Організація роботи дільничного терапевта і сімейного лікаря

Світовий досвід підтверджує, що чим нижча питома вага первинної медико-санітарної допомоги в системі медичного обслуговування населення, тим більш витратною, але менш ефективною стає вся медична допомога. Якщо донедавна дільничний терапевт був центральною фігурою охорони здоров'я дорослого населення, то сьогодні на основі законодавства України про охорону здоров'я населення система первинної медико-санітарної допомоги поступово переходить на принцип сімейної (родинної) медицини.

Запровадження системи первинної медико-санітарної допомоги за принципом сімейного лікаря — це прогресивний процес в існуючій системі охорони здоров'я з таких причин: по-перше, лікар бере на себе постійну відповідальність за стан здоров'я свого пацієнта; по-друге, об'єктом уваги сімейного лікаря стає родина як найважливіше мікросоціальне оточення кожної людини з усіма її членами (дітьми, дорослими, вагітними, людьми похилого віку тощо); по-третє, при цьому суттєвій реорганізації піддаються й інші види медичної допомоги (амбулаторна, спеціалізована, невідкладна, стаціонарна), тому що створюються позалікарняні форми стаціонарної допомоги населенню (денні та домашні стаціонари). Суттєвою перевагою сімейної медицини є також вільний вибір пацієнтами свого сімейного лікаря, що гарантує більш повну психологічну доступність медичної допомоги.

Виділяють такі розділи роботи дільничного терапевта та сімейного лікаря:

1. Надання населенню дільниці кваліфікованої терапевтичної допомоги (чи первинної медико-санітарної допомоги сімейним лікарем) на прийомі в поліклініці (амбулаторії) і вдома.

2. Надання невідкладної медичної допомоги хворим незалежно від місця їх проживання у випадках безпосереднього звертання під час виникнення гострих станів, травм, отруєнь.

3. Організація і безпосереднє проведення профілактичних заходів серед населення дільниці, диспансеризація дорослого населення і дітей (для сімейних лікарів).

4. Забезпечення спадкоємності на різних етапах реабілітації хво­рих і потерпілих, участь у їх госпіталізації.

5. Медико-соціальна експертиза, участь у роботі ЛКК, оформ­лення посильних листів на МСЕК, виконання рекомендацій МСЕК.

6. Направлення хворих у спеціалізовані лікувально-діагностичні заклади, диспансери, санаторії-профілакторії, на санаторно-курортне лікування.

7. Санітарно-протиепідемічна робота.

8. Пропаганда здорового способу життя.

9. Аналіз стану здоров‘я мешканців дільниці, аналіз ефектив­ності роботи дільничного терапевта (сімейного лікаря), оформлення паспорта дільниці (сім'ї), планування своєї роботи, ведення необхідної документації, складання звітів.

10. Підвищення власної кваліфікації та рівня професійних знань медичних сестер.

Робота дільничного терапевта чи сімейного лікаря здійснюється за графіком, який затверджується головним лікарем (завідувачем відділення чи амбулаторії). Графіком передбачаються фіксовані години прийому в поліклініці, допомога хворим удома, профілактична робота тощо. При цьому час для прийому в поліклініці визначається за змінним графіком, коли чергуються години ранкового і вечірнього прийому. Це дозволяє працюючим хворим звертатися до свого лікаря у неробочий час. У графіку роботи сімейного лікаря можуть бути визначені години для обслуговування хворих у денному стаціонарі поліклініки.

Медичне обслуговування хворих удома має свої особливості, тому що вдома тяжче, ніж у поліклініці, провести додаткові діагностичні дослідження. Важливого значення у наданні медичної допомоги хворим удома набуває забезпечення дільничних терапевтів чи сімейних лікарів необхідною портативною діагностичною апаратурою. Виклик лікаря додому проводиться хворим (по телефону), його родичами чи сусідами через реєстратуру і фіксується реєстратором у спеціальному журналі обліку допомоги вдома, який ведеться для кожного лікаря окремо. Відвідування хворого лікарем удома здійснюється обов'язково у день виклику. За необхідності лікар повинен надати невідкладну допомогу хворому вдома, забезпечити динамічне спостереження, активне лікування до одужання чи госпіталізації.

Надалі лікар (за необхідності) повинен відвідувати хворого вдома за власною ініціативою. Повторні (активні) відвідування хворих лікарем—ознака правильно організованої допомоги хворим удома. Діагностично незрозумілих хворих повинні проконсультувати вдома завідувач відділення або інші фахівці.

Для організації систематичного лікування хворих удома дільничний терапевт чи сімейний лікар створює домашній стаціонар, в умовах якого обслуговування хворого проводять на рівні, максимально наближеному до лікарні, з використанням усіх необхідних діагностичних і лікувальних методів у домашніх умовах.

Досить важливим розділом роботи лікарів амбулаторно-поліклінічної мережі є визначення показань та своєчасне направлення на стаціонарне лікування.

Показаннями до госпіталізації хворих є:

• неможливість установлення достовірного діагнозу за допомогою засобів, що є у розпорядженні дільничного терапевта чи сімейного лікаря;

• тяжкий стан хворого або загроза його погіршення і необхід­ність інтенсивного лікування з постійним спостереженням медичного персоналу.

Одним із важливих розділів роботи дільничного терапевта і сімейного лікаря є систематичне підвищення власної кваліфікації та рівня професійних знань медичних сестер. Цього досягають шляхом постійної праці над фаховою монографічною літературою і періодичними виданнями, участі у клінічних, клініко-патологоанатомічних і науково-практичних конференціях, з'їздах, симпозіумах, семінарах з актуальних проблем медицини, засіданнях обласних і міських лікарських товариств, підвищення кваліфікації на робочих місцях, удосконалення в інститутах (на факультетах) післядипломної освіти, підготовки а магістратурі та клінічній ординатурі.

Основним документом, у якому фіксують усі дані про хворого, є медична картка амбулаторного хворого ( форма № 025/O). У ній, крім паспортної частини, містяться дані опитування хворого, результати фізикального обстеження і додаткових досліджень, висновки після консультації інших фахівців, зазначено лікувально-профілактичні заходи на різних етапах лікування, заключення про тимчасову і стійку непрацездатність, виписки з історій хвороб та висновки інших лікувально-профілактичних закладів, де лікувався хворий. Медична картка амбулаторного хворого є тим основним документом, що дозволяє реалізувати принципи спадкоємності і послідовності всіх лікувально-діагностичних і реабілітаційних заходів, які проводять у різних лікувально-профілактичних закладах.

Важливу роль у проведенні профілактичної роботи має санітарна освіта населення, формування здорового способу життя Основну увагу під час проведення санітарно-освітньої роботи слід приділити таким питанням: гігієнічні принципи організації здорового побуту (житла, населених місць, харчування, одягу, відпочинку); боротьба зі шкідливими звичками (куріння, алкоголізм, наркоманія, переїдання, гіподинамія тощо); профілактика найбільш поширених інфекційних і неінфекційних захворювань (гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, ожиріння, цукрового діабету, онкологічних захворювань, туберкульозу тощо); необхідність своєчасного звертання до лікаря та шкідливість самолікування.

В амбулаторно-поліклінічних закладах 1-2 рівнів проводяться цільові, попередні і періодичні профілактичні медичні огляди.

Цільові медичні огляди проводяться для виявлення деяких захворювань на ранніх стадіях (туберкульозу, новоутворень та ін.).

Попередні медичні огляди проводяться з метою обстеження певних контингентів при прийомі на роботу, навчання для виявлення протипоказань згідно стану здоров‘я до виконання певних професійних обов‘язків.

Періодичним медичним оглядам підлягають певні декретовані контингенти ( учні, студенти, вчителі, медичні працівники, працівники окремих підприємств та ін. ) з метою виявлення порушень здоров‘я, в тому числі пов‘язаних з умовами праці, впливом шкідливих професійних чинників, тощо..

Профілактичні огляди бувають масовими (проводяться серед організованих груп населення) і індивідуальними.

Основним методом проведення профілактикисеред населення єдиспансеризація.

Основу диспансеризації становить диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального і профілактичного напрямів у медицині.

Мета диспансеризації здорових — збереження і зміцнення їх здоров'я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних умов праці і побуту, раннє виявлення преморбідних порушень здоров‘я, запобігання появи захворювань, збереження працездатності.

Мета диспансеризації хворих — охоплення динамічним медичним спостереженням хворих на ранній стадії захворювання для запобігання переходу гострих хвороб у хронічні, загострень і ускладнень патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і виходом на інвалідність, продовження та поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності.