Хворі з вперше діагностованим туберкульозом, у яких виявлені МБТ, а також ті, що знаходяться на обліку протитуберкульозного закладу:
-хворі, у яких МБТ виявлені будь яким методом дослідження (навіть одноразово), у разі наявності клініко-рентгенологічних ознак явної активності туберкульозного процесу, а також хворі з загасаючим активним туберкульозом чи з невизначеною його активністю.
-хворі, у яких МБТ виявлені 2-разово будь яким методом дослідження навіть за відсутності рентгенологічних туберкульозних змін в легенях або за наявності клініко-рентгенологічних ознак неактивного туберкульозного процесу (джерелом бактеріовиділення у таких хворих може бути туберкульозний ендобронхіт, прорив казеозного лімфатичного вузла у просвіт бронха, розпад невеликого вогнища, яке неможливо визначити при рентгенологічному дослідженні).
Одноразове* виявлення МБТ у осіб з контингенту 5-ї категорії диспансерного спостереження у разі одночасної відсутності клініко-рентгенологічної симптоматики, що підтверджує реактивацію туберкульозу, вимагає поглибленого клініко-рентгенологічного, лабораторного й інструментального обстеження для встановлення джерела бактеріовиділення і активності туберкульозу.
Примітка*. Одноразове бактеріовиділеннявизначається: а) у осіб, які не взяті на облік протитуберкульозних диспансерів, коли МБТ виявляють вперше в одному з 3-4 досліджень методами бактеріоскопії чи засіву, які проведені послідовно протягом 3-4 днів, б) у осіб контингенту 5 категорії, у яких, після негативних результатів багаторазових обстежень щодо наявності МБТ впродовж попередніх років, виявлені МБТ, однак результати послідуючих повторних (3-4) досліджень залишаються негативними.
Комплексне обстеження хворого включає: дослідження харкотиння (промивної рідини бронхів, трахеї або шлунку) не менш 2 разів методом бактеріоскопії; 3-разовий засів матеріалу перед початком лікування у вперше діагностованих хворих, у разі загострення або рецидиву процесу, а в період лікування хіміопрепаратами – після 2-денної перерви в їх застосуванні. В процесі лікування обстеження проводиться щомісяця до зникнення МБТ, яке підтверджується негативними результатами не менше 2 послідовних бактеріоскопічного і культурального досліджень впродовж 2-3 місяців, а також до загоєння порожнини розпаду, підтвердженого даними томографічного дослідження. В подальшому зазначені дослідження проводиться 1 раз в 2-3 місяця до закінчення основного курсу хіміотерапії.
Заняття хворих з обліку бактеріовиділювачів припустиме лише при затиханні процесу, в результаті ефективно проведеного основного курсу хіміотерапії чи після успішної операції, але не раніше ніж через 6 місяців після припинення бактеріовиділення.
Затримка бактеріовиділювачів на епідеміологічному обліку після зникнення МБТ ще на 6 місяців понад зазначений вище термін показана у випадку:
- неповноцінно проведеного лікування;
- наявності обтяжливих факторів;
- сприятливого результату лікування хронічних деструктивних процесів з утворенням щільних вогнищ, циротичних змін (у тому числі після колапсохірургічних втручань).
Хворі на фіброзно-кавернозний туберкульоз повинні знаходитися на обліку тільки в групі бактеріовиділювачів. У разі сприятливого результату лікування такого пацієнта діагноз змінюється на інший (циротичний, дисемінований, вогнищевий тощо) з переводом хворого в групу 5.1 та одночасним зняттям його з епідеміологічного обліку.
У випадку трансформації хронічного деструктивного туберкульозу в циротичний, утворені санованих чи заповнених порожнин (в тому числі після торакопластики і кавернотонії), хворі знімаються з епідеміологічного обліку через 1 рік з моменту зникнення МБТ і досягнення клініко-рентгенологічної стабілізації процесу. За відсутності можливості довести факт припинення бактеріовиділення результатами бактеріологічного дослідження у хворих із залишковими порожнинами ці особи з обліку бактеріовиділювачів не знімаються і підлягають спостереженню у 4-й категорії (без обмеження строків спостереження).
З числа хворих із позалегеневими формами туберкульозу до бактеріовиділювачів зараховуються особи, у яких МБТ виявляються у виділеннях із нориць, сечі чи менструальної крові.
Не враховуються як бактеріовиділювачі хворі, у яких до і після хірургічної операції МБТ не виявлялися, але при посіві резекційного матеріалу був отриманий ріст МБТ, а також хворі, у яких МБТ виявляються тільки за результатами посіву матеріалу, отриманого при пункції осумкованої емпієми, лімфатичних вузлів тощо.
Питання про взяття хворих на облік бактеріовиділювачів і зняття їх з цього обліку вирішує дільничний лікар-фтизіатр разом із завідувачем відділення чи головним лікарем (чи його заступником по лікувальній частині) протитуберкульозного диспансеру. Зняття з епідемічного обліку хворих з позалегеневим туберкульозом здійснюється за консультацією відповідного фахівця у разі затихання туберкульозного процесу і зникнення МБТ.
Епідеміологічне вогнище – це помешкання хворого на туберкульоз. Епідеміологічне вогнище спостерігається тим диспансером, де хворий фактично проживає, з узяттям на облік контактуючих з ним осіб та здійсненням відповідних оздоровчих заходів ( в тому числі, заключної дезінфекції).
У випадку встановлення діагнозу мікобактеріозу (на основі не менш, ніж 2-разового виявлення атипових мікобактерій) хворі спостерігаються і лікуються в протитуберкульозному диспансері. Однак, такі пацієнти не підлягають обліку, як хворі на туберкульоз.
Стабілізація процесу – загоєння специфічного процесу з такими ж ознаками, що й ущухання хвороби, але відсутня подальша позитивна динаміка залишкових змін при порівнянні результатів рентгено-томографічних досліджень, виконаних з інтервалом в 3-6 місяців.
Основний курс хіміотерапії – тривале, безперервне, комбіноване лікування антибактеріальними препаратами хворих на туберкульоз з метою їх вилікування. Мінімальний термін основного курсу у разі ефективного лікування хворих на туберкульоз за відсутності МБТ і деструкції становить не менше 6 місяців. У хворих з деструктивним туберкульозом легень і бактеріовиділенням основний курс протитуберкульозної терапії в середньому коливається в межах 6-9 місяців.
Для кожної категорії хворих на туберкульоз розроблені стандартні режими хіміотерапії, які дещо відрізняються від таких, що рекомендовані ВООЗ. Основне принципове розходження стандартних режимів хіміотерапії, що нині застосовуються в Україні, стосується тривалості інтенсивної, підтримуючої фаз та основного курсу лікування. За стандартами лікування ВООЗ, у хворих, які виділяють МБТ, тривалість інтенсивної фази та основного курсу лікування визначається терміном припинення бактеріовиділення. У вітчизняних режимах хіміотерапії хворих на деструктивний туберкульоз легень тривалість інтенсивної, підтримуючої фаз та основний курс лікування залежить не тільки від терміну припинення бактеріовиділення, а і від часу загоєння деструкції.
До обтяжуючих факторів відносяться несприятливі умови побуту, хронічні супутні захворювання (алкоголізм, наркоманія, психічні захворювання, цукровий діабет середньої та тяжкої форми, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гострі і хронічні запальні захворювання легень), цитостатична, променева і тривала стероїдна терапія, а також фізіологічний стан, що послаблює опірність організму.