Можливі дві основні форми поведінки фірм в умовах олігополії: некооперативна і кооперативна. Кооперативна форма передбачає спільне проведення економічної політики. Зважаючи па це, існують такі основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення.
Модель Курно. Модель рівноваги Курно передбачає, що галузь представлена двома фірмами: А і Б дуополія, які мають однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію. Сутність моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім визначає власний обсяг виробництва, щоб максимізувати прибуток. Вважається, що обидві фірми одночасно приймають економічні рішення за умови відомого ринкового попиту, який вони разом задовольняють.
У моделі Бертрана олігополіст визначає не обсяги виробництва, а ціну, яка забезпечить йому максимум прибутку за певної ціни конкурента. При цьому економічна сила конкурентів є рівною. Модель Штакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Лідер, як сильніший економічний субєкт, має певну монопольну владу, визначає для себе обсяг виробництва і ціну, які максимізують його прибуток. Інші конкуренти стають аутсайдерами, визначаючи той обсяг продажів, який буде максимізувати їх прибуток при встановленій лідером ціні.
Ламана крива попиту. Ця модель також характеризує взаємне пристосування фірм, що конкурують на ринку олігополії. Модель ламаної кривої попиту пояснює, чому олігополісти не бажають змінити ціну, якщо змінюється величина їх граничних витрат. Модель ілюструє жорсткість цін в олігополії, відповідає загальному становищу рівноваги, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу МR = МС, але не пояснює суті встановлення олігополістичної ціни і її підвищення. Останнє пояснюється таємною змовою олігополістів. Між олігополістами можуть бути явні і неявні змови. Формою явної змови є картель. Метою утворення картелів є встановлення фіксованих цін, розподілу ринків збуту товару та постачання ресурсів, пошук шляхів обмеження конкуренції між собою.
Модель цінового лідера є однією з форм неявної змови конкурентів додержуватися на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни. Домінуюча фірма, яка має менші середні витрати, ніж конкуренти, встановлює ціну, що максимізує її прибуток. Фірма-лідер завчасно попереджує про наступні зміни, щоб з одного боку дати можливість партнерам підготуватися до маневру, а з іншого — вивчити їх можливу реакцію. Теорія ігор є формальним методом аналізу прийняття рішень олігополістом гравцем, залежно від поведінки конкурентів гравців, які також приймають рішення. Стратегічний вибір в ігровій ситуації враховує очікувану поведінку конкурентів, тобто є взаємозалежним. Ключовим елементом цієї гри є стратегічний вибір, який роблять гравці, та його результати.