Вірусні хвороби характеризуються певним епізоотичним процесом, який у своїй основі спрямований на збереження у природі збудника. Епізоотичний процес проявляється у виникненні, поширенні і зникненні вірусних інфекцій в результаті ланцюгової передачі збудника від заражених тварин сприйнятливим здоровим. Безперервність ланцюга послідовних заражень тварин забезпечує збереження у природі вірусів як біологічних видів, а значить й існування самих вірусних хвороб. У процесі еволюції віруси пристосувалися до паразитування в організмі тварин певного виду і одночасно до умов довкілля в ході постійного переміщення від одного господаря до іншого. Обов'язковою умовою виникнення кожного випадку вірусної хвороби є наявність трьох ланок епізоотичного ланцюга: джерела збудника інфекції, механізму його передачі і сприйнятливого організму.
Джерело збудника інфекції - це заражений організм тварини або люди, де вірус здатний зберігатися, розмножуватися і виділятися в навколишнє середовище або безпосередньо передаватися іншому сприйнятливому індивідууму. Джерелом збудника інфекції є клінічно хворі тварини і люди, вірусоносії в стадії реконвалесценції та латентні вірусоносії. В залежності від джерела збудника інфекції вірусні хвороби поділяються на три групи:1) зоонози, що властиві тільки тваринам і джерелом збудника інфекції є тварина (наприклад чума свиней, африканська чума свиней, африканська чума коней, хвороба Тешена. хвороба Ауескі, чума ВРХ, чума м’ясоїдних, алеутська хвороба норок); 2) антропонози, які характерні тільки людині і джерелом збудника інфекції є людина (наприклад кір, поліомієліт, червона висипка, гепатит А, гепатит В); 3) зооантропонозіні (антропозоонози), які спільні для людини і тварин та джерелом збудника інфекції є тварини і дуже рідко людина, (наприклад сказ, кліщовий енцефаліт, лімфоцитарний хоріоменінгіт, східний, західний і венесуельський енцефаломієліти коней). Найбільш інтенсивним і небезпечним джерелом збудника інфекції являються клінічно хворі тварини при гострому перебігу хвороби. При хронічних інфекціях вірус виділяється у великих кількостях у період рецидивів. Небезпечним джерелом збудника інфекції є тварини при інапарантних і латентних інфекціях, своєчасне діагностування яких досить проблематичне.
З організму віруси можуть виділятися різними шляхами: з калом, сечею, слиною, видихуваним повітрям, витіканням з носа, рота, очей, статевих органів, спермою, ексудатом вогнищевих уражень шкіри і слизових оболонок. Конкретні шляхи виділення вірусів з організму залежать від їх тропізму і патогенезу хвороби, наприклад, віруси грипу ссавців, парагрипу-3 ВРХ виділяються з носовим секретом і видихуваним повітрям; коронавірус і аденовірус ВРХ - з носовими витіканнями і калом; вірус інфекційного ринотрахеїту ВРХ - з виділеннями з носа, очей, статевих органів, спермою, молоком, калом, сечею; ротавіруси ВРХ і свиней, парвовірус собак з каловими масами; вірус сказу - зі слиною; вірус ящуру - зі слиною, лімфою з афт., молоком, сечею, калом; вірус чуми свиней - з сечею, калом, виділеннями з носа і очей.
Строки перебування вірусів в організмі тварини чи людини різні, що залежить від біологічних властивостей збудника, патогенетичних властивостей хвороби та імунологічної реактивності організму. Виділення вірусів з організму може продовжуватися і після зникнення клінічних ознак хвороби в період реконвалесценції. Нерідко після видужання тварини тривалий час залишаються вірусоносіями, представляючи собою небезпечне джерело збудника інфекції. Так вірусоносійство після перенесення хвороби Ауескі становить 6-12 міс., ящуру - від 7-8 міс. до 2 років, інфекційної анемії коней - від 3-5 до 18 років.
Латентні вірусоносії можуть бути серед здорових тварин, які контактували з хворими, нерідко джерелом збудника інфекції для сільськогосподарських тварин слугують дикі тварини, зокрема, при сказі, хворобі Ауескі, ящурі, чумі свиней.
Як вже зазначалося, існують віруси з широким спектром патогенності, що уражають різні види тварин. Сукупність тварин певних біологічних видів, які є природними господарями даного вірусу і забезпечують його розмноження та існування у природі, називається резервуаром збудника інфекції. Об'єкти неживої природи (повітря, вода, корми, предмети догляду), куди віруси потрапляють з виділеннями хворих тварин, слугують лише факторами передачі збудника інфекції, оскільки не можуть бути природним середовищем їх існування.
Таким чином, джерело збудника інфекції - це перша обов’язкова ланка епізоотичного ланцюга, яка забезпечує можливість виникнення і поширення вірусної хвороби. Своєчасне виявлення, знешкодження або ліквідація джерела збудника інфекції є одним з важливих протиепізоотичних заходів.
Навіть при наявності джерела збудника інфекції та сприйнятливих тварин жоден випадок вірусної хвороби не виникне, поки не відбудеться передача вірусу від заражених організмів здоровим. Це здійснюється з допомогою механізму передачі збудника інфекції - еволюційного пристосування вірусів до переміщення від джерела збудника інфекції до здорових сприйнятливих тварин, що забезпечує нові випадки зараження і безперервність епізоотичного процесу.