рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.МЕТОДИКА I ТЕХHIКА ЕHДОСКОПIЧHОГО ОБСТЕЖЕHHЯ ЛОР-ОРГАHIВ

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.МЕТОДИКА I ТЕХHIКА ЕHДОСКОПIЧHОГО ОБСТЕЖЕHHЯ ЛОР-ОРГАHIВ - раздел Образование, Визначення Початкового Рівня Знань.Методика I Техhiка Еhдоск...

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.МЕТОДИКА I ТЕХHIКА ЕHДОСКОПIЧHОГО ОБСТЕЖЕHHЯ ЛОР-ОРГАHIВ.

 

Організація робочого місця

Методика користування лобним рефлектором Після закріплення лобного рефлекторав ділянці лоба його дзеркало розташовують… Уміння користуватися лобним рефлектором потребує дотримання таких правил: необхідно забезпечити достатнє освітлення…

Спочаткуоглядають зовнішній ніс і присінок носа, піднявши кінчик носа догори великим пальцем правої руки. Потім лівою рукою беруть носове дзеркало, праву руку розташовують на тімені пацієнта, фіксуючи його голову. Під контролем зору і променя світла від дзеркала рефлектора вводять бранші носового дзеркала в зімкнутому стані в присінок носа паралельно до дна носової порожнини. Кінці браншів носового дзеркала не повинні торкатися слизової оболонки. Поступово розширюючи бранші, по черзі оглядають обидві половини носа. Кожну половину носа оглядають з двох позицій. У першій позиції, коли голова хворого розташована в прямому положенні, у нормі видно нижні відділи носової порожнини: дію, нижні носові раковини, нижній відділ носової перегородки, нижній носовий хід. У другій позиції, коли голова хворого відхилена назад, у нормі видно середні та верхні відділи порожнини носа: середній та верхній відділи носової перегородки, середні й інколи верхні носові раковини, середній носовий хід, нюхову щілину. При широких носових ходах добре видно хоани, задню стінку носоглотки, аденоїдні вегетації. У нормі слизова оболонка порожнини носа рожева з рівною гладенькою поверхнею. Носова перегородка розташована посередині. Після закінчення огляду носове дзеркало обережно виводять із носа. У пригінку носа не слід повністю змикати братні, щоб не захопити та не вирвати волосся.

Орофарингоскопія

Задня риноскопія

У склепінні носоглотки міститься глотковий мигдалик, який може бути гіпертрофованим аденоїдні вегетації. Дітям раннього та молодшого дитячого віку…

Ларингоскопія

Одночасно з ларингоскопією проводять огляд гортаноглогки - гіпофариигоскопію. При цьому оглядають корінь язика, язиковий мигдалик, валекули,… Пряму ларингоскопіюздійснюють за допомогою ларинго­скопа. Хворий лежить на…

Отоскопія

Отоскопію проводять за допомогою лобного рефлектора та вушних лійок різних розмірів. Початковий відділ зовнішнього слухового ходу можна оглянути без… У нормі зовнішній слуховий хід вільний, шкіра його блідо-рожевого кольору.… Мікроотоскопію здійснюють за допомогою операційного мікроскопа, що дозволяє визначити деталі будови…

VІ Орієнтована основа дії

Для проведення огляду та спеціального ендоскопічного обстеженняпацієнтів з захворюваннями вуха, горла і нога необхідно створити відповідні умови,… Після закріплення лобного рефлекторав ділянці лоба його дзеркало розташовують… Уміння користуватися лобним рефлектором потребує дотримання таких правил: необхідно забезпечити достатнє освітлення…

Організація робочого місця

Методика користування лобним рефлектором Після закріплення лобного рефлекторав ділянці лоба його дзеркало розташовують… Уміння користуватися лобним рефлектором потребує дотримання таких правил: необхідно забезпечити достатнє освітлення…

Спочаткуоглядають зовнішній ніс і присінок носа, піднявши кінчик носа догори великим пальцем правої руки. Потім лівою рукою беруть носове дзеркало, праву руку розташовують на тімені пацієнта, фіксуючи його голову. Під контролем зору і променя світла від дзеркала рефлектора вводять бранші носового дзеркала в зімкнутому стані в присінок носа паралельно до дна носової порожнини. Кінці браншів носового дзеркала не повинні торкатися слизової оболонки. Поступово розширюючи бранші, по черзі оглядають обидві половини носа. Кожну половину носа оглядають з двох позицій. У першій позиції, коли голова хворого розташована в прямому положенні, у нормі видно нижні відділи носової порожнини: дію, нижні носові раковини, нижній відділ носової перегородки, нижній носовий хід. У другій позиції, коли голова хворого відхилена назад, у нормі видно середні та верхні відділи порожнини носа: середній та верхній відділи носової перегородки, середні й інколи верхні носові раковини, середній носовий хід, нюхову щілину. При широких носових ходах добре видно хоани, задню стінку носоглотки, аденоїдні вегетації. У нормі слизова оболонка порожнини носа рожева з рівною гладенькою поверхнею. Носова перегородка розташована посередині. Після закінчення огляду носове дзеркало обережно виводять із носа. У пригінку носа не слід повністю змикати братні, щоб не захопити та не вирвати волосся.

Орофарингоскопія

Задня риноскопія

У склепінні носоглотки міститься глотковий мигдалик, який може бути гіпертрофованим аденоїдні вегетації. Дітям раннього та молодшого дитячого віку…

Ларингоскопія

Одночасно з ларингоскопією проводять огляд гортаноглогки - гіпофариигоскопію. При цьому оглядають корінь язика, язиковий мигдалик, валекули,… Пряму ларингоскопіюздійснюють за допомогою ларинго­скопа. Хворий лежить на…

Отоскопія

Отоскопію проводять за допомогою лобного рефлектора та вушних лійок різних розмірів. Початковий відділ зовнішнього слухового ходу можна оглянути без… У нормі зовнішній слуховий хід вільний, шкіра його блідо-рожевого кольору.… Мікроотоскопію здійснюють за допомогою операційного мікроскопа, що дозволяє визначити деталі будови…

VІ Орієнтована основа дії

Для проведення огляду та спеціального ендоскопічного обстеженняпацієнтів з захворюваннями вуха, горла і нога необхідно створити відповідні умови,… Після закріплення лобного рефлекторав ділянці лоба його дзеркало розташовують… Уміння користуватися лобним рефлектором потребує дотримання таких правил: необхідно забезпечити достатнє освітлення…

Теорії слуху

Ці положення витримали іспит часом, незважаючи на велику кількість нових фактів, і багатьох цілком правильних заперечень проти окремих сторін… Теорія бімсучої хвилі Бекеші. Він встановив, що при дуже низьких частотах рух… Гідродинамічна теорія Флетчера-Роафа. Відповідно до цієї теорії, величина інерції стовпа вушної лімфи, нарівні з…

VІ Орієнтована основа дії

Волоскові клітини охоплюються нервовими волокнами, які виходять з біполярних клітин спірального ганглія. Над кортієвим органом знаходиться… Аферентний слуховий шлях починається з розташованого біля основи кісткової…  

Експериментальні дослідження вестибулярного аналізатора

У півколовому каналі просвердлюють два отвори. Один – поблизу гладкого кінця півколового каналу пломбується; до іншого, розташованого ближче до… Узагальнення результатів експериментівЕвальда дозволило сфор­мулюватизакони,… 1) рух ендолімфи в горизонтальному півколовому каналі від ніжки І до ампули (ампулопетальна течія) викликає ністагм в…

Дослідження вестибулярного аналізатора в клініці

В клініці вивчаються спонтанні вестибулярні симптоми (запамо­рочення, спонтанний ністагм, тонічні рефлекси), а також вестибулярні симптоми після… Дослідження вестибулярної функції починається з виявлення , скарг. Основною… Запаморочення може носити також рефлекторний характер і спостерігатися при подразненні слухового, зорового, нюхового…

VІ Орієнтована основа дії

На відміну від звукового вестибулярний апарат відноситься до інтерорецепторів. Завдяки йому відбувається аналіз руху і положення тіла в просторі.… Вестибулярний аналізатор відноситься до самих древніх аналі­заторів, він… Кісткова частина присінку має неправильну еліптич­ну або грушоподібну форму. Середні розміри його 6х4.4х3.4мм.…

V. Зміст навчання

Анатомія, фізіологія, методи дослідження глотки Анатомія глотки

Глотка с частиною травного тракту і дихальних шляхів. Вона яв­ляє собою порожнинний орган, утворений м'язами, фіброзними во­локнами і вистелений зсередини слизовою оболонкою. Порожнина глотки розташовується позаду порожнин^носа, рота і гортані, перед основною частиною потиличної кістки і 6-ти шийних хребців. Глотка починається від основи черепа і доходить до нижнього краю VI ший­ного хребця, де, воронкоподібне звужуючись, переходить у страво­хід. Довжина глотки дорослої людини сягає 14 см (12-15), попереч­ний розмір її більше передньозаднього І в середньому дорівнює 4,5 см.У глотці розрізняють три відділи: верхній -носоглотка, середній – ротоглотка і нижній – гортаноглотка.

Носоглотка відповідає рівню СІ-СІІ і простягається від основи черепа до умовної межі і ротоглоткою, якою служить уявне продовжен­ня площини твердого піднебіння до пересічення з задньою стінкою глотки. На задній і частково верхній стінці носоглотки розташований глотковий (носоглотковий) мигдалик. На біч­них стінках на рівні задніх кінців нижніх раковин носа знаходяться воронкоподібні заглиблення, де відкриваються глоткові устя слухо­вих труб Зверху і позаду глоткове устя слухової труби оточено хря­щовим валиком. За валиком знаходиться заглиблення - глоткова кишеня, у якій розташований невеликий трубний мигдалик.

У дорослих задня і верхня стінки носоглотки утворюють напів­кругле склепіння, у новонароджених і дітей грудного віку вони розта­шовані під кутом (Ф.И.Валькер. 1959), який у дітей до 2-х років часті­ше всього буває гострим (А.Г.Нахінсон, 1952).

Попереду носоглотка з'єднується з носовою порожниною хоанами. висота яких у новонароджених дорівнює 0,5 см, у дітей у віці 1 року -1 см, у дорослих - 2 см. При невеликих розмірах носоглотки і гострокутній її формі навіть незначне збільшення носоглоткового мигдалика у дітей 1-го року життя призводить до порушення носового дихання.

Ротоглотка відповідає рівню III шийного хребця. Межею з гортаноглоткою служить рівень верхнього краю надгортанника і верхньої поверхні кореня язика. Від порожнини рота глотка відмежовується м'я­ким піднебінням, передніми і задніми дужками під­небінних мигдаликів М'яке піднебіння є як би продовженням твердого піднебіння. Воно являє собою дуже рухливу, покриту слизовою обо­лонкою м'язову пластинку, яка у спокійному стані звішується вниз до кореня язика. Подовжений по середній лінії вільний край м'якого під­небіння зветься язичком. У піднебінній фіранці закладені спо­лучно-тканинні волокна піднебінний апоневроз і три м'язи:

1- піднімаючий м'яке піднебіння притискаючи його до задньої стінки глотки, крім того він розширює просвіт слухової труби;

2- м'яз, що напружує і розтягує м'яке піднебіння в сторони, крім цього він розширює устя слухової труби, звужуючи її на всьому протязі;

3- м'яз язичка, при його скороченні язичок вкорочується і слизова оболонка утворює поперечні складки.

Під час ковтання їжі або при вимові деяких звуків (фонем) підне­бінна фіранка піднімається вверх і дорсальне тісно прилягає до задньої стінки глотки, відділяючи ротоглотку від носоглотки, що запобігає попаданню їжі в носоглотку і забезпечує звучність вимови. При паре­зах і паралічах м'якого піднебіння рідка їжа затікає в порожнину но­са, розвивається відкрита гугнявість. Вищевка­зане роз'єднання порожнин доповнюється валикоподібним випинан­ням задньої стінки глотки, що обумовлене скороченням верхнього утискувача глотки, який утворює так званий валик Пассавана.

Від латеральних відділів піднебінної фіранки вниз відходять дві складки слизової оболонки. Одна з них називається піднебінно-язиковою (передньою) дужкою. Вона прикріплюється до бічної поверхні кореня язика. Друга - зветься піднебінно-глотковою (задньою) дужкою. Вона при­кріплюється до бічної стінки глотки. У їхній товщі знаходяться відповід­но і піднебінно-глотковий м'язи, які своїми волокнами з'єднуються в м'якому піднебінні і при скороченні зближають дужки протилежних сторін одна до одної, створюючи подобу сфінктера, що відокремлює порожнину ро­та від порожнини глотки.

Між дужками знаходиться трикутне заглиблення - тонзилярна ні­ша, дно якої утворено верхнім стискувачем глотки і глотковою фасці­єю. У нішах розташовані піднебінні мигдалики.

За допомогою зіва ротоглотка з'єднується з порожниною рота. Знизу обмежений коренем язика, з боків - передніми і задніми під­небінними дужками, зверху - м'яким піднебінням.

Гортаноглотка знаходиться перед шийними хребцями і починається на рівні верхнього краю надгортанника і кореня язика. Передня стінка гортаноглотки утворена коренем язика. Внизу між біч­ними стінками гортаноглотки і виступами хрящового каркасу гортані розташовані грушоподібні синуси, які переходять у початкову частину стравоходу. На латеральній стінці грушопо­дібної кишені розташована складка верхнього гортанного нерва. На корені язика знаходиться язиковий мигдалик. Між коренем язика і надгортанником розташо­вані заглиблення -валекули, обмежені двома бічними і серединною язиково-надгортанними складками.

Стінки глотки складаються з чотирьох оболонок: слизової, фіб­розної, м'язової і адвентиціальної.

Слизова оболонка рото- і гортаноглотки вистелена багатошаровим плоским епітелієм, що не ороговівае. Під­слизовий шар добре, розвинутий, містить велику кількість лімфатич­них клітин, які утворюють скупчення за ходом вивідних протоків слизових залоз або групуються у фолікули. Слизова оболонка носоглотки вкрита багаторядним циліндричним епітелієм, багата еластичними во­локнами. Підслизового шару в цій частині глотки, як і в порожнині коса, немає.

Фіброзна оболонка утворює остов глотки, як би підвішуючи її до основи черепа. Фіброзна оболонка тонка, але щільна пластинка сполучної тканини, яка тісно зв'язана з слизовою оболонкою і м'язовим шаром глотки. В основі черепа вона найбільш товста і щільна, з'єднана з ним і тому отримала назву глотково-основної фасції. Внизу вона пере-ходить у тонку еластичну перетинку, що прикріплюється до під'язи­кової кістки і пластинок щитоподібного хряща гортані.

М'язова оболонка глотки складається з внутрішнього кільцевого шару м'язів-констрікторів, які стискують і з зовнішнього поздовжнього шару м’язів, що піднімають глотку. М’язів-констрикторів три - верхній, середи і нижній . Вони беруть початок зверху і як черепиця накладаються один на одного. Поздовжні м'язи, які підні­мають глотку, виражені слабкіше стискаючих. Основний з них шило-глотковий починається від шиловидного відростка скроневої кістки. Волокна його йдуть донизу і вплітаються між верх­нім і середнім стискувачами глотки; частина волокон прикріплюється до верхнього краю щитоподібного хряща Другий м'яз трубно-піднебінно-глотковий складається з двох частин, які вплі­таються в задню стінку глотки.

1 Адвентиціальна оболонка сполучнотканинна оболонка, яка вкриває м'язовий шар глотки зовні.

Навкологлотковий простір. Між адвентиціальною оболонкою і оточуючими глотку органами знаходиться шар рихлої сполучної тканини - навколо глотко вий простір, у якому розрізняють бічний навколо глотковий простір і заглотковий простір.

Бічний навкологлотковий простір обмежений з медіальної сто­рони бічною стінкою глотки, латеральне - глибоким листком фасції" привушної залози, спереду - внутрішньою поверхнею висхідної гілки нижньої щелепи з внутрішнім крилоподібним м'язом позаду передхребетною фасцією. Уздовж бічного глоткового простору проходить внутрішня сонна артерія, під'язико­вий, блукаючий, язикоглотковий, додатковий нерви, до яких латеральне примикає внутрішня яремна вена. Шилоглотковим м'язом, який йде косо медіальне до глотки, цей простір ділиться на передній і задній відділи. Запальні процеси з глотки частіше поширюються в передній відділ.

Бічний глотковий простір тягнеться від основи черепа вниз, де переходить у серединну щілину шиї, утворену листками середньої і поверхневої фасції шиї спереду і глибокої фасції шиї заду Почина­ючись під тілом під'язикової кістки, серединна щілина шиї спуска­ється вниз і переходить у переднє середостіння.

Позадиглотковий (ретрофарингіальний) простір. Між ад­вентицією задньої стінки глотки і передхребетною фасцією роз­ташовується заглотковий простір у вигляді плоскої щілини, за­повненої пухкою сполучною тканиною. У дітей тут с лімфатич­ні вузли, куди впадають лімфатичні судини від піднебінних миг­даликів, задніх відділів носової і ротової порожнин. Починаю­чись від основи черепа, цей простір проходить вниз позаду глот­ки, де його клітковина переходить у позадистравохідну, а потім у клітковину заднього середостіння. Частина заглоткового прос­тору, яка розташована за носоглоткою, серединною перегород­кою розділена сагітальне на дві симетричні половини.

Бічний глотковий і заглотковий простори відокремлюються один від одного тонкою сполучнотканинною перегородкою.

Кровопостачання глотки. Кровопостачання верхнього і се­реднього відділів висхідною глотковою артерією, гілками верхньоще­лепної, лицьової і частково язичної артерій. Нижній відділ глот­ки постачається гілками зовнішньої сонної і верхньої щитоподіб­ної артерії. З огляду на це, для припинення кровотечі з нижнього відділу глотки недостатньо перев'язки зовнішньої сонної артерії вище відходження верхньої щитоподібної артерії.

Венозна кров глотки збирається у венозне сплетення, потім у язич­ну, щитоподібну, задню або загальну лицьову і нарешті - у внутрішню яремну вену.

Лімфовідтік відбувається в глибокі шийні лімфатичні вузли з носоглотки і вузли, що розташовані навколо внутрішньої яремної ве­ни з рото- і гортаноглотки. Лімфатичні судини глотки широко анастомозують з мережею лімфатичних судин порожнини носа. гортані, верх­нього відділу стравоходу.

Іннервація глотки здійснюється гілками трійчастого, язикоглоткового, додаткового і блукаючих нервів, а також гортаноглотковими гілками верхнього шийного вузла симпатичного стовбура. Верхній відділ глотки забезпечується, руховою іннервацією в основному від язикоглоткового нерва, середній і ниж­ній відділи - від зворотнього нерва. Чутлива іннервація носо­глотки здійснюється з другої гілки трійчастого нерва, рото глот­ки - забезпечується язикоглотковим нервом, а гортаноглотки блукаючим (через верхній гортанний нерв).

Лімфоаденоїдне глоткове кільце

Комплекс лімфоаденоїдної тканини, закладений у піднебінних, но­соглотковому (глотковому і навколотрубних язиковому мигдаликах, а також у слизовій оболонці задньої стінки глотки у вигляді окремих гра­нул і валиків на бокових стінках глотки (за піднебінно-глотковими дуж­ками), у верхньому поверсі гортані, у грушоподібних кишенях зветься лімфоаденоїдним глотковим кільцем Вальдейера-Пирогова.

Піднебінні мигдалики (іопві Нае рзіа^іпає} розташовані між передніми і задніми піднебінними дужками в трикутних заглиблен­нях - тонзилярних нішах, дно яких утворене верхнім стискувачем глот­ки і глотковою фасцією. Частіше всього вони мають форму мигдаль­ного горіху, від чого і отримали свою назву. Їх розмір і форма варіює. У мигдаликах розрізняють верхній і нижній полюси, зовнішню і внут­рішню поверхні. Гістологічне вона складається з капсули, строми, па­ренхіми і епітеліального шару.

Вільна (зівна) поверхня мигдаликів вкрита 6-10 рядами плескатого епітелію. На цій поверхні є 15-20 заглиблень, що ведуть у канали лакуни або крипти. Більш роз­винені крипти в ділянці верхнього полюса. Почина­ючись на поверхні мигдали­ка, лакуни можуть дерево­видне розгалужуватися, про­ходити через усю їхню тов­щу.

Зовнішня поверхня мигдаликів вкрита сполуч­нотканинною оболонкою, яка називається капсулою Від неї всередину відходять сполучнотканинні тяжі, які розділяють мигдалики на часточки.

Піднебінний мигдалик представлений глибокими складками слизової оболонки з закладеною в них лімф аденоїдною тканиною. Поверхні складок сли­зової оболонки, звернені одна до одної епітеліальним покривом, фор­мують порожнину лакун, а суміжні складки, зливаючись сполучно­тканинними поверхнями, утворюють трабекулу, яка імітує на гістоло­гічному зрізі гомогенну структуру Існуючі уявлення про трабекули, як гомогенні сполучнотканинні відростки капсули, що розділяють паренхіму піднебінного мигдалика на окремі частини, не відповідають дійсності. Сполучнотканинні оболонки складок піднебінних мигда­ликів, звернені своєю поверхнею до бічної стінки глотки в сукупності формують "кипсулу". Внаслідок цього вона утворена часточками сполучно - тканиної нерівномірної щільності, а не однорідною фіброзною тканиною, характерною для утворень, які називають капсулою. Вихо­дячи з сказаного, варто застосовувати термін "псевдокапсула".

Основу паренхіми складає пухка аденоїдна або ретикулярна тка­нина, побудована з зірчастих ретикулярних клітин, їхніх відростків і аргірофільних ретикулярних волокон. У петлях цієї мережі знаходяться поодинокі лімфоцити (в основному малі), а також їхні шаровидні скуп­чення - фолікули, які розташовуються в один ряд за ходом крипт. Роз­різняють первинні і вторинні фолікули. Первинні фолікули з'являються з 3-го місяця ембріонального життя і представляють собою дифузні скупчення лімфоцитів. Вторинні фолікули з'являються тільки в після утробному періоді життя. В їх центрі розташовані великі з світлою цитоплазмою і блідо забарвленим ядром клітини, що утворюють зо­ну, яка називається "реактивним центром" або центром розмножен­ня. Ряд авторів вважають, що клітини реактивних центрів є лімфобластами, які потім трансформуються в лімфоцити. Інші дослідники вважають, що центральна зона фолікула складається з гіпертрофованих ретикулярних клітин, які фагоцитують чужорідні антигени.

Між капсулою мигдалика і м'язової оболонкою, яка утворює ло­же мигдалика, розташована пухка перитонзилярна клітковина.

В патології мигдаликів певну роль відіграє надмигдаликовий прос­тір. будова якого може бути троякою:

- у вигляді гладкої трикутної ямки на місці розходження передньої і задньої піднебінних дужок;

- у вигляді вдавлення в м'якому піднебінні, яке утворює по­рожнину. заповнену часточкою піднебін­ного мигдалика З великою криптою усередині - синус Тур-туаля;

- і у вигляді щілин або каналу, що розгалужується древовидно в м'якому піднебінні.

 

Анатомія, фізіологія, методи дослідження гортані

Анатомія гортані

Гортань - кінцевий відділ верхніх дихальних шляхів, розмішена в передньому відділі шиї лід під'язиковою кісткою, спере­ду від хребта на рівні С4,-С6, у дорослих і С3-С4 у дітей перших років життя, 3 віком гортань опускається і у людей похилого віку її нижня границя може відповідати VII шийному хребцю,

Верхнім своїм відділом гортань відкривається в глотку, а нижнім переходить в трахею. Зверху межею гортані є умовна горизонтальна площина, що проходить через верхній край надгортанника І корінь язика, знизу " нижній край перснеподібного хряща.

Пальпаторно розпізнавальними пунктами гортані спереду вва­жають ділянку верхнього краю куга щитоподібного хряща (кадика), що розташований на 1 см нижче тіла під'язикової кістки, і горбиком. то розташований посередині передньої поверхні дуги перснеподіб­ного хряща. Між нижнім краєм щитоподібного і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща знаходиться заглиблення - проекція конічної зв'язки (місце, де в випадку асфіксії можна виконати конікотомію).

З боків гортань межує з боковими долями щитоподібної залози і судинно-нервовими пучками шиї. Позаду гортані знаходиться частина травного тракта позади- гортанний й відділ гіпофарингіальний, а починаючи і рівня нижнього краю перснеподібного хряща - початок стравоходу.

Скелет гортані складається з хрящів, що з'єднуються між собою

А) непарні хрящі:

- перснеподібний ;

- щитоподібний;

- надгортанник;

Б) парні хрящі:

- черпакуваті, розташовані на верхньому краю печатки перснеподібного хряща;

- ріжкоподібні, розташовані на верхівці черпакоподібних хрящів;

- клиноподібні, розташовані в товщі черпако-надгортанних складок.

Надгортанник, ріжковидні, клиноподібні і голосові відростки чер­пакуватих хрящів утворені еластичним хрящем; щитоподібний, перс­неподібний, черпакуваті (виключаючи голосові відростки) складають­ся з гіалінового хряща.

Між собою хрящі гортані з'єднуються шляхом перснечерпакуватих, персне-щитоподібних суглобів, які підкріплюються однойменни­ми зв'язками, і зв'язковим апаратом, який складається з серединної перснещитоподібної або конічної черпаконадгортанних, й то над гортан­них, голосових зв'язок. Справжні голосові зв'язки являють собою пучки поздовжніх еластич­них волокон, що прикріплюються у куті внутрішньої поверхні щито­подібного хряща і до голосового відростка черпакоподібного. В тов­щі справжньої голосової зв'язки с голосовий м'яз.

Гортань з'єднана зв'язками з сусідніми анатомічними утворен­нями:

-за допомогою щитопідязикової мембрани гортань підвішена до під'язикової кістки. Найбільш потужні пучки утворюють медіальну і бокові зв'язки. Через бокові відділи щитопід'язикової мембрани проходять судинно-нервові пучки гортані (верхньогортанна ар­терія і вена. внутрішня гілка верх неї-ортам ного нерву), що необхідно враховувати при анестезії верхнього гортанного нерва, його блокаді.

- перснетрахеальною зв'язкою гортань зв'язана з трахеєю.

- під'язиково-надгортанною зв'язкою надгортанник з’єднаний підязиковою кісткою.

М`язи гортані поперечно смугасті.

І. Зовнішні м'язи зумовлюють рух гортані в цілому. Їх ділять на підпід'язикові, один кінець яких прикріпляється до гортані, а інший до кісток скелету: вони забезпечують рух гортані в вертикальному на­прямку (вверх-вниз):

-грудиннощитоподібний;

-грудиннопід'язиковий;

-щитопід'язиковий.

Деяку участь в рухах гортані приймає нижній стискувач глотки .

Друга група не мас безпосереднього відношен­ня до гортані. Вона впливає на рух гортані опосередковано, через дію на під'язикову кістку. Один кінець цих м'язів прикріплюється до під'я­зикової кістки, а другий - до будь-якої іншої кістки скелету:

-шилопід'язиковий;

-двочеревцевий;

-лопаточнопід'язиковий;

-підборіднопід'язиковий;

-щелепнопід'язиковий.

II. Внутрішні м'язи гортані приводять в рух хрящі гортані, змінюють ширину її порожнини і внаслідок цього - шири­ну голосової щілини, яка обмежена голосовими складкам. Кінці внут­рішніх м'язів прикріпляються до різних хрящів.

В основу класифікації покладені функціональні особливості внут­рішніх м'язів. Розрізняють наступні групи внутрішніх м'язів гортані:

1. М'язи, що виконують функцію клапанного апарату (змі­нюють положення надгортанника при ковтанні і диханні);

-черпаконадгортанний;

-щитонадгортанний;

2. М'яз, що розширює просвіт гортані:

- задній перснечерпакуватий, парний.

3. М'язи, що звужують просвіт гортані:

- перснечерпакуватий боковий;

-черпакоподібний поперечний:

-черпакоподібний косий;

-Сімановського-Рінгера змикає вестибулярні складки, приймає участь в утворенні псевдоголосу. коли порушується функція голосових складок.

4. М'язи, що напружують справжні голосові зв'язки:

-перснещитоподібний;

-щиточерпаковидний;

М.С.Грачона вважає -перснещитоподібний м'яз основним звужувачем гортані. Він нахиляє щитопо­дібний хрящ вперед і донизу, внаслідок відстань між ним і черпа-коподібним хрящом збільшується. При цьому натягаються голосо­ві складки і звужується голосова щілина. Бокові перснечерпакоподібні, поперечний черпакоподібний і косі черпакоподібні, вони від­носяться до м'язів-помічників, що допомагають або розширювачу голосової щілини або основному звужувачу її. За рахунок реципропної іннервації одні з них скорочуються, а інші водночас розслаб­люються. Це відбувається автоматично у відповідності з скорочен­ням або розслабленням заднього перснечерпакоподібного або перс-не шито подібного м'яза. В рухових актах бе­руть участь всі м'язи, роз­ширюючи або звужуючи го­лосову щілину, регулюючи її просвіт, змінюючи якість звуку шляхом потовщення або натягнення голосових складок. Імпульси з цент­ральної нервової системи приходять до певних груп м'язів - головних учасників тієї або іншої функції'. Інші м'язи в цей час не знахо­дяться в стадії бездіяльнос­ті, а допомагають їм або прямим скороченням, або виконуючи функцію фікса­ції хрящів.

Ларингологи давно по­мітили, що при пошкоджен­ні зворотних нервів в біль­шому ступені страждає функція м'язів, що розши­рюють голосову щілину (так званий закон Семода).

Сила м'язів, що звужу­ють гортань, переважає си­лу розширювачів, і при су­домі всіх м'язів завжди на­стає звуження голосової щі­лини. Для пояснення цього спостереження висловлю­ються різноманітні припу­щення. Переважання м'язів звужувачів над розширювачами виправ­дане необхідністю захисту нижніх дихальних шляхів і філогенетичне розвивалось в єдності з дихальною функцією гортані.

М.С,Грачова висуває наступні пояснення більшої вразливості роз­ширювачів голосової щілини. Задні перснечерпакоподібні м'язи, що інервуються тільки нижніми гортанними нервами, перестають розши­рювати гортань. М "язи-помічники не отримують імпульсів віл нижніх гортанних нервів, які б сприяли їх синергізму в розширенні, що змушує їх виконувати функцію звужувачів гортані. Водночас з цим продовжують нормально функціонувати щитоперснеподібні м'язи, що інервуються непошкодженим верхнім гортанним нервам, внас­лідок чого звуження гортані за рахунок натягнення голосових скла­док посилюється/

Порожнину гортані утворюють хрящі, зв'язки, м'язи. Зсередини гортань вистелена слизовою оболонкою, що покрита багаторядним миготливим епітелієм, окрім голосових складок, язикової поверхні над­гортанника і міжчерпакоподібної ділянки, де епітелій багатошаровий плескатий. В гортані розрізняють три поверхи (анатомічні області):

верхній (вестибулярний) - над голосовими складками, середній - рі­вень голосових складок, нижній - підскладковий .

Вхід в гортань обмежений спереду надгортанником, ззаду - чер­паками, З боків - чєрпаконадгортанними складками

В порожнині гортані по обидві сторони розташовуються дві па­ри горизонтальних складок. Верхні з них називаються вестибулярни­ми (шлуночновими, несправжніми голосовими), нижні - голосовими. Останні знаходяться на межі нижньої і середньої третини пластинок щитоподібного хряща, колір зв'язок - перламутрове-блиску чий. Щі­лина. що утворюється між голосовими складками називається голо­совою. Між вестибулярними і голосовими складками розташовані за­глиблення - гортанні {морганіст} шлуночки.

Довжина голосових складок у чоловіків - 20-22 мм, у жінок 18-20 мм. Ширина голосової щілини в чадній частині у дорослих колива­ється в межах 17-20 мм. Місце, де сходяться передні кінці істинних голосових складок, називається передньою комісурою.

Кровопостачання гортані здійснюється верхньою щитоподібною і нижньою щитоподібною артеріями. Гілками верхньої щитоподібної артерії є верхня і середня гортанні артерії. Гілкою нижньої щитопо­дібної артерії є нижня гортанна артерія.

Відтік венозної крові відбувається головним чином через верх­ню щитоподібну вену, яка впадає в загальну яремну вену.

Лімфатична система гортані складається з двох відділів, гра­ницею між ними є голосові складки. Верхній відділ, розвинутий біль­ше, відтік лімфи з нього відбувається в шийні лімфовузли за ходом внутрішньої яремної вени. з нижнього - у вузли вздовж внутрішньої яремної вени, попереду конічної зв'язки, передтрахеальної кліткови­ни шийного відділу трахеї. Верхній та нижній відділи лімфатичної системи а настом озують між собою через нечисленні судини голосо­вих складок.

Іннервація гортані. Чутлива і рухлива іннервація здійснюється двома гілками блукаючого нерву - верхнім і нижнім гортанними нер­вами. Симпатичну іннервацію гортань отримує від верхнього шийно­го і зірчастого симпатичних вузлів. Парасимпа­тична інервація гортані здійснюється за рахунок блукаючого нерва.

Верхньогортанний нерв починається від блукаючого нерва на рівні поперечних відростків двох перших ший­них хребців. Він ділиться на внутрішню (чутливу) І зовнішню (рух­ливу) гілки. Внутрішня гілка більш потужна, проходить через щитопід'язикову мембрану (разом з верхньогортанною артерією і веною) і іннервує всю слизову оболонку вестибулярного і середнього відділів гортані. Зовнішня гілка є руховим нервом і іннервує лише один з внутрішніх м'язів гортані – перснещитоподібний, а також дає гілочку до нижнього констриктора глотки.

Нижній гортанний нерв (кінцева гілка зворотнього) є змішаним, однак головна його функція рухова. Зворотний нерв проходить в стов­бурі блукаючого. Правий відділяється від нього на рівні підключич­ної артерії, огинає її і йде вверх по боковій стінці трахеї. Лівий відхо­дить на рівні дуги аорти, спереду огинає її і, направляючись вверх. йде між трахеєю і стравоходом. На рівні нижнього краю перснеподіб­ного хряща зворотні нерви проникають в порожнину гортані стаючи нижньогортанними і іннервують всі внутрішні м'язи гортані, за ви­нятком переднього перснещитоподібного,

Сучасні дослідження свідчать проте, що гортанні нерви побудо­вані значно складніше, ніж це уявлялось раніше. Вивчення моторної інервації гортані показало, то одні м'язи інервуються тільки ниж­нім гортанним нервом, інші - тільки верхнім, а треті - і верхнім і ниж­нім гортанними нервами водночас. Існує зв'язок нижніх і верхніх гор­танних нервів.

Важливе значення має та обставина, що лівий зворотний нерв на своєму шляху контактує з аортою, стравоходом, лівим головним брон­хом. трахеєю, лімфатичними вузлами, перикардом, середостінням. При патології перерахованих анатомічних утворень може порушуватися функція зворотного нерва - рухові розлади гортані нерідко вказують на захворювання органів шиї або середостіння,

Фізіологія гортані

Гортань виконує три основні функції: дихальну, розділювально-захисну і голосоутворюючу (фонаторну).

Дихальна функція. Надходження повітря в нижні дихальні шля­хи регулюється розширенням і звуженням голосової щілини за допо­могою нервово-м'язового апарату гортані.

Дихання відбувається рефлекторно, до певного ступеня воно під­порядковане волі людини: його можна затримати, можна дихати час­тіше або повільніше.

Адекватним подразником рецепторів слизової оболонки гортані є повітря, що проходить через гортань під час вдиху і видиху. Рефлек­торні центри, то відповідають за акти дихання і фонації, знаходяться в ядрах довгастого мозку, а коркові - в третій лобній звивині. Подраз­нення високочутливих рефлексогенних зон гортані може призвести до зупинки дихання. Вищезгадане свідчить про те, то гортань не с простою механічною трубкою, через яку проходить повітря, а вона бере активну участь в дихальній функції.

Розділювально-захисна функція здійснюється завдяки прикрит­тю надгортанником входу в гортань, змиканню несправжніх і справжніх голосових складок, зігріванню і зволоженню повітря, яке вдихається, кашлевому рефлексу при попаданні невеликих сторонніх тіл в гортань.

Функція голосоутворення здійснюється, коли голосові складки зна­ходяться в фонаторному (зімкнутому) положенні. Висота голосу зале­жить від частоти коливань голосових складок їхньої довжини. Сила го­лосу зв'язана з тиском повітря, що видихається і амплітудою коли­вань голосових складок.

Утворення звуку відбувається на видиху внаслідок змикання го­лосових складок. Голосові складки ритмічно коливаються завдяки го­лосовим м'язам, які скорочуються внаслідок імпульсів, що надходять з центрів головного мозку. Ритмічно скорочуючись, голо­сові складки надають повітряному струменю коливальний характер.

У гортані утворюється основний звук, мова формується в над­ставній трубі внаслідок артикуляційних рухів губ, м'якого піднебін­ня, язика, нижньої щелепи.

Тембр (забарвлення голосу) формується за рахунок призвуків, які утворюються в резонаторах.

Існують міоеластична і нейрохронаксична теорії голосоутворення.

Порушення дихальної функції гортані носить назву диспноє. По­рушення захисно-розділювальної функції гортані призводить до дис­фагії. Порушення функції голос- оутворення називають дисфонією, а крайній її ступінь (втрата голосу) - афонією.

 

Методи дослідження гортані

В клінічній ларингології використовуються різноманітні методи до­слідження, які можна поділити на візуальні, функціональні і додаткові

Велике значення придається вивченню скарг, анамнезу, данним пальпації. При огляді визначають зовнішній стан поверхні і конфігу­рації шиї. Після цього проводять пальпацію гортані, її хрящів (перс­неподібного і щитоподібного), визначають "хруст хрящів" гортані шля­хом зміщення її в сторони. В нормі гортань безболісна, пасивно рухо­ма вправо і вліво. Після цього пальпуються регіонарні лімфатичні вуз­ли гортані: підщелепні, глибокі шийні, задні шийні, преларингеальні, претрахеальні, паратрахеальні. а також лімфовузли в над- і підклю­чичних ямках.

Задні шийні лімфатичні вузли пальпують двома руками відразу з обох боків під заднім краєм грудинно-ключично-сосцеподібного м'я­за кінчиками пальців згори вниз спереду назад.

Преларингеальні лімфатичні вузли пальпують кінчиками паль­ців рухами згори вниз і горизонтально в ділянці бокових відділів гор­тані.

Претрахсальні лімфовузли пальпують спереду і збоку віл трахеї в надгрудинній ямці легкими рухами фаланг пальців згори вниз.

Пальпація інших вищезазначених лімфовузлів описана в розділам. які присвячені методам дослідження носа і глотки.

До візуальних методів дослідження відносяться непряма і пряма ларингоскопія і мікроларингоскопія.

Непряма (дзеркальна) ларингоскопія, гіпофарингоскопія.

Метод дослідження найбільш широко використовується в повсяк­денній практиці оториноларингологів. Виконується за допомогою гор­танного дзеркала діаметром 2-3 см. Пацієнт, який досліджується, ши­роко відкриває рот і висовує язик, лікар за допомогою серветки утри­мує між великим (згори) і 3-м пальцем (знизу) язик лівою рукою, а вказівним пальцем дещо припіднімає доверху верхню губу. В праву руку беруть дзеркало, як ручку для письма, трьома першими пальця­ми, заздалегідь підігрів його дзеркальну поверхню над полум'ям спиртовки (перевіривши ступінь нагріву дотиком до шкіри тильної части­ни кисті руки). Хворий за командою лікаря протяжне вимовляє звук "Е-е-е". В той момент, коли м'яке піднебіння і язичок відсунуться дозаду і доверху, лікар ніжно прикладає до них гортанне дзеркальце під кутом 45 градусів до горизонталі. Нижній край дзеркала знаходиться біля кінчика язичка. Дихання під час дослідження по­винно бути вільним. Злегка змінюючи площину дзеркала, можна пов­ністю оглянути гортань і гортаноглотку. Передні відділи гортані (надгортанник, комісура, передня стінка гортані) відбивають­ся в верхньому відділі дзеркала: задні відділи гортані (ділянка черпа­ків, міжчерпакоподібний простір) відбиваються в нижній частині дзер­кала.

Анатомічні утворення гортані і гортаноглотки відображені у гортанному дзеркалі: корінь язика, з розташованим на ньому язиковим мигдаликом, валекули, надгортанник у вигляді пелюстки, справжні голосові складки, комісура місце, де схо­дяться ці зв'язки; над справжніми голосовими зв'язками розташовані несправжні (шлуночкові) складки, черпаки. Між справжніми і несправжніми голосовими складками розташовуються морганієві шлуночки, За межами гортані, латеральніше черпако-надгортанних складок доступні для спостереження грушоподіб­ні синуси гортаноглотки. Інколи в дзеркалі з'являється вся карти­на гортані одночасно.

В той час, як у більшості осіб непряма ларингоскопія вдається легко, у деяких зустрічаються ті або інші труднощі. Необхідно попе­редити хворого, щоб він під час ларингоскопії "не напружував горла" і дихав вільно,Значні труд­нощі виникають інколи при гіперестезії глотки, яка зу­стрічається при гострих і хронічних фарингітах у людей, що палять тютюн, у невропатів; бувають випад­ки. коли тільки при відкри­ванні ротової" порожнини виникає нудотний або на­віть блювотний рефлекс; частіше не буває у дітей. Нерідко такий рефлекс бу­ває результатом самонавію­вання (аутосугестія), і якщо лікар переконає хворого, що на нудотні рефлекси не треба звертати уваги, вони часто зникають.

Якщо хворий зробить декілька глибоких дихаль­них рухів носом або декіль­ка ковтків холодної води, то чутливість слизової обо­лонки нерідко знижується. У випадку, коли ці засоби не допомагають, необхідно робити аплікаційну анесте­зію 3% розчином дикаїну.

Нерідко у пораненого або хворого при ларинго­скопії виникають труднощі у висовуванні язика. Це бу­ває при пораненнях щелеп. язика, при глоситах, флег­монах дна порожнини рота і т.д. В таких випадках по­трібно притискати язик до дна порожнини рота шпа­телем і після нього вволи­ти гортанне дзеркало.

 

Пряма ларингоскопія.

У випадку, коли результати дзеркальної ларингоскопії не задовільняють лікаря, прово­диться пряма ларингоскопія, яка дозволяє безпосередньо оглянути гортань і виконува­ти маніпуляції інструментами, Для дослідження, застосову­ється ларингоскоп . У випадках, коли не виключа­ється необхідність дослідження нижніх дихальних шляхів або стравоходу, доцільно ви­користовувати трахеобронхоезофагоскоп.

І) огляд гортані у дітей молодшого віку і дорослих, якщо не вда­ється непряма ларингоскопія

2) тривалі ендоларингеальні втручання не можуть бути виконані при непрямій ларингоскопії

3) інтубація трахеї

Метрики виконання прямої ларингоскопії. Дослідження Вико­нують по можливості натше. У дорослих, як правило, застосовується місцева аплікаційна анестезія, у дітей раннього віку ларингоскопію часто проводять без анестезії. Положення хворого сидячи або лежачи на спині.

Сидяче положення. Хворого садовлять на низький стілець, ді­тей - на коліна помічника. Маленьких дітей при будь-якому положен­ні заздалегідь, щільно завертають, в простирадло. Нижня частина ту­лубу повинна бути відсунута назад, верхня - трохи нахилена вперед: голова злегка відкинута назад. У дорослих помічник регулює поло­ження голови і тулубу хворого, стаючи за його спиною. У дітей не робить помічник, «а колінах якого знаходиться дитина. Лікар, який виконує маніпуляцію, знаходиться перед хворим.

Хворого кладуть на стіл, без подушки, ру­ки витягнуті вздовж тулуба. Голова, злегка відкинута назад, знаходить­ся біля краю стола (не звисаючи ) утримується помічником. Лікар, який виконує маніпуляцію, знаходиться позаду голови хворого.

Техніка дослідження. Хворий утримує правою рукою, обвернутий марлевою серветкою. кінчик висунутого з роту язика. Як правило, шпатель ларингоскопа вво­диться по середній лінії. Під контро­лем зору він поволі при незначному тиску просувається вздовж кореня язика до появи язикової поверхні або краго надгортанника. Після цього кі­нець шпателя припіднімають, водно­час просувають його дорсальне (на І см) і нахиляють вниз. Внаслідок цього надгортанник наближається до кореня язика, спостерігається ділян­ка черпаків (симетричні горбики в задньому відділі входу в гортань). Лі­кар, посилюючи тиск на надгортан­ник. придавлює його до кореня язи­ка. придає шпателю прямовисний на­прямок, завдяки чому ліквідується прямий кут, утворений горизонталь­ним рівнем порожнини рота і верти­кальним положенням порожнини гортані. В полі зору встановлюється задня стінка гортані, несправжні і справжні голосові зв'язки. Звичайно гірше оглядається передня комісура. Вона стає видимою краще, якщо ру­кою з боку шиї віддавити дорсальне щитоподібний хрящ.

Пряма мікроларингоскопія. Виконується при звичайній прямій ла­рингоскопії з використанням бінокулярного хірургічного мікроскопа,

Пряму ларингоскопію можна доповнити оптичною шляхом вве­дення через ларингоскоп оптичних ендоскопів.

Флюоресцентна мікроларингоскопія виконується після введен­ня в організм флюорохромів, зокрема, флюоресцеїну натрію, який по-різному поглинається тканинами гортані. Для спостереження люмінесценції флюоресцеїну використовують синій світофільтр. За да­ною методикою дослідження більш інтенсивно і чітко визначається розмір, форма судин, їх атипія.

Фіброларингоскопія. Завдяки рухливості гнучкого кінця фіброскопа стають доступними для огляду усі відділи гортані. Маніпуляцію прово­дять під місцевою анестезією. Фіброларингоскопія дозволяє провести прицільну біопсію та виконати єн до фотографію гортані,

Функціональні дослідження гортані. Існує ряд спеціальних мето­ді в дослідження функціонального стану гортані

Важливе місце в дослідженні гортані займає ларингобронхоскопія, що грунтується на двох фізіологічних законах: затримка зображення на сітківці протягом 0.2 секунд після його зникнення і властивості зоро­вого аналізатора "зливати" окремі зображення в єдиний рухомий образ. Метод базується на огляді гортані в переривчастому освітленні, що до­зволяє бачити окремі коливання голосових складок. За допомогою ларингобронхоскопії можна визначити амплітуду, рівномірність, синхрон­ність коливань голосових складок.

Рентгенодіагностика займає особливе місце серед методів до­слідження гортані, В оториноларингологічній практиці широко вико­ристовують оглядову рентгенографію, контрастування, звичайну і комп'ютерну томографію, артеріографію.

До сучасних методів дослідження відносять ультразвукове ска­нування. ядерно-магнітно-резонансне дослідження тощо.

 

Анатомія, фізіологія, методи дослідження трахеї і головних бронхів

Анатомія, фізіологія трахеї

Трахея є продовженням гортані донизу і являє собою довгу ци­ліндричну трубку, трохи сплюснуту ззаду наперед. У дорослої лю­дини вона починається на рівні хряща, який розташований між VI і VII шийними хребцями. На рівні V грудного хребця вона ділиться на правий і лівий головні бронхи. У новонародженого трахея почи­нається на рівні С -С... і закінчується розгалуженням на головні брон­хи на рівні Т. Місце розподілу трахеї на бронхи, де вона утворює розвилку, називається біфуркацією. З внутрішньої сторони вона яв­ляє собою виступ півмісяцевої форми, що вдасться в порожнину тра­хеї - шпора трахеї, яка є важливим орієнтиром при проведенні тра­хеобронхоскопії. Вікові особливості довжини і діаметра трахеї

Трахея складається з16-20 гіалінових хрящових півкілець. Висота хрящів 2-5 мм. товщина - біля 1 мм. Самий високий серед хрящів трахеї - перший (11-13 мм). Нижнє півкільце знаходиться на біфуркації віддає від себе відростки для бронхів. В окремих випадках сусідні кільця трахеї можуть зростатися між собою на всьому протязі або частково. Хрящі з'єднуються кільцевидними сполучно-тканними зв'язками, які переходять в перетинчасту частину (задню стінку) трахеї. Висота кільцеподібних зв'я­зок 1.5-3 мм.

Перетинчаста частина трахеї займає приблизно одну третину всього її кола. Вона має виражені пучки. М'язо­ві волокна йдуть в поперечному напрямку по відношенню до трахеї. Така будова трахеї забезпечує її можливість переміщення в сторони, зміни розмірів свого просвіту і довжини.

Слизова оболонка трахеї є продовженням слизової оболонки гор­тані. Вона вкрита миготливим епітелієм, В підслизовому шарі знахо­диться еластична тканина і велика кількість слизових і серозних залоз, вивідні протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Топографія трахеї, відношення її до сусідніх органів і анатоміч­них утворень.

Трахея поступово віддаляється від передньої поверхні шиї. В місці переходу гортані в трахею вона відстає від неї на 1.5-2 см, а на рівні яремної вирізки груднини ця відстань приблизно 4 см

Розрізняють шийний і грудний відділи трахеї (межа між ними розташовані на рівні Т3-Т4) . Шийний відділі складається з 6-8 кілець і зна­ходиться між перснеподібним хрящом і вирізкою грудини. Груднин відділ відповідає відстані між вирізкою грудини і V грудним хребцем.

Шийний відділ трахеї закритий спереду грудинно-під'язиковим і грудинно-щито- подібним м'язами, поверхневою і серединною фасціями шиї, а на рівні 2-4 кілець - перешийком щитоподібної залози. Ін­коли він покриває не тільки верхні відділи трахеї, але і перснеподіб­ний хрящ. Нижче від перешийка щитоподібної залози спереду трахеї знаходиться клітковинний простір, в якому знаходяться кровоносні судини, венозне сплетіння і лімфатичні вузли. В деяких випадках пірамідальний відросток щито­подібної залози простягається до вирізки щитоподібного хряща або навіть до тіла під'язикової кістки. Бокові поверхні щитоподібної за­лози прилягають до бокових стінок верхнього відділу трахеї; дозаду вони простягаються до стравоходу і дотикаються і боків судинно-нервового пучка шиї (загальна сонна артерія, блукаючий нерв. внут­рішня яремна вена

До верхніх кілець трахеї примикає нижня щитоподібна артерія (гілка підключичної артерії), яка направляється вверх з задньої по­верхні щитоподібної" залози. Приблизно на висоті переходу шийного відділу трахеї в грудний розміщені нижні щитоподібні вени (а в де­яких випадках і ліва безіменна вена). На передній поверхні трахеї, нижче перешийка щитоподібної залози утворюють сплетіння, в яке впадають нижні гортанні вени.

До передньої поверхні трахеї прилягає тимус. Ця залоза опуска­ється по трахеї з V! по XI кільце. Нижче Х кільця і до біфуркації тра­хея дотикається до задньої поверхні дуги аорти, яка розміщена в лі­вому трахео-бронхіальному куті.

Ззаду трахея рихло зв'язана з передньою поверхнею шийної час­тини стравоходу. В заглибленні між ними розміщені зворотні нерви, що ідуть спільно з правою і лівою нижньогортанними артеріями.

Анатомія, фізіологія головних бронхів

Правий бронх відходить від трахеї під кутом 15-20 градусів по відношенню до серединної площини, лівий - біля 45-60 градусів. Кут, утворений двома головними бронхами, складає 60-70 градусів.

Будова стінок бронхів нагадує будову стінок трахеї. Правий го­ловний бронх є немов би її продовженням, він утворений 6-8 півкіль­цями, довжина його 2-3 см. діаметр 10-16 мм. Лівий головний бронх довжиною 4,5-5.5 см, має менший діаметр (9-14 мм) ніж правий. Ві­кові особливості довжини і діаметру бронхів надані в таблицях 4 і 5.

Слизова оболонка бронхів є продовженням слизової оболонки трахеї і складається з циліндричного миготливого епітелію, війки якого рухають слиз по напрямку до трахеї. В підепітеліальному шарі закла­дена еластична тканина, що утворює 2-3 шари. які розташовуються поздовжньо і циркулярне. Циркулярні шари спостерігаються значно частіше.

Роботами С.А-РеЙнберга встановлено, що бронхіальне дерево володіє рухами, схожими на перистальтичні, однак перистальтики в брон­хах немає; функція гладкої мускулатури бронхів пов'язана з дихан­ням (за Цегельником). Коли людина вдихає - бронх подовжується і розширюється, а коли видихає - вкорочується і звужується.

В самоочищенні трахеї і бронхів значна роль належить миготли­вому епітелію,

Іннервація бронхів здійснюється за рахунок легеневих нервові сплетінь, що утворюються блукаючими і симпатичними нервами.

Методи дослідження трахеї і бронхів

Одним з основних методів дослідження трахеобронхіального дерева є трахеобронхоскопія - ендоскопічне дослідження просвіту слизової оболонки трахеї і бронхів.

В належності від шляху введення трубки розрізняють верхню пероральну, нижню трахеобронхоскопію, яка виконується через трахеотомічний отвір.

В теперішній час виконують трахеобронхоскопію за допомогою порожнистих металевих трубок (ригідну) і фібробронхоскопії, основану на використанні гнучкого, малокаліберного бронхоскопа, в які вмонтовані світловод, оптична система і канал для гнучких біопсії них інструментів.

Трахеобронхоскопію виконують в сидячому або лежачому положенні хворого. Обстежуваний може лежати на спині, животі, правому або лівому боці. Проводить місцеве (при маніпуляції в сидячому положенні) або загальне знеболення.

Існують різноманітні види трахеобронхоезофагоскопів:

Оптичний бронхоскоп являє собою довгу трубку з системою ліній на її дистальному кінці є освітлювач з електролампочкою і об'єктні, а на проксимальному - окуляр.

Волоконний бронхоскоп має перевагу перед оптичним завдяки його гнучкості, потужному освітленню, можливістю виконувати діагностичні і лікувальні маніпуляції через біопсійний канал. Його можна вводити через тубус дихального бронхоскопа, інтубаційну трубку

Дихальний бронхоскоп складається з держака, бронхоскопічних тубусів, освітлювальної системи, приладів для штучної вентиляції легенів і допоміжних інструментів (біопсійні щипці, пульверизатор).

В залежності від поставлених задач трахеобронхоскопія може бути діагностичною і лікувальною.

Рентгенодіагностика. З метою визначення патологічних змін трахеобронхіального дерева широко використовують оглядову, контрастну рентгенографію, томографію, у тому числі комп’ютерну МРТ.

VІ. Орієнтована основа дії

Носоглотка відповідає рівню СІ-СІІ і простягається від основи черепа до умовної межі і ротоглоткою, якою служить уявне продовжен­ня площини твердого… У дорослих задня і верхня стінки носоглотки утворюють напів­кругле склепіння,… Попереду носоглотка з'єднується з носовою порожниною хоанами. висота яких у новонароджених дорівнює 0,5 см, у дітей у…

ГОСТРИЙ СЕРЕДHIЙ ОТИТ (ГСО).

Iмунологiчнi реакцiї органiзму займають одне з провiдних мiсць у вивченi патогенезу середнiх отитiв. Велике значення придається мiсцевому iмунiтету,… Iмуннi реакцiї слизових оболонок зв'язанi з утворенням так званих секреторних… Секреторний компонент придає молекулам iмуноглобулiну стiйкiсть до протеолiтичної дiї бiльшостi ферментiв запального…

Л i к у в а н н я г о с т р о г о с е р е д н ь о г о о т и т у.

Hавiть при швидкому клiничному одужанi хворi повиннi спостерiгатись лiкарем; через 3-4 тижнi необхiдно провести контрольне дослiдження слуху. В до антибiотичну еру основним методом лiкування була термiнова мiринготомiя…  

Особливості перебігу гострих середнiх гнiйних отитiв у дiтей.

- нерiдко спостерiгається менiнгiзм (зв'язок з наявнiстю fissura petrosquamosa); - розлад шлунково-кишкового тракту; - запiзнiлий прорив барабанної перетинки iз-за її товщини, а вiдтак - необхiднiсть найбiльш частого парацентезу;

Труднощі в діагностиці гострих середнiх отитiв.

- Майже горизонтальне положення барабанної перетинки затрудняє установлення "границi" з шкiрою, що покриває верхню стiнку зовнiшнього… - Гiперемiя барабанної перетинки може бути "прихована" пiд злущеним… - Hормальна барабанна перетинка може "червонiти" пiд час плачу i крику дитини, що "виникає, як…

Рецидивуючий середній отит.

При важкому перебiгу рецидивуючий середнiй отит нерiдко переходить в хронiчний гнiйний або хронiчний адгезивний середнiй отит, сприяє розвитку… Для дiтей, що страждають рецидивуючим гнiйним середнiм отитом, характернi… Пiд час чергового рецидиву захворювання спостерiгається зниження як вiдносних, так i абсолютних показникiв Т- i…

Особливості перебігу гострих середніх отитів.

При інфекційних захворюваннях.

Раннi отити є в бiльшостi випадкiв специфiчними скарлатинозними або коровими отитами, що виникають, цiлком ймовiрно, гематогеним шляхом. Hа грунтi… Мало вiдрiзняються вiд описаної картини i патологоанатомiчних змiн процеси, що… Грипозний отит характеризується накопиченням геморагiчного ексудату у всiх порожнинах середнього вуха. При вiдносно…

VІ Орієнтована основа дії

Вiруси видiляють з вуха дуже рiдко, хоча їм i вiдводиться "сприяюча" роль. Вiруснi отити частiше спостерагаються при епiдемiях вiрусних… Гострий середнiй отит при транстубарному ураженні починається з запалення… Слизова оболонка барабанної порожнини i слухових кiсточок дуже тонка i являє собою мукоперiост, у зв'язку з цим…

Етіологія і патогенез хронічного гнійного середнього отиту.

В патогенезi хронiчного гнiйного середнього отиту ведучу роль вiдiграє стан органiзму i характер попереднього гострого процесу. Середнє вухо, що сполучається з зовнiшнiм середовищем, неминуче заселяється… Мiкрофлора особливо активна в гострому перiодi захворювання, а потiм її активнiсть поступово знижується. Деякi автори…

Класифікація хронічних гнійних середніх отитів.

Загальновизнаним вважається подiл отиту на мезотимпанальну та епiтимпанальну форми. Мезатимпанальний процес в зонi середнього i нижнього поверхiв… Hа думку H.В.Мiшенькiна (1979), така клiнична класифiкацiя зручна в практичнiй… 1. Хронiчний гнiйно-карiозний середнiй отит;

Патологічна анатомія простого хронічного гнійного запалення - мезотимпаниту.

Змiни в слизовiй оболонцi середнього вуха при хронiчному мезотимпанитi мало чим вiдрiзнiються вiд таких при гострому. Спостерiгається запальна… При простому хронiчному гнiйному отитi нiколи не настає повного вiдновлення… У значному числi випадкiв мезотимпаниту ланцюг слухових кiсточок може бути збереженим. У частини хворих є дефект…

Симптоми і діагностика хронічних гнійних середніх отитів.

Основнi скарги хворих зводяться до показань на перiодичну або постiйну гноєтечу з вуха, яка їх часто лякає, особливо коли в гною з'являється домiшок… При загостреннях хронiчного гнiйного середнього отиту нерiдко з'являється бiль… Гноєтеча з середнього вуха сама по собi є достатньо переконливою ознакою хронiчного гнiйного отиту. Остаточний дiагноз…

Консервативне лікування хронічних гнійних середніх отитів.

Успiх мiсцевого консервативного лiкування хворих хронiчним гнiйним середнiм отитом опридiляється не тiльки правильним вибором лiкiв, але i способом… Хворого слiд навчити, як робити видалення гною з вуха, як вводити лiки в хворе… Перш, нiж довiрити лiкування самому хворому, лiкар повинен привести вухо в такий стан, при якому самодопомога стала би…

Способи введення лікарських речовин в барабанну порожнину.

- Лiки можна вводити в барабанну порожнину через слухову трубу. - При невеликих перфорацiях барабанної перетинки лiкарськi речовини в рiдкому… - При набряку слизової оболонки країв перфорацiї барабанної перетинки i слизової оболонки середнього вуха хвилин на 10…

VІ Орієнтована основа дії

Хронічний гнійний середній отит є тривалим, із млявим перебігом, запальним інфекційним захворюванням порожнин середнього вуха, яке чергується з… Це захворювання має соціальне значення, тому що може призвести ю… Нині захворюваність на хронічний гнійний середній отит складає 1 на 1000 населення.

ОТОГЕHHI ВHУТРIШHЬОЧЕРЕПHI УСКЛАДHЕHHЯ .

Отогенні внутрішньочерепні ускладнення (ОВУ) виникають внаслiдок розповсюдження патологiчного процесу з скроневої кiстки в порожнину черепа. До них… Спiвставлення результатiв посiву видiлень з вуха iз порожнини абсцесу майже у… Шляхи проникнення інфекції з середнього та внутрішнього вуха в порожнину черепа:

Отогенні менінгіти (ОМ).

Iснуючi класифiкацiї ОМ побудованi на одному з слiдуючих принципiв: етiологiчному (менiнгококовий, вiрусний, стрептококовий, туберкульозний та… В практичному вiдношеннi ОМ можна роздiлити на первиннi (безпосереднiй -…

Отогенний менiнгiт (лептоменiнгiт) представляє собою запалення м'якої мозкової оболонки.

Симптоматологія.В клiничнiй картинi видiляють: загальнi, загальномозковi, менiнгіальнi, в рядi випадкiв - вогнищевi симптоми. Загальні симптоми, як правило, проявляються гострим початком, високою… Хворi частiше лежать на боку з зiгнутими ногами i запрокинутою головою (поза "рушничного курка" або…

Арахноїдит.

Поскiльки павутинна оболонка iзольовано не уражається, то в мiсцевiй запальний процес неминуче утягується судинна мозкова оболонка i утворюється… Арахноїдит супроводжується посиленням лiкворосекрецiї хорiоiдальними… Отогенний арахноїдит переважно локалiзується в областi задньої черепної ямки, значно рiдше - в середнiй.

Отогенні абсцеси.

Симптоматика екстрадурального абсцесу бiдна; нерiдко вiн диагностується тiльки пiд час операцiї. Часто поєднується з симптомами мастоїдиту. Загальнi… Основним симптомом є головний бiль, болючiсть при постукуваннi в областi луски… Лікування екстрадурального абсцесу хірургічне – розкриття відповідної черепної ямки.

Дислокаційні стовбурові симптоми при абсцесі скроневої долі.

Другий стовбуровий симптом - центральнi вазомоторнi кризи у виглядi раптової гiперемiї лиця, пiдвищення артерiального тиску i тахiкардiї до… Третiй стовбуровий симптом зустрiчається у важких випадках, коли навколо… Типовим симптомом ураження лобної долi мозку є порушення психiки, статики, смоктальний, хапальний рефлекс i феномен…

Офтальмологічні зміни при отогенних внутрішньомозкових абсцесах.

Поскiльки пiдвищення внутрiшньочерепного тиску при абсцесах рiдко буває тривалим - вiн або знижується пiсля операцiї, або призводить до смертельного… Змiна полiв зору розвивається частiше всього при локалiзацiї в скроневiй,…  

Сучасні методи діагностики внутрішньочерепних ускладнень.

2. Електроенцефалографiя - реєстрацiя бiопотенцiалiв мозку. В останнi роки у зв'язку з малою iнформативнiстю примiняється рiдко. 3. Пневмоенцефалографiя - рентгенологiчне дослiдження пiсля штучного… 4. Комп'ютерна томографiя - досить iнформативний рентгенологiчний метод дослiдження, оснований на послiдовному…

Лікування внутрішньомозкових отогенних абсцеів.

Iснують три методи хiрургiчного видалення внутрiшньомозкових абсцесiв: 1. Пункцiйний (одно- або багаторазовi пункцiї). 2. Розкриття порожнини абсцесу з наступним його дренуванням (цим методом користуються оториноларингологи).

Летальність при отогенних абсцесах мозку.

Характер мiкробної флори не має значення, хоча iснує думка, що абсцеси викликанi полiмiкробною i анаеробною флорою мають гiрший прогноз. Численнi летальнi наслiдки є результатом неправильної тактики введення в…  

Тромбози внутрішньочерепних синусів і вен.

Отогенний сепсис.

Hабiльш часто уражається сигмовидний i поперечний синус (приблизно в 79% випадкiв), потiм - цибулина яремної вени (в 12.5% випадкiв), рiдше… Тромбофлебiти сигмовидної пазухи частiше всього виникають шляхом контактного… Змiни зовнiшньої стiнки венозної пазухи рiдко призводять до розпаду її до моменту утворення тромбу, чим i пояснюється…

Тромбоз верхнього поздовжнього синуса.

В лiтературi згадуються апоплектиформна або блискавична, iнтермiтуюча або скачкоподiбна, латентна або малосимптомна, повiльна форми розвитку i… При тромбозi поперечного i сагiтального синусiв, окрiм загальних симптомiв, що…  

Деякі додаткові методи дослідження.

При дослiдженнi кровi часто виявляють нейтрофiльний лейкоцитоз, зсув формули влiво, обов'язкове збiльшення ШОЕ. При спиномозковiй пункцiї визначається високий лiкворний тиск, але склад…  

Лікування тромбозів мозкових вен і синусів.

Щоб уникнути пошкодження сигмовидного синуса долото слiд вставити пiд гостри кутом до кiстки, зрубуючи її тонкими стружками паралельно зовнiшнiй… Досить складне видалення тромбу з цибулини яремної вени по Грунеру (перев'язка… Hайбiльш розповсюдженою серед вiтчизняних отологiв є операцiя, запропонована в 1903 роцi О.Ф.Iвановим. Вона дозволяє,…

Медикаментозна терапія.

При наявностi внутрiшньочерепної гiпертензiї рекомендується внутрiшньовенне введення гiпертоничних розчинiв, сечовини, теофiлiну, еуфiлiну,… Враховуючи зв'язок набряку мозку i геморагiї з пiдвищенням проникностi стiнок… Повторнi ломбальнi пункцiї з лiкувальною цiллю при наявностi гiпертензiї вважають небезпечним з-за можливості…

Отогенні енцефаліти.

Hегнiйний енцефалiт може перейти в гнiйний. Останнiй в свою чергу може привести до флегмонозного енцефалiту, гострого та хронiчного абсцесу мозку. … Hегнiйний отогенний енцнфалiт як самостiйна нозологiчна форма зустрiчається… Отогенний енцефалiт розвивається пiд час гострого або загострення хронiчного гнiйного отиту. В.О.Калина вважає…

Отогенна гідроцефалія.

Це внутрiшньочерепне ускладнення спостерiгається досить рiдко. Вперше отогенна гiдроцефалiя була описана Symonds в 1931 роцi. Клініка. Основним симптомом отогенної гiдроцефалiї є досить iнтенсивний… Дуже характернi змiни очного дна. Швидко, значно швидше, нiж при абсцесi розвивається застiйний сосок здорового нерва…

VІ Орієнтована основа дії

Проникнення iнфекцiї з барабанної порожнини в перитубарнi клiтини може сприяти розповсюдженню процесу по системi клiтин до верхiвки пiрамiди i в… Велике значення в розповсюдженнi iнфекцiї в задню i середнi черепнi ямки… У хворих з абсцесом мозочка, на думку деяких авторiв, переважає лабiринтогенний шлях, про що свiдчить вiдсутнiсть…

Сучасні методи діагностики внутрішньочерепних ускладнень.

2. Електроенцефалографiя - реєстрацiя бiопотенцiалiв мозку. В останнi роки у зв'язку з малою iнформативнiстю примiняється рiдко. 3. Пневмоенцефалографiя - рентгенологiчне дослiдження пiсля штучного… 4. Комп'ютерна томографiя - досить iнформативний рентгенологiчний метод дослiдження, оснований на послiдовному…

Лікування внутрішньомозкових отогенних абсцеів.

Iснують три методи хiрургiчного видалення внутрiшньомозкових абсцесiв: 1. Пункцiйний (одно- або багаторазовi пункцiї). 2. Розкриття порожнини абсцесу з наступним його дренуванням (цим методом користуються оториноларингологи).

V. Зміст навчання

НЕЙРОСЕНСОРНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ

Соціальне значення нейросенсорної приглухуватості велике. У світі нараховується близько 450 млн. осіб, у котрих погіршення слуху є однією з головних… Етіологія. Нейросенсорна приглухуватість захворювання поліетіологічне.… 1. Інфекційні захворювання, особливо вірусні (грип, парагрип, аде­новірусна інфекція; хронічні інфекції - бруцельоз,…

Отосклероз.

Отосклероз – первинне вогнищеве деструктивне захворювання кісткової капсули лабіринту ( в будь якій його ділянці ) властиве тільки людині. Згідно статистичним даним, отосклерозом страждають в середньому 1-2 % населення.

Клінічно отосклероз проявляється прогресуючим зниженням слуху і шуму у вухах. Перші симптоми проявляються у віці 18-30 років і нерідко співпадають з періодом статевого визрівання. Необхідно, відмітити і можливість „раннього” отосклерозу – в дитячому віці. Значно частіше – хворіють жінки 78,4 % ( І.Б. Солдатов і співавт. 1974 р. ). Процес буває односторонім. Приглухуватість виникає поволі і поступово прогресує. За даними Н.В. Білоголовова (1934 р.), виражена ступінь приглухуватості ( сприйняття розмовної мови біля вушної раковини ) розвивається в середньому через 9-10 років від початку захворювання. В літературі описані випадки блискавичної „злоякісної”, „швидкоплинної” форми захворювання, при якій протягом декількох місяців або років може розвинутись майже повна глухота, переважно за рахунок втягування в процес нервових елементів внутрішнього вуха.

Перші описання анкілозу стремена, як причини глухоти, дав Вальсальва (1704 р. ). Тойнбі виявив кісткове зрощення стремена з краями овального вікна.

В 1984 році Політцер запропонував назвати хворобу „ отосклерозом” і дав його докладне описання клінічної картини.

Причини хвороби не розгадані і до сьогодні.

Патоморфологія і гістогенез вогнищ отосклерозу.

Для розвитку отосклерозу найбільш важливим є проміжний енхондральний шар. Гістологічне вогнище являє собою різко відмежовану від нормальної кістки… Є така думка, що вогнищева реконструкція старої кістки при отосклерозі виконується клітинами, які є генетично „…

Клінічні ознаки отосклерозу.

Існують різні точки зору про виникнення шуму у вухах: самовислуховуванням соматичних звуків організму, „демфер”- шум навколишнього побутового… - особливої точки зору дотримуються Lempert, 1945. Rosen 1949, що пояснюють… Вираженість суб’єктивного шуму у вухах І.Б. Солдатов і співавт. ( 1974 ) оцінює по 3-ом ступеням :

Клініка отосклерозу.

При дослідженні слуху камертонами одержують дані, що показують на ураження звукопровідного апарату. Показовими для отосклерозу є негативні досліди… Дані камертонального дослідження не завжди достатні для міркування про… Основою діагностики приглуховатості в сучасній клінічній аудіології є тональна порогова аудіометрія. У хворих спочатку…

Лікування хворих на отосклероз.

Є міркування, що при отосклерозі має місце порушення мінерального обміну на терені дисфункції ендокринної і вегетативної систем, тому рекомендують…

Операція на стременці.

Відродження операцій на стременці зв’язане з ім’ям Розена. Розен запропонував слідуючі варіанти операцій : - розхитування стремена ( непряма мобілізація ) ;

Хвороба Меньєра (деякі питання етіопатогенезу та лікування).

Найбільш слабкою ланкою у вивчені цієї патології є патогенез. В наш час вважається, що причиною захворювання є гідропс (водянка) лабіринту, який… Розповсюдженість хвороби Меньєра на Україні серед дорослого населення 1 : 5000… Питання етіопатогенезу, клініки, діагностики, лікування ХМ інтересують лікарів різних спеціальностей (в першу чергу…

VІ Орієнтована основа дії

В основному виділяють 3 групи скарг: 1-ша –погіршення слуху на одне або обидва вуха, яке виникло, раптово чи поступово і не має тенденції до… Під час оториноларингологічного огляду відхилень у структурі ЛОР-органів… Діагностичні методи дослідження у хворих із нейросенсорною приглухуватістю можна розділити на такі групи.

ГОСТРИЙ ФАРИНГІТ

Етіологія. Ізольований гострий фарингіт може виникнути після загального чи місцевого переохолодження, від прийому гострих про­дуктів харчування, в… Клініка. У більшості хворих загальний стан страждає мало. Темпе­ратура тіла… Фарингоскопічна картина характеризується наявністю сли-їо-гнійних виділень на задній стінці горла, гіперемії та…

ПЕРВИННІ АНГІНИ

Етіологія неспецифічних ангін. Найчастіше збудником ангіни є р-гемолітичний стрептокок групи А, який може проникнути в миг­далики від хворої людини… Дуже часто ангіна може розвинутися за умови активізації аутоінфекції, що… Патогенез. За умови розвитку запального процесу в мигдаликах відбувається всмоктування в кров токсинів та продуктів…

Таблиця 1. Диференціальна діагностика лакунарної ангіни та дифтерії горла

Критерії дослідження Лакунарна ангіна Дифтерія горла
Загальний стан хворого Важкий, температура тіла 38 — 39 °С, хворий вередливий, вимагає до себе уваги. Шкірні покриви гіперемійовані, пітливість підвищена Важкий, температура тіла може бути від 37,5 до 39 °С. Хворий апатичний, млявий, просить його не турбувати. Тони серця глухі. Шкірні покриви бліді
Фарингоскопія Слизова оболонка мигдаликів, дужок та м'якого піднебіння яскраво-червоного кольору. На поверхні мигдалика фібриноз­ний наліг білого чи жовто-білого кольору, який не поширюється за межі мигдалика. Наліт легко знімається без пошкодження епітелію Слизова оболонка мигдаликів, дужок, м'якого піднебіння сірого кольору, набрякла. На поверхні мигдаликів фібринозний наліг брудно-сірого кольору, який поширюється на дужки, бічні стінки горла, м'яке піднебіння. Наліт важко знімається, після чого на поверхні з'являються крапельки крові
Пальпація регіонарних лімфовузлів Збільшені окремі дрібні лімфовузли, болючі під час пальпації, м'якої консистенції За кутом нижньої щелепи пальпуються збільшені щільні лімфовузли, болючі під час пальпації. У разі токсичної дифтерії спостерігається набряк м'яких тканин шиї, який може поширитися на груди
Мікробіологічне дослідження мазка з горла Паличка дифтерії не висівається Паличка дифтерії висівається. Бактеріоскопія мазка дозволяє отримати попередню відповідь через 1 — 2 год. Заключний негативний результат за даними посіву лікар отримує через 48 год

Горлова ангіна, або гострий аденоїдит. Захворювання по­чинається гостро, температура тіла може бути 39 °С та вище. Хворі скаржаться на біль та дряпання в носовій частині горла та носовій по­рожнині. Можуть бути слизо-гнійні виділення з носа. Часто відзна­чається закладання вух та погіршення слуху, оскільки розвиваються симптоми гострого катарального отиту у зв'язку з переходом запален­ня на слизову оболонку слухової труби. При цьому спостерігаються явища інтоксикації: загальна слабкість, біль у м'язах.

Під час передньої риноскопії слизова оболонка носа гіперемійова-на, трохи набрякла, вкрита слизо-гнійними виділеннями. Для встанов­лення діагнозу необхідно провести задню риноскопію. При цьому гор­ловий мигдалик збільшений, слизова оболонка, що його вкриваг, гіперемійована, набрякла. Під слизовою оболонкою можуть бути білі чи жовті вип'ячування (фолікули, що нагноїлися) або слизова оболон­ка вкрита білим фібринозним нальотом. Триває горлова ангіна від 4 до 7 днів залежно від форми захворювання (катаральна, фолікулярна чи лакунарна).

Язикова ангіна найчастіше спостерігається в осіб, яким раніше було видалено піднебінні мигдалики. Хворі скаржаться на біль у горлі, що посилюється під час ковтання, розмови, висовування язика. Температура тіла може бути від субфебрильної до високої. З'являються ознаки інток­сикації. Під час фарингоскопії виражених запальних змін не виявляється. Привертає увагу різка болючість під час надавлювання на задню третину язика. Необхідно провести гіпофарингоскопію за допомогою гортанного дзеркала, під час якої добре видно язиковий мигдалик. Слизова оболонка над ним гіперемійована, набрякла. Залежно від форми ангіни можна бачи­ти білі або жовтуваті фолікули, що нагноїлися, або на мигдалику утворив­ся білий фібринозний наліт. Більшість хворих відзначають болючість під час надавлювання на під'язикову кістку. На шиї пальпуються збільшені та болючі регіонарні лімфовузли. Запальний процес може поширюватися на гортань та дно ротової порожнини.

Гортанна ангіна розвивається внаслідок гострого запалення лімфаденоїдної тканини в ділянці входу в гортань та в її шлуночках. Це захворювання розглядатиметься в розділі гострих запальних захворю­вань гортані.

Лікування неспецифічних ангін

Раціональне лікування ангін є водночас і профілактикою ревматиз­му та інших ускладнень.

У перші дні ангіни необхідний ліжковий режим, домашній режим без фізичного навантаження. Хворого необхідно ізолювати, виділити окремий посуд та предмети догляду. Рекомендується їжа, що не по­дразнює слизову оболонку ротової порожнини, молочно-рослинна, до­статньої енергетичної цінності, багата на вітаміни.

Медикаментозна терапія така. Найдоцільніше призначити пеніцилін (по 500 000—1 000 000 ОД кожні 4 год) внутрішньом'язово. Якщо проводити ін'єкції немає можливості, можна призначити фено-ксиметилпеніцилін по 600 мг 5 разів на добу. У разі непереносності пеніциліну призначають інші антибіотики (дурацеф, цефазолін, ерит­роміцин, цепорин, олеандоміцин) у загальноприйнятих дозах або суль­фаніламідні препарати (по 1 г 4 рази на день). Через 5 днів звичайний пеніцилін замінюють дюрантним препаратом біциліном. Проводять З ін'єкції біциліну-3 щотижня або одну ін'єкцію біциліну-5.

Для профілактики ревматизму використовують аспірин по 0,5 г 5 рази на день протягом 7—10 днів. Призначають полівітаміни, ан-тигістамінні препарати (діазолін, тавегіл тощо), препарати кальцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат).

Місцево призначають теплі полоскання розчинами натрію гідро­карбонату, фурациліну, калію перманганату, перекису водню, відварів трав (календули, ромашки тощо). За наявності збільшених лімфовузлів накладають зігрівальний компрес на шию.

Профілактика. Ще з раннього дитинства варто проводити загар­тування організму. Заняття спортом, ранкова гімнастика, правиль­ний режим роботи та відпочинку підвищують загальну реактивність організму та запобігають розвитку ангіни. З дитячого віку варто по­ступово привчати ротову порожнину до води низької температури.

Водночас необхідно активно лікувати хронічні риніт, синуїт, аде-ноїдит для відновлення носового дихання, ліквідації вогнищ інфекції. З цією метою треба проводити санацію ротової порожнини, тобто ліку­вати карієс зубів, хронічний стоматит.

Виразково-плівчаста ангіна

Виразково-плівчасіу ангіну вперше описав М.П.Симановський (1890). її епідемію він спостерігав у Петербурзі. 1898 р. Плаут (Ріаиі) та Венсан (Уіпсепі) виявили збудника цього захворювання, тому воно носить назву виразково-плівчастої ангіни Симановського—Плаута—Венсана.

Етіологія. Причиною захворювання є симбіоз веретеноподібної палички (В. ґизіґогтіз) та спірохети ротової порожнини (зрігосЬаеІа Ьиссаііз). Передумовами розвитку хвороби є зниження загальної та місцевої реактивності організму внаслідок аліментарної дистрофії, пе­ренесених гострих та хронічних інфекцій, захворювань кровотворних органів, гіповітамінозу. Серед місцевих причин деякі автори виділя­ють каріозні зуби, гінгівіт, стоматит, ротове дихання.

Патологічна анатомія. Відзначається некроз передньої поверхні одного мигдалика з утворенням виразки, вкритої рихлою фіброзною плівкою брудно-сірого кольору з жовтуватим відтінком. По периферії некрозу є зона реактивного запалення, де виявляються збудники захво­рювання. Некроз та виразка поступово поглиблюються і поширюються по периферії, що може призвести до розпаду всього мигдалика та охо­пити прилеглі до нього тканини.

Клініка. На початку захворювання хворі скаржаться на відчуття не­зручності та стороннього тіла під час ковтання, слинотечу, гнильний запах із рота. Загальний стан мало змінюється. Температура тіла може бути нормальною або субфебрильною. У крові помірний лейкоцитоз зі збільшенням відсотка лімфоцитів та моноцитів. ШОЕ дещо збільшена — до 20 мм/год. Під час фарингоскопії в ділянці верхнього полюса одного з піднебінних мигдаликів виявляють сірувато-жовтий наліт, який порівняно легко знімається, та виразкову поверхню з нерівними края­ми, трохи кровоточиву. На боці виразки збільшені та болючі в разі па­льпації регіонарні лімфовузли.

Із кожним днем виразка збільшується. У тяжких випадках можли­вий некроз усього мигдалика, і процес переходить на суміжні тканини. Наприкінці 2-го тижня можливе підвищення температури тіла до 38 °С та вище. При цьому різко посилюється біль у горлі. Це свідчить про приєднання банальної флори (стрептокок або стафілокок).

Тривалість захворювання від 2 до 4 тиж, але процес може затягну­тися на декілька місяців.

Діагностика виразково-плівчастої ангіни грунтується на підставі типової клінічної картини та виявлення у свіжому мазку веретено­подібних паличок і спірохет. Диференціальну діагностику варто про­водити з виразковою формою раку мигдаликів, дифтерією горла, сифілісом та туберкульозом.

Лікування. Призначають пеніцилін внутрішньом'язово, котрий має спірохетоцидну дію. Місцево призначають дезінфікуючі полоскання розчинами калію перманганату, перекису водню тощо. Щоденно ви­разку очищають від нальоту та припікають 10% розчином мідного ку­поросу, 10% розчином ляпісу, перекисом водню, змащують 10% роз­чином новарсенолу в гліцерині. Дуже важливе повноцінне харчування з достатньою кількістю вітамінів.

ВТОРИННІ АНГІНИ

Моноцитарна ангіна

На інфекційний мононуклеоз найчастіше хворіють діти та особи молодого віку. Для хвороби характерна лихоманка, ангіна, збільшення всіх лімфовузлів,… Мононуклеоз починається з продромального періоду упродовж одного-двох днів,… Характерні зміни виявляються під час дослідження крові. Лейко­цитоз досягає 12—14 • 109/л, кількість моноцитів досягає…

Агранулоцитарна ангіна

Суть захворювання полягає в тому, що під впливом наведених вище причин відбувається пригнічення гемопоезу і в периферичній крові зменшується… Захворювання починається гостро, з підвищення температури тіла до 40 °С,… Діагностика грунтується на підставі септичного стану та характеру змін на гемограмі.

Ангіна у хворих на лейкоз

Проводять лікування лейкозу та симптоматичну терапію ангіни.

УСКЛАДНЕННЯ АНГІН

У більшості хворих ангіна закінчується повним одужанням, але іноді можуть виникнути такі ускладнення, як паратонзиліт, пригорло-ний абсцес, гнійний шийний лімфаденіт, гострий тонзилогенний сепсис, ревматизм, гострий нефрит, гострий пієлонефрит, неспецифічний інфекційний поліартрит. Нижче будуть наведені ускладнення ангіни, які найчастіше зустрічаються в практиці оториноларинголога.

 

Паратонзиліт

Етіологія та патогенез. Збудниками паратонзиліту найчастіше бувають стрептококи і стафілококи, іноді виявляються інші мікроби — пневмококи, кишкова… Крім впливу інфекції для виникнення паратонзиліту необхідні певні умови:… Спочатку в навколомигдаликовій клітковині з'являються гіперемія судин, порушення їх проникності, розвивається набряк і…

Загорловий абсцес

У разі гострого запалення верхніх дихальних шляхів або ангіни інфекція проникає в загорлові лімфовузли, де виникає запалення та розвивається… Клініка. У дитини підвищується температура тіла, вона стає ве­редливою,… Загальний стан важкий, живлення різко знижене через порушення ковтан­ня. Під час огляду горла слизова обо­лонка його…

Бічний горловий абсцес

Етіологія. Інфекція в навкологорлову клітковину може потрапити контактним шляхом із піднебінного мигдалика, внаслідок ураження 7-го або 8-го зубів,… Клініка. Оскільки навкологорловий простір розміщений глибоко, то на початку… Характерними симптомами є тризм жувальних м'язів, висока тем­пература тіла, біль у горлі, зміни в крові, характерні…

Гострий тонзилогенний сепсис

За шляхами поширення інфекції з піднебінного мигдалика розрізняють 3 форми сепсису: 1 -ша — переважно гематогенна; 2-га — переважно лімфогенна; 3-тя… Легший перебіг спостерігається в разі переважно лімфогенної фор­ми, коли… Менш бурхливий перебіг тканинної форми сепсису, коли інфекція по­ширюється по міжтканинних просторах. Спочатку…

ДИФТЕРІЯ ГОРЛА

Зараження в основному відбувається через повітря, але можлива пере­дача інфекції через предмети, якими користується хворий (посуд, білизна, іграшки,… Найбільш схильні до дифтерії діти у віці від 1 до 5 років. Також час­то… Патологічна анатомія. У патологічній картині дифтерії можна виділити зміни, які спостерігаються у вогнищі первинної…

VІ. Орієнтована основа дії

У більшості хворих загальний стан страждає мало. Темпе­ратура тіла буває нормальною або субфебрильною. Тільки в дітей вона може досягати високих… Фарингоскопічна картина характеризується наявністю слизово-гнійних виділень на… Найчастіше збудником ангіни є р-гемолітичний стрептокок групи А, який може проникнути в миг­далики від хворої людини…

ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ

Етіологія. У криптах мигдаликів хворих на хронічний тонзиліт частіше виявляється р-гємолітичний стрептокок, інші види стрепто­кока, стафілокок.… Дослідження показали, що у хворих на хронічний тонзиліт спос­терігаються… Патогенез. У розвитку хронічного тонзиліту та виникненні його ускладнень можна виділити такі чинники. Насамперед, це…

ГІПЕРТРОФІЯ ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може поєднуватися з ознака­ми їх хронічного запалення. За цієї форми мигдалики більш щільні, аденоїдна тканина їх… Розрізняють три ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів: І -мигдалики… Симптоми гіпертрофії піднебінних мигдаликів такі: 1) порушен­ня ротового дихання; 2) порушення ковтання; 3) порушення…

ГІПЕРТРОФІЯ ТА ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ ГОРЛОВОГО МИГДАЛИКА

Етіологія. Гострі вірусні та бактеріальні інфекції слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, які часто повторюються, призводять до функціонального… Етіологія, патогенез та патологоанатомічні зміни за хронічного аденоїдиту такі… Клініка. Діти, які хворі на аденоїдит, самі або зі слів батьків скаржа­ться на постійне або тільки вночі порушення…

ГІПЕРТРОФІЯ ТА ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ ЯЗИКОВОГО МИГДАЛИКА

Особи з гіпертрофією язикового мигдалика скаржаться на відчуття стороннього тіла в горлі, дискомфорт під час ковтання. У деяких хво-зих може бути… Під час непрямої гіпофарингоскопії помітна різка гіперплазія язи­кового… За умови розвитку хронічного запального процесу в язиковому мигдалику, крім перерахованих вище симптомів, з'являються…

VІ Орієнтована основа дії

У хворих на хронічний тонзиліт відзначається сенсибілізація ор­ганізму до бактеріальних і тканинних антигенів, що характеризується позитивними… Піднебінні мигдалики мають багато нервових волокон та закінчень, які під… Патологічна анатомія. Морфологічні зміни, що відбуваються внаслідок хронічного тонзиліту, можна розділити на декілька…

СТОРОННІ ТІЛА НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Наявність стороннього тіла характеризується стійким закладанням відповідної половини носа, нежитем з одного боку з гнійними або сук­роватими… Видалення сторонніх тіл виконують під місцевою аплікаційною анестезією за… Риноліти, або носові камені, виникають унаслідок тривалого пере­бування стороннього тіла в носовій порожнині, а також…

ГОСТРИЙ РИНІТ

Клініка. Перебіг гострого риніту має 3 стадії: І — суха; II — стадія І екреції; III — слизо-гнійних виділень. За наявності сухої стадії хворі скаржаться на сухість, жар, лоско-Іпнпя в… Через декілька годин або наступного дня процес переходить у II стадію — стадію секреції, котра характеризується…

ХРОНІЧНИЙ РИНІТ

Етіологія. У виникненні хронічного риніту мають значення багато чинників: насамперед це професійні шкідливості (контрастна темпе­ратура, пил,… Провідною теорією виникнення озени нині є інфекційна, згідно з якою озену… Єдиним свідченням цього є висівання з великою постійністю клебсієли озени зі слизової оболонки носа хворих на озену.…

ФОРМИ ХРОНІЧНОГО РИНІТУ

Хронічний гіпертрофічний риніт. Хворі скаржаться на постійне утруднення дихання через одну чи обидві половини носа. Можуть бути слизові виділення з… Змащування судинозвужувальними засобами не сприяє зменшен­ню об'єму… Простий атрофічний риніт. Якщо атрофія обмежується переднім відділом носової перегородки, то захво­рювання дістає…

VІ Орієнтована основа дії

Видалення сторонніх тіл виконують під місцевою аплікаційною анестезією за допомогою тупого гачка, котрий під контролем зору про­водять за стороннє… Риноліти, або носові камені, виникають унаслідок тривалого пере­бування… Видаляють риноліти так само, як і сторонні тіла. Великий риноліт попередньо треба роздробити щипцями.

ОРБIТАЛЬHI ТА ВHУТРIШHЬОЧЕРЕПHI РИHОГЕHHI УСКЛАДHЕHHЯ

 

ГОСТРI ТА ХРОHIЧHI ЗАПАЛЕHHЯ БIЛЯHОСОВИХ ПАЗУХ HОСА.

ОРБIТАЛЬHI ТА ВHУТРIШHЬОЧЕРЕПHI РИHОГЕHHI УСКЛАДHЕHHЯ

Синуїт— це запалення приносових пазух. Залежно від ло­калізації процесу розрізняють запалення верхньощелепної пазухи -гайморит, клітин решітчастого… Найчастіше виникає запалення верхньощелепної пазухи, чому сприяє її… Перебіг гострих форм синуїту відбувається за типом катарального або гнійного запалення. Головною ознакою катарального…

ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ

Загальними симптомами є погіршення самопочуття, особливо воно виражене в разі двобічного порушення носового дихання, підвищення температури тіла,… Під час обстеження хворого на гострий гайморит іноді можна ви­явити… Пункцію верхньощелепної пазухи проводять для визначення та евакуації її вмісту, дослідження функціонального стану…

ХРОНІЧНИЙ ГАЙМОРИТ

Скарги хворих визначаються формою гаймориту. У разі ексудатив­ного процесу однією з головних скарг є виділення з носа. У разі гнійно­го гаймориту —… Біль у ділянці ушкодженої пазухи відсутній або з'являється в період… Під час зовнішнього огляду входу в ніс іноді спостерігаються тріщини або садна шкіри, ділянки мацерації, що…

ГОСТРИЙ ФРОНТИТ

Під час передньої риноскопії визначається гіперемія та набряк сли-ювої оболонки в ділянці середнього носового ходу, наявність гнійного виділення.… Лікування, як правило, консервативне. На тлі протизапальної те­рапії необхідно…

ХРОНІЧНИЙ ФРОНТИТ

Під час лікування хронічного фронтиту в першу чергу необхідно створити всі умови для функціонування природного співустя. З цією метою в разі… За відсутності ефекту лікування та за наявності підозри на виник­нення…

ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ

Риноскопічна картина характерна для гострого синуїту. Діпмпм підтверджується даними рентгенографії, КТ, ЯМР тощо. Під часвання головну увагу…

ХРОНІЧНИЙ ЕТМОЇДИТ

Дуже часто хронічний етмоїдит супроводжується утворенням поліпозних розрощень. Частіше немає можливості знайти первинне місце походження поліпа.… Наявність поліпозних розрощень визначає і лікувальну тактику, яка полягає… У разі виникнення орбітальних або внутрішньочерепних усклад­нень, коли необхідно відкрити всі пошкоджені пазухи,…

ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ

 

ХРОНІЧНИЙ СФЕНОЇДИТ

Лікування, по можливості, консервативне. У разі підозри на виник­нення внутрішньочерепних або орбітальних ускладнень проводять розкриття основної…  

ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ РИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ

Гострий синуїт частіше спричиняє негнійні орбітальні та внутрішньо черепні ускладнення, а хронічний сприяє розвитку переважно гнійних процесів.… Посттравматичні риногенні орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення… Серед риногенних орбітальних ускладнень найчастіше зустрічається реактивний набряк клітковини орбіти та повік, рідше —…

ОРБІТАЛЬНІ РИНОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ

Під час зовнішнього огляду відзначаються припухлість та почер­воніння шкіри в ділянці повік, очна щілина звужена, помітно виражені гіперемія та… Нагнійний остеоперіостит орбіти частіше має характер місцевого процесу і… Гнійний періостит характеризується вираженими загальними симптомами: гіпертермією, що супроводжується лихоманкою,…

ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ РИНОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ

1-ша -- загальноінфекційні, для котрих характерні підвищення температури тіла, озноб, блідість шкірних покривів, загальна слабкість. Зміни в крові… 2-га - - загальномозкові симптоми - - спричинені підвищенням… 3-тя менінгеальні симптоми характеризуються ригідністю м'язів потилиці, симптомами Керніга, Брудзинського, загальною…

VІ Орієнтована основа дії

Залежно від ло­калізації процесу розрізняють запалення верхньощелепної пазухи -гайморит, клітин решітчастого лабіринту — етмоїдит, лобової пазухи —… Найчастіше виникає запалення верхньощелепної пазухи, чому сприяє її… Перебіг гострих форм синуїту відбувається за типом катарального або гнійного запалення. Головною ознакою катарального…

Гострий катаральний ларингіт

Клініка гострого ларингіту: Загальний стан організму страждає мало. Температура тіла в нормі, або підвищується до субфебрильних цифр,… Слизова оболонка гіперемійована, набухла, голосові складки рожеві, або яскраво… всього зустрічається при інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, сепсис).

Гортана ангіна ( ГА ).

Захворювання викликається коковою флорою. Відіграють роль ГРВІ, переохолодження організма. Загальний стан хворого в більшості випадків страждає мало, температура тіла… Ларингоскопія: гіперемія і інфільтрація слизової оболонки в місцях локалізації лімфаденоїдної тканини гортані, нерідко…

Набряк гортані.

Запальний процес при ларингітах, звичайно, локалізується в поверхневих шарах слизової оболонки, а в її більш глибоких шарах і в міжм’язовій… В гортані в підслизових шарах зустрічається і незапальний набряк, в цих… Незапальний набряк гортані спостерігається при загальному гідропсі організму, наприклад, при різковираженому асциті, у…

Несправжній круп (підскладковий ларингіт).

Клінічна картина:несправжній круп звичайно розвивається раптово (несподівано) серед ночі в горизонтальному положені дитини. З’являється напад… Подібний стан триває від декількох хвилин до півгодини, після цього… Під час ларингоскопії спостерігається (зверху вниз) три пари складок : вестибулярні, справжі голосові, набряклі в…

Дифтерія гортані, трахеї і бронхів.

Дифтерійний круп в залежності від розповсюдження процесу поділяється за класифікацією С.Н. Розанова (1944) на: локалізований (дифтерія гортані),… При стенотичній стадії появляються і прогресивно наростають втяжіння… В кінці стенотичної стадії настає передасфіктична фаза, розвиток якої є показом до хірургічного лікування крупа.

Хондроперихондрит гортані.

Перехондрит в залежності від характеру травми може бути внутрішнім при уражені перихондрія з боку просвіту гортані і зовнішнім з боку зовнішньої… Клінічна картина:навколо ураженої запальним процесом ділянки хряща утворюється… При гнійному перехондриті відшаровується охрястя, в наслідок чого порушується живлення хряща, він розсмоктується або…

Лікування.

Для попередження гіпоксичного пошкодження мозку внутрішньовенно вводять оксибутират натрію з розрахунку 100-150 мг/кг маси тіла. Одночасно з відновленням легеневої вентиляції для нормалізації кислотно-лужної… Особливе значення надається корекції гіповолемії викликаної ексикозом. Несвоєчасне відновлення втрат рідини викликає…

Хронічні запальні захворювання гортані і трахеї.

За характером змін в гортані виділяють хронічний, гіпертрофічний і атрофічний ларингіт. Гіпертрофічні потовщення в одних випадках розташовані рівномірно по всій… Виражене потовщення сосочкового шару з ороговінням поверхневих шарів епітелію носить назву пахідермії. Це потовщення…

СТЕHОЗИ ГОРТАHI.

Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею, а може бути симптомом багатьох захворювань і загального етіологічного характеру: 1. Місцеві запальні захворювання – ГРЗ, ларингіт, несправжній круп –… 2. Місцеві незапальні захворювання – вроджені мембрани гортані, сторонні тіла дихальних шляхів, пухлини гортані…

VІ Орієнтована основа дії

Загальний стан організму страждає мало. Температура тіла в нормі, або підвищується до субфебрильних цифр, супроводжується відчуттям паління,… Слизова оболонка гіперемійована, набухла, голосові складки рожеві, або яскраво… всього зустрічається при інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, сепсис).

ТЕМА: ТРАВМИ ЛОР ОРГАНІВ. СТОРОHНI ТIЛА

ЛОР-органів. Носові кровотечі

 

ТРАВМИ ЛОР-ОРГАHIВ.

Травма по-грецькi - "рана". В теперiшнiй час в хiрургiчнiй термiнологiї цi два термiни не вважаються тотожнiми. Травма - поняття бiльш широке, охоплює всі види пошкоджень (механотравма, вібротравма, аккутравма, психiчна травма i т.д.), а раною вважають тiльки порушення цiлостi тканин.

 

ТРАВМИ ВУХА.

Враховуючи ту обставину, що при травмах окремi частини вуха iзольовано пошкоджуються рiдко, частiше в поєднаннi з сусiднiми анатомiчними утвореннями… друга зона - глибокi вiддiли зовнiшнього слухового проходу, глибокi комiрки… третя зона - барабанна порожнина, барабанне вустя слухової труби, печера (при цьому часто пошкоджується вушний…

Пошкодження зовнішнього вуха.

Лiкування. Щоб одержати загоєння первинним натягом i хороший косметичний результат, необхiдно на шкiру накласти шов. Первинний шов часто дає… Отогематома. При тангенцiальному напрямку насилля шкiра вiдривається вiд… Hаслiдки – можлива стiйка деформацiя раковини, як результат некрозу, нагноєння i наступного рубцьового зморщування…

Зовнішній слуховий прохід (ЗСП) .

Перетинчасто-хрящовий вiддiл може пошкоджуватись гострокiнцевими предметами, що проникають через передню i задню стiнки ЗСП. При цьому можливi… Прямi пошкодження ЗСП частіше мають мiсце майже виключно при вогнепальних… Hепрямi iзольованi пошкодження хрящового вiддiлу ЗСП спостерiгаються рiдко. Це пояснюється iснуванням так званих…

ЛОР контузії.

В теперiшнiй час пiд термiном "контузiя" об'єднуються нерiдко несхожi за патогенезом травматичнi форми, якi можуть бути протиставленi… Звичайно в поняття контузiї в широкому розумiннi включають випадки:… Вважають, що контузiйнi ураження залежать вiд двох основних критерiїв: а) зовнiшнього подразника, який викликає дане…

Контузійні пошкодження з розладами слуху і мови.

а) переферичну - переважає ураження середнього i внутрiшнього вуха:повiтряно-контузiйне пошкодження барабанної перетинки i середнього вуха;… б) центральнi повiтряно-контузiйнi слухо-мовнi пошкодження (переважно):… Важливим етiологiчним моментом контузiйних пошкоджень є дiя пострiлу. Це змiшане явище, що складається з особливої…

Диференцiальний дiагноз центральних i периферичних ЛОР-контузiй.

  П р и к л а д и п а р а д о к с i в: - погане сприйняття мови при хорошому сприйняттi камертонiв;

Травми глотки, стравоходу, гортані, трахеї.

При пошкоджені м'язів м'якого піднебіння виникає обмеження його рухливості, розлади ковтання і мови. При ковтанні, що супроводжується сильним болем,… Вогнестрільні поранення носоглотки, як правило, бувають комбінованими, при… При пораненні носоглотки, особливо небезпечно пошкодження парафарінгеального простору, багатого рихлою сполучною…

Травми шийного відділ стравоходу.

В мирний час для уточнення діагнозу широко приміняють езофагоскопію і контрасну рентгенографію (не барійовою суспензією). Е.А. Нейфах (1951) вважає, що рентгенологічне дослідження з проковтуванням… Перебіг і наслідки.При пораненні стравоходу із значним пошкодженням тканин шиї краще забезпечується відтік виділень з…

Пошкодження гортані і трахеї.

Єдиної класифікаї поранень гортані і трахеї немає. В період Великої Вітчизняної війни запропонована спрощена класифікація, при… 1. характер поранень: наскрізне, сліпе, дотичне;

Особливості клінічного перебігу травм трахеї.

Виділяють закриті і відкриті травми трахеї. В мирний час зустрічаються переважно колото-різані рани трахеї, нерідко з пошкодженням сусідніх… Причинами травм можуть бути трахеоскопія, видалення сторонніх тіл, інтубація,… Основні симптоми: кашель, кровохаркання, емфізема.

Ускладнення при пораненні гортані і трахеї.

ускладнення місцевого і загального характеру, що виникають внаслідок комбінованих пошкоджень гортані і трахеї і поранень крупних судин, нервів,… ускладнення загального характеру: шок, сепсис, правець, анаеробна інфекція. … Основні симптоми при ізольованих і комбінованих пораненнях гортані і трахеї:

Травми носа і біляносових пазух.

Класифiкацiя травм носа i бiляносових пазух. I. За анатомiчними ознаками всi поранення носа i пазух можуть бути роздiленi… 1. проникаючi поранення в порожнину носа i пазух:

Травми біляносових пазух.

Травми бiляносових пазух супроводжуються головним болем, кровотечею з носа i рани. При закритих травмах кров потрапляє в пазухи, утворюється… Порушення цiлiсностi церебральних стiнок нерiдко супроводжується лiкворією.… При ураженнi решiтчастого лабiринту нерiдко наступає порушення нюхової функцiї.

СТОРОННІ ТІЛА НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Наявність стороннього тіла характеризується стійким закладанням відповідної половини носа, нежитем з одного боку з гнійними або сук­роватими… Видалення сторонніх тіл виконують під місцевою аплікаційною анестезією за… Риноліти, або носові камені, виникають унаслідок тривалого пере­бування стороннього тіла в носовій порожнині, а також…

VІ Орієнтована основа дії

друга зона - глибокi вiддiли зовнiшнього слухового проходу, глибокi комiрки соскоподiбного вiдростка, суглоб нижньої щелепи, барабанна перетинка… третя зона - барабанна порожнина, барабанне вустя слухової труби, печера (при… четверта зона - пiрамiда скроневої кiстки (в тому числi вушний лабiринт, внутрiшнiй слуховий прохiд з його нервами),…

НФЕКЦІЙНІ ГРАНУЛЬОМИ ЛОР - ОРГАНІВ

В клінічній практиці найбільш часто зустрічаються туберкульозні, сифілітичні, склеромні гранульоми і більш рідко актимікоз, проказа і сап.

Зупинимося на інфекційних гранульомах, які найбільш часто зустрічаються.

Т у б е р к у л ь о з.

Гістологічно і клінічно вони дуже подібні один з одним, і відрізняються тільки тим, що вовчак має менш активний перебіг і більш доброякісний, маючи… Паталогоанатомічні зміни при туберкульозі ЛОР органів полягають в появі… Туберкульоз носа, глотки і гортані в усіх випадках є вторинного походження. Первинне вогнище міститься найчастіше в…

СИФІЛІС НОСА

Сифілітичний інфільтрат розпадаючись в центрі утворює виразку з підритими краями, червоного кольору 0,2 -0,3см. в розмірі, краї виразки мають… Процес частіше локалізується в носовій перетинці з поширенням процесу на… Слизова оболонка носа атрофована, велика кількість густого слизу, кірок, кісткових секвестрів з неприємним запахом. …

СИФІЛІС ГОРТАНІ

Сифілітичний інфільтрат, розпадаючись, утворює глибоку кратероподібну виразку з валикоподібним краєм і сальним дном. Ізольована гума має вигляд пухлини мідно-червоного кольру. Частіше вражається надгортанник і черпакувато-надгортанні складки, рідше в міжчерпакуватому просторі гортані в вигляді…

СКЛЕРОМА

Склерома – це хронічне інфекційне захворювання дихальних шляхів, збудником якого є паличка Фріша-Волковича. При цьому спостерігається специфічне… Склерома відноситься до групи інфекційних гранульом і займає 4 місце на земній… В той час, як туберкульоз і сифіліс спостерігаються в всіх країнах земної кулі, склерома характеризується чіткою…

Т е о р і ї

2. Антропонозна теорія твердить: а) єдиним резервуаром збудника склероми в природі – є хворий; б) зоонозна теорія відхиляється;

К л і н і ка .

Н.М. Волкович є основоположником вчення про склерому. Склерома починається несподівано для хворого, дуже повільно. Важко визначити… Багато хворих недостатньо звертають увагу на стан свого здоров'я. Особливо це відноситься до мешканців сільської…

Переважно інфільтративна форма.

В глотці відмічається підтягування м'якого піднебіння і язичка вверх. Нерідко при фарингоскопії язичок як-ніби відсутній і лише при задній… Можуть вражатися піднебінні дужки, частіше задні. Нерідко спостерігаються… Рідше спостерігається враження склеромою основи язика, який зрощується з боковим стінками ротоглотки і частково губить…

Переважно рубцева форма.

Рубці в порожнині носа концентрично звужують вхід в ніс. Можуть бути лійкоподібні звуження ніздрів, вхід в носоглотку звужується до крапки і задню… Нерідко рубці приводять до деформації зовнішнього носа. В гортані: рубцеве вкорочення черпакувато-надгортанних зв'язок і деформація надгортанника. При цьому голосову щілину…

Переважно атрофічна форма.

При ретельному огляді часто можливо виявити; на різних ділянках атрофованої слизової оболонки розкидані мілкі мілкі інфільтрати, свіжі або рубцево… Необхідно диференціювати з о з е н о ю: 1. Для озени характерна: аносмія; для склероми: гіпосмія;

Лікування.

Місцево: ін'єкції рідини Гордєєва в інфільтрат кріохірургія, ронідази, хірургічне лікування, мікротрахецентез, трахеотомія. Дилятаційний метод – розширення ніс – бужами, трубами

ПУХЛИНИ ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ТА ВУХА

Загальне положення. В ЛОР органах мають місце новоутворення як доброякісні так і злоякісні.З доброякісних пухлин частіше всього зустрічаються:

папіломи хондроми остеоми

фіброми гемангіоми

З злоякісних – частіше рак, саркома

В цій лекції роздивимося новоутворення, які лише найбільш часто зустрічаються в нашій спеціальності. Новоутворення вуха, глотки, трахеї, читати самостійно в підручнику.

ФІБРОМА НОСОГЛОТКИ

  Із мезенхімної тканини відшнуровується в ембріональному періоді та інш. Тепер Ф.Н. зустрічається все рідше , це пояснюється поліпшенням догляду за ВДШ, особливо своєчасною аденотомією.

РАК НОСА І БІЛЯНОСОВИХ ПАЗУХ

Рак гайморової пазухи зустрічається в 5 разів частіше, чим в інших пазухах. Це пояснюється тим, що в неї часто проростає рак з порожнини носа,… Ізольований рак носа спостерігається рідко, частіше комбіновано Сr носа і… Особливості : а) пізнє звертання

РАК РЕШIТЧАТОГО ЛАБIРИHТУ

а) в порожнину черепа через lamina cribrosa з богатою неврологічною симптоматикою б) в очницю через lamina papiracea, зміщення очного яблука зовні, утворення… Рак лобної пазухи: протікає безсимптомно, прорастає в порожнину черепа, орбіту, решітчастий лабіринт.

П А П І Л О М А Т О З Г О Р Т А H І

б) злоякісні – зустрічаються в середньому віці і в старості. В літніх людей межі між папіломатозом гортані і раком стираються і у літніх… ПГ складає біля 40% всіх доброякісних пухлин гортані. Спостерігається в любому віці, але особливо часто у дітей 3-5…

Р А К Г О Р Т А H І

1. Помолоіння ракового процесу, чим молодше тим протікання зло якісніше. 2. Переважно вражаютьс чоловіки. Ракові пухлини гортані складають 1-7% від загального числа ракових захворювань взагалі. Процент невеликий, але

НОВОУТВОРЕННЯ ГЛОТКИ

Частота 2% від всіх новоутворень ЛОР органів (Львів) або 0,07 – 5% від всіх раків організму, а серед ЛОР Cr друге місце після Cr гортані (Пачес) Запізніле звертання … поганий прогноз, в І ст. знаходять ракові клітини в… Н о с о г л о т к а:

VІ Орієнтована основа дії

Т у б е р к у л ь о з. Розрізняють дві форми туберкульозних гранульом: туберкульоз і вовчак. Гістологічно і клінічно вони дуже подібні один з одним, і відрізняються тільки тим, що вовчак має менш активний…

ПУХЛИНИ ВУХА

Доброякісні пухлини вуха

Діагностика доброякісних пухлин зовнішнього вуха не складна і, як правило, грунтується на результатах візуального та гістологічного досліджень.… Первинна, або природжена, холестеатома належить до тератоїдних утворень і може… Гломусні пухлини розвиваються з так званих гломусних тілець, які супроводжують розгалуження артерій, вен та нервів і є…

Злоякісні пухлини вуха

Перебіг пухлин зовнішнього та середнього вуха, як правило, повільний, зовні вони нагадують гранулюючу, кровоточиву виразку чи поліп. Рак частіше… Діагностика раку зовнішнього та середнього вуха не склад­на: підозрі… Лікування раку зовнішнього вуха може бути як за допомогою про­меневої терапії, так і хірургічне. Вибір методу залежить…

– Конец работы –

Используемые теги: Визначення, початкового, рівня, знань, Методика, техhiка, еhдоскопiчhого, обстежеhhя, лор-оргаhiв0.135

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ.МЕТОДИКА I ТЕХHIКА ЕHДОСКОПIЧHОГО ОБСТЕЖЕHHЯ ЛОР-ОРГАHIВ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

РАЗДЕЛ I. ОБЩИЕ ОСНОВЫ ТЕОРИИ И МЕТОДИКИ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ВВЕДЕНИЕ В ТЕОРИЮ И МЕТОДИКУ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ Основные понятия теории и методики физической культуры
РАЗДЕЛ I ОБЩИЕ ОСНОВЫ ТЕОРИИ И МЕТОДИКИ... ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ... ВВЕДЕНИЕ В ТЕОРИЮ И МЕТОДИКУ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ...

Визначення ефективності роботи Енергетичного обладнання Частина І Розрахунок процесів горіння палива та Визначення ККД котельного агрегАту
Національний технічний університет України... Київський політехнічний інститут... Визначення ефективності роботи...

Розділ І Методика викладання української мови як педагогічна наука. Методика навчання грамоти
Розділ І Методика викладання української мови як педагогічна наука Методика навчання грамоти... Лекція години... Предмет і завдання курсу методики викладання української мови в початкових класах Методика навчання грамоти завдання...

Методика аудита затрат предприятий торговли (Методика аудиту витрат пiдприемств торгiвлi на матерiалах СП "ПОЛIСЕРВIС")
У звязку з економічною кризою більшість заводів, фабрик, виробничих підприємств Львівщини, як і України взаглі, або припинили своє існування або… Правильність обліку витрат має ваелике значення. Дані про витрати використовуються для визначення собівартості товарів, обчислення податків та визначення фінансових…

Розробка методики формування в учнів системи знань і вмінь з технології обробки металу не верстатах на заняттях з трудового навчання у 9 класі (профіль "Металообробка")
Профіль трудового навчання вибирається не тільки в залежності від наявної навчально-матеріальної бази, але й від наявності у даній місцевості… Ці програми дуже схожі за принципом побудови та мають одну і ту ж структуру. Якщо ж для даного профілю не існує програм, які складені Міністерством освіти України, то школам надається право разом…

Лекція 1 Класифікація сучасних методів та приладів контролю рівня. Рідинних середовищ. Контактні методи та прилади контролю рівня рідинних
Рідинних середовищ... Контактні методи та прилади контролю рівня... Середовищ Широке розповсюдження отримали рівнеміри та засоби контролю які відносяться до контактних методів контролю...

Методика интерперсональной групповой психотерапии для лечения невротических расстройств
На сайте allrefs.net читайте: Методика интерперсональной групповой психотерапии для лечения невротических расстройств...

Очищение организма - проверенные методики
На сайте allrefs.net читайте: Очищение организма - проверенные методики...

ЭКСПЕРЕМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ ФРУСТРАЦИОННЫХ РЕАКЦИЙ
На сайте allrefs.net читайте: ЭКСПЕРЕМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ ФРУСТРАЦИОННЫХ РЕАКЦИЙ...

Методика «Q-сортировка» тенденций поведения в группе.
На сайте allrefs.net читайте: Методика «Q-сортировка» тенденций поведения в группе....

0.031
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам