Основний біологічний ефект його - пригнічення синтезу вірусних білків. Він також здатен діяти на інші етапи репродукції вірусів, включаючи такий шлях виходу зрілих вірусів як брунькування. Під дією ІФН антивірусний стан клітини розвивається протягом декількох годин після їх введення або індукції. При цьому вони не впливають на ранні етапи реплікативного циклу (адсорбцію, проникнення та роздягання), так як противірусна дія проявляється навіть при зараженні клітин інфекційними РНК. Інтерферон не проникає в клітини, а взаємодіє із специфічними мембранними рецепторами. Такий контакт індукує внутрішньоклітинний сигнал, який передає інформацію від мембрани на ДНК.
ІФН активує гени, деякі із яких кодують утворення продуктів з прямою антивірусною дією - протеїнкінази ( ММ - 67 КД) і 2'5'- олігоаденілат синтетази (Рис. 21). Спочатку в присутності дволанцюгової вірусної РНК - протеїнкінази аутофосфорилюються, а потім фосфорилює 2 фактор елонгації (ФЕ 2), порушуючи зборку білкової молекули. 2'5' - олігоаденілат синтетаза активується в присутності дволанцюгової РНК, і дві молекули фермента утворюють аденін тринуклеотид з унікальними 2 '5' - фосфодиефірними зв’язками, який активує латентну ендонуклеазу, яка і руйнує вірусні мРНК.
ІФН ІІ типу (g - ІФН). Також здатні проявляти антивірусний ефект; його зумовлюють декілька механізмів:
1. індукція нітрооксид синтетази приводить до підвищення внутрішньоклітинного вмісту оксиду азоту, що інгібує реплікативний цикл вірусів;
2. підсилення експресії мембранних антигенів комплексу гістосумісності, що активує ефекторні функції Т - лімфоцитів;
3. активація NК - клітин, Т - лімфоцитів, моноцитів, які проявляють АТ - залежну цитотоксичність, а також цитотоксичність, не пов'язану з імунними механізмами.
ІФН можуть діяти на інші стадії вірусної реплікації. В деяких випадках проходить блокування депротеїнізації інфекційних вірусних частинок, або звільнення зрілих вірусів із клітини. Інший механізм пов'язаний із зміною стабільності і процесів метилирування вірусної РНК.
Синтез ІФН клітинами здійснюється у відповідь на проникнення вірусів, бактерій, простіших, а також під впливом деяких хімічних речовин (альбумінів, гормонів, вітамінів, антибіотиків та інших) і фізичних ( УФ - і g - опромінення) впливів. Синтез стимулює контакт клітин з невеликими дозами ІФН.
Синтез стимулюють як інфекційні, так і інактивовані віруси. Пік утворення ІФН припадає на пізні стадії реплікативного циклу, переважно на початку стадії дозрівання нової вірусної популяції. Найбільший індукуючий ефект проявляють віруси з повільним реплікативним циклом (які мало впливають на синтез клітинних протеїнів), наприклад, параміксо - альфавіруси. Оскільки синтез ІФН кодується клітинним геномом, то віруси, які порушують його функції (ті що блокують синтез клітинної мРНК і протеїнів), - слабкі індуктори ( наприклад, герпес, адено - і онковіруси).
Клінічне використання. Існуючі медичні препарати ІФН ділять по складу на a - і b -ІФН, а по часу створення і використання - на природні людські лейкоцитарні, або ІФН І покоління, і рекомбінанти, або ІФН ІІ покоління ( табл. 11).