1. Право на працю є одним із основних конституційних прав громадян, проголошених ст.43 Конституції України. В ній говориться, що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.» Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалізації права громадян на працю.
Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прийняті відповідно до цього закону, а також глава 111-А Кодексу законів про працю «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».
Відповідно до ст. 1 Закону України зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій чи іншій формі.
До зайнятого населення закон відносить громадян, які:
а) працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, які займаються індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, є членами кооперативів, фермерами чи членами їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
г) проходять службу у Збройних силах України, Національній гвардії. Службі безпеки, Прикордонних військах, в органах внутрішніх справ та формуваннях цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, а також альтернативну службу;
д) проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
ж) будучи громадянами інших країн і тимчасово перебуваючи в Україні, працюють і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.
Цей перелік згідно ст. 1 Закону «Про зайнятість населення» не є вичерпним і може бути доповнений іншими категоріями зайнятого населення.
Слід зазначити, що незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної відповідальності, оскільки закон не допускає примушування до праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Право кожного громадянина — розпоряджатися своїми здібностями до праці. Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю, як спосіб забезпечення життєдіяльності, реалізації духовних потреб і творчих здібностей, соціальної» підтримки громадян, які втратили засоби до існування.
Державна політика в сфері зайнятості базується на принципах, викладених в ст.З Закону «Про зайнятість населення». Крім принципів, визначених Конституцією стосовно забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір діяльності, зазначені також такі:
— сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю;
— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками соціальної та економічної політики;
— співробітництво професійних спілок, об'єднань і асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій з органами державної виконавчої влади;
— міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем зайнятості.
Стаття 4 Закону, проголошуючи гарантію реалізації громадянами права на працю, встановлює, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:
— добровільність праці, вільний вибір виду діяльності;
— захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення;
— безплатне сприяння в підборі підходящої роботи та працевлаштуванні;
— безплатне навчання, освоєння нових професій, підготовку і перепідготовку;
— включення періоду перепідготовки та навчання новим професіям, участі в оплачуваних громадських роботах, а також одержання допомоги по безробіттю до загального трудового стажу;
— виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в
установах, організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
— виплату безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю та інших видів допомог.
З метою сприяння зайнятості державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки та перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації.
Для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту, закон встановлює додаткові гарантії зайнятості. Вони виражаються в тому, що за розпорядженням місцевих органів влади на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності бронюється (обов'язково залишається для працевлаштування саме цієї категорії громадян) певна кількість робочих місць. Закон зобов'язує власника або уповноважений ним орган до працевлаштування вказаної категорії громадян в межах встановленої квоти, і у випадку відмови їм в прийомі на роботу з порушника вимог закону стягується штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До категорії населення, що користуються додатковими гарантіями зайнятості, відносяться:
— жінки, які мають дітей віком до шести років;
— матері, які самі виховують дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;
— молодь у віці до 18 років;
— діти, які залишились без батьківської опіки, у віці до 18 років, а також вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти після закінчення навчання (але не старші 23 років за умови реєстрації їх в державній службі зайнятості), які вперше шукають роботу;
— молодь, яка закінчила чи призупинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах, звільнилась зі строкової військової чи
альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;
— громадяни, звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування, які вважаються такими, що потребують соціального захисту, не пізніше року від дня звільнення;
— особи перед пенсійного віку;
— особи, які з поважних причин більше одного року не мають роботи.
Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, заохочення і стимулювання підприємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності. Соціально-економічна політика держави в сфері зайнятості передбачає розробку державних та територіальних програм зайнятості населення. Вони спрямовані на запобігання безробіттю шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств у збереженні системи робочих місць, створенні додаткових робочих місць, ефективному використанні трудових ресурсів. З метою вирішення проблем у сфері зайнятості передбачається проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування наступних змін у якості та розподілу робочої сили.
2. Тарифна система - це сукупність нормативних документів, за якими здійснюється державне планування і регулювання диференціації рівня заробітної плати залежно від складності, умов праці, народногосподарського значення галузі, інтенсивності, територіального розміщення підприємств.
Основними елементами тарифної системи є: довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників; тарифні сітки, тарифні ставки, система надбавок і доплат до тарифних ставок, схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників - це систематизований за видами діяльності збірник описів професій, які наведені в Класифікаторі професій [20].
Класифікатор професій є складовою частиною державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
Довідник є нормативним документом, обов`язковим у питаннях управління персоналом в організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. За допомогою довідників проводяться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників.
Тарифна сітка - це сукупність розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими здійснюється диференціація заробітної плати працівників.
Тарифний розряд характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва і організації праці.
Тарифні коефіцієнти характеризують відношення тарифних ставок того чи іншого тарифного розряду до тарифної ставки першого розряду, розмір якої взято за одиницю. Величина тарифного коефіцієнта показує, у скільки разів робота, відносна до того чи іншого тарифного розряду, складніша від робіт, що тарифікуються першим розрядом. Одночасно він показує у скільки разів рівень оплати робіт (робітників), віднесених до даного конкретного тарифного розряду, перевищує рівень оплати найпростіших робіт, віднесених до першого тарифного розряду, або рівень оплати праці некваліфікованих робітників, яким присвоєно перший тарифний розряд.
Тарифна ставка визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.
Ставка 1-го розряду — це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).
Оплата праці керівників, професіоналів, спеціалістів і технічних службовців здійснюється за допомогою посадових окладів, основою яких є мінімальна тарифна ставка.
Праця цієї категорії працівників специфічна за своїм змістом, характером і методам виконання роботи. Основу її становить творчий процес — пошук і прийняття оптимальних технічних, організаційних та економічних рішень. Вона спрямована на досягнення максимальних результатів з найменшими затратами суспільної праці.
Праця професіоналів і фахівців характеризується вищим ступенем відповідальності, порівняно з працею робітників, тому, що правильне і своєчасне прийняття рішень визначає не тільки індивідуальні результати їхньої праці, а і значною мірою кінцеві результати та ефективність праці всього колективу підприємства.
Для встановлення посадового окладу на підприємствах широко застосовуються коефіцієнти співвідношення місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців і мінімальної заробітної плати.
Певний посадовий оклад визначається множенням коефіцієнта, який встановлено для цієї посади на визначену в галузевій тарифній угоді або у колективному договорі мінімальну тарифну ставку для розрахунку посадових окладів.
На підприємстві застосовуються різні доплати і надбавки, які є змінною частиною тарифної системи і залежать від виробничих умов. Згідно із Законом України «Про оплату праці» умови запровадження і розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральними та галузевими (регіональними) тарифними угодами.
За функціональним призначенням доплати і надбавки призначаються для компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов роботи, які не враховано в тарифних ставках і посадових окладах. Надбавки і доплати враховують два фактори–компенсаційний і стимулюючий.
За нових економічних умов господарювання значно зростає роль доплат і надбавок працівникам за високі досягнення в праці, за виконання особливо важливих і відповідальних робіт.
Найчастіше використовуються надбавки за високу професійну майстерність працівників, високі досягнення у праці, вислугу років (трудовий стаж), виконання особливо важливої роботи (на певний період), знання і використання в роботі іноземних мов.
Висококваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, які потребують високої професійної майстерності і великого виробничого досвіду, розміри доплат можуть бути збільшені на: робітникам ІV розряду – 16%, V – до 20%, VІ – до 24% тарифної ставки.
До доплат, які пов’язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер, відносяться доплати за несприятливі умови праці, високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах), роботу в нічний час, за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування, виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи, роботу в понаднормований час, на період освоєння нових норм трудових затрат, роз’їзний характер роботи та ін.
Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. Наприклад, за роботу в несприятливих умовах праці на підприємствах установлюють такі розміри доплат:
за роботу у важких та шкідливих умовах — до 12%;
за роботу в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці — до 24% тарифної ставки (посадового окладу).
2. Вища освіта - це рівень знань, що набувається у вищих закладах освіти на базі повної загальної середньої освіти і необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури. Згідно із Законом України "Про освіту", підготовка фахівців у вищих закладах освіти може здійснюватися без відриву від виробництва. Працюючим надана можливість її набуття - через широко розвинену мережу вечірнього та заочного навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, навчається заочно. На допомогу заочникам організуються лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Контроль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецензування письмових завдань, передбачених навчальним планом та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлений для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.
Аспірантура - основна форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів, пошукувачів кандидатської дисертації за відповідною галуззю знань.
Основні пільги, що надаються для даної категорії працівників.
1.1. Надання відпустки без збереження заробітної плати
Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження закладу освіти і зворотно. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе працівник.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, в період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день у тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).
1.2. Надання додаткової оплачуваної відпустки
Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
а) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і 2-му курсах у вищих закладах освіти:
- І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання - 10 календарних днів щорічно;
- III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно;
- незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання - 30 календарних днів щорічно;
б) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти:
- II і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно;
- III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою навчання - 30 календарних днів щорічно;
- незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання - 40 календарних днів щорічно;
в) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;
г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти із вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації - 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації - 4 місяці.
Підставою для надання додаткової відпустки є довідка - виклик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Особам, які вступають до аспірантури з одним або кількома складеними кандидатськими іспитами, надається додаткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпустку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.
До відпустки не включається час проїзду від місця роботи вступника до аспірантури до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до складання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №309).
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і таким, що успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Закону України "Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів). На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗпП).
1.3. Надання вільних від роботи днів
Надання вільного від роботи часу має цільову спрямованість - створення кращих умов для навчання та підготовки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижня при 6-денному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50% одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати. При 5-денному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх бажанням, можуть бути додатково надані ще 1 - 2 вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом 4 років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50% середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспірантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст.218КЗпП).
1.4. Встановлення іншої тривалості відпусток у зв'язку з навчанням
Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути встановлена інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №634 затверджений "Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості".
Для працівників, які успішно навчаються у вищих закладах освіти, за нижченаведеними напрямками підготовки, де навчальний процес має свої особливості, крім відпусток, передбачених ст. 15 Закону України "Про відпуски", надаються:
а) культура (народна художня творчість), музичне мистецтво - щорічно 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;
б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво - щорічно 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;
в) філологія (мова та література) - щорічно 10 календарних днів без збереження заробітної плати.
Ці відпустки надаються тільки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхідності надано право перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості навчального процесу.
1.5. Надання творчих відпусток
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. №45 "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюється порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук тривалістю до 3 місяців - для кандидатської, а для докторської - до 6 місяців. Така відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого закладу освіти III-IV рівня акредитації або НДІ про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої рекомендації працівник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри, де проходить наукова робота. Крім того, така відпустка може бути надана для написання підручника - до 3 місяців. Підстава - заява працівника та довідка видавництва про включення підручника або наукової роботи в план випуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив - письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи та заробітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати встановлюється відповідно до чинного законодавства.
1.6. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти
Всі працівники, що проживають не за місцем знаходження закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На власника незалежно від форми власності підприємства накладається обов'язок оплатити проїзд працівника до місця знаходження закладу освіти. Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження закладу освіти і зворотно один раз в рік на настановчі заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів - в розмірі 50% вартості проїзду. Треба зауважити, Що в КЗпП немає обмежень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти).
У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів. Успішне проходження виробничого навчання, закінчення закладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та переваги щодо просування по роботі. При підвищенні кваліфікаційних розрядів та просуванні по роботі повинне враховуватися успішне навчання працівників без відриву від виробництва, здобуття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стимулювання підвищення кваліфікації, отримання професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єктивне право на переваги перед іншими працівниками на підвищення кваліфікаційних розрядів та просування по роботі.
Просування по роботі - це переведення на більш відповідальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потребує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і кваліфікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчення закладу освіти, а й у процесі навчання. Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний період навчання - останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги по скороченню робочого часу більші, ніж на перших курсах вузів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.
У практиці підприємств різних форм власності широко застосовується укладення з працівниками договорів на скерування їх на навчання до вищих навчальних закладів освіти на контрактній основі. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчання працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацювати на підприємстві визначену угодою кількість років. Вважаємо, що у даному випадку ми маємо справу із цивільно-правовим договором і відповідно з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний виконати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підприємстві. В іншому випадку власник підприємства має право вимагати від працівника відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випадку юридичне право вибору. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З другого боку, видається, від молодого фахівця не можна вимагати відшкодування коштів, витрачених державою на його підготовку, якщо він вчився на бюджетній формі, а надалі відмовився працювати за скеруванням навчального закладу. Держава - особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансове забезпечення із бюджету або спеціальних фондів тих соціальних прав людини і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно. Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки існують в кожній країні. Так, у Швеції система професійної освіти перебуває під постійним контролем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на підприємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного навчання з теоретичним курсом має тривалість в середньому біля 3 років. У Німеччині передбачено надання субсидій підприємствам, що здійснюють професійну підготовку молоді за системою наставник - учень. У Франції після прийняття Закону про професійну підготовку в 1984 р. питання професійної підготовки, підвищення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укладанні колективних договорів. В угодах з впровадженням новітніх технологій у Франції передбачені умови про підвищення кваліфікації та перепідготовку працівників (Бондарчук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн)// Соціальний захист. - 1999. - №4. - С.67-74).
Міжнародними нормами (Конвенцією МОП №142, яку ратифікувала Україна Указом Президії Верховної Ради від 7 березня 1979 р. №4414-9, та рекомендаціями МОП №87,117 і 150) покладається на держави прийняття і розвиток політики та програм професійної орієнтації і професійної підготовки працівників в усіх сферах життя. Політика та програми професійної підготовки стимулюють і дозволяють всім особам розвиватися й застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфікація працівників стає також основою їхньої соціальної захищеності на ринку праці. Такі працівники є найбільш конкурентоспроможними.
Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підготовки робочих кадрів, тому широко підтримується позиція щодо перегляду підходів до організації професійної підготовки і перепідготовки. Серед заходів з "реставрації" професійної підготовки на виробництві, що пропонуються фахівцями, потрібно виділити:
- впровадження для підприємств нормативів фінансових витрат на підготовку кадрів;
- скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінансування всіх навчальних заходів:
- розповсюдження заходів щодо організації навчання, стажування, підвищення кваліфікації працівників за кордоном, тим більше, що постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. №287 затверджено Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. №1079// Праця і зарплата. - 1998. - №14) тощо.
У Росії, наприклад, роботодавець має право на відшкодування витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду освіти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлення діяльності міжшкільних навчальних комбінатів для надання молоді можливості придбання професії в школі.