Після проникнення в організм і дисемінації з кров'ю, лімфою або нейрогенним шляхом вірус досягає певних тканин, де відбувається його основна репродукція. Здатність вірусу розмножуватися в певних типах клітин організму називається тропізмом. За цією властивістю віруси поділяються на декілька груп:
1) нейротропні, які розмножуються в нервових клітинах (віруси сказу, хвороби Тешена, енцефалітів коней):
2) дерматропні, або епітеліотропні, які розмножуються в клітинах шкіри і слизових оболонок (віруси віспи, ящуру, контагіозної ектими овець і кіз, везикулярного стоматиту, везикулярної хвороби свиней):
3) пневмотропні, які розмножуються в клітинах слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легень (віруси грипу свиней і коней, птахів, парагрипу - З ВРХ, респіраторно - синцитіальний вірус ВРХ);
4) пантропні, які розмножуються в усіх типах клітин ( віруси чуми ВРХ, чуми м'ясоїдних, чуми свиней, африканської чуми свиней, африканської чуми коней, хвороби Ауескі, хвороби Ньюкасла, грипу птиці).
Поняття тропізму є в певній мірі умовним. Так, вірус вітряної віспи оперізуючого лишаю відомий як дерматропний, проте він уражає не лише шкіру, але й периферичну нервову систему.
Віруси широко розповсюджуються в організмі, проте їх репродукція відбувається лише в тих клітинах, в яких вони можуть реалізувати свою генетичну інформацію. Таким чином, в основі тропізму вірусів лежить чутливість до певних клітин (а отже тканин і органів), що в свою чергу обумовлене: - наявністю споріднених рецепторів на поверхні віріону і клітини; - присутністю в клітині специфічних ферментів, необхідних для депротеїнізації віруса та синтезу і модифікації вірусних компонентів. Тропізм вірусів називають обмеженням, що залежить від господаря.
Патогенність вірусу, як відомо, є генетичною ознакою, що зумовлена констеляцією генів. Фенотипічним проявом патогенності являється вірулентність, яка залежить від чинників, властивих клітинам і організму господаря. Ця ознака значно варіює в різних системах. Загальновизнано відмінність у вірулентності штамів одного і того ж самого віруса. Наприклад, штами вірусу хвороби Ньюкасла поділяються на велогенні (високовірулентні), мезогенні (середньої вірулентності) і лентогенні (непатогенні навіть для добових курчат і курячих ембріонів, які знайшли широке практичне застосування в якості живих вакцин). На вірулентність вірусу впливають багато чинників організму: конституція, вік, годівля, природний чи набутий імунітет, супутні інфекції, стрес тощо.