Спектр хазяїнів, експериментально встановлюваний для вірусів цієї підродини, обмежується тваринами тих же родин чи загонів, з яких виділений природний вірус. In vitro усі віруси цієї підродини здатні реплікуватися в лімфобластоїдних клітинах, деякі з них можуть викликати літичну інфекцію в епітеліальних клітинах і фібробластах. Віруси цієї групи проявляють специфічність або до Т-, або до В-лімфоцитів. У лімфоцитах інфекційний процес іноді зупиняється на прелітичній чи літичній стадії, тобто продуктивне потомство відсутнє. Латентний вірус часто виявляється в лімфоїдній тканині. У цю підродину входять три роди: Lymphocryptovirusдо якого входять віруси: Епштейна-Барр (EBV) та подібні йому герпесвіруси шимпанзе і павіанів; Thetalymphocryptovirus - вірус хвороби Марека (MDV) і Rhadinovіrus - герпесвіруси мавп Ateles і Saimiri.
Герпесвіруси не вдається групувати ні по морфології віріону, ні по загальних ознаках, характерним для їхнього репродуктивного циклу. Істотні розходження між ними виявляються при аналізі структури їх геному, специфічних особливостей репродуктивного циклу і дії вірусів на клітини. Інтерес до герпесвірусів зв'язаний з їхньою здатністю викликати дуже небезпечні інфекції, рекурентні захворювання (Alphaherpesvirinae і особливо HSV), трансплацентарні інфекції з виникненням уроджених каліцтв (деякі Betaherpesvirinae і особливо CMV), потенційно летальні лімфопроліферативні захворювання (Gammaherpesvirinae і особливо EBV). Хоча об'єктами інтенсивного вивчення служать багато герпесвірусів людини і тварин, більше всього робіт зроблено на Alphaherpesvirinae (HSV-1, HSV-2, PSV, EHV-1 і т.д.). З цієї причини основна увага в даній главі буде зосереджена на Alphaherpesvirinae.