Продукти життєдіяльності ендокринних залоз називають інкретами, або гормонами. Термін «гормон» (від гр. hormao — спонукаю, збуджую) ввели англійські фізіологи W. М. Вауliss і Е. Н. Starling у 1905 р. Вони виділили із стінки дванадцятипалої кишки секретин, який стимуляє секрецію підшлункової залози. Потім цим терміном стали називати речовини, які виділяються у кров залозами внутрішньої секреції.
Гормони виробляються в ендокринних залозах двох типів: у залозах зі змішаною функцією, які здійснюють внутрішню і зовнішню секрецію (підшлункова, статеві залози), і у залозах, що виконують лише інкреторну функцію (гіпофіз, епіфіз, щитовидна і прищитовидні, підгрудинна, надниркові залози).
Усі ендокринні залози добре оснащені кровоносними судинами, стінки яких мають високу проникність. Це полегшує надходження гормонів у міжклітинні щілини, а звідси у кров і лімфу. Залози внутрішньої секреції іннервуються головним чином вегетативною нервовою системою, добре забезпечені рецепторами.
Завдяки досягненням у галузі хімії було одержано фундаментальні дані про хімічну природу гормонів, здійснений синтез більшості з них.
Гормони за своєю хімічною будовою різнорідні і можуть бути поділені на три групи: 1) поліпептиди та білки, з наявністю вуглеводного компоненту і без нього; 2) амінокислоти і їх похідні; 3) стероїди (табл. 6).
Гормони циркулюють у крові у вільному і зв'язаному з білками стані. Внаслідок сполучення з білками гормони, як правило, переходять у неактивну форму. Для всіх гормонів характерний відносно невеликий період напівжиття (звичайно близько 1 год). У процесі обміну речовин змінюються їх структура і функції. Крім того, частина гормонів використовується клітинами організму, а частина виводиться із сечею.
Інактивація гормонів відбувається за рахунок сполучення з білками, утворення парних сполук із глюкуроновою кислотою, активності ферментів печінки та процесів окислення.
Типи дії гормонів на організм. Гормони впливають на найрізноманітніші прояви життєдіяльності організму. Виділяють чотири типи впливу гормонів: 1) метаболічний—вплив на обмін речовин; 2) морфогенетичний — стимуляція формоутворення, диференціація тканин і органів, росту, метаболізму та метаморфозу; 3) кінетичний, чи пусковий,—вплив на певний аспект діяльності ефектора; 4) коригуючий — зміна функцій організму чи окремих його органів.
Функціональне значення гормонів. Гормони виконують такі важливі функції: 1) беруть участь у механізмах регуляції та інтеграції функцій організму, забезпечують підтримання деяких фізіологічних констант на відносно постійному рівні (наприклад, рівня глюкози в крові, осмотичного тиску тощо), тобто мають «гомеостатичну» функцію (гормональна регуляція фізіологічних функцій є вищою формою гормональної регуляції); 2) пристосовують (адаптують) організм до умов внутрішнього і зовнішнього середовищ організму, які постійно змінюються); 3) роблять можливим і забезпечують статевий, фізичний і розумовий розвиток; 4) поряд із нервовими імпульсами гормони є носіями відповідної інформації чи сигналу.
Гормони -мають також «пермісивну» дію, яка полягає в тому, що різні біохімічні реакції відбуваються лише у присутності одного або декількох гормонів, хоча реакція й не прискорюється у разі збільшення концентрації гормонів.
Властивості гормонів. До основних властивостей гормонів належать специфічність, дистантний характер їх дії та висока біологічна активність.
1. Специфічність дії гормонів. Гормони специфічно впливають на органи-мішені, на що, як правило, нездатні інші біологічно активні речовини. Тобто кожен гормон діє лише на конкретні фізіологічні системи чи органи (ефекторні органи). Специфічність дії гормонів пояснюють існуванням гормонспецифічних рецепторів клітинних мембран.
2. Дистантний характер дії гормонів. Органи-мішені і системи, на які діють гормони, як правило, розташовані далеко від місця їх утворення в ендокринних залозах. Так, тропні гормони гіпофіза, який лежить біля основи мозку, діють на щитовидну, статеві, надниркові залози, антидіуретичний гормон гіпофіза (вазопресин) — на нирки тощо.
Тканинні гормони, які виділяються без участі спеціалізованих органів (ендокринних залоз), хоча й потрапляють у кров, найчастіше діють місцево, на невеликій відстані від місця виділення. До них належать гормони, які виділяються спеціальними клітинами слизової оболонки органів травлення і впливають на його секреторну і моторну активність (гастрин, секретин та ін.).
3. Висока біологічна активність гормонів. Гормони діють у мізерних концентраціях. Так, щоденна мінімальна потреба в гормонах для дорослої людини така: гормони щитовидної залози — 0,3 мг, інсулін—1,5 мг, мінералокортикоїди — 2 мг, глюкокортикоїди — 20 мг, андрогени — 5 мг, естрогени — 0,25 мг. Це треба враховувати у разі введення гормонів у організм. Наприклад, щоденна доза синтетичного аналога гормона кори надниркових залоз преднізолону, що підтримує життєдіяльність організму при недостатності функції надниркових залоз, складає 10 мг.
Механізм дії гормонів дуже складний і до кінця не вивчений. Вони безпосередньо впливають на активність клітин, тканин, органів, а також діють опосередковано через нервову систему, змінюючи її функціональний стан.
Є два шляхи дії гормонів на клітину-мішень: 1) взаємодії з рецептором плазматичної мембрани клітини; 2) зв'язування з рецепторами, розташованими в ядрі клітини.