Дробимість щебеню (гравію) визначають за ступенем руйнування зерен при стискуванні (роздавлюванні) у циліндрі. Суть цього методу полягає в тому, що пробу заповнювача стискують з необхідним зусиллям у сталевому циліндрі (рис.1.2), а потім визначають, яка частина зерен при цьому роздробилася.
Рис.2.2. Схема стандартного циліндра для визначення міцності крупного щільного заповнювача: а – циліндр; б – плунжер; в – дно
При випробуванні щебеню (гравію) вихідний матеріал розсіюють на стандартні фракції і кожну фракцію випробовують окремо. Заповнювач, крупніший за 40 мм, попередньо подрібнюють і випробовують окремі фракції 10...20 або 20...40 мм. Для визначення марки заповнювача застосовують циліндр діаметром 150 мм. Для приймального контролю якості заповнювача крупністю від 5 до 10 та понад 10 до 20 мм допускається застосовувати циліндр діаметром 75 мм.
Випробування заповнювача проводять як у сухому, так і у водонасиченому (витримування зерен у воді протягом 2 годин) стані.
Пробу щебеню (гравію) насипають у циліндр з висоти 50 мм таким чином, щоб після розрівнювання верхній рівень матеріалу приблизно на 15 мм не доходив до верхнього краю циліндра. Потім у циліндр вставляють плунжер так, щоб плита плунжера була на рівні верхнього краю циліндра. Після цього циліндр встановлюють на нижню плиту преса. Збільшуючи силу натискування преса на 1...2 кН (100...200кгс) за секунду, доводять її до 200 кН (20000 кгс). При застосуванні циліндра діаметром 75 мм максимальне навантаження становить 50 кН (5000 кгс).
Після стискування пробу заповнювача висипають із циліндра, зважують (m) та просіюють крізь сито, розмір отворів якого залежить від розміру фракції, що випробовується, і береться за табл. 2.4.
Таблиця 2.4