Лекція 1. МЕТОДИ І ПРИНЦИПИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

 

Процес калькуляції є розрахунком собівартості продукції з використанням прийомів обліку витрат на виробництво. Результатом калькуляції як процесу є складання калькуляції, що є розрахунком витрат на одиницю виробленої продукції.

Калькуляцію використовують для досягнення наступних цілей:

- встановлення рівня беззбитковості ціни, тобто яку ціну на продукцію або послуги слід встановити, щоб підприємство могло відшкодувати понесені витрати;

- контролю витрат у виробництві, тобто який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

- розрахунку прибутковості, рентабельності й прибутковості носіїв витрат. Наприклад, якщо облік носіїв витрат здійснюється по окремих замовниках, то який замовник приносить підприємству найбільшу частку прибутку.

Від структури калькуляції залежить порядок калькуляційного обліку, система планових розрахунків і характеристика одержуваної в результаті інформації про собівартість продукту. При цьому ступінь розкриття витрат в калькуляції залежить від точності виділення в ній окремої статі.

Існують такі варіанти побудови калькуляцій:

- за економічними елементами витрат (що витрачено);

- за статтями собівартості (куди витрачено);

- комбінований, включає угрупування витрат за елементами і статтями собівартості.

При калькуляції собівартості за економічними елементами застосовують п'ять комплексних статтей:

- матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів і попутної продукції) – вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів, робіт виробничого характеру, палива і енергії;

- витрати на оплату праці – основна і додаткова зарплата;

- відрахування на соціальні заходи – відрахування на соціальне і пенсійне страхування;

- амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

- інші витрати – орендна плата, обов'язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банків, податку, що включаються в собівартість продукції, ремонт основних засобів і т.д.

Якщо для побудови калькуляції використовують статті собівартості, то калькуляційний лист складатєметься з 10 – 12 елементів:

1) сировина і основні матеріали;

2) напівфабрикати власного виробництва;

3) попутна продукція і зворотні відходи (віднімається);

4) допоміжні й таропакувальні матеріали;

5) паливо і енергія на технологічні цілі;

6) основна заробітна плата виробничих робітників;

7) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні заходи;

9) амортизація;

10) витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати.

Цей перелік не є вичерпним і може бути доповнений, виходячи із специфіки галузі.

Оскільки калькуляція направлена на виявлення собівартості продукції, одержаної в процесі виробництва, то об'єктами калькуляції є види продукції, напівфабрикатів (деталей, вузлів) різного ступеня готовності, робіт і послуг, по яких здійснюється розрахунок собівартості.

Об'єкти калькуляції безпосередньо зв'язані з калькуляційними одиницями, які можна підрозділити на групи, виходячи з: натуральних, умовно-натуральних, приведених, експлуатаційних, вартісних і тимчасових калькуляційні одиниць.

Натуральні калькуляційні одиниці використовують при виробництві одного виду продукції і в цьому випадку всі витрати будуть прямо відноситися на виріб, наприклад, одиниці маси, довжини, площі.

Умовно-натуральні використовують в тих виробництвах, де випускаються різні види близьких виробів, витрати на виробництво яких перебуває в певному співвідношенні один до одного, наприклад, знеособлені швейні вироби, об'єднані одним прейскурантним номером.

Приведені одиниці – при використанні попроцессного методу обліку витрат, коли необхідно розрахувати кількість одиниць незавершеного виробництва залежно від ступеня їх готовності.

Експлуатаційні одиниці – це одиниці потужності машин, апаратів, двигунів.

Тимчасові одиниці – нормо-частина, машино-дні.

В управлінському обліку можуть застосовуватися різні методи обліку витрат і калькуляції собівартості, які відрізняються один від одного об'єктами калькуляції, підходами до обліку постійних накладних витрат, контролем витрат (рис. 3.1).

 

Матеріали Праця

ВНВ

1000 1000 1000 Передано на процес Б 3000 З процесу А Матеріали Праця 3000 1000 2000 Передано на процес В     ВНВ                                  

 

Процес В		Готова продукція
З процесу Б Матеріали	6500 2000	Передано на склад		Передано з процесу В 12000
Праця		готової
ВНВ		продукції

Рис. 3.2 Методика обліку витрат при попроцесному калькулюванні

У попроцесному калькулюванні всі понесені виробничі витрати і кількість виготовлених одиниць продукції акумулюють у виробничому звіті, приклад якого наведено нижче.

 

Виробничий звіт

Кількість одиниць
Віднесено на підрозділ:
Знаходиться у процесі на початок періоду	5 000 од.
Введено в процес	20 000 од.
Всього одиниць	25 000од.
Всього враховано одиниць:
Передано на інший процес	15 000 од.
Знаходиться у процесі на кінець періоду	10 000 од.
Всього одиниць	25 000 од.
Витрати
Віднесено на підрозділ:
Вартість напівфабрикатів на початок періоду	12 000 грн. 85 000
Понесено протягом періоду	85 000 грн.
Всього витрат	97 000 грн.
Всього враховано витрат:
Вартість напівфабрикатів, переданих в інший процес	60 000 грн.
Вартість напівфабрикатів, що знаходяться у процесі на кінець періоду	37 000 грн.
Всього витрат	97 000 грн.

 

Для обліку незавершеного виробництва при попроцесному калькулюванні в міжнародній практиці використовують еквівалентні одиниці, які є кількісним вимірником продукції, що знаходиться у виробництві, виходячи із ступеня їх завершеності.

Підрахунок еквівалентних одиниць. Для визначення витрат на одиницю продукту необхідно всі понесені виробничі витрати розділити на кількість вироблених одиниць. Витрати на одиницю продукту є базою для віднесення витрат на продукцію, передану на інший процес (підрозділ), і на продукцію, що знаходиться в запасах у процесі (у даному підрозділі) на кінець періоду.

Розрахунки були б нескладними у разі відсутності незавершеного виробництва, тобто якби всі одиниці, введені в процес, були б завершені обробкою за певний період. На практиці на початок (кінець) періоду завжди є частково завершені обробкою одиниці продукту.

Оскільки витрати повинні бути віднесені як на завершені одиниці, так і на незавершені одиниці продукції, необхідно здійснювати розрахунки з використанням еквівалентних одиниць.

Підрахунок еквівалентних одиниць є розрахунком кількості одиниць, яка була б вироблена, якби все виробництво привело тільки до завершених одиниць.

Наприклад, якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 80 % завершені обробкою, то еквівалентне виробництво складе 800 од. (1000 х 80 %).

 

Еквівалентне виробництво підраховують окремо за матеріалами і доданими витратами.

 

Наприклад, якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 90 % завершені за матеріалами і на 50 % за доданими витратами, то еквівалентне виробництво за матеріалами складе 900 од. (1000 х 90 %), а за доданими витратами - 500 од. (1000 х 50 %).

Виробничі витрати відносять на незавершене виробництво, готову продукцію і собівартість реалізованої продукції з використанням одного з двох методів: методу середньої зваженої або методу ФІФО.

Метод середньої зваженої усереднює виробничі витрати за період з витратами незавершеного виробництва на початок періоду. Еквівалентне виробництво визначається підсумовуванням одиниць завершених протягом періоду з еквівалентними одиницями в незавершеному виробництві. Потім загальні витрати (витрати незавершеного виробництва на початок періоду і поточні витрати) ділять на еквівалентні одиниці для отримання витрат на одиницю.

Згідно з методом ФІФО запаси на кінець періоду оцінюються по виробничих витратах понесеним протягом періоду. Даний підхід спричиняє за собою розподіли поточних витрат, що виникли в результаті виробництва еквівалентних одиниць протягом періоду. В цьому випадку еквівалентне виробництво складається з трьох елементів:

– завершені одиниці з незавершеного виробництва на початок періоду;

– одиниці, розпочаті й завершені обробкою;

– одиниці, частково завершені обробкою на кінець періоду.

 

Таблиця 3.1 – Порівняння методу средньо звешеної з методом ФІФО

 

№ п/п	Метод середньої зваженої	Метод ФІФО
	Витрати незавершеного виробництва на початок періоду підсумовуються з витратами поточного періоду для підрахунку витрат на одиницю	Тільки витрати поточного періоду використовуються для підрахунку витрат на одиницю
	Одиниці в незавершеному виробництві на початок періоду враховуються, немовби вони були початі і завершені обробкою протягом періоду	Тільки робота необхідна для завершення початкового залишку включається в розрахунок еквівалентних одиниць. Одиниці розпочаті й завершені обробкою протягом періоду показані окремо
	Витрати на одиницю включають також витрати минулого періоду	Витрати на одиницю включають витрати поточного періоду
	Всі одиниці, завершені обробкою (передані на інший процес) враховуються однаково	Одиниці, завершені обробкою (передані на інший процес), діляться на: – одиниці з початкового залишку незавершеного виробництва; – одиниці розпочаті й завершені протягом періоду
	Одиниці в незавершеному виробництві оцінюються за усереднених витратами	Одиниці в незавершеному виробництві оцінюються за останніми витратами