незвідський А. Російські романи й повісті Марка Вовчка. – Одеса, 1961.
20. Незвідський А. Марко Вовчок: Семінарій. – К., 1981.
21. Погрібний А. Зорі немеркнучої спалах (Марко Вовчок) // Погрібний А. Літературні явища і з”яви. – К., 2007. – С.408-435.
22. Сиваченко М. Текстологічний аналіз “Народних оповідань” Марка Вовчка // Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – К., 1974.
23. Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упор. В.Агеєва. – К., 2002.
24. Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. – Т.37. – С.276-279.
Поміркуйте над висловлюваннями:
Залишаються люди, значно сильніші за мене талантом. З них я не вважаю незручним назвати Марка Вовчка. Це талант сильний, прекрасний… То люди однієї кар”єри з Діккенсом, Жоржем Сандом…
М.Чернишевський
В українській прозі 60-х років Марку Вовчку належить центральне місце. На думку Тургенєва, вона є осередком (“украшением и средоточием”) невеличкого гуртка петербурзьких “малороссов” 1858-1859 років. Її твори поряд з Шевченковими репрезентували українське письменство в очах тогочасного російського читача, перекладалися російською мовою і відзначені корифеями російської літератури ХІХ століття – шана, якої не призначено ні одному українському письменникові, крім Шевченка.
М.Зеров
Малюнки жінок і дівчат-кріпачок, як українські, так і московські, - се старанні і глибоко правдиві психологічні й соціальні студії. З простотою, красою і ніжністю її мови й стилю в”яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти основу і дати їй простий і ясний вислов, що сильно хапає за серце читача.
І.Франко
Марко Вовчок “завжди вміє надати своєму викладові наївності і чарівності народної мови, яку ми зустрічаємо в мові наших стародавніх казок і легенд… Марко Вовчок наближається до народної поезії не лише зовнішньою формою своїх оповідань, але й усіма своїми літературними прийомами; він розповідає як простий очевидець, близький до зображуваних осіб поняттями і освітою, поділяє їх простодушні вірування і забобони, співчуває їх горю і радості; ми не бачимо особи автора, ніде не висловлює він своїх думок і почуттів, ніде не виділяється з тієї сфери, яку описує”.
Д.Писарєв
Марко Вовчок – талант переважно гуртовий, що схоплює прикмети мас, а не осіб, що вміє накидати загальну картину масового руху, вміє виразно виявити середніх людей психологію, та не вміє індивідуалізувати своїх героїв. Через те так невдатно й виходять у нього люди з міцною волею, з дужою індивідуальністю, з кипучою натурою і так гарно – оті дрібні люди гурту, а з-межи них найкраще жіночі образи.
С.Єфремов