Реабілітація у медицині – це комплекс медичних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення порушень функцій організму, працездатності хворих та інвалідів.
Метою реабілітації є оздоровлення хворого і надання йому допомоги у відновленні або розвитку професійних навичок з урахуванням специфіки перенесеної ним травми або хвороби.
Основними видами реабілітаційної допомоги є медична, психологічна, професійна, соціальна, трудова тощо.
Медична реабілітація – це перший етап повної реабілітації хворих на туберкульоз, який полягає у відновленні після лікування втрачених або послаблених функцій організму. З цією метою застосовуються медикаментозне, хірургічне, санаторно-курортне лікування, фізіотерапія.
Медична реабілітація хворих на туберкульоз настає при клінічному вилікуванні, що характеризується відсутністю активності процесу, стабілізацією залишкових змін. При вилікуванні значна увага приділяється функціональній реабілітації хворих на туберкульоз. Сучасні методи комплексного лікування хворих на туберкульозу дозволяють досягти медичної реабілітації у більшості випадків.
Психологічна реабілітація – тісно пов’язана з медичною реабілітацією, бо ще в період лікування сприяє психологічній підготовці хворого до належної адаптації чи перекваліфікації при неповному відновленні його професійних навичок.
Соціально-трудова, в тому числі професійна реабілітація хворих на туберкульоз – це повернення їх до трудової діяльності. Якість професійної реабілітації значною мірою залежить від медичної реабілітації. Однак повної відповідності між ними немає, через те що не у всіх клінічно вилікуваних від туберкульозу осіб відновлюється працездатність. Декому з них встановлюють інвалідність.
Певна частина хворих, у яких процес залишився активним, але стабілізувався, повертаються до трудової діяльності, в тому числі професійної. У таких випадках соціально-трудова реабілітація випереджає медичну реабілітацію.
Соціально-трудова реабілітація залежить також від віку хворого, його освіти, професії, характеру роботи, яку він виконує, і умов праці. Особи, які захворіли в пенсійному віці, рідше повертаються після хвороби до праці. Частіше реабілітація досягається в осіб, зайнятих розумовою працею.
Соціально-трудова реабілітація осіб, які виконують фізичну працю, настає рідше і не в повному обсязі. Нерідко при поверненні їх після хвороби на роботу потрібно змінювати умови праці, її характер, обирати іншу професію для уникнення впливу несприятливих факторів. Таким чином, соціально-трудова реабілітація у таких осіб не включає професійну реабілітацію. Професійна реабілітація також неможлива і у осіб, які не допускаються до попередньої роботи у зв’язку з епідеміологічними протипоказаннями.
Для хворих на туберкульоз велике значення має соціально-трудова реабілітація і в широкому розумінні, тобто повернення їх до нормального життя, взаємовідносин у суспільстві, до праці, що відповідає стану їх здоров’я.
Соціальна реабілітація - відновлення нормальних відносин у суспільстві, в першу чергу у сфері праці.