1. Під функціями трудового права слід розуміти основні напрямки правового впливу норм на відносини, що становлять предмет даної галузі права.
Головною функцією трудового права необхідно визнати регулятивну, яка полягає у забезпеченні реалізації норм трудового права у відносини, на регулювання яких вони спрямовані.
З регулятивної випливає соціальна функція, що підкреслює пріоритет прав і свобод людини і громадянина в процесі трудової діяльності.
Ще однією функцією трудового права є узгодження інтересів працівників і роботодавців, держави при дотриманні існуючого рівня трудових прав працівників.
Виховна функція трудового права проявляється у проведенні заходів, спрямованих на запобігання та усунення роботодавцями порушень прав і свобод людини і громадянина у сфері праці. Даний напрямок повязано з діяльністю повноважних державних органів щодо запобігання та усунення порушень трудового законодавства. Виховна функція реалізується і в діяльності представників роботодавця щодо запобігання та усунення правопорушень, допущених при виконанні трудових обовязків працівниками.
Захисна функція трудового права проявляється в обовязки державних органів забезпечити дотримання всіма роботодавцями прав і свобод людини і громадянина у сфері праці. З метою захисту прав та інтересів працівників і роботодавців можуть бути створені відповідні представницькі органи та організації. Їх діяльність вписується в рамки захисту прав та інтересів відповідно працівників або роботодавців.
Такі основні функції трудового права. Даний перелік також не можна визнати вичерпним. У ході застосування норми трудового права можуть виконувати й інші функції, наприклад, щодо підвищення поваги до приписами трудового законодавства, створення передумов для поліпшення становища працівників та інші.
2.ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОБОЧОГО ЧАСУ
Робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього розпорядку та колективним і трудовим договором.
Розрізняють такі види робочого часу:
- нормальний робочий час;
- скорочений робочий час;
- неповний робочий час.
Нормальний робочий час. Це встановлена законодавством тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Скорочений робочий час є менш тривалим і встановлений для таких категорій працівників:
- для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
- для працівників віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень;
- для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, робочий час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку;
- для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці – не більше як 36 годин на тиждень.
Скорочений робочий час встановлюється для професорсько-викладацького складу та вчителів навчальних закладів, медичних працівників та деяких інших категорій працівників, чия праця зв’язана із значним інтелектуальним та нервовим навантаженням.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися на підприємствах та в організаціях за рахунок власних засобів для жінок, що мають дітей у віці до 14 років або дитину-інваліда.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.
Тривалість робочого часу скорочується на одну годину в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Праця деяких категорій працівників, наприклад, вагітних жінок і жінок, що мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років тощо, в нічний час заборонена. Робота інвалідів у нічний час допускається тільки за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Надурочні роботи, тобто роботи понад встановлену тривалість робочого часу, як правило, не допускаються.
Але у виняткових випадках власник може застосовувати надурочні роботи:
- при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
- при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку;
- при необхідності закінчити роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов не могла бути закінчена у нормальний робочий час тощо.
До надурочних робіт забороняється залучати:
- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
- осіб, молодших 18 років тощо.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.
Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Така угода може бути досягнута при прийнятті на роботу чи в процесі виконання працівником трудових обов’язків. За неповного робочого дня можливе зменшення як тривалості робочого дня, так і кількості днів робочого тижня. Власник зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину до 14 років, дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. При неповному робочому часі оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Для окремих категорій працівників за характером праці допускається відхилення від обумовленого режиму робочого часу, тому їх робочий час називається ненормованим.
3. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може запроваджуватися в разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, та коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність (ст. 1352 КЗпП).
Колективна матеріальна відповідальність установлюється власником за погодженням із профспілкою підприємства, а рішення роботодавця про встановлення колективної матеріальної відповідальності оформлюється наказом по підприємству.
Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу.
Перелік робіт, під час виконання яких може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також форма Типового договору про колективну матеріальну відповідальність затверджені наказом Мінпраці від 12.05.1996 р. № 43.
Підставою для притягнення членів колективу до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, а також їх знищенням або зіпсуттям через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами.
Заподіяна колективом шкода підприємству, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з яким укладено договір, винні службові особи, суд обговорює питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на нього покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.