рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Загальне мовознавство

Загальне мовознавство - раздел Образование, М. П. Кочерган Загальне Мов...

М. П. Кочерган

Загальне мовознавство

Видання 2-ге, виправлене і доповнене Видавничий центр «Академія» §§Ц 2006 ^^ Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих…

1.

Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна

Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства

Мова — один із найвизначніших божественно-людсь­ких витворів, універсальне надбання людства й універ­сальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя людсь­кого духа. І не дивно, що люди ще в давні часи заціка­вились мовою і створили про неї науку — мовознавство.

Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови св'ггу як її індивідуальних представників.

Отже, предметом мовознавства є мова як притаман­ний тільки людині засіб спілкування й окремі конк­ретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх вза­ємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними фено­менами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розви­тку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умо­вою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.

Мовознавство — одна з найдавніших і найрозгалу-женіших наук. Усі мовознавчі дослідження розподі­ляють між двома підрозділами цієї науки — конкрет­ним (частковим) і загальним мовознавством. Конк­ретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика,

Мовознавство як наука

Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі загального мовознавства, на дві гру­пи, розподіливши їх між власне загальним (у…

Мовознавство

і

Конкретне (часткове)

Загальне

Власне загальне

Теоретичне

Однак традиційно не розмежовують загальне й тео­ретичне мовознавство і всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві.

Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв'язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих мов, з часом входить до теорії загального мовознавства і, навпаки, кожне теоретичне досягнення використову­ється у практиці дослідження конкретних мов.

Існують й інші детальніші класифікації мовознав­чих дисциплін. Так, зокрема, в конкретному (частко­вому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахроніч-

Мовознавство як наука

Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мово­знавства (під останньою розуміють науку про… Курс загального мовознавства має підсумковий ха­рактер. Він узагальнює дані… Загальне мовознавство має не тільки велике пізна­вальне значення; воно позитивно впливає на методику викладання мовних…

Мовознавство як наука

Серед основних питань, які ставить і розв'язує за­гальне мовознавство, — питання про природу і сутність мови, її структуру, функціонування та… Місце мовознавства в системі наук Усі науки поділяють на природничі, предметом вив­чення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія, біологія,…

Мовознавство як наука

Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв'язки з гумані­тарними науками: історією, логікою, соціологією,… Зв'язок мовознавства з історією, як і з іншими на­уками, є обопільним. З… Особливо помітні зв'язки з історією в словниковому складі мови і в сфері та характері функціонування мови. Пор.: укр.…

Мовознавство як наука

Зв'язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умо­виводів, полягає в тому, що «проникнути» в… Логіка постійно впливала на формування науки про мову. Такі терміни, як… Тісний зв'язок має мовознавство із соціологією — наукою про закономірності й рушійні сили розвитку та

Мовознавство як наука

Прозорим є зв'язок мовознавства з літературо­знавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настіль­ки… Із природничих наук мовознавство пов'язане з біо­логією, анатомією,… Ще на початку XIX ст. представники порівняльно-історичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер, застосу­вали дарвінську…

Мовознавство як наука

Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для ви­вчення будови і функціонування мовного апарату лю­дини, а без знань фізіології (робота мозку,… Давню традицію взаємозв'язків засвідчують мово­знавство і психологія — наука… Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознав­ства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики…

Мовознавство як наука

Семіотика — наука про загальні властивості знаків і знакових систем — спирається на багато ідей і резуль­татів мовознавства, а мовознавству дає нові… Зв'язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її розділом, як акустика,… Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка пер­шою стала використовувати математичні методи для дослідження свого…

Мовознавство як наука

Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мово­знавства з кібернетикою — наукою, яка математично обґрунтовує закони, що керують діями живих… Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу — результат співпраці… Теорія інформації, або інформатика (її розгляда­ють то як самостійну науку, то як складову частину кібернетики),…

Прикладне мовознавство

Суттєвою особливістю сучасної науки загалом і мо­вознавства зокрема є прагнення до фундаментальних теоретичних досліджень. Водночас з теоретичним… Прикладна лінгвістика — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи… До традиційних проблем прикладної лінгвістики належать укладання словників, розробка алфавітів і систем письма,…

Мовознавство як наука

Однією з актуальних проблем прикладної лінгвіс­тики є проблема інформаційної служби, точніше проб­лема лінгвістичного забезпечення… Незважаючи на нерозв'язані питання і недоскона­лість сучасних програм, машина…

Мовознавство як наука

У нашій країні створено Український мовно-інфор­маційний фонд Національної академії наук, завданням якого є організація автоматизованої системи для… Дані лінгвістики застосовують також у військовій справі. Зокрема, створюється… Окреслені міждисциплінарні зв'язки мовознавства і деякі аспекти прикладної лінгвістики засвідчують значне зростання…

Запитання. Завдання

1.Що є предметом мовознавства? Визначте зміст і завдання курсу загального мовознавства.

2. Чим різняться конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мо­вознавство?

3. У чому полягає різниця між курсами загального мовознавства і вступу до мовознавства?

4. Охарактеризуйте зв'язки мовознавства з іншими суспільними і природничими науками.

5. Яка роль курсу загального мовознавства в підготовці вчителя-словесника?

Мовознавство як наука

Література Основна

Білецький А. О.Про мову і мовознавство. — К., 1996. — С. 11—18, 125—130,171—172.

Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 7—49, 279—292.

Звегинцев В. А.Очерки по общему язьїкознанию. — М., 1962. — С. 89—113.

Ахунзянов 3. М.Общее язьїкознание. — Казань, 1981. — С. 4—17.

Общееязьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 6—22.

Додаткова

Тищенко К. М.Загальна структура лінгвістичних знань // Мовознавс­тво. — 1989. — № 6. Горнунг Б. В.Место лингвистики в системе наук и использование в ней методов… Касевич В. Б.Проблема предмета язьїкознания // Вестник Ленин-град. ун-та. — 1974. — № 14. — Вьіп. 3.

2.

Історія мовознавства

2.1. Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

Багато мовознавців виникнення науки про мови датують 1660 роком — виходом «Універсальної грама­тики», інші — початком XIX ст. — появою порівняль­но-історичного мовознавства, визначаючи весь попе­редній період як «донаукове» мовознавство. Погодитися з цими твердженнями важко, оскільки чимало важли­вих проблем мовознавства (наприклад, походження мови, зв'язок мови з мисленням, зв'язок мовного знака зі зна­ченням, взаємовідношення логічних та граматичних категорій, виділення частин мови і членів речення та ін.) були предметом вивчення ще в далекому минулому.

У давньому мовознавстві виділяють чотири наукові традиції: давньоіндійську, давньокитайську, класич­ну, арабську.

Мовознавство в Давній Індії

Найдавнішою науковою традицією є давньоіндійсь­ка. Вона налічує 3000 років.

Виникнення давньоіндійського мовознавства зумов­лене суто практичними потребами. Із покоління до по­коління віками передавалися усним шляхом священні гімни (Веди). Згодом вони були зафіксовані писемно й увійшли до чотирьох збірників — Рігведа, Самаведа,

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

Яджурведа й Атхарваведа. Давні індуси вважали, що ці священні гімни є божественними і тому їх необхід­но оберігати від псування. Якщо ж не буде збережена смислова і формальна, тобто орфоепічна, точність, то це перешкоджатиме спілкуванню з Богом. Прагнучи зберегти точність Вед і забезпечити їх розуміння (не всі старі тексти Вед для індусів того часу були незрозу­мілими), а також намагаючись уберегти їх мову від впливу розмовних варіантів давньоіндійської мови (пракритів) і здійснюючи нормалізацію санскриту — літературної мови, яка функціонувала як жива мова до V ст. до н. є., а далі використовувалася тільки в релігійній сфері, давні індуси детально вивчали мовні явища і створили оригінальну й добре розвинуту лінг­вістичну науку. Уже в самих Ведах розглядаються де­які мовознавчі питання, зокрема питання фонетики, орфографії, граматики і лексики.

Давньоіндійське мовознавство першої половини IV — другої половини III ст. до н. є. досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного мовознавства в XIX ст.

Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Па­ніні (V—IV ст. до н. є.) — один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Вва­жають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запа­м'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр). Через декілька століть її було записано.

Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтак­сичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумо­вило введення ним понять фонеми та нульової морфе­ми, до чого європейське мовознавство прийшло лише наприкінці XIX ст.

Вихідною (початковою) одиницею мови Паніні вва­жав корінь, з якого з допомогою афіксів за правилами внутрішніх сандхі (поєднання морфем) утворюються сло­ва, а відтак за правилами зовнішніх сандхі (поєднання слів) — речення і тексти. Орієнтація на синтез зумовила розгляд мовних одиниць від нижчих до вищих. Цим, очевидно, зумовлена його зацікавленість коренями і за­кінченнями. З часом це було перенесено і в лексико­графію (див. далі про кореневий принцип побудови словників). Отже, його граматика нагадує ідеальну фор­малізовану схему і є породжувальною за своїм харак-

Історія мовознавства

тером (у норму входило те, що могло породжуватися на основі правил Паніні). Породжу вальний характер правил також пов'язаний з уявленням про мову як систему (в Європі про це заговорили не раніше XIX ст.).

Паніні вважають і родоначальником індійської діалектології (у своїй граматиці він звертає увагу на діалектні особливості Східної Індії), а також першим мовознавцем, який застосував зіставний метод (у бага­тьох випадках зіставляє санскрит із ведичною мовою). Граматика Паніні впродовж двох тисячоліть була зраз­ком опису класичного санскриту.

Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. є.), Вараручі (IIIабо IIст. до н. є.), Катьяяна (ІПст. до н. є.), Патанджалі ст. до н. є.), Бхартріхарі (V—VI ст. н. є.) розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чо­тири частини мови — ім'я, дієслово, прийменник і част­ку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків: називний, родовий, даваль­ний, знахідний, орудний, місцевий і аЬІаііуиз, але нази­вають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом. Слова ділять на склади. Складотворчим вважають голосний звук.

Давньоіндійські вчені започаткували ідею історич­ного розвитку мов і їх порівняльно-історичного вивчен­ня. Так, Вараручі вивчав пракрити й дійшов висновку, що вони постали з однієї мови — санскриту. Отже, він застосував порівняльно-історичний метод задовго до то­го, як його стали використовувати в Європі.

Мовознавці Давньої Індії також укладали словники. Ще в V ст. до н. є. Яска склав коментарі до Вед — пояс­нення незрозумілих слів. Однак найвідомішим словни­ком є словник Амари — «Амаракоша» (V ст. н. є.). Цей словник укладений за кореневим принципом, тобто в ньому наведено тільки корінь слова: иіФ «знати», іий-«штовхати»,рас- «варити», ЬНаг- «нести».

Давньоіндійські вчені не тільки описували мову, а й досліджували її філософські проблеми. Бхартріхарі вивчав співвідношення речення і судження (обчислю­вав трансформації одного судження, за яких будь-яке судження еквівалентне іншому з погляду логічного змісту), роль слова у мові (виділив слово як абстракт­ний інваріант, особливу духовну сутність, тобто як одиницю мови, і слово як конкретну одиницю мов­лення).

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

Датський мовознавець Вільгельм-Людвіг Томсен зазначав, що «висота, якої досягло мовознавство інду­сів, цілком виняткова, і до цієї висоти наука про мову в Європі не могла піднятися аж до XIX ст., та й то навчившись багато чого в індійців» [Томсен 1938: 10].

Давньокитайське мовознавство

У IIст. до н. є. було укладено перший ієрогліфіч­ний словник. Далі словникова робота стала провідною в китайському мовознавстві. Першим класиком китайського мовознавства вва­жають Сю Шеня (Іст. н. є.). Він… Специфіка китайського мовознавства в тому, що до II—IIIст. н. є. китайські вчені досліджували тільки значення й…

Зо

Історія мовознавства

Мовознавство Давнього Риму не залишило оригіна­льних праць. Римські мовознавці переповідали погля­ди давньогрецьких учених. Заслуговують уваги праця «Про латинську мову» Марка-Теренція Варрона (116— 27 рр. до н. є.), де описано граматичну систему латинсь­кої мови за давньогрецькими зразками, та підручник ла­тинської мови Квінтпа-Реммія Палемона (І ст. до н. є.), де вперше подано впорядковану латинську граматич­ну термінологію, яка стала основою термінології су­часного мовознавства. Пізніше з'являються два варіан­ти (поширений і скорочений) граматики латинської мови Елія Доната (прибл. 350 р. н. є.) і найповніша граматика латинської мови Прісціана (прибл. 526— 527 рр. н. є.). Обидва підручники майстерно написані й служили 1000 років (аж до середньовіччя) в Європі як зразкові граматики латинської мови. За їх взірцем створювали граматики живих європейських мов.

Внесок римських мовознавців у граматичну теорію полягає в тому, що вони вивели з частин мови член (ар­тикль), якого немає в латинській мові, ввели вигук, від­крили новий відмінок — аблятив і числівники поділи­ли на кількісні та порядкові. Вивчаючи ораторське мис­тецтво, вони глибоко досліджували і стилістику на всіх мовних рівнях (фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному, синтаксичному, а також на рівні тексту). Прикладом є підручник із красномовства «Іпзіііиііо огаїогіа» («Ораторські настанови») Марка-Фабія Квінті-ліана (прибл. 35 — 96 рр. н. є.).

Давнє арабське мовознавство

Арабське мовознавство досягло великих успіхів в епоху халіфату (VII—XII ст.). Халіфат був багатонаціо­нальною державою, в якій проживали перси, сирійці, греки, євреї та інші народи. Його територія охоплю­вала Аравію, Передню Азію, Північну Африку та Пі­ренейський півострів. Державна політика була спря­мована на арабізацію всіх народів, що населяли краї­ну. Цьому сприяла підтримувана державою релігія — магометанство (іслам).

Стимулом розвитку арабського мовознавства було тлумачення Корану (релігійного вчення, писаного чи укладеного Магометом у першій половині VII ст.) і бо­ротьба проти засмічення літературної мови.

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

Арабські вчені були ознайомлені з багатьма досягнен­нями індійських і грецьких філологів. Спираючись на ті досягнення, вони досліджували арабську мову і створили детальний опис її фонетики, морфології та лексики.

В арабському мовознавстві розрізняють п'ять шкіл: басрійську з центром у м. Басра (Месопотамія), куфій-ську з центром у м. Куф (Месопотамія), багдадську з центром у м. Багдад, андалузьку (в Іспанії) і єгипетсь-ко-сирійську. Найвідомішими є басрійська і куфійська школи.

Серед мовознавчих праць виділяється трактат «Аль-Кітаб» (у перекладі — * книга») басрійського граматис­та Сібавейхі (прибл. 753 — 796 рр.)- Це повна грамати­ка класичної арабської мови, в якій детально описано словозміну імені та дієслова, словотвір, фонетичні проце­си, що відбуваються при творенні різних граматичних форм, а також проаналізовано артикуляцію звуків та їх позиційні варіанти.

Арабські мовознавці розрізняли звук і букву, вияв­ляли факти невідповідності між звучанням і написан­ням. Услід за Арістотелем вони виділяли три частини мови: ім'я, дієслово, службові слова. Виявили специфіч­не для семіто-хамітських мов явище — внутрішню флексію. На початку X ст. в арабському мовознавстві остаточно сформувався мовознавчий поняттєвий апа­рат. Термінологія і граматичне вчення були приведені в систему. Вивчали арабські мовознавці й загальнотеоре­тичні питання, зокрема проблему походження мови.

Однак найбільших успіхів досягли араби в лекси­кографії. Вони уклали чимало багатотомних словни­ків, серед яких вирізняється двадцятитомний словник Сагані (1181—1252) і стотомний (за іншими джерела­ми, шістдесятитомний) словник аль Фірузабаді (1329— 1414) «Камус», що в перекладі означає «океан». Він був настільки популярним, що словом камус стали на­зивати словник узагалі. Аналіз арабських словників засвідчує надзвичайне захоплення їхніх творців сло­вом, лексичним багатством арабської мови. Так, до слів на позначення лева і меча наведено п'ятсот сино­німів, верблюда — тисяча. Один учений, виявивши чо­тириста синонімів до слова, що означає «біда», вигук­нув: «Імена бід самі по собі біда!»

Арабська лінгвістична традиція вплинула на серед­ньовічного тюрколога Махмуда аль Кашгарі (XI ст.), відомого в мовознавстві своєю оригінальною працею

Історія мовознавства

«Диван тюркських мов» (написана в 1073—1074 рр., опублікована у Стамбулі в 1912—1915 рр.), що є своєрід­ною енциклопедією тюркських мов (тут слово диван означає «зібрання»). У цій праці вперше застосовано порівняльний метод як науковий принцип досліджен­ня. За оцінкою російського мовознавця В. А. Звегінце-ва (1910—1988), «це виняткова за точністю опису й багатством зібраного матеріалу порівняльна граматика й лексикологія тюркських мов у повному розумінні цього слова, яка супроводиться численними даними з історії, фольклору, міфології та етнографії тюркських племен» [Звегинцев 1964: 21].

Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження

Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля вчених були спрямовані переважно на засвоєння ла­тинської спадщини. Із зародженням і становленням схоластичної логіки граматику розглядали як допо­міжну дисципліну, яка служить суто практичним потребам оволодіння читанням і письмом. Вивчення граматики було цілком підпорядковане логіці, визна­но логіко-граматичні ідеї Арістотеля. Граматику До-ната застосовували для тлумачення явищ інших мов. Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли євро­пейські вчені ширше і глибше ознайомились із праця­ми Арістотеля, граматика стає частиною філософії, ключем до розуміння природи людського мислення. Формується концепція філософської граматики, яка протиставляється практичній граматиці. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розме­жування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — мо­дуси існування, модуси поняття і модуси позначення. Основну увагу модистів було зосереджено на загаль­них способах позначення.

У XV—XVI ст., тобто в епоху Відродження з її культом Людини і Прекрасного, виникає зацікавлення культурними й науковими пошуками Давньої Греції, давньогрецькою мовою, згодом давньоєврейською, а та­кож живими національними мовами. Канонічні тексти Біблії почали перекладати з давньоєврейської (Старий

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

Заповіт) і давньогрецької (Новий Заповіт) на живі лі­тературні мови. З'являються граматики європейських мов — іспанської та італійської (XV ст.), французької, англійської, німецької (XVI ст.). В Італії, Іспанії, зго­дом у Франції та інших країнах Європи виникають академії, які досліджують мови з метою їх нормування. Водночас формуються самостійні мовознавчі традиції.

Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контак­там з різномовними країнами, що стимулювало укла­дання багатомовних словників. З'явилась ідея про мно­жинність мов і про можливість їх зіставного вивчення (дотепер мовознавці досліджували тільки свою мову). Іншими словами, закладалися основи зіставного ви­вчення мов, виявлення в них спільного й відмінного, що в свою чергу призвело до появи ідеї універсальної гра­матики.

У XVII ст. почалися пошуки універсальних влас­тивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реаль­них мов.

У царині філософії мови простежувалися три кон­цепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декар-та, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.

Френсіс Бекон (1561—1626) за основу своєї концеп­ції філософської граматики взяв принципи індуктив­ного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій бу­ли б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.

Рене Декарт (1596—1650) запропонував ідею ство­рення так званої філософської мови. Вона мала ввібра­ти таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у резуль­таті формальних операцій за певним алгоритмом ви­водити нові знання. На його думку, всі поняття можна звести до порівняно невеликої кількості елементарних одиниць, тобто далі неподільних ідей, які піддаються обчисленню. Подібно до того, як можна за один день навчитися будь-якою чужою мовою називати числа до безконечності, так можна сконструювати всі слова. Та­ка мова повинна мати спрощену граматику (один спо­сіб відмінювання, дієвідмінювання, побудови слів без будь-яких винятків), щоб пересічна людина могла шви­дко оволодіти нею.

Історія мовознавства

Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716) мав на

меті відшукати такий науковий метод, який дав би змогу збагнути сутність мислення і слугував би засо­бом наукового відкриття. Він виступив з ідеєю ство­рення універсальної символічної мови, близької до ло-гіко-філософських та математичних побудов. За основу цієї концепції взято тезу: всі складні ідеї є комбінація­ми простих. Ця мова, як проста система символів для вираження будь-якого знання, буде, на його думку, між­народною допоміжною мовою і служитиме знаряддям відкриття нових істин з уже відомих за певними фор­мальними правилами. Ідеї Лейбніца дали поштовх для розвитку символічної логіки і виявились корисними в математичній логіці та кібернетиці.

Мовознавство XVII ст. розвивалось двома шляха­ми — дедуктивним (створення універсальної грама­тики) та індуктивним (спроба виявити спільні влас­тивості наявних мов).

Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктив­ного підходів була «Всезагальна раціональна грамати­ка» (1660), відома як граматика Пор-Рояля французь­ких філософа й логіка Антуана Арно (1612—1694) і граматиста й логіка Клода Лансло(1615—1695). Це перша спроба науково осмислити структуру й функ­ціонування мови, показати єдність усіх мов, побудува­ти всеосяжну граматичну систему на основі узагаль­нення фактів конкретних мов.

Теоретичною основою граматики Пор-Рояля є філосо­фія Декарта. Побудована вона за двома принципами: всезагальність і раціональність. Автори виходили з ідеї існування спільної логічної основи мови, від якої кон­кретні мови відхиляються тією чи іншою мірою. Через те вони вважали, що положення їхньої універсальної теорії незмінні й можуть застосовуватися до будь-якої мови, тобто не залежать від місця і часу.

Звичайно, автори не могли проаналізувати всі мови, хоча назвою книжки заявили про свій намір «встанови­ти раціональні основи, спільні для всіх мов, і головні відмінності, які в них трапляються». Ними проаналізо­вано тільки грецьку, латинську, давньоєврейську, фран­цузьку, італійську, іспанську, англійську й німецьку мо­ви. Загалом ця праця — не зіставна, не порівняльна, а логіко-типологічна граматика, завдання якої зводили­ся до виявлення спільних мовних принципів і співвід­ношення між категоріями мови та мислення. Проте

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

вже сама ідея встановлення спільних властивостей людських мов була важливим кроком у розвитку лін­гвістичної думки.

У книжці багато оригінальних на той час ідей. Так, мова розглядається як знакова система, необмежена кі­лькість знаків якої породжується з обмеженої кількос­ті елементів — звукотипів (за сучасною терміноло­гією, фонем). Автори стверджують, що існують єдині фундаментальні правила функціонування граматичної структури. При цьому вони чітко розрізняють форма­льну і семантичну структуру речення (чого не розумі­ли лінгвісти навіть XIX і першої половини XX ст.). Більше того, вони дійшли до розуміння глибинних і поверхневих структур — положення, яке лише в наш час стали ефективно застосовувати в синтаксичних до­слідженнях. Відштовхуючись від поверхневих явищ, автори перейшли до опису глибинної семантики, яка не має прямих формальних відповідників. Так, речення Невидимий Бог створив видимий світ (в оригіналі це речення дане латинською мовою) складається з трьох суджень: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Ці судження є в нашій свідомості, але не виражені безпосередньо. Вартим уваги є положення про синонімію мовних виразів, один із яких є основ­ним, а інші — його варіантами. Як стверджує амери­канський мовознавець, засновник трансформаційно-породжувальної граматики Н. Хомський, ця думка є аналогом сучасної ідеї трансформаційних правил.

Отже, Арно і Лансло в XVII ст. виявили те, до чого прийшли лінгвісти лише наприкінці XX ст. їхня заслу­га в тому, що вони порушили кардинальні теоретичні проблеми, важливі як для загальної теорії мови, так і для пізнання співвідношення між категоріями мислен­ня та мови і для осягнення розумом механізмів, які керують моделями мовленнєвого акту.

З XVIII до початку XIX ст. граматика Пор-Рояля була дуже популярною. І лише з виникненням порів­няльно-історичного методу вона зазнала нищівної кри­тики. Нове зацікавлення нею з'явилося в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський назвав Арно і Лансло своїми попе­редниками (у питанні про спільні для всіх мов «струк­тури думки»). За висловом сучасного американського мовознавця Дж. Лакоффа, «стара граматика, яка довго мала погану репутацію серед лінгвістів, недавно поно­вила свій престиж, що мала у свій час» (цит. за [Алпа-

Історія мовознавства

тов 1998: 51]). Деякі фахівці вважають, що саме з цієї граматики бере початок наукове дослідження мови й зародження загального мовознавства. З таким твер­дженням можна не погодитися, однак ніхто не запере­чить, що положення про мовний універсалізм і мовні універсали є одними з найсуттєвіших у сучасному мо­вознавстві.

Українське мовознавство XI — XVIII ст.

Початки українського мовознавства сягають періо­ду Київської Русі. У «Повісті минулих літ» ідеться про те, що наші предки цікавилися і загальнотеоретич­ними питаннями мовознавства (походженням мови і слов'янської мови зокрема, спорідненістю слов'янської мови з іншими, етимологією етнонімів поляни, бужани, полочани, древляни тощо), і прикладними (тлумачення запозичених грецьких і староєврейських слів). Є непо­одинокі пояснення незрозумілих слів в одній із найда­вніших пам'яток — Ізборнику Святослава (1073).

У давньоруський період з'явилися перші азбуков-ники — невеличкі словнички. Серед них «О именіх'ь и глемьіхть жидовьскьімь кхзьіктьмь» та «Р£чь жидовьс-каго кхзьїка, преложена на роускоую», в яких тлума­чаться біблійні власні імена осіб і топоніми, незрозу­мілі старослов'янські слова, а також розкривається символічний зміст деяких лексем. Це заклало фунда­мент, на якому згодом були створені солідні граматич­ні й лексикографічні праці.

Приблизно 1581-им роком датується перший цер­ковнослов'янсько-український рукописний словник невідомого автора «Лексись сь толкованіемть словенс-кихт> словь просто», в якому пояснено тодішньою укра­їнською мовою 896 церковнослов'янських слів. У 1596 р. в м. Вільно опубліковано «Граматіку словенску, совер-іпеннаго искуства осми частій слова» Лаврентія Зиза-нія (Тустановського) (60-ті роки XVI ст. — 1634) — першу слов'янську граматику східних слов'ян. У цьо­му ж році у Вільні було видано і перший друкова­ний словник Л. Зизанія «Лексись, Сир^чь Рєчєнїа, ВькраттьцЬ собран(т>)ньі и из слове(н)скаго язьїка на простьі(й) рускі(й) діалє(к)ті> истол(,ь)кованьі», який містить 1061 церковнослов'янське слово, перекладене українською мовою (абіє зараз, алчу исти хочу,

Історія лінгвістичної думки до XIX ст.

мєсть помста, свідитель св£докт>, юноша паро-бок7> тощо). За своїм типом — це диференційний сло­вник: у ньому наведено тільки такі слова, які в церко­внослов'янській і українській мовах не збігаються.

У 1619 р. у м. Ев'ї (коло Вільна) вийшла друком «Грамматіки Словєнскиа правилноє Сунтаґма» Ме-летія Смотрицького (ймовірно, 1577—1633) — найвизначніша граматична праця українського се­редньовіччя, яка служила майже 200 років підручни­ком церковнослов'янської мови і була зразком для створення подібних праць у наступний період. Скла­дається з чотирьох частин: орфографії, просодії, ети­мології (морфології) і синтаксису. У ній виділено ві­сім частин мови: ім'я, займенник, дієслово, дієприк­метник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Смотрицький уперше відокремив церковнослов'янсь­ку мову від живих слов'янських мов, виокремив ви­гук як частину мови, місцевий відмінок, а до українсь­кої графіки ввів букву ґ. Він оригінальний теоретик, який не мав собі рівних у слов'янському світі аж до другої половини XVIII ст. Його граматика вплинула на розвиток граматичної думки в Росії («Российская грамматика» М. Ломоносова), Сербії, Хорватії, Болга­рії, Румунії. Завдяки Смотрицькому українське мо­вознавство стало відомим чи не в усій Європі. Його по праву вважають основоположником української славі­стики.

У 1627 р. в Києві видруковано найвизначнішу лек­сикографічну працю українського середньовіччя — «Лексіконь славеноросскій и именть тлькованіє» Пам-ва Беринди (між 1555 і 1560 — 1632). У цій оригіналь­ній, самобутній праці 6982 книжнослов'янські та іншо­мовні слова пояснено відповідниками української мови, часто декількома синонімами (у словнику налі­чується 1400 синонімів). Це одне з найбільших зібрань української лексики кінця XVI — початку XVII ст. У словнику використано всі основні засоби лексикогра­фічного опрацювання матеріалу: паспортизація реєст­рових слів, ремарки (переносне, образне, метафора), ілюстрації, фразеологізми з реєстровими словами, від­силання до інших слів, етимологічні довідки. Словник Памва Беринди відіграв істотну роль у розвитку укра­їнської і зарубіжної лексикографії.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVII ст. було створено латинсько-слов'янський словник «Лек-

Історія мовознавства

сикон латинській» Єпіфанія Славинецького (кін. XVI ст. — 1675), який дійшов до нас у багатьох спи­сках і був опублікований у 1973 р. Це найбільша лексикографічна праця староукраїнського періоду, справжня скарбниця церковнослов'янської і старо­української лексики: в ній 27 000 латинських слів перекладено церковнослов'янськими словами, а за відсутності церковнослов'янських відповідників — українськими.

У середині XVII ст. з'явилися граматичні й лексико­графічні праці з власне української мови. До них нале­жать «Синоніма славеноросская» невідомого автора, що являє собою зворотну переробку «Лексікона...» Памва Беринди, «Лексикон словено-латинскій» Єпіфанія Сла­винецького й Арсенія Корецького-Сатановського, а та­кож «Граматика словенська» Івана Ужевича, написана латинською мовою й відома у двох рукописних варі­антах (паризькому — 1643 р. й арраському — 1645 р.). У 1970 р. її було опубліковано в Києві. У ній описано систему української мови середини XVII ст. Факти української мови порівнюються з відповідними яви­щами польської, чеської, хорватської, латинської, грець­кої, староєврейської. Відчувається прагнення автора створити працю про абстрактну слов'янську грама­тичну систему (на зразок того, що пізніше здійснили А. Арно й К. Лансло). В історію мовознавства Ужевич увійшов як учений, котрий перший науково описав українську мову.

Отже, українська лінгвістична думка XI—XVIII ст. не відставала від європейської, а українська лексико­графія була однією з найрозвинутіших у Європі.

Запитання. Завдання

1.Чим зумовлене виникнення мовознавства в Давній Індії, Дав­ньому Китаї, Давній Греції та Римі?

2. Назвіть спільне і відмінне в лінгвістичних традиціях Давньої Ін­дії, Давнього Китаю і Давньої Греції.

3. Які питання мовознавства досліджували давньоіндійські, дав­ньокитайські й давньогрецькі вчені? Які з порушених ними проблем є актуальними й нині?

4. У чому полягає специфіка давнього арабського мовознавства?

5. Охарактеризуйте стан лінгвістичної думки Західної Європи в се­редні віки.

Зародження порівняльно-історичного мовознавства

6. Яка роль Ф. Бекона, Г.-В. Лейбніца іР. Декарта в розвитку лінгві­стичних ідей?

7. Розкрийте значення в історії мовознавства граматики Пор-Рояля. Чому її називають універсальною іраціональною?

8. Назвіть основні здобути українського мовознавства XI—XVIII ст.

Література

Основна

Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгві­стичної думки. — К., 1985. — С. 6—53.

Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 3-31.

Алпатов В. М.История лингвистических учений. — М, 1998. — С. 11—53.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 32—256.

БерезинФ. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 6—31.

УдовиченкоГ. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 8—18.

Додаткова

ЗвегинцевВ. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М.,1964. — Ч. І.— С. 7—27. Венцкович Р. М., Шайкевич А. Я.История язьїкознания. — М., 1974. — Вьіп. І. —… ЛояЯ. В. История лингвистических учений. — М., 1968. — С. 5—36.

Запитання. Завдання

1.Сформулюйте основні передумови виникнення порівняльно-історичного мовознавства.

2. Назвіть основоположників порівняльно-історичного мовознав­ства і розкрийте їх внесок у порівняльно-історичне мовознавство.

3. Які основні положення лінгвістичної концепції В. Гумбольдта? Чому його вважають основоположником загального мовознавства?

4. Розкрийте значення вчення Гумбольдта для сучасного мово­знавства. Які положення його вчення знайшли свій розвиток у різних напрямах сучасної лінгвістики?

Література

Основна

Ковалик1.1., СамійленкоС. П. Загальне мовознавство: Історія лінгві­стичної думки. — К., 1985. — С. 53—91.

Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К.Д980. — С. 19—43.

Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 32—56.

АлпатовВ. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 54—77.

Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1964. — С. 28—104.

Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1975. — С. 31—63.

Додаткова

Томсен В. История язьїкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79. Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по ис-тории… ЛояЯ. В. История лингвистических учений. — М., 1963. — С. 36—56.

Греко-

італо- італо-

кельтська кельтська^

Арю-греко-

італо-

Кельтська

Рис. і. Схема родовідного дерева за А. Шлейхером

німецька

Литовська

слов'янська

Кельтська

італійська

Албанська

Грецька

індійська Історія мовознавства Сама схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації використовують і нині. Тепер теорію родо­відного дерева…

Молодограматизм

1) початковий, пов'язаний із діяльністю Боппа, Грім-ма, Раска та Гумбольдта, який отримав назву роман­тичного; 2) натуралістичний, пов'язаний з ученням Шлейхе-ра та його послідовників; 3) молодограматичний, що виник у 70-ті роки XIX ст. На перших двох етапах досліджувалися глобальні

Запитання. Завдання

1.Чим зумовлене виникнення натуралістичного напряму в мово­знавстві?

2. Які основні ідеї натуралістичної теорії А. Шлейхера? Оцініть їх з позиції сучасного мовознавства.

3. Сформулюйте основні теоретичні положення психологізму. Ви­значте їх сильні й слабкі сторони.

4. Назвіть основні положення вчення О. Потебні. Розкрийте зна­чення праць О. Потебні й місце очоленої ним Харківської лінгвістичної школи в історії вітчизняного й світового мовознавства.

5. У чому полягають заслуги мол одо гра мати з му? Чим зумовлені слабкі сторони молодограматичного напряму?

6. Які питання мовознавства порушив П. Фортунатов? Чим відрізняєть­ся Московська лінгвістична школа від інших шкіл другої половини XIX ст.?

Література

Основна

Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 43—77. Алпатов В. М.История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 78—107. Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 68—133.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте мовознавчі напрями, які з'явилися наприкінці XIX — на початку XX ст.

2. Вкажіть спільне і відмінне в мовознавчих концепціях Школи «слів і речей», Школи естетичного ідеалізму й неолінгвістики.

3. Охарактеризуйте основні наукові відкриття І. Бодуена де Курте-не. Які специфічні риси Казанської лінгвістичної школи?

Структуралізм і генеративізм

4. Які проблеми мовознавства порушено в«Курсі загальної лінгвіс­тики» Ф. де Соссюра? У чому полягає новизна теорії Ф. де Соссюра та його вплив на розвиток мовознавства у XX ст.? Чому Ф. деСоссюра вва­жають основоположником структуралізму?

Література

Основна

Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгві­стичної думки. — К.г 1985. — С. 168—214.

Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 77—130.

Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М, 1998.—С. 108—149.

Березин Ф. М.История лингвистических учений. — М., 1984.—С. 133—189.

Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1964. — Ч. 1. — С. 263—464.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 478—540.

Додаткова

Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 76—81, 95—105. ЛояЯ. В. История лингвистических учений. — М., 1968. — С. 113—140. Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 56—65,70—78.

Запитання. Завдання

1. Чим зумовлена поява структуралізму?

2. Вкажіть основні ознаки структуралізму.

3. Назвіть структуралістські школи. Чим вони різняться між собою?

4. Чому Празьку лінгвістичну школу називають школою функціо­нальної лінгвістики, американський структуралізм — дескриптивізмом, а датський — глосематикою?

5. Які достоїнства і недоліки структуралізму?

6. Розкрийте суть генеративної лінгвістики. Що нового вніс у тео­рію мовознавства Н. Хомський? Який вплив мала його теорія на пода­льший розвиток мовознавства?

Література

Основна

Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 167—209,309—323.

Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984. — С. 189—251.

Удовиченко Г, М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 131—154.

Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 117—162.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 308—344.

Неогумбольдтіанство

Додаткова

Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1960. — Ч.2. Апресян Ю. Д.Идеи и методьі современной структурной лингвисти-ки. — М.,… Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 5—45, 82—157.

Запитання. Завдання

1.Які історичні й методологічні основи неогумбольдтіанства?

2. Назвіть різновиди неогумбольдтіанства. У чому їхня своєрідність?

3. Охарактеризуйте концепцію Л. Вайсгербера. З чим не можна по­годитися в цій концепції?

4. У чому суть гіпотези лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа? Роз­крийте її сильні й слабкі сторони.

Література

Основна

Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С. 160—168.

Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С. 210—226.

Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 163—168.

Венцкович Р. М., Шайкевич А. Я.История язьїкознания. — М., 1974. — Вьіп. 4. — С. 109—151.

Додаткова

Кибрик А. Е.Сепир и современное язьїкознание // Сепир 3. Избран-ньіе трудьі по язьїкознанию и культурологии. — М., 1993.

Звегинцев В. А.Теоретико-лингвистические предпосьілки гипотезьі Сепира-Уорфа // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.

Блзк М. Лингвистическая относительность (Теоретические воззрения Беджамена Л. Уорфа) // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.

Национальньїй язьік и национальная культура. — М., 1978.

Гухман М. М. Лингвистическая теория Л. Вайсгербера // Вопросьі тео-рии язьїка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961.

Чесноков П. б. Неогумбольдтианство // Философские основи зару-бежньїх направлений в язьїкознании. — М., 1977.

Подолян І. Е.Ідея лінгвальної відносності в сучасному науковому кон­тексті // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2001. — Т. 4. — № 2.

Мовознавство в СРСР

Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно… Мовознавство 20—40-х років XX ст. Після жовтневого перевороту радянське мовознав­ство продовжувало розвивати традиції, які було закла­дено в Росії у…

Мовознавство в СРСР

«Нове вчення про мову» — це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку мов, ПІухардта про схрещування мов, філософів XVII—XVIII… Основні положення «нового вчення про мову» такі: 1)мова є надбудовою над базисом, тому має, як будь-яка інша надбудова (релігія, мистецтво, літерату­ра тощо), класовий…

Мовознавство в СРСР

Лев Володимирович Щерба (1880—1944) — видат­ний теоретик мови, фонетист, лексиколог, лексикограф, граматист і методист. Закінчив у 1898 р. гімназію… Свою фонологічну теорію він виклав у працях «Ро­сійські голосні в кількісному… У праці «Про частини мови в російській мові» (1928) Щерба викладає власне розуміння частин мо­ви. Заперечує формальний…

Мовознавство в СРСР

Що стосується розрізнення активної й пасивної граматики, то під ними Щерба розуміє два різні підходи до її вивчення. Пасивною граматикою є такий… Починаючи з 60-х років XX ст. лінгвісти прислуха­лися до порад ученого. Саме… Євген Дмитрович Поливанов (1891—1938) — один із найвидатніших мовознавців 20 — 30-х років XX ст. Це, за висловом…

Мовознавство в СРСР

Іван Іванович Мєщанинов (1883—1967). Йому належить особливе місце у мовознавстві 20—40-х ро­ків. Хоч він був марристом, однак неординарний та­лант… У сучасному мовознавчому світі Мєщанинов зна­ний як творець знаменитої… У пасивному типі мов, до якого належать інкор­поруючі мови (алеутська, чукотська, нівхська, індіан­ська мова немепу),…

Мовознавство в СРСР

Після дискусії 1950 р., на якій було піддано кри­тиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство змінило… Ситуація змінилася в другій половині 50-х років, у період «хрущовської… Віктор Володимирович Виноградов (1895—1969) — видатний російський мовознавець, учень О. О. Шахма-това. З 1950 до 1954…

Мовознавство в СРСР

Смирницький оновив і теорію слова. Слово, вва^кає вчений, є одночасно одиницею лексики і граматики, бо в ньому переплетені лексичні й граматичні… Федот Петрович Філій (1908—1982) — дослід­ник історії російської мови, проблем… У «Нарисах із теорії мовознавства» (1982) учений акцентує на необхідності системного підходу до вивчен­ня мовних…

Мовознавство в СРСР

Крім української, досліджують інші слов'янські мови, а також германські, романські, тюркські й араб­ську мови (помітним явищем не тільки в… На початку 30-х років інтенсивний розвиток україн­ського мовознавства було… Автори замовлених і часом не зі своєї волі написа­них статей вдавалися до далеко не наукової лексики і

Мовознавство в СРСР

Із «хрущовською відлигою» 60-х років посилилася увага мовознавців до культури української мови (з 1967 р. став виходити міжвідомчий збірник… Важливими подіями в українському мовознавстві 70—80-х років є вихід «Словника… Найвидатнішими постатями українського мовознавст­ва 20—80-х років є А. Кримський, М. Грунський, М. Ка-линович, Є.…

Мовознавство в СРСР

Євген Костянтинович Тимченко(1866—1948) — один із організаторів Української академії наук, її дійс­ний член із 1919 р., член-кореспондент АН СРСР з… Чи не найбільше відомий Тимченко як лексико­граф. Він є співавтором і… Леонід Арсенійович Булаховський(1888—1961) — видатний мовознавець, спеціаліст з українського, росій­ського,…

Мовознавство в СРСР

У двотомній праці «Російська літературна мова пер­шої половини XIX століття» (1941) досліджено стиліс­тичні засоби (лексичні, фонетичні,… Булаховський досліджував й інші слов'янські мови: польську, чеську,… Олександр Савич Мельничук (1921—1997) — ака­демік АН України, член-кореспондент АН СРСР, видат­ний теоретик…

Запитання. Завдання

2. Дайте критичну оцінку «Нового вчення про мову» М. Я. Марра. 3. Що нового внесли вмовознавство 0. М. Пєшковський, Л. В. Щер-ба, Є. Д.… 4. Як розвивалося українське мовознавство вСРСР? Назвіть ре­пресованих українських мовознавців.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте загальну ситуацію в сучасному мовознавстві.

2. Назвіть напрями, які розвиваються в мовознавстві нашого часу.

3. Які проблеми порушила когнітивна лінгвістика? Які її перспек­тиви?

4. Які праці з функціональної лінгвістики, лінгвістики тексту і кому­нікативної лінгвістики з'явились останнім часом? Які оригінальні ідеї вони містять?

5. Розкрийте суть синергетичної теорії мови.

Література

Основна

Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. — К., 1999. Язьік и наука конца 20 века. — М., 1995. Лингвистические исследования в конце XX в. — М., 2000.

Мовознавство на сучасному етапі

Додаткова

Паршин П. Б.Теоретические перевороти и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. язьїкознания. — 1996. — № 2.

Кубрякова Е. С.Начальньїе зтапьі становлення когнитивизма: линг-вистика — психология — когнитивная наука // Вопр. язьїкознания. — 1994. — № 4.

Касевич В. Б.О когнитивной лингвистике // Общее язьїкознание и теория грамматики. — СПб., 1998.

Бацевич Ф. С.Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

Почепцов Г. Г.Теорія комунікації. — К., 1999.

Радзієвська Т. В.Текст як засіб комунікації. — К., 1998.

Новоев зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — Вьіп. 16.

Новоев зарубежной лингвистике. Когнитивньїе аспектьі язьїка. — М., 1988. — Вьіп. 23.

Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г.Крат-кий словарь когнитивньїхтерминов. — М., 1996.

3.

Теорія мови

3.1. Знакова природа мови

Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни — лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.

Поняття про знак і знакову систему мови

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві­ті знаків. Дзвінок будильника вранці — сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора — знак забо­рони переходити вулицю, зелений — знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку — знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро­шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски

Знакова природа мови

на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако­вих систем у нашому повсякденному житті.

Однією із знакових систем є мова. Про її знако­вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре­ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо — знак пер­ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама­тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компа-ративістів — В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос­лідженнях цих учених не отримав спеціального лін­гвістичного визначення.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус­пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни­ми методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража­ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу­кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор­мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]. Ми назвали б її семіо-логія».

Така наука виникла і отримала назву «семіотика».

Семіотика (від грец. зетеіоп «знак*)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ­ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміо-тпики.

Основним поняттям семіотики є знак.

Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Теорія мови

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази­вається денотатом або референтом); 3) непов'яза­ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз­ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор­мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро­зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає * небезпечна дорога», в шаховій грі — «цікавий хід», у математиці — «факто­ріал», у пунктуації — «знак оклику». Червоне світло са­ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі — червоний, жовтий, зелений ко­льори — воно має певне значення. Кивок головою звер­ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар — «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис­темою знак неможливий.

Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них — класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк­том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на зна-ки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) — знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під­став, бо вони не відповідають наведеному вище визна­ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копїі — відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо.

Знакова природа мови

Знаки-символи — знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного… Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки.… Знаки-сигнали і знаки-символи — штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни­ка та адресата…

Знаки

природні

Симптоми

Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира­ється на їх функцію і структуру, польського мовознав­ця Т. Мілевського.   …

Знакова природа мови

З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові,… Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно… Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно…

Структура знака

Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою оди­ницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі фі­лософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Рєзников, А. О. Вєтров, В. 3. Панфілов, А. А. Зі­нов'єв, О.Ф. Лосєв, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак — це тільки «час­тинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення — факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця

Знакова природа мови

Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В. А. Звегінцев, В. І. Ко­ду хов та ін.) розглядають знак як… Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він (знак) буде… Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

Знакова природа мови

б) один експонент (позначувальне) може мати де­кілька позначуваних, тобто тут існують відношення одне — декілька і декілька — одне (явища полісемії,… в) позначувальне і позначуване характеризуються автономністю розвитку. План… Непаралельність плану вираження і плану змісту отримала в мовознавстві назву асиметричного дуалізму мовного знака…

Знакова природа мови

Слово — двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції, через що є підстави саме слово вважа­ти мовним знаком. Речення не є знаком, бо складається зі знаків і нале­жить до рівня структур. … Оскільки слова комунікативну функцію викону­ють у реченні, точніше у висловленні, то дехто схиль­ний думати, що…

Знакова природа мови

Глибоке смислове навантаження в мовленні мають паузи. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інфор­мація слухачам поступає. Невипадково Цицерон… Не жартуй наді мною, будь ласка, І говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна… Згадаймо ще знамениту німу сцену в «Ревізорі» Ми­коли Гоголя. Напружені, повні внутрішньої динаміки діа­логи п'єси…

Запитання. Завдання

2. У працях яких філософів і мовознавців започатковано вчення про знакову природу мови? 3. У чому полягає оригінальність підходу до трактування мовних знаків Ф. де… 4. Як називається наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем? Із працями яких учених…

Додаткова

Ветров А. А.Семиотика и ее основньїе проблемьі. — М., 1968. ВолковА. Г. Язьік как система знаков. — М., 1966. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. — М., 1982.

Запитання. Завдання

1. Чому проблема співвідношення мови і мислення належить до од­нієї з найскладніших проблем мовознавства?

2. Які тенденції щодо питання про співвідношення мови і мислення існують у мовознавстві?

3. Які є підстави вважати, що мислення може здійснюватися без допомоги мови? За яких обставин це буває?

4. Доведіть, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності.

5. У яких співвідношеннях перебувають внутрішнє мовлення і мис­лення?

6. Яка роль мови в процесах пізнання?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. -— К., 1996. — С. 219—255.

Общееязьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 367—418.

Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 87—122.

Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 71—89.

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 152—167.

Теорія мови

Додаткова

Жинкин Н. И.Механизмьі речи. — М., 1958. Потебня А. А.Мьісль и язьік // Потебня А. А. Зстетика и позтика. — М., 1976. —… Леонтьев А. Н.Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.

МОВА МОВЛЕННЯ

в мозку людини у фізичному середовищі — соціальне — індивідуальне — системне — несистемне

Запитання. Завдання

1.Розкрийте основні етапи в дослідженні питання про співвідно­шення мови і мовлення.

2. Які принципові відмінності в інтерпретації цієї проблеми харак­терні для концепції Ф. де Соссюра, Л. В. Щерби і Е. Косеріу?

3. Як трактується проблема співвідношення мови і мовлення всучасному мовознавстві?

4. Яке теоретичне і практичне значення має дихотомія «мова — мовлення»?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство — К., 1996. — С. 6—25.

Общееязьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 85—91.

Общееязьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 11—15,140—145.

Соссюр Ф. де.Курс общей лингвистики // Соссюр Ф. де. Трудьі по язьі-кознанию. — М., 1977. — С. 48—58.

Додаткова

Ельмслев Л.Язьік и речь //Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 2. Щерба Л. В.О трояком аспекте язьїковьіх явлений и об експеримен­те в… Косериу 3.Синхрония, диахрония, история // Новое в лингвистике. — М., 1963. — Вьіп. 3.

Системний характер мови

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссю-ром, можливо і необхідно розглядати в їх… Поняття системи мови базується на взаємозалеж­ності її елементів. Системні… Теорія мови

Структура мови

Звернемося до мовних прикладів. Так, зокрема, фор­ми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова… Мова — це система систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле: зміна в… Унаслідок того, що окремі англійські слова у пері­од скандинавського завоювання мали скандинавські паралелі, відбулося…

Системи

природні матеріальні і

Структура мови

З відкритістю пов'язана така властивість мовної системи, як динамічність9 яка виражається в постій­ній зміні, постійному розвитку мови,… Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних… Отже, мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою.

Структура мови

Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших оди­ниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення. Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці… Протиставлення парадигматичних і синтагматич­них відношень, з одного боку, та ієрархічних, з іншо­го, відображає…

Структура мови

1) кожен рівень повинен мати свою одиницю; оди­ниці одного рівня повинні бути однорідними; 2) одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших… 3) одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Структура мови

Для різних рівнів ступінь системності не є однако­вим, тому говорять про градуальність поняття систем­ності. Ступінь системності рівня залежить від… Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови Теорію ізоморфізму запропонував польський мо­вознавець Єжи Курилович. Згідно з цією теорією в мові існує структурний…

ФОНЕМА

Теорія мови

Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває ли­ше в складі слова. Наприклад: закінчення має зна­чення * називний відмінок, однина, жіночий рід» тіль­ки в складі слова (рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою части­ною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної структури, на думку В. І. Кодухова, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту.

Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма

Говорячи про мову як відкриту й динамічну систе­му, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища. Приміром, так звані «дефектні» (неповні) парадигми деяких іменників та дієслів (рос. мечта не має форми родового відмінка множини; від рос. победить не утво­рюється форма І особи однини (*побежу; пор. укр. пе­ремогти переможу) тощо). Пор. ще відсутність дея­ких паралельних форм жіночого роду в російських назвах осіб за діяльністю:

начальник — начальница певец певица дворник ? министр — ? врач ?

Спостерігається також зворотне явище: балерина —? (жартівливе некодифіковане *балерун).

Асистемні факти в мові, які, як правило, характер­ні для мовної периферії, описані в статті Р. О. Будаго-ва «Система й антисистема в науці про мову» [Будагов 1978: 3—17]. Дослідник зазначає: «Будь-яка природ­на мова, зберігаючи свій системний характер, за своєю природою не зводиться і не може зводитися до суми різних схем, які ніби визначають 'її суть і особливості її функціонування [...]. Одиниці мови всіх її рівнів не вкладаються в систему, причому за межами системи нерідко опиняються якраз найважливіші мовні влас­тивості та явища».

Структура мови

Мовна система постійно прагне до рівноваги, але ні­коли цього не досягає повністю. Через те вона розвива­ється і перебуває в стані відносної рівноваги. Отже, причина розвитку мови значною мірою закладена в са­мій мові.

Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене. «Система мови, — пише Е. Косе-ріу, — це система можливостей, вона охоплює ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для відповідної мовної діяльності» [Косериу 1966: 175]. Наприклад, у системі українського словотвору є модель «дієслівна основа + суфікс -тель», «дієслівна основа + суфікс -ач», «дієслівна основа + суфікс -ник». Моделі дають змогу утворити іменники з певним зна­ченням з трьома суфіксами, однак не всі можливості, що дає система, реалізуються в мові. У системі мови є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мо­ви, їх часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, наявними в мовній сис­темі (писаю, малюваю тощо).

Норма завжди є вужчою від системи. Норма відби­рає і закріплює далеко не всі дозволені системою фор­ми. Порушення норм, які визначаються системою мо­ви, носіями мови (тими, для кого ця мова є рідною), не спостерігається, бо це означало б вихід за межі мож­ливостей, наданих системою, тобто вихід за межі не тільки того, що реально існує, а й того, що в ній може бути (вживання утворень, які не тільки не існують, а й неможливі в мові). Таких помилок можуть припуска­тися тільки іноземці (білий стіна, будем посмот-реть).

Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділян­ки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.

Запитання. Завдання

2. Які типи систем розрізняє сучасна наука? До якого типу систем належить мова? Обґрунтуйте відповідь. 3. На чому ґрунтується системність мови? Які відношення існують між мовними… Теорія мови

Додаткова

Косериу 3.Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвисти-ке. — М., 1966. — Вьіп. 3. Мельничук А. С.Понятие системьі и структури язьїка...// Вопр. язьі-кознания. —… Мороховський О. М.Про співвідношення понять мовлення — нор­ма — система // Мовознавство. — 1973. — № 1.

Поняття фонеми

Фонологічна система мови Фонема (від грец. рііопета *звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови… Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг — ліг — ніг — ріг — фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] — [л'іг]…

Запитання. Завдання

2. Охарактеризуйте функції фонем. 3. Як співвідносяться між собою фонеми в парадигматиці й син­тагматиці? … Теорія мови

Граматика. Граматичне значення

Граматична система мови Празької лінгвістичної школи, дуже широко тракту­ють граматику, включаючи до… Граматика належить до знакового рівня, або, за тер­мінологією А. Мартіне, до сфери першого мовного чле­нування, а…

Граматична система мови

4) обов'язковістю. Ця ознака пов'язана з поперед­ньою. Якщо лексичні значення є необов'язковими і за­лежать від наміру і смаків мовця, то граматичні… Усі граматичні значення можна поділити на три типи: а) ті, що виражають… Проте не буде помилковим і твердження, що між лексичним і граматичним значеннями немає якоїсь прірви. Одне й те ж…

Граматична система мови

Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і скла­дом граматичних категорій (крім вищеназваних зістав­лень, можна навести ще такі приклади, як… Граматичні категорії не є незмінними. У процесі сво­го історичного розвитку… Усі граматичні категорії поділяють на морфоло­гічні і синтаксичні.До морфологічних категорій на­лежать категорії роду,…

Граматична система мови

1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинність, статальність, зворотність та ін.); 2) необов'язковість формального показника (збірні іменники мають формальне… 3) взаємодія з пов'язаними з ними граматичними ка­тегоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів зале­жить категорія…

Граматична система мови

У системі частин мови найчіткіше оформлені імен­ники і дієслова. Можна стверджувати, що в частино­мовній системі є ядро і периферія. Очевидно, ядро… Склад частин мови в різних мовах неоднаковий. Особливо ця різниця помітна,… Теорія мови

Граматична система мови

Отже, постає проблема визначення основної син­таксичної одиниці. У мовознавстві довго точилася су­перечка, що вважати основною синтаксичною… Теорія мови ла синтаксему, під якою розуміється словоформа, яка бере участь в організації речення. Хоч сам термін добре вписується…

Граматична система мови

Що ж стосується інтонації, то у формуванні речен­ня її роль виняткова. Будь-яке слово може стати речен­ням, якщо його вимовити з певною інтонацією… Щодо природи речення в науці про мову існує три погляди: 1) визначення речення… Для третьої концепції важливими є критерії розме­жування речення і висловлення. Одні вчені такими критеріями для…

Граматична система мови

На сучасному етапі синтаксис вивчають у різних напрямах — формально-структурному, комунікатив­ному і прагматичному. Намітилися такі тенденції: «1)… У зв'язку з цими тенденціями намітилися декілька напрямів вивчення речення: 1)… Теорія мови

Граматична система мови

додатки обставини означення

Граматична система мови

Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я ?), синтаксичні парадигми бувають повні і не­повні. Повнота парадигми простого речення… Існує ще одна концепція парадигми речення, за якою до однієї парадигми… Поняття парадигматики речення широко використо­вують як у конструктивному, так і в комунікативному синтаксисі. Як…

Граматична система мови

Теорія глибинних структур, таким чином, поставила в центр граматичних досліджень семантику (основопо­ложник цієї теорії Н. Хомський стверджував, що… Саме «глибинний синтаксис» дав поштовх для ви­вчення лексичного наповнення… Теорія мови

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте типи граматичних значень і граматичних ка­тегорій. Що розуміють під прихованими граматичними категоріями?

2. Проаналізуйте сучасні теорії морфеми і частин мови.

3. Охарактеризуйте сучасні теорії речення. Що таке структурна і позиційна схема речення? Як у сучасних дослідженнях трактується парадигматика речення?

4. Чим різняться конструктивний і комунікативний синтаксис? Що таке глибинна структура речення?

5. У чому сутність актуального членування речення?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 151—198.

Общееязьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 236—287.

Общееязьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 200—393.

Додаткова

Матезиус В. Осистемном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М.,1967. Докулил М.К вопросу о морфологической категории // Вопр. язьїко-знания. —… Бондарко А. В. Теория морфологических категории. — Л., 1976.

Лексико-семантична система мови

Істотний внесок у теорію системності лексики зро­бив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку… Таких прикладів, де розвиток значень слів зумов­люється не логікою речей, а… Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На…

Старший брат

Молодший брат Старша сестра

Молодша сестра

Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послі­довність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У ма­лайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. ІіеЬеп і НаЬеп §егп, англ. Ііке, Іоие. Не збіга­ються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарсь­кій, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семан­тичний простір по-різному членується в мовах, кіль­кість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.

Лексико-семантичне поле має своє ядро і перифе­рію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'я-

Ьаіуа-----------------1

Брат

Сестра

ші£ --------------------1

зішйга

Лексико-семантична система мови

У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1)… У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні… Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Сино­німія відображає в…

Лексико-семантична система мови

Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадиг­матичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі… Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями — яскраве свідчення системної… Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відно­шення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології,…

Лексико-семантична система мови

із Змішані радіально-ланцюжкові структури мають надзвичайно широку варіативність.… При глибшому розгляді семантичної структури ба­гатозначного слова виявляється, що відношення між прямим і похідним…

Лексико-семантична система мови

Отже, кожне значення займає в семантичній струк­турі полісемічного слова певне місце залежно від його цінності для того чи іншого синхронного зрізу… Синтагматичні відношення Семантика слова, його змістовий обсяг визначається можливостями слова поєднуватися з іншими словами, тобто його…

Лексико-семантична система мови

Несистемним є такий контекст, коли сполучува­ність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок… Крім словесного, існує ще ситуативний (побуто­вий) контекст (час, місце… Епідигматичні відношення

Лексико-семантична система мови

Про те, що асоціативно-дериваційні зв'язки віді­грають у мові суттєву роль, свідчать випадки хибної етимології та оказіонального переосмислення і… Асоціативні процеси смислового зближення можуть закріпитися в мові. Так, слово… Дослідження асоціативних зв'язків і відношень між словами важливі для характеристики розвитку лексики. Так, при…

Запитання. Завдання

1.У чому специфіка системності лексики?

2. Як виявляються системні відношення лексичного рівня впара-дигматиці?

3. У яких співвідношеннях перебувають парадигматичний і синтаг­матичний аспекти лексико-семантичної системи?

4. Чи є вагомі підстави окремо виділяти епідигматичний аспекту лексико-семантичній системі?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 98—151.

Общееязьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 176—215.

Общееязьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 394—455.

Додаткова

Васильєв Л. М.Современная лингвистическая семантика. — М., 1990. Уфимцева А. А.Лексическое значение. — М., 1986. Никитин М. В.Основьі лингвистической теории значення. — М., 1988.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте сутність проміжних мовних рівнів. У чому своєрідність кожного зних?

2. Що є предметом морфонології? Дайте визначення морфонеми, проілюструйте його конкретними прикладами.

3. Які питання морфонології є дискусійними? Чи всім мовам прита­манна морфонологія?

4. Назвіть теоретичні проблеми сучасного словотвору. Які три на­прями в дослідженні словотворення існують у наш час?

5. На стику яких рівнів мови виник фразеологічний проміжний рівень? Які критерії застосовують для визначення ступеня фразео­логічності?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 185—198.

Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 137,159—198.

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 145—148.

Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 221—236,283—287.

Общее язьїкознание: Внутренняя структура язьїка/ Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 386—393, 456—515.

Додаткова

Ахманова О. С.Фонология, морфонология, морфология. — М., 1966. Реформатский А. А.Еще раз о статусе морфонологии, ее границах и задачах //… Бульїгина Т. В. Проблему теории и практики морфонологического описання // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1975. — Т.…

Запитання. Завдання

1.Обґрунтуйте соціальну зумовленість мовних явищ. Чи все в мові є соціальним?

2. Як відображаються в мові соціальні чинники?

3. Наведіть факти на доказ того, що мова є символом соціальної солідарності.

4. Чому мова є найважливішою етнічною ознакою? Розкрийте співвідношення мови, нації і держави; мови і культури.

5. Охарактеризуйте основні проблеми соціолінгвістики. Розкрийте зміст понять «мовна ситуація» і «мовна політика». Якою мірою можли­вий свідомий вплив суспільства на мову?

Література

Основна

Семчинський С. В.Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 256— 319.

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М.г 1974. — С. 168—185.

Общее язьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С.27—87.

Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 50—70.

Общее язьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-ка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Мова та історія (розвиток мови)

Додаткова

Бондалетов В. Д.Социальная лингвистика. — М., 1987. Белл Р. Т.Социолингвистика: Цели, методьі и проблемьі. — М., 1980. Швейцер А. Д., Никольский Л. Б.Введение в социолингвистику. — М., 1978.

Чинники мовного розвитку

позамовні зовнішні внутрішні

Питання про прогрес у розвитку мов

Пізніше лінгвісти простежили в деяких мовах тен­денції, які засвідчують прогрес у їх розвитку. Так, зокре­ма, В. Гумбольдт стверджував, що для мови… Прогрес у мовних змінах вбачали І. О. Бодуен де Куртене та О. Єсперсен. На… Теорія мови

Запитання. Завдання

2. Які зміни вмові можуть бути спричинені контактуванням мов? 3. Що розуміють під внутрішніми причинами мовних змін? У яких антиноміях і… 4. Від чого залежать темпи мовних змін? Обґрунтуйте відповідь.

4.

Методологія мовознавства

4.1. Методи дослідження мови

Однією з ключових проблем загального мовознав­ства є проблема методології1, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) ме­тоди. Як правило, зміна наукової парадигми супро­воджується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект мови як об'єкта дос­лідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови.

Поняття про методи наукового дослідження

Метод (від грец. теіпосіоз «шлях дослідження, пізнання») — систе­ма правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретич­ного і практичного освоєння дійсності.

1Методологія (від метод і грец. Іб£оз * слово, вчення») — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, Що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єк­та. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.

Методологія мовознавства

Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спе­ціально-науковому (що стосується окремої галузі нау­ки — фізики, хімії, математики, історії, літерату­рознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збіга­ється зі значенням терміна методика.

У загальнонауковому, філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і витлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання предмета в розвитку, в зв'язку і взаємозалежності явищ як єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, причини і наслідку, необхідності й випадковості, сут­ності та явища, одиничного, особливого й загального тощо.

У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (матема­тичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні мето­ди та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вив­чення споріднених мов. Його метою є відкриття зако­номірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при синхронічному вивченні будь-якої мови і має на меті дослідження структурної орга­нізації мови.

Спеціальні дослідницькі методи перебувають в тіс­ному зв'язку із загальнонауковими, залежать від них, видозмінюються під їх впливом. Філософська методо­логія виростає з філософської теорії, світогляду; вона є сукупністю настанов на те, з якою метою, що і як вив­чати, і рекомендує конкретні методи вивчення мови. Конкретна наука має також наукову теорію і свою ме­тодологію — вчення про цілі, предмет дослідження і конкретні методи дослідження. Від філософії через її методологію проходить лінія зв'язку з теорією і з мето­дологією конкретної науки, через що зв'язок між філо­софською методологією і спеціальними методами пев­ної науки не є прямим, але очевидний. Лінгвістична теорія є тим місточком, який поєднує філософську і конкретно-наукову методологію. Правда, трапляються випадки, коли, прикриваючись правильними загаль-

Методи дослідження мови

нометодологічними положеннями, вчений може буду­вати антинаукові теорії шляхом використання хиб­них методів. Як приклад можна навести палеонтоло­гічний метод М. Я. Марра. Заперечуючи порівняльно-історичний метод як ненауковий, Марр запропонував замінити його пошуками в усіх індоєвропейських мо­вах чотирьох елементів (сал, йон, бер,рош), від яких ніби­то утворені всі слова. Внаслідок такого «наукового» під­ходу були витворені фантастичні етимології слів і тео­ретичні міфи.

Роль спеціально-наукових методів у розвитку кон­кретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто навіть виникнення науки пов'язують з появою мето­ду. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу виник­нення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді, коли мова стала об'єктом наукового розгляду, тобто за декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді, коли було відкрито порівняльно-історичний метод, тоб­то в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового напряму в науці, то його також, як правило, пов'язують із виникненням нового (власного) методу, бо саме ме­тод формує підходи до аналізу фактів. Так, порів­няльно-історичне мовознавство пов'язане з порівняль­но-історичним методом, структурне — зі структурним, психолінгвістика — зі спеціальними психолінгвіс­тичними методами, лінгвогеографія — з ареальним ме­тодом. Переважання відповідного методу в певну епоху багато в чому визначає загальний характер розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди пере­буває в тісному зв'язку з теорією (можна стверджу­вати про існування єдності «метод — теорія»). Не буде перебільшенням, коли скажемо, що методом ство­рюється предмет дослідження. Водночас потрібно зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не заперечує наявних до цього наукових методів.

Кожен спеціальний дослідницький метод втілюєть­ся в певну систему логічних дій ученого, стандартизо­ваних прийомів збору, обробки й узагальнення фактів. Таку систему прийомів, яку слід називати методикою наукового дослідження, нерідко називають методом. За висловом Б. М. Головіна, якщо метод — це шлях, який прокладають до істини, то методика — інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.

Методологія мовознавства

Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу

У дослідженні мовних фактів використовують за-гальнонаукові методики дослідження — індукцію і де­дукцію, аналіз і синтез.

Індукція (від лат. іпбисііо «наведення, збудження») прийом дос­лідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення резуль­татів окремих конкретних спостережень.

Наприклад, вивчаючи диференційні ознаки фонем у мовах світу, Р. О. Якобсон дійшов висновку, що всі диференційні ознаки фонем можна звести до дванад­цяти пар (див. тему «Фонологічна система мови»). Більшість мовознавчих досліджень якраз ґрунтується на індуктивному підході до вивчення мовних фак­тів. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища з розгляду одиничних об'єктів, йдучи від конкрет­ного до загального.

Дедукція (лат. бебисііо, від бебисо «відводжу, виводжу»)— форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.

В основі дедукції — аксіома: все, що стверджується стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Дедуктивний підхід набув особ­ливого поширення в математиці. Всі теореми виво­дяться логічним шляхом за допомогою дедукції з не­великої кількості вихідних положень — аксіом. У мо­вознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи — єдино можливий (якщо потрібно дослідити явища, які не можна безпосередньо спостерігати, тобто у випад­ках так званого «чорного ящика», коли про певні яви­ща роблять дедуктивні висновки, правильність яких перевіряють на основі того, що маємо на вході і на виході «чорного ящика»). Саме таким чином вивча­ють, наприклад, механізм сприйняття і породження мовлення.

Із дедукцією пов'язане поняття гіпотези (в науці існує навіть термін гіпотетико-дедуктивний метод).

Гіпотеза (від герц, пупоіпезіз «основа, припущення») спосіб пізна­вальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, ко­ли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло в процесі дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми.

Методи дослідження мови

Суть гіпотези полягає у висуненні припущення щодо внутрішньої структури об'єкта, форми зв'язків між його елементами і його експериментальній пе­ревірці. Гіпотеза доти залишається припущенням, здогадом, поки не пройшла перевірку. Доведена гіпо­теза, тобто перевірена на багатьох фактах, стає науко­вою теорією.

За допомогою дедукції (гіпотези) можна передбачи­ти факти задовго до їх емпіричного відкриття. Скажі­мо, Ф. де Соссюр у 1878 р. висунув гіпотезу, відому в мовознавстві як ларингальна теорія. Суть її полягає в тому, що в індоєвропейській прамові були дві особливі фонеми, умовно позначені А та О й умовно названі ла-рингалами, поєднання яких з наявними тоді лише дво­ма голосними [о] та [є] дало довгі голосні й зумовило розширення системи голосних (є + А —> є, а; є + О —> б; о + А, О —> б). Це відкриття залишалося гіпотезою аж до 1927 р., коли Є. Курилович виявив у пам'ятках хет­ської мови графічні позначення особливих звуків саме у вказаних Ф. де Соссюром позиціях. Гіпотеза під­твердилася. Серед інших можна назвати ще гіпотезу лінгвальної відносності, гіпотезу лінгвальної допов-няльності, різні гіпотези походження мови, маррівську гіпотезу походження всіх слів від чотирьох елементів (сал, бер, йон,рош) та ін.

Аналіз — мислене або практичне розчленування цілого на частини. Синтез мислене або практичне з'єднання частин у ціле.

Розуміння діалектичної природи цих протилежнос­тей дає змогу визначити справжнє місце і значення їх у поступі пізнання до істини. Пізнання предмета в його цілісності передбачає спочатку розчленування його на складові елементи і розгляд кожного з них (аналіз). Знання предмета як єдності різноманітного, сукупності численних ознак дає синтез. Тільки єдність аналізу і синтезу забезпечує об'єктивне, адекватне відображення дійсності. Ілюстрацією до одночасного використання аналізу і синтезу в мовознавстві є процедура компонен­тного аналізу значень слова. Спочатку значення роз­кладають на елементарні семантичні компоненти (семи) (хлопчик — «людська істота» + «молодий» + «чоловіча стать»; дівчинка — «людська істота» + «молода» + «жі­ноча стать»). Після встановлення сем відбувається про­цедура їх синтезу. Якщо синтез сем дає значення ана-

Методологія мовознавства

лізованого слова, то можна вважати, що компонентний аналіз проведено правильно (див. тему «Компонентний аналіз»).

Описовий метод

Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і по­яснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку… В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць… Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації. Прийоми зовнішньої інтерпретації бувають…

Структурний метод

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами. Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного.… Мета структурного методу — вивчення мови як ці­лісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені…

Учительствовать

Цю схему розшифровують так: від кореня уч- утво­рене слово учить, яке стало твірною основою для по­хідного учитель (учи + тель), від слова учитель… Незважаючи на ефективність, методика БС має один серйозний недолік: вона не… Методи дослідження мови

Запитання. Завдання

2. Які вихідні прийоми застосовують у мовознавчих дослідженнях? 3. Охарактеризуйте описовий метод і його прийоми. 4. У чому суть порівняльно-історичного методу? На чому він ґрунту­ється?

Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.

Аналітйзм(грец. апаїузіз — розклад, розчленування) —типологіч­на ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і… Аналітичні мови— мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного)… Аналогія(грец. апаІо§іа — відповідність) — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до…

Датський структуралГзм —див. Глосематика.

Дедуктивні універсали—універсали, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.

Дедукція(лат. бебисііо, в'їдсіесіисо) — спосіб дослідження, який по­лягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.

Делімітатйвна функція фонем(лат. деІітіШіо — віддалення, відо­кремлення) — розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.

Денотат(лат. сіепоіаіиз — позначений) — предмет чи явище навко­лишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

Дериватолбгія(віддеривація і -логія) —див. Словотвір 2.

ДеривацГйне значення —див. СловотвГрне значення.

ДескриптивГзм(англ. сіезсгірїме — описовий) —лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на… Детермінація(лат. сіеіегтіпаііо — визначення)—однобічна залежність, за якої… Диглбсія(грец. с// —двічі \&Іозза — мова) — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві…

Ь

Приховані категорії— семантичні й синтаксичні ознаки слів чи сло­восполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є сут­тєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція(лат. ргорозіііо — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної пара­дигм речень.

ПропорцГйні опозиції фонем— опозиції, в яких відмінність між фо­немами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія(грец. ргозобіа — приспів, наголос) — надсегментні особ­ливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

ПрбстГ універсалі!— див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика— див. Ареальна лінгвГстика.

Протеза(грец. ргбіїіезіз — додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип(англ. ргоіоіуре, від грец. ргоШуроп — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи влас­тивості без домішки інших властивостей.

ПсихолінгвГстика(грец. рзусіїе — душа і лінгвістика) — галузь мо­вознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи— методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформан­тів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психолопзм —див. Психолоп чний напрям у мовознавстві.

Психолопчний напрям у мовознавстві— сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психолопзм.

Редеривація(лат. ге — префікс, що означає зворотну або повтор­ну дію, і дериваціяі— див. Зворотне словотворення.

Рема(грец. гґііта — сказане) — компонент актуального членуван­ня речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене виражен­ня думки.

Репрезентативна функція(лат. гергезепіаііо — наочне зображен­ня) — див. Номінативна функція.

Референт(англ. геїег — співвідносити, посилатися; лат. геїегепз — той, що відносить) — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мо­вець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція —див. Номінативна функція.

Речення— основна синтаксична одиниця, яка являє собою інто­наційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

РГвні мови— складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й під­класи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологіч­ний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід— граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно спів­віднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

4с$Ь

Короткий термінологічний словник

Сема(грец. зіта — знак) — мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика(франц. зетапґщие — наука про зміст, від грец. зе тапіікбз — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові; 2) зна­чення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал— психолінгвістичний прийом (анкету­вання), який полягає у використанні комплексу пар семантичних дифе-ренційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчен­ня звукосимволізмутощо).

Семантичний множник —див. Сема.

Семіолбгія —див. Семіотика.

Семіотика(грец. зетеіоп — знак) — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікатйвна функція фонем(лат. зі£пііїсаге —давати знати, ви­являти) — функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема(грец. зуІІаЬе — склад) — див. Морфосилабема.

Силабоморфема —див. Морфосилабема.

Сильна позиція фонем— позиція, в яких протиставлення і розріз­нення фонем досягають повної сили.

Символіка звука—див. ЗвукосимволГзм.

СингармонГзм(грец. зуп — разом і Кагтопіа — співзвучність) — характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподі­бнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім го­лосним звукам кореня.

Синкретизм(грец. зупкгеіїкоз — з'єднання) — формальне нероз­різнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми(грец. зупбпітоз— однойменний)— слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика(грец. зупіа§та, буквально — разом побудоване; по­єднання, зв'язок) — один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиниця­ми за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлен­ня або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис— розділ синтаксису, який вивчає синтак­сичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення— відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксема— мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис(грец. зупіахіз — побудова, порядок) — 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонуван­ня; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов—типологія, яка ґрунтується на відно­шеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика— один із аспектів дослідження мови, за якого виділя­ються відношення між одиницями мови.

Синтетйзм(грец. зупіііезіз — поєднання)—типологічна ознака мо­вної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кіль­кох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Короткий термінологічний словник

Синтетичні мови(грец. зупіґіезіз — поєднання) — мови, в яких гра­матичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматич­не значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афік­сів, чергування звуків і суплетивізму).

СинхронГчне мовознавство— мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).

СинхронГчний словотвГр— словотвір, який вивчає систему слово­твірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

СинхронГя(грец. зупсіїгопоз — одночасний) — 1) стан мови на пе­вний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в аб­стракції від часового чинника).

Сирконстанти(франц. сігсотзіапсе, від лат. сігситзіапііа — об­ставини, умови) — вільні, не зумовлені валентними властивостями по­ширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система мови(грец. зузіета — ціле, що складається з частин; по­єднання) — множинність елементів будь-якої природної мови, які пе­ребувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст— контекст, за якого сполучуваність слова зу­мовлена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст— контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.

Склад— звук або комплекс звуків, що вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого по­току, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

СкладнГ універсали —див. ІмплікацГйні універсали.

Слабка позиція фонем— позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слово—- основна структурно-семантична одиниця мови, яка спів­відноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми озна­ками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й слу­жить для побудови висловлень.

СловозмГна—творення граматичних форм одного й того самого слова.

СловозмГнні граматичні категорії—категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовлен­нєвому ланцюжку.

Словосполучення—два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

СловотвГр1)творення похідних слів за дериваційними прави­лами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація;2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватолбгія.

СловотвГрна модель —див. СловотвГрнийтип.

СловотвГрна похГдність— семантична вивідність властивостей по­хідного слова з властивостей вихідних одиниць. СловотвГрне гніздо— сукупність слів, упорядкованих відношення­ми похідності і… Короткий термінологічний словник

Словотворення —див. СловотвГр 1.

Соціальний символГзм — один із виявів взаємозв'язку між соціаль­ною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосун­ків за… Соціолінгвістика (лат. зосіеіаз — спільність і лінгвістика) — мовозна­вча… Соціолінгвістичні методи — методи, які ґрунтуються на синтезі лінгві­стичних і соціологічних процедур.

Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідом­ляється у реченні;… Субзнаковий рГвень мови (лат. зиЬ — під) — рівень мовних оди­ниць, які не є… Субкбд (лат. зиЬ — під і код) — підвид коду, різновид коду.

Автоматичний (машинний) переклад 18,19

Аглютинативні мови 45, 52, 53,116,125, 282, 351, 416

Агрегатування 272, 416

Адстрат 78, 343, 416

Актанти 255, 258, 416

Активна граматика 128,129

Актуалізація 89

Актуальне членування речення 95,188, 205, 260—261, 360, 416

Актуальний синтаксис 252,416

Акциденції 29

Алофон 227,416, 416

Аморфні мови 244, 369, 416

Аналіз 359

Аналітизм 177, 416

Аналітичні мови 116, 244, 246, 352, 369, 416

Аналогісти 28—29

Аналогія 28, 66, 72, 83,142, 346, 416

Аномалісти 28—29

Аномалія 28

Антиномії 49, 268, 416

Антонімія 177, 268, 295, 416

Антропоцентризм 149,157,158,161, 416

Апостеріорні мови 330,417

Апперцепція 60—61

Апріорні мови 330, 417

Ареальна лінгвістика 372, 417, 428

Ареальний метод 357

Артикуляційно-акустичні прийоми 361, 417

Архетипи 362, 363, 417, 435

Архісема 387, 417

Архіфонема 222,417

Асиметричний дуалізм мовного знака 177, 417

Асоціативний експеримент 392—393, 417

Атомізм 66, 417

Атрибут 12, 417

Афазія 82,128,190, 417

Афікс 23, 417

Багатомірні опозиції фонем 229,417

База 154

Безеквівалентна лексика 321—322,417

Білатеральна теорія знака 175,417

Білінгвізм (двомовність) 128,129, 327, 328, 341, 417

Біт 17, 418

Біхевіоризм 102,108, 416,418

Борейська теорія 365, 418, 433

Варіанти фонем 227, 418

Варіації фонем 227

Вербальний символізм 304—305

Висловлення 89, 251, 252, 418

Вільне варіювання 375, 418 Предметний покажчик Вільний асоціативний експеримент 392—393, 418

Предметний покажчик

Конструкція 250

Контекст 274—275, 427

Контенсивна типологія мов 370, 427

Контрастивний метод 367, 427

Контрастна дистрибуція 375, 427

Концепт 152,153, 427

Концептуалізація 148, 427

Концептуальна система 154,161, 427

Концептуальний аналіз 153,427

Копенгагенський структуралізм 96—101,419, 427

Корелятивний аналіз 390—391

Корелятивні опозиції фонем 230, 427

Кореляція 229, 427

Кореневі мови 45, 53, 245, 246, 351, 369, 416, 427

Креольські мови 341, 427

Кульмінативна функція фонем 224, 428

Кумулятивна функція 299, 425, 428

Ларингальна теорія 84, 428

Лексема 205, 283, 428

Лексико-граматичні розряди (категорії) 242—243, 428

Лексико-семантична група 135—136, 267, 269, 428

Лексико-семантична система 211, 212, 262—278, 290, 339, 428

Лексико-семантичне поле 265—266, 269, 428

Лексико-семантичні категорії 205, 267

Лексичне значення 235, 237—238, 287, 428

Лінгвістика брехні 165

Лінгвістика тексту 160—162,428

Лінгвогенетичний метод 362, 428

Лінгвогеографія 16, 73, 78, 85, 237—238, 357, 428

Лінгводидактика 18, 368, 428

Лінгвосеміотика 168,169

Лінгвостатистика 395—397, 428

Логіко-граматичний синтаксис 260, 428

Логіко-психологічні прийоми 360

Логічний напрям 12, 28, 428

Локуція 163,429

Маркер 385,429

Математична лінгвістика 17, 429

Математична логіка 16, 34, 400, 429

Математичні методи 16, 394—402

Машинний переклад 17, 429

Менталінгвістика 50

Ментальні репрезентації 151, 429

Метамовна функція 178, 299, 300, 429

Метод глотохронології 349, 365, 429

Метод інтроспекції 126,128

Метод лінгвістичної географії 365—367, 429

Методи дослідження мови 148, 355—403

Методика безпосередніх складників 103,105,106, 373, 377—381, 429

Методика дослідження 357, 358

Методика фізіологічних реакцій 15, 391—392,429

Мова-еталон 368—369, 429

Мова й етнос 316—320

Мова й культура 111,115,117,119—120, 321—325

Мова й мислення 12, 47, 59—60,115,117,120,134,144,149,183—194

Мова й мовлення 82, 85, 89, 94, 97,127—128,134,135,146,194—207

Мовна асиміляція 341, 342, 429 Мовна картина світу 148, 331, 430 Мовна культура 18

Норма 90,130,198,199, 219, 301—304, 344, 432

Нульова морфема 23, 68, 208, 245, 432 Обчислювальна лінгвістика 17,18, 427, 432 Одномірні опозиції фонем 229, 432

115,124,126,133,136,140,142,143, 351, 357, 363, 433

Порівняльно-історичний метод 24,44,59,67,81,144—145,362—365,366,433

Породжувальна граматика 23—24,105,107,110, 383, 433

Потенційна сема 387, 425, 433

Походження мови 141

Прагматика 164—165,175, 260, 433

Прагматичний синтаксис 253, 260, 434

Прагматична функція 178, 434

Празька лінгвістична школа 83, 92—96

Прамова 53, 54, 66,125, 362, 363, 365, 430, 434

Праформи 54, 55, 363, 365, 417, 434

Предикат 12, 434

Предикативи 247, 425, 434

Предикативність 250, 256, 434

Пресупозиція 161, 259, 434

Предметний покажчик

Привативні опозиції фонем 229, 230, 434

Прийом відносної хронології 364, 434

Прийом внутрішньої реконструкції 364, 434

Прийом зовнішньої реконструкції 364, 434

Прийом «слів і речей» 360, 434

Прийом субституції 374

Прийом тематичних груп 360, 434

Прийоми внутрішньої інтерпретації 360, 361, 434

Прийоми зовнішньої інтерпретації 360, 434

Прийоми міжрівневої інтерпретації 361,434

Прикладне мовознавство 9,18—20,133,434

Принцип конгеніальності 161,434

Приховані категорії 242, 435

Прогрес у розвитку мов 90,144, 351—354

Проміжні рівні мови 215—216, 279—296

Пропозиція 258, 435

Пропорційні опозиції фонем 229, 435

Прості універсали 371, 435

Прототип 150—151, 435

Профіль 154

Психолінгвістика 15, 63,115,133,161, 357,435

Психолінгвістичні методи 391—394, 435

Психологічний напрям 15, 51, 55—63, 298, 435

Пунктуація 18

Рема висловлення 260,435

Репрезентативна функція 178, 299, 435

Референт 170,175, 435

Референтна функція 299, 300, 435

Речення 68,134,179, 205, 250—261, 435

Речення і висловлення 205, 251—252

Речення і судження 24,188, 250, 360

Рівні мови 214—218, 435

Сандхі 23

Санкт-Петербурзька фонологічна школа 232

Сегментний рівень фонології 222

Сема 385—388,426, 436

Семантика 175,436

Семантична структура слова 269—273

Семантичний диференціал 393—394, 436

Семантичний множник 385, 436

Семіологія 169, 436

Семіотика 16,169, 436

Середня вибіркова частота 16

Сигматика 175

Сигніфікативна функція фонем 223,436

Силабема 222, 436

Силабоморфема 245, 436

Сильна позиція фонем 226—227, 436

Символічна функція 117, 304—313

Символічні мови 116

Синергетична теорія мови 166

Синкретизм 177, 436

Синоніми 177, 267—268, 436

Синонімія 177, 267, 269, 295

Синтагматика 215, 224, 226, 273—275, 339, 361, 436

Синтагматична методика 361

Предметний покажчик

Синтагматична омонімія 259

Синтагматичний синтаксис 249, 436

Синтагматичні відношення 212—213, 273—275, 436

Синтаксема 250, 436

Синтаксис 29, 243, 248—250, 436

Синтаксис речення 249

Синтаксис частин мови 248—249

Синтаксична типологія мов 370, 436

Синтаксичний рівень 215, 216, 248—250, 279, 285, 290

Синтаксичні категорії 241, 242

Синтактика 175, 436

Синтез 359

Синтетичні мови 116, 244, 369, 437

Синхронічне мовознавство 8, 87—88, 89,115, 437

Синхронічний словотвір 284, 437

Синхронія 48, 81, 87—88, 89, 90, 93—94,146,156, 207, 334. 366, 437

Сирконстанти 255, 258, 437

Система мови 62, 81, 83, 86, 89, 94,135,143,144, 207—213, 214, 218—

219, 344, 437

Системний контекст 274, 437

Ситуативний контекст 275, 437

Склад 179, 437

Складні універсалі! 371, 437

Слабка позиція фонем 226—227,437

Слово 179, 205, 244, 265, 437

Слово і поняття 188

Словозмінні категорії 241, 242, 437

Словосполучення 29, 68,134, 249, 250, 283, 437

Словотвір 283—290, 437

Словотвірна мотивація 285, 437

Словотвірна похідність 285—286, 437

Словотвірне гніздо 285, 286,437

Словотвірне (дериваційне) значення 285, 286—288, 438

Словотвірне правило 285, 286

Словотвірний ланцюжок 286, 438

Словотвірний проміжний рівень мови 216, 283—290, 438

Словотвірний тип (словотвірна модель) 288, 437,438

Словоформа 216, 243, 247, 250, 279, 438

Соціальна диференціація мови 82, 305—313

Соціальна солідарність 304—313

Соціальний символізм 304, 438

Соціолект 305, 306, 307, 311

Соціолінгвістика 13, 50, 63,115,130,161, 325—332, 438

Соціолінгвістичні методи 389—391, 438

Соціологічний напрям 73, 83—90, 438

Соціологічні прийоми 360

Соціофонетика 311

Споріднені мови 9, 43, 72, 362, 363. 366, 367, 368, 438

Спосіб словотвору 288—289, 438

Стадіальна теорія 45, 53,125,132, 438

Статистичні методи 395—399, 438

Статистичні універсали 371, 438

Стилостатистика 397—399, 438

Структура мови 92,135,143,144, 207, 213—218, 438

Структуралізм 83, 90, 91—105,123,146, 438

Структурна лінгвістика 133, 357

Предметний покажчик

Структурна схема речення 254—255, 256, 438

Структурний метод 372—373, 438

Структурний синтаксис 253, 439

Суб'єкт 12, 439

Субзнаковий рівень мови 179, 439

Субкод 173, 439

Судження і речення 24,188, 250, 360 Суперзнаковий рівень мови 179, 439 Суперсегментний рівень 222, 435

Узус 199, 440

Український мовно-інформаційний фонд 20

Універсальна граматика 22, 33, 440

Унілатеральна теорія знака 174, 440

Усічення 289, 440

Фатична функція 118,178, 299, 300, 440

Фігура 155—156, 441

Предметний покажчик

Філологія 14, 441

Фіналь 26

Флективні мови 45, 52, 53,116,125, 351, 369, 441, 442

Фон 155—156, 441

Фонема 23, 82,127,178, 208, 221—233, 279—281, 339,441

Фонетичні закони 66, 72, 80, 364, 441 Фонологічна система 211, 220—234, 278, 441 Фонологічні опозиції 208, 222, 441

Абхазька 124,131

Адигейська 131

Азербайджанська 338

Албанська 11, 265, 338, 342 •

Алеутська 131

Алтайські 40

Англійська 11, 19, 33, 34, 41, 97, 116, 118, 119, 213, 223, 225, 226, 228, 229, 231, 238, 240, 241, 266, 274, 288, 289, 314, 317, 318, 319, 321, 323, 327, 328, 336, 337, 339, 340, 343, 368, 373, 374, 377, 378, 394, 400

Арабська 31, 78,137,315,328,339

Балтійські 240

Балто-слов'янські 42, 44

Банту 246

Баскська 42, 45, 71,124,131

Берберські 124

Білоруська 136,140, 228, 236, 314, 343

Біч-ламар 328

Болгарська 11, 78, 143, 160, 237, 240, 265, 266, 274, 319, 338, 342, 343

Бретонська 11

Бухарсько-єврейська 129

Вірменська 363

В'єтнамська 116, 370

Волапюк 330

Галльська 342

Германські 40, 42, 43, 78,137,160, 212, 237, 240, 331, 343

Готтентотська 124

Готська 11, 67,140

Гренландська 42

Грецька 11, 34, 36, 38, 41, 42, 44, 78, 331, 342

Грузинська 131

Давньогрецька 32,43,53,315,339, 340

Давньоєврейська 32, 34, 36, 38, 320

Давньоєгипетська 45

Давньоіндійська 23, 67, 351

Давньоруська 43, 315, 339, 346, 349, 350

Дагестанські 241

Датська 97

Дравідські 342

Дунганська 129

Евенкійська 338

Есперанто 314, 331

Естонська 338

Європейські 119,141, 362

Зулу 246

Іберійська 342, 343

Іберо-кавказькі 131, 241

Іврит 320

Ідо 331

Індіанські 45,115, 248

Індійські 343

Індоєвропейська (прамова) 54, 65,

359 Іранські 123 Індоєвропейські 14, 42, 43, 44, 52,

53, 55,67, 78, 83,131,132,140,

338, 351, 357 Інтерлінгва 331 Ісландська 42, 44, 315 Іспанська 33, 34, 78, 265, 318, 319,

321, 342 Італійська 33, 34, 40, 79, 265, 317,

Йума 248

Кабардино-черкеська 318 Каві 46

Кавказькі 71,123,124,131, 338 Казахська 129 Картвельські 124 Кельтські 44, 71, 342, 343 Китайська 45, 116, 129, 246, 247,

339, 340, 352, 363 Кіова 208

Комі-зирянська 338 Комі-перм'яцька 338 Корейська 129, 241, 247, 324, 339 Креольські 71

Латинська 11, ЗО, 34,41,42,44,52, 53, 315, 328, 331, 343, 362

Латиська 11, 38, 78, 338

Лезгинська 131

Литовська 11, 67, 79, 343

Лінгва-франка 328

Лінкос 332

Лома 208

Луганда 208

Македонська 143, 160, 237, 240, 319, 342

Малайська 266, 328

Малайсько-полінезійські 45

Покажчик мов

Молдавська 319

Монгольські 131

Мордовська 129, 338

Немепу131

Ненецька 241

Нівхська 131

Німецька 11, 33, 34, 41, 78, 79, 97, Ї14, 160, 212, 225, 226, 231, 236, 240, 241, 266, 274, 303, 304, 314, 317, 318, 319, 327, 335, 337, 338, 343, 344, 377, 394

Норвезька 315

Окциденталь 331

Оскоумбрська 78

Палеоазіатські 123,131

Палі 67

Перська 41, 42

Південноазіатські 141

Піджин-інгліш 328

Полінезійські 401

Польська 11, 38, 43, 44, 79, 143,

226, 236, 274, 277, 312, 364, 366

Португальська 328

Пракрит 23

Провансальська 40

Прусська 11

Ретороманська 317, 328

Романські 40,44,71,137,212,237, 240, 367

Російська 11, 12, 19, 78, 79, 129, 130, 133, 134, 135, 136, 141, 142, 143, 218, 224, 225. 226,

227, 228, 231, 236, 241, 263, 265, 266, 274, 284, 286, 293, 295, 312, 314, 315, 318, 321, 322, 323, 324, 328, 330, 335, 338, 340, 343, 344, 352, 364, 368, 376, 377, 388, 394, 400

Румунська 78, 319, 337, 338, 342,

Санскрит 23, 24, 41. 42, 45, 52, 53,

67,140, 327, 351, 362, 370 Семіто-хамітські 31, 45,132 Семітські 40, 78,116,124 Сербохорватська 11, 277, 318 Сербська 43,143, 274, 319, 342 Середньоверхньонімецька 114 Скандинавські 340 Словацька 265, 277

Словенська 143, 343

Слов'янські 36,37,40,43,44,59,62, 71, 78, 80, 137, 140, 141, 143, 145. 160, 212, 226, 237, 238, 240, 241, 242, 247, 248, 277, 331, 337, 364

Старослов'янська 36, 43, 44, 67, 315, 324, 364

Суахілі 328

Східнослов'янські 136, 346, 350

Таджицька 363

Тибетська 352

Тунгусо-маньчжурські 123, 338

Турецька 116,119, 338, 339, 342

Тюркські 123, 131, 132, 137, 240,

246, 338, 343

Угорська 71, 265, 266, 337, 338

Удмуртська 338

Узбецька 129

Українська 11,12,36,37,38,90,119, 124,136,137,138,139,140,141, 142,143,212,213,219,223,225, 226,227,228,229,231,236,237, 238,240,241,242,263,265,266, 274,308,314,315,318,320,321, 322,323,324,330,335,337,338, 340,344,345,350,364,366,367, 368,373,375, 392, 393,394,402

Урало-алтайські 83

Уральські 40, 78

Фінська 42, 338, 343

Фінно-угорські 78, 123, 132, 240, 338

Фламандська (нідерландська) 318, 328

Фракійська 43, 342

Французька 33, 34, 40, 78, 79,116, 225, 231, 240, 241, 312, 314, 315, 317, 318, 327, 328, 338,

339, 342, 343, 344, 366 Хамітські 71

Хетська 14, 84, 359 Хопі 118,119,120 Хорватська 38,143, 319, 342 Церковнослов'янська 37 Чеська 11, 38, 78, 79. 143. 223. 265, 274, 277, 303, 315, 337,

Чуваська 129 Чукотська 131 Якутська 338

Японська 45, 129, 223, 225, 241,

247, 321, 324, 363

Іменний покажчик

Абаєв В. 1.125,133

Абакумов С. І. 291

Абрамян Л. А. 133,175

Аванесов Р. І. 232

Аветян Е. Г. 183, 405

Аврорін В. О. 341, 405

Адамар Ж. 185,405

АдамецьП. 256, 405

Аделунг Й.-К. 40

Акішина А. 0.182

Акішина Т. Е. 182

Акуленко В. В. 139

Александров О. І. 79

Алефіренко М. Ф. 290,297, 405

Алпатов В. М. 26, 35—36, 39, 50,

69, 88, 91, 101, 110, 121, 122,

Амара 24

Амірова Т. О. 39, 50, 69, 91, 405 Андреєв М. Д. 51,133,198, 207,405 Аполлоній Діскол 29 Аппель К. Ю. 79

Апресян Ю. Д. 111, 278, 404, 405 Ардентов Б. П. 185, 405 Арістотель 27, 32,168,169 Арістарх Самофракійський 29 Арістофан 29 Арно А. 34, 35, 38,108 Арутюнов С. А. 313, 405 Арутюнова Н. Д. 153, 253, 262, 405 Арутюнян Ю. В. 313, 405 Архангельський В. Л. 290 Архілох 29

Арциховський А. В. 14 Асколі Г.-І. 64, 342 Ахманова О. С. 296, 405 Ахунзянов Е. М. 21, 171, 174, 185,

186, 405 Багряний І. 306, 312 Базилєв В. Н. 166,405 Баллі Ш. 84, 88, 89, 197, 251, 291,

310, 344, 393, 405 Баран Я. А. 291, 297, 405 Баранов А. М. 153,155, 405 Бардін І. П. 311 Барт Р. 306, 405 Бартолі М. 76, 77, 78, 343, 367 Басін Є. А. 304, 405 Бацевич Ф. С. 159,167, 405 Бевзенко С. П. 39,145, 405

Безпалько О. П. 138

Бекон Ф. 33

Беккер К. 57

Белл Р. Т. 333, 405

Бенвеніст Е. 185, 201, 217, 249, 299, 365, 405, 439

Бенеке Ф. 56

Бердяєв М. 320

Березін Ф. М. 9, 21, 39, 50, 69, 91, 110, 182, 193, 217, 220, 239, 244, 296, 300, 301, 332, 348, 354, 403, 405, 406

Беринда П. 37,138

Бернекер Е. 68

Бертоні Дж. 76

Бернштейн С. Б. 232

Бєлий О. 68

Бєліков В. І. 305, 306, 333, 405

Білецький А. О. 21,133,183, 403

Білецький-Носенко П. П. 138

Бірвіш М. 306, 414

Блакар Г. М. 310, 406

Блек М. 122, 406

Блок Б. 102

Блумфільд Л. 102, 103, 158, 174, 201,232,253,334,362,373,377

Боас Ф. 102,114,115,116, 325

Богдан Й. 68

Богородицький В. О. 79, 83,169, 365

Бодуен де Куртене І. О. 70, 79—83, 85, 88, 93, 124, 127, 129, 169, 195, 202, 207, 221, 232, 233, 310, 325, 334, 351, 372, 406

Бойчук М. К. 138

Бодцалетов В. Д. 333, 406

Бондарко Л. В. 129, 232

Бондарко О. В. 159,160, 261, 406

Бонфанте Дж. 76, 77

Бопп Ф. 41, 42, 44, 52, 63, 362

Борковський В. 1.14

Бреаль М. 64

Бройль Л. де 10

Брок О. 68

Броун Р. 310, 415

Бругман К. 64, 65, 84, 365

Брунер Дж. 146,147, 415

Брьондаль В. 96, 97, 201

Буайє П. 68

Бугге С. 64

Будагов Р. О. 218, 220,295,354,406

Бузук П. 0.137

Іменний покажчик

Буланін Л. Л. 232

Булаховськии Л. А. 133, 137, 139,

141—143, 145, 275, 291, 293,

347, 365, 406, 409 Булгарін Ф. В. 315 Булигіна Т. В. 153,164, 296, 406 Булич С. К. 79 Бутенко Н. П. 392 Бхартріхарі 24 Бюйссанс Е. 158,197 Бюлер К. 56,168,171, 299 Вайнрайх У. 253,313,333,354,406 Вайсгербер Л. 112,113,114,192 Вандрієс Ж. 89, 90, 310 Вараручі 24 Варрон М.-Т. ЗО Вартбург В. 343 Василевський С. 137,138 Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габзбург) 318 Васильєв Л. М. 278, 406 Вахек Й. 93, 325

Вежбицька А. 151,152,153,279,406 Вейль А. 261 Венкер Г. 366 Венцкович Р. М. 39, 51, 69, 91,122,

406 Вернер К. 64

Вєтров А. 0.174,183, 406 Виготський Л. С. 186,187,194, 406 Винницький В. М. 139 Винниченко В. К. 306 Виноградов В. В. 14,124,133—134,

248,264,291,293, 296,297,406 Виноградов В. О. 220, 406 Винокур Г. О. 220, 233, 288 Вихованець І. Р. 129,159, 261, 262,

406 Вітгенштейн Л. 12, 92,163 Владимиров П. В. 79 Волков А. Г. 183, 201, 406 ВортД. 253

Востоков О. X. 41, 43, 44, 362, 364 Вундт В. 15, 56, 58, 62 Вьоглін Ч. 104 Габеленц Г. фон дер 195 Гавранек Б. 93, 325 Гаврилюк О. Я. 306, 312 Гаджієв М. М. 133 Гайдеггер М. 7 Гак В. Г. 279, 406 Гамзатов Р. 332 Ганцов В. М. 137

Гар Р.-М. дю 180

Гардинер А. 168, 201, 204, 206, 253, 406

Гарвін П. 104

Гаркавець О. М. 139

Гартман П. 112

Гвоздєв О. М. 232

Гегель Г.-В.-Ф. 45, 46, 52, 73

Георгієв В. 342, 406

Геракліт 27

Гербарт Й.-Ф. 56

Гердер Й.-Г. 40,191, 369

Герман К. Ф. 367

Гесіод 29

Гете Й.-В. 45, 74

Гируцький А.-А. 69, 406

Пшар Е. 40

Гладкий М. Д. 137

Глінц Г. 112

Глісон Г. 105, 208, 244

Гнатюк В. М. 79

Гоголь М. В. 181, 317, 344

Головін Б. М. 9, 21, 110, 182, 193, 217, 220, 239, 244, 296, 300, 301, 314, 332, 336, 347, 348, 354, 357, 403, 404, 406

ГольдбергА. 149

Гольдин В. Є. 163

Гольц Г. 112

Гомер 29

Горбач О. 310_

Горецький П. Й. 137

Горєлов І. Н. 183,186,194, 406

Горнунг Б. В. 21, 406

Городенська К. Г. 297, 407

Городецький Б. Ю. 166, 407

Грайс Г. 162

Греймас А. 385

Греч М. І. 315

Грибоєдов О. С. 312

Грімм Я. 41, 43, 44—51, 63, 298, 362, 407

ГрінбергДж. 104, 370

Грінченко Б. Д. 141

Гроот А. де 255

Грунський М. К. 136,138,140

Гулига Є. В. 404, 407

Гумбольдт В. фон 44—51, 52,53,55, 56, 59, 63, 64, 73, 74, 76, 85, 107, 111, 112, 114, 115, 125, 168, 169, 185, 191, 194, 195, 297, 298, 317, 325, 334, 335, 351, 352, 369, 407

Іменний покажчик

Гумбольдт О. фон 45

Гуссерль Е. 92

Гухман М. М. 122, 220, 407

Даль В. І. 315, 318

Данеш Ф. 252. 253, 415

ДантеА.40,73,74,316

Дарвін Ч. 51, 52, 298, 351

Декарт Р. 33,34,106,109, 330, 369

Дельбрюк К. 64, 66, 365

Демокріт 27

Демський М. Т. 297, 407

Дем'янков В. 3.158,167, 407, 409

Денисова С. П. 279, 407

Десницька А. В. 133

Джекендофф Р. 149

Джонс У. 41

Джонсон М. 156,409, 415

Джоунз Д. 232

Дзендзелівський Й. 0.133,310,367

Димитрова Б. 317

Дік С.-К. 159

Діонісій Фракійський 29

Дірвен Р. 147

Діц Ф.-К. 44

Дмитрієвський О. О. 255

Докуліл М. 238, 253, 261, 289,407

Донат Елій ЗО, 32

Дорошевський В. 201

Достоєвський Ф. М. 180

Дурново М. М. 68,124

Духачек О. 264

Дюркгейм Е. 84, 304

Дюфріш-ДеженеттА. 221

Едмон Е. 366

Ендзелін Я. М. 133

Ейнштейн А. 185

Еліас Н. 311, 415

Есхіл 29

Євтушок О. М. 367

Єльмслев Л. 68,96, 97, 98, 99,100,

158, 197, 199, 200, 201, 202,

Єсперсен О. 79,189, 201, 206, 253,

261, 351, 352, 353, 407 Єрмоленко С. Я. 403,407 Жаботинська С. А. 153 Жилко Ф. Т. 233 Жильєрон Ж. 366 Жинкін Н. 1.190,194, 300, 407 Жирмунський В. М. 310, 325, 352,

Жлуктенко Ю. 0.139, 326, 354, 407

Засоріна Л. М. 20,111,396,403,407 Звегінцев В. А. 21, 32, 39, 50, 51, 69, 91.111,122,175, 213,407 Зизаній (Тустановський) Л. 36,138 Зіндер Л. Р.… 408 Зінов'єв А. А. 174 Золотова Г. О. 249, 254, 262.408 Зюттерлін Я. 245 Іванишин В. 318, 333, 408 Іванов В. В.…

Кодзасов С. В. 234, 408

Кодухов В. І. 69, 91, 111, 175, 182,

193, 213, 217, 218, 220, 296,

Коен А. 201

Колгушкін А. Н. 20, 408 Колшанський Г. В. 183, 194, 201,

Кондратов А. 183, 408 Кондрашов М. А. 39, 50,69,91,110,

122, 325, 408 Конт О. 84, 304 Коперник М. 84 Копиленко М. М. 297, 408 Корецький-Сатановський А. 38,138 Корольова А. В. 161, 409 Косеріу Е. 198, 200, 201, 206, 219,

220, 335, 354, 409 Косинка Г. М. 306 Космеда Т. А. 159, 405 Костомаров В. Г. 163 Коструба П. П. 233, 234, 409 Котелова Н. 3. 272 Котляревський І. П. 306 Котов Р. Г. 21, 409 Кочерган М. П. 183, 397, 409 Кравченко М. В. 297, 407 Краснов В. М. 304, 405 Кржижкова Г. 257 Кривнова О. Ф. 234, 408 Крижанич Ю. 40 Кримський А. Ю. 136,137,138,139,

145, 318,409 Крисін Л. П. 305, 306, 311, 333,

Кроче Б. 73, 74, 75, 76 Крушевський М. В. 79, 83, 88 Кубрякова О. С. 148,149,167,186,

279, 296, 297, 409 Кузнецов А. М. 404, 409 Кузнецов П. С. 232 Кузнецов С. Н. 333, 409 Кузнєцова Т. В. 307, 409 Кунін О. В. 290 Курило О. Б. 137,138, 233 Курилович Є. 84, 217, 282, 336,

359, 365, 439 Курціус Г. 84

Лабов В. 305, 326, 333, 415 Лайонз Дж. 279, 409 Лакофф Дж. 35,147,149,156,157,

409, 415

Лангакер Р. 149,154,157, 415

Лансло К. 34, 35, 38,108

ЛарінаЛ. 1.173

Ларцев В. Г. 145, 409

Лафарг П. 325

Лафонтен Ж. 73

Лацарус М. 56, 58, 65

Левицький В. В. 394, 409

Левінсон С. 164, 415

Лейбніц Г.-В. 33, 34, 330, 369

Леонтьєв О. М. 194, 409

Леонтьєв О. 0.133, 207, 300, 409

Лерх Е. 73

Лескін А. 64, 79, 84

Лесохін М. М. 404, 409

Лизанець П. М. 139, 367

Липинський В. 318

Лисиченко Л. А. 272, 409

Ліперовська Н. 137

Ліч Г.-Н. 164, 415

Ломоносов М. В. 174

Ломтєв Т. П. 174, 200, 205, 207,

208, 262, 409, 410 Лопе де Вега Ф. 73 Лосєв О. Ф. 174,183, 410 Лотце Г. 56

Лоя Я. В. 39, 50, 69, 91, 410 Лудольф Й. 40 Лузіна Л.-Г. 167, 409 Лук'яненков К. Ф. 404,409 Лурія О. Р. 20,133, 391, 410 Лю Си 26 Макаєв Е. А. 133 МакайонокА. Є. 273 Макаренко А. С. 180 Мак-Кормак 156, 410 Малеча Н. М. 137 Мальберг Б. 176 Мамудян М. 158 Манакін В. М. 369, 410 Марко Вовчок 318 Марр М. Я. 46,124—126,131,133,

325, 352, 357 Мартіне А. 81, 101, 158, 159, 201,

233, 235, 244, 255, 262, 283,

336, 337, 341, 346, 354, 410 Масенко Л. Т. 333, 410 Маслов Ю. С. 145,183, 407, 410 Матезіус В. 93, 95, 235, 252, 253,

261. 325, 410 Матусевич М. І. 232 Маяковський В. В. 275

Іменний покажчик

Мейє А. 42, 51, 79, 90, 310, 325, 336, 365, 410

Мейєр К. 264

Мейєр-Любке В. 70

Мейсман Ж. 330

Мельников Г. П. 202, 410

Мельничук О. С. 111, 133, 139, 143—145, 174, 201, 202, 207, 214, 220, 326, 365, 403, 410

Мерінгер Р. 70, 360

Мечковська Н. Б. 348, 410

Мещерський М. 0.14

Мєщанинов 1.1.131—132, 246, 370

Міккола Р. 70

Міклошич Ф. 44

Мілевський Т. 172, 415

Мінський М. 155, 410

Мкртчян Л. 323, 410

Мокієнко В. М. 297, 410

Монбоддо Дж. 191

Мороховський О. М. 220, 410

Морріс Ч. 168,169,175

Мукаржовський Я. 93

Мунен Ж. 158

Муравицька М. П. 393, 410

Мурко М. 70

Мух Р. 70

Мюллер М. 54,185, 297, 351

Найда Ю.-А. 103,104,105

Назарова Т. В. 367

Наконечний М. Ф. 137

Нарський І. С. 175

Нікітін М. В. 278, 410

Нікольський Л. Б. 333, 414

Німчинов К. Т. 137

Німчук В. В. 39, 410

Норман Б. Ю. 256

Носенко І. А. 404, 411

Ньютон 1.192

Огден Ч. 168

Огієнко 1.1.138

Оксар Е. 264

Ольховиков Б. А. 39, 50,69,91,405

Онацький Є. Д. 138

Осгуд Ч. 393

Остгоф Г. 64, 65, 84, 264

Остін Дж. 163,164,165, 414

Павлов І. П. 92,186,187

Падучева О. В. 262, 411

Пазухін Р. В. 300

ПайвіоА. 151

Пайк К.-Л. 103, 201, 377

Палемон К.-Р. ЗО

Паллас П. С. 40

Паніні 23, 24

Панкрац Ю. 167, 296, 409

Панов Є. Н. 183, 411

Панов М. В. 200, 233, 234, 311, 411

Панфілов В. 3.174,194, 300, 411

Парандовський Я. 317

Пап Ф. 396, 411

Паршин О. Б. 146,167, 411

Патанджалі 24

Пауль Г. 64,65,79,195,334,354,411

Педерсен X. 68

Перебийніс В. С. 133,139,233,234,

375, 399, 404, 411 Петерсон М. М. 68 Петличний І. 3. 233 Пещак М. М. 21, 411 Пєшковський О. М. 68,126,255,302 Пилинський М. М. 333, 411 Пименов А. В. 310, 411 Пізані В. 76, 203 Піндар 29

Піотровський Р. Г. 21,133,404,409 Пірс Ч. 168,169,171 Платон 27 Плотников Б. О. 278, 292, 396, 404,

411 Погодін М. П. 140, 315 Подолян І. Е. 122, 411 Покровський М. М. 68, 263 Поливанов Є. Д. 81, 82, 123, 124,

126, 129-131, 233, 291, 310.

Попова 3. Д. 174,179,186,187,199,

250, 278, 297, 300, 408, 411 Попович М. В. 183, 411 Поржезинський В. К. 68,124,169 Порціг В. 264 Поспєлов Д. А. 155, 411 Поспєлов М. С. 134 Постелус Г. 40 Потебня 0.0.15,49,55,56,58—62,

126, 169, 192, 194, 207, 238,

246, 262, 291, 297, 308, 318,

320, 333, 334, 352, 411, 412 Потьє В. 385 Почепцов Г. Г. 139, 299 Почепцов Г. Г. (мол.) 166,167, 412 Прісціан ЗО Прокопова Л. І. 233 Пушкін О. С. 180, 316, 397, 398

Іменний покажчик

Радевич-Винницький Я. 163, 318,

333, 408, 412 Радзієвська Т. В. 153,161,167,412 Радлов В. В. 79 Райнфельдер X. 73 Рамішвілі Г. В. 51, 412 Рапп М.-К. 54 Расін Ж. 73

Раск Р. 41, 42, 44, 63, 351, 362 Рассел Б. 12, 92, 96, 97 Рафаель С. 74 Рахіліна К. В. 153,158, 412 Ревзін 1.1.133 Ренуар Ф. 40 Реформатський О. О. 213, 232, 234,

244,281,296,298,300,368,412 Рильський М. Т. 142 Річардс А. 168 Рождественський Р. 275 Рождественський Ю. В. 39, 50, 69,

91, 405 Роже (Роджет) П.-М. 269 Рош Е. 150,151, 415 Рубінштейн С. Л. 186,194, 412 Руданський С. В. 306 Рудзка-Остін Б. 149 Ружичка Р. 253 Русанівський В. М. 21, 139, 145,

264, 278, 326, 333, 412 Русова С. 318

Сабалдир Г. 0.136,137,138,140 Сабурова І. Г. 166, 407 Савченко О. Н. 133 Сагані 31 Самійленко С. П. 39, 50,69,91,138,

408 Самчук У. 306 Сассеті Ф. 41 Сахарний Л. В. 133 Свадост Е. 331, 412 Свидницький А. П. 306, 308 Сводеш М. 349, 365, 397, 412 Селіванова О. 0.161,166, 412 Селіщев А. М. 124, 310 Семчинський С. В. 139, 193, 220,

234, 261, 278, 281, 290, 296,

332, 348, 352, 353, 354, 412 Сепір Е. 102, 115, 116, 117, 118,

121, 183, 191, 206, 232, 312,

321, 325, 370, 412 Сервантес М. 47, 316 Сергєєв В. М. 153

Серебренников Б. 0.133,183,193,

206, 220, 234, 261, 278, 332, 354, 403, 411, 412

Сеше А. 84,88,89,197,201,310,335 Сєченов І. М. 186, 412 Сидоров В. М. 124, 232—233 Симоненко В. А. 181 Синявський О. Н. 136,137, 233 Сібавейхі 31 Сінг Р. 298 Скалігер Ю.-Ц. 40 Скалічка В. 93, 95, 96, 244 Скляренко В. Г. 139 Скреліна Л. М. 354, 412 Славинецький Є. 38,138 Слюсарева Н. О. 91,159, 412 Смеричинський С. С. 137,138 СмерчкоА. А. 307, 412 Смирницький О. І. 133, 134—135,

199, 200, 201, 205, 264, 412 Смотрицький М. 37 Соболевський 0.1.140 Соколов О. М. 190,194, 413 Солнцев В. М. 174,183, 220, 413 Солодкий Н. Л. 137 Соломоник А. 183, 210, 413 Соммерфельт А. 336, 348 Соссюр Ф. де 42, 48, 70, 79, 81, 82,

83—89, 90, 91, 93, 96, 97, 99, 101, 112, 126, 168, 169, 175, 176, 186, 194, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 203, 204, 206,

207, 221, 249, 298, 334, 335, 359, 361, 372, 413

Софокл 29

Спіркін А. Г. 201

Старицький М. П. 306, 308

Стеннінг К. 147

Степанов Ю. С. 162, 164, 175, 183,

234, 400, 403, 413 Стернін І. А. 278, 411 Страленберг П.-Ю. 40 Сулима М. Ф. 137,138 Супрун А. Є. 10, 21, 176, 183, 193,

200, 206, 234, 261, 278, 296, 300, 332, 354, 411, 413

Сухотін О. М. 233

Сю Шень 25

Сьоренсен Г. 96

Тагієв М. Т. 294

Талмі Л. 149,155,156, 415

Тараненко І. Й. 138, 279

Іменний покажчик

Тараненко 0.0.21,264,346,412,413

Тарасов Є. Ф. 305, 413

Тводдел У. Ф. 232

Тейлор Дж. 149

Телія В. М. 297, 413

Теньєр Л. 252, 253, 255, 258

Тимченко Є. К. 137,138,139, 233

Тищенко К. М. 21,183, 413

Ткаченко Б. Д. 137

Ткаченко О. Б. 139,144,145, 413

Тогебю К. 96

Толстой Л. М. 306

Томпсен X. 147

Томсен В.-Л. 25, 50, 64, 69. 413

Томсон 0.1.186, 413

Торнб'єрнсон Т. 68

Тоцька Н. І. 233

Тредіаковський В. К. 363

Трейджер Дж.-Л. 102,103

Трір Й. 112,113, 264

Тромбетті А. 78

Трнка Б. 93

Трубачов О. М. 284

Трубецькой М. С. 93, 94, 95, 124,

200, 201, 222, 233. 234. 280,

296,310.339.342.370,385,413 Тютчев І. А. 60 Уайтхед А. 96, 97 Удовиченко Г. М. 39,50,69,91,110,

122, 413 Уебстер 319 Уеллз Р. 377 Ужевич І. 38,138 Уїтні В.-Д. 54, 64 Улашин Г. 280 Ульдалль Г. 96 Ульман К. X. 262 Уорф Б. 47,118,119,120,121,122,

191,192, 242, 325, 406 Успенський Б. А. 220, 414 Уфімцева А. А. 278,414 Ушаков Д. М. 68 Фабіан М. П. 163 Фант Г. 230 Фатер Й.-С. 40 Філін Ф. П. 133,135—136 Філлмор Ч. 149,155,156,157, 258,

415 Фінк Ф. 195 Фінкель О. М. 137 Фірузабаді аль 31 Фодор Дж. 151

Фоконьє Ж. 149 Фоменко Ю. В. 198 Форд М. 310, 415 Формановська Н. 1.163 Фортунатов П. Ф. 64,67—68,69,88,

93,126,169, 245, 249, 252, 365 Фосслер К. 73—76 Франко І. Я. 79 Франчук В. Ю. 69, 414 Франс А. 264 Фреге Г. 12 Фріз Ч.-К. 103,105 ФрінгсТ. 325

Фрумкіна Р. М. 151, 396, 414 Фьорс Дж. 201 ХаймсД.326,333,415 Халле М. 230 Харві Дж. 158 Харріс 3. 102, 103, 104, 105, 106,

Харцфельд X. 73 Хауген Е. 111, 414 Хемп Е.-П. 105 Хоккет Ч. 102,104, 201, 377 Хомський Н. 14, 35, 105, 106, 107,

108, 109, 146, 197, 201, 253,

256,259,275,289, 298,381,383 Хроленко О. Т. 21, 414 Царнке Ф. 64 Цезар Юлій 29 Цейс Й.-К. 44 Ципф Дж. 396 Цицерон 181 Чагішева В. І. 404,414 Чапленко В. 138 Ченкі А. 149 Чередниченко 0.1.139 Черемисіна М. 1.198,414 Черних П. Я. 352 Чесноков П. В. 122, 414 Четмен С. 377 Чікобава А. 201 Шайкевич А. Я. 39, 51, 69, 91.122,

406 Шанський М. М. 293 Шапіро А. Б. 233 Шарадзенідзе Т. С. 91, 414 Шафф А. 172 Шахматов О. О. 68, 133, 134, 137,

Шахнарович О. М. 133 Шведова Н. Ю. 253, 256, 257, 414

Іменний покажчик

Швейцер О. Д. 333, 414

Шевельов Ю. В. 138

Шевченко Т. Г. 138, 142, 306, 316,

331, 397 Шекспір В. 74, 316 Шеллінг Ф.-В. 46 Шендельс Є. І. 404, 407 Шенк Р. 155 Шепард Р.-Н. 415 Шиллер Й.-Ф. 45 Широков В. А. 21, 412 Широков О. С. 403, 414 Шишков О. С. 315 Шкловський В. Б. 129 Шкляр В. 312 ШкольникЛ. С. 305, 413 Шлегель А. 45, 369 Шлегель Ф. 41, 369 Шлейєр Й. 330 Шлейхер А. 14, 51, 52, 53, 54, 55,

57,63, 64,65, 79,144,185,297,

351, 363, 366, 440 Шмельов Д. М. 279, 414 Шмельов О. Д. 153 Шмідт В. 245, 366, 415 Шмідт Й. 54, 72, 78, 439

Шовгун Н. О. 309,414

Шоу Б. 180

Шпербер Г. 264

Шпітцер Л. 73

Штейнталь Г. 15,56—58,59.62,65,

195. 297 Штейнфельдт Е. О. 395 ШтелінгД.А.239,414 Штерн І. Б. 151, 414 Шумарова Н. П. 391,414 Шухардт Г. 71, 72. 76, 78, 79, 125,

Щерба Л. В. 82, 123, 126, 127—

129. 134, 186, 198, 200, 201,

206. 221, 232, 233, 246, 273,

409, 414 Яворська Г. М. 153 Якобі Ф.-Г. 46 Якобсон Р. 81, 82, 93, 95,124, 230,

233, 300, 385, 414 Яковлєв Н. Ф. 233 Якубинський Л. П. 325 Ян Сюн 26 Яска 24 Янін В.Л. 14 Ярцева В. М. 354, 404, 414

Кочерган М. П.

К-55 Загальне мовознавство: Підручник. Видання 2-ге,

виправлене і доповнене: — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 464 с. (Альма-матер)

І8ВМ 966-580-161-9

У підручнику розглянуто сутність, предмет, завдання, місце загального мовознавства у системі наук про мову, основ­ні аспекти теорії мови: знакову природу, структуру мови, вза­ємозв'язок мови і мислення, співвідношення мови і мовлення, фонологічну, граматичну, лексико-семантичну її системи та проміжні рівні. Широко розкрито суспільну природу, суспіль­ні функції мови, соціальну зумовленість мовних явищ, націо­нально-етнічні особливості буття мови, а також методи і при­йоми її наукового дослідження. Характерною особливістю другого видання підручника є висвітлення розвитку лінгвіс­тичної думки від початків до XXI ст., утвердження мовознавс­тва як науки, специфіки різноманітних лінгвістичних напря­мів і шкіл, що домінували у минулі епохи, тих, що визначають обличчя сучасної мовознавчої науки.

Допоміжний апарат підручника охоплює іменний, пред­метний покажчики, покажчик мов, короткий словник лінгвіс­тичних термінів.

Для студентів вищих навчальних закладів.

ББК81.Укр.

Навчальне видання

Серія «Альма-матер»

Заснована в 1999 році

КОЧЕРГАН Михайло Петрович

Загальне мовознавство

Підручник

Видання 2-ге, виправлене і доповнене

Спільний проект із видавництвом «Академвидав»

Редактор Г. А. Теремко Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор А. В. Мещеряк Комп'ютерна верстка В. П. Богуславця

Підписано до друку з оригінал-макета 10.02.2006.

Формат 84x108/32. Папір офс. № 1.

Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.

Ум.-друк. арк. 24,36. Ум. фарбовідб. 24,8-

Обл.-вид. арк. 27,0. Зам. 6-167.

Видавничий центр «Академія» 04119, м. Київ-119, а/с 37. Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63. Е-таі1: асасІетіа-рс@8уііопііпє.сот Свідоцтво: серія ДК № 555 від 03. 08. 2001 р.

ВАТ «Поліграфкнига»

03057, м. Київ, вул. Довженка, 3.

– Конец работы –

Используемые теги: Загальне, мовознавство0.045

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Загальне мовознавство

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Загальне мовознавство. Підручник
Загальне мовознавство... Підручник... Видання ге виправлене і доповнене Видавничий центр Академія Ц...

ЗАГАЛЬНА ПАТОМОРФОЛОГІЯ
ББК я... ЗАГАЛЬНА ПАТОМОРФОЛОГІЯ...

Практичне заняття № 3 Загальна фізіологія. ФІЗІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
На сайте allrefs.net читайте: "Практичне заняття № 3"

Реферат на тему: Інтерферони 1. Загальна характеристика інтерферонів
Львівський національний університет імені Івана Франка... Біологічний факультет... Реферат на тему Інтерферони...

Тестові контрольні завдання з дисципліни Загальна гігієна та охорона праці гігієни та екології № 2
тестові контрольні завдання з дисципліни Загальна гігієна та охорона праці для студентів курсу...

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ГАЗОПОСТАЧАННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
Мережі газопостачання населених пунктів залежно від величини максимального... Фактичне споживання газу є різко нерівномірне протягом доби місяця і року Найскладнішою проблемою у масштабі країни...

Загальна теорія держави і права
ББК УКР я З... Затверджено Міністерством освіти і науки України лист Г від... Рекомендовано до друку вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого протокол від...

Загальна теорія держави і права
Загальна теорія держави і права... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих...

ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ПРАВО В СХЕМАХ: ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА... НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ...

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
Т Б ПАРТИКО... ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ... Підручник...

0.028
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам