Аморфні мови(грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою службових слів. Синоніми: кореневі мови, ізолюючі мови.
Аналітйзм(грец. апаїузіз — розклад, розчленування) —типологічна ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і граматичного значень слова.
Аналітичні мови— мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражається повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією).
Аналогія(грец. апаІо§іа — відповідність) — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до іншої.
Антиномії(грец. апііпотіа) — протилежні начала, внутрішні суперечності мови, боротьба між якими призводить до її змін.
Антоніми(грец. апіі — проти і бпута — ім'я) — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.
Антропоцентризм(грец. апііігброз — людина і лат. сепігит — осереддя) — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через призму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія —людини.
Короткий термінологічний словник
Апостеріорні мови(лат. а розіегіогі— з наступного; залежно від досвіду) — штучні мови, створені за зразком природних мов.
Апріорні мови(лат. а ргіогі— з попереднього; незалежно від досвіду) — штучні мови, позбавлені зв'язку з природними.
Ареальна лінгвГстика(лат. агеа — площа, простір) — розділ мовознавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвГстика.
Артикуляцїйно-акустйчні прийоми— прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах.
Архетйп(грец. агсЬеіуроп — прообраз) —- див. Прафбрма.
Архісема(грец. агсл/ — префікс, що означає головний, старший, і зета — знак) — сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи лексики.
Архіфонема(грец. агсл/ — головний, старший і фонема) — абстрактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупності диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтралізації.
Асиметричний дуалГзм мовного знака— непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими знаками.
Асиміляція(лат. аззітіїаііо — уподібнення) — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.
Асоціативний експеримент—психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в анкетуванні мовців для виявлення асоціацій (реакцій), які в них викликають мовні одиниці (стимули).
Аспектолбгія(лат. азресіиз — зовнішній вигляд і Іб£оз — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вираження.
Атомізм(грец. аіотоз — неподільний) — дослідницький підхід, за якого окреме явище мови вивчається незалежно від інших, без врахування його системних зв'язків у структурі мови.
Атрибут —див. Означення.
Афазія(грец. арЬазіа — оніміння) — повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів.
Афікс(лат. аШхиз — прикріплений) — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення.
Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів.
БагатомГрні опозиції фонем— опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі.
Безеквівалентна лексика— слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.
Білатеральнатеорія знака— теорія, згідно з якою знак є двосторонньою одиницею, що має план вираження і план змісту.
Білінгвізм(лат. Ьі, від Ь/'з — двічі і Гт£иа — мова) — практика індивідуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.
Короткий термінологічний словник
Біт (англ. Ьіпагу — двійковий і б\&ії — знак, цифра) — одиниця вимірювання кількості інформації в двійковій системі.
Біхевіоризм(англ. Ьеіїачіоиг— поведінка) — система поглядів на суть і функції мови, яка бере свій початок в одному з напрямів психології, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності рухових, вербальних та емоційних реакцій на певні стимули і заперечення свідомості як предмета психологічного дослідження.
Борейська теорія —див. Ностратйчна теорія.
Варіант фонеми— конкретний звук, в якому реалізується фонема; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон.
Висловлення— одиниця мовлення, побудована за законами відповідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті.
ВГльне варіювання мовних одиниць— стан мовних одиниць, коли вони трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізняють значень.
Вільний асоціативний експеримент— методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої реципієнти відповідають на сло-во-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли у свідомості за певний час.
Внутрішнє мовлення— використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків (слів і речень) без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації.
Внутрішні причини мовних змін— причини, закладені в самій мові, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни.
Внутрішня лінгвГстика— галузь мовознавства, яка вивчає системні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгваль-них чинників.
Внутрішня флексія— чергування звуків у корені слова, які виражають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків.
Внутрішня форма слова— семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієї ж мови; ознака, покладена в основу номінації при творенні нового лексичного значення слова.
Волюнтатйвна функція мови(лат. чоіипіаз — воля) — функція волевиявлення мовця, впливу на слухача.
Гаплологія(грец. Ьаріооз — однаковий, простий і Іб£оз — слово) — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.
Генеалопчна класифікація мов(грец.£елеа/о£/з — родовід) — вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови).
ГенеративГзм(англ. їо §епегаі:е — породжувати) — напрям у мовознавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини і опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструкцій. Синоніми: порбджувальна лінгвГстика, генеративна лінгвГстика.
Генеративна лінгвГстика —див. ГенеративГзм.
Генетичне мовознавство(грец. £епезіз — походження) — історичне мовознавство.
Герменевтика(грец. ґіегтепеиіікбз — пояснювальний) — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів.
Гіпербнім(грец. Гіурег— префікс, що означає надмірність, підвищення, і бпута — ім'я) — слово — родова назва.
Короткий термінологічний словник
Гіпбнім(грец. Ііурб — префікс, що означає зниження; під, внизу, і бпута — ім'я) — слово — видова назва.
ГіпонімГя(грец. пурб — під, внизу і бпута — ім'я) — одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімГя.
Гіпотеза вроджених мовних структур— гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.
Гіпотеза лінгвальної відносності— концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза СепГра — Убрфа.
ПпсГтеза СепГра —Убрфа —див. Гіпотеза лінгвальної відносності.
Ппотетико-дедуктйвний метод— метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.
Глибинна структура— у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.
Глибинний синтаксис—використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичнрї структури речення.
Глосематика(грец. £Іоззета, род. відм. £ІоззетаІоз — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.
Глотогенез(грец. §Іоїїа — мова і §епезіз — походження) — процес становлення людської природної звукової мови.
Глотогоні чна теорія(грец. £/о На — мова і £олоз — народження, походження) — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.
Глотогонія(грец. £Іоіїа — мова і £опоз — народження) — походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.
Глотохронологія(грец.£Ша — мова, спгбпоз — час і Іб£оз — слово, вчення) — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.
Гносеологічна функція мови(грец.£позіз — пізнання і Іб£оз — слово, вчення) — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітйвна функція.
Градуальна сема(лат. £гадаііо — поступове посилення, підвищення, від £гасІиз — крок, ступінь) — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.
Градуальні опозиції фонем— протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.
Граматика (грец. £гаттаІіке (іесппе) — мистецтво читати і писати букви, від £гатта — буква) — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних катего-
Короткий термінологічний словник
рій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.
Граматична категорія— система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.
Граматичне значення— узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.
Грамема— 1)компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.