Орнаментальний[86] стильвизначав руську культуру ХІІ-ХІІІ ст.Основні риси орнаментального письма:
1. Мозаїчність композиції та багатотематичність творів, екскурси в минуле, ліричні відступи, найчастіше провідна думка не просто розвивається у творі, а проходить через численні окремі мотиви.
2. Погляд на світ як на систему символів, тобто художня настанова, за якою довколишня дійсність є знаком чогось іншого, вищого, духовного.
3. Багата тропіка: порівняння частішають і набувають символічного забарвлення (битва – бенкет або весілля; весна – символ воскресіння тощо), типовими стають гіперболи, з’являються фольклорні постійні епітети.
4. Складна, заплутана синтаксична будова.
Світоглядові риси такі:
5. Утвердження культу аскетизму[87].
6. Замість християнського оптимізму монументалістської епохи зустрічаємо песимістичні судження про життя, аж до жахливого уявлення єпископа Серапіона про землю, яка хоче струсити із себе весь заплямований гріхами рід людський.
Зразки цього напряму: проповіді Кирила Турівського та Серапіона, Києво-Печерський патерик, Київський (Іпатіївський) літопис, „Слово о полку Ігоревім”, Галицько-Волинський літопис.
Найвизначнішою пам’яткою орнаменталізму і всього прадавньоукраїнського письменства, однією з перлин світової культури є „Слово о полку Ігоревім” (що буквально значить: „Розповідь про похід Ігорів”). Розглянемо прикмети орнаменталізму у цьому творі:
♣ досить складна, «мозаїчна» композиція, переповнена історичними та авторськими відступами; переплетіння кількох сюжетних ліній, епізодів: авторський заспів, похід Ігоря та його поразка, віщий сон Святослава у Києві, «золоте слово» князя про спільний виступ проти половців, чекання та плач Ярославни у Путивлі, втеча Ігоря з полону;
♣ автор ніби навмисне затемнює зміст твору, часто важливі моменти не описує, а лише натякає на них (напр., побратим Ігоря — половець Овлур з’являється у творі без будь-якої підготовки), не зрозуміло, де говорить сам автор, а де його герої;
♣ твір переповнений різноманітними тропами, майже кожне слово чи образ несе додаткове естетичне навантаження;
♣ цілу тканину твору наскрізь проймає символізм: багато картин не описано безпосередньо, а розкрито в символах (так, про поразку Ігоря говориться лише: «Впали прапори Ігореві... Тут не вистачило кривавого вина, тут сміливі русичі закінчили учту: сватів напоїли, а самі полягли за землю Руську»). Дійсність майже повністю зникає під серпанком символів («Ігор скочив горностаєм у комиш, білим гоголем на воду»; битва зображається то як «учта», то як «посів» чи «жнива»: «Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, кров’ю полита, сумом зійшла на Руську землю»). Іншим способом символічного зображення є введення у твір «знаків» — снів, передчувань, зловісних віщувань майбутнього. Поруч із символікою стоять численні гіперболи, що переносять читача в якусь казкову, напівфантастичну дійсність (так, князь Святослав, що переміг половців, змальований не як людина, а як космічна стихійна сила: він «наступив на землю половецьку, притоптав могили та яруги, замутив річки та озера, висушив потоки та болота, а поганого Кобяка з лукомор’я від залізних великих полків половецьких, як вихор, вирвав»);
♣ мова «Слова» милозвучна, пересипана алітераціями й асонансами («се вітри Стрибожі внуци», «уже бо Сула не течет сребреними струями»), трапляються часті повторення тих самих або дуже подібних складів у тому самому слові або у двох сусідніх («темно бо бі», «на кровати тисові», «страни ради, гради веселі», «Рошибе славу Ярославу»);
♣ у творі проступають ознаки психологізму: згадки про радість та пісні по перемозі, про плачі над померлими, а також змалювання боротьби настроїв, почувань у душі героя, напр., автор пояснює, чому Ігоря не утримав від походу навіть зловісний знак (затемнення сонця) так: «Запалила йому пристрасть дух та туга скоштувати великого Дону».
неважко помітити, що монументалізм є реалістичний за типом творчості, а орнаменталізм — романтичний.