Опорний конспект лекцій з дисципліни Вступ до фаху 6.050502 – Інженерна механіка; 6.050503 - Машинобудування

Інститут машинобудування та транспорту

Факультет технології, автоматизації та комп’ютеризації машинобудування

Кафедра металорізальних верстатів та обладнання

автоматизованого виробництва

 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Директор ІнМТ

____________ Ю.А. Бурєнніков

Протокол засідання

Вченої ради ІнМТ

№ ___ від __________ 20__ р.

 

 

Севостьянов І.В.

 

 

Опорний конспект лекцій

з дисципліни «Вступ до фаху»

 

 

для студентів напрямів підготовки

6.050502 – Інженерна механіка; 6.050503 - Машинобудування

 

 

Рекомендовано методичною Завідувач кафедри МРВОАВ

комісією ФТАКМ _________ Р.Д.Іскович-Лотоцький

Протокол засідання Протокол засідання кафедри МРВОАВ

№ ___ від __________ 20__ р. № ___ від ________ 20__ р.

Голова методичної комісії

____________ О.В. Петров

 

 

Вінниця 2012

 

Лекція №1

Тема лекції: «Особливості професії інженера-механіка сучасного машинобудівного виробництва»

План лекції:

1.1. Нормативно-правова база підготовки дипломованого інженера-механіка

1.2. Області професійної діяльності дипломованого інженера-механіка

1.3. Об'єкти професійної діяльності інженера-механіка

1.4. Види професійної діяльності

1.5. Задачі професійної діяльності

1.6. Кваліфікаційні вимоги до інженера-технолога виробничої ділянки

 

Конспект лекції:

Нормативно-правова база підготовки дипломованого

Інженера-механіка

Підготовка дипломованого інженера-механіка в Україні здійснюється за напрямками «Машинобудування» і «Інженерна механіка» та за спеціальностями «Металорізальні верстати та системи», «Технологія машинобудування».

Нормативний термін освоєння основної освітньої програми при очній формі навчання - 5 років.

Інженер, підготовлений за вказаними напрямками і спеціальностями відповідно до вимог «Кваліфікаційного довідника посад працівників України» може займати безпосередньо після закінчення вузу наступні посади: інженер, інженер з автоматизованих систем керування виробництвом, інженер з інструменту, інженер з комплектації обладнання, інженер з метрології, інженер з механізації та автоматизації виробничих процесів, інженер з налагодження й випробувань, інженер з науково-технічної інформації, інженер з нормування праці, інженер з організації праці, інженер з організації та нормування праці

 

Області професійної діяльності

Інженера-механіка

Інженер-механік може працювати в областях науки і техніки, що включають у себе сукупність засобів, прийомів, способів і методів людської діяльності, спрямованих на конструкторсько-технологічне забезпечення конкурентноздатної продукції машинобудування, тобто орієнтованих:

- на створення нових і застосування сучасних виробничих процесів і технологій, засобів автоматизації, методів проектування, математичного, фізичного і комп'ютерного моделювання;

- використання сучасних засобів конструкторсько-технологічної інформатики й автоматизованого проектування;

- створення технологічно орієнтованих виробничих, інструментальних і керуючих систем різного службового призначення;

- проведення маркетингових досліджень.

 

Об'єкти професійної

Діяльності інженера-механіка

Об'єктами професійної діяльності інженера є:

- машинобудівне виробництво, технологічне і допоміжне обладнання, їхні комплекси, інструментальна техніка, технологічне оснащення, засоби проектування, автоматизації і керування машинобудівного виробництва;

- виробничі і технологічні процеси, інструментальні системи, їхнє проектування і впровадження, освоєння нових технологій і інструментальної техніки;

- засобу інструментального, метрологічного, діагностичного, інформаційного й управлінського забезпечення машинобудівного виробництва з метою отримання необхідної якості продукції, що випускається;

- нормативно-технічна документація, системи стандартизації і сертифікації, методи і засоби випробовувань і контролю якості виробів машинобудування.

 

Види професійної діяльності інженера-механіка

Інженер, що одержав освіту за вказаними вище напрямками підготовки та спеціальностями дипломованого фахівця, може виконувати наступні види професійної діяльності:

- проектно-конструкторська;

- виробничо-технологічна;

- організаційно-управлінська;

- науково-дослідна;

- експлуатаційна.

Конкретні види діяльності (механічна обробка, складання, комп'ютерне тестування) визначаються змістом освітньо-професійної програми, розроблювальної вищим навчальним закладом.

 

Задачі професійної діяльності

1) проектно-конструкторська діяльність: - формулювання мети та задач проекту, при заданих критеріях, цільових… - розробка узагальнених варіантів рішення проблем, аналіз варіантів і вибір оптимального рішення, прогнозування…

Кваліфікаційні вимоги до інженера-технолога виробничої ділянки

- розробляти з використанням системи автоматизованого проектування (САПР) технологічні процеси на продукцію, що випускається ділянкою; - упроваджувати технологічні процеси у виробництво; - установлювати порядок виконання робіт і поопераційний маршрут проходження продукції;

Лекція №2

Тема лекції «Інженерно-технічна освіта в Україні»

План лекції:

2.1. Система підготовки інженерних кадрів у вищих навчальних

закладах

2.2. Навчальний план підготовки інженерів-машинобудівників

2.3. Про творче оволодіння знаннями

 

Конспект лекції:

Система підготовки інженерних кадрів у вищих навчальних закладах

Організація виробництва машин і обладнання в механічних і складальних цехах підприємств не обходиться без інженерів-механіків. Проектування технологічних процесів, оснащення, виготовлення, впровадження і керівництво здійснює відділ головного технолога, що комплектується головним чином з фахівців в області технології машинобудування, а також металорізальних верстатів та систем.

Інженери-механіки також можуть працювати у відділі головного механіка, у функції якого входить керівництво обслуговуванням, проведенням ремонту обладнання і його модернізацією, в інструментальному відділі, інструментальних цехах і складах, здійснювати нагляд за експлуатацією інструмента, у верстатно-інструментальної промисловості, де вони можуть трудитися над конструюванням металорізальних верстатів, автоматичних ліній і інструментів для них.

Таким чином, спеціальність "Металорізальні верстати та системи" є надзвичайно широкою. Інженер цієї спеціальності може працювати на будь-якому підприємстві, що випускає машини й обладнання.

Організація ефективної системи підготовки інженерних кадрів у вищих навчальних закладах - одна з пріоритетних задач України в області освіти.

Під освітою розуміють цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення встановлених державою освітніх рівнів.

Право на освіту одне з основних і невід'ємних конституційних прав громадян України.

Організаційною основою державної політики України в галузі освіти є державна програма розвитку освіти, затверджувана державним законом.

Державна політика в області освіти ґрунтується на принципах:

1) гуманістичний характер освіти;

2) єдність національного культурного й освітнього простору;

3) загальнодоступність освіти;

4) світський характер освіти в державних і муніципальних освітних установах;

5) свобода і плюралізм в освіті;

6) демократичний характер керування освітою.

В Україні встановлюють державні освітні стандарти, що включають у себе обов'язковий мінімум змісту основної професійної освітньої програми (з конкретної професії, спеціальності), національні і регіональний (національно-регіональний) компоненти, а також компонент освітньої установи.

Освітня програма визначає зміст освіти певного рівня спрямованості. З урахуванням потреб і можливостей особистості, освітні програми в освітній установі освоюють в очній і заочній формах.

Мета вищої професійної освіти - підготовка фахівців відповідного рівня на базі середньої загальної і середньої професійної освіти.

Структура системи вищої професійної освіти являє собою сукупність:

державних освітніх стандартів вищої і професійної освіти й освітніх програм вищого і професійного освіти;

ліцензії вищих навчальних закладів і освітніх установ професійної освіти незалежно від їх організаційно-правових форм; наукових, проектних, виробничих підприємств, установ і організацій, що проводять наукові дослідження.

Основні освітні програми вищої професійної освіти можуть бути реалізовані безупинно або за ступенями.

Ступені вищої професійної освіти в Україні:

- вища професійна освіта, підтверджена присвоєнням особі, що успішно пройшла підсумкову атестацію, кваліфікації (ступеня) "бакалавр";

- вища професійна освіта, підтверджена присвоєнням особі, що успішно пройшла підсумкову атестацію, кваліфікації "дипломований фахівець";

- вища професійна освіта, підтверджена присвоєнням особі, що успішно пройшла підсумкову атестацію, кваліфікації (ступеня) "магістр".

Освіта осіб, що не завершили навчання за основною освітньою програмою вищого навчального закладу, але успішно пройшли проміжну атестацію (не менш ніж за два роки навчання), визнається неповною вищою професійною освітою і підтверджується видачею дипломів установленого зразка.

Особам, що не завершили освоєння основної освітньої програми вищого навчального закладу, видають академічні довідки встановленого зразка.

Терміни освоєння основних освітніх програм вищого навчального закладу складають:

для одержання кваліфікації (ступеня) "бакалавр" - не менш ніж чотири роки;

для одержання кваліфікації "дипломований фахівець" - не менш ніж п'ять років, за винятком випадків, передбачених відповідними державними освітніми стандартами;

для одержання кваліфікації (ступеня) "магістр" - не менш ніж п’ять з половиною років.

Особи, що одержали документи державного зразка про вищу професійну освіту певного ступеню, мають право відповідно до отриманого напряму підготовки (спеціальністю) продовжити навчання за освітньою програмою вищого професійного закладу наступного ступеню.

Особам, що завершили навчання за освітніми програмами вищого професійного закладу і пройшли підсумкову атестацію, видаються документи про відповідну освіту.

Вищий навчальний заклад, що має державну акредитацію, видає випускникам документи державного зразка про відповідну освіту з офіційною символікою України. Форму документа державного зразка затверджує національний (центральний) орган керування вищою професійною освітою.

Установлюють види документів, якими засвідчують закінчення вищого професійного закладу різних ступенів:

диплом бакалавра;

диплом фахівця про вищу професійну освіту;

диплом магістра;

диплом про неповну вищу професійну освіту;

довідка встановленого зразка про незакінчену вищу професійну освіту.

Вищим навчальним є освітній заклад, заснований і діючий на підставі законодавства України про освіту, що має статус юридичної особи і реалізує відповідно до ліцензії освітні програми вищої професійної освіти.

В Україні установлені види вищих навчальних закладів: університет, академія, інститут.

 

Навчальний план підготовки інженерів-машинобудівників

Навчальний план вузу - затверджений Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України документ, в якому встановлюють перелік курсів, що підлягають вивченню із зазначенням обсягу часу в годинах, що відводиться на лекції, лабораторні і практичні заняття, розрахунково-графічні і курсові роботи.

Лекція є однією з основних форм навчання і виховання студентів. На лекціях систематично викладають основні розділи дисциплін, розглядають методи розв’язання найголовніших інженерних задач, дається науковий аналіз досліджуваним явищам, процесам, конструкціям.

Лабораторні заняття дозволяють поглиблювати і закріплювати теоретичні знання, одержувані студентами на лекціях, експериментально перевіряти науково-теоретичні положення, знайомитися з обладнанням, приладами, матеріалами, на практиці вивчати методи наукових досліджень. У зв'язку з розвитком науки й ускладненням техніки експерименту значення лабораторних занять зростає.

Навчальні плани з багатьох дисциплін передбачають семінари, практичні заняття, розрахунково-графічні роботи, що пов’язані з лекціями.

Практичні заняття розвивають і закріплюють у студентів навички систематичної самостійної роботи над навчальним матеріалом, виробляють навички застосування теоретичних знань для розв’язання практичних задач.

Поряд з переліком курсів, досліджуваних у вузі, навчальний план включає практику студентів на промислових підприємствах, що зближує студента з обраною спеціальністю, визначає місце майбутньої роботи, сприяє закріпленню отриманих знань шляхом розв’язання практичних задач, що виникають на виробництві, практичного вивчення технологічних процесів, ознайомлення з конструкціями й умовами експлуатації верстатів і інструментів.

Практика вводить студента у виробничі умови роботи і допомагає опановувати основними навичками по даній спеціальності. Вища школа має чималі досягнення в практичній підготовці студентів. У вищих технічних навчальних закладах нашої країни установилася система виробничої практики: молодші курси - загальне ознайомлення студентів з підприємством і обладнанням безпосередньо в цехах; старші курси - практика за фахом, зв'язана з вивченням виробничого процесу, обладнання, економіки й організації виробництва; останній курс - практика по темі дипломного проекту, під час якої студенти опановують навичками роботи інженера на підприємстві або в науково-дослідному інституті і підбирають матеріал для дипломного проекту.

Курс навчання у вищому технічному навчальному закладі закінчується великою і відповідальною роботою - дипломним проектом, що є перевіркою знань, отриманих студентом, його творчої самостійності в розв’язанні інженерно-технічних задач.

Основними формами обліку знань студентів є іспит і залік. Навчальними планами строго регламентують дисципліни, по яких проводять іспити і заліки, і передбачають час на проведення зимових і весняних екзаменаційних сесій.

Навчальний план підготовки інженерів-механіків включає вивчення фундаментальних, суспільних і гуманітарних наук, загальноінженерних і спеціальних дисциплін.

Студенти всіх інженерних спеціальностей у вузі відповідно до навчальних планів повинні оторимати глибокі знання в області фундаментальних наук: математики, фізики, хімії.

Математика відіграє винятково важливу роль у практичній діяльності інженера. Немає жодної галузі промисловості, що не користувалася би послугами цієї найдавнішої науки. Вивчаючи математику, студенти одержують знання, необхідні для успішного засвоєння інших курсів, для підготовки до майбутньої практичної діяльності. Зараз не можна уявити діяльність великих підприємств без використання комп'ютерів. Інженер повинний уміти користуватися комп'ютером і програмними продуктами.

Важливе значення в підготовці інженерів-машинобудівників має вивчення фізики. За останні роки фізика одержала великий розвиток, що виразився в глибокому проникненні в різні області техніки. Фізика все в більшій мірі стає теоретичною базою техніки. Особливо важливими для інженера-механіка є такі розділи, як фізика твердого тіла, фізика рідинного стану, ультразвук і ін.

Використання нових матеріалів, зокрема композиційних, успішне здійснення сучасного машинобудівного виробництва неможливі без глибоких знань з хімії, що необхідні для глибокого вивчення загальноінженерних і спеціальних дисциплін, для майбутньої практичної діяльності. Слід зазначити, що нові технологічні процеси в машинобудуванні ґрунтуються на використанні фізико-хімічних і хімічних процесів: електрохімічне полірування, хімічний метод обробки, хіміко-термічна обробка робочих поверхонь деталей машин і ін. Одним з основних напрямків розвитку наукових основ технології машинобудування вважається встановлення більш тісних зв'язків з фундаментальними науками і використання їх досягнень у практиці машинобудівного виробництва. Можна навести багато прикладів обробки (магнітно-імпульсні, електронно-променеві й електроерозійна й ін.), що показують, як такі зв'язки дозволили створити нові методи обробки або сприяли вибору більш оптимального розв’язку тієї або іншої технологічної проблеми.

До гуманітарних наук у технічному вузі відносять філософію, вітчизняну історію, соціологію, культурологію, політологію, іноземну мову. Так, оволодіння іноземними мовами дає можливість ширше використовувати знання, накопичені людством протягом століть, і знайомитися в оригіналах із закордонними науково-технічними досягненнями. Знання іноземних мов здобуває особливо важливого значення в сучасний період в умовах значного розширення міжнародних зв'язків.

Цикл загальноінженерних дисциплін, що вивчаються у вузах, включає теоретичну механіку, опір матеріалів, деталі машин і основи конструювання, матеріалознавство, метрологію, стандартизацію і сертифікацію, гідравліку, електротехніку й електроніку, основи технології машинобудування й ін.

Прогрес у створенні нової техніки, машин і механізмів, нових технологічних процесів і обладнання для їх здійснення вимагає знань в області аналізу навантажень різних елементів механізмів, їхньої структури і законів руху під дією зовнішніх сил і сил опору, розрахунку інженерних споруд на міцність і твердість. Зазначені питання розглядають у курсах "Теоретична механіка", "Опір матеріалів". Завершує цикл загальноінженерних дисциплін курс "Деталі машин і основи конструювання", у якому висвітлюються методи, правила і норми розрахунку деталей виходячи з заданих умов їхньої роботи в машині, що забезпечують надання деталям найвигідніших форм, розмірів, вибір необхідних матеріалів і призначення технічних умов виготовлення деталей. Курс "Матеріалознавство" знайомить студентів із взаємозв'язком між структурою і властивостями матеріалів, застосовуваних у техніці, і дає необхідні відомості для раціонального вибору матеріалу деталей машин. Важливим серед загально-інженерних курсів, що читаються всім студентам інженерних спеціальностей машинобудівних вузів, є курс "Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання", у якому викладаються основи вчення про взаємозамінність і техніку вимірювань і який зв'язує конструкторські і технологічні дисципліни. Основні закони руху рідин розглядають у курсі "Гідравліка і гідропневмоприводи". Важливість і значення цього курсу в підготовці інженерів-машинобудівників у даний час зростає, тому що область застосування гідравлічних передач у машинобудуванні безупинно розширюється. Через значне поширення й ускладнення схем електрообладнання різноманітних машин для всіх інженерних спеціальностей важливі знання в області електротехніки.

До загально-інженерних курсів відносять "Технологію конструкційних матеріалів" - комплексну дисципліну, що містить сукупність знань про способи одержання машинобудівних матеріалів і засоби їх физико-хімічної обробки з метою надання їм властивостей і конфігурації, необхідних у машинобудівному виробництві. У курсі дають основні відомості про різні галузі виробництва: металургію чорних і кольорових металів, ливарне виробництво, обробку металів тиском, зварювання і різання, обробку різанням, а також про властивості й обробку неметалічних матеріалів. Курс "Технологія конструкційних матеріалів" створює технологічні основи для виконання студентами проекту по деталях машин і базу для засвоєння спеціальних інженерних дисциплін.

Спеціальні дисципліни читають тільки студентам певної спеціальності, де знайомлять їх з основами теорії, розрахунку, конструювання й експлуатації машин конкретного призначення, а також з конкретними технологічними процесами, їх теорією, розрахунком, машинною реалізацією та ін. За фахом "Металорізальні верстати та системи" спеціальними дисциплінами є: різання металів, різальний інструмент, металорізальні верстати, технологія машинобудування, автоматизація виробничих процесів у машинобудуванні, технологічне оснащення, проектування машинобудівних виробництв, гідропривод верстатного обладнання, економіка машинобудівного виробництва. Спеціальні дисципліни мають тісний зв'язок з фундаментальними і загально-інженерними курсами, що висвітлюють на високому теоретичному рівні наукові основи технології машинобудування, загальні принципи проектування верстатів і інструментів і їхньої експлуатації. Мова інженера в значній мірі є мовою креслення. Батько вітчизняної авіації професор Н.Е. Жуковський говорив, що не можна бути гарним інженером, не вміючи креслити. Креслення необхідне для виготовлення деталі. Воно дає уявлення про розміри і форму деталі, її матеріал, допуски на розміри й ін. Складальні креслення дають уявлення про взаємне розташування деталей, їх з'єднання і кріплення, про будову вузла, механізму або машини. У своїй практичній діяльності, при розробці конструкції машини і технології виготовлення її деталей, інженеру доводиться виконувати креслення частіше, ніж писати пояснювальні записки, частіше читати креслення, чим відповідні керівні матеріали й ін. Тому у вузі необхідно навчитися добре володіти умінням проектувати різноманітні механізми і швидко читати креслення машин, пристосувань, інструментів. Загальну геометричну інтуїцію і просторове уявлення людини в значній мірі розширює вивчення курсів нарисної геометрії і комп'ютерної графіки, виконання завдань по інженерній графіці. Підготовка студентів по кресленню сприяє розвиткові в них навичок з читання креслень, техніки креслення, використання приладів при виконанні графічних робіт у конструкторських бюро і на підприємствах.

Велику роль у розвитку навичок проектування, самостійної творчої роботи студентів відіграє курсове і дипломне проектування. Проект складається з графічної частини і розрахунково-пояснювальної записки. Проектування сприяє закріпленню, поглибленню, узагальненню знань, отриманих студентами за час навчання, і застосуванню цих знань для розв’язання конкретної інженерної задачі. У навчальних планах установлено 5 - 6 проектів по більшості технічних спеціальностей. Останній проект студента є дипломним, на його основі Державна атестаційна комісія вирішує питання про присвоєння студентові кваліфікації інженера. Щоб виконати проект, необхідно опанувати основами просторової уяви, конструювання і розрахунку деталей і принципами їхнього сполучення в машинах і механізмах. Потрібні знання з технології, металорізальних верстатів і інструментів, економіки й організації виробництва. Потрібно опанувати навичками зі збору інформації і її використання при розв’язанні інженерних задач. Цим цілям відповідають відповідні дисципліни і практика. До дипломного проекту студент готується протягом усього навчання у вузі. У роботі над ним студент повинний самостійно вирішувати інженерні задачі і виявляти свої творчі здібності. Досвід показує, що найбільш часто оригінальні проекти виконують студенти, що у результаті глибокого оволодіння знаннями в обраній галузі підходять до дипломного проектування з народженими ідеями створення нових конструкцій або розробки нових технологічних процесів. З найбільшим успіхом розробляють теми, висунуті безпосередньо підприємствами. Реальне дипломне проектування одержало великий розвиток в останні роки. Теми таких проектів можуть висуватися профілюючою кафедрою і відповідати розроблювальній нею науковій тематиці, а також виникати під час перебування студентів на практиці на заводі, роботи в конструкторському або технологічному бюро.

Особливо корисними виявляються дипломні проекти по розробці нових перспективних машин і технологічних процесів, що на багато років визначають напрямок майбутньої виробничої діяльності випускника вузу. В даний час у вузах реальні дипломні проекти складають значну частину. Подібні проекти успішно захищають на тих підприємствах, для яких вони виконуються.

 

Про творче оволодіння знаннями

Процес конспектування допомагає зосередити увагу на матеріалі лекцій: перечитування конспекту сприяє виділенню основного, швидкому відновленню в… Розвиткові творчих здібностей у студентів сприяють лабораторні і практичні… Досвід показує, що практика на підприємствах може використовуватись для надбання студентами навичок не тільки у…

Лекція №3

Тема лекції «Машинобудування - двигун прогресу»

План лекції:

3.1. Короткий нарис розвитку машинобудування

3.2. Розвиток науки в області машинобудування

3.3. Шляхи розвитку техніки і технології машинобудування на сучасному етапі

3.4. Основні поняття, пов’язані із машинобудуванням

3.5. Виробнича структура машинобудівного підприємства

 

Конспект лекції:

Короткий нарис розвитку машинобудування

Машинобудівна промисловість відіграє найважливішу роль у розвитку виробничих сил. Від ступеня її розвитку залежить рівень технічної озброєності всіх сфер народного господарства. Задача машинобудування - створення нових продуктивних машин, їхній випуск у потрібних кількостях і необхідної якості при найменшій собівартості.

Машини виробляють люди, що мають певні знання і досвід. При цьому одне покоління машинобудівників змінюється іншим. Постійно випускають нові машини, в яких не тільки узагальнюють досягнення дійсного часу, але і використовують досвід минулого.

Початок розвитку машинобудування слід шукати в далекій давнині історичного розвитку людського суспільства. Починаючи з примітивного знаряддя, що полегшує працю і збільшує його продуктивність, людина в міру поступового накопичення досвіду удосконалювала знаряддя виробництва.

Зараз для обробки отвору використовують свердла і свердлильні верстати. У давнині бамбукову трубочку, кістку змінним рухом долонь обертали вперед та назад. Такий процес свердління був малопродуктивним і стомлюючим. На допомогу прийшов лук. Його тятиву закручували навколо примітивного свердлувального інструмента. Потім "свердло" установлювали на місце майбутнього отвору у виробі і притискали до нього. При переміщенні лука від себе і до себе "свердло" починало обертатися те в одну, то в іншу сторону. На основі цього принципу ще в епоху неоліту були винайдені стаціонарні свердлильні установки. Власне кажучи, це були верстати з дерев'яною станиною, навантажувальним пристроєм та лучковим приводом (рис. 3.1).

Через кілька тисяч років з'явилися токарні верстати з лучковим приводом обертання заготовки. Їх істотним недоліком було те, що заготовка оберталася то за годинниковою, те проти годинниковій стрілки. Такі верстати застосовувалися до початку XVІІ століття. Переваги токарних верстатів з безперервним обертанням заготовки були настільки очевидними, що до кінця XVІІ - початку наступного століття були впроваджені повсюдно. Токарний верстат мав спочатку дерев'яну, а до середини XVІІ століття одержав металеву станину, кривошипний ножний привод, маховик - шків з пасовою передачею, центра для установки заготовки і притискну планку для різця

Рисунок 3.1 – Свердлильний верстат епохи неоліту

Рисунок 3.2 – Токарний верстат з кривошипним приводом і маховиком

Рисунок 3.3 – Робота на токарному верстаті без супорта і з супортом (рекламний рисунок кінця XVII в.

Рисунок 3.4 – Схема роботи групового привода: 1 – трансмісійний вал; 2 – контр приводи; 3 – парова машина; 4 – маховик; 5 - паси

(рис. 3.2). У деяких випадках як двигун для привода верстата могли використовувати водяні колеса, вітряні млини і мускульну силу тварин. Одним з недоліків подібних верстатів було те, що в процесі обробки різець тримали в руках і переміщували його в різних напрямках відповідно до форми оброблюваної поверхні. Був потрібно пристрій, що вивільняв би руки робітника від необхідності утримувати інструмент при обробці. Такий пристрій одержав назву супорт. У Росії винахідником супорта був талановитий механік А.К. Нартов. Їм був побудований у 1729 р. токарно-копіювальний верстат із супортом. Однак пройшло ще чимало років доти, поки в 1794 р. англійський механік Генрі Модслі не сконструював працездатний токарний верстат на станині з чавуна із самохідним супортом. З появою супорта інструмент став частиною верстата, перетворився зі знаряддя ручної праці у механізоване знаряддя. Його затискали в супорті, що відтворював робочі рухи, що раніше виконувалися вручну (рис.3.3, б).

Упровадження верстатів і машинних інструментів дозволило вивести потужність знарядь праці далеко за межі фізичних можливостей людини. Якщо раніше робітник-ремісник тримав інструмент у руках і не міг у силу фізичних особливостей розвивати великі зусилля, то застосування машин зняло ці обмеження.

Робочими машинами є не тільки металорізальні верстати, але і ткацькі верстати, швейні машини, ковальсько-пресове обладнання, прокатні стани та інше. Однак металорізальні верстати займають серед них особливе місце, тому що за допомогою верстатів створюють інші машини, включаючи і самі верстати. В результаті потреб виробництва у різних деталях для машин, номенклатура яких розширюються, металорізальні верстати безупинно змінюють і удосконалюють.

Верстати, в приводі яких використовувалась мускульна енергія людини, не дозволяли змінювати частоту обертання оброблюваної заготовки. Винахід парової машини привів до можливості застосування у верстаті такого механізму, як коробка швидкостей, що являє собою багатоступінчастий шків, установлений на шпинделі верстата. При цьому використовували груповий привод від парової машини через трансмісійний вал і контрприводи (рис.3.4).

У XІ столітті були зроблені важливі винаходи, що привели до створення електричних двигунів змінного струму і їх використанню в якості привода верстата. Спочатку електродвигун лише заміняв парову машину в трансмісії, а принцип групового приводу був збережений (рис.3.5, а).

Механічна передача від електродвигуна до верстата через трансмісію і ряд пасових передач зв'язана з великими втратами електроенергії. Крім того, подібні пристрої займали багато місця, паси часто злітали зі шківів, а у випадку неполадок вузлів трансмісійного вала доводилось його зупиняти для ремонту, отже, зупиняти й всі верстати. З цих причин груповий привод поступово був витиснений індивідуальним централізованим, при використанні якого електродвигун працює тільки на один верстат (рис.3.5, б), а потім відбулося розчленовування індивідуального приводу на

а) б)

в) г) д)

в) г) д) Рисунок 3.5 – Схема розвитку електричного привода радіально свердлильного верстата

Рисунок 3.6 – Коробка швидкостей токарного верстата

а) б)

Кулачковий патрон

багатомоторний (рис.3.5, в, г, д). У подібному пристрої окремі вузли верстата мають свій індивідуальний привод.

Застосування у верстатах компактних і потужних електродвигунів дозволило розширити діапазон частот обертання оброблюваної заготовки або інструмента, збільшити кількість подач. Були створені коробки швидкостей і подач з механічним регулюванням швидкості (рис.3.6). Принцип роботи коробки швидкостей однаковий у всіх конструкціях токарно-гвинторізних верстатів, в тому числі верстатів з числовим програмним керуванням (ЧПК). Коробки швидкостей і шпиндель передають заготовці головний рух і подачу при обраній глибині різання. Заготовку затискають у кулачковому патроні, що кріпиться до фланця шпинделя. Обертання від електродвигуна 1 через шків 2 пасової передачі і муфту 3 передається на вал 5. Блок із трьох шестерень 7, 8, 9, розташований на валові 5, за допомогою рейкової передачі зв'язаний з рукояткою 17. Вона вводить блок шестірень у зачеплення з зубчастим колесом 4 (або 10, або 11), жорстко закріпленим на валові 6. Колеса 4 і 12 сполучені відповідно з колесами 15 і 16, що передають обертальний момент шпинделю через зубчасту муфту 14, з'єднану з рукояткою 18. Якщо муфта пересунена вправо, то шпиндель одержує обертання через зубчасте колесо 16, а якщо вліво - через зубчасте колесо 15. Таким чином, коробка швидкостей забезпечує шість ступенів частоти обертання шпинделя.

Електричні приводи з механічними передачами дозволили підняти потужності верстатів і забезпечити зростання продуктивності праці. Прикладом останнього можуть служити важкі токарні верстати, різці яких можуть знімати стружку з площею поперечного перерізу до 120 мм², що відповідає навантаженню на різець порядку 15 - 20 тс. Розміри поперечного перерізу тримача такого різця доходить до 80 х 100 мм, а довжина - до 800 мм. Виготовляють протягувальні верстати зі стискальним зусиллям 100 тс, карусельні верстати висотою з триповерховий будинок. Недолік способу регулювання швидкості або подачі за допомогою коробок - дискретність (ступінчастість) їх зміни.

У верстатах із ЧПК привод головного руху будується на основі регульованого приводу - двигуна постійного струму в сполученні з двома, а іноді і більшим числом східчастих переборних груп зубчастих передач. У приводах подач верстатів із ЧПК в основному використовують регульовані електроприводи. Дані електродвигуни приводів головного руху і подач верстатів з ЧПК є не тільки джерелами руху, але і забезпечують безступінчасте регулювання швидкості руху виконавчих елементів. При обробці заготовок використовують різальний інструмент - елемент металорізального верстата, що послідовно змінює форму оброблюваної деталі, наприклад свердла, різці, фрези і т.д. Інструмент має величезне значення для машинобудування. Він не може розглядатися як якийсь механічний придаток до верстата. Навпаки, в ряді багатьох прикладів можна бачити, що удосконалення інструмента, створення його нових видів незмінно призводить до появи нових конструкцій верстатів.

Винахід таких інструментів, як черв’ячна зуборізна фреза, зуборізний довбач, шевер, зуборізна головка для конічних коліс із круговим зубом і т.п. послужив причиною появи спеціальних зуборізних верстатів. Однак це не означає, що інструмент розвивається сам по собі без впливу на нього еволюції верстатів або методів обробки. Висока ефективність, точність та якість обробки можуть бути досягнуті лише за умови, коли три елементи - верстат, інструмент та технологічний процес - складають нерозривне ціле. Інструментальне виробництво тісно пов'язано з розвитком машинобудування і металообробки. У країнах із широко розвиненим машинобудуванням одночасно розвинена й інструментальна промисловість.

Прогресивними тенденціями розвитку металорізальних верстатів і інструментів є розробка і використання нових інструментальних матеріалів, що дозволяють збільшувати швидкості різання і відповідно підвищувати продуктивність праці. До початку XX в. основним інструментальним матеріалом була вуглецева інструментальна сталь. Інструменти, виготовлені з цього матеріалу, працювали зі швидкостями різання 5 - 10 м/хв. Подальший розвиток інструментальних матеріалів привів до появи швидкорізальної сталі. Використання інструментів зі швидкорізальної сталі дозволило підвищити швидкості різання до 30 - 40 м/хв. Подібне підвищення швидкості різання не могло не відбитись на конструкції металорізальних верстатів, що стали жорсткішими, потужнішими і масивнішими.

У подальшому на прогрес машинобудування вплинуло застосування в якості матеріалу для виготовлення різальних інструментів твердих сплавів. Тверді сплави для різання металів вперше демонструвалися на Лейпцігській промисловій виставці в 1927 р. У перший період поширення тверді сплави успішно застосовувалися при обробці чавуна. При обробці стали тверді сплави особливо широко почали застосовувати в роки Великої Вітчизняної війни і у післявоєнний період, що дозволило підвищити швидкості різання в 6 - 10 разів у порівнянні зі швидкостями обробки інструментами зі швидкорізальної сталі. Застосування твердосплавних інструментів і підвищення швидкостей різання дозволили різко скоротити час, витрачуваний на здійснення безпосередньо процесу обробки. У цих умовах час допоміжних процесів (установлення і закріплення заготовки, знімання деталі, керування верстатом) став дуже помітно впливати на продуктивність праці. Наприклад, на одному із заводів при токарній обробці деталі швидкорізальними різцями машинний час дорівнював 9,6 хв, а допоміжний - 5 хв. Впровадження швидкісного різання дозволило підвищити швидкість різання в 10 разів і скоротити машинний час до 1 хв. В результаті, протягом 8 годин токар повинний був сам фізично трудитись 400 хв, а верстат - тільки 80 хв, тобто просте підвищення швидкості різання шляхом впровадження твердосплавних інструментів перетворює роботу на верстаті майже в суцільну ручну працю. Необхідність різкого збільшення продуктивності праці змушує звернути увагу на забезпечення можливості скорочення допоміжного часу (на закріплення і знімання деталі, пуск верстата, його підналагодження і т.п.).

Найбільш ефективним засобом, що забезпечує скорочення допоміжного часу, є автоматизація виробництва, на якому всі функції верстатника виконуються за допомогою технічних засобів, створених на основі досягнень науки. Перший крок до автоматизації став можливим у результаті розробки й освоєння виробництва автоматів і напівавтоматів, потокових і автоматичних ліній. Різальні інструменти працюють у складних умовах: за високих контактних напружень та температур, активних фізико-хімічних процесах. Це призводить до інтенсивного зношування контактних площадок різальної частини інструмента і до швидкій втрати їм працездатності.

Працездатність інструмента може бути підвищена за рахунок зміни поверхневих властивостей його контактних площадок. Зміна поверхневого шару досягається за рахунок дифузії різних елементів із зовнішнього середовища на поверхню різальної частини інструмента.

В наш час одним з ефективних методів підвищення стійкості металорізального інструмента є нанесення тонких (3...10 мкм) зносостійких покриттів: карбіду вольфраму ( WC ), карбіду титана (Tі), нітриду титана (Tі), окису алюмінію (Al₂O₃) і ін. Застосування покриттів сприяє підвищенню стійкості інструмента в 1,4...5 разів.

 

Розвиток науки в області машинобудування

Наука в області машинобудування розвивається за двома напрямками: розробка теорії проектування машин; розв’язання проблем їх виготовлення. Перший… Засновником школи вітчизняного машинобудування був механік, творець багатьох… У 1807 р. професор Московського університету І. Двигубський видав книгу "Початкові підстави технології, або…

Шляхи розвитку техніки і технології машинобудування на сучасному етапі

- поглиблена розробка проблеми впливу методів обробки на фізико-хімічний стан металу поверхневого шару оброблюваних заготовок, його дислокаційну… - розробка проблеми технологічної спадковості й зміцнювальної технології; - розробка методів оптимізації технологічних процесів за точністю, що досягається, продуктивністю й економічною…

Основні поняття, пов’язані із машинобудуванням

Машини, їх деталі і вузли, а також заготовки деталей в процесі виготовлення на машинобудівному підприємстві є виробами. Стандартом установлені наступні види виробів: заготовка, деталь, складальна… Заготовка — виріб, з якого внаслідок зміни форми, розмірів, шорсткості поверхонь та властивостей матеріалу отримують…

Виробнича структура машинобудівного підприємства

… процес, що складається з основного, допоміжного й обслуговуючого процесів.… Під допоміжними процесами розуміють процеси виготовлення виробів допоміжного виробництва. У машинобудуванні до них…

Лекція №4

Тема лекції «Способи виробництва заготовок деталей машин»

План лекції:

4.1. Одержання литих заготовок

4.2. Одержання заготовок обробкою тиском

4.3. Виробництво заготовок з порошкових матеріалів

4.4. Одержання заготовок із прокату

 

Конспект лекції:

Одержання литих заготовок

На рис. 4.1 представлена схема одержання виливка втулки 1 у разові піщано-глиняні форми. Для виготовлення форми необхідна дерев'яна модель 2,… Лиття в металеві форми (кокілі) (рис. 4.2) набуло широкого застосування, тому… Відцентровий спосіб лиття полягає в заливанні металу у форму, що обертається навколо горизонтальної або вертикальної…

Одержання заготовок обробкою тиском

Основними способами обробки металів тиском, використовуваними при виробництві заготовок на машинобудівному підприємстві, є (рис. 4.6): пресування,… Вільне кування. Вільним куванням називають процес, при якому формоутворення… Гаряче об'ємне штампування. Штампування дозволяє одержати більш точні за формою заготовки з меншими витратами часу і…

Виробництво заготовок з порошкових матеріалів

 

Одержання заготовок із прокату

    Рисунок 4.14 – Штампування вибухом: 1 - детонатор; 2 - вибухова речовина; 3 - резервуар з водою;…

Лекція №5

План лекції: 5.1. Граничні відхилення і допуски розміру 5.2. Посадки і ступені точності

Граничні відхилення і допуски розміру

Абсолютно точно виготовити деталь неможливо. Тому взаємозамінність деталей забезпечують тим, що на кресленні окрім їх номінальних розмірів для кожного з них задають найбільше та найменше допустиме відхилення (рис. 5.1). Номінальний розмір плюс верхнє відхилення – це найбільший допустимий розмір; номінал плюс нижнє відхилення – це найменший допустимий розмір. Різницю між максимальним і мінімальним допустимими розмірами називають допуском розміру, що характеризує точність виготовлення деталі. Дійсні розміри, отримані після обробки, відрізняються від номінальних. Деталь буде придатною і взаємозамінність під час складання забезпечена, якщо її дійсні розміри не будуть більшими найбільших граничних і менших найменших граничних розмірів.

 

Посадки і ступені точності

Ту або іншу посадку можна одержати як за рахунок зміни розмірів вала, так і за рахунок зміни розмірів отвору. Систему, у якій різні посадки… У Єдиній системі допусків і посадок (ЕСДП) установлено по 28 умовних позначень… У стандарти введені так називані преферантивні поля допусків (табл. 5.2). У практичній діяльності необхідно завжди…

Точність форми поверхні

Поверхні деталі повинні мати задану номінальну геометричну форму (площина, циліндр, конус, сферу і т.д.). Відхилення форми, що допускаються, у порівнянні з номінальною представляють собою вимоги до точності форми. Відхилення форми, що допускаються, повинні знаходитися в заданих межах (рис. 5.3). Нормовані відхилення форми і їх умовні позначення на робочому кресленні деталі представлені в табл. 5.4. На кресленні вказують умовне позначення того або іншого виду відхилення форми і його чисельне значення.

 

Точність розташування поверхонь

Виготовити деталь так, щоб її поверхні були розташовані абсолютно точно одна відносно одної неможливо. Тому виникає необхідність нормувати вимоги до точності їх взаємного розташування.

Відхиленням розташування називають відхилення реального розташування розглянутої поверхні від номінального. Нормують сім видів відхилення розташування, умовні позначення яких наведені в табл. 5.5.

 

Шорсткість поверхонь

Параметр Ra нормують значеннями від 0,008 до 100 мкм. Цей параметр геометрично інтерпретують висотою прямокутника, побудованого на базовій довжині і… Висота нерівностей профілю по десятьох точках Rz - це сума середніх абсолютних…  

Вимірювання і засоби для вимірювання

Суть абсолютного методу вимірювання полягає в безпосередньому визначенні вимірюваної величини. Прилади, використовувані при цьому, мають штрихові… Штангенциркуль (рис 5.7) складається зі штанги 1 з нанесеної на ній основною… Більш точними штриховими приладами з ноніусом є мікрометричні інструменти-мікрометри. Мікрометри за допомогою…

Лекція №6

Тема лекції: «Обробка різанням і різальні інструменти»

План лекції:

6.1. Загальні відомості про різання

6.2. Інструментальні матеріали

6.3. Металорізальний інструмент

6.3.1. Класифікація різальних інструментів

6.3.2. Різці

6.3.3. Фрези

6.3.4. Свердла, зенкери, розвертки

6.3.5. Протяжки

6.3.6. Зуборізний інструмент

6.3.7. Резьбонарезной інструмент

6.3.8. Абразивний інструмент

 

Конспект лекції:

Загальні відомості про різання

Робоча частина різального інструмента складається з одного або декількох лез (зубів), що мають клиноподібну форму. Така конфігурація леза дозволяє… Для забезпечення процесу різання інструменту або заготовці передають рухи.… Під час обробки заготовки на останній можна виділити три поверхні: оброблювану, з якої буде видалений матеріал у…

Інструментальні матеріали

Велике значення має теплопровідність інструментального матеріалу. Чим вона нижча, тим гірше відводиться тепло і тим вища температура інструмента в… У процесі різання на інструмент діють сили різання, що досягають великих… Основними інструментальними матеріалами є: швидкорізальні сталі, тверді сплави, мінералокераміка, синтетичні надтверді…

Металорізальний інструмент

Металорізальні інструменти призначені для зрізання матеріалу з заготовки і формування обробленої поверхні деталі відповідно до необхідних розмірів і точності. Незважаючи на велику розмаїтість видів інструментів, усі вони мають загальні елементи: робочу і кріпильну частини. Робоча частина здійснює основне службове призначення - різання; кріпильна частина забезпечує установлення і закріплення інструмента на верстаті.

 

Класифікація різальних інструментів

Одну і ту саму за формою оброблювану поверхню можна одержати інструментами різних типів. Вибір конкретного інструмента визначається типом… Техніко-економічна доцільність застосування того або іншого інструмента з…  

Різці

Різці - найбільш розповсюджений вид різального інструмента, що відрізняється великою розмаїтістю і використовується під час обробки на верстатах токарної, стругальної і довбальної груп. Токарна обробка дозволяє одержати різні форми оброблюваних поверхонь, з використанням різних типів різців (рис. 6.5). Різці, призначені для обробки зовнішніх поверхонь, не мають спеціальної назви, а різці, призначені для обробки внутрішніх поверхонь, називають розточувальними (рис. 6.5, ж). За видом виконуваної роботи розрізняють прохідні різці - для обробки циліндричної поверхні з рухом подачі Ds уздовж осі заготовки (рис. 6.5, а, в). Для обточування торцевих поверхонь використовують поперечну подачу і підрізні різці (рис. 6.5, е). Під час обробки фасонних канавок застосовують галтельні різці (рис. 6.5, б), для одержання прямих канавок і для відрізання матеріалу - відрізні (рис. 6.5, г). Нарізання метричної різьби здійснюють різьбовим різцем (рис. 6.5, д), який має кут при вершині рівний 60⁰, що відповідає куту профілю різьби.

Використовується ще ряд класифікацій інструментів. Так, різальна частина може бути виконана зі швидкорізальної сталі, твердого сплаву, мінералокераміки, надтвердих синтетичних матеріалів. За конструкцією різці можуть бути суцільними (при малих габаритах інструмента), складеними і збірними. У складених конструкціях робоча частина і тримач різця з'єднані зварюванням або паянням. Така конструкція забезпечує економію інструментального матеріалу. У збірних інструментах різальний елемент (пластинка, вставка) механічно закріплюється на тримачі різця, що забезпечу його багаторазове використання.

 

Фрези

Фрези - основний вид інструментів для попередньої, а часто й для остаточної обробки площин, а також фасонних, гвинтових і інших поверхонь. Точність обробки відповідає 12...9 квалітетам (до 7-го), шорсткість Rz = 80...5

а) б) в) г) д) е) Рисунок 6.5 – Типи різців

ж)

Рисунок 6.6 – Типи фрез і схеми фрезерування

мкм. За один прохід при фрезеруванні знімають припуск до 5...8 мм, іноді до 12...20 мм.

За конструктивно-цільовою ознакою фрези поділяють на циліндричні, торцеві, кінцеві, дискові, відрізні, фасонні, шпонкові й інші (рис. 6.6).

Усі фрези мають робочу частину, оснащену різальними зубцями і кріпильно-приєднувальну частину у вигляді хвостовика або отвору. Крутний момент від верстата передається або через хвостовик, або через подовжній чи торцевий шпонковий паз.

Фрези, як і будь-який лезовий інструмент, можуть бути суцільними, складеними і збірними. У складених хвостовик або зубці приварені (або припаяні) до кріпильної частини інструмента. У збірних фрезах зубці механічно закріплені в корпусі. Пластини з інструментальних матеріалів безпосередньо кріплять у корпусі (що виготовлений зі сталі 40Х), або приварюють чи припаюють до ножів, які закріплюється в корпусі (твердосплавні). Твердосплавні пластини круглої або багатогранної форми кріплять безпосередньо в корпусі або до тримачів, що закріплюється в корпусі. Крім твердого сплаву і швидкорізальної сталі для виготовлення різальної частини фрез використовують надтверді матеріали (композити і кераміку). Циліндричні (рис. 6.6, а) і торцеві фрези (рис. 6.6, б) застосовують для обробки плоских поверхонь.

Вибір типу і конструкції фрези здійснюють у залежності від типу виробництва, оброблюваного матеріалу і його твердості, величини припуску, що знімається, вимог точності і шорсткості, глибини різання, розмірів деталі, характеру обробки (наявність корки, ударів), виду використовуваного обладнання.

Фрези (циліндричні, торцеві й інші) із дрібним зубом використовують для чистової (Ra<2,5 мкм) і напівчистової (Rz< 40 мкм) обробки, фрези з крупним зубом - для чорнової обробки при великих глибинах різання (t до 5 - 8 мм), кінцеві - для обробки нешироких площин, уступів, пазів (рис. 6.6, е). Шпонкові фрези призначені для обробки шпонкових пазів (рис. 6.6, ж, з). Фрези дискові пазові тристоронні (рис.6.6, д) застосовують при фрезеруванні пазів, уступів або нешироких площин. Для обробки пазів, канавок і гвинтових поверхонь застосовують кутові і фасонні фрези (рис. 6.6, в, г).

 

Свердла, зенкери, розвертки

Для обробки попередньо просвердленого отвору або отвору в литій чи кованій заготовці для забезпечення його заданих розмірів, більш високої точності…   Рисунок 6.7 – Осьовий різальний інструмент а) …

Протяжки

Протяжка - багатолезовий інструмент із рядом виступаючих одне над одним лез (рис. 6.8), призначений для обробки отворів різної форми, а також зовнішніх поверхонь. Головний рух Dг у протяжок прямолінійний поступальний.

Принцип протягування полягає в тім, що на протяжці кожен наступний зуб розташований вище попереднього на величину товщини шару, що зрізається, Sz. Таким чином, перший зуб протяжки починає різання, а останній завершує.

Під час протягування можна одержати поверхні за 7-8 квалітетами точності, із шорсткістю Rа = 6,3...0,32 мкм. Незважаючи на невелику швидкість різання при протягуванні (звичайно v = 5 - 6 м/хв), цей процес дуже продуктивний. Обробка круглого отвору займає десяті частки хвилини.

 

Зуборізний інструмент

Потреба в більш точних колесах привела до розробки методу нарізання зубів дисковими або пальцевий фасонними зуборізними фрезами. Фрези мають… На зміну фасонним зуборізним фрезам прийшли інструменти і верстати, що… Рисунок 6.9 – Обробка западини зуба фасонною зуборізною фрезою методом копіювання: а - пальцевою…

Різьбонарізний інструмент

Нарізання різьби різцями (див. рис. 6.5, д) знаходить широке застосування на токарно-гвинторізних верстатах. В такий спосіб можна одержувати… Різьбу в отворі можна одержати мітчиком (рис. 6.13, а), а на стержні - плашкою… Короткі за довжиною різьби можна нарізати методом фрезерування груповою (гребінчастою) фрезою (рис. 6.15). Оскільки…

Абразивний інструмент

Шліфувальні круги (табл. 6.3.) являють собою тіла обертання, призначені для шліфування деталей з різних матеріалів. Шліфувальні головки випускають семи типорозмірів (табл. 6.4). Вони призначені… Сегменти головним чином призначені для виготовлення кругів переривчастого різання, що забезпечує їх роботу з меншим…

Лекція №7

Конспект лекції: Металорізальні верстати є основним видом технологічного обладнання… Як класифікаційні ознаки можуть бути прийняті: технологічний метод обробки, ознаки застосовуваного різального…

Лекція №8

Конспект лекції: Виробничий процес на машинобудівному підприємстві – це сукупність дій людей і… Проектування технологічних процесів виготовлення деталей машин різанням має на меті визначення найбільш раціонального…

Лекція №9

Конспект лекції: Проектуючи механізми й оснащення, технологічні процеси обробки, вибираючи… При виконанні виробничих процесів на персонал впливають різні фактори. Небезпечним вважають такий фактор, вплив якого…