Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопових рядків, розміщених довільно.
Цей вірш добре передає розмовний тон, створює враження жвавої, невимушеної розмови, тому його часто використовують у байках (звідси ще одна назва — байковий вірш). Довільним віршем віртуозно володіли Г.Чупринка та П.Тичина:
Вітер.
Не вітер — буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском, ударами!),
за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...
П. Тичина.
Верлíбр(франц. vers libre — вільний вірш), або вільний вірш — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у якому досягається лише наспівною інтонацією.
Походить цей вірш від фольклорних замовлянь, голосінь та інших форм неримованої чи зрідка римованої народної поезії.
Першим видатним поетом-верлібристом уважають американця (США) Волта Вітмена.
В українській літературі верлібр набув поширення у 20-х роках ХХ ст., відтоді й донині чимало поетів звертаються до нього. Це, зокрема, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, В.Голобородько, В.Рубан, І.Калинець, Б.Бойчук, Емма Андрієвська, Віра Вовк, О.Бригинець, В.Цибулько, М.Воробйов, І. Андрусяк та ін.
Для прикладу:
* * *
Коли спорожніють мої очі
і стануть безглуздими і непотрібними,
як кухоль білий без води,
тоді з українського поля
колосся зеленими гадюками
заповзатиме в них...
В.Голобородько.
* * *
вітер
навздогад гортає
твоє волосся
так
як вогонь
сторінка за сторінкою
повільно пожирає
книгу
і мені тоді
дуже хочеться тебе
погладити
я навіть не боюся
обпекти пальці
боюся лишень
що в моїй долоні
залишиться дрібка
попелу
І. Андрусяк[67]