Вивченню питань радіоелектроніки в структурі базового курсу фізики приділяється значна увага. В шести великих розділах завершального ступеня навчання i майже десяти лабораторних роботах фізичного практикуму з тим або іншим рівнем глибини й узагальнення розглядаються ці питання. Це пояснюється не титьки тим, що радіоелектроніка ілюструє технічне застосування значної кількості фізичних явищ та законів, а ще й тим, що пристрої радіоелектроніки оточують учнів у повсякденному житті. Телевізор та радіоприймач, мікрокалькулятор i магнітофон (у тому числі відеомагнітофон) входять у життя дитини задовго до того часу, коли за шкільною програмою учні починають вивчати фізичні явища та закони, що лежать в основі побудови i функцюнування цих пристроїв.
Отже, у значної частини учнів уже в молодших та середніх класах виникає стійкий інтерес до питань радіоелектроніки. Частково вони задовольняють їx через позакласну роботу, про що йтиметься далі, а частково через факультативні заняття й уроки трудового навчання, на яких уже в шостому-сьомому класах передбачено програмою виконання електрорадіомонтажних робіт та ознайомлення з найпростішими електронними пристроями, існує не тільки позитивний досвід раннього залучення учнів до факультативних занять з радіоелектроніки, а й затверджений керівними органами освіти навчальний посібник для таких занять [3].
Традиційно питання радіоелектроніки за програмою курсу фізики вивчаються в старших класах у розділах «Магнітне поле», «Електричний струм у різних середовищах», «Електромагнітна індукція», «Електромагнітні коливання», «Електромагнітні хвилї», «Світлові кванти». Більше третини лабораторних poбіт фізичного практикуму в десятому класі i половини в одинадцятому класі присвячено саме питанням радіоелектроніки.
Однією з особливостей вивчення основ радіоелектроніки в базовому кypci фізики є те, що на фізичний практикум виноситься частина таких питань, які зовсім не розглядалися ні на уроках, нi в підручнику. Такими є наприклад: вивчення характеристик електронного підсилювача, вивчення елементів автоматики й обчислювальної техніки. Необхідність обов'язкового розгляду цих питань зумовлена тим, що на їx розумінні грунтується вивчення автогенератора, амплітудного модулятора, принципу дії обчислювальних пристроів тощо. Проте виникають об'ективні труднощі, пов'язані з уведенням нових понять, поясненням нових теоретичних та прикладних положень, які, хоч i спираються на базові знання напівпровідникових приладів, але мають свою специфіку та свій досить значний інформаційний обсяг.
У національних підручниках з фізики, підготовлених у Науково-дослідному інституті педагогики АПН України, питания радіоелектроніки дещо розширені. Так, для вивчення в базовий компонент освіти введено не тільки теми з напівпровідників i властивостей напівпровідникових діодів, а й теми, що стосуються транзисторов, у тому числі польових. Це є методичною новиною i прогресивною тенденцією в політехнізації базової природничо-технічної освіти. Щодо фізики профільної школи, то там, поки що, правда, на piвнi підручників для ліцеїв, спостерігається навіть деяка інтеграція елементів радіоелектроніки та фізики.
У профільній школі там, де для цього є відповідна матеріальна база, завдяки шкільному компонентові навчального плану i предметів спеціалізації подекуди вводяться спецкурси «Основи радіоелектроніки», «Елементна база обчислювальної техніки», «Фізика напівпровідників», «Технічна кибернетика» тощо. Безумовно, викладання ix передбачає широке впровадження лабораторних та практичних занять. Тому воно потребує, перш за все, досить високої фахової підготовки вчителя i міцної матеріальної бази кабінету фізики, включаючи piзнi вимірювальні прилади та навчальні моделі, не передбачені обов'язковим переліком навчального обладнання.