Через те, що радіоелектроніка оточує нас у повсякденному житті, завдяки багатьом своїм загадковим явищам та ефектам i різноманітності застосування вона викликае жвавий інтерес навить в учнів молодших класів. У літературі наводиться чимало прикладів залучення до активних занять практичною радіоелектронікою малюків сільських шкіл. Для цього спеціально розробляють та виготовляють радіокубики, конструктори радіоаматора-початківця тощо. Особливо сприяють підвищенню інтересу до позакласних занять радіоелектронікою їx практична спрямованість i загальний характер організаци.
У різних позашкільних установах працюють радіоклуби та школи радіоелектроніки. В деяких випадках це добре обладнані центри радіоелектроніки i радіозв'язку з розгалуженою мережею секцій та гуртків за такими напрямами i спеціалізаціями: «Основи ауді- та відеотехніки», «Основи радіоелектроніки», «Школа юного радиста», «Основи мікроелектроніки», «Основи технічної кібернетики», «Основи комп'ютерного моделювання», «Основи радіотелеграфії», «Радіобагатоборство», «Спортивний радіозв'язок». У більшості ж випадків, особливо в невеликих містах та населених пунктах, можливості позакласної роботи з радіоелектроніки обмежені, через що вона має менш спеціалиований характер. У такому разі центр її зміщуєтъся в школу, якщо вчитель фізики або трудового навчання в ній досить підтготовлений для ведення цієї роботи.
Здебільшого позакласна робота з радіоелектроніки грунтується на використанні промислового обладнання, в тому числі навчальних моделей, а іноді навіть професійної радіоапаратури i вимірювальних приладів. Буває i так, що матеріальну базу для проведения цієї роботи керівники створюють самотужки з залученням найдосвідченіших радіоаматорів.
Дуже часто позакласна робота з радіоелектроніки є випереджувальною відносно шкільних кypciв фізики та інформатики, а за охоплюваними прикладними питаннями виходить далеко за їхні межи. Тому практичні заняття, що є провідними в цій позакласній роботі, чергуються з теоретичними, а також із заняттями, на яких виготовляють i випробовують найпростіші конструкції.
Для різних напрямів позакласноо роботи з радіоелектроніки відповідними організаціями та досвідченими керівниками гуртків розроблено рекомендаційні програми й об'єкти практичноі діяльності з урахуванням вікових особливостей дітей i технічних можливостей окремих гуртків [1, 4].
Далі зупинимося лише на особливостях змагальних форм позакласноі роботи з радіоелектроніки. Їх доцільно використовувати як підсумкові в роботі гуртків наприкінці навчального року в поєднанні з проведенням військово-спортівних iгop.
3 різноманітних видів радіозмагань виділяємо швидкісний монтаж та настроювання блоків радіоапаратури, розкриття структури «чорноі скриньки», проходження «мінного поля», «полювання на лисиць» i встановлення двостороннього радіозв'язку.
Для змагань у швидкісному виконанні радіомонтажу та настроюванні блоків радіоапаратури учнів поділяють на вікові групи, для яких заздалегідь готують різнорівневі завдання з виконання монтажу i настроювання функціонально закінченого блока за запропонованою принциповою схемою на монтажній платі. Складність схеми залежить від вікових особливостей та рівня подготовки радіоаматорів, а також технічних можливостей організаторів змагань. Треба дотримуватись лише двох умов:
1.Кількість запропонованих деталей має перевищувати їx кількість на принципових схемах, щоб дати можливість вибору при настроюванні.
2.У схемах має забезпечуватись простота індикації їx роботоздатності,
а в більш складних випадках (наприклад, коли йдеться про частоту або
амплітуду сигналу) індикація має здійснюватись за допомогою звукових
чи світлових сигналів. При цьому найпоширенішими можна вважати схеми генераторів гармонічних або імпульсних сигналів низьких та інфранизьких частот, простих підсилювачів, приймачів прямого підсилення.
Бажано учасникам змагань видати тестери або мультиметри, щоб вони могли перевіряти роботоздатність деталей, режими роботи тощо. Переможці визначаються за кількістю часу, витраченого на складання роботоздатної схеми.
Розкриття структури «чорної скриньки» потребує від учасників змагань знання електричних властивостей окремих компоненте схем: резисторів, конденсаторів, котушок індуктивності, діодів, транзисторів тощо. Зміст вправи полягає в тому, що, користуючись тільки індикатором i виведеними назовні контактними площадками, треба визначити та накреслити умовними графічними позначеннями елементи схеми пристрою та їxнi взаємні з'єднання, сховані в «чорній скриньці»).
Складність схеми «чорноі скриньки» пристрою залежить від рівня подготовки учнiв, типiв індикаторів, виду та частоти струму, що використовується в iндикаторі. Найпростішим індикатором є лампочка розжарювання або світлодіод з елементом живлення. Проте такий індикатор дає змогу виявити лише резистори невеликого опору, конденсатори та діоди. Можливості «чорної скриньки» можна значно розширити, якщо застосувати тестер чи мультиметр. Якщо є можливість використати ще й генератор або одночастотиий генератор, що міститься в самому мультиметрі, то можна розкрити структуру навіть досить складних «чорних скриньок», розрахованих на найдосвідченіших радіоаматорів.
Для виготовлення «чорних скриньок» зручно скористатися невеличкими прямокутниками фольгового матеріалу, які вміщують у будь-які кубики, паралелепіпеди тощо. Контакти виводять на одну з кришок «скриньки».
«Полювання на лисиць» поєдпує в coбi досить високу радіотехнічну підготовку з фізичного, а саме: кросовою подготовкою. Зміст змагань полягає в тому, що на дистанції кросу в пересіченій місцевості сховано кілька радіоприймачів, біля кожного з яких знаходиться суддя змагань. Спортсмен повинен не просто якомога швидше пройти дистанцію, а й за допомогою радіоприймача з антеною спрямованоі дії виявити місця знаходження замаскованих радіопередавачів.
Іноді цей вид змагань називають радіопелепгацією. Проте суть «полювання на лисиць» глибша, ніж проста пеленгація. На радіопеленгацію схожий один із різновидів цих змагань, а саме: проходження «мінного поля», коли на обмеженій місцевості сховано малопотужні радіопередавачі i треба без значних фізичних зусиль за певний час визначити місця розташування найбільшої кількості, якщо не вcix, замаскованих радіопередавачів.
При «полюванні на лисиць» висока загальнофізична підготовка учасників змагань поєднується з кмітливістю i спритністю в подоланні багатьох «несподіваних перешкод».
Успіх у змаганнях «полювання на лисиць» значною мірою залежить від якості та технічних параметрів апаратури. Промисловість раніше виготовляла спортивно портативні радіоприймачі із спеціальними антенами, такі як «Алтай-3,5» та «Алтай-144» вщповщно на частоти 3,5 i і44 МГц. Умовами змагань дозволяється користуватися пеленгатором власної конструкції. Часто такі саморобки за своіми параметрами набагато кращі, ніж зразки промислового виробництва.
Основними вимогами до радіоприймачів-пеленгаторів є висока чутливість, вибірність, надійність, мініатюрність, енергетична економнісь, зручність у користуванні під час бігу.
«Лисиця» — це мініатюрний радіопередавач, що має вихідну потужнють до 1 Вт. Biн має зберігати високу роботоздатність у польових умовах. На змаганнях спортсменів досить
високої кваліфікації використовують спеціальні автоматичні радіоприймачі з таймером i формувачем коду «лисиці».
Кожній «лисиці» відповідає своє сполучення літер телеграфного коду. Передача ведється із швидюстю 40...60 знаков за хвилину. Код останньої літери в сполученні відповідає номеру «лисиці» (наприклад, першій «лисиці» — сполучення МОЕ, другій — MOI, третій — МОС). У цих сполученнях літерам Е, I, С у телеграфному коді відповідають одна, дві та три крапки. Таймер забезпечує почерговість роботи «лисиць», скажімо, по одній хвилині кожної. Через установлену кількість хвилин (наприклад, через 10 хв) цикл роботи «лисиць» повторюється.
Підприємства раніше виготовляли радіоприймачі для «лисиць». Так, Харківське конструкторсько-технолопчне бюро ДТСААФ випускало мікропередавачі на частоти 3,5 i 144 МГц потужністю 0,05 Вт. Їхня віддаль дії лежить у межах 200...500 м., їх можна використовувати для тренувань та змагань за скороченою схемою, коли «лисиці» працюють одночасно на одній частоті, але рознесені на 200...300 м одна від одної.
У шкільних умовах таку складну i високовартову апаратуру застосовують, дуже рідко. Спрощені конструкції можна виготовити самостійно за схемами, які описано в літературі для радіоаматорів. Ночинати найкраще з частоти 3,5 МГц. Однак для цього треба одержати дозвіл місцевої інспекції електрорадіозв'язку.
Організацію змагань обов'язково узгоджують із типовим положенням про радіоаматорський зв'язок та з місцевими державними організаціями електрорадіозв'язку i телекомунікацій. На змаганнях обов'язкова присутність лікаря та наявність аптечки біля кожної «лисиці». Місця розташування «лисиць» вибирають таким чином, щоб їx було видно з віддалі до 5 м. На старті має бути контрольний радіоприймач для спостереження за роботою вcix «лисиць». Траса змагань не повинна перетинати транспортні магіпстралі і інші небезпечні для життя учнів місцевості. Для початківців установлюють дві-три «лисиці» на відстані 300...400 м одна від одної, а для досвідчених спортсменів — п'ять-шість «лисиць».
Після виявлення «лисиці» спортсмен подає судді, який знаходиться біля неї, картку для відмітки про проходження «лисиці». На фініші картки здають колегії суддів. Старт i фініш для зручності можна розташувати в одному й тому самому місці, тоді змагання відбуваються за кільцевим маршрутом.
Радiоаматорський зв'язок на декаметрових i метрових хвилях є дуже цікавим та захопливим міжнародним видом радіоспорту. В ньому поєднуються радість технічноі творчості з романтикою спікування i подорожей по країнах та континентах. Розвиток мережі аматорських радіостанцій сприяв у свій час дослідженню властивостей, а також особливостей поширення радіохвиль різних частотних діапазонів, обумовлених зміною стану ефіру залежно від пори року, доби, погоди, сонячноі активності тощо. Для багатьох спеціалістів радіоелектроніки, зв'язку, робототехніки вибір професи та початковий запас знань закладалися саме на заняттях з радіоаматорського зв'язку.
Радіоаматори повинні знати основи електро- i радіотехніки, правила проведения аматорських зв'язків, радіоаматорський код, уміти вести апаратний журнал, оформляти картки про встановлення зв'язку. Вони можуть вести радіозв'язки з іншими аматорськими радіостанщями, проводити експерименти щодо поширення радіохвиль, конструювати та виготовляти приймально-передавальну апаратуру й антенні пристрої.
Правилами аматорського радіозв'язку дозволяеться входити у зв'язок з аматорськими радіостанціщями та обмінюватись інформацією лише з питань радіоаматорства i радіоспорту, технічними данними апаратури, погодних умов та умов поширення радіохвилъ. Радіообмін ведється в межах указаноії тематики відкритим текстом з використанням Q-коду, а також аматорського коду. До роботи в ефірі допускаються юні оператори віком від 12 років, які мають спостережні позиви i склали спеціальний залік.
Аматорські приймально-передавальні радіостанції бувають колективного та ідивідуального користування. Для їx відкриття треба мати спеціалъний дозвіл, виданий органами Державноі іспекції електрорадіозв'язку. Колективні аматорські радіостанції поділяються на три, а індивідуальні — на чотири категорії. Для кожної категорії визначено певні діапазони частот, види радіозв’язку і максимальня потужність радіопередавача.