рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Образование
/
ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - раздел Образование, ~ ~~ Фізіологія Людини ...

~ ~~ ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

Лекція № 2 Фізіологія нейрона спинного та головного мозку, нервова регуляція вегетативних функцій. Фізіологія ендокринної системи

2.1.Нейронні ланцюги та нервові центри. Синапси ЦНС, будова, механізм передавання інформації. Нейромедіатори, види. 2.2.Процеси збудження та гальмування в ЦНС. Постсинаптичне і пресинаптичне… 2.3.Рефлекторна функція заднього мозку.

Синапси ЦНС, будова, механізм передачі інформації. Нейромедіатори, їхні види. Гальмівні синапси, їх нейромедіатори. Постсинаптичне та пресинаптичне гальмування, механізм розвитку. Види постсинаптичного гальмування.

За допомогою електронної мікроскопії та мікроелектрофізіологічного методу дослідження встановлено, що нейрони не переходять безпосередньо один в одного, а лише контактують між собою через синапси, яких у тисячі разів більше, ніж нервових клітин. Наприклад, число синапсів на одній тільки сомі великого мото-нейрона спинного мозку може досягати 2000, а на тілі пірамідної клітини кіркової речовини великих півкуль — кількох тисяч. Великі нейрони, як правило, мають більше синапсів. Синапси є також між розгалуженнями аксона і рецепторами або ефекторами (наприклад, м'язові або залозисті клітини).

Розрізняють такі види синапсів: аксо-соматичні, а к с о -дендритичні, аксо-аксональні, дендро-дендритичні (мал. 30). Більшість синаптичних контактів належить до аксо-дендритичних. Крім того, за функціональними особливостями центральні синапси поділяються на збуджувальні та гальмівні.

Для відповідних відділів синаптичного сполучення в даний час прийнято такі терміни: закінчення відростка одного нейрона називають пресинаптичною частиною синапсу (синаптосомою), простір між мембранами, які вкривають пре- і постсинаптичну клітину,— синаптичною щілиною (кілька десятків нанометрів), а ту частину другої клітини, до якої близько підходить закінчення,— постсинаптичною ділянкою. Форма синаптичних сполучень може бути різною — як невеличкі ґудзики, «кінцеві ніжки», неправильної форми розширення, що містять сітку нейрофібрил, тощо. Найчастіше зустрічається гудзикоподібний тип.

Одна з головних функцій пресинаптичного закінчення (синаптосоми) полягає у виділенні медіатора під впливом ПД, що поширюється нервовим волокном. У пресинаптичних закінченнях помітні округлі утворення 20—50 мкм у діаметрі. Це везикули, або міхурці, які в різній кількості «нагромаджуються» в нервових закінченнях. Везикули розподіляються по всьому пресинаптичному закінченні, причому їх розподіл і кількість можуть змінюватися залежно від нервової активності. Вони скупчуються біля пресинаптичної мембрани. Везикули містять тисячі молекул хімічного медіатора. Вважають, що везикули лопаються і їхній вміст виливається в синаптичну щілину, здійснюючи «квантове» звільнення медіатора і перехід збудження з однієї клітини в іншу. Є дані, що переміщення везикул у бік синаптичної щілини і виділення медіатора відбуваються під впливом Са²⁺, що входить у нервове закінчення.

У відповідь на виділення медіатора з пресинаптичного закінчення та його взаємодію з білковими макромолекулами (х є м орецепторами) постсинаптичної мембрани остання змінює проникнїсть для всіх низькомолекулярних іонів, які входять до складу поза- і внутрішньоклітинного середовища. Інактивація нейромедїатора в синаптичній щілині здійснюється шляхом зворотного надходження в пресинаптичне закінчення або ферментативного руйнування. Проникність постсинаптичної мембрани змінюється неоднаковою мірою при збудженні і гальмуванні, внаслідок чого іонні механізми цих двох основних нервових процесів істотно відрізняються.

Крім описаних медіаторних механізмів, встановлено механізми н є й р о м о д у л я ц і ї, які регулюють міжнейронні зв'язки. Нейромодуляторну функцію можуть виконувати нейропептиди та нейрогормони, а також нейромедіатори-супутники, які змінюють спорідненість рецепторів постсинаптичної мембрани до основного медіатора. Нейромодулятори впливають на вивільнення нейромедіатора (пресинаптична модуляція) або на постсинаптичні ефекти медіатора чи на електроґенез постсинаптичного нейрона (постсинаптична модуляція).

Медіаторами, або нейротрансмітерами, нейронів ЦНС є різні біологічно активні речовини. Залежно від хімічної природи їх можна поділити на 4 групи: 1) аміни (ацетилхолін, норадреналін, дофамін, серотонін); 2) амінокислоти (гліцин, глутамінова, аспарагінова, гамма-аміномасляна — ГАМК); 3) пуринові і нуклеотиди (АТФ); 4) нейропептиди (речовина Р, вазопресин, опоїдні пептиди та ін.).

Раніше вважали, що у всіх закінченнях одного нейрона виділяється один медіатор (за принципом Дейла). За останні роки з'ясували, що в багатьох нейронах може міститися 2 медіатори або більше.

За функціональними властивостями медіатори ЦНС поділяються на збуджувальні, гальмівні і модулюючі.

Природа гальмівного медіатора до кінця не встановлена. Вважають, що в синапсах різних нервових структур цю функцію можуть виконувати амінокислоти — гліцин і ГАМК.

Гальмування — особливий нервовий процес, який зумовлюється збудженням і зовнішньо проявляється пригніченням іншого збудження. Воно здатне активно поширюватися нервовою клітиною і її відростками. Започаткував вчення про центральне гальмування І. М. Сєченов (1863), який помітив, що згинальний рефлекс жаби гальмується при хімічному подразненні середнього мозку. Гальмування відіграє важливу роль у діяльності ЦНС, а саме: у координації рефлексів; у поведінці людини і тварин; у регуляції діяльності внутрішніх органів і систем; у здійсненні захисної функції нервових клітин.

Типи гальмування в ЦНС. Центральне гальмування розподіляється за локалізацією на пре- та постсинаптичне; за характером поляризації (зарядом мембрани) —на гіпер- та деполяризаційне; за будовою гальмівних неиронних ланцюгів — на реципрокне, або поєднане, зворотне та латеральне (мал. 34).

Пресинаптичне гальмування, як свідчить назва, локалізується в пресинаптичних елементах і пов'язане з пригніченням проведення нервових імпульсів у аксональних (пресинаптичних) закінченнях. Гістологічним субстратом такого гальмування є аксональні синапси. До збуджувального аксона підходить вставний гальмівний аксон, який виділяє гальмівний медіатор ГАМК. Цей медіатор діє на постсинаптичну мембрану, яка є мембраною збуджувального аксона, і спричиняє в ній деполяризацію. Виникла деполяризація гальмує вхід Са²⁺ із синаптичної щілини в закінчення збуджувального аксона і таким чином призводить до пригнічення викидання збуджувального медіатора в синаптичну щілину, гальмування реакції.

Пресинаптичне гальмування досягає максимуму через 15—20 мс і триває близько 150 мс, тобто набагато довше, ніж постсинаптичне гальмування. Пресинаптичне гальмування блокується судомними отрутами — бікулгном та пікротоксином, які є конкурентними антагоністами ГАМК.

Постсинаптичне гальмування (ГПСП) обумовлене виділенням пресинаптичним закінченням аксона гальмівного медіатора, який знижує або гальмує збудливість мембран соми і дендритів нервової клітини, з якою він контактує. Воно пов'язагіе з існуванням гальмівних нейронів, аксони яких утворюють на сомі та дендритах клітин нервові закінчення, виділяючи гальмівні медіатори — ГАМК і гліцин. Під впливом цих медіаторів виникає гальмування збуджувальних нейронів. Прикладами гальмівних нейронів є клітини Реншоу в спинному мозку, нейрони грушовидні (клітини Пуркіньє мозочка), зірчасті клітини кіркової речовини великого, мозку та ін.

Постсинаптичне гальмування переважно легко знімається при введенні стрихніну, який конкурує з гальмівним медіатором (гліцином) на постсинаптичній мембрані. Правцевий токсин також пригнічує постсинаптичне гальмування, порушуючи вивільнення медіатора з гальмівних пресинаптичних закінчень. Тому введення стрихніну або правцевого токсину супроводжується судомою, яка виникає внаслідок різкого посилення процесу збудження в ЦНС, зокрема, мотонеиронів.

У зв'язку з розкриттям іонних механізмів постсинаптичного гальмування з'явилася можливість і для пояснення механізму дії Вг (бром). Натрій бромід у оптимальних дозах широко застосовується в клінічній практиці як седативний (заспокійливий) засіб. Доведено, що такий ефект натрію броміду пов'язаний з посиленням постсинаптичного гальмування в ЦНС. -

Роль різних видів центрального гальмування. Головна роль центрального гальмування полягає в тому, щоб у взаємодії з центральним збудженням забезпечувати можливість аналізу і синтезу в ЦНС нервових сигналів, а отже, можливість узгодження всіх функцій організму між собою і з навколишнім середовищем. Цю роль центрального гальмування називають координаційною. Деякі види центрального гальмування виконують не тільки координаційну, а й захисну (охоронну) роль. Припускають, що основна координаційна роль пресинаптичного гальмування полягає в пригніченні в ЦНС малосуттєвих аферентних сигналів. За рахунок прямого постсинаптичного гальмування узгоджується діяльність антагоністичних центрів. Зворотне гальмування, обмежуючи максимально можливу частоту розрядів мотонеиронів спинного мозку, виконує й координаційну роль (узгоджує максимальну частоту розрядів мотонеиронів зі швидкістю скорочення м'язових волокон, які вони іннервують) та захисну (запобігає збудженню мотонеиронів). У ссавців цей вид гальмування поширений в основному в спинномозкових аферентних системах. У вищих відділах мозку, а саме в кірковій речовині великого мозку, домінує постсинаптичне гальмування.

Процеси збудження в ЦНС. Збуджувальні синапси, їх нейромередіатори, розвиток збуджувального постсинаптичного потенціалу, параметри, фізіологічна роль.

Збуджувальними медіаторами можуть бути різні речовини, які спричинюють деполяризацію постсинаптичної мембрани. Найважливіше значення мають похідні глутамінової кислоти (глутамати), субстанція Р. Деякі центральні нейрони мають холінорецептори, тобто містять на постсинаптичній мембрані рецептори, які реагують з холіновими сполуками, наприклад, ацетилхолін у клітинах Реншоу..Збуджувальними медіаторами можуть бути також моноаміни (норадреналін, дофамін, серотонін). Є підстави вважати, що тип медіатора, який утворюється в синапсі, обумовлений не тільки властивостями закінчення, але й загальним спрямуванням біохімічних процесів у всьому нейроні.

Збудження пов'язане з розвитком у нейроні тимчасової деполяризації. Деполяризаційна відповідь нейрона на збудження отримала назву збуджувального постсииаптичного потенціалу (ЗПСП). Внутрішньоклітинно ЗПСП у нейронах ссавців був уперше зареєстрований Д. Екклсом зі співробітниками (1966) за допомогою мїкроелектронної техніки.

На відміну від збудження, що поширюється (ПД), ЗПСПємісцевим. Воно локальне, градуальне (залежить від сили подразнення, тобто не підпорядковується закону «все або нічого»), здатне до сумації з попередньою деполяризацією, не залишає після себе рефрактерності. За своїми характеристиками ЗПСП є ідентичним потенціалу кінцевої пластинки (ПКП) у нервово-м'язовому сполученні . Проте, якщо ПКП є наслідком активації одного синапса, то ЗПСП переважно виникає при одночасній активації кількох синапсів.

ЗПСП досягає максимуму протягом 1,5—2 мс, після чого повільно затухає за експонентою. Загальна тривалість ЗПСП багатьох нейронів ЦНС складає близько 15 мс, а амплітуда може досягати —20—30 мВ при величині мембранного потенціалу —70 мВ (мал. 31).

Місцем первинної генерації ПД у нейроні в більшості випадків є початкова частина аксона (аксонний горбик). Висока збудливість цього горбика пояснюється тим, що поріг його деполяризації удвічі менший (15 мВ), ніж у сомі нейрона (30 мВ). Це пояснюється тим, що у мембрані аксонного горбика значно більше іонних каналів. То найбільш збудлива ділянка нейрона (так звана тригерна зона), і лише після її збудження імпульс поширюється, з одного боку, на аксон, а з другого — на сому і дендрити. ПД нейрона, що реєструється внутрішньоклітинно, має два компоненти: спочатку реєструється потенціал початкового сегмента, або ПС-потенціал, а потім потенціал соми і дендритів — СД-потенціал.

В основі виникнення збудження лежить трансмембранний рух іонів, серед яких домінуюча роль належить Са²⁺. Збільшення вмісту кальцію в середовищі і цитоплазмі, вплив антагоністів кальцієвої провідності (ВАYK 8644) призводять до збудження, у той час як блокатори Са²⁺-каналів (верапаміл, Д-600) гальмують його розвиток. Є вказівки і про можливу участь у генерації ЗПСП Nа⁺ та Cl^-.

Збудження нейрона супроводжується змінами метаболізму, зокрема синтезу РНК, та іншими зрушеннями в процесі білкового синтезу, посиленням теплопродукції, поглинанням кисню, які відображають інтенсифікацію життєдіяльності клітини.

Однобічне проведення. На відміну від нервового волокна, здатного проводити збудження в обох напрямках (див. с. 21), в центральному синапсі воно поширюється тільки в одному: від рецептора через вставні нейрони до ефектора.

Це зумовлено тим, що медіатор, звільнений пресинаптичним закінченням,. надходить у синаптичну щілину, діє на рецептори постсинаптичної мембрани, викликаючи там ЗПСП, а потім ПД у постсинаптичній структурі, тобто синапс функціонує як клапан.

Сповільнене проведення збудження. У синапсах ЦНС збудження проводиться повільніше, ніж у нервових волокнах. Це пояснюється особливостями синаптичної передачі (так звана синаптична затримка), а саме дифузією медіатора до постсинаптичної мембрани, виникненням ЗПСП, наростанням його до критичної величини, генерацією ПД. Точні вимірювання дозволили встановити, що для проведення збудження через один синапс потрібно 2—3 мс. Виходячи з цього, можна визначити кількість синапсів у нейронній сітці, через які проходить імпульс у ЦНС.

Трансформація ритму збудження. Здатність нервових центрів змінювати (переробляти) ритм імпульсів, які надходять до них, називається трансформацією ритму. Найчастіше трансформація ритму проявляється в тому, що у відповідь на поодинокий стимул-подразнення нервові центри надсилають до виконавчого органа (ефектора) цілий ряд імпульсів, які надходять один за одним з певною частотою. Цим пояснюється й виникнення тетанічного скорочення скелетного м'яза у відповідь на поодиноку стимуляцію відповідного аферентного нерва. Образно кажучи, у відповідь на поодинокий постріл центр відповідає кулеметною чергою. В основі цього явища лежать головним чином слідові коливання мембранного потенціалу, особливо тривалість слідового негативного потенціалу (див. с. 13). Якщо слідовий негативний потенціал, який супроводжує ПД, великий, то він може досягнути критичного рівня деполяризації мембрани і зумовити появу другого імпульсу. У ряді випадків трансформація спричинюється збільшенням тривалості ЗПСП, і після закінчення першого ПД розвиваються наступні.

Сумація збуджень. Під сумацією збуджень на тілі нейрона розуміють сумацію ЗПСП як місцевого потенціалу. Додавання — процес складання двох або більше однакових реакцій, унаслідок якого результуюча реакція буде більшою за своєю величиною, ніж кожна із її складових.

Особливості будови спинного мозку: сіра та біла речовини, передні, задні та бокові роги, сегментарність, потовщення. Висхідні та низхідні провідні шляхи спинного мозку. Особливості функціонування пірамідного тракту.

Спинний мозок(теdиllа sріnаlis) лежить у хребтовому каналі і являє собою тяж довжиною 41-45 см (у дорослого). Вгорі він безпосередньо через великий потиличний отвір переходить у головний мозок, а внизу на рівні II поперекового хребця закінчується звуженням, що має назву мозкового конуса.Від останнього відходить термінальна нитка,яка є атрофованою нижньою частиною спинного мозку. Під час внутрішньоутробного розвитку спинний мозок повністю заповнює хребетний канал, а потім внаслідок швидкого росту хребта відстає у рості і переміщується вгору. У новонародженого його нижня межа сягає III поперекового хребця, а тому нервові корінці, що відходять від спинного мозку, мають косий напрямок.

Зовнішня будова.Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове(рис. 5.3), де відходять нерви до верхньої та нижньої кінцівок. По передній поверхні спинного мозку проходить передня серединна щілина,а по задній - задня серединна борозна,які ділять спинний мозок на дві симетричні половини.

Між борозною і щілиною з кожного боку знаходяться передня та задня бічні борозни, з яких виходять передні та задні корінці, що формують спинномозкові нерви (рис. 5.4). Таких нервів є 31 пара: 8 шийних (С₁ - С₈), 12 грудних (Тh₁ - Тh₁₂), 5 поперекових (L₁ - L₅), 5 крижових (S1 - S₅) і 1 куприковий. За своєю функцією усі вони є змішаними. Відрізок спинного мозку, від якого відходить пара спинномозкових нервів, називається сегментом(рис. 5.5). Таких сегментів у спинному мозку є 31.

Кожний корінець спинномозкового нерва із каналу виходить через свій відповідний отвір. Внаслідок того, що довжина хребетного каналу не відповідає довжині спинного мозку і корінці набувають косого напрямку, в поперековому відділі утворюється пучок, який називається кінським хвостом (рис. 5.6).

Внутрішня будова спинного мозку.Спинний мозок побудований із сірої та білої речовин (рис. 5.7).

Сіра речовина представлена тілами нервових клітин і знаходиться всередині. По периферії сірої речовини знаходиться біла речовина - це відростки нервових клітин. На горизонтальному зрізі у сірій речовині розрізняють передній, бічний та задній роги. В них закладені асоціативно-чутливі або вставні (в задньому розі), вегетативні (в бічному розі) та рухові (в передньому розі) ядра. Біла речовина має вигляд канатиків, що розташовуються між щілинами та борознами. Розрізняють передній, задній та бічний канатики. Канатики утворені в основному поздовжніми нервовими волокнами, які об'єднуються у пучки - провідні шляхи.У задніх канатиках знаходяться висхідні (чутливі) шляхи, у передніх - рухові (низхідні) і у бічних - і чутливі, і рухові шляхи. Усі вони з'єднують спинний мозок із головним (рис. 5.8 ).

Провідниковафункція пов'язана з проходженням через спинний мозок провідних шляхів - висхідних і низхідних. Вони розташовані в канатиках і формують білу речовину спинного мозку. Висхідні шляхи несуть інформацію від рецепторів шкіри - екстерорецепторів (тактильних, температурних, больових), м'язів (пропріорецепторів) через задні корінці у спинний мозок, де мають свої нейрони, і далі - до нервових центрів головного мозку. Таким чином, висхідні шляхи є чутливими. Розрізняють спинномозково-згірний шлях (шлях тактильної, больової і температурної чутливості), спинномозково-мозочкові тракти (шляхи пропріоцептивної м'язово-суглобової чутливості).

Низхідні шляхи спинного мозку проводять збудження від нервових центрів головного мозку до мотонейронів передніх рогів спинного мозку і далі - до скелетних м'язів. Це рухові тракти.

Основний із них - пірамідний або кірково-спинномозковий шлях, що йде від клітин Беца (рухових зон кори великих півкуль) до мотонейронів передніх рогів спинного мозку. Це основний шлях регуляції свідомої, довільної рухової активності.

Розрізняють також присінково-спинномозковий, червоноядерно-спинно-мозковий, сітчасто-спинномозковий шляхи. По цих трактах підтримується м'язовий тонус.

Спинний мозок має сегментарну будову. Від кожного спинномозкового сегмента відходить дві пари задніх (дорсальних) і передніх (вентральних) корінців. Дослідами фізіологів Белла і Мажанді було встановлено, що в спинномозкових корінцях розміщуються різні за функціональним значенням нерви. Вони перерізали передні корінці з одного боку і спостерігали після цього повний параліч кінцівки (відсутність рухів) цієї ж сторони, а.чутливість зберігалась у повному обсязі. Переріз задніх корінців був причиною втрати чутливості зі збереженням рухів. Ці експериментальні спостереження дозволили вченим сформулювати закон Белла-Мажанді: задні корінці є чутливими і у їх складі до мозку йдуть аферентні волокна, а передні корінці - руховими, які містять еферентні волокна, що виходять із спинного мозку.

Функціональна характеристика та Функціонально-структурна організація частин головного мозку.

Ретикулярна формація є регулятором функціонального стану спинного та головного мозку, а також регулятором тонусу м'язів. Вона має зв'язки з усіма… Отже, через стовбур головного мозку в кору проходить дві системи: одна… Якщо зруйнувати ретикулярну формацію, то тварина засинає, а при її подразненні нормальна тварина, що спить,…

Фізіологія проміжного мозку

Специфічні ядра чутливі. До них надходить сенсорна інформація від рецепторів по чутливих висхідних шляхах і обробляється тут, перш ніж досягти кори… Неспецифічні ядра згір'я - це ядра ретикулярної формації. Від них відходять… У метаталамусі (зазгір'я) група специфічних ядер утворює медіальні та латеральні колінчасті тіла. Нейрони медіального…

Бічні шлуночки

Бічні шлуночки(правий та лівий) є порожнинами кінцевого мозку. Вони складаються із переднього, заднього, нижнього рогів та центральної частини (рис. 5.31). Передній ріг знаходиться у лобовій частці, задній - у потиличній, нижній - у скроневій, а центральна частина - у тім'яній. Стінки рогів утворені білою речовиною півкуль та хвостатим ядром. Шлуночок заповнений спинномозковою рідиною і через міжшлуночковий отвір сполучається із III шлуночком.

Біла речовина півкуль

Біла речовина півкуль займає простір між корою і базальними ядрами. Вона складається з численних нервових волокон, що йдуть у різних напрямках. Виділяють три системи волокон півкуль; асоціативні (з'єднують різні ділянки однієї півкулі), комісуральні (з'єднують симетричні ділянки лівої та правої півкуль) і проекційні (з'єднують кору півкуль з іншими відділами головного мозку та спинним мозком). Останні отримали назву провідних шляхів.

Спинномозкова рідина: загальні дані, практичне значення

Функції спинномозкової рідини різноманітні: вона є амортизатором для головного та спинного мозку, що оберігає його від механічних ушкоджень; бере… В спинномозковій рідині знаходяться фізіологічне активні речовини, які можуть… У клінічній практиці велике значення має вивчення її при різних захворюваннях нервової системи, а також можливість…

Структурно-функціональна організація автономної нервової системи. Симпатичний, парасимпатичний та метасимпатичний відділи, їхня роль у регуляції вісцеральних функцій.

Як вивчали раніше, єдина нервова система умовно ділиться на дві частини: соматичну (анімальну) та вегетативну. Вегетативна (автономна) нервова система складається з двох частин: симпатичної і парасимпатичної,вона іннервує всі органи і тканини: залози, гладкі м'язи судин та внутрішніх органів, серцевий м'яз, органи відчуття, а також головний і спинний мозок (рис. 5.51).

Більшість органів іннервуються як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м'язи, гладкі м'язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.

Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.

Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме:

1. Соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об'єднані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від С_VIIIдо L_II-_III), сакрального (бічні роги протягом сегментів S _II-_IV).

Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний - до парасимпатичного.

2. Соматичні нервові волокна мають добре помітну м'якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.

3. Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м'язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.

4. Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної - з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.

Функції організму поділяють на соматичні і вегетативні. До соматичних відносять чуттєве сприйняття подразнень і рухові реакції, що здійснюються скелетними м'язами. До вегетативних - функції, від яких залежить обмін речовин в організмі (кровообіг, дихання, травлення, виділення і т.ін.), а також ріст і розмноження.

Соматична нервова система забезпечує сенсорні і моторні функції організму, а вегетативна - регуляцію діяльності внутрішніх органів, потових залоз, обміну речовин. Таким чином, вегетативна нервова система підтримує гомеостаз.

Крім цього, вегетативна нервова система виконує адаптаційно-трофічну роль. Це показали Л.А. Орбелі та А.Г. Пнецинський у експерименті на нервово-м'язовому препараті жаби (рис. 5.55). Вони подразнювали електричним струмом руховий нерв, при цьому м'яз скорочувався до розвитку втоми. Після цього до подразнення рухового нерва приєднали подразнення симпатичного нерва, який-теж іннервує цей м'яз. При цьому м'яз відновлював свою працездатність і знову починав скорочуватись.

Відповідно до теорії Орбелі - Тінецинського, симпатична нервова система виконує трофічну функцію, яка полягає у збільшенні обмінних процесів у тканинах і підвищенні їх працездатності.

Адаптаційний (пристосувальний) вплив симпатичної нервової системи полягає в тому, що під її дією організм готується до роботи в нових, змінених умовах.

Існує взаємозв'язок між емоційним станом і активністю симпатичної нервової системи. Стан гніву, люті або, навпаки, радості викликає підвищення діяльності симпатичної нервової системи і, як наслідок - викид адреналіну мозковим шаром надниркових залоз у кров. Відбувається активація так званої симпатоадреналової системи, яка діє як єдине ціле.

У більшості органів, що іннервуються вегетативною нервовою системою, подразнення симпатичних і парасимпатичних волокон викликає протилежний ефект.

При подразненні симпатичних нервівполіпшується кровообіг, звужуються кровоносні судини (крім судин серця, мозку і скелетних м'язів, що працюють), зростає рівень артеріального тиску, розширюються бронхи, збільшується частота і глибина дихання, зростає легенева вентиляція, покращується постачання систем організму поживними речовинами. Симпатична частина підвищує обмін речовин, енергії та рівень глюкози в крові. Симпатичні нерви гальмують секрецію, моторику і всмоктування в шлунково-кишковому тракті і викликають розширення зіниці ока. Діяльність симпатичної частини збільшує резервні можливості кожної з функціональних систем.

При подразненні парасимпатичних нервівзменшується сила і частота серцевих скорочень, розширюються судини, падає артеріальний тиск, дихання стає нечастим і поверхневим, звужуються бронхи, зменшується легенева вентиляція, звужується зіниця. З боку шлунково-кишкового тракту збільшується секреція, моторика і всмоктування в ньому, розслаблюються сфінктери і скорочується мускулатура травного каналу. Парасимпатична частина зменшує обмін речовин і енергії, знижує рівень глюкози в крові.

Незважаючи на протилежні ефекти симпатичної і парасимпатичної частин вегетативної нервової системи, вони являють собою єдине ціле. В регуляції функцій цілісного організму важливою є діяльність як однієї, так і другої частини. Тільки узгоджена діяльність обох частин вегетативної нервової системи зумовлює нормальне функціонування організму.

Метасимпатический отдел вегетативной нервной системы

Функции метасимпатического отдела вегетативной нервной системы напрямую не зависят от деятельности симпатической или парасимпатической нервных систем, но могут видоизменяться под их влиянием. Так, например,… МЕТАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА

Структурно-функціональна організація ендокринної системи. Ендокринні залози, їхні гормони та значення. Основні механізми дії гормонів. Регуляція секреції гормонів. Механізм взаємодії ендокринних залоз. Гіпотоламо-гіпофізарна система. Роль ліберинів і статинів. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу. Щитоподібна залоза, її гормони та вплив на обмін речовин. Прищитоподібні залози, їхні гормони та функції. Ендокринна функція підшлункової залози. Поняття про стрес. Роль гормонів надниркових залоз під час стресу.

Залозами внутрішньої Секреції, або ендокринними,називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких надходить безпосередньо у кров або лімфу.

Процес синтезу і виділення у внутрішнє середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини - гормонами.

До ендокринних залоз відносяться: гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, загруднинна, надниркові залози.Підшлункова та статеві залози є змішаними,в них виробляються і гормони, і продукти зовнішньої секреції.

Крім ендокринних залоз, існують паракринні залозиі клітини, які розміщені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.

Найбільш поширеною класифікацією залоз внутрішньої секреції вважають класифікацію за Альошиним, згідно з якою всі ендокринні залози поділяють на чотири групи: 1) аденогіпофіз і залежні від нього ендокринні залози (щитоподібна, яєчко, яєчники, кірковий шар надниркових залоз); 2) незалежні від аденогіпофіза (паращитоподібні, загруднинна, мозкова речовина надниркових залоз, панкреатичні острівці підшлункової залози); 3) "нервового походження" (гіпоталамус, кишкові та шлункові клітини); 4) нейрогліального походження (епіфіз, нейрогіпофіз).

Залежно від походження із різних видів епітелію ендокринні органи поділяють на п'ять груп (Заварзін О.О., Щелкунов С.І.).

1. Залози ентодермального походження, які розвиваються із епітеліальної
вистилки глоткової кишки - так звана бранхіогенна група. Це щитоподібна та
прищитоподібні залози.

2. Залози ентодермального походження - із епітелію кишкової трубки -
ендокринна частина підшлункової залози (панкреатичні острівці).

3. Залози мезодермального походження - інтерреналова система, кіркова
речовина надниркових залоз та інтерстиціальні клітини статевих залоз.

4. Залози ектодермального походження - похідні переднього відділу нервової
трубки (неврогенна група) - гіпофіз та шишкоподібне тіло (епіфіз мозку).

5. Залози ектодермального походження - похідні симпатичної частини
вегетативної нервової системи. До цієї групи належать мозкова речовина над
ниркових залоз та параганглії.

Гормони- це фізіологічне активні речовини, які синтезуються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз. Вони надходять безпосередньо в кров і проявляють свою дію лише на складні клітинні структури - клітинні мембрани, ферментні системи.

За хімічною структурою розрізняють стероїдні гормони (кортикостероїди, андрогени, естрогени), білкові (інсулін і глюкагон), похідні тирозину (тироксин, норадреналін), похідні жирних кислот (простагландини).

Гормони опосередковують свої дії через рецептори органів-мішеней. Розрізняють два типи гормональної рецепції: внутрішньоклітинний і поверхневий мембранний. У першому випадку гормони легко проникають у клітину через мембрану і зв'язуються з рецептором у цитоплазмі, а далі комплекс гормон-рецептор транспортується у ядро і вступає у взаємодію з хроматином. При цьому активується синтез РНК, моделюються процеси транскрипції ДНК і РНК, проходить довготривала перебудова клітинного метаболізму.

Другий шлях рецепції - це зв'язок гормонів з рецепторами на поверхні клітини. При цьому відбувається утворення із АТФ гормонального посередника - циклічного 3,5-аденозинмонофосфату. Останній діє на ферменти клітини і таким чином змінює її метаболізм та проникність.

Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, статевий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, артеріального тиску), забезпечують адаптацію активності фізіологічних систем. Вони впливають на поведінку і психіку людини. Під дією гормонів проходять зміни не тільки фізіологічних процесів, а й морфологічних.

Синергізм- це дія в одному напрямку. З точки зору кібернетики - це прояв принципу дублювання, надлишковості, яка забезпечує високу надійність у підтримуванні гомеостазу. Наприклад, гормон мозкового шару надниркових

залоз адреналін і гормон підшлункової залози глюкагон активують розпад глікогену печінки до глюкози і викликають підвищений рівень цукру в крові.

Антагонізм- це дія в протилежних напрямках. Прикладом може бути гормон підшлункової залози інсулін, який знижує рівень цукру в крові, і гормон кори надниркових залоз адреналін, який підвищує рівень цукру. Але діючи антагоністично, ці гормони в кінцевому результаті сприяють покращанню вуглеводного живлення тканин.

Суть пермисивної діїполягає в тому, що гормон, не викликаючи фізіологічного ефекту, створює умови для реакції органа на дію другого гормону. Наприклад, глюкокортикоїди не впливають на тонус судин, однак створюють умови, при яких надпорогові концентрації адреналіну підвищують артеріальний тиск.

Механізм роботи гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи, її роль в адаптації організму. Ендокринні, паракринні залози.

Діяльність ендокринних залоз регулюється нервовою системою. Є два шляхи такої регуляції. По-перше, через гіпоталамо-гіпофізарну систему:… По-друге, центральна нервова система через еферентні впливи вегетативної… Регуляція функції ендокринних залоз, як і будь-яка регуляція, має принцип саморегулювання, який відбувається на основі…

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Используемые теги: фізіологія, людини0.039

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Вступ до курсу Людина і світ . Поняття людина як біосоціальна істота, розкрити основні завдання курсу, уявлення про його роль у формуванні світогляду людини
ЗАНЯТТЯ... Вступ до курсу Людина і світ Поняття людина як біосоціальна істота... Мета розкрити основні завдання курсу уявлення про його роль у формуванні світогляду людини розкрити зміст основних понять людина особистість...

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
Лекція Фізіологія як наука Загальні принципи регуляції фізіологічних функцій Фізіологія нервового волокна Збудливість Фізіологія скелетних...

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
Методична розробка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів... Години Дисципліна Фізіологія... ДОДАТОК...

Поняття людини як біосоціальної істоти. Індивідуальність як феномен людини. Особа. Особистість. Персона. Громадянин
ВСП Ногайський коледж Таврійського державного агротехнологічного... ЗМІСТ... Вступ...

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
Методична розробка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів... Години... Дисципліна ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Тема Динамічні та статичні показники зовнішнього...

ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
Методична розробка для організації самостійної позааудиторної роботи студентів... Години... Дисципліна ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ Тема Кровообіг плода Лімфа...

Практичне заняття № 3 Загальна фізіологія. ФІЗІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
На сайте allrefs.net читайте: "Практичне заняття № 3"

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з курсу Безпека життєдіяльності людини Резерви організму людини
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Кафедра економіки підприємства...

Людина як елемент системи "людина - машина - середовище
Тривала дя високих температур повтря призводить до обезвожування тканин, посилення розпаду тканинного блку, згущення кров, порушення роботи… Вплив високих температур повтря негативно позначаться на функцональному стан… Рзке перегрвання органзму може призвеси до теплового удару, що проявляться у вигляд слабкост, запаморочення, шуму у…

Поняття людини як біосоцальної істоти • Іивідуальнісгь як феномен людини • Особа. Особистість. Персона. Громадянин
Поняття людини як біосоцальної істоти Іивідуальнісгь як феномен людини Особа Особистість Персона Громадянин... Поняття людина як біосоціальної істоти Людина це біосоціальна істота... Тільки суспільні відносини роблять людину людиною Соціалізація біологічного виду homo sapiens призвела до появи...

0.024

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?

Подпишитесь на Нашу рассылку

Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail

Новости и инфо для студентов

Свежие новости
Актуальные обзоры событий
Студенческая жизнь

Соответствующий теме материал

Похожее
По категориям
По работам

Секція безпека життєдіяльності людини Тернопільський національний економічний університет... Факультет довузівської післядипломної та магістерської... Секція безпека життєдіяльності людини...
Поява людини й первісні форми співжиття в Україні. Трипільська культура Після повалення царизму в Росії в лютому р в країні встановилося двовладдя поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і... У травні р відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і... З липня р було проголошено II Універсал Центральної Ради В ньому йшлося про скликання Всеросійських Установчих...
МЕТОДИ АНАЛІЗУ НЕБЕЗПЕК СИСТЕМИ «ЛЮДИНА –МАШИНА – НАВКОЛИШНЕ СЕРЕДОВИЩЕ» МЕТОДИ АНАЛІЗУ НЕБЕЗПЕК СИСТЕМИ ЛЮДИНА МАШИНА НАВКОЛИШНЕ СЕРЕДОВИЩЕ... Мета роботи ознайомитися зі змістом і сутністю основних понять і термінів... ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ Безпека стан діяльності за якого з визначеною...
Тема 1: Людина та економіка Із проголошенням незалежності України її народ має змогу будувати власну... Найважливішим завданням у боротьбі за економічний суверенітет України є формування у мільйонів її громадян інтересів...
Держава на захисті БЖД людини. Основні законодавчі акти, що регламентують БЖД в Україна Термічні і хімічні опіки Надання першої допомоги при опіках Надання першої допомоги при опіках Опік пошкодження шкіри чи слизових оболонок... Виробниче серидовище як одне з умов життєдіяльності людини Виробниче... Травма одна з головних причин смерті людей віком до років Вона посідає III місце у загальному переліку причин...