Реферат Курсовая Конспект
Загальне мовознавство - раздел Образование, М. П. Кочерган Загальне Мов...
|
М. П. Кочерган
1.
Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна
Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства
Мова — один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи зацікавились мовою і створили про неї науку — мовознавство.
Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови св'ггу як її індивідуальних представників.
Отже, предметом мовознавства є мова як притаманний тільки людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх взаємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умовою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.
Мовознавство — одна з найдавніших і найрозгалу-женіших наук. Усі мовознавчі дослідження розподіляють між двома підрозділами цієї науки — конкретним (частковим) і загальним мовознавством. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика,
Мовознавство
і
Конкретне (часткове)
Загальне
Власне загальне
Теоретичне
Однак традиційно не розмежовують загальне й теоретичне мовознавство і всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві.
Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв'язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих мов, з часом входить до теорії загального мовознавства і, навпаки, кожне теоретичне досягнення використовується у практиці дослідження конкретних мов.
Існують й інші детальніші класифікації мовознавчих дисциплін. Так, зокрема, в конкретному (частковому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахроніч-
Запитання. Завдання
1.Що є предметом мовознавства? Визначте зміст і завдання курсу загального мовознавства.
2. Чим різняться конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство?
3. У чому полягає різниця між курсами загального мовознавства і вступу до мовознавства?
4. Охарактеризуйте зв'язки мовознавства з іншими суспільними і природничими науками.
5. Яка роль курсу загального мовознавства в підготовці вчителя-словесника?
Мовознавство як наука
Література Основна
Білецький А. О.Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С. 11—18, 125—130,171—172.
Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 7—49, 279—292.
Звегинцев В. А.Очерки по общему язьїкознанию. — М., 1962. — С. 89—113.
Ахунзянов 3. М.Общее язьїкознание. — Казань, 1981. — С. 4—17.
Общееязьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 6—22.
2.
Історія мовознавства
2.1. Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
Багато мовознавців виникнення науки про мови датують 1660 роком — виходом «Універсальної граматики», інші — початком XIX ст. — появою порівняльно-історичного мовознавства, визначаючи весь попередній період як «донаукове» мовознавство. Погодитися з цими твердженнями важко, оскільки чимало важливих проблем мовознавства (наприклад, походження мови, зв'язок мови з мисленням, зв'язок мовного знака зі значенням, взаємовідношення логічних та граматичних категорій, виділення частин мови і членів речення та ін.) були предметом вивчення ще в далекому минулому.
У давньому мовознавстві виділяють чотири наукові традиції: давньоіндійську, давньокитайську, класичну, арабську.
Мовознавство в Давній Індії
Найдавнішою науковою традицією є давньоіндійська. Вона налічує 3000 років.
Виникнення давньоіндійського мовознавства зумовлене суто практичними потребами. Із покоління до покоління віками передавалися усним шляхом священні гімни (Веди). Згодом вони були зафіксовані писемно й увійшли до чотирьох збірників — Рігведа, Самаведа,
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
Яджурведа й Атхарваведа. Давні індуси вважали, що ці священні гімни є божественними і тому їх необхідно оберігати від псування. Якщо ж не буде збережена смислова і формальна, тобто орфоепічна, точність, то це перешкоджатиме спілкуванню з Богом. Прагнучи зберегти точність Вед і забезпечити їх розуміння (не всі старі тексти Вед для індусів того часу були незрозумілими), а також намагаючись уберегти їх мову від впливу розмовних варіантів давньоіндійської мови (пракритів) і здійснюючи нормалізацію санскриту — літературної мови, яка функціонувала як жива мова до V ст. до н. є., а далі використовувалася тільки в релігійній сфері, давні індуси детально вивчали мовні явища і створили оригінальну й добре розвинуту лінгвістичну науку. Уже в самих Ведах розглядаються деякі мовознавчі питання, зокрема питання фонетики, орфографії, граматики і лексики.
Давньоіндійське мовознавство першої половини IV — другої половини III ст. до н. є. досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного мовознавства в XIX ст.
Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V—IV ст. до н. є.) — один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запам'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр). Через декілька століть її було записано.
Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтаксичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумовило введення ним понять фонеми та нульової морфеми, до чого європейське мовознавство прийшло лише наприкінці XIX ст.
Вихідною (початковою) одиницею мови Паніні вважав корінь, з якого з допомогою афіксів за правилами внутрішніх сандхі (поєднання морфем) утворюються слова, а відтак за правилами зовнішніх сандхі (поєднання слів) — речення і тексти. Орієнтація на синтез зумовила розгляд мовних одиниць від нижчих до вищих. Цим, очевидно, зумовлена його зацікавленість коренями і закінченнями. З часом це було перенесено і в лексикографію (див. далі про кореневий принцип побудови словників). Отже, його граматика нагадує ідеальну формалізовану схему і є породжувальною за своїм харак-
Історія мовознавства
тером (у норму входило те, що могло породжуватися на основі правил Паніні). Породжу вальний характер правил також пов'язаний з уявленням про мову як систему (в Європі про це заговорили не раніше XIX ст.).
Паніні вважають і родоначальником індійської діалектології (у своїй граматиці він звертає увагу на діалектні особливості Східної Індії), а також першим мовознавцем, який застосував зіставний метод (у багатьох випадках зіставляє санскрит із ведичною мовою). Граматика Паніні впродовж двох тисячоліть була зразком опису класичного санскриту.
Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. є.), Вараручі (IIIабо IIст. до н. є.), Катьяяна (ІПст. до н. є.), Патанджалі (Пст. до н. є.), Бхартріхарі (V—VI ст. н. є.) розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чотири частини мови — ім'я, дієслово, прийменник і частку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і аЬІаііуиз, але називають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом. Слова ділять на склади. Складотворчим вважають голосний звук.
Давньоіндійські вчені започаткували ідею історичного розвитку мов і їх порівняльно-історичного вивчення. Так, Вараручі вивчав пракрити й дійшов висновку, що вони постали з однієї мови — санскриту. Отже, він застосував порівняльно-історичний метод задовго до того, як його стали використовувати в Європі.
Мовознавці Давньої Індії також укладали словники. Ще в V ст. до н. є. Яска склав коментарі до Вед — пояснення незрозумілих слів. Однак найвідомішим словником є словник Амари — «Амаракоша» (V ст. н. є.). Цей словник укладений за кореневим принципом, тобто в ньому наведено тільки корінь слова: иіФ «знати», іий-«штовхати»,рас- «варити», ЬНаг- «нести».
Давньоіндійські вчені не тільки описували мову, а й досліджували її філософські проблеми. Бхартріхарі вивчав співвідношення речення і судження (обчислював трансформації одного судження, за яких будь-яке судження еквівалентне іншому з погляду логічного змісту), роль слова у мові (виділив слово як абстрактний інваріант, особливу духовну сутність, тобто як одиницю мови, і слово як конкретну одиницю мовлення).
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
Датський мовознавець Вільгельм-Людвіг Томсен зазначав, що «висота, якої досягло мовознавство індусів, цілком виняткова, і до цієї висоти наука про мову в Європі не могла піднятися аж до XIX ст., та й то навчившись багато чого в індійців» [Томсен 1938: 10].
Зо
Історія мовознавства
Мовознавство Давнього Риму не залишило оригінальних праць. Римські мовознавці переповідали погляди давньогрецьких учених. Заслуговують уваги праця «Про латинську мову» Марка-Теренція Варрона (116— 27 рр. до н. є.), де описано граматичну систему латинської мови за давньогрецькими зразками, та підручник латинської мови Квінтпа-Реммія Палемона (І ст. до н. є.), де вперше подано впорядковану латинську граматичну термінологію, яка стала основою термінології сучасного мовознавства. Пізніше з'являються два варіанти (поширений і скорочений) граматики латинської мови Елія Доната (прибл. 350 р. н. є.) і найповніша граматика латинської мови Прісціана (прибл. 526— 527 рр. н. є.). Обидва підручники майстерно написані й служили 1000 років (аж до середньовіччя) в Європі як зразкові граматики латинської мови. За їх взірцем створювали граматики живих європейських мов.
Внесок римських мовознавців у граматичну теорію полягає в тому, що вони вивели з частин мови член (артикль), якого немає в латинській мові, ввели вигук, відкрили новий відмінок — аблятив і числівники поділили на кількісні та порядкові. Вивчаючи ораторське мистецтво, вони глибоко досліджували і стилістику на всіх мовних рівнях (фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному, синтаксичному, а також на рівні тексту). Прикладом є підручник із красномовства «Іпзіііиііо огаїогіа» («Ораторські настанови») Марка-Фабія Квінті-ліана (прибл. 35 — 96 рр. н. є.).
Давнє арабське мовознавство
Арабське мовознавство досягло великих успіхів в епоху халіфату (VII—XII ст.). Халіфат був багатонаціональною державою, в якій проживали перси, сирійці, греки, євреї та інші народи. Його територія охоплювала Аравію, Передню Азію, Північну Африку та Піренейський півострів. Державна політика була спрямована на арабізацію всіх народів, що населяли країну. Цьому сприяла підтримувана державою релігія — магометанство (іслам).
Стимулом розвитку арабського мовознавства було тлумачення Корану (релігійного вчення, писаного чи укладеного Магометом у першій половині VII ст.) і боротьба проти засмічення літературної мови.
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
Арабські вчені були ознайомлені з багатьма досягненнями індійських і грецьких філологів. Спираючись на ті досягнення, вони досліджували арабську мову і створили детальний опис її фонетики, морфології та лексики.
В арабському мовознавстві розрізняють п'ять шкіл: басрійську з центром у м. Басра (Месопотамія), куфій-ську з центром у м. Куф (Месопотамія), багдадську з центром у м. Багдад, андалузьку (в Іспанії) і єгипетсь-ко-сирійську. Найвідомішими є басрійська і куфійська школи.
Серед мовознавчих праць виділяється трактат «Аль-Кітаб» (у перекладі — * книга») басрійського граматиста Сібавейхі (прибл. 753 — 796 рр.)- Це повна граматика класичної арабської мови, в якій детально описано словозміну імені та дієслова, словотвір, фонетичні процеси, що відбуваються при творенні різних граматичних форм, а також проаналізовано артикуляцію звуків та їх позиційні варіанти.
Арабські мовознавці розрізняли звук і букву, виявляли факти невідповідності між звучанням і написанням. Услід за Арістотелем вони виділяли три частини мови: ім'я, дієслово, службові слова. Виявили специфічне для семіто-хамітських мов явище — внутрішню флексію. На початку X ст. в арабському мовознавстві остаточно сформувався мовознавчий поняттєвий апарат. Термінологія і граматичне вчення були приведені в систему. Вивчали арабські мовознавці й загальнотеоретичні питання, зокрема проблему походження мови.
Однак найбільших успіхів досягли араби в лексикографії. Вони уклали чимало багатотомних словників, серед яких вирізняється двадцятитомний словник Сагані (1181—1252) і стотомний (за іншими джерелами, шістдесятитомний) словник аль Фірузабаді (1329— 1414) «Камус», що в перекладі означає «океан». Він був настільки популярним, що словом камус стали називати словник узагалі. Аналіз арабських словників засвідчує надзвичайне захоплення їхніх творців словом, лексичним багатством арабської мови. Так, до слів на позначення лева і меча наведено п'ятсот синонімів, верблюда — тисяча. Один учений, виявивши чотириста синонімів до слова, що означає «біда», вигукнув: «Імена бід самі по собі біда!»
Арабська лінгвістична традиція вплинула на середньовічного тюрколога Махмуда аль Кашгарі (XI ст.), відомого в мовознавстві своєю оригінальною працею
Історія мовознавства
«Диван тюркських мов» (написана в 1073—1074 рр., опублікована у Стамбулі в 1912—1915 рр.), що є своєрідною енциклопедією тюркських мов (тут слово диван означає «зібрання»). У цій праці вперше застосовано порівняльний метод як науковий принцип дослідження. За оцінкою російського мовознавця В. А. Звегінце-ва (1910—1988), «це виняткова за точністю опису й багатством зібраного матеріалу порівняльна граматика й лексикологія тюркських мов у повному розумінні цього слова, яка супроводиться численними даними з історії, фольклору, міфології та етнографії тюркських племен» [Звегинцев 1964: 21].
Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля вчених були спрямовані переважно на засвоєння латинської спадщини. Із зародженням і становленням схоластичної логіки граматику розглядали як допоміжну дисципліну, яка служить суто практичним потребам оволодіння читанням і письмом. Вивчення граматики було цілком підпорядковане логіці, визнано логіко-граматичні ідеї Арістотеля. Граматику До-ната застосовували для тлумачення явищ інших мов. Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли європейські вчені ширше і глибше ознайомились із працями Арістотеля, граматика стає частиною філософії, ключем до розуміння природи людського мислення. Формується концепція філософської граматики, яка протиставляється практичній граматиці. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розмежування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — модуси існування, модуси поняття і модуси позначення. Основну увагу модистів було зосереджено на загальних способах позначення.
У XV—XVI ст., тобто в епоху Відродження з її культом Людини і Прекрасного, виникає зацікавлення культурними й науковими пошуками Давньої Греції, давньогрецькою мовою, згодом давньоєврейською, а також живими національними мовами. Канонічні тексти Біблії почали перекладати з давньоєврейської (Старий
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
Заповіт) і давньогрецької (Новий Заповіт) на живі літературні мови. З'являються граматики європейських мов — іспанської та італійської (XV ст.), французької, англійської, німецької (XVI ст.). В Італії, Іспанії, згодом у Франції та інших країнах Європи виникають академії, які досліджують мови з метою їх нормування. Водночас формуються самостійні мовознавчі традиції.
Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контактам з різномовними країнами, що стимулювало укладання багатомовних словників. З'явилась ідея про множинність мов і про можливість їх зіставного вивчення (дотепер мовознавці досліджували тільки свою мову). Іншими словами, закладалися основи зіставного вивчення мов, виявлення в них спільного й відмінного, що в свою чергу призвело до появи ідеї універсальної граматики.
У XVII ст. почалися пошуки універсальних властивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реальних мов.
У царині філософії мови простежувалися три концепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декар-та, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.
Френсіс Бекон (1561—1626) за основу своєї концепції філософської граматики взяв принципи індуктивного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій були б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.
Рене Декарт (1596—1650) запропонував ідею створення так званої філософської мови. Вона мала ввібрати таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у результаті формальних операцій за певним алгоритмом виводити нові знання. На його думку, всі поняття можна звести до порівняно невеликої кількості елементарних одиниць, тобто далі неподільних ідей, які піддаються обчисленню. Подібно до того, як можна за один день навчитися будь-якою чужою мовою називати числа до безконечності, так можна сконструювати всі слова. Така мова повинна мати спрощену граматику (один спосіб відмінювання, дієвідмінювання, побудови слів без будь-яких винятків), щоб пересічна людина могла швидко оволодіти нею.
Історія мовознавства
Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716) мав на
меті відшукати такий науковий метод, який дав би змогу збагнути сутність мислення і слугував би засобом наукового відкриття. Він виступив з ідеєю створення універсальної символічної мови, близької до ло-гіко-філософських та математичних побудов. За основу цієї концепції взято тезу: всі складні ідеї є комбінаціями простих. Ця мова, як проста система символів для вираження будь-якого знання, буде, на його думку, міжнародною допоміжною мовою і служитиме знаряддям відкриття нових істин з уже відомих за певними формальними правилами. Ідеї Лейбніца дали поштовх для розвитку символічної логіки і виявились корисними в математичній логіці та кібернетиці.
Мовознавство XVII ст. розвивалось двома шляхами — дедуктивним (створення універсальної граматики) та індуктивним (спроба виявити спільні властивості наявних мов).
Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктивного підходів була «Всезагальна раціональна граматика» (1660), відома як граматика Пор-Рояля французьких філософа й логіка Антуана Арно (1612—1694) і граматиста й логіка Клода Лансло(1615—1695). Це перша спроба науково осмислити структуру й функціонування мови, показати єдність усіх мов, побудувати всеосяжну граматичну систему на основі узагальнення фактів конкретних мов.
Теоретичною основою граматики Пор-Рояля є філософія Декарта. Побудована вона за двома принципами: всезагальність і раціональність. Автори виходили з ідеї існування спільної логічної основи мови, від якої конкретні мови відхиляються тією чи іншою мірою. Через те вони вважали, що положення їхньої універсальної теорії незмінні й можуть застосовуватися до будь-якої мови, тобто не залежать від місця і часу.
Звичайно, автори не могли проаналізувати всі мови, хоча назвою книжки заявили про свій намір «встановити раціональні основи, спільні для всіх мов, і головні відмінності, які в них трапляються». Ними проаналізовано тільки грецьку, латинську, давньоєврейську, французьку, італійську, іспанську, англійську й німецьку мови. Загалом ця праця — не зіставна, не порівняльна, а логіко-типологічна граматика, завдання якої зводилися до виявлення спільних мовних принципів і співвідношення між категоріями мови та мислення. Проте
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
вже сама ідея встановлення спільних властивостей людських мов була важливим кроком у розвитку лінгвістичної думки.
У книжці багато оригінальних на той час ідей. Так, мова розглядається як знакова система, необмежена кількість знаків якої породжується з обмеженої кількості елементів — звукотипів (за сучасною термінологією, фонем). Автори стверджують, що існують єдині фундаментальні правила функціонування граматичної структури. При цьому вони чітко розрізняють формальну і семантичну структуру речення (чого не розуміли лінгвісти навіть XIX і першої половини XX ст.). Більше того, вони дійшли до розуміння глибинних і поверхневих структур — положення, яке лише в наш час стали ефективно застосовувати в синтаксичних дослідженнях. Відштовхуючись від поверхневих явищ, автори перейшли до опису глибинної семантики, яка не має прямих формальних відповідників. Так, речення Невидимий Бог створив видимий світ (в оригіналі це речення дане латинською мовою) складається з трьох суджень: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Ці судження є в нашій свідомості, але не виражені безпосередньо. Вартим уваги є положення про синонімію мовних виразів, один із яких є основним, а інші — його варіантами. Як стверджує американський мовознавець, засновник трансформаційно-породжувальної граматики Н. Хомський, ця думка є аналогом сучасної ідеї трансформаційних правил.
Отже, Арно і Лансло в XVII ст. виявили те, до чого прийшли лінгвісти лише наприкінці XX ст. їхня заслуга в тому, що вони порушили кардинальні теоретичні проблеми, важливі як для загальної теорії мови, так і для пізнання співвідношення між категоріями мислення та мови і для осягнення розумом механізмів, які керують моделями мовленнєвого акту.
З XVIII до початку XIX ст. граматика Пор-Рояля була дуже популярною. І лише з виникненням порівняльно-історичного методу вона зазнала нищівної критики. Нове зацікавлення нею з'явилося в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський назвав Арно і Лансло своїми попередниками (у питанні про спільні для всіх мов «структури думки»). За висловом сучасного американського мовознавця Дж. Лакоффа, «стара граматика, яка довго мала погану репутацію серед лінгвістів, недавно поновила свій престиж, що мала у свій час» (цит. за [Алпа-
Історія мовознавства
тов 1998: 51]). Деякі фахівці вважають, що саме з цієї граматики бере початок наукове дослідження мови й зародження загального мовознавства. З таким твердженням можна не погодитися, однак ніхто не заперечить, що положення про мовний універсалізм і мовні універсали є одними з найсуттєвіших у сучасному мовознавстві.
Українське мовознавство XI — XVIII ст.
Початки українського мовознавства сягають періоду Київської Русі. У «Повісті минулих літ» ідеться про те, що наші предки цікавилися і загальнотеоретичними питаннями мовознавства (походженням мови і слов'янської мови зокрема, спорідненістю слов'янської мови з іншими, етимологією етнонімів поляни, бужани, полочани, древляни тощо), і прикладними (тлумачення запозичених грецьких і староєврейських слів). Є непоодинокі пояснення незрозумілих слів в одній із найдавніших пам'яток — Ізборнику Святослава (1073).
У давньоруський період з'явилися перші азбуков-ники — невеличкі словнички. Серед них «О именіх'ь и глемьіхть жидовьскьімь кхзьіктьмь» та «Р£чь жидовьс-каго кхзьїка, преложена на роускоую», в яких тлумачаться біблійні власні імена осіб і топоніми, незрозумілі старослов'янські слова, а також розкривається символічний зміст деяких лексем. Це заклало фундамент, на якому згодом були створені солідні граматичні й лексикографічні праці.
Приблизно 1581-им роком датується перший церковнослов'янсько-український рукописний словник невідомого автора «Лексись сь толкованіемть словенс-кихт> словь просто», в якому пояснено тодішньою українською мовою 896 церковнослов'янських слів. У 1596 р. в м. Вільно опубліковано «Граматіку словенску, совер-іпеннаго искуства осми частій слова» Лаврентія Зиза-нія (Тустановського) (60-ті роки XVI ст. — 1634) — першу слов'янську граматику східних слов'ян. У цьому ж році у Вільні було видано і перший друкований словник Л. Зизанія «Лексись, Сир^чь Рєчєнїа, ВькраттьцЬ собран(т>)ньі и из слове(н)скаго язьїка на простьі(й) рускі(й) діалє(к)ті> истол(,ь)кованьі», який містить 1061 церковнослов'янське слово, перекладене українською мовою (абіє — зараз, алчу — исти хочу,
Історія лінгвістичної думки до XIX ст.
мєсть — помста, свідитель — св£докт>, юноша — паро-бок7> тощо). За своїм типом — це диференційний словник: у ньому наведено тільки такі слова, які в церковнослов'янській і українській мовах не збігаються.
У 1619 р. у м. Ев'ї (коло Вільна) вийшла друком «Грамматіки Словєнскиа правилноє Сунтаґма» Ме-летія Смотрицького (ймовірно, 1577—1633) — найвизначніша граматична праця українського середньовіччя, яка служила майже 200 років підручником церковнослов'янської мови і була зразком для створення подібних праць у наступний період. Складається з чотирьох частин: орфографії, просодії, етимології (морфології) і синтаксису. У ній виділено вісім частин мови: ім'я, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Смотрицький уперше відокремив церковнослов'янську мову від живих слов'янських мов, виокремив вигук як частину мови, місцевий відмінок, а до української графіки ввів букву ґ. Він оригінальний теоретик, який не мав собі рівних у слов'янському світі аж до другої половини XVIII ст. Його граматика вплинула на розвиток граматичної думки в Росії («Российская грамматика» М. Ломоносова), Сербії, Хорватії, Болгарії, Румунії. Завдяки Смотрицькому українське мовознавство стало відомим чи не в усій Європі. Його по праву вважають основоположником української славістики.
У 1627 р. в Києві видруковано найвизначнішу лексикографічну працю українського середньовіччя — «Лексіконь славеноросскій и именть тлькованіє» Пам-ва Беринди (між 1555 і 1560 — 1632). У цій оригінальній, самобутній праці 6982 книжнослов'янські та іншомовні слова пояснено відповідниками української мови, часто декількома синонімами (у словнику налічується 1400 синонімів). Це одне з найбільших зібрань української лексики кінця XVI — початку XVII ст. У словнику використано всі основні засоби лексикографічного опрацювання матеріалу: паспортизація реєстрових слів, ремарки (переносне, образне, метафора), ілюстрації, фразеологізми з реєстровими словами, відсилання до інших слів, етимологічні довідки. Словник Памва Беринди відіграв істотну роль у розвитку української і зарубіжної лексикографії.
Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVII ст. було створено латинсько-слов'янський словник «Лек-
Історія мовознавства
сикон латинській» Єпіфанія Славинецького (кін. XVI ст. — 1675), який дійшов до нас у багатьох списках і був опублікований у 1973 р. Це найбільша лексикографічна праця староукраїнського періоду, справжня скарбниця церковнослов'янської і староукраїнської лексики: в ній 27 000 латинських слів перекладено церковнослов'янськими словами, а за відсутності церковнослов'янських відповідників — українськими.
У середині XVII ст. з'явилися граматичні й лексикографічні праці з власне української мови. До них належать «Синоніма славеноросская» невідомого автора, що являє собою зворотну переробку «Лексікона...» Памва Беринди, «Лексикон словено-латинскій» Єпіфанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського, а також «Граматика словенська» Івана Ужевича, написана латинською мовою й відома у двох рукописних варіантах (паризькому — 1643 р. й арраському — 1645 р.). У 1970 р. її було опубліковано в Києві. У ній описано систему української мови середини XVII ст. Факти української мови порівнюються з відповідними явищами польської, чеської, хорватської, латинської, грецької, староєврейської. Відчувається прагнення автора створити працю про абстрактну слов'янську граматичну систему (на зразок того, що пізніше здійснили А. Арно й К. Лансло). В історію мовознавства Ужевич увійшов як учений, котрий перший науково описав українську мову.
Отже, українська лінгвістична думка XI—XVIII ст. не відставала від європейської, а українська лексикографія була однією з найрозвинутіших у Європі.
Запитання. Завдання
1.Чим зумовлене виникнення мовознавства в Давній Індії, Давньому Китаї, Давній Греції та Римі?
2. Назвіть спільне і відмінне в лінгвістичних традиціях Давньої Індії, Давнього Китаю і Давньої Греції.
3. Які питання мовознавства досліджували давньоіндійські, давньокитайські й давньогрецькі вчені? Які з порушених ними проблем є актуальними й нині?
4. У чому полягає специфіка давнього арабського мовознавства?
5. Охарактеризуйте стан лінгвістичної думки Західної Європи в середні віки.
Зародження порівняльно-історичного мовознавства
6. Яка роль Ф. Бекона, Г.-В. Лейбніца іР. Декарта в розвитку лінгвістичних ідей?
7. Розкрийте значення в історії мовознавства граматики Пор-Рояля. Чому її називають універсальною іраціональною?
8. Назвіть основні здобути українського мовознавства XI—XVIII ст.
Література
Основна
Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985. — С. 6—53.
Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 3-31.
Алпатов В. М.История лингвистических учений. — М, 1998. — С. 11—53.
Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 32—256.
БерезинФ. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 6—31.
УдовиченкоГ. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 8—18.
Запитання. Завдання
1.Сформулюйте основні передумови виникнення порівняльно-історичного мовознавства.
2. Назвіть основоположників порівняльно-історичного мовознавства і розкрийте їх внесок у порівняльно-історичне мовознавство.
3. Які основні положення лінгвістичної концепції В. Гумбольдта? Чому його вважають основоположником загального мовознавства?
4. Розкрийте значення вчення Гумбольдта для сучасного мовознавства. Які положення його вчення знайшли свій розвиток у різних напрямах сучасної лінгвістики?
Література
Основна
Ковалик1.1., СамійленкоС. П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985. — С. 53—91.
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К.Д980. — С. 19—43.
Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 32—56.
АлпатовВ. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 54—77.
Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1964. — С. 28—104.
Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1975. — С. 31—63.
Греко-
італо- італо-
кельтська кельтська^
Арю-греко-
італо-
Кельтська
Рис. і. Схема родовідного дерева за А. Шлейхером
німецька
Литовська
слов'янська
Кельтська
італійська
Албанська
Запитання. Завдання
1.Чим зумовлене виникнення натуралістичного напряму в мовознавстві?
2. Які основні ідеї натуралістичної теорії А. Шлейхера? Оцініть їх з позиції сучасного мовознавства.
3. Сформулюйте основні теоретичні положення психологізму. Визначте їх сильні й слабкі сторони.
4. Назвіть основні положення вчення О. Потебні. Розкрийте значення праць О. Потебні й місце очоленої ним Харківської лінгвістичної школи в історії вітчизняного й світового мовознавства.
5. У чому полягають заслуги мол одо гра мати з му? Чим зумовлені слабкі сторони молодограматичного напряму?
6. Які питання мовознавства порушив П. Фортунатов? Чим відрізняється Московська лінгвістична школа від інших шкіл другої половини XIX ст.?
Література
Запитання. Завдання
1.Охарактеризуйте мовознавчі напрями, які з'явилися наприкінці XIX — на початку XX ст.
2. Вкажіть спільне і відмінне в мовознавчих концепціях Школи «слів і речей», Школи естетичного ідеалізму й неолінгвістики.
3. Охарактеризуйте основні наукові відкриття І. Бодуена де Курте-не. Які специфічні риси Казанської лінгвістичної школи?
Структуралізм і генеративізм
4. Які проблеми мовознавства порушено в«Курсі загальної лінгвістики» Ф. де Соссюра? У чому полягає новизна теорії Ф. де Соссюра та його вплив на розвиток мовознавства у XX ст.? Чому Ф. деСоссюра вважають основоположником структуралізму?
Література
Основна
Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К.г 1985. — С. 168—214.
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 77—130.
Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М, 1998.—С. 108—149.
Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1984.—С. 133—189.
Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1964. — Ч. 1. — С. 263—464.
Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 478—540.
Запитання. Завдання
1. Чим зумовлена поява структуралізму?
2. Вкажіть основні ознаки структуралізму.
3. Назвіть структуралістські школи. Чим вони різняться між собою?
4. Чому Празьку лінгвістичну школу називають школою функціональної лінгвістики, американський структуралізм — дескриптивізмом, а датський — глосематикою?
5. Які достоїнства і недоліки структуралізму?
6. Розкрийте суть генеративної лінгвістики. Що нового вніс у теорію мовознавства Н. Хомський? Який вплив мала його теорія на подальший розвиток мовознавства?
Література
Основна
Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 167—209,309—323.
Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 189—251.
Удовиченко Г, М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 131—154.
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 117—162.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 308—344.
Неогумбольдтіанство
Запитання. Завдання
1.Які історичні й методологічні основи неогумбольдтіанства?
2. Назвіть різновиди неогумбольдтіанства. У чому їхня своєрідність?
3. Охарактеризуйте концепцію Л. Вайсгербера. З чим не можна погодитися в цій концепції?
4. У чому суть гіпотези лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа? Розкрийте її сильні й слабкі сторони.
Література
Основна
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 160—168.
Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 210—226.
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 163—168.
Венцкович Р. М., Шайкевич А. Я.История язьїкознания. — М., 1974. — Вьіп. 4. — С. 109—151.
Додаткова
Кибрик А. Е.Сепир и современное язьїкознание // Сепир 3. Избран-ньіе трудьі по язьїкознанию и культурологии. — М., 1993.
Звегинцев В. А.Теоретико-лингвистические предпосьілки гипотезьі Сепира-Уорфа // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.
Блзк М. Лингвистическая относительность (Теоретические воззрения Беджамена Л. Уорфа) // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.
Национальньїй язьік и национальная культура. — М., 1978.
Гухман М. М. Лингвистическая теория Л. Вайсгербера // Вопросьі тео-рии язьїка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961.
Чесноков П. б. Неогумбольдтианство // Философские основи зару-бежньїх направлений в язьїкознании. — М., 1977.
Подолян І. Е.Ідея лінгвальної відносності в сучасному науковому контексті // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2001. — Т. 4. — № 2.
Запитання. Завдання
1. Охарактеризуйте загальну ситуацію в сучасному мовознавстві.
2. Назвіть напрями, які розвиваються в мовознавстві нашого часу.
3. Які проблеми порушила когнітивна лінгвістика? Які її перспективи?
4. Які праці з функціональної лінгвістики, лінгвістики тексту і комунікативної лінгвістики з'явились останнім часом? Які оригінальні ідеї вони містять?
5. Розкрийте суть синергетичної теорії мови.
Література
Основна
Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. — К., 1999. Язьік и наука конца 20 века. — М., 1995. Лингвистические исследования в конце XX в. — М., 2000.
Мовознавство на сучасному етапі
Додаткова
Паршин П. Б.Теоретические перевороти и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. язьїкознания. — 1996. — № 2.
Кубрякова Е. С.Начальньїе зтапьі становлення когнитивизма: линг-вистика — психология — когнитивная наука // Вопр. язьїкознания. — 1994. — № 4.
Касевич В. Б.О когнитивной лингвистике // Общее язьїкознание и теория грамматики. — СПб., 1998.
Бацевич Ф. С.Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.
Почепцов Г. Г.Теорія комунікації. — К., 1999.
Радзієвська Т. В.Текст як засіб комунікації. — К., 1998.
Новоев зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — Вьіп. 16.
Новоев зарубежной лингвистике. Когнитивньїе аспектьі язьїка. — М., 1988. — Вьіп. 23.
Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г.Крат-кий словарь когнитивньїхтерминов. — М., 1996.
3.
Теорія мови
3.1. Знакова природа мови
Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни — лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.
Поняття про знак і знакову систему мови
Небезпідставним є твердження, що ми живемо в світі знаків. Дзвінок будильника вранці — сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора — знак заборони переходити вулицю, зелений — знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку — знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся грошовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски
Знакова природа мови
на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знакових систем у нашому повсякденному житті.
Однією із знакових систем є мова. Про її знаковий характер говорили ще вчені давніх Індії та Греції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо — знак перших». Поняття знаковості знаходимо також у граматиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компа-ративістів — В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дослідженнях цих учених не отримав спеціального лінгвістичного визначення.
Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті суспільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожними методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]. Ми назвали б її семіо-логія».
Така наука виникла і отримала назву «семіотика».
Семіотика (від грец. зетеіоп «знак*)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.
Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміо-тпики.
Основним поняттям семіотики є знак.
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.
Теорія мови
Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, називається денотатом або референтом); 3) непов'язаність із позначуваним природним (причиновим) зв'язком; 4) інформативність (здатність нести якусь інформацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід розуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає * небезпечна дорога», в шаховій грі — «цікавий хід», у математиці — «факторіал», у пунктуації — «знак оклику». Червоне світло саме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі — червоний, жовтий, зелений кольори — воно має певне значення. Кивок головою зверху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар — «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза системою знак неможливий.
Типологія знаків
Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них — класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єктом та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на зна-ки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.
Знаки індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) — знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак дощу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх підстав, бо вони не відповідають наведеному вище визначенню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.
Знаки-копїі — відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотографії, зліпки, відбитки тощо.
Знаки
природні
Структура знака
Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою одиницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі філософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Рєзников, А. О. Вєтров, В. 3. Панфілов, А. А. Зінов'єв, О.Ф. Лосєв, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак — це тільки «частинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення — факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця
Запитання. Завдання
1. Чому проблема співвідношення мови і мислення належить до однієї з найскладніших проблем мовознавства?
2. Які тенденції щодо питання про співвідношення мови і мислення існують у мовознавстві?
3. Які є підстави вважати, що мислення може здійснюватися без допомоги мови? За яких обставин це буває?
4. Доведіть, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності.
5. У яких співвідношеннях перебувають внутрішнє мовлення і мислення?
6. Яка роль мови в процесах пізнання?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство. -— К., 1996. — С. 219—255.
Общееязьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 367—418.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 87—122.
Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 71—89.
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 152—167.
Теорія мови
Запитання. Завдання
1.Розкрийте основні етапи в дослідженні питання про співвідношення мови і мовлення.
2. Які принципові відмінності в інтерпретації цієї проблеми характерні для концепції Ф. де Соссюра, Л. В. Щерби і Е. Косеріу?
3. Як трактується проблема співвідношення мови і мовлення всучасному мовознавстві?
4. Яке теоретичне і практичне значення має дихотомія «мова — мовлення»?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство — К., 1996. — С. 6—25.
Общееязьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 85—91.
Общееязьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 11—15,140—145.
Соссюр Ф. де.Курс общей лингвистики // Соссюр Ф. де. Трудьі по язьі-кознанию. — М., 1977. — С. 48—58.
ФОНЕМА
Теорія мови
Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Наприклад: закінчення -а має значення * називний відмінок, однина, жіночий рід» тільки в складі слова (рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної структури, на думку В. І. Кодухова, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту.
Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма
Говорячи про мову як відкриту й динамічну систему, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища. Приміром, так звані «дефектні» (неповні) парадигми деяких іменників та дієслів (рос. мечта не має форми родового відмінка множини; від рос. победить не утворюється форма І особи однини (*побежу; пор. укр. перемогти — переможу) тощо). Пор. ще відсутність деяких паралельних форм жіночого роду в російських назвах осіб за діяльністю:
начальник — начальница певец — певица дворник — ? министр — ? врач — ?
Спостерігається також зворотне явище: балерина —? (жартівливе некодифіковане *балерун).
Асистемні факти в мові, які, як правило, характерні для мовної периферії, описані в статті Р. О. Будаго-ва «Система й антисистема в науці про мову» [Будагов 1978: 3—17]. Дослідник зазначає: «Будь-яка природна мова, зберігаючи свій системний характер, за своєю природою не зводиться і не може зводитися до суми різних схем, які ніби визначають 'її суть і особливості її функціонування [...]. Одиниці мови всіх її рівнів не вкладаються в систему, причому за межами системи нерідко опиняються якраз найважливіші мовні властивості та явища».
Структура мови
Мовна система постійно прагне до рівноваги, але ніколи цього не досягає повністю. Через те вона розвивається і перебуває в стані відносної рівноваги. Отже, причина розвитку мови значною мірою закладена в самій мові.
Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене. «Система мови, — пише Е. Косе-ріу, — це система можливостей, вона охоплює ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для відповідної мовної діяльності» [Косериу 1966: 175]. Наприклад, у системі українського словотвору є модель «дієслівна основа + суфікс -тель», «дієслівна основа + суфікс -ач», «дієслівна основа + суфікс -ник». Моделі дають змогу утворити іменники з певним значенням з трьома суфіксами, однак не всі можливості, що дає система, реалізуються в мові. У системі мови є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мови, їх часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, наявними в мовній системі (писаю, малюваю тощо).
Норма завжди є вужчою від системи. Норма відбирає і закріплює далеко не всі дозволені системою форми. Порушення норм, які визначаються системою мови, носіями мови (тими, для кого ця мова є рідною), не спостерігається, бо це означало б вихід за межі можливостей, наданих системою, тобто вихід за межі не тільки того, що реально існує, а й того, що в ній може бути (вживання утворень, які не тільки не існують, а й неможливі в мові). Таких помилок можуть припускатися тільки іноземці (білий стіна, будем посмот-реть).
Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.
Запитання. Завдання
1.Охарактеризуйте типи граматичних значень і граматичних категорій. Що розуміють під прихованими граматичними категоріями?
2. Проаналізуйте сучасні теорії морфеми і частин мови.
3. Охарактеризуйте сучасні теорії речення. Що таке структурна і позиційна схема речення? Як у сучасних дослідженнях трактується парадигматика речення?
4. Чим різняться конструктивний і комунікативний синтаксис? Що таке глибинна структура речення?
5. У чому сутність актуального членування речення?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 151—198.
Общееязьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 236—287.
Общееязьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 200—393.
Старший брат
Молодший брат Старша сестра
Молодша сестра
Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послідовність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У малайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. ІіеЬеп і НаЬеп §егп, англ. Ііке, Іоие. Не збігаються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарській, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семантичний простір по-різному членується в мовах, кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.
Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'я-
Ьаіуа-----------------1
Брат
Сестра
ші£ --------------------1
зішйга
Запитання. Завдання
1.У чому специфіка системності лексики?
2. Як виявляються системні відношення лексичного рівня впара-дигматиці?
3. У яких співвідношеннях перебувають парадигматичний і синтагматичний аспекти лексико-семантичної системи?
4. Чи є вагомі підстави окремо виділяти епідигматичний аспекту лексико-семантичній системі?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 98—151.
Общееязьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 176—215.
Общееязьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 394—455.
Запитання. Завдання
1. Розкрийте сутність проміжних мовних рівнів. У чому своєрідність кожного зних?
2. Що є предметом морфонології? Дайте визначення морфонеми, проілюструйте його конкретними прикладами.
3. Які питання морфонології є дискусійними? Чи всім мовам притаманна морфонологія?
4. Назвіть теоретичні проблеми сучасного словотвору. Які три напрями в дослідженні словотворення існують у наш час?
5. На стику яких рівнів мови виник фразеологічний проміжний рівень? Які критерії застосовують для визначення ступеня фразеологічності?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 185—198.
Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 137,159—198.
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 145—148.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 221—236,283—287.
Общее язьїкознание: Внутренняя структура язьїка/ Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 386—393, 456—515.
Запитання. Завдання
1.Обґрунтуйте соціальну зумовленість мовних явищ. Чи все в мові є соціальним?
2. Як відображаються в мові соціальні чинники?
3. Наведіть факти на доказ того, що мова є символом соціальної солідарності.
4. Чому мова є найважливішою етнічною ознакою? Розкрийте співвідношення мови, нації і держави; мови і культури.
5. Охарактеризуйте основні проблеми соціолінгвістики. Розкрийте зміст понять «мовна ситуація» і «мовна політика». Якою мірою можливий свідомий вплив суспільства на мову?
Література
Основна
Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 256— 319.
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М.г 1974. — С. 168—185.
Общее язьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С.27—87.
Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 50—70.
Общее язьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.
Мова та історія (розвиток мови)
4.
Методологія мовознавства
4.1. Методи дослідження мови
Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології1, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект мови як об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови.
Поняття про методи наукового дослідження
Метод (від грец. теіпосіоз «шлях дослідження, пізнання») — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.
1Методологія (від метод і грец. Іб£оз * слово, вчення») — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, Що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.
Методологія мовознавства
Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки — фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика.
У загальнонауковому, філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і витлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання предмета в розвитку, в зв'язку і взаємозалежності явищ як єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, причини і наслідку, необхідності й випадковості, сутності та явища, одиничного, особливого й загального тощо.
У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (математичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні методи та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вивчення споріднених мов. Його метою є відкриття закономірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при синхронічному вивченні будь-якої мови і має на меті дослідження структурної організації мови.
Спеціальні дослідницькі методи перебувають в тісному зв'язку із загальнонауковими, залежать від них, видозмінюються під їх впливом. Філософська методологія виростає з філософської теорії, світогляду; вона є сукупністю настанов на те, з якою метою, що і як вивчати, і рекомендує конкретні методи вивчення мови. Конкретна наука має також наукову теорію і свою методологію — вчення про цілі, предмет дослідження і конкретні методи дослідження. Від філософії через її методологію проходить лінія зв'язку з теорією і з методологією конкретної науки, через що зв'язок між філософською методологією і спеціальними методами певної науки не є прямим, але очевидний. Лінгвістична теорія є тим місточком, який поєднує філософську і конкретно-наукову методологію. Правда, трапляються випадки, коли, прикриваючись правильними загаль-
Методи дослідження мови
нометодологічними положеннями, вчений може будувати антинаукові теорії шляхом використання хибних методів. Як приклад можна навести палеонтологічний метод М. Я. Марра. Заперечуючи порівняльно-історичний метод як ненауковий, Марр запропонував замінити його пошуками в усіх індоєвропейських мовах чотирьох елементів (сал, йон, бер,рош), від яких нібито утворені всі слова. Внаслідок такого «наукового» підходу були витворені фантастичні етимології слів і теоретичні міфи.
Роль спеціально-наукових методів у розвитку конкретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто навіть виникнення науки пов'язують з появою методу. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу виникнення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді, коли мова стала об'єктом наукового розгляду, тобто за декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді, коли було відкрито порівняльно-історичний метод, тобто в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового напряму в науці, то його також, як правило, пов'язують із виникненням нового (власного) методу, бо саме метод формує підходи до аналізу фактів. Так, порівняльно-історичне мовознавство пов'язане з порівняльно-історичним методом, структурне — зі структурним, психолінгвістика — зі спеціальними психолінгвістичними методами, лінгвогеографія — з ареальним методом. Переважання відповідного методу в певну епоху багато в чому визначає загальний характер розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди перебуває в тісному зв'язку з теорією (можна стверджувати про існування єдності «метод — теорія»). Не буде перебільшенням, коли скажемо, що методом створюється предмет дослідження. Водночас потрібно зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не заперечує наявних до цього наукових методів.
Кожен спеціальний дослідницький метод втілюється в певну систему логічних дій ученого, стандартизованих прийомів збору, обробки й узагальнення фактів. Таку систему прийомів, яку слід називати методикою наукового дослідження, нерідко називають методом. За висловом Б. М. Головіна, якщо метод — це шлях, який прокладають до істини, то методика — інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.
Методологія мовознавства
Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу
У дослідженні мовних фактів використовують за-гальнонаукові методики дослідження — індукцію і дедукцію, аналіз і синтез.
Індукція (від лат. іпбисііо «наведення, збудження») — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.
Наприклад, вивчаючи диференційні ознаки фонем у мовах світу, Р. О. Якобсон дійшов висновку, що всі диференційні ознаки фонем можна звести до дванадцяти пар (див. тему «Фонологічна система мови»). Більшість мовознавчих досліджень якраз ґрунтується на індуктивному підході до вивчення мовних фактів. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища з розгляду одиничних об'єктів, йдучи від конкретного до загального.
Дедукція (лат. бебисііо, від бебисо «відводжу, виводжу»)— форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.
В основі дедукції — аксіома: все, що стверджується стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Дедуктивний підхід набув особливого поширення в математиці. Всі теореми виводяться логічним шляхом за допомогою дедукції з невеликої кількості вихідних положень — аксіом. У мовознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи — єдино можливий (якщо потрібно дослідити явища, які не можна безпосередньо спостерігати, тобто у випадках так званого «чорного ящика», коли про певні явища роблять дедуктивні висновки, правильність яких перевіряють на основі того, що маємо на вході і на виході «чорного ящика»). Саме таким чином вивчають, наприклад, механізм сприйняття і породження мовлення.
Із дедукцією пов'язане поняття гіпотези (в науці існує навіть термін гіпотетико-дедуктивний метод).
Гіпотеза (від герц, пупоіпезіз «основа, припущення») — спосіб пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло в процесі дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми.
Методи дослідження мови
Суть гіпотези полягає у висуненні припущення щодо внутрішньої структури об'єкта, форми зв'язків між його елементами і його експериментальній перевірці. Гіпотеза доти залишається припущенням, здогадом, поки не пройшла перевірку. Доведена гіпотеза, тобто перевірена на багатьох фактах, стає науковою теорією.
За допомогою дедукції (гіпотези) можна передбачити факти задовго до їх емпіричного відкриття. Скажімо, Ф. де Соссюр у 1878 р. висунув гіпотезу, відому в мовознавстві як ларингальна теорія. Суть її полягає в тому, що в індоєвропейській прамові були дві особливі фонеми, умовно позначені А та О й умовно названі ла-рингалами, поєднання яких з наявними тоді лише двома голосними [о] та [є] дало довгі голосні й зумовило розширення системи голосних (є + А —> є, а; є + О —> б; о + А, О —> б). Це відкриття залишалося гіпотезою аж до 1927 р., коли Є. Курилович виявив у пам'ятках хетської мови графічні позначення особливих звуків саме у вказаних Ф. де Соссюром позиціях. Гіпотеза підтвердилася. Серед інших можна назвати ще гіпотезу лінгвальної відносності, гіпотезу лінгвальної допов-няльності, різні гіпотези походження мови, маррівську гіпотезу походження всіх слів від чотирьох елементів (сал, бер, йон,рош) та ін.
Аналіз — мислене або практичне розчленування цілого на частини. Синтез — мислене або практичне з'єднання частин у ціле.
Розуміння діалектичної природи цих протилежностей дає змогу визначити справжнє місце і значення їх у поступі пізнання до істини. Пізнання предмета в його цілісності передбачає спочатку розчленування його на складові елементи і розгляд кожного з них (аналіз). Знання предмета як єдності різноманітного, сукупності численних ознак дає синтез. Тільки єдність аналізу і синтезу забезпечує об'єктивне, адекватне відображення дійсності. Ілюстрацією до одночасного використання аналізу і синтезу в мовознавстві є процедура компонентного аналізу значень слова. Спочатку значення розкладають на елементарні семантичні компоненти (семи) (хлопчик — «людська істота» + «молодий» + «чоловіча стать»; дівчинка — «людська істота» + «молода» + «жіноча стать»). Після встановлення сем відбувається процедура їх синтезу. Якщо синтез сем дає значення ана-
Методологія мовознавства
лізованого слова, то можна вважати, що компонентний аналіз проведено правильно (див. тему «Компонентний аналіз»).
Датський структуралГзм —див. Глосематика.
Дедуктивні універсали—універсали, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.
Дедукція(лат. бебисііо, в'їдсіесіисо) — спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.
Делімітатйвна функція фонем(лат. деІітіШіо — віддалення, відокремлення) — розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.
Денотат(лат. сіепоіаіиз — позначений) — предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.
Дериватолбгія(віддеривація і -логія) —див. Словотвір 2.
Ь
Приховані категорії— семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.
Пропозиція(лат. ргорозіііо — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.
ПропорцГйні опозиції фонем— опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.
Просодія(грец. ргозобіа — приспів, наголос) — надсегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.
ПрбстГ універсалі!— див. Елементарні універсали.
Просторова лінгвістика— див. Ареальна лінгвГстика.
Протеза(грец. ргбіїіезіз — додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.
Прототип(англ. ргоіоіуре, від грец. ргоШуроп — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.
ПсихолінгвГстика(грец. рзусіїе — душа і лінгвістика) — галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.
Психолінгвістичні методи— методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.
Психолопзм —див. Психолоп чний напрям у мовознавстві.
Психолопчний напрям у мовознавстві— сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психолопзм.
Редеривація(лат. ге — префікс, що означає зворотну або повторну дію, і дериваціяі— див. Зворотне словотворення.
Рема(грец. гґііта — сказане) — компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.
Репрезентативна функція(лат. гергезепіаііо — наочне зображення) — див. Номінативна функція.
Референт(англ. геїег — співвідносити, посилатися; лат. геїегепз — той, що відносить) — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.
Референтна функція —див. Номінативна функція.
Речення— основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.
РГвні мови— складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).
Рід— граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.
4с$Ь
Короткий термінологічний словник
Сема(грец. зіта — знак) — мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.
Семантика(франц. зетапґщие — наука про зміст, від грец. зе тапіікбз — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.
Семантичний диференціал— психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних дифе-ренційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізмутощо).
Семантичний множник —див. Сема.
Семіолбгія —див. Семіотика.
Семіотика(грец. зетеіоп — знак) — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.
Сигніфікатйвна функція фонем(лат. зі£пііїсаге —давати знати, виявляти) — функція розрізнювати значення слів і морфем.
Силабема(грец. зуІІаЬе — склад) — див. Морфосилабема.
Силабоморфема —див. Морфосилабема.
Сильна позиція фонем— позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.
Символіка звука—див. ЗвукосимволГзм.
СингармонГзм(грец. зуп — разом і Кагтопіа — співзвучність) — характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.
Синкретизм(грец. зупкгеіїкоз — з'єднання) — формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.
Синоніми(грец. зупбпітоз— однойменний)— слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.
Синтагматика(грец. зупіа§та, буквально — разом побудоване; поєднання, зв'язок) — один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.
Синтагматичний синтаксис— розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.
Синтагматичні відношення— відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.
Синтаксема— мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.
Синтаксис(грец. зупіахіз — побудова, порядок) — 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.
Синтаксична типологія мов—типологія, яка ґрунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.
Синтактика— один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.
Синтетйзм(грец. зупіііезіз — поєднання)—типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).
Короткий термінологічний словник
Синтетичні мови(грец. зупіґіезіз — поєднання) — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).
СинхронГчне мовознавство— мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).
СинхронГчний словотвГр— словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.
СинхронГя(грец. зупсіїгопоз — одночасний) — 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).
Сирконстанти(франц. сігсотзіапсе, від лат. сігситзіапііа — обставини, умови) — вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).
Система мови(грец. зузіета — ціле, що складається з частин; поєднання) — множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.
Системний контекст— контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.
Ситуативний контекст— контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.
Склад— звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.
СкладнГ універсали —див. ІмплікацГйні універсали.
Слабка позиція фонем— позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.
Слово—- основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.
СловозмГна—творення граматичних форм одного й того самого слова.
СловозмГнні граматичні категорії—категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.
Словосполучення—два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.
СловотвГр— 1)творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація;2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватолбгія.
Автоматичний (машинний) переклад 18,19
Аглютинативні мови 45, 52, 53,116,125, 282, 351, 416
Агрегатування 272, 416
Адстрат 78, 343, 416
Актанти 255, 258, 416
Активна граматика 128,129
Актуалізація 89
Актуальне членування речення 95,188, 205, 260—261, 360, 416
Актуальний синтаксис 252,416
Акциденції 29
Алофон 227,416, 416
Аморфні мови 244, 369, 416
Аналіз 359
Аналітизм 177, 416
Аналітичні мови 116, 244, 246, 352, 369, 416
Аналогісти 28—29
Аналогія 28, 66, 72, 83,142, 346, 416
Аномалісти 28—29
Аномалія 28
Антиномії 49, 268, 416
Антонімія 177, 268, 295, 416
Антропоцентризм 149,157,158,161, 416
Апостеріорні мови 330,417
Апперцепція 60—61
Апріорні мови 330, 417
Ареальна лінгвістика 372, 417, 428
Ареальний метод 357
Артикуляційно-акустичні прийоми 361, 417
Архетипи 362, 363, 417, 435
Архісема 387, 417
Архіфонема 222,417
Асиметричний дуалізм мовного знака 177, 417
Асоціативний експеримент 392—393, 417
Атомізм 66, 417
Атрибут 12, 417
Афазія 82,128,190, 417
Афікс 23, 417
Багатомірні опозиції фонем 229,417
База 154
Безеквівалентна лексика 321—322,417
Білатеральна теорія знака 175,417
Білінгвізм (двомовність) 128,129, 327, 328, 341, 417
Біт 17, 418
Біхевіоризм 102,108, 416,418
Борейська теорія 365, 418, 433
Варіанти фонем 227, 418
Варіації фонем 227
Вербальний символізм 304—305
Предметний покажчик
Конструкція 250
Контекст 274—275, 427
Контенсивна типологія мов 370, 427
Контрастивний метод 367, 427
Контрастна дистрибуція 375, 427
Концепт 152,153, 427
Концептуалізація 148, 427
Концептуальна система 154,161, 427
Концептуальний аналіз 153,427
Копенгагенський структуралізм 96—101,419, 427
Корелятивний аналіз 390—391
Корелятивні опозиції фонем 230, 427
Кореляція 229, 427
Кореневі мови 45, 53, 245, 246, 351, 369, 416, 427
Креольські мови 341, 427
Кульмінативна функція фонем 224, 428
Кумулятивна функція 299, 425, 428
Ларингальна теорія 84, 428
Лексема 205, 283, 428
Лексико-граматичні розряди (категорії) 242—243, 428
Лексико-семантична група 135—136, 267, 269, 428
Лексико-семантична система 211, 212, 262—278, 290, 339, 428
Лексико-семантичне поле 265—266, 269, 428
Лексико-семантичні категорії 205, 267
Лексичне значення 235, 237—238, 287, 428
Лінгвістика брехні 165
Лінгвістика тексту 160—162,428
Лінгвогенетичний метод 362, 428
Лінгвогеографія 16, 73, 78, 85, 237—238, 357, 428
Лінгводидактика 18, 368, 428
Лінгвосеміотика 168,169
Лінгвостатистика 395—397, 428
Логіко-граматичний синтаксис 260, 428
Логіко-психологічні прийоми 360
Логічний напрям 12, 28, 428
Локуція 163,429
Маркер 385,429
Математична лінгвістика 17, 429
Математична логіка 16, 34, 400, 429
Математичні методи 16, 394—402
Машинний переклад 17, 429
Менталінгвістика 50
Ментальні репрезентації 151, 429
Метамовна функція 178, 299, 300, 429
Метод глотохронології 349, 365, 429
Метод інтроспекції 126,128
Метод лінгвістичної географії 365—367, 429
Методи дослідження мови 148, 355—403
Методика безпосередніх складників 103,105,106, 373, 377—381, 429
Методика дослідження 357, 358
Методика фізіологічних реакцій 15, 391—392,429
Мова-еталон 368—369, 429
Мова й етнос 316—320
Мова й культура 111,115,117,119—120, 321—325
Мова й мислення 12, 47, 59—60,115,117,120,134,144,149,183—194
115,124,126,133,136,140,142,143, 351, 357, 363, 433
Порівняльно-історичний метод 24,44,59,67,81,144—145,362—365,366,433
Породжувальна граматика 23—24,105,107,110, 383, 433
Потенційна сема 387, 425, 433
Походження мови 141
Прагматика 164—165,175, 260, 433
Прагматичний синтаксис 253, 260, 434
Прагматична функція 178, 434
Празька лінгвістична школа 83, 92—96
Прамова 53, 54, 66,125, 362, 363, 365, 430, 434
Праформи 54, 55, 363, 365, 417, 434
Предикат 12, 434
Предикативи 247, 425, 434
Предикативність 250, 256, 434
Пресупозиція 161, 259, 434
Предметний покажчик
Привативні опозиції фонем 229, 230, 434
Прийом відносної хронології 364, 434
Прийом внутрішньої реконструкції 364, 434
Прийом зовнішньої реконструкції 364, 434
Прийом «слів і речей» 360, 434
Прийом субституції 374
Прийом тематичних груп 360, 434
Прийоми внутрішньої інтерпретації 360, 361, 434
Прийоми зовнішньої інтерпретації 360, 434
Прийоми міжрівневої інтерпретації 361,434
Прикладне мовознавство 9,18—20,133,434
Принцип конгеніальності 161,434
Приховані категорії 242, 435
Прогрес у розвитку мов 90,144, 351—354
Проміжні рівні мови 215—216, 279—296
Пропозиція 258, 435
Пропорційні опозиції фонем 229, 435
Прості універсали 371, 435
Прототип 150—151, 435
Профіль 154
Психолінгвістика 15, 63,115,133,161, 357,435
Психолінгвістичні методи 391—394, 435
Психологічний напрям 15, 51, 55—63, 298, 435
Пунктуація 18
Рема висловлення 260,435
Репрезентативна функція 178, 299, 435
Референт 170,175, 435
Референтна функція 299, 300, 435
Речення 68,134,179, 205, 250—261, 435
Речення і висловлення 205, 251—252
Речення і судження 24,188, 250, 360
Рівні мови 214—218, 435
Сандхі 23
Санкт-Петербурзька фонологічна школа 232
Сегментний рівень фонології 222
Сема 385—388,426, 436
Семантика 175,436
Семантична структура слова 269—273
Семантичний диференціал 393—394, 436
Семантичний множник 385, 436
Семіологія 169, 436
Семіотика 16,169, 436
Середня вибіркова частота 16
Сигматика 175
Сигніфікативна функція фонем 223,436
Силабема 222, 436
Силабоморфема 245, 436
Сильна позиція фонем 226—227, 436
Символічна функція 117, 304—313
Символічні мови 116
Синергетична теорія мови 166
Синкретизм 177, 436
Синоніми 177, 267—268, 436
Синонімія 177, 267, 269, 295
Синтагматика 215, 224, 226, 273—275, 339, 361, 436
Синтагматична методика 361
Предметний покажчик
Синтагматична омонімія 259
Синтагматичний синтаксис 249, 436
Синтагматичні відношення 212—213, 273—275, 436
Синтаксема 250, 436
Синтаксис 29, 243, 248—250, 436
Синтаксис речення 249
Синтаксис частин мови 248—249
Синтаксична типологія мов 370, 436
Синтаксичний рівень 215, 216, 248—250, 279, 285, 290
Синтаксичні категорії 241, 242
Синтактика 175, 436
Синтез 359
Синтетичні мови 116, 244, 369, 437
Синхронічне мовознавство 8, 87—88, 89,115, 437
Синхронічний словотвір 284, 437
Синхронія 48, 81, 87—88, 89, 90, 93—94,146,156, 207, 334. 366, 437
Сирконстанти 255, 258, 437
Система мови 62, 81, 83, 86, 89, 94,135,143,144, 207—213, 214, 218—
219, 344, 437
Системний контекст 274, 437
Ситуативний контекст 275, 437
Склад 179, 437
Складні універсалі! 371, 437
Слабка позиція фонем 226—227,437
Слово 179, 205, 244, 265, 437
Слово і поняття 188
Словозмінні категорії 241, 242, 437
Словосполучення 29, 68,134, 249, 250, 283, 437
Словотвір 283—290, 437
Словотвірна мотивація 285, 437
Словотвірна похідність 285—286, 437
Словотвірне гніздо 285, 286,437
Словотвірне (дериваційне) значення 285, 286—288, 438
Словотвірне правило 285, 286
Словотвірний ланцюжок 286, 438
Словотвірний проміжний рівень мови 216, 283—290, 438
Словотвірний тип (словотвірна модель) 288, 437,438
Словоформа 216, 243, 247, 250, 279, 438
Соціальна диференціація мови 82, 305—313
Соціальна солідарність 304—313
Соціальний символізм 304, 438
Соціолект 305, 306, 307, 311
Соціолінгвістика 13, 50, 63,115,130,161, 325—332, 438
Соціолінгвістичні методи 389—391, 438
Соціологічний напрям 73, 83—90, 438
Соціологічні прийоми 360
Соціофонетика 311
Споріднені мови 9, 43, 72, 362, 363. 366, 367, 368, 438
Спосіб словотвору 288—289, 438
Стадіальна теорія 45, 53,125,132, 438
Статистичні методи 395—399, 438
Статистичні універсали 371, 438
Стилостатистика 397—399, 438
Структура мови 92,135,143,144, 207, 213—218, 438
Структуралізм 83, 90, 91—105,123,146, 438
Структурна лінгвістика 133, 357
Предметний покажчик
Структурна схема речення 254—255, 256, 438
Структурний метод 372—373, 438
Структурний синтаксис 253, 439
Суб'єкт 12, 439
Субзнаковий рівень мови 179, 439
Узус 199, 440
Український мовно-інформаційний фонд 20
Універсальна граматика 22, 33, 440
Унілатеральна теорія знака 174, 440
Усічення 289, 440
Фатична функція 118,178, 299, 300, 440
Фігура 155—156, 441
Предметний покажчик
Філологія 14, 441
Фіналь 26
Флективні мови 45, 52, 53,116,125, 351, 369, 441, 442
Фон 155—156, 441
Абхазька 124,131
Адигейська 131
Азербайджанська 338
Албанська 11, 265, 338, 342 •
Алеутська 131
Алтайські 40
Англійська 11, 19, 33, 34, 41, 97, 116, 118, 119, 213, 223, 225, 226, 228, 229, 231, 238, 240, 241, 266, 274, 288, 289, 314, 317, 318, 319, 321, 323, 327, 328, 336, 337, 339, 340, 343, 368, 373, 374, 377, 378, 394, 400
Арабська 31, 78,137,315,328,339
Балтійські 240
Балто-слов'янські 42, 44
Банту 246
Баскська 42, 45, 71,124,131
Берберські 124
Білоруська 136,140, 228, 236, 314, 343
Біч-ламар 328
Болгарська 11, 78, 143, 160, 237, 240, 265, 266, 274, 319, 338, 342, 343
Бретонська 11
Бухарсько-єврейська 129
Вірменська 363
В'єтнамська 116, 370
Волапюк 330
Галльська 342
Германські 40, 42, 43, 78,137,160, 212, 237, 240, 331, 343
Готтентотська 124
Готська 11, 67,140
Гренландська 42
Грецька 11, 34, 36, 38, 41, 42, 44, 78, 331, 342
Грузинська 131
Давньогрецька 32,43,53,315,339, 340
Давньоєврейська 32, 34, 36, 38, 320
Давньоєгипетська 45
Давньоіндійська 23, 67, 351
Давньоруська 43, 315, 339, 346, 349, 350
Дагестанські 241
Датська 97
Дравідські 342
Дунганська 129
Евенкійська 338
Есперанто 314, 331
Естонська 338
Європейські 119,141, 362
Зулу 246
Іберійська 342, 343
Іберо-кавказькі 131, 241
Іврит 320
Ідо 331
Індіанські 45,115, 248
Індійські 343
Індоєвропейська (прамова) 54, 65,
359 Іранські 123 Індоєвропейські 14, 42, 43, 44, 52,
53, 55,67, 78, 83,131,132,140,
338, 351, 357 Інтерлінгва 331 Ісландська 42, 44, 315 Іспанська 33, 34, 78, 265, 318, 319,
321, 342 Італійська 33, 34, 40, 79, 265, 317,
Йума 248
Кабардино-черкеська 318 Каві 46
Кавказькі 71,123,124,131, 338 Казахська 129 Картвельські 124 Кельтські 44, 71, 342, 343 Китайська 45, 116, 129, 246, 247,
339, 340, 352, 363 Кіова 208
Комі-зирянська 338 Комі-перм'яцька 338 Корейська 129, 241, 247, 324, 339 Креольські 71
Латинська 11, ЗО, 34,41,42,44,52, 53, 315, 328, 331, 343, 362
Латиська 11, 38, 78, 338
Лезгинська 131
Литовська 11, 67, 79, 343
Лінгва-франка 328
Лінкос 332
Лома 208
Луганда 208
Македонська 143, 160, 237, 240, 319, 342
Малайська 266, 328
Малайсько-полінезійські 45
Покажчик мов
Молдавська 319
Монгольські 131
Мордовська 129, 338
Немепу131
Ненецька 241
Нівхська 131
Німецька 11, 33, 34, 41, 78, 79, 97, Ї14, 160, 212, 225, 226, 231, 236, 240, 241, 266, 274, 303, 304, 314, 317, 318, 319, 327, 335, 337, 338, 343, 344, 377, 394
Норвезька 315
Окциденталь 331
Оскоумбрська 78
Палеоазіатські 123,131
Палі 67
Перська 41, 42
Південноазіатські 141
Піджин-інгліш 328
Полінезійські 401
Польська 11, 38, 43, 44, 79, 143,
226, 236, 274, 277, 312, 364, 366
Португальська 328
Пракрит 23
Провансальська 40
Прусська 11
Ретороманська 317, 328
Романські 40,44,71,137,212,237, 240, 367
Російська 11, 12, 19, 78, 79, 129, 130, 133, 134, 135, 136, 141, 142, 143, 218, 224, 225. 226,
227, 228, 231, 236, 241, 263, 265, 266, 274, 284, 286, 293, 295, 312, 314, 315, 318, 321, 322, 323, 324, 328, 330, 335, 338, 340, 343, 344, 352, 364, 368, 376, 377, 388, 394, 400
Румунська 78, 319, 337, 338, 342,
Санскрит 23, 24, 41. 42, 45, 52, 53,
67,140, 327, 351, 362, 370 Семіто-хамітські 31, 45,132 Семітські 40, 78,116,124 Сербохорватська 11, 277, 318 Сербська 43,143, 274, 319, 342 Середньоверхньонімецька 114 Скандинавські 340 Словацька 265, 277
Словенська 143, 343
Слов'янські 36,37,40,43,44,59,62, 71, 78, 80, 137, 140, 141, 143, 145. 160, 212, 226, 237, 238, 240, 241, 242, 247, 248, 277, 331, 337, 364
Старослов'янська 36, 43, 44, 67, 315, 324, 364
Суахілі 328
Східнослов'янські 136, 346, 350
Таджицька 363
Тибетська 352
Тунгусо-маньчжурські 123, 338
Турецька 116,119, 338, 339, 342
Тюркські 123, 131, 132, 137, 240,
246, 338, 343
Угорська 71, 265, 266, 337, 338
Удмуртська 338
Узбецька 129
Українська 11,12,36,37,38,90,119, 124,136,137,138,139,140,141, 142,143,212,213,219,223,225, 226,227,228,229,231,236,237, 238,240,241,242,263,265,266, 274,308,314,315,318,320,321, 322,323,324,330,335,337,338, 340,344,345,350,364,366,367, 368,373,375, 392, 393,394,402
Урало-алтайські 83
Уральські 40, 78
Фінська 42, 338, 343
Фінно-угорські 78, 123, 132, 240, 338
Фламандська (нідерландська) 318, 328
Фракійська 43, 342
Французька 33, 34, 40, 78, 79,116, 225, 231, 240, 241, 312, 314, 315, 317, 318, 327, 328, 338,
339, 342, 343, 344, 366 Хамітські 71
Хетська 14, 84, 359 Хопі 118,119,120 Хорватська 38,143, 319, 342 Церковнослов'янська 37 Чеська 11, 38, 78, 79. 143. 223. 265, 274, 277, 303, 315, 337,
Чуваська 129 Чукотська 131 Якутська 338
Японська 45, 129, 223, 225, 241,
247, 321, 324, 363
Іменний покажчик
Абаєв В. 1.125,133
Абакумов С. І. 291
Абрамян Л. А. 133,175
Аванесов Р. І. 232
Аветян Е. Г. 183, 405
Аврорін В. О. 341, 405
Адамар Ж. 185,405
АдамецьП. 256, 405
Аделунг Й.-К. 40
Акішина А. 0.182
Акішина Т. Е. 182
Акуленко В. В. 139
Александров О. І. 79
Алефіренко М. Ф. 290,297, 405
Алпатов В. М. 26, 35—36, 39, 50,
69, 88, 91, 101, 110, 121, 122,
Амара 24
Амірова Т. О. 39, 50, 69, 91, 405 Андреєв М. Д. 51,133,198, 207,405 Аполлоній Діскол 29 Аппель К. Ю. 79
Апресян Ю. Д. 111, 278, 404, 405 Ардентов Б. П. 185, 405 Арістотель 27, 32,168,169 Арістарх Самофракійський 29 Арістофан 29 Арно А. 34, 35, 38,108 Арутюнов С. А. 313, 405 Арутюнова Н. Д. 153, 253, 262, 405 Арутюнян Ю. В. 313, 405 Архангельський В. Л. 290 Архілох 29
Арциховський А. В. 14 Асколі Г.-І. 64, 342 Ахманова О. С. 296, 405 Ахунзянов Е. М. 21, 171, 174, 185,
186, 405 Багряний І. 306, 312 Базилєв В. Н. 166,405 Баллі Ш. 84, 88, 89, 197, 251, 291,
310, 344, 393, 405 Баран Я. А. 291, 297, 405 Баранов А. М. 153,155, 405 Бардін І. П. 311 Барт Р. 306, 405 Бартолі М. 76, 77, 78, 343, 367 Басін Є. А. 304, 405 Бацевич Ф. С. 159,167, 405 Бевзенко С. П. 39,145, 405
Безпалько О. П. 138
Бекон Ф. 33
Беккер К. 57
Белл Р. Т. 333, 405
Бенвеніст Е. 185, 201, 217, 249, 299, 365, 405, 439
Бенеке Ф. 56
Бердяєв М. 320
Березін Ф. М. 9, 21, 39, 50, 69, 91, 110, 182, 193, 217, 220, 239, 244, 296, 300, 301, 332, 348, 354, 403, 405, 406
Беринда П. 37,138
Бернекер Е. 68
Бертоні Дж. 76
Бернштейн С. Б. 232
Бєлий О. 68
Бєліков В. І. 305, 306, 333, 405
Білецький А. О. 21,133,183, 403
Білецький-Носенко П. П. 138
Бірвіш М. 306, 414
Блакар Г. М. 310, 406
Блек М. 122, 406
Блок Б. 102
Блумфільд Л. 102, 103, 158, 174, 201,232,253,334,362,373,377
Боас Ф. 102,114,115,116, 325
Богдан Й. 68
Богородицький В. О. 79, 83,169, 365
Бодуен де Куртене І. О. 70, 79—83, 85, 88, 93, 124, 127, 129, 169, 195, 202, 207, 221, 232, 233, 310, 325, 334, 351, 372, 406
Бойчук М. К. 138
Бодцалетов В. Д. 333, 406
Бондарко Л. В. 129, 232
Бондарко О. В. 159,160, 261, 406
Бонфанте Дж. 76, 77
Бопп Ф. 41, 42, 44, 52, 63, 362
Борковський В. 1.14
Бреаль М. 64
Бройль Л. де 10
Брок О. 68
Броун Р. 310, 415
Бругман К. 64, 65, 84, 365
Брунер Дж. 146,147, 415
Брьондаль В. 96, 97, 201
Буайє П. 68
Бугге С. 64
Будагов Р. О. 218, 220,295,354,406
Бузук П. 0.137
Іменний покажчик
Буланін Л. Л. 232
Булаховськии Л. А. 133, 137, 139,
141—143, 145, 275, 291, 293,
347, 365, 406, 409 Булгарін Ф. В. 315 Булигіна Т. В. 153,164, 296, 406 Булич С. К. 79 Бутенко Н. П. 392 Бхартріхарі 24 Бюйссанс Е. 158,197 Бюлер К. 56,168,171, 299 Вайнрайх У. 253,313,333,354,406 Вайсгербер Л. 112,113,114,192 Вандрієс Ж. 89, 90, 310 Вараручі 24 Варрон М.-Т. ЗО Вартбург В. 343 Василевський С. 137,138 Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габзбург) 318 Васильєв Л. М. 278, 406 Вахек Й. 93, 325
Вежбицька А. 151,152,153,279,406 Вейль А. 261 Венкер Г. 366 Венцкович Р. М. 39, 51, 69, 91,122,
406 Вернер К. 64
Вєтров А. 0.174,183, 406 Виготський Л. С. 186,187,194, 406 Винницький В. М. 139 Винниченко В. К. 306 Виноградов В. В. 14,124,133—134,
248,264,291,293, 296,297,406 Виноградов В. О. 220, 406 Винокур Г. О. 220, 233, 288 Вихованець І. Р. 129,159, 261, 262,
406 Вітгенштейн Л. 12, 92,163 Владимиров П. В. 79 Волков А. Г. 183, 201, 406 ВортД. 253
Востоков О. X. 41, 43, 44, 362, 364 Вундт В. 15, 56, 58, 62 Вьоглін Ч. 104 Габеленц Г. фон дер 195 Гавранек Б. 93, 325 Гаврилюк О. Я. 306, 312 Гаджієв М. М. 133 Гайдеггер М. 7 Гак В. Г. 279, 406 Гамзатов Р. 332 Ганцов В. М. 137
Гар Р.-М. дю 180
Гардинер А. 168, 201, 204, 206, 253, 406
Гарвін П. 104
Гаркавець О. М. 139
Гартман П. 112
Гвоздєв О. М. 232
Гегель Г.-В.-Ф. 45, 46, 52, 73
Георгієв В. 342, 406
Геракліт 27
Гербарт Й.-Ф. 56
Гердер Й.-Г. 40,191, 369
Герман К. Ф. 367
Гесіод 29
Гете Й.-В. 45, 74
Гируцький А.-А. 69, 406
Пшар Е. 40
Гладкий М. Д. 137
Глінц Г. 112
Глісон Г. 105, 208, 244
Гнатюк В. М. 79
Гоголь М. В. 181, 317, 344
Головін Б. М. 9, 21, 110, 182, 193, 217, 220, 239, 244, 296, 300, 301, 314, 332, 336, 347, 348, 354, 357, 403, 404, 406
ГольдбергА. 149
Гольдин В. Є. 163
Гольц Г. 112
Гомер 29
Горбач О. 310_
Горецький П. Й. 137
Горєлов І. Н. 183,186,194, 406
Горнунг Б. В. 21, 406
Городенська К. Г. 297, 407
Городецький Б. Ю. 166, 407
Грайс Г. 162
Греймас А. 385
Греч М. І. 315
Грибоєдов О. С. 312
Грімм Я. 41, 43, 44—51, 63, 298, 362, 407
ГрінбергДж. 104, 370
Грінченко Б. Д. 141
Гроот А. де 255
Грунський М. К. 136,138,140
Гулига Є. В. 404, 407
Гумбольдт В. фон 44—51, 52,53,55, 56, 59, 63, 64, 73, 74, 76, 85, 107, 111, 112, 114, 115, 125, 168, 169, 185, 191, 194, 195, 297, 298, 317, 325, 334, 335, 351, 352, 369, 407
Іменний покажчик
Гумбольдт О. фон 45
Гуссерль Е. 92
Гухман М. М. 122, 220, 407
Даль В. І. 315, 318
Данеш Ф. 252. 253, 415
ДантеА.40,73,74,316
Дарвін Ч. 51, 52, 298, 351
Декарт Р. 33,34,106,109, 330, 369
Дельбрюк К. 64, 66, 365
Демокріт 27
Демський М. Т. 297, 407
Дем'янков В. 3.158,167, 407, 409
Денисова С. П. 279, 407
Десницька А. В. 133
Джекендофф Р. 149
Джонс У. 41
Джонсон М. 156,409, 415
Джоунз Д. 232
Дзендзелівський Й. 0.133,310,367
Димитрова Б. 317
Дік С.-К. 159
Діонісій Фракійський 29
Дірвен Р. 147
Діц Ф.-К. 44
Дмитрієвський О. О. 255
Докуліл М. 238, 253, 261, 289,407
Донат Елій ЗО, 32
Дорошевський В. 201
Достоєвський Ф. М. 180
Дурново М. М. 68,124
Духачек О. 264
Дюркгейм Е. 84, 304
Дюфріш-ДеженеттА. 221
Едмон Е. 366
Ендзелін Я. М. 133
Ейнштейн А. 185
Еліас Н. 311, 415
Есхіл 29
Євтушок О. М. 367
Єльмслев Л. 68,96, 97, 98, 99,100,
158, 197, 199, 200, 201, 202,
Єсперсен О. 79,189, 201, 206, 253,
261, 351, 352, 353, 407 Єрмоленко С. Я. 403,407 Жаботинська С. А. 153 Жилко Ф. Т. 233 Жильєрон Ж. 366 Жинкін Н. 1.190,194, 300, 407 Жирмунський В. М. 310, 325, 352,
Кодзасов С. В. 234, 408
Кодухов В. І. 69, 91, 111, 175, 182,
193, 213, 217, 218, 220, 296,
Коен А. 201
Колгушкін А. Н. 20, 408 Колшанський Г. В. 183, 194, 201,
Кондратов А. 183, 408 Кондрашов М. А. 39, 50,69,91,110,
122, 325, 408 Конт О. 84, 304 Коперник М. 84 Копиленко М. М. 297, 408 Корецький-Сатановський А. 38,138 Корольова А. В. 161, 409 Косеріу Е. 198, 200, 201, 206, 219,
220, 335, 354, 409 Косинка Г. М. 306 Космеда Т. А. 159, 405 Костомаров В. Г. 163 Коструба П. П. 233, 234, 409 Котелова Н. 3. 272 Котляревський І. П. 306 Котов Р. Г. 21, 409 Кочерган М. П. 183, 397, 409 Кравченко М. В. 297, 407 Краснов В. М. 304, 405 Кржижкова Г. 257 Кривнова О. Ф. 234, 408 Крижанич Ю. 40 Кримський А. Ю. 136,137,138,139,
145, 318,409 Крисін Л. П. 305, 306, 311, 333,
Кроче Б. 73, 74, 75, 76 Крушевський М. В. 79, 83, 88 Кубрякова О. С. 148,149,167,186,
279, 296, 297, 409 Кузнецов А. М. 404, 409 Кузнецов П. С. 232 Кузнецов С. Н. 333, 409 Кузнєцова Т. В. 307, 409 Кунін О. В. 290 Курило О. Б. 137,138, 233 Курилович Є. 84, 217, 282, 336,
359, 365, 439 Курціус Г. 84
Лабов В. 305, 326, 333, 415 Лайонз Дж. 279, 409 Лакофф Дж. 35,147,149,156,157,
409, 415
Лангакер Р. 149,154,157, 415
Лансло К. 34, 35, 38,108
ЛарінаЛ. 1.173
Ларцев В. Г. 145, 409
Лафарг П. 325
Лафонтен Ж. 73
Лацарус М. 56, 58, 65
Левицький В. В. 394, 409
Левінсон С. 164, 415
Лейбніц Г.-В. 33, 34, 330, 369
Леонтьєв О. М. 194, 409
Леонтьєв О. 0.133, 207, 300, 409
Лерх Е. 73
Лескін А. 64, 79, 84
Лесохін М. М. 404, 409
Лизанець П. М. 139, 367
Липинський В. 318
Лисиченко Л. А. 272, 409
Ліперовська Н. 137
Ліч Г.-Н. 164, 415
Ломоносов М. В. 174
Ломтєв Т. П. 174, 200, 205, 207,
208, 262, 409, 410 Лопе де Вега Ф. 73 Лосєв О. Ф. 174,183, 410 Лотце Г. 56
Лоя Я. В. 39, 50, 69, 91, 410 Лудольф Й. 40 Лузіна Л.-Г. 167, 409 Лук'яненков К. Ф. 404,409 Лурія О. Р. 20,133, 391, 410 Лю Си 26 Макаєв Е. А. 133 МакайонокА. Є. 273 Макаренко А. С. 180 Мак-Кормак 156, 410 Малеча Н. М. 137 Мальберг Б. 176 Мамудян М. 158 Манакін В. М. 369, 410 Марко Вовчок 318 Марр М. Я. 46,124—126,131,133,
325, 352, 357 Мартіне А. 81, 101, 158, 159, 201,
233, 235, 244, 255, 262, 283,
336, 337, 341, 346, 354, 410 Масенко Л. Т. 333, 410 Маслов Ю. С. 145,183, 407, 410 Матезіус В. 93, 95, 235, 252, 253,
261. 325, 410 Матусевич М. І. 232 Маяковський В. В. 275
Іменний покажчик
Мейє А. 42, 51, 79, 90, 310, 325, 336, 365, 410
Мейєр К. 264
Мейєр-Любке В. 70
Мейсман Ж. 330
Мельников Г. П. 202, 410
Мельничук О. С. 111, 133, 139, 143—145, 174, 201, 202, 207, 214, 220, 326, 365, 403, 410
Мерінгер Р. 70, 360
Мечковська Н. Б. 348, 410
Мещерський М. 0.14
Мєщанинов 1.1.131—132, 246, 370
Міккола Р. 70
Міклошич Ф. 44
Мілевський Т. 172, 415
Мінський М. 155, 410
Мкртчян Л. 323, 410
Мокієнко В. М. 297, 410
Монбоддо Дж. 191
Мороховський О. М. 220, 410
Морріс Ч. 168,169,175
Мукаржовський Я. 93
Мунен Ж. 158
Муравицька М. П. 393, 410
Мурко М. 70
Мух Р. 70
Мюллер М. 54,185, 297, 351
Найда Ю.-А. 103,104,105
Назарова Т. В. 367
Наконечний М. Ф. 137
Нарський І. С. 175
Нікітін М. В. 278, 410
Нікольський Л. Б. 333, 414
Німчинов К. Т. 137
Німчук В. В. 39, 410
Норман Б. Ю. 256
Носенко І. А. 404, 411
Ньютон 1.192
Огден Ч. 168
Огієнко 1.1.138
Оксар Е. 264
Ольховиков Б. А. 39, 50,69,91,405
Онацький Є. Д. 138
Осгуд Ч. 393
Остгоф Г. 64, 65, 84, 264
Остін Дж. 163,164,165, 414
Павлов І. П. 92,186,187
Падучева О. В. 262, 411
Пазухін Р. В. 300
ПайвіоА. 151
Пайк К.-Л. 103, 201, 377
Палемон К.-Р. ЗО
Паллас П. С. 40
Паніні 23, 24
Панкрац Ю. 167, 296, 409
Панов Є. Н. 183, 411
Панов М. В. 200, 233, 234, 311, 411
Панфілов В. 3.174,194, 300, 411
Парандовський Я. 317
Пап Ф. 396, 411
Паршин О. Б. 146,167, 411
Патанджалі 24
Пауль Г. 64,65,79,195,334,354,411
Педерсен X. 68
Перебийніс В. С. 133,139,233,234,
375, 399, 404, 411 Петерсон М. М. 68 Петличний І. 3. 233 Пещак М. М. 21, 411 Пєшковський О. М. 68,126,255,302 Пилинський М. М. 333, 411 Пименов А. В. 310, 411 Пізані В. 76, 203 Піндар 29
Піотровський Р. Г. 21,133,404,409 Пірс Ч. 168,169,171 Платон 27 Плотников Б. О. 278, 292, 396, 404,
411 Погодін М. П. 140, 315 Подолян І. Е. 122, 411 Покровський М. М. 68, 263 Поливанов Є. Д. 81, 82, 123, 124,
126, 129-131, 233, 291, 310.
Попова 3. Д. 174,179,186,187,199,
250, 278, 297, 300, 408, 411 Попович М. В. 183, 411 Поржезинський В. К. 68,124,169 Порціг В. 264 Поспєлов Д. А. 155, 411 Поспєлов М. С. 134 Постелус Г. 40 Потебня 0.0.15,49,55,56,58—62,
126, 169, 192, 194, 207, 238,
246, 262, 291, 297, 308, 318,
320, 333, 334, 352, 411, 412 Потьє В. 385 Почепцов Г. Г. 139, 299 Почепцов Г. Г. (мол.) 166,167, 412 Прісціан ЗО Прокопова Л. І. 233 Пушкін О. С. 180, 316, 397, 398
Іменний покажчик
Радевич-Винницький Я. 163, 318,
333, 408, 412 Радзієвська Т. В. 153,161,167,412 Радлов В. В. 79 Райнфельдер X. 73 Рамішвілі Г. В. 51, 412 Рапп М.-К. 54 Расін Ж. 73
Раск Р. 41, 42, 44, 63, 351, 362 Рассел Б. 12, 92, 96, 97 Рафаель С. 74 Рахіліна К. В. 153,158, 412 Ревзін 1.1.133 Ренуар Ф. 40 Реформатський О. О. 213, 232, 234,
244,281,296,298,300,368,412 Рильський М. Т. 142 Річардс А. 168 Рождественський Р. 275 Рождественський Ю. В. 39, 50, 69,
91, 405 Роже (Роджет) П.-М. 269 Рош Е. 150,151, 415 Рубінштейн С. Л. 186,194, 412 Руданський С. В. 306 Рудзка-Остін Б. 149 Ружичка Р. 253 Русанівський В. М. 21, 139, 145,
264, 278, 326, 333, 412 Русова С. 318
Сабалдир Г. 0.136,137,138,140 Сабурова І. Г. 166, 407 Савченко О. Н. 133 Сагані 31 Самійленко С. П. 39, 50,69,91,138,
408 Самчук У. 306 Сассеті Ф. 41 Сахарний Л. В. 133 Свадост Е. 331, 412 Свидницький А. П. 306, 308 Сводеш М. 349, 365, 397, 412 Селіванова О. 0.161,166, 412 Селіщев А. М. 124, 310 Семчинський С. В. 139, 193, 220,
234, 261, 278, 281, 290, 296,
332, 348, 352, 353, 354, 412 Сепір Е. 102, 115, 116, 117, 118,
121, 183, 191, 206, 232, 312,
321, 325, 370, 412 Сервантес М. 47, 316 Сергєєв В. М. 153
Серебренников Б. 0.133,183,193,
206, 220, 234, 261, 278, 332, 354, 403, 411, 412
Сеше А. 84,88,89,197,201,310,335 Сєченов І. М. 186, 412 Сидоров В. М. 124, 232—233 Симоненко В. А. 181 Синявський О. Н. 136,137, 233 Сібавейхі 31 Сінг Р. 298 Скалігер Ю.-Ц. 40 Скалічка В. 93, 95, 96, 244 Скляренко В. Г. 139 Скреліна Л. М. 354, 412 Славинецький Є. 38,138 Слюсарева Н. О. 91,159, 412 Смеричинський С. С. 137,138 СмерчкоА. А. 307, 412 Смирницький О. І. 133, 134—135,
199, 200, 201, 205, 264, 412 Смотрицький М. 37 Соболевський 0.1.140 Соколов О. М. 190,194, 413 Солнцев В. М. 174,183, 220, 413 Солодкий Н. Л. 137 Соломоник А. 183, 210, 413 Соммерфельт А. 336, 348 Соссюр Ф. де 42, 48, 70, 79, 81, 82,
83—89, 90, 91, 93, 96, 97, 99, 101, 112, 126, 168, 169, 175, 176, 186, 194, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 203, 204, 206,
207, 221, 249, 298, 334, 335, 359, 361, 372, 413
Софокл 29
Спіркін А. Г. 201
Старицький М. П. 306, 308
Стеннінг К. 147
Степанов Ю. С. 162, 164, 175, 183,
234, 400, 403, 413 Стернін І. А. 278, 411 Страленберг П.-Ю. 40 Сулима М. Ф. 137,138 Супрун А. Є. 10, 21, 176, 183, 193,
200, 206, 234, 261, 278, 296, 300, 332, 354, 411, 413
Сухотін О. М. 233
Сю Шень 25
Сьоренсен Г. 96
Тагієв М. Т. 294
Талмі Л. 149,155,156, 415
Тараненко І. Й. 138, 279
Іменний покажчик
Тараненко 0.0.21,264,346,412,413
Тарасов Є. Ф. 305, 413
Тводдел У. Ф. 232
Тейлор Дж. 149
Телія В. М. 297, 413
Теньєр Л. 252, 253, 255, 258
Тимченко Є. К. 137,138,139, 233
Тищенко К. М. 21,183, 413
Ткаченко Б. Д. 137
Ткаченко О. Б. 139,144,145, 413
Тогебю К. 96
Толстой Л. М. 306
Томпсен X. 147
Томсен В.-Л. 25, 50, 64, 69. 413
Томсон 0.1.186, 413
Торнб'єрнсон Т. 68
Тоцька Н. І. 233
Тредіаковський В. К. 363
Трейджер Дж.-Л. 102,103
Трір Й. 112,113, 264
Тромбетті А. 78
Трнка Б. 93
Трубачов О. М. 284
Трубецькой М. С. 93, 94, 95, 124,
200, 201, 222, 233. 234. 280,
296,310.339.342.370,385,413 Тютчев І. А. 60 Уайтхед А. 96, 97 Удовиченко Г. М. 39,50,69,91,110,
122, 413 Уебстер 319 Уеллз Р. 377 Ужевич І. 38,138 Уїтні В.-Д. 54, 64 Улашин Г. 280 Ульдалль Г. 96 Ульман К. X. 262 Уорф Б. 47,118,119,120,121,122,
191,192, 242, 325, 406 Успенський Б. А. 220, 414 Уфімцева А. А. 278,414 Ушаков Д. М. 68 Фабіан М. П. 163 Фант Г. 230 Фатер Й.-С. 40 Філін Ф. П. 133,135—136 Філлмор Ч. 149,155,156,157, 258,
415 Фінк Ф. 195 Фінкель О. М. 137 Фірузабаді аль 31 Фодор Дж. 151
Фоконьє Ж. 149 Фоменко Ю. В. 198 Форд М. 310, 415 Формановська Н. 1.163 Фортунатов П. Ф. 64,67—68,69,88,
93,126,169, 245, 249, 252, 365 Фосслер К. 73—76 Франко І. Я. 79 Франчук В. Ю. 69, 414 Франс А. 264 Фреге Г. 12 Фріз Ч.-К. 103,105 ФрінгсТ. 325
Фрумкіна Р. М. 151, 396, 414 Фьорс Дж. 201 ХаймсД.326,333,415 Халле М. 230 Харві Дж. 158 Харріс 3. 102, 103, 104, 105, 106,
Харцфельд X. 73 Хауген Е. 111, 414 Хемп Е.-П. 105 Хоккет Ч. 102,104, 201, 377 Хомський Н. 14, 35, 105, 106, 107,
108, 109, 146, 197, 201, 253,
256,259,275,289, 298,381,383 Хроленко О. Т. 21, 414 Царнке Ф. 64 Цезар Юлій 29 Цейс Й.-К. 44 Ципф Дж. 396 Цицерон 181 Чагішева В. І. 404,414 Чапленко В. 138 Ченкі А. 149 Чередниченко 0.1.139 Черемисіна М. 1.198,414 Черних П. Я. 352 Чесноков П. В. 122, 414 Четмен С. 377 Чікобава А. 201 Шайкевич А. Я. 39, 51, 69, 91.122,
406 Шанський М. М. 293 Шапіро А. Б. 233 Шарадзенідзе Т. С. 91, 414 Шафф А. 172 Шахматов О. О. 68, 133, 134, 137,
Шахнарович О. М. 133 Шведова Н. Ю. 253, 256, 257, 414
Іменний покажчик
Швейцер О. Д. 333, 414
Шевельов Ю. В. 138
Шевченко Т. Г. 138, 142, 306, 316,
331, 397 Шекспір В. 74, 316 Шеллінг Ф.-В. 46 Шендельс Є. І. 404, 407 Шенк Р. 155 Шепард Р.-Н. 415 Шиллер Й.-Ф. 45 Широков В. А. 21, 412 Широков О. С. 403, 414 Шишков О. С. 315 Шкловський В. Б. 129 Шкляр В. 312 ШкольникЛ. С. 305, 413 Шлегель А. 45, 369 Шлегель Ф. 41, 369 Шлейєр Й. 330 Шлейхер А. 14, 51, 52, 53, 54, 55,
57,63, 64,65, 79,144,185,297,
351, 363, 366, 440 Шмельов Д. М. 279, 414 Шмельов О. Д. 153 Шмідт В. 245, 366, 415 Шмідт Й. 54, 72, 78, 439
Шовгун Н. О. 309,414
Шоу Б. 180
Шпербер Г. 264
Шпітцер Л. 73
Штейнталь Г. 15,56—58,59.62,65,
195. 297 Штейнфельдт Е. О. 395 ШтелінгД.А.239,414 Штерн І. Б. 151, 414 Шумарова Н. П. 391,414 Шухардт Г. 71, 72. 76, 78, 79, 125,
Щерба Л. В. 82, 123, 126, 127—
129. 134, 186, 198, 200, 201,
206. 221, 232, 233, 246, 273,
409, 414 Яворська Г. М. 153 Якобі Ф.-Г. 46 Якобсон Р. 81, 82, 93, 95,124, 230,
233, 300, 385, 414 Яковлєв Н. Ф. 233 Якубинський Л. П. 325 Ян Сюн 26 Яска 24 Янін В.Л. 14 Ярцева В. М. 354, 404, 414
Кочерган М. П.
К-55 Загальне мовознавство: Підручник. Видання 2-ге,
виправлене і доповнене: — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 464 с. (Альма-матер)
І8ВМ 966-580-161-9
У підручнику розглянуто сутність, предмет, завдання, місце загального мовознавства у системі наук про мову, основні аспекти теорії мови: знакову природу, структуру мови, взаємозв'язок мови і мислення, співвідношення мови і мовлення, фонологічну, граматичну, лексико-семантичну її системи та проміжні рівні. Широко розкрито суспільну природу, суспільні функції мови, соціальну зумовленість мовних явищ, національно-етнічні особливості буття мови, а також методи і прийоми її наукового дослідження. Характерною особливістю другого видання підручника є висвітлення розвитку лінгвістичної думки від початків до XXI ст., утвердження мовознавства як науки, специфіки різноманітних лінгвістичних напрямів і шкіл, що домінували у минулі епохи, тих, що визначають обличчя сучасної мовознавчої науки.
Допоміжний апарат підручника охоплює іменний, предметний покажчики, покажчик мов, короткий словник лінгвістичних термінів.
Для студентів вищих навчальних закладів.
ББК81.Укр.
Навчальне видання
Серія «Альма-матер»
Заснована в 1999 році
КОЧЕРГАН Михайло Петрович
Загальне мовознавство
Підручник
Видання 2-ге, виправлене і доповнене
Спільний проект із видавництвом «Академвидав»
Редактор Г. А. Теремко Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор А. В. Мещеряк Комп'ютерна верстка В. П. Богуславця
Підписано до друку з оригінал-макета 10.02.2006.
Формат 84x108/32. Папір офс. № 1.
Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.
Ум.-друк. арк. 24,36. Ум. фарбовідб. 24,8-
Обл.-вид. арк. 27,0. Зам. 6-167.
Видавничий центр «Академія» 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63. Е-таі1: асасІетіа-рс@8уііопііпє.сот Свідоцтво: серія ДК № 555 від 03. 08. 2001 р.
ВАТ «Поліграфкнига»
03057, м. Київ, вул. Довженка, 3.
– Конец работы –
Используемые теги: Загальне, мовознавство0.045
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Загальне мовознавство
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов