СОЦІАЛЬНІ НОРМИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Яквидно з викладеного матеріалу, для того, щоб людина могла жити в суспільстві, вона повинна додержуватись певних норм поведінки, які панують у ньому. Ці норми забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до потреб його розвитку. Загальні правила поведінки, що склалися у певному суспільстві називають соціальними нормами. Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей, прав людини і громадянина, стимулювання життєвого рівня народу.

Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, якість життя людей, історичні і національні особливості країни, характер державної влади. Норми, що регулюють суспільні відносини, відображають і конкретизують дію об'єктивних законів, тенденції суспільного розвитку, тобто таких законів, які діють із природно-історичною необхідністю. Об'єктивний характер цих законів органічно зв'язаний з їх науковим розумінням людьми і використанням їх у цілеспрямованій соціальній діяльності.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення.

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми представляють єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи. Основними видами соціальних норм є економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, звичаєві та ін. Всі вони мають певні ознаки, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожній із них притаманні і загальні для всіх соціальних норм ознаки.

1. Вони є загальними правилами. Що це означає? Перш за все те, що соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві, тобто визначають, якою повинна і може бути поведінка суб'єктів із точки зору інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безперервно в часі, наділені багаторазовою дією і звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата).

2.Здебільшого соціальні норми виникають внаслідок свідомо-вольової діяльності людей. Одні створюються в процесі цільової діяльності, інші виникають внаслідок багаторазових повторюваних актів поведінки, не відокремлюються від самої поведінки і виступають як зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, які закріплюються в суспільній свідомості та ін.

3.Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобто спрямовані на регулювання суспільних відносин, поведінку в суспільстві.

4.Вони виникають у процесі історичного розвитку {як його фактор і результат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відображають процеси його розвитку, впливають на їх темпи і характер, власне, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

5.Ці норми відповідають типу культури і характеру соціальної організації суспільства. Культура перш за все виражена у змісті соціальних норм. З цієї точки зору неважко помітити відмінності соціальних норм у суспільствах, яким властиві різні культурні традиції, наприклад, європейська й азіатська.

Таким чином, соціальні норми— правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Завдяки цим ознакам соціальні норми є важливим регулятором суспільних відносин, активно впливають на поведінку людей і визначають її напрями в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми, які діють у сучасному суспільстві, поділяються за такими критеріями:

· спосіб їх створення;

· засоби охорони їх від порушень.

На основі цього виділяються наступні види соціальних норм:

1.Норми права— це норми, які встановлюються державою (народом у ході референдуму) та охороняються нею.

2.Норми моралі (від лат. moralis — моральний) — це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

У суспільстві сформувались моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема це турбота про людей похилого віку, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

Частиною загальноморальних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої («не убий», «не вкради» та ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).

3. Політичні норми регулюють відносини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини держави з іншими суб 'єктами політичної системи суспільства.

4.Економічні норми регламентують відносини у сфері економіки.

5.Норми об'єднань громадян (корпоративні норми) — це норми, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, обумовлену завданнями певних об'єднань громадян та спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання утворювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до конституції країни, законів та інших нормативно-правових актів. Ця група соціальних норм знаходить своє вираження і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.

6.Релігійні норми — це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (Богів). Вони відображаються у статутах, "священних" книгах, інших релігійних актах.

7.Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу, які склалися в суспільстві.

8.Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів і об 'єднань громадян.

9.Культурні норми визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства.

10. Звичаї — це норми (правила поведінки), які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або скасування певного правила поведінки, яке встановлене звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами під час реалізації.

Дуже близькі до звичаїв традиції— способи поведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

11. Соціально-технічні норми — норми, які регулюють ставлення людей до знарядь виробництва, до практики. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явиш природи, досягнень науки і техніки. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин та механізмів. Як тільки технічні норми стають загальними правилами поведінки, вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни, технічні норми, що мають соціальне значення.

Крім того, соціальні норми поділяють на усні та письмові, свідомі та стихійні, а також залежно від того, чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб'єктів, об'єднаннями громадян, суспільством чи державою). Можна також виділити соціальні норми, що притаманні певним історичним епохам (суспільно-економічним формаціям, цивілізаціям тощо).

Така широка палітра соціальних норм різних видів свідчить, що в арсеналі соціального регулювання завжди можна знайти засіб, найбільш відповідний для регулювання тих чи інших конкретних відносин.

Правові норми, до речі, не завжди є найдоцільнішими засобами соціального регулювання. Іноді воно краще здійснюється за допомогою моральних, релігійних чи інших норм (особливо у сфері особистих, інтимних людських стосунків). Звісно, усі ці соціальні норми взаємодіють із нормами права і не повинні їм суперечити. Разом із тим, заглиблюючись у людські стосунки, норми моралі, релігійні норми, звичаї, знаходимо у праві одну з необхідних форм їх існування, тобто ряд цих норм стають правовими, використовуються при виданні юридичних норм. Наприклад, сьогодні ми офіційно відзначаємо релігійні свята — Різдво Христове, Пасху. Завдяки точності, конкретності норми-звичаї без особливої нормотворчої роботи стають нормами права. Активно впливають на норми права норми моралі. Ряд правових норм має моральний зміст, а тому все право (в широкому розумінні) — це моральне явище.

Право, у свою чергу, впливає на норми моралі, релігійні норми, норми-звичаї. Право, зокрема, є способом усунення перешкод на шляху розвитку нових моральних норм: в умовах розвитку ринкових відносин воно стверджує почуття господаря, приватного підприємця — все те, що стає змістом відповідних нових законів.

Отже, правові норми є різновидом соціальних норм. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

§ 2. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ НОРМИ ТА її ОЗНАКИ

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою (народом у ході референдуму), елементарна частина права, яка відноситься до нього як частина до цілого. Було доведено, що норма права — це і не форма, і не зміст права в цілому, а саме його частина. Вона володіє змістом та формою і в системотворчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій мірі властиві ознаки, які має право, тому їй можна дати визначення схоже за своїм значенням із визначенням права.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Будь-яке державно організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з'ясування притаманних нормі права специфічних ознак.

1. Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, вміщені в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими для реалізації.

У процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів "прицінювався" покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця.

2. Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

3. Норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для всіх осіб, які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспільних відносин.

Норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, отже, і "захопити" в коло свого притягання вона може кожного члена суспільства.

4.Формальна визначеність — правова норма виробляється на підставі узагальнення тих чи інших конкретних випадків, що підлягають регулюванню. Вона повинна формулювати права на конкретні види дозволених дій або на ті чи інші об'єкти (майно, авторські твори), а також обов'язки, заборони і заходи відповідальності за їх невиконання або порушення громадського порядку. Формальна визначеність норми права вимагає її письмової, документальної форми. Така форма дає всім виконавцям норми права чітке уявлення про зміст, межі дії норми та інші необхідні відомості¹.

5.Абстрактність норми права не означає невизначеності її змісту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: "Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст. 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом". За шкоду, заподіяну такими діями організацій, відповідальність настає в порядку, встановленому законом. Кожний окремий (індивідуальний) випадок потрапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини такого виду. Завдяки тому, що норма розповсюджується на цей вид відносин, її вимоги реалізуються всіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без персонального вказування, для кого саме. Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього норма — загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

6.Зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона спрямована. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, орієнтацій держави та інших факторів. Тому зміст норми в основному визначається змістом регулюючих відносин.

Норми права — правова реальність навіть у тому випадку, коли вони практично жодного разу не використовувались (або вкрай рідко) для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії норма конституційного права, що передбачала можливість вільного виходу союзної республіки зі складу С PC P. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо і опосередковано через інші норми.

Норма права — це загальне правило, яке вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. Норма права є моделлю суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку цих відносин.

У сучасних умовах вдосконалення норм права відбувається за двома основними напрямами: покращення змісту норм, упорядкування їх структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм: тих, що зобов'язують, забороняють і дозволяють. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Головними умовами, які дозволяють досягти удосконалення норм права, є:

· точне відображення в правових документах закономірностей державно-правової надбудови;

· відповідність норм права вимогам моралі і справедливості;

· дотримання вимог системності тих чи інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

· урахування в процесі нормотворення загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо підсумки:

а) норма права може бути визначена як загальнообов'язкове правило поведінки, яке походить від держави (народу в ході референдуму), охороняється нею, закріплює за учасниками суспільних відносин цього виду юридичні права і покладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поведінки людей, їх колективів;

в) правова норма — формально визначене правило поведінки, тобто має чітко визначену форму зовнішнього виразу;

г) правова норма — правило абстрактного, узагальненого характеру; первинний елемент права як системи;

д) правова норма має державно-владний характер;

є) правова норма — явище широке, багатопланове і в той же час конкретне за змістом.

§ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ПРАВА І НОРМ МОРАЛІ

Як вже було зазначено вище, під нормою права ми розуміємо загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою (народом у ході референдуму) і охороняється нею.

Мораль — це погляди, уявлення і правила, що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, гідності, совісті, обов'язку та ін.

Взаємодія права і моралі у суспільстві — це складний, багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє більш глибокому її вкоріненню у суспільстві, в той же час воно під впливом морального фактора постійно збагачується: підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Таким чином, вплив права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Право і мораль — засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного. їх взаємодія носить конструктивний характер. У реальній дійсності право і мораль функціонують у єдності, переплітаючись між собою, доповнюючи одне одного.

Найбільш характерною рисою взаємодії права і моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх впливу на суспільство. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає морально-правовий вплив. Право і мораль, як складові частини цього явища, не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, у сукупності створюють соціальну цінність, що реально існує та активно впливає на практику.

Характерною рисою права повинна бути його моральна обумовленість, тому що збереження моральних відносин є не тільки правом законодавця, а і його обов'язком.

У чому ж конкретно виявляється зростання морального фактора? По-перше, у змісті права; по-друге, зростає значення моралі при застосуванні правових норм, канали посилення її впливу — підвищення культурного рівня працівників відповідних органів, підвищення їх професійності та ін.

Право і мораль мають як спільні риси, так і відмінні. їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

· є соціальними нормами;

· є надбудовою над економічним базисом суспільства;

· існують у реальній поведінці людини;

· мають нормативний зміст і покликані бути регулятором поведінки людини, суспільних відносин;

· протидіють свавіллю та беззаконню;

· засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості;

— певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Право і мораль мають свої відмінні риси і властивості.

1.Якщо право виникає разом із державою, то мораль народжується задовго до виникнення державно організованого суспільства.

2.Право складається з норм, встановлених і санкціонованих у певному порядку компетентними державними органами (народом у ході референдуму) і зафіксованих у юридичних актах. Мораль містить не тільки норми, а й певні, зазначені вище уявлення, почуття, тобто мораль за своєю структурою є більш складною.

3.У нормах права виражається і закріплюється воля народу, а у моралі воля виступає у формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, але в цілому моральні погляди (переконання), уявлення виражаються у суспільній думці, передаються нею. Ось що писав про велику суспільну користь створення морального кодексу Ж.-Ж. Руссо в листі до Вольтера 18 серпня 1756 року:

«Я хотів би, щоб у кожній державі існував моральний кодекс, це щось на зразок сповідування громадянської віри... Цей кодекс... був би найбільш корисною книгою з будь-коли написаних і, може, єдиною, необхідною людям».

4.Зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю. В них передбачені права і обов'язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом. Наприклад, мораль засуджує всі види обману (сюди входить і використання шпаргалок), у праві ж осудження конкретизується стосовно окремих видів обману (наприклад, шахрайство).

5.Відмінність норм права і моралі виявляється також і в характері гарантій здійснення цих норм. Вимоги норм права і норм моралі виконуються більшістю наших громадян добровільно в силу розуміння обов'язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішнього спонукання. Внутрішньою гарантією моралі є совість людини, а зовнішньою — сила суспільної думки. Право ж спирається на власний моральний авторитет, а як специфічна гарантія втілення його норм виступає авторитеті примусова влада держави.

6.Право і мораль спираються на заходи примусу, але їх характер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, рішення колективу. Громадськість у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру осуду, відповідного морального впливу. Моральні норми заздалегідь не регламентують конкретні форми і заходи примусу. Це може бути попередження. У випадку ж здійснення правопорушення відповідні державні органи повинні вжити заходів, передбачених законодавством.

7.Відмінність між нормами права і моралі виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка здійснила правопорушення (особливо злочин), але з правової точки зору немає різниці, якими мотивами керувалась людина в конкретному випадку, якщо її поведінка за своїми результатами є правомірною, законною. З моральної точки зору важливо виявити мотиви, стимули людини у виборі певного варіанту поведінки, яка зовнішньо є правомірною і моральною.

Право і мораль знаходяться у тісній єдності і взаємодії. За допомогою норм права держава утверджує прогресивні норми моралі, які у свою чергу сприяють зміцненню морального авторитету права. Дотримання норм права входить у зміст морального обов'язку громадян у суспільстві. З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет права, вдосконалюються як норми моралі, так і норми права.

Для моралі і права характерна єдність, яка виявляється в їх взаємодії і взаємопроникненні. Взаємопроникнення виражається утому, що право засновується на моралі і є однією із форм її існування, а взаємодія — в єдності дії обох видів соціальних норм. Це знаходить вираження в таких основних формах, як:

а) вплив моралі на формування права;

б) вплив права на формування моральних норм;

в) охорона правом моральних норм, втілених у праві;

г) виконання моральних норм при застосуванні права.

Мораль — необхідне надбання будь-якого суспільства. її значення з кожним днем зростає. При цьому потрібно постійно посилювати взаємодію правових і моральних факторів у житті суспільства, забезпечувати їх взаємний вплив. Між правом і моральністю можуть бути і протиріччя, що відображають відсутність їх належного узгодження.

Протиріччя виникають час від часу між окремими правовими і моральними нормами, об'єктивно відображають діалектику розвитку правового і морального регулювання. Цих протиріч можна уникнути як шляхом вироблення нових моральних принципів і норм у ході розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив у чинне законодавство.

Єдність соціальної сутності і змісту принципів права і моральних переконань веде до створення єдиної для всього суспільства моральної основи реалізації правових норм, оскільки всі його верстви глибоко зацікавлені у дотриманні закону, вважають, що зміцнення законності і правопорядку — моральний обов'язок кожного члена суспільства, громадських організацій і держави в цілому.

Деякі правові норми спрямовані безпосередньо на охорону моральних інтересів суспільства. Такими є, наприклад, норми цивільного і сімейного права щодо захисту честі й гідності громадян і організацій, правильного виховання дітей в сім'ї, аж до позбавлення батьківських прав у випадку грубого порушення батьками своїх обов'язків чи аморальної поведінки та ін.

Закономірність розвитку права і моральності полягає втому, що на базі єдності правових вимог і моральних переконань усього суспільства постійно відбувається зближення цих важливих видів соціальних норм.

Норми права ґрунтуються перш за все на поведінці усіх прошарків суспільства. Заходи ж державного примусу для охорони права застосовуються тільки щодо окремих осіб, а не соціальних груп. Тому норми права набувають характеру загальноприйнятих норм поведінки. Моральні спонукання у суспільстві також стають міцним фактором, який визначає характер вчинків і поведінки людини.

Зближення права і моральності виражається у переплетінні методів впливу правових і моральних норм на стосунки людей у суспільстві. Зростання ролі переконання і виховання веде до того, що звужується сфера кримінального покарання.

Зближення права і моральності на сучасному етапі не означає послаблення примусово-обов'язкого аспекту дії правових норм. Правові норми обов'язкові для всіх, незалежно від моральних переконань кожної окремої людини. Якщо таких переконань недостатньо, щоб забезпечити дотримання закону, то державні органи зобов'язані вжити заходів щодо тих, хто не дотримується закону. Перш за все це стосується осіб, які неодноразово порушували закон (їх покарання повинно бути більш суворим).

Особливо слід сказати про моральні норми професійної діяльності юриста. Соціальні норми, які регулюють діяльність людини, де в чому залежать і від юриста.

Професія юриста має свої специфічні особливості. Його покликання — здійснювати інтереси держави, виховувати у людини повагу до іншої людини, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність, принциповість і справедливість — ось головні якості юриста. Він повинен не тільки добре знати право, але, головне, правильно його застосовувати. Потрібно підвищувати фаховий рівень юристів, слідкувати за тим, щоб у судах, прокуратурі, органах внутрішніх справ, служби безпеки і юстиції працювали бездоганні в моральному відношенні люди з високою професійною підготовкою, громадянською мужністю і почуттям справедливості.

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства.

Визначення моралі як опори права неминуче призводить до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття тієї суперечності між правовими й моральними вимогами, яка часом спостерігається в реальному житті. Для досягнення такого результату вчені пропонують такі шляхи:

· визначення змісту панівної моралі в суспільстві;

· встановлення рівня відповідності положень такої моралі поглядам і переконанням більшості населення держави;

· дослідження відповідності змісту правових приписів наявним моральним переконанням суспільства;

· аналіз впливу на процес правотворчості моральних установок суб'єктів, що його здійснюють.

§ 4. СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ

Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура. Аналізуючи структуру норми права, слід виходити із філософського розуміння цієї категорії. Під структурою розуміємо будову і внутрішню форму організації системи, яка виражає як єдність зв'язків між її елементами, так і закони цих взаємозв'язків.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми, питання про структуру правової норми має своє самостійне значення. Як зазначає професор С. С. Алексеев, це мікроструктура права, в якій на відміну від макроструктури — розподіл права на галузі та інститути (системи права) — не так рельєфно видно соціально-політичні особливості правового регулювання¹. Водночас у структурі норми проявляються ті специфічні функції, що виконують правові норми як первинна лапка структури права: забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконуватиме роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вона формується, враховувати їх суспільні властивості, в іншому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо. У нормі повинні бути передбачені і примусові заходи її здійснення, інакше вона буде не нормою права, а побажанням.

Тому норма права — це єдність елементів, які повинні виконувати усі вказані вище функції.

Традиційно вважається, що правова норма має тричленну структуру. До неї входять:

а) гіпотеза — складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, вказані в диспозиції цієї норми;

б) диспозиція — складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов'язки;

в) санкція — складова частина норми, яка у разі її невиконання, визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.

Види гіпотез:

1. Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

2.Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу «у необхідному випадку», а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами.

3.Відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

4.Абстрактна гіпотеза — це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає можливість охопити, а також врегулювати значну кількість однорідних випадків. Оскільки родові ознаки, які містить у собі абстрактна гіпотеза, — явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

5.Казуїстична гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі спеціальні родові ознаки. Тому вона поширює дію на істотно вужче коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

6.Проста гіпотеза вміщує лише одну умову, з настанням якої норма права починає діяти.

7.Складна гіпотеза передбачає кілька обставин, сукупність яких є обов'язковою умовою для початку дії норми.

8.Альтернативна гіпотеза має кілька умов, із настанням кожної з яких починає діяти норма.

Види диспозицій:

1.Визначена диспозиція закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводитись лише так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки.

2.Не повністю визначена диспозиція вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках якої суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно.

3.Відносно визначена диспозиція вказує на права та обов'язки суб'єктів, але дає можливість уточнити їх залежно від конкретних обставин.

4.Проста диспозиція містить одне правило поведінки.

5.Складна диспозиція передбачає кілька правил поведінки.

6.Альтернативна диспозиція має кілька правил, кожне з яких може бути використане самостійно в разі настання умов, що зазначені в гіпотезі цієї норми.

Види санкцій:

1.Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника.

2.Відносно визначена санкція вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

3.Проста санкція містить лише один правовий наслідок.

4.Складна санкція передбачає застосування кількох наслідків водночас.

5.Альтернативна санкція передбачає кілька несприятливих наслідків, кожен із яких може бути застосований самостійно.

6.Правовідновлювальні санкції — це вказівки на міру державного примусу, які застосовуються:

а) для примусового виконання невиконаного обов'язку та поновлення порушеного права;

б) для ліквідації «уявних правовідносин», тобто тих, що виникли в результаті незаконних дій;

в) для скасування нормативних актів, які суперечать законові.

7. Штрафні санкції — це такі заходи державного примусу, за допомогою яких здійснюється превенція правопорушень, їх застосування не сприяє усуненню збитків, що завдані правопорушенням.

Зміст норми права єдиний, її елементи не ізольовані, а складають ціле, в якому гіпотеза, диспозиція і санкція передбачають один одного, є взаємно зумовленими.

Структура норми права — це і є зв'язок між її елементами. Іншими словами, гіпотеза обов'язково зв'язана з диспозицією, а остання — із санкцією, і навпаки.

На перший погляд може здатися, що в багатьох нормах права санкції безпосередньо немає. Такі норми є у конституційному, адміністративному, трудовому, процесуальному і деяких інших галузях права. Але за тими нормами стоїть можливість державного примусу. Найлегше санкцію шукати в нормах адміністративного та кримінального права, через те, що ці галузі немовби "спеціалізуються" на регулюванні відповідальності за порушення встановленого державного порядку стосунків у багатьох сферах суспільного життя.

Так, наприклад, якщо слідчий або суддя порушили порядок ведення (розгляду) справи, то відносно них будуть застосовані санкції норм адміністративного, кримінального, а не процесуального права. Якщо здійснені правопорушення передбачені нормами земельного права, то застосовуються санкції норм адміністративного, а в деяких випадках і кримінального права. Так буде і втому випадку, коли посадова особа виправно-трудового закладу порушить встановлений законодавством режим відбування кримінального покарання засудженим. Причини такого структурного розмежування норм права полягають у системному характері, залежать від способу викладання змісту норми права в статті нормативно-правового акта.

Коли стверджують, що санкція — необов'язковий елемент правової норми, то плутають різні речі. Не потрібно змішувати питання про добровільне виконання норм права більшою частиною членів суспільства з питанням про примусово-обов'язковий характер кожної норми, про передбачену в ній можливість державного примусу.

Проблема структури норми права належить до числа дискусійних. Думки розділилися: одна група авторів (професори П. Недбайло, В. Горшеньов та ін.) вважають, що норма права має три елементи, інша (професори Н. Томашевський, А. Черданцев) — два.

Професор С. Алексеев пропонує провести розмежування між логічними нормами і нормами наказу (припису). Якщо логічна норма має три елементи, то норма наказу (припису) — два: або гіпотезу і диспозицію, або гіпотезу і санкцію.

На наш погляд, тричленна структура норми права — це об'єктивна реальність, внутрішньо притаманна їй властивість. Однак є спроби подальшої диференціації її елементів. Так, професор А. Братко, аналізуючи заборони, виділяє в них не три, а чотири елементи, тому що, на його думку, гіпотеза складає два елементи: гіпотезу диспозиції та гіпотезу санкції. Цим пояснюється структура забороняючої норми: умови застосування заборони — заборона, умови застосування санкції — санкція.