відповідальності
Особа в громадянському суспільстві завжди зацікавлена в гарантуванні державою непорушності її прав і свобод, гарантіях законності і захисті правопорядку, відновленні порушених прав, запобіганні правопорушенням шляхом реалізації регулятивної, охоронної та виховної функцій права. Це поряд з прагненням суспільства до справедливої оцінки правових вчинків осіб з боку суспільства і держави визначає соціальну цінність і зміст юридичної відповідальності, які відображено в її цілях та функціях.
Якщо право має своєю метою створити узгоджену систему правопорядку, а правопорушення завжди його руйнують, то мета юридичної відповідальності за їх вчинення має бути одним з проявів загальних цілей і принципів права, втілених в його функціях — регулюванні та охороні суспільних відносин. Тому цілі юридичної відповідальностіможна розглядати як визначення, формулювання того соціального ефекту, результатів, до яких прагне суспільство і юридично визначає від його імені
Розділ 22. Юридична відповідальність
держава (законодавчо і шляхом правозастосовної, правоохоронної діяльності) у випадках вчинення винною особою правопорушення.
Цілі юридичної відповідальності можна поділяти на такі, що мають загапьносоціальне та індивідуальне (для конкретного правопорушника) значення.
Юридична відповідальність якраз і забезпечує реалізацію насамперед охоронної функції права. Загальносоціальна мета юридичної відповідальності полягає в охороні існуючого ладу та суспільного порядку (забезпеченні порушеного публічного інтересу). Конкретна (щодо правопорушника) мета юридичної відповідальності — державне примушування особи поводитись у будь-яких правових ситуаціях відповідно до встановленого законом правового порядку шляхом покарання винного, визначення правових наслідків для нього.
До загальносоціальних належать цілі, що відображають ставлення суспільства в цілому до правопорушень та певні його очікування. До таких цілей можна віднести:
а) захист правопорядку — спрямована на підтримування суспіль
ства як цілісного організму в стійкому стані, в якому його розвиток,
динаміка спрямовані відповідно до його головних правових вимог;
б) гарантування (забезпечення) принципу непорушності прав
і свобод людини і громадянина;
в) запобігання правопорушуваності (злочинності) як аномальному
явищу, її профілактика на загальносоціальному рівні (шляхом право
вого виховання та правової пропаганди, просвітницької діяльності
і под.). Отже, виховання є і метою, і засобом досягнення загальної
мети юридичної відповідальності як справедливого і очікуваного сус
пільством реагування з боку держави на правопорушення.
До індивідуальних (для конкретного правопорушника) цілей можна віднести такі, які трансформують загальні цілі відповідальності до рівня конкретної особи правопорушника:
а) відновлення порушених суб'єктивних прав і свобод суб'єктів права — фізичних і юридичних осіб. Інакше кажучи, мета відповідальності на рівні конкретного охоронного правовідношення не може бути звужена тільки до відплати правопорушнику за скоєне ним. Головним для особи, чиї права і інтереси, нормальні суспільні зв'язки порушено, полягає в їх поновленні, створенні впевненості людини в тому, що Держава, притягуючи до відповідальності правопорушника, гарантує охорону, захист і поновлення порушеного протиправною поведінкою стану особи;
Частина п 'ята. Реалізація права
б) компенсація особі завданої їй правопорушенням матеріальної
і моральної шкоди;
в) покарання правопорушника. Це завжди державно-примусове,
законне обмеження прав винної особи, яке виражається в позбавленні
її певних цінностей (особистих, духовних, матеріальних), що їй на
лежали. Проте покарання правопорушника не може бути самоціллю
суспільства і держави;
г) превенція (попередження) вчинення нових правопорушень кон
кретною винною особою (приватна превенція). Превентивне значення
має якраз покарання, спрямоване на запобігання новому правопору
шенню винною особою в майбутньому. Воно також сприяє вихованню
даного правопорушника і усвідомленню ним принципу невідворотнос
ті юридичної відповідальності.
Мета юридичної відповідальності виявляється на рівні конкретних галузей права, що містять у собі певні правові можливості реагування на правопорушення.
Наприклад, метою покарання за кримінальним правом є не тільки кара (тобто застосування комплексу обмежень прав та свобод засудженого, які забезпечать його виправлення), а й виправлення, тобто такі істотні зміни особи злочинця, що засвідчать про позбавлення негативних настанов і зумовлюють готовність жити, не порушуючи закон.
Метою матеріальної відповідальності є відшкодування (компенсація) шкоди, завданої винними діями працівника власнику майна (роботодавцю). Заходи матеріальної відповідальності є правовідновлюю-чими, тому їх неможливо замінити якимись іншими заходами, а особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати.
Мета дисциплінарної відповідальності — забезпечення трудової дисципліни, а доцільність її застосування визначається самим роботодавцем (тобто він за законом має право за наявністю підстав накладати дисциплінарні стягнення, керуючись власним розсудом і законом, ураховуючи всю попередню працю робітника і доцільність застосування заходу). Заходи дисциплінарної відповідальності є насамперед каральними (наприклад, об'явлення догани працівнику чи звільнення з роботи).
Цілі юридичної відповідальності будь-якого рівня конкретизуються в її функціях,які відображають основні напрямки її впливу на суспільство і особу, характеризують її сутність та призначення в суспиіьстві. Ці функції пов'язані з цілями відповідальності, зумовлені ними і містять засоби їх реалізації. До головних функцій юридичної відповідальності належать такі.
Розділ 22. Юридична відповідальність
1. Штрафна (каральна) — відображає напрямок покарання винної особи, який свідчить про негативну оцінку вчинку правопорушника державою та намір держави запобігти вчиненню нових порушень. Вона здійснюється уповноваженим суб'єктом, з одного боку, шляхом обмеження прав і свобод правопорушника (наприклад, судове обмеження права винної особи на заняття певними видами діяльності), а з друго-г0 — покладення на нього такі нові юридичні обов'язки та обтяження, яких до вчинення правопорушення він не мав (наприклад, перебувати за вироком суду в місцях позбавлення волі, на виправних роботах).
2. Правовідновлююча — спрямована на відновлення незаконно порушених прав. Частіше за все така функція «працює» у випадках притягнення до майнової (матеріальної, цивільно-правової) відповідальності. Особливістю правопоновлюючої відповідальності є також те, що вона полягає в примусовому виконанні обов'язків, які мала виконати винна особа, але не виконала їх протиправно. Примусове стягнення збитків з правопорушника поновлює права потерпілої сторони шляхом компенсування її втрат винною особою. Саме тому таку функцію ще називають компенсаційною.
3. Виховна — спрямована на сприйняття усіма громадянами цінності права, виховання поважливого ставлення до нього з боку суспільства, зростання правової активності з метою запобігання право-порушуваності (загальна превенція), а також на виховну корекцію заходами юридичної відповідальності поведінки особи, що вже вчинила правопорушення, з метою запобігання вчиненню нею нових протиправних діянь (приватна превенція).
■■ § 5. Принципи юридичної
відповідальності
Принципи юридичної відповідальності— це такі вимоги до неї, які визначають їїзміст, функцій, підстави, гарантії, процедури здійснення.
Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути як прямою (шляхом безпосереднього фіксування в тексті нормативно-правового акта), так і опосередкованою іншими джерелами права.
Юридична відповідальність повинна перш за все відображати загальнолюдський принцип справедливості. Він передбачає, що:
Частина п 'ята. Реалізація права
а) умови, підстави притягнення до юридичної відповідальності та
її здійснення визнаються рівними для всіх суб'єктів, які вчинили од
накові правопорушення. Отже, принцип справедливості в інституті
юридичної відповідальності є втіленням вимог загальноправового
конституційного принципу правової рівності, який урівнює різних осіб
відносно умов відповідальності, процесуальних прав (на захист,
об'єктивний судовий розгляд справи та ін.);
б) юридична відповідальність спрямована перш за все на понов
лення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою,
що означає, наприклад, обов'язок винного відшкодувати шкоду, за
вдану протиправним вчинком правам інших суб'єктів. Такий обов'язок
покладено і на державу, яка зобов'язана відшкодовувати матеріальну
і моральну шкоду особам, які були засуджені безпідставно, а пізніше
реабілітовані. Це цілком відповідає змісту принципу правової держави
щодо взаємної відповідальності держави і особи;
в) санкція як наслідок вчинення правопорушення завжди має відпо
відати рівню соціальної небезпечності, тяжкості протиправного вчинку;
г) за вчинене правопорушення повинна відповідати тільки та осо
ба, яка його вчинила, за умов, що її вину доведено: «Юридична відпо
відальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конститу
ції України). Особу можна притягнути до юридичної відповідальності
лише за її власну поведінку, а за дії інших осіб вона не відповідає (ви
няток — протиправна поведінка неповнолітніх, які завдали майнової
шкоди власникові майна, за цивільним правом «ретранслюється»
в юридичну відповідальність їх батьків);
ґ) не має зворотної сили закон, що встановлює чи посилює відповідальність. Тобто, заборонено притягати до відповідальності особу на підставі нового закону, який встановлює юридичну відповідальність за певні шкідливі вчинки, але набрав чинності після того, як особа їх вже скоїла, і на час вчинення правопорушенням формально не вважалося. Навпаки, засуджена особа звільняється від відповідальності за певний злочин у разі набрання чинності нового закону, який скасовує караність такого діяння.
д) слід ураховувати всі обставини, що обтяжують та пом'якшують
відповідальність. КК, наприклад, містить перелік таких обставин, при
чому останній не є вичерпним. Відтак, суддя має право вважати за
пом'якшуючу обставину і будь-яку іншу, не передбачену статтею;
є) визначення заходів відповідальності (покарань і стягнень) не повинно переслідувати мету принижування людської гідності, тобто
Розділ 22. Юридична відповідальність
державно-примусові заходи мають грунтуватися на принципі гуманізму, який виключає можливість вибору жорстких, негуманних заходів впливу на винну особу;
ж) можливість застосування до винної особи лише одного покарання за вчинення нею одного правопорушення. Отже, недопустимо поєднувати дві і більше відповідальностей за одне окреме правопорушення. Це заборонено. Іноді дане правило в науці розглядають як окремий принцип — недопустимості подвійної відповідальності за одне правопорушення, слушно посилаючись на ст. 61 Конституції Україні.
Відповідальність здійснюється на основі принципу законності. Згідно з ним як правопорушення розглядаються лише ті діяння, які на даний час прямо передбачені чинним законодавством (юридична підстава). Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями.
Притягнення суб'єкта до юридичної відповідальності можливе тільки за:
- реально вчинене діяння, (дію або бездіяльність), а не за намір
його вчинити;
- діяння, вчинене винною деліктоздатної особою.
Застосування заходів відповідальності допускається виключно
в межах санкцій охоронних норм права.
Притягувати до відповідальності мають право тільки уповноважені суб'єкти, які повинні додержуватися вимог матеріальних охоронних і процесуальних норм, детально зафіксованих у законах.
Принцип невідворотності відповідальності означає, що правопорушення повинно неминуче за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника. Якщо правопорушення вчинене, а відповідальність не настала, то це спричиняє шкоду авторитету закону, влади, а відтак, і свідомості суспільства, провокуючи в ньому почуття впевненості у можливість за власним бажанням і попри суспільним цінностям порушувати закон. Тому головний зміст принципу невідворотності відповідальності полягає в тому, що без законних підстав ніхто не може бути звільнений від відповідальності ні за яких умов.
Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання, державно-правового впливу цілям юридичної відповідальності. Такі заходи мають відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності (коли
Частина п 'ята. Реалізація права
вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов'язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчиненого правопорушення.
Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних, судових органів обирати і застосовувати найбільш доцільний захід впливу (санкцію) до винної особи, забезпечити індивідуалізацію примусових заходів. Саме для цього законом передбачено різні види санкцій (альтернативних, відносно-визначених), які дозволяють ураховувати конкретні умови вчинку і індивідуальність винної особи. А це дає можливість досягти цілей відповідальності (виховання, корекція поведінки особи та ін.) саме тому, що вона покладена на конкретного правопорушника, який відповідає особисто, а примусові заходи до нього є максимально індивідуалізованими.
Принцип доцільності також передбачає обов'язок державних органів вирішувати питання про можливість пом'якшення мір відповідальності або відмову від їх застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державно-примусових заходів. Отже, головне полягає не в тому, яку саме буде обрано міру відповідальності, а в питанні про те, чи забезпечить застосування такої міри до конкретної особи досягнення суспільно значущих цілей юридичної відповідальності.
»—я- Контрольні запитання
1. Назвіть ознаки юридичної відповідальності.
2. Поясніть зміст поняття «підстави юридичної відповідальності».
3. Які підстави виключають настання юридичної відповідальності?
4. Проаналізуйте головні цілі та функції юридичної відповідальності.
5. Як співвідносяться поняття «юридична відповідальність» та «державний примус»?