Професія психолога почала поступово формуватися наприкінці 19 – напочатку 20 століття. У ті часи в психології почали активнорозроблятися окремі наукові концепції та теоретичні напрямки. Найбільш відомими з них є біхевіоризм, психоаналіз та гуманістична психологія.
Засновником біхевіоризму (поведінковий напрямок в психології) став американський психолог Джон Уотсон (1878-1958). Психологія Уотсона орієнтувалася на природознавчі науки. Психологія розглядалася представниками цього напрямку як теорія поведінки, при цьому суб’єктивні явища не вивчалися взагалі. Свідомість як особлива форма регуляції людської поведінки виключалася з кола досліджуваних проблем. Поведінка і людини, і тварин пояснювалася зв’язками типу „стимул-реакція”.
Завдяки біхевіоризму сформувалися об’єктивні методи вивчення психіки.
Поряд з ідеями біхевіоризму знаходяться дослідження американського психолога Едварда Торндайка(1874-1949). Він також вивчав об’єктивні методи досліджень, особливу увагу придляючи вивченню законів навчання.
Свого розвитку ідеї біхевіоризму набули в працях американських психологів Е Толмена та К.Халла. У власній концепції Едвард Толмен (1886-1959) намагався поєднати ідеї біхевіоризму, гештальт-психології та фрейдизму. Так, у процес поведінки за схемою „стимул-реакція” він додавав такі складові, як мотиви, мету, процеси пізнання. Кларк Халл (1884-1952) підходив до пояснення проблеми людської поведінки з математичної точки зору.
Сучасний представник біхевіоризму – Берхус Скіннер вважає, що психологія повиннв займатися вивченням зв’язків між стимулами, реакціями та підкріпленням цих реакцій. Він є автором теорії оперантного навчання, що пояснює процес формування нового досвіду.
Слід зазначити, що у 50-ті роки 20 століття відбулася дискредитація поведінкового напрямку в психології у зв’язку із тим, що не приділялося достатньо уваги вніутрішньому психічному світу людини.
Іншою впливовою концепцією в психологіє є гештальтпсихологія. Принцип наукової обгрунтованості був провідним у дослідженнях цієї школи. Представники цієї теорії спиралися на уявлення про цілісність психічних явищ.
Так, Макс Вергеймер (1880-1943) експериментально довів, що свідомість особистості складається з цілісних образів (гештальтів), які неможливо розділяти на окремі елементи.
Відомий психолог Курт Коффка (1886-1941) фундаментально аналізував гештальтпсихологію та особливу увагу приділяв проблемам розвитку психіки дитини.
На думку Вольфганга Келера (1887-1967), процеси свідомості та фізиологічні процеси знаходяться у співвідношенні, тому він росповсюджував поняття про гештальт на головний мозок людини.
Близькими до гештальтпсихології можна вважати ідеї Курта Левіна (1890-1947). Він став автором теорії „поля”, під яким розумів життєвий простір особистості.
Глибинна психологія (психоаналіз, психодинамічний напрямок) містить коло концепцій, які базуються на провідній ролі безсвідомого, інстинктивних процесів особистості. Важливою характеристикою глибинної психології є її спрямованість на вирішення саме практичних завдань. Засновником психодинамічного напрямку в психології став Зигмунд Фрейд (1856-1939). Він створив теорію бессвідомого, в якій поведінка абиякої людини пояснюється бессвідомими психічними силами.
Видатний австрійській вчений Альфред Адлер (1870-1937) створив наукову школу під назвою „індивідуальна психологія”. Він проголошував єдність внутрішнього життя особистості, вважаючи, що між свідомістю та безсвідомим особистості немає чіткої межі. Людина, на думку Адлера, в своєму житті керується здебільшого прагненням до успіху, а також почуття спільності з іншими людьми.
Швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875-1961), автор аналітичної психології, стверджував, що, крім індивідуального бессвідомого існує також і колективне бессвідомк (досвід попередніх поколінь).
Найбільш соціально роієнтованим психологом-психоаналітиком був Еріх Фромм (1900-1980). Він вважав, що соціальне оточення – це найважливіший фактор формування та розвитку особистості.
У середині 20 століття в психології з’явився такий напрямок, як гуманістична психологія. Одним з її представників був американський психолог Карл Роджерс (1902-1987). Він став засновником так званої „я-концепції” особистості, в якій головною є ідея цінності та унікальності кожної особистості. Ця концепція стала основою для створення недирективної психотерапії.
Ще одним представником гуманістичної психології був американський вчений Абрахам Маслоу, який вивчав проблеми самоактуалізації та особистісного зростання.
Важливе місце в психологічній науці займають роботи вітчизняних психологів – класиків.Так, важливим явищем радянської психології у прершій половині 20 століття стало створення культурно-історичної концепції розвитку особистості. Її автор – видатний психолог Лев Семенович Виготський (1896 – 1934) – розробив теорію про розвиток психічних функцій особистості в процесі засвоєння нею культурних цінностей. Його ідеї сприяли формуванню принципово нового підходу до головних питань формування особистості.
Великий внесок у розвиток психології зробив радянський психолог Олександр Романович Лурія (1902-1977). Його дослідження проблеми локалізації вищих психічних функцій, розробка методів нейропсихологічної діагностики стали основою нейропсихології.
Важливе місце у історії розвитку психологічної професії другої половини 20 століття займає концепція діяльності Олексія Миколаєвича Леонтьєва. На протязі багатьох дисятиріч діяльнісний підхід Леонтьєва залишався провідною концепцією сучасної психології, на базі якої проводилися (і продовжують проводитися) багаточисельні дослідження в різноманітних галузях психології.