Митець також здійснює вплив на суспільство. Адже мистецтво не просто віддзеркалює життя, а й певним чином оформляє його. Але як саме? Захоплюючись улюбленими літературними (не реальними, а створеними натхненням митця) героями і героїнями, люди наслідують їх у поведінці, поглядах, смаках тощо. У такий спосіб безплотні ідеї митця матеріалізуються, втілюються, впливають на реальне життя. За образним означенням О. Білецького[42] : “Поет – музикант, що сідає за одухотворений думкою інструмент: цей інструмент – читач, а клавішні – слова, якими поет примушує звучати й говорити наші душевні струни”[43]
Інколи художні твори чинять виразний, сильний вплив на свідомість цілого народу. Свого часу роман Ґеррієнт Бічер-Стоу “Хатина дядька Тома” дослівно спричинив моральний шок в американському суспільстві, розкрив перед сумлінням американців усю потворність, антилюдськість рабовласництва. Цей роман серед інших чинників підготував ґрунт для громадянської війни і скасування рабства в США. Не випадково письменницю називали “маленькою жінкою, що розв'язала велику війну”.
Важко переоцінити місце Т. Шевченка в долі українського народу. До початку XIX ст. наша нація була цілком упокорена, знекровлена загребущими сусідами: еліта знищена або зрусифікована чи сполонізована, найменші вияви державності, самоврядування дощенту ліквідовано, козацтво вигублено, хліборобів закріпачено, культуру задушено. Прикметно, що тогочасний поет А. Метлинський означив свою україномовну збірку як “твір останнього бандуриста, що передає вмираючою мовою пісню минулого”. І ось з'являється “Кобзар” Т. Шевченка з геніальним художнім осягненням величі здобутків наших предків, з вірою у нове відродження Батьківщини, завтрашнє її звільнення і розквіт, з закликом до земляків жити, творити, боротися задля приходу того завтра, з ідеєю, що нині не вечір, а ранок України. Фактично творчість Шевченка пробудила українську націю від летаргійного сну, уможливила її подальше існування, нинішню самостійність і майбутній розквіт.