Відтворюючи (себто творячи заново) життя, митець більшою чи меншою мірою, але обов'язково вдається до фантазії(від грец. phantasia - уявлення, зображення). Це – творча уява, здатність людини на основі переробки і зміни засвоєних раніше фактів життя створювати образи химерні, часто дуже відмінні від реальних.
Фантазія – невід’ємна передумова художньої творчості, адже без неї неможливе образотворення. Творча фантазія визволяє людину з пут матеріального світу, дозволяє пізнавати глибинний, містичний[31] зв'язок різноманітних речей і явищ, дає змогу ширше, збоку, глобально подивитися на світ, зазирнути в ідеальне буття.
Мистецька фантазія лежить в основі таких творів, як цикл повістей М. Гоголя “Вечори на хуторі біля Диканьки”, ”Тополя”, “Лілея”, "Великий льох" Т. Шевченка, “Смерть Каїна” І. Франка, “Сонячна машина” В. Винниченка. Часто фантазія стає засобом посутнього розкриття, сатиричного висвітлення потворних життєвих явищ: “Мандри Гуллівера” Дж. Свіфта, “Енеїда” І. Котляревського (картини пекла), “Сон” Т. Шевченка, “Народний Малахій” М. Куліша, “Майстер і Марґарита” М. Булґакова, “Казка про Дурила” В. Симоненка.