МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ практичних занять з курсу інфекційних хвороб для студентів

 

"Затверджено"

На методичному засіданні завідувачів

Кафедр інфекційних хвороб

" 09 " жовтня 2009 р.

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

практичних занять

з курсу інфекційних хвороб для студентів

Курсу медичного факультету

Авторський колектив: Анастасій І.А. (Київ) Вінницька О.В. (Київ)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ВСТУП

 

Дані методичні вказівки складені згідно програми з інфекційних хвороб для студентів медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації зі спеціальностей “Лікувальна справа” 7.110101, “Педіатрія” 7.110104, “Медико-профілактична справа” 7.110105 напряму підготовки 1101 “Медицина” відповідно до таких нормативних документів: освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) і освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки фахівців, затверджені наказом МОН України від 16.04.03 №239 “Про затвердження складових галузевих стандартів вищої освіти з напряму підготовки 1101 “Медицина”; експериментальний навчальний план, розроблений на принципах Європейської кредитно-трансферної системи (ЕСТS) і затверджений наказом МОЗ України від 31.01.2005 за №52 “Про затвердження та введення нового навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “Спеціаліст” кваліфікації “Лікар” у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації України за спеціальностями “Лікувальна справа”, “Педіатрія”, “Медико-профілактича справа”; рекомендації щодо розроблкя навчальних програм навчальних дисциплін, затверджених наказом МОЗ України від 24.03 2004 за №152 “Про затвердження рекомендацій щодо розроблення навчальних програм навчальних дисциплін” зі змінами та доповненнями, внесеними наказом МОЗ України від 12.10.2004 за №492 “Про внесення змін та доповнень до рекомендацій щодо розроблення навчальних програм навчальних дисциплін”; наказ МОЗ України від 31.01.03 за №148 “Про заходи щодо реалізації положень Болонської декларації у системі вищої медичної та фармацевтичної освіти”; інструкція про систему оцінювання навчальної діяльності студентів за умови кредитно-модульної системи організації навчального процесу (Медична освіта у світі та в Україні. Затверджено МОЗ України як навчальний посібник для викладачів, магістрів, аспірантів, студентів. Київ. Книга плюс. 2005), наказ МОЗ України від 27.07.07 за №414 “Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 31.01.2005 р. №52 «Про затвердження та введення нового навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» кваліфікації «лікар» у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації України за спеціальностями «лікувальна справа», «педіатрія», «медико-профілактична справа»; лист МОЗ України від 21.01.2008 р. № 08.01-22/65.

Кінцеві цілі з дисципліни для всіх зазначених спеціальностей однакові, тому складена єдина програма з інфекційних хвороб. Згідно з навчальним планом вивчення дисципліни здійснюється на V році навчання.

Інфекційні хвороби як навчальна дисципліна: а) базується на вивченні студентами медичної і біологічної фізики, морфологічних дисциплін, мікробіології, вірусології та імунології, фізіології, патофізіології, внутрішніх хвороб, хірургії, неврології, дерматології, епідеміології, офтальмології, отоларингології, ендокринології, клінічної фармакології, реаніматології та інтегрується з цими дисциплінами; б) закладає основи вивчення студентами сімейної медицини, що передбачає інтеграцію викладання з цією дисципліною та формування умінь застосовувати знання з інфекційних хвороб в процесі подальшого навчання і в професійній діяльності; в) закладає основи здорового способу життя та профілактики порушення функцій організму в процесі життєдіяльності.

У загальній системі підготовки лікаря дисципліна „Інфекційні хвороби” посідає важливе місце з урахуванням значної поширеності інфекційної патології, необхідності формування у майбутніх лікарів клінічного мислення, вмінь та практичних навичок, які забезпечують своєчасну діагностику інфекційних хвороб та їх ускладнень, раціональне лікування, вибір оптимальної тактики в разі надання невідкладної допомоги. Особлива увага у викладанні дисципліни приділяється питанням ранньої діагностики, лікуванню хворих на догоспітальному етапі, що сприяє підвищенню якості підготовки лікаря, передусім для амбулаторного підрозділу охорони здоров’я.

Організація навчального процесу здійснюється за кредитно-модульною системою відповідно до реалізації положень Болонської декларації у системі вищої медичної освіти. Програма дисципліни структурована на 1 модуль ЕСТS „інфекційні хвороби та паразитарні інвазії”, до складу якого входять 5 змістових модулів. Обсяг навчального навантаження студентів описаний у кредитах ЕСТS – залікових кредитах, які зараховуються студентам при успішному засвоєнні ними модуля. Змістові модулі: „Введення в інфектологію. Інфекційні хвороби з фекально-оральним механізмом передачі”, „Інфекційні хвороби з повітряно-краплинним механізмом передачі”, „Вірусні гепатити. ВІЛ-інфекція”, „Інфекційні хвороби з трансмісивним механізмом передачі”, „Інфекційні хвороби з рановим та множинними механізмами передачі”.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) спонукає студентів систематично вчитися впродовж навчального року і має забезпечити підвищення якості підготовки студентів.

Видами навчальних занять згідно з навчальним планом є лекції, практичні заняття, самостійна робота студентів (СРС).

Методичні матеріали повинні допомогти студентам, які вперше вивчають інфекційні хвороби, засвоїти програмний матеріал, скласти підсумковий модульний контроль. Завдання даних вказівок – скореговувати підготовку студентів до практичних занять, а також під час аудиторної і позааудиторної самостійної підготовки.

Теми лекцій розкривають проблемні питання відповідних розділів інфекційної патології. У лекційному курсі максимально використовуються різноманітні дидактичні засоби – мультимедійні презентації, навчальні кінофільми, слайди, магнітофонні записи, демонстрація тематичних хворих. Лекційний і практичний етапи навчання студентів по можливості формуються у такій послідовності – лекції передують практичним заняттям.

Практичні заняття за методикою їх організації є клінічними і передбачають: курацію хворих на інфекційні хвороби, яка здійснюється за заданим алгоритмом дій студентів; розгляд теоретичних питань та набуття практичних навичок за стандартними переліками до кожного практичного заняття та під час підсумкового модульного контролю; аналіз архівних історій хвороб; вирішення ситуаційних завдань; стандартизований тестовий контроль, усне і письмове опитування.

Самостійна робота студентів (СРС) посідає у вивченні дисципліни вагоме місце. Окрім традиційної підготовки студентів до практичних занять і модульного контролю, а також опанування переліком тем, що винесені для самостійного вивчення, вона включає роботу студентів у клініці в позааудиторний час з оволодінням практичними навиками, складання ними схем дифдіагностики та алгоритмів обстеження хворих, підготовку і написання історії хвороби. Ефективність СРС повинна забезпечуватись співпрацею студентів і викладачів.

Засвоєння теми контролюється на практичних заняттях відповідно до конкретних цілей. Підсумковий модульний контроль здійснюється по завершенню вивчення усіх тем модуля на останньому контрольному занятті. Застосовуються такі засоби визначення рівня підготовки студентів: комп’ютерне і бланкове тестування, розв’язування ситуаційних задач, інтерпретація лабораторних досліджень, аналіз і оцінка результатів специфічних та інструментальних методів обстеження, контроль практичних навичок, відповіді на стандартизовані теоретичні питання.

Методичні вказівки складаються з двох частин. У першій частині наведений перелік певного мінімуму знань і умінь, якими студент повинен оволодіти, вивчивши курс інфекційних хвороб, подається список рекомендованої літератури до цілого курсу. Методичні матеріали, присвячені окремим хворобам, включені в першу і другу частини, мають стандартну структуру і містять такі розділи: визначення, основні вимоги програми, клінічний приклад, контрольні запитання, розшифрування основних термінів, завдання для самостійної підготовки, список додаткової літератури до даної теми.

 

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ СТУДЕНТА В КЛІНІЦІ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Кінцеві цілі після вивчення дисципліни: діагностувати основні клінічні симптоми, що формують характерний синдром щодо найбільш поширених інфекційних…

Перелік професійних навичок.

2. Вміти розпізнавати ускладнення та невідкладні стани у хворих на найбільш поширені інфекційні хвороби з повітряно-краплинним та фекально-оральним… 3. Вміти призначати план обстеження хворим на найбільш поширені інфекційні… 4. Здійснювати клінічну і лабораторну диференціальну діагностику інфекційних хвороб із повітряно-краплинним та…

Структура залікового кредиту «Інфекційні хвороби та паразитарні інвазії».

Міждисциплінарна інтеграція

Професійний алгоритм щодо формування навичок та вмінь діагностики інфекційної хвороби

Організація структури заняття

I Підготовчий етап – 10 - 15 % робочого часу: організація заняття, постановка навчальної мети, контроль вихідного рівня знань.

II Основний етап – 60 - 70 % робочого часу: формування професійних навичок і вмінь. В цей час студент під контролем викладача здійснює курацію хворих, оволодіває навичками об’єктивного обстеження хворого, інтерпретує лабораторні дані, обґрунтовує попередній та клінічний діагнози, призначає план обстеження та лікування, виписує рецепти, оволодіває методикою забору та транспортування матеріалу в лабораторію для проведення дослідження.

III Заключний етап – 20 % робочого часу: контроль і корекція рівня професійних вмінь і навичок, підведення підсумків, домашнє завдання.

Форми контролю

Поточна навчальна діяльність студента оцінюється за 4-бальною (традиційною) шкалою з використанням прийнятих у ВНЗ та затверджених цикловою… Виставлені за традиційною шкалою оцінки конвертуються на кафедрі у бали… «5» - 6 балів, «4» - 4 бали, «3» - 3 бали, «2» - 0 балів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Готуючись до практичних занять, необхідно спочатку ознайомитись з основними вимогами програми. Вони перелічені в методичних вказівках з кожної окремої теми. Кафедра пропонує користуватися такими підручниками та посібниками:

 

ОСНОВНА

Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – Київ: „Здоров’я”, 2002. – Т.2. – 656 с. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – Київ: „Здоров’я”, 2002. –… 2. Інфекційні хвороби / за ред. Тітова М.Б. – Київ: „Вища школа”, 1995. – 566с.

ДОПОМІЖНА

2. Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С. Шигельоз. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 262 с. 3. Избранные вопросы терапии инфекционных болезней / под ред. Лобзина Ю.В. –… 4. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За ред. М.А. Андрейчина. - Тернопіль: ТДМУ, 2007. -…

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

ТЕМА № 1.

Введення в курс інфектології. Імунопрофілактика інфекційних хвороб. Загальна характеристика групи інфекційних хвороб із фекально-оральним механізмом передачі. Черевний тиф. Паратифи А та В.

Актуальність.

Нфекційні хвороби сьогодні залишаються надзвичайно актуальними. В останні десятиліття набули поширення раніше невідомі інфекції – ВІЛ-інфекція, хвороба Лайма, кампілобактеріоз, SARS та ін. Не вдалося зберегти досягнуте зниження захворюваності на дифтерію, кір. Відмічається зростання захворюваності на вірусні гепатити, гострі кишкові інфекційні хвороби, туберкульоз серед населення України та інших країн. Клінічні прояви інфекційних хвороб можуть бути різноманітними, нерідко – атиповими, що може призвести до госпіталізації хворого у лікувальний заклад будь-якого профілю. Вміння розпізнати інфекційну патологію, грамотно провести диференціальну діагностику, призначити доцільне лікування, забезпечити проведення необхідних профілактичних заходів є обов’язковими для лікаря будь-якої спеціальності.

В нашій країні найбільшого поширення набула класифікація інфекційних хвороб академіка Л.В. Громашевського. В основу класифікації покладено принцип переважної локалізації збудника в організмі, що зумовлена певним механізм передачі.

Однією з найважливіших складових у лікуванні хворих на інфекційні хвороби є стаціонарне лікування. Інфекційний стаціонар є спеціальним лікувальним закладом, що має ряд структурно-функціональних підрозділів задля забезпечення ефективного лікування, обстеження та ізоляції хворих. Особливості інфекційного стаціонару, що пов’язані з можливістю передачі інфекції від людини до людини, зумовлюють не лише спеціальну структуру інфекційних відділень, але й особливості ведення медичної документації – екстрені повідомлення до закладів епідеміологічної служби та пов’язані з ними документи обліку, журнали санітарної обробки речей хворих та ін.

Черевний тифзустрічається всюди, але найбільш поширений в країнах Африки, Південної Америки, Азії. Щорічно в світі на черевний тиф хворіє близько 33 млн людей, летальність у різних регіонах складає 0,3 – 2,3 %. Поширенню хвороби сприяють відсутність ефективних методів санації носіїв S. typhi – основного джерела інфекції (хронічне носійство збудника формується у 2 – 4 % реконвалесцентів), стійкість збудника в навколишньому середовищі, фекально-оральний механізм передачі, схильність хвороби до епідемічного поширення, особливо в регіонах із низьким соціальним і санітарно-гігієнічним рівнем, в умовах екологічних негараздів; досить висока сприйнятливість людини до хвороби.

Актуальність черевного тифу зумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до цієї патології, тяжкістю перебігу, складністю ранньої діагностики (за спорадичними випадками більшість хворих потрапляє до інфекційного стаціонару не раніше 2 тижня хвороби), ризиком виникнення тяжких усладнень, які можуть загрожувати життю хворого (летальність від ускладнень сягає 30 % і вище), формуванням резистентності збудника до левоміцетину – основного етіологічного засобу в Україні на сьогодні.

Поширенню черевного тифу в Україні сприяють низький соціальний та санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні негаразди (повені у західних областях тощо), недоліки комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, міграційні процеси (особливо – з країн азіатського регіону), відсутність належної настороженості, а часто – і відповідних знань, серед лікарів.

Контрольні питання:

1. Дати визначення поняттям: інфекція, інфекційний процес, інфекційна хвороба.

2. Дати визначення поняттям: загострення, ремісія, рецидив інфекційної хвороби.

3. Дати визначення поняттям: коінфекція, суперінфекція, реінфекція, аутоінфекція.

4. Дати визначення поняттям: нозокоміальна, убіквітарна, природно-вогнищева інфекція.

5. Особливості інфекційних хвороб.

6. Призначення інфекційного стаціонару, складові частини інфекційного стаціонару.

7. Розподіл хворих на санітарному пропускнику.

8. Профілактика нозокоміальних інфекцій.

9. Назвати основні фактори (властивості збудника, макроорганізму, фактори зовнішнього середовища), що впливають на перебіг інфекційного процесу.

10. Класифікація інфекційних хвороб.

11. Дати визначення поняттям: механізм, шляхи, фактори передачі інфекції.

12. Принципи діагностики інфекційних хвороб.

13. Охарактеризувати основні типи температурних кривих.

14. Методи специфічної діагностики інфекційних хвороб.

15. Принципи лікування інфекційних хвороб.

16. Принципи профілактики інфекційних хвороб.

17. Показання до госпіталізації хворих на інфекційні хвороби.

18. Правила виписки хворих з інфекційного стаціонару.

19. Порядок госпіталізації інфекційних хворих у міських та сільських місцевостях.

20. Вимоги щодо вибору території для побудови інфекційної лікарні

21. Завдання приймального відділення ІЛ, його структура та документація.

22. Структура типового інфекційного відділення.

23. Типи боксів та їх призначення.

24. Причини внутрішньолікарняних інфекцій і заходи щодо їх попередження.

25. Вимоги до персоналу ІЛ з техніки безпеки, імунізація персоналу, попередження його зараження та прихованого бактеріоносійства.

26. Санітарно-гігієнічні правила догляду за хворими на гострі кишкові та повітряно-краплинні інфекції, коросту, педикульоз.

27. Способи знезараження (обробки) рук персоналом ІЛ.

28. Види дезінфекції; методи поточної дезінфекції в санвузлах (туалети, ванни) ІЛ; способи використання хлорного вапна, хлораміну, крезолу, спирту; фізичні заходи знезараження.

29. Мета і заходи проведення роз'яснювальної та санітарно-освітньої роботи серед хворих ІЛ.

30. Організація відвідування хворих, госпіталізованих в ІЛ, та порядок прийому передач для них.

31. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належать черевний тиф, паратиф А, паратиф В?

32. Шляхи передачі черевного тифу, паратифу А, паратифу В.

33. Фактори патогенності S. typhi.

34. Стадії патогенезу черевного тифу.

35. Морфологічні зміни в стінці тонкої кишки в залежності від терміну хворо

36. В якому відділі кишківника локалізується патологічний процес у хворого на черевний тиф?

37. Стадії циклічного клінічного перебігу черевного тифу.

38. Основні симптоми черевного тифу в початковий період хвороби.

39. Опорні симптоми черевного тифу у розпалі хвороби.

40. Характеристика, патогенез, термін виникнення і динаміка висипу у хворого на черевний тиф.

41. Типи гарячки при черевному тифі.

42. Клінічні прояви тифозного статусу.

43. Особливості перебігу паратифу А.

44. Особливості перебігу паратифу В.

45. Особливості перебігу черевного тифу в сучасних умовах.

46. Наслідки черевного тифу.

47. Основні причини летальності при черевному тифі.

48. Специфічні ускладнення черевного тифу.

49. Патогенез, клінічні прояви перфорації тонкої кишки при черевному тифі, термін виникнення.

50. Патогенез, клінічні прояви кишкової кровотечі при черевному тифі, термін виникнення.

51. Позакишкові ускладнення черевного тифу.

52. Гемограма хворого на черевний тиф у розпалі хвороби.

53. План обстеження хворого на черевний тиф.

54. Методи специфічної діагностики черевного тифу. Інтерпретація результатів в залежності від терміну хвороби і матеріалу для дослідження.

55. Термін призначення ГК.

56. Етіотропна терапія черевного тифу: дози, шлях введення, тривалість лікування.

57. Принципи патогенетичної терапії черевного тифу.

58. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

59. Невідкладна допомога в разі перфорації кишки при черевному тифі.

60. Невідкладна допомога в разі кишкової кровотечі при черевному тифі.

61. Виживання збудника у зовнішньому середовищі.

62. Значення фаготипажу в епідеміології; роль фільтривних і внутрішньоклітинно паразитуючих форм збудника в патогенезі та клініці черевного тифу та паратифів А і В.

63. Причини сезонного підвищення захворюваності на тифо-паратифозні хвороби (ТПХ).

64. Клініко-епідеміологічні особливості ТПХ при харчовому, водному, контактному шляхах зараження.

65. Характеристика основних фаз патогенезу хвороби: епідеміологічної, лімфатичного заносу (лімфаденіт), бактеріемії з токсемією, паренхіматозної дисемінації, видільно-алергічної, видужання.

66. Типи температурних кривих (Вундерліха, Боткіна, Рагози, Кільдюшевського та ін.).

67. Патоморфологія патогенетичних фаз.

68. Основні стадії перебігу ТПХ.

69. Клініка початкового періоду ТПХ.

70. Клінічні прояви змін органів травлення, дихання, серцево-судинної і нервової (у т. ч. вегетативної) систем у розпалі черевного тифу, патогенез окремих симптомів.

71. Особливості посіву вмісту розеол, крові, калу, сечі і кісткового мозку.

72. Реакція Відаля, Ві-аглютинації, Ві-гемаглютинації, “вакцинальний” і “анамнестичний Відаль”.

73. Диференціальний діагноз з грипом, висипним тифом і хворобою Брілла, бруцельозом, інфекційним мононуклеозом, малярією, пневмонією, сепсисом, туберкульозним менінгітом, міліарним туберкульозом.

74. Догляд, дієта, режим у різні періоди черевного тифу.

75. Бактеріоносійство – патогенез виявлення, лікування.

76. Тактика дільничного лікаря при лікуванні гарячкуючих хворих з неясним діагнозом.

77. Особливості епідеміології в клініці паратифів А і В.

Завдання:

1. Назвати первинні безпорожнинні елементи висипу та їхнє визначення.

2. Перерахувати класи імуноглобулінів, та їхні функції.

3. Класифікація збудників інфекційних хвороб.

4.Визначення понять «антропонози», «зоонози», «сапронози»

5. Види жовтяниць.

6. Нормальні показники ЗАК та БАК.

7. Скласти таблицю диференціальної діагностики черевного тифу з паратифом А і В, грипом, висипним тифом і хворобою Брілла, бруцельозом, малярією, інфекційним мононуклеозом, сепсисом, пневмонією, туберкульозним менінгітом, міліарним туберкульозом.

8. Скласти схему перебігу черевного тифу.

9. Призначити лікування хворому при важкій формі черевного тифу.

10. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів черевного тифу.

11. Скласти таблицю термінів специфічних ускладнень черевного тифу.

12. Скласти таблицю доцільністі методів специфічної діагностики черевного тифу залежно від терміну хвороби.

ТЕМА № 2.

Діарейний синдром у клініці інфекційних хвороб. Холера. Сальмонельоз. Харчові токсикоінфекції. Інфекційні хвороби вірусної етіології з переважно фекально-оральним механізмом передачі.

Актуальність.

З 1817 по 1925 р. зареєстровано 6 пандемій, викликаних класичним холерним вібріоном. Сьома пандемія, що почалася в 1961 році і викликана біоваром… В Україні холера реєструється з 1965 року, з найбільшою активністю на початку… Актуальність холери обумовлена загальною сприйнятливістю, простотою інфікування, необхідністю ранньої діагностики і…

ТЕМА № 3.

Кишкові інфекційні хвороби з переважним ураженням товстої кишки: шигельоз, амебіаз. Єрсиніози. Протозойні кишкові інвазії: лямбліоз.

Актуальність.

Боротьба із шигелами складна через поліморфізм клінічних проявів, різноманіття факторів передачі збудників, високу сприйнятливість при нетривалості… Шигельоз зустрічається всюди, як у вигляді спорадичних випадків, так і… Проблема амебіазу також набуває особливого значення у зв’язку з розширенням контактів із різними країнами, збільшенням…

ТЕМА № 4.

Нематодози. Цестодози. Трематодози.

Актуальність.

Клінічна актуальність гельмінтозів зумовлена відсутністю настороженості лікарів до цієї патології (має різноманітні клінічні прояви, і в той самий…   Контрольні питання:

ТЕМА № 5.

Ботулізм. Невідкладні стани у хворих на інфекційні хвороби з фекально-оральним механізмом передавання.

Актуальність.

У нашій країні, де традиційно широко користуються консервованими продуктами домашнього приготування (в тому числі й м’ясними), без дотримання…

Невідкладні стани в інфекційних хворих розвиваються часто, особливо при тяжкому перебігу хвороби. Неправильні діагностичні рішення призводять не тільки до малоефективних та неефективних лікувальних заходів, але становлять загрозу для життя хворого. Чим раніше діагностована наявність чи загроза розвитку у хворого критичного стану й розпочато проведення реанімаційних заходів, тим більша ймовірність успіху в лікуванні.

 

Контрольні питання:

1. Які захворювання супроводжуються синдромом дегідратації?

2. Стадії патогенезу синдрому дегідратації.

3. Основна клінічна симптоматика при синдромі дегідратації.

4. Назвіть ступені дегідратації залежно від втрати рідини.

5. Основні причини летальності при синдромі дегідратації.

6. План обстеження хворого з синдромом дегідратації.

7. Гемограма хворого з синдромом дегідратації.

8. Диференціальний діагноз дегідратаційного шоку.

9. Визначення дегідратаційного шоку.

10. Клініка дегідратаційного шоку.

11. Оцінка ступеня дегідратації на догоспітальному етапі у хворого на діаре

12. Етапи ведення хворого з дегідратацією.

13. Комплекс лікувальних заходів при синдромі дегідратації.

14. Які розчини потрібно використати для регідратації.

15. Перфорація кишки й кишкова кровотеча. Визначення, етіологія.

16. Патогенез, клінічні прояви перфорації тонкої кишки, термін виникнення.

17. Патогенез, клінічні прояви кишкової кровотечі, термін виникнення.

18. Невідкладна допомога у випадку перфорації тонкої кишки.

19. Невідкладна допомога у випадку кишкової кровотечі.

20. План ведення хворого з кишковою кровотечею й перфорацією кишки.

21. Симптоми, що характеризують кишкову кровотечу при черевному тифі.

22. Характеристика випорожнень та блювотних мас за кишкової кровотечі при черевному тифі.

23. Назвати клінічні симптоми 1-го ст. зневоднення.

24. Назвати клінічні симптоми 4-го ст. зневоднення.

25. Які різновиди гіповолемічного шоку (ГВШ) Ви знаєте?

26. Характеристика розчинів для паренерального введення при ГВШ.

27. Характеристика розчинів для ентерального введення при ГВШ.

28. Тривалість парентеральної регідратації за умови дегідратаційного шоку.

29. Вимоги до препаратів крові за умови застосування їх в лікуванні геморагічного шоку.

30. Правила визначення групи крові.

31. Характеристика збудника ботулізму.

32. Характеристика ботулотоксину.

33. Яка основна точка прикладання дії ботулотоксину в організмі людини?

34. Джерело інфекції, механізм та фактори передачі.

35. Від чого залежить перебіг хвороби, її важкість?

36. Чи існує залежність між тривалістю інкубаційного періоду та важкістю перебігу?

37. Патогенез та обумовлені ним опорні клінічні синдроми ботулізму.

38. Класифікація ботулізму.

39. Основні клінічні синдроми ботулізму, початок хвороби, характеристика температури.

40. Опорні клінічні симптоми залежно від важкості перебігу.

41. Перерахуйте неврологічні синдроми ботулізму.

42. Назвіть симптоми фарингоплегічного синдрому.

43. Назвіть симптоми офтальмоплегічного синдрому.

44. Назвіть симптоми міоплегічного синдрому.

45. Назвіть симптоми ураження травної системи.

46. Клінічні особливості перебігу ранового ботулізму.

47. Ускладнення ботулізму.

48. Методи специфічної діагностики ботулізму.

49. Диференціальний діагноз ботулізму.

50. Правила обстеження хворого на ботулізм.

51. Інтерпретація результатів лабораторного обстеження.

52. Специфічна терапія ботулізму: розрахунок дози, шлях введення, тривалість лікування.

53. Правила введення протиботулінічної сироватки.

54. Доцільність антибіотикотерапії при ботулізмі.

55. Особливості техніки промивання шлунку та кишківника при ботулізмі.

56. Послідовність надання невідкладної допомоги хворому на ботулізм.

57. Надання невідкладної допомоги у разі виникнення невідкладних станів при ботулізмі.

58. Рановий ботулізм.

59. Ступінь небезпеки хворого на ботулізм для оточуючих.

60. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

61. Принципи профілактики та заходи в осередку.

62. Причини смерті при ботулізмі.

63. Чи формує перенесене захворювання імунітет? Обгрунтуйте.

64. Диференціальна діагностика ботулізму з харчовими токсикоінфекціями іншої етіології, отруєнням грибами, белладонною, метанолом, з крововиливом у мозок, стовбуровим енцефалітом, поліомієлітом, дифтерійним поліневритом.

65. Ботулотоксин – як бактеріологічна зброя, способи застосування, заходи захисту

 

Завдання:

1. Скласти схему перебігу ботулізму.

2. Засвоїти техніку промивання шлунку при ботулізмі.

3. Скласти схему специфічної (імунної), антибактеріальної та патогенетичної терапії ботулізму.

4. Скласти таблицю диференціальної діагностики ботулізму з правцем, енцефалітом, поліомієлітом, дифтерійним поліневритом.

5. Скласти таблицю показаннь до застосування терапії хворому на ботулізм.

6. Скласти таблицю термінів виникнення специфічних ускладнень черевного тифу.

7. Скласти таблицю основних клінічних симптомів дегідратації різного ступеня та дегідратаційного шоку.

8. Скласти таблицю характерних змін при різних ступенях зневоднення.

 

ТЕМА № 6.

Загальна характеристика групи інфекційних хвороб із повітряно-крапельним механізмом передачі. Грип. Інші ГРВІ: парагрип, аденовірусна хвороба, РС-інфекція, риновірусна інфекція. Інфекційні хвороби, що перебігають із клінікою атипової пневмонії: респіраторний мікоплазоз, орнітоз, легіонельоз.

Актуальність.

В практичній медицині ГРВІ займають особливе місце серед інших хвороб людини ще за однієї причини. Як і у відношенні інших поширених хвороб, діагноз… Актуальність цих інфекцій підкреслюють наступні їх особливості: - ці збудники поширені повсюдно;

ТЕМА № 7.

Герпесвірусні інфекції. Інфекційний мононуклеоз.

Актуальність.

Інфекційний мононуклеоз(ІМ) - захворювання, що супроводжується різноманітними клінічними і лабораторними проявами, найбільш закономірними з яких є… Найбільшу увагу привертає гостра форма ІМ, що зазвичай перебігає сприятливо,… Контрольні питання:

ТЕМА № 8.

Дитячі» інфекції у дорослих. Дифтерія. Дифдіагностика ангін.

Актуальність.

Кір, краснуха та епідемічний паротит є частою патологією людини. Кір – це одне з найбільш контагіозних інфекційних захворювань. Кожен рік на Земній… Краснуха – це відносно доброякісне, так зване «амбулаторне» захворювання. Але… Епідемічний паротит перебігає з ураженням всіх без виключення залозистих органів та центральної нервової системи. З…

Скласти таблицю диференційної діагностики дифтерії з іншими захворюваннями.

 

ТЕМА № 9.

Менінгеальний синдром у клініці інфекційних хвороб. Диференційна діагностика серозних і гнійних менінгітів. Менінгококова інфекція. Невідкладні стани у хворих на інфекційні хвороби з повітряно-краплинним механізмом передачі.

Актуальність.

На МІ хворіють переважно діти і молоді люди. Високий ступінь контагіозності сприяє виникненню епідемій, а наслідком цього є величезні економічні… На сьогодні МІ залишається не повністю керованою, оскільки вакцини створені не… Залишаються недостатньо вивченими питання патогенезу, зокрема, причини формування фульмінантних і хронічних форм.

ТЕМА № 10.

Загальна характеристика вірусних гепатитів. Вірусні гепатити з фекально-оральним механізмом передачі. Гострі вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі.

Актуальність.

Серед інфекційної патології людини особливе місце займають вірусні гепатити. Основні причини цього наступні:

Широке поширення вірусних гепатитів (ВГ) у світі. Більш як 2 млрд. осіб із 6 млрд., які проживають на Землі, протягом життя перенесли в тій чи іншій формі вірусний гепатит В (ВГВ), а біля 400 млн. лишилися носіями НВsАg на все життя. Кожного року у світі від гострого ВГВ та його наслідків помирає від 1,5 до 2 млн. осіб, з них: біля 100 тис. від блискавичного гепатиту, 500 тис. - від гострого гепатиту, біля 700 тис. – від цирозу печінки та 300 тис. – від первинної гепатокарциноми. За останні 15-20 років від ВГВ померло більше людей, ніж від бойових дій за час другої світової війни. Вірусний гепатит С (ВГС) є найбільш розповсюдженою у світі хворобою печінки. На сьогодні в світі кількість хронічних носіїв ВГС знаходиться в межах від 150 до 500 млн. В індустріальних країнах Європи ВГС є причиною 20 % гострого гепатиту, 70 % - хронічного гепатиту, 40% - термінальних стадій цирозу, 60 % - гепатоцелюлярної карциноми і 30 % - трансплантації печінки. В 1973 році ВООЗ прийняла рішення про необхідність роздільної реєстрації сироваткового гепатиту та фекально-орального, а захворювання, що вони зумовлюють, називати вірусним гепатитом В та вірусним гепатитом А (ВГА). Раніше ВГА спостерігався переважно у дітей, тому входив у групу так званих «дитячих» захворювань. У дітей спостерігаються переважно легкі форми захворювання, без симптому жовтяниці у 75-80 % всіх випадків хвороби. Але в останній час спостерігається значне зростання захворюваності на ВГА серед дорослого населення із домінуванням більш тяжких форм, що супроводжуються жовтяницею, значною тривалістю захворювання та взагалі більш тяжким перебігом. Захворюваність на ВГЕ реєструється переважно в регіонах, що мають жаркий клімат та низький рівень санітарної культури – це, перш за все, країни Азії, Африки, Південної Америки, де ВГЕ є причиною 50% всіх випадків гострого вірусного гепатиту. Хворіють переважно люди від 15 до 40 років. У випадку захворювання на вірусний гепатит Е (ВГЕ) вагітних летальність досягає 20-40 %.

Відсутність перехресного імунітету, що дозволяє людині неодноразово протягом життя хворіти ВГ різної етіології.

Все це обумовлює необхідність кожному лікарю знати клінічну картину цих інфекцій залежно від етіологічного чинника, своєчасно вміти встановити діагноз, надати допомогу при виникненні невідкладних станів і призначити адекватну терапію.

Контрольні питання:

1. Джерело інфекції та шляхи зараження при гострих ВГ.

2. Класифікація вірусних гепатитів.

3. Групи ризику при гострих ВГ.

4. Основні клінічні форми гострих вірусних гепатитів.

5. Варіанти перебігу переджовтяничного періоду гострих ВГ.

6. Основні клінічні прояви жовтяничного періоду гострих ВГ.

7. Варіанти перебігу гострого вірусного гепатиту Д. Клінічні прояви.

8. Ускладнення та наслідки гострих ВГ.

9. Критерії тяжкості гострих вірусних гепатитів.

10. Ультразвукова діагностика при гострих ВГ.

11. Характер лабораторних змін при гострих ВГ.

12. Специфічна діагностика гострих ВГ.

13. Основні етапи патогенезу гострої печінкової енцефалопатії.

14. Основні клінічні прояви гострої печінкової енцефалопатії.

15. Характер лабораторних змін при гострій печінковій енцефалопатії.

16. Принципи лікування гострих ВГ.

17. Принципи дієтичного харчування при гострих ВГ.

18. Принципи лікування гострої печінкової енцефалопатії.

19. Неспецифічна та специфічна профілактика гострих ВГ.

20. Правила виписки зі стаціонару хворих на ВГ.

21. Прояви загальноінтоксикаційного синдрому при ВГА.

22. Особливості перебігу ВГЕ.

23. Що характерно для ВГД (ко-інфекції)?

24. Маркери гостроти процесу при ВГ.

25. Що застосовують у лікуванні гострого ВГД (суперінфекція)?

26. Можливі поєднання мікст-гепатитів.

27. HBsAg, його зв'язок з ВГВ.

28. Вплив віку та сезонності на захворюваність ВГ.

29. Періоди циклічного перебігу хвороби.

30. Характеристика варіантів початкового періоду хвороби: диспептичного, астеновегетативного, грипоподібного, артралгічного (псевдоревматичного), змішаног

31. Патогенетичне обгрунтування окремих симптомів гепатиту в жовтяничному періоді.

32. Зміна показників пігментного обміну при ВГ: білірубін крові, його фракції, пігменти сечі і калу.

33. Особливості перебігу ВГ у вагітних, у похилому віці, у хворих на цукровий діабет.

34. Патогенез та клініка ускладнень ВГ: гепатаргії, печінкової коми, ураження жовчних шляхів, набряково-асцитичного синдрому, геморагічного діатезу.

35. Диференційний діагноз початкового періоду ВГ з гострим гастритом, харчовою токсикоін-. фекцією, сальмонельозом, грипом, адено- та ентеровірусними захворюваннями, інфекційним мононуклеозом.

36. Диференційний діагноз жовтяничного періоду ВГ з медикаментозними та токсичними гепатозами, обтураційними та гемолітичними жовтяницями, функціональними гіпербілірубінеміями, цирозом печінки, жовтяничною формою лептоспіроз

37. Характеристика дієтичних столів № 5 та 5а

38. Покази та протипокази для призначення глюкокортикостероїдів при ВГ.

39. Комплексне лікування хворих на ВГ з гострою та підгострою печінковою енцефалопатією, гепатонекрозом.

40. Терміни спостереження за перехворілими ВГ у КІЗі поліклініки.

41. Показання для санаторно-курортного лікування реконвалесцентів.

42. Шляхи профілактики ВГВ у медичних закладах.

43. Гіпербілірубінемії.

Завдання:

1. Скласти схему перебігу ВГ, а при ВГВ відмітити періодичність виявлення окремих маркерів інфекції.

2. Назвати біохімічні, імунологічні та інструментальні методи обстеження.

3. Скласти таблицю диференційної діагностики з інфекційним мононуклеозом, ерсиніозами, пігментними гепатозами, обтураційними та гемолітичними жовтяницями, лептоспірозом.

4. Визначити варіанти перебігу вірусних гепатитів на основі самостійного обстеження хворих.

5. Скласти схему інтенсивної терапії фульмінантної форми хвороби.

6. Загальна класифікація вірусних гепатитів.

7. Особливості вірусних гепатитів різної етіології.

8. Тривалість окремих періодів хвороби при ВГ різної етіології.

9. Серологічні маркери ВГ та їх значення.

 

ТЕМА № 11.

Лабораторна діагностика вірусних гепатитів. Лікувальна тактика при гострих вірусних гепатитах. Хронічні вірусні гепатити. Вірусний гепатит С

Актуальність.

Найчастішим чинником ХВГ, у тому числі й в Україні, на разі вважається саме HCV, який, в залежності від субтипу, викликає хронізацію хвороби у 60 –… ХГС є переважно хронічною інфекцією, гострі форми його діагностують вкрай… Значну проблему для охорони здоров’я всього світу становить вірусний гепатит В. Згідно оцінок експертів ВООЗ,…

ТЕМА № 12.

ВІЛ-інфекція. СНІД-асоційовані інфекції та інвазії

Актуальність.

Проблема ВІЛ/СНІДу в Україні, не зважаючи на всі зусилля державних, неурядових та міжнародних організацій, залишається надзвичайно актуальною та… Система охорони здоров'я уже відчуває негативний вплив поширення… Погіршення ситуації із захворюванням на ВІЛ-інфекцію та зростання кількості хворих на СНІД обумовлено низкою…

ТЕМА № 13.

Загальна характеристика інфекційних хвороб із трансмісивним механізмом передачі. Малярія. Синдром тривалої гарячки невідомого генезу. Бруцельоз. Сепсис.

Актуальність.

Розрізняють 2 типи трансмісивних захворювань: ендемічні та епідемічні. Визначають належність до тієї чи іншої групи наступні фактори: - зона розповсюдження основного джерела (резервуара) інфекції; - зона розповсюдження переносника (кліщі, москіти, комарі, блохи, воші та ін)

ТЕМА № 14.

Трансмісивні хвороби, що передаються через укуси кліщів: кліщовий енцефаліт, хвороба Лайма. Рикетсіози.

Актуальність.

Клінічна актуальність кліщового бореліозу зумовлена відсутністю настороженості лікарів до цієї патології, тривалістю перебігу інфекції, ознаками… Кліщовий енцефаліт – трансмісивна природно-вогнищева інфекція. Основними…

Рикетсіози – це група інфекційних захворювань, що спричинюються мікроорганізмами, які за своєю структурою і властивостями займають проміжне місце між бактеріями та вірусами, маючи певні властивості, характерні для першої та другої групи.

Найактуальнішим серед рикетсіозів є висипний тиф. Це захворювання зустрічається і сьогодні на всіх континентах (Африка, Латинська Америка, Азія), перш за все - у країнах «третього» світу. Висипниц тиф є супутником низького економічного та соціального рівня життя.

Наша країна через низку економічних та соціальних негараздів потрапила до категорії країн, де епідемічна ситуація стосовно висипного тифу чи його рецидиву вважається несприятливою. Цьому сприяють як зростаюча міграція населення з-за кордону (біженці, нелегальні мігранти тощо), так і посилення міграційних процесів всередині країни (до великих міст). Актуальною залишається проблема завошивленості як серед організованих груп населення (інтернати для дітей та людей старечого віку), так і серед молоді, мешканців сільської місцевості або осіб без певного місця проживання. Потенційною загрозою для виникнення епідемії висипного тифу є особи, котрі в минулому перенесли цю хворобу і залишилися носіями збудника (резервуаром).

Паразитування кліщів, заражених рикетсіями, на собаках створює можливість легкого інфікування людини. Ризик захворювання серед людей зростає через збільшення кількості безпритульних тварин, з одного боку, та здатності собачих кліщів паразитувати на цілому ряді свійських тварин, з іншого. Не можна не враховувати факту швидкого поширення модних тенденцій до утримання тварин, особливо собак, у міських квартирах без належного ветеринарного супроводу.

Гарячка Ку – один із найпоширеніших рикетсіозів. Вона є серйозною загрозою, нерідко являє смертельну небезпеку для людей, що перенесли операцію на серці, судинах, при бактеріальних ендокардитах. Є дані про її негативний вплив на перебіг СНІДу та інших захворювань, що супроводжуються імунодефіцитом.

Осередки гарячки Ку виявлені в багатьох областях та регіонах України, а саме в Криму, Дніпропетровській області, Прикарпатті, де інфікованність населення виявляється у 18-23% обстежених.

В теперішній час спостерігаються слабкі знання практичними лікарями Ку-рикетсіозу, особливостей його діагностики, профілактики, лікувальної тактики.

Марсельська гарячка – гостре рикетсіозне трансмісивне захворювання. Марсельська гарячка описана під різними назвами: марсельський рикетсіоз, кліщова середземноморська хвороба, туніська тифозна гарячка, собача хвороба, прищовидна гарячка.

Марсельська гарячка не втратила своєї актуальності в Україні, періодично реєструється в західних областях та автономній республіці Крим.

Паразитування кліщів на собаках складає можливість легкого інфікування людини. Враховуючи те, що останнім часом різко збільшилася кількість бродячих тварин, зростає ризик зараження людини.

У зв’язку з цим знання особливостей епідемічної ситуації та клінічних проявів марсельської гарячки та інших рикетсіозів має важливе практичне значення для своєчасного виявлення хворих та проведення протиепідемічних заходів.

 

Контрольні питання:

1. Що таке „трансмісивна інфекція”?

2. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належать хвороба Лайма, кліщовий енцефаліт?

3. Джерело інфекції при хворобі Лайма і кліщовому енцефаліті.

4. Шляхи передачі хвороби Лайма, кліщового енцефаліту.

5. Фактори патогенності Borelia burgdoferi.

6. Переносники хвороби Лайма, кліщового енцефаліту.

7. Стадії патогенезу бореліозу.

8. Основні симптоми в початковий період хвороби Лайма.

9. Місцеві зміни при кліщовому енцефаліті.

10. Якій стадії патогенезу відповідає початковий період хвороби Лайма?

11. Характеристика, термін виникнення місцевих змін при хворобі Лайма.

12. Патогенез гарячки при хворобі Лайма.

13. Клінічні прояви порушень з боку нервової системи при кліщовому енцеф

14. Симптоми системного кліщового енцефаліту у період розпалу хвороб

15. Зміни з боку серцево-судинної системи при кліщовому енцефаліті.

16. Ускладнення бореліозу.

17. Гемограма при хворобі Лайма, кліщовому енцефаліт.

18. Методи специфічної діагностики хвороби Лайма, кліщового енцефаліту.

19. Зміни у спинномозковій рідині при кліщовому енцефаліті.

20. Етіотропна терапія хвороби Лайма. Препарати, їх дози, шляхи введення.

21. Профілактика хвороби Лайма, кліщового енцефаліту.

22. Екстрена профілактика кліщового енцефаліту.

23. Особливості терапії при кліщовому енцефаліті.

24. Правила виписки із стаціонару хворого на кліщовий бореліоз.

25. Екстрена профілактика хвороби Лайма.

26. Патогенез менінгеального синдрому при кліщовому енцефаліті.

27. Невідкладна допомога у випадку набряку та набухання головного мозку.

28. Тактика лікаря при підозрі на кліщовий енцефаліт.

29. Назвати патогенні для людини рикетсії.

30. Основні фактории патогенності рикетсій.

31. Де в організмі людини розмножуються і накопичуються рикетсії?

32. Назвати переносника рикетсій Провачека.

33. Хто хворіє на висипний тиф?

34. Охарактеризувати захворюваність на висипний тиф і хворобу Брілля.

35. Назвати джерело інфекції при висипному тифі.

36. Охарактеризувати джерело інфекції та переносників при хворобі Брілля.

37. Механізм передачі висипного тифу.

38. Сезонність захворювання на висипний тиф і хворобу Брілля.

39. Сприйнятливість людини до висипного тифу.

40. Імунітет після перенесеного висипного тифу.

41. Назвати фази (ланцюги) патогенезу висипного тифу.

42. Що являє собою гранульома Попова?

43. Розвиток якого процесу відповідає патоморфологічним змінам при висипному тифі?

44. Охарактеризувати поняття периваскуліту при висипному тифі.

45. Охарактеризувати поняття тромбоваскуліту при висипному тифі.

46. Інкубаційний період при висипному тифі складає ... днів.

47. Назвати періоди хвороби при висипному тифі.

48. Охарактеризувати клінічні симптоми і тривалість початкового періоду при висипному тифі.

49. Охарактеризувати клінічні симптоми і тривалість періоду розпалу при висипному тифі.

50. Охарактеризувати екзантему при висипному тифі.

51. Охарактеризувати енантему при висипному тифі.

52. Охарактеризувати особливості температурної кривої при висипному тифі.

53. Охарактеризувати синдром енцефаліту при висипному тифі.

54. Перерахувати ускладнення висипного тифу.

55. Охарактеризувати клінічний перебіг хвороби Брілля-Цінссера.

56. На чому базується рання діагностика висипного тифу?

57. Специфічна лабораторна діагностика висипного тифу.

58. Принципи етіотропної терапії висипного тифу.

59. Принципи патогенетичної терапії висипного тифу.

60. Принципи профілактики висипного тифу.

61. Етіологія гарячки Ку.

62. 62.Резервуари збудника при гарячці Ку.

63. 63.Типи осередків при гарячці Ку.

64. Шляхи передачі гарячки Ку.

65. Фактори передачі інфекції при різних шляхах передачі.

66. Сезонність гарячки Ку.

67. Контингенти ризику зараження при гарячці Ку.

68. Патогенез гарячки Ку.

69. Клінічна класифікація гарячки Ку.

70. Основні клінічні прояви гострої форми гарячки Ку залежно від тяжкості перебігу хвороби.

71. Основні клінічні прояви хронічної форми гарячки Ку.

72. Ускладнення гарячки Ку.

73. Методи діагностики гарячки Ку.

74. План обстеження хворого на гарячку Ку.

75. Специфічна профілактика гарячки Ку.

76. Матеріал для лабораторного дослідження, інтерпретація отриманих результатів дослідження.

77. Диференційна діагностика гарячки Ку (грип, черевний тиф, висипний тиф, бруцельоз, сепсис, туберкульоз).

78. Етіотропна терапія гарячки Ку.

79. Принципи патогенетичної терапії гарячки Ку.

80. Профілактика гарячки Ку. Етіологія марсельської гарячки.

81. Механізм передачі марсельської гарячки.

82. Джерело інфекції при марсельській гарячці.

83. Переносники марсельської гарячки.

84. Сезонність при марсельській гарячці.

85. Особливості географічного розповсюдження марсельської гарячки.

86. Патогенез марсельської гарячки.

87. Основні клінічні прояви марсельської гарячки в початковому періоді.

88. Основні клінічні прояви марсельської гарячки в періоді розпалу хвороби.

89. Провідні клінічні симптоми марсельської гарячки.

90. Особливості температурної кривої при марсельській гарячці.

91. Характер висипу при марсельській гарячці (елементи висипу, локалізація, термін виникнення).

92. Ускладнення марсельської гарячки.

93. План обстеження хворого з марсельською гарячкою.

94. Диференційна діагностика марсельської гарячки (черевний тиф, кір, краснуха, алергічні реакції)

95. Методи специфічної діагностики марсельської гарячки залежно від періоду хвороби.

96. Матеріал для дослідження, інтерпретація отриманих результатів лабораторного дослідження.

97. Етіотропна терапія марсельської гарячки.

98. Принципи патогенетичної терапії марсельської гарячки.

99. Профілактика марсельської гарячки.

Завдання:

1. Скласти таблицю: динаміка клінічних симптомів хвороби Лайма та кліщового енцефаліту.

2. Скласти таблицю: характер специфічних ускладнень при хворобі Лайма та кліщовому енцефаліті.

3. Скласти таблицю: методи специфічної діагностики при хворобі Лайма та кліщовому енцефаліті.

4. Скласти таблицю: динаміка клінічних симптомів гострої фази гарячки Ку в залежності від періоду хвороби.

5. Скласти таблицю: динаміка клінічних симптомів марсельської гарячки в залежності від періоду хвороби.

 

ТЕМА № 15.

Лейшманіози.

Актуальність.

Загроза зараження під час перебування наших громадян в цих зонах та можливість завезення іноземними громадянами лейшманіозу до нашої країни… Контрольні питання: 1. Шляхи передачі лейшманіозів (шкірного, вісцерального та Нового Світу).

ТЕМА № 16.

Нфекційні хвороби з переважним ураженням нирок: лептоспіроз, ГГНС. Геморагічна гарячка Конго-Крим.

Актуальність.

Лептоспіроз належить до найбільш розповсюджених зоонозних інфекцій. Він зустрічається на всіх континентах, а в Україні спостерігається тенденція до зростання захворюваності на цю недугу. Саме через те, що основним джерелом інфекції є гризуни (рідко – домашні тварини), формуються стійкі природні та міські вогнища, які важко контролювати через тривале виділення лептоспір зовні здоровими тваринами. Висока сприйнятливість людини та легкість інфікування обумовлюють можливість зараження під час перебування в природних вогнищах лептоспірозу. Така можливість не виключається також за наявності інфікованих гризунів у житлових приміщеннях, складах, фермах, під час догляду за хворими домашніми тваринами. Боротьба з лептоспірозом складна через поліорганність уражень, що проявляються поліморфізмом клінічних ознак.

У відповідності із епідеміологічною класифікацією геморагічні гарячки (ГГ) поділяються на: комарині – денге, жовту ГГ, Чикунгунья, долини Ріфт; кліщові-омську, Конго-Крим; ГГ з множинними механізмами передачі -Ласса, Ебола, Марбург, аргентинську, ГГНС, болівійську, венесуельську ГГ; внутрішньолікарняні (переважно кров’яні) – Ебола, Марбург, Ласса, Конго-Крим, аргентинську, болівійську.

Геморагічні гарячки набули за останні роки важливого значення в інфекційній патології людини, внаслідок суттєвого поширення у світі, високої контагіозності деяких із них, тяжкого перебігу, значного рівня летальності, складностей клінічної діагностики.

Жовта гарячка, ГГ Марбург, Ебола, Ласса згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами останньої редакції (ММСП,2005р.) входять до переліку конвенційних (карантинних) хвороб.

Міграція населення, пов`язана з трудовою діяльністю, освоєння нових територій змушує людину мимоволі втручатися в екосистеми, що складалися тисячоліттями і, як наслідок, - контактувати з носіями інфекції, що є небезпечним, зважаючи на легкість проникнення збудників в організм. Існуючий сьогодні ендемічний характер захворюваності може приймати вигляд епідемії. Варто пам`ятати і про терористичну небезпеку – можливість застосування збудника як біологічної зброї.

ГГ реєструються на всіх континентах, деякі з них (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, Конго-Крим тощо) поширенні і в Україні. Контролювати вогнища інфекції надзвичайно важко, бо резервуаром останньої є гризуни, що розповсюджені скрізь. Тяжкість перебігу захворювання вимагає від лікаря не тільки чіткої діагностики, але й знання алгоритму лікувальних заходів.

Контрольні питання:

1. Основні фактори патогенності лептоспір.

2. Джерело інфекції при лептоспірозі.

3. Коли і чому при лептоспірозі з`являється жовтяниця?

4. Які клінічні синдроми розвиваються при тяжкому лептоспірозі?

5. Охарактеризувати симптоми ураження нирок при лептоспірозі.

6. У які строки може спостерігатись рецидив хвороби при лептоспірозі?

7. Охарактеризувати тромбогеморагічний синдром при лептоспірозі.

8. Назвати специфічні методи діагностики лептоспірозу.

9. Які антибактеріальні препарати застосовують для лікування лептоспірозу?

10. Назвати ускладнення лептоспірозу.

11. Джерело інфекції та механізм зараження при ГГНС.

12. Класифікація ГГНС .

13.Основні ланки патогенезу ГГНС.

14.Основні клінічні синдроми ГГНС.

15.Характер температурної кривої при ГГНС.

16.Ускладнення ГГНС.

17.Критерії діагнозу ГГНС.

18.Характеристика груп препаратів для лікування хворих на ГГНС.

19. Правила виписки реконвалесцентів ГГНС.

20.Особливості ураження нирок про ГГНС.

21.До якого класу мікроорганізмів відносяться збудники ГГ?

22.Ймовірні шляхи передачі ГГ, класифікація ГГ за механізмом передачі.

23.Перелік ГГ, що входять до групи конвенційних інфекційних хвороб.

24.Основні напрямки патогенезу при ГГ.

25.Клінічна класифікація жовтої гарячки.

26.Основні клінічні прояви жовтої гарячки.

27.Характер температурної кривої при жовтїй гарячці.

28.Патогенез тромбогеморагічного синдрому при ГГ.

29.Ускладнення геморагічних гарячок.

30.Характер змін у гемограмі при геморагічних гарячках.

31.Специфічна діагностика ГГ.

32.Критеї діагнозу Жовтої гарячки.

33.Епідеміологічні особливості Жовтої гарячки.

34.Клінічні прояви геморагічної гарячки Конго-Крим.

35.Джерело інфекції та механізм зараження ГГ Конго-Крим.

36.Класифікація ГГ Конго-Крим.

37.Основні клінічні прояви геморагічного синдрому при ГГ.

38.Імунітет при геморагічних гарячках.

39.Критерії діагнозу геморагічної гарячки Конго-Крим.

40.Профілактика Жовтої гарячки.

41.Принципи етіотропної терапії при ГГ.

42.Ознаки внутрішньої кровотечі при ГГ.

43.Найбільш характерні клінічні прояви при ГГ Ебола.

44.Характер висипань при ГГ Марбург.

45.Характерні зміни в гемограмі при ГГ Ебола.

46.Критерії діагнозу при ГГ Ласса.

47.Клінічні особливості ГГ Марбург.

48.Основні причини летальності при ГГ.

49.Принципи патогенетичної терапії при ГГ.

50.Правила госпіталізації, догляду та виписки зі стаціонару.

Завдання:

1. Скласти таблицю: найбільш характерні ускладнення ГГ.

2. Методи специфічної діагностики ГГ.

3. Динаміка бактеріологічних методів діагностики лептоспірозу.

4. Скласти таблицю: диференційна діагностика ГГ: Ласса, Марбург, Ебола.

5. Скласти таблицю: диференційна діагностика ГГ: Жовта, Конго-Крим.

ТЕМА № 17.

Нфекційні хвороби з переважним ураженням нервової системи: сказ, правець. Інфекційні хвороби з переважним ураженням шкіри: бешиха, феліноз. Хвороба від укусу щурів.

Актуальність.

Щорічно в Україні реєструють приблизно 100–108 тисяч осіб, які звертаються у медичні заклади з приводу укусів тваринами, і з них у 60 % існує… У наш час сказ зареєстрований у 113 країнах світу і вражає щорічно близько 50… За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, сказ входить у п'ятірку інфекційних захворювань людей і тварин,…

ТЕМА № 18.

TORCH-інфекції. Токсоплазмоз. Ускладнення застосування ліків у практиці інфекціоніста.

Актуальність.

Природжений токсоплазмоз у новонароджених виникає у зв’язку з наявністю токсоплазменної інвазії у матерів. За даними Інституту педіатрії, акушерства… Токсоплазмоз зустрічається повсюдно. Легкість зараження, хронічний перебіг… Протягом останніх десятиріч побічні дії лікарських препаратів продовжують залишатися актуальною проблемою як клінічної…

ТЕМА № 19.

Нфекційні захворювання, що увійшли до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я у міжнародному масштабі. Поняття про біобезпеку. Внутрішньолікарняні інфекції.

Актуальність.

· Холера, легенева чума, жовта гарячка, геморагічні гарячки Марбург, Ебола, Ласа, гарячка Західного Нілу, натуральна віспа, поліомієліт, що… · Інші хвороби, які є особливою національною та регіональною проблемою… · Інші надзвичайні ситуації у галузі суспільної охорони здоров’я, які можуть впливати на населення інших країн:…

Перелік питань до підсумкового модульного контролю.

Введення в інфектологію. Інфекційні хвороби з фекально-оральним механізмом передачі

2. Основні етапи розвитку інфектології. Науковий внесок вітчизняних та іноземних вчених у вивчення інфекційних хвороб. 3. Класифікація інфекційних хвороб. 4. Принципи діагностики інфекційних хвороб.

Нфекційні хвороби з повітряно-крапельним механізмом передавання

40. Грип: етіологія, епідеміологія, патогенез, клінічний перебіг, лабораторна діагностика, диференціальний діагноз, ускладнення, лікування,… 41. Парагрип: етіологія, епідеміологія, патогенез, клінічний перебіг,… 42. Аденовірусна хвороба: етіологія, епідеміологія, патогенез, клінічний перебіг, лабораторна діагностика,…

Вірусні гепатити. ВІЛ-інфекція.

62. ВГА: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний перебіг, лабораторна діагностика, диференціальний діагноз, ускладнення,… 63. ВГЕ: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний перебіг,… 64. ВГВ: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний перебіг, лабораторна діагностика,…

Нфекційні хвороби з трансмісивним механізмом передавання

74. Малярія: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний перебіг, лабораторна діагностика, диференціальний діагноз, ускладнення,… 75. Лейшманіози: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний… 76. Кліщовий енцефаліт: етіологія, епідеміологія, класифікація, патогенез, клінічний перебіг, лабораторна діагностика,…

Нфекційні хвороби з рановим та множинними механізмами передавання

81. Лептоспіроз: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний перебіг, лабораторна діагностика, диференціальний діагноз,… 82. ГГНС: етіологія, епідеміологія, патогенез, класифікація, клінічний… 83. Гостра ниркова недостатність: визначення поняття, патогенез, класифікація, клінічна і лабораторна діагностика,…

Додатки

ДЕЯКІ ФІЗІОЛОГІЧНІ КОНСТАНТИ

 

ДЕЯКІ ЛАБОРАТОРНІ КОНСТАНТИ

ЗРАЗКОВИЙ ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНИХ І ЛІКУВАЛЬНИХ АПАРАТІВ ДЛЯ ІНТЕСИВНОЇ ТЕРАПІЇ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРИХ

СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ІНТЕНСИВНОМУ НАГЛЯДІ ЗА ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРИМИ