У дітей більш часто, ніж в осіб старшого віку, виявляються первинні форми туберкульозу: первинна туберкульозна інтоксикація, первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз лімфатичних вузлів (периферичних, внутрішньогрудних і внутрішньочеревних), туберкульоз серозних оболонок.
Значно рідше діти страждають вторинними формами туберкульозу легень, що протікають по типу вогнищевого, дисемінованого, інфільтративного процесу.
У патології локальних форм первинного туберкульозу все більшого значення набуває ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.
При своєчасному і правильному лікуванні первинний туберкульоз закінчується повним одужанням дитини.
Однак не виключені випадки пізнього виявлення туберкульозного інфікування і захворювання, внаслідок чого у частини хворих дітей спостерігається несприятливий перебіг туберкульозу.
У дітей раннього і дошкільного віку найбільш частим варіантом ускладненого протікання первинного туберкульозу є бронхолегеневі ураження. Морфологічно вони являють собою сполучення специфічних і неспецифічних запальних змін в ателектазованій ділянці легеневої тканини. Ателектаз, що пов'язаний з поліморфним ураженням бронхів, порушує бронхіальну прохідність. Бронхолегеневі ураження можуть розсмоктуватися з відновленням прохідності бронхів і повітряності легеневої тканини. Однак нерідко вони є причиною розвитку фіброзу з наступним циротичним зморщуванням ураженої ділянки легені. Порушення дихальної функції, застій мокротиння, приєднання вторинної флори надалі призводять у частини хворих до розвитку бронхоектатичної хвороби.
У дітей шкільного віку частіше розвиваються малі локальні форми первинного туберкульозу. У випадках несприятливого перебігу захворювання можливе лімфогенне поширення інфекції з залученням у процес нових груп лімфатичних залоз і формуванням первинного туберкульозу, який протікає хронічно.
У виникненні в дітей вторинних форм туберкульозу (вогнищевого, інфільтративного і дисемінованого) велику роль відіграє екзогенна суперінфекція, тобто нове надходження в організм достатньої кількості мікобактерій туберкульозу. Останні можуть потрапити в організм при контакті з хворим на туберкульоз, але не виключена можливість надходження мікобактерій туберкульозу із "старого" вогнища, що знаходиться де-небудь в організмі, тобто можлива аутореінфекція. Отже, вторинний туберкульоз може розвиватися внаслідок як екзогенної, так і ендогенної реінфекції.
У зв'язку зі збереженням підвищеної чутливості, властивої дитячому організму, вторинні процеси у дітей протікають з вираженими перифокальними реакціями, розпадом легеневої тканини і бронхогенним обсіменінням. Перебіг вторинних форм туберкульозу згладжений. Вже через 3-6 місяців антибактеріального лікування розсмоктуються інфільтративні зміни і хворий перестає виділяти з мокротинням мікобактерії туберкульозу. Закриття ж порожнин розпаду відбувається значно повільніше. Залишкові зміни характеризуються наявністю дрібних вогнищ і фіброзних змін у легенях.
Туберкульоз у підлітків
Підлітковий туберкульоз займає в клініці значне місце. У той час як у дітей виявляються переважно первинні форми туберкульозу (90-93%), а в дорослих - вторинні (до 90%), то у підлітків в однаковій мірі виявляються і первинні, і вторинні форми туберкульозу.
У зв'язку з гормональною перебудовою в підлітків, так само як у дітей, зберігаються нестійкість імунітету, підвищена чутливість, що обумовлює розвиток гостропротікаючих форм туберкульозу.
Серед первинних форм туберкульозу частіше спостерігаються первинний туберкульозний комплекс, бронхоаденіт, хронічно протікаючий первинний туберкульоз, серед вторинних – інфільтративний туберкульоз легень.
Перебіг первинного туберкульозу в підлітків подібний до перебігу первинних форм у дітей. Нерідко первинні форми туберкульозу у підлітків супроводжуються яскравими параспецифічними реакціями у вигляді вузлуватої еритеми, ревматизму Понсе, фліктенульозного кератокон’юнктивіту, полісерозиту, гепатиту, нефриту. Результат первинного туберкульозу в підлітковому періоді більш сприятливий, ніж у дітей. Разом з тим не виключена можливість ускладненого перебігу первинного туберкульозу, при якому спостерігаються формування первинних каверн, обсіменіння з утворенням дочірніх каверн, залучення в процес периферичних і мезентеріальних лімфатичних вузлів.
У цих випадках захворювання набуває хронічного характеру. Первинні каверни можуть повністю закритися, але зворотний розвиток вогнищ первинного комплексу відбувається на протязі декількох років. Залишкові зміни в легенях після клінічного видужання можуть бути джерелом аутореінфекції і причиною виникнення рецидивів. У підлітків відкладання вапна у вогнищах відбувається повільніше і виражене в меншій мірі, ніж у дітей.
Хронічний первинний туберкульоз у підлітків протікає звичайно у вигляді казеозного бронхоаденіту й описується в літературі як юнацький туберкульоз. Характерною рисою хронічно протікаючого первинного туберкульозу є залучення в процес кісток, суглобів, очей, нових груп лімфатичних вузлів з їх тотальним або частковим казеозом, туберкульозним ураженням шкіри у вигляді скрофулодерми і формуванням нориць. У підлітковому періоді свіжі або хронічні форми первинного туберкульозу іноді важко відокремити від процесів вторинного походження, тому що клініка туберкульозу у підлітків відрізняється значним поліморфізмом. Прояви захворювання, типові для первинного періоду туберкульозної інфекції (ураження лімфатичних вузлів, наявність параспецифічних реакцій), комбінуються із симптомами, характерними для вторинного туберкульозу (бронхогенне поширення, схильність до хронічного перебігу і формування деструкцій).
Вторинний туберкульоз у підлітків відрізняється схильністю до значних інфільтративно-пневмонічних реакцій з утворенням поодиноких і множинних каверн і наступним прогресуванням захворювання. Джерелом його розвитку є верхівкові вогнища, що виникли в результаті як ранної, так і пізньої дисемінації в період первинного туберкульозу; або ще не цілком сформовані петрифікати в коренях легень.
Не можна заперечувати можливість виникнення вторинного туберкульозу в інтактній легені у підлітка, який переніс в дитинстві неускладнений первинний туберкульоз. У цих випадках причиною туберкульозу може бути екзогенна суперінфекція.
Комплексне тривале і безперервне лікування антибактеріальними препаратами іноді із застосуванням штучного пневмотораксу і хірургічних втручань дає можливість досягти повного клінічного видужання у більшості підлітків, хворих на туберкульоз.
Контрольні питання:
1. Особливості перебігу і патогенезу первинних форм туберкульозу у дітей.
2. Причини ускладненого перебігу туберкульозу у дітей раннього віку.
3. Особливості лікування дітей першого року життя. Особливості лікування дітей інших вікових
категорій.
4. Особливості перебігу, патогенезу і клінічних проявів туберкульозу у підлітків.
5. Особливості лікування хворих на туберкульоз підлітків.
Література:
1. Русакова Л.И. Остро прогрессирующие формы легочного туберкулёза у подростков //
Проблемы туберкулёза. – 2001. - № 1. – С.31-34.
2. Патоморфоз первинних форм туберкульозу у дітей в сучасних умовах / Костроміна В.П. та ін. //
Український пульмонологичний журнал. – 2002. - № 2. – С.36-39.
3.Туберкулёз у детей / Костромина В. и др.// Доктор.–2002. - № 4. – С. 41-43.
4. Особенности туберкулеза у детей раннего возраста/ Сиренко И.А. и др.// Проблемы туберкулёза
– 2003. - № 1.- С. 30-32.
5. Фирсова В.А. Туберкулёз у подростков: диагностика, клиника, лечение// Проблемы туберкулёза
– 2003. - № 3. – С.23-26.
6. Копылова И.Ф., Шавелькина И.И. Особенности диссеминированных форм туберкулёза у детей
// Проблемы туберкулёза и болезней лёгких. – 2004. - № 1. – С.28-30.
7. Фещенко Ю.І., Білогорцева О.І. Туберкульоз у дітей та підлітків в Україні. Динаміка основних
показників за 10 років // Український пульмонологічний журнал. – 2006. - № 2. – С.27-29.
8. Особливості клінічного перебігу інфільтративного туберкульозу легень у дітей / Костроміна
В.П. та ін. // Український пульмонологічний журнал. – 2006. - № 4. – С.47-50.
Туберкульоз в осіб літнього і похилого віку.
Відповідно до сучасної класифікації вікових груп населення літнім вважають вік від 65 до 75 років, похилим - від 75 до 85, осіб старше 85 років називають довгожителями. Результати аналізу захворюваності туберкульозом свідчить про те, що туберкульоз може розвиватися в будь-якому віці. В економічно розвинутих країнах, туберкульозом нерідко занедужують особи літнього і похилого віку. Цьому сприяє ряд біологічних і соціальних факторів, з яких, насамперед, необхідно відзначити високий рівень інфікованості туберкульозом осіб, що відносяться до цих вікових груп, внаслідок перенесеної в дитячому або юнацькому віці туберкульозної інфекції.
У багатьох осіб, що перенесли первинну туберкульозну інфекцію або загострення туберкульозного процесу, в наступному виявляють залишкові зміни у вигляді вогнищ, кальцинатів у лімфатичних вузлах середостіння, звапнення плеври і плевральних шварт. У цих залишкових вогнищах, як відомо, зберігається персистуючий збудник туберкульозу і при реплікації, що почалася, може викликати реактивацію туберкульозу. В осіб літнього і похилого віку виникненню реактивації можуть сприяти процеси вікової інволюції (плюригландулярна ендокринна недостатність, що призводить до зниження інтенсивності самовідновлення білків, ослабленню контролю за синтезом білка, зокрема ДНК і РНК, і інші процеси, у тому числі імунодефіцитні стани), що супроводжують захворювання, соціально-психологічна дезадаптація внаслідок зміни умов життя і сімейного побуту і т.д. Як і в осіб більш молодого віку, у них в результаті реактивації може розвинутися вогнищевий, інфільтративний туберкульоз легень із наступним прогресуванням або регресією в залежності від характеру перебігу хвороби, своєчасності її виявлення і лікування.
Разом з тим, в осіб літнього і похилого віку може відбутися реактивація туберкульозного процесу в лімфатичних вузлах, як периферичних, так і розташованих у середостінні. Такий тип реактивації розвивається переважно в осіб, у яких є масивні або множинні петрифікати; певне значення надають також процесам демінералізації, зокрема разсмоктуванню солей кальцію. У цих випадках туберкульозний процес розвивається по типу первинного туберкульозу: утворюється казеозний некроз у тканині лімфатичних вузлів, виникають фістульозні форми ендобронхіту з наступним розвитком запальної реакції в легеневій тканині і поразкою серозних оболонок. У таких хворих нерідко відзначається збільшення периферичних лімфатичних залоз, казеозний некроз у тканині, яких може призвести до утворення нориць і специфічного ураження шкіри. Набагато небезпечніша для життя хворого ситуація, коли розріджуються казеозні маси в лімфатичних вузлах середостіння, тому що в цьому випадку може відбутися їх прорив у середостіння, в результаті чого виникають медіастиніт і перикардит, у стравохід з утворенням бронхостравохідної нориці і навіть в аорту з наступною смертельною кровотечею. При такому перебігу захворювання з ознаками первинного туберкульозу можуть відзначатися виражені шкірні реакції на туберкулін, але можливе також пригнічення туберкулінових реакцій, особливо при важкому перебігу хвороби.
В осіб літнього і похилого віку клінічні прояви туберкульозу можуть бути виражені в різній мірі. Можна виділити два основних варіанти перебігу хвороби:
1) з вираженими проявами загальної інтоксикації, кашлем з виділенням мокротиння, іноді кровохарканням, больовими відчуттями в грудях;
2) з мізерними клінічними проявами у хворих з малими формами туберкульозу і навіть прогресуючим туберкульозним процесом, що найчастіше поєднується в таких випадках з іншими захворюваннями, які характеризуються досить вираженою клінічною картиною.
Слід підкреслити, що в обох варіантах можливі діагностичні помилки, зумовлені, насамперед, поширеною уявою про те, що туберкульоз в осіб літнього і похилого віку зустрічається рідко.
При діагностиці туберкульозу в осіб літнього і похилого віку так само, як у молодих людей, можуть бути застосовані два організаційні підходи: активне виявлення шляхом проведення флюорографії осіб, що знаходяться в будинках для старих, інвалідів, ветеранів праці і т.д., і клінічне обстеження осіб, що звернулися за медичною допомогою; якщо хворі звертаються в поліклініку, у якій є флюорограф, то до клінічного обстеження може бути проведена флюорографія.
Флюорографія виявляє локальні зміни в легенях у осіб, що занедужали на туберкульоз, і дає можливість провести поглиблене дослідження з метою встановлення етіології захворювання. Найбільш простий метод уточнення етіології - мікроскопічне дослідження мокротиння для виявлення в ній мікобактерій туберкульозу. Якщо при цьому збудники туберкульозу не виявлені, то роблять посів мокротиння для визначення росту культури мікобактерій.
Як відомо, мікобактерії туберкульозу виявляють не у всіх хворих на туберкульоз, особливо під час відсутності деструктивного процесу в легенях. У цих випадках нерідко приходиться застосовувати бронхологічні методи з наступним дослідженням бронхоальвеолярних змивів або біоптату, а також бактеріологічні методи для виявлення мікобактерій туберкульозу і гістологічне дослідження матеріалу, отриманого при біопсії легені. На жаль, не у всіх хворих , у яких є локальні зміни в легенях, можна застосувати ці методи. В осіб з високим артеріальним тиском, які перенесли інфаркт міокарду та інсульт, хворих, у яких відзначаються аритмії різного походження, що частіше виникають внаслідок атеросклерозу коронарних судин з ознаками ішемічної хвороби серця, важко застосовувати інвазивні методи дослідження, у тому числі й бронхологічні, а деяким з названих вище хворих вони протипоказані. У таких випадках діагностику туберкульозу проводять по сукупності непрямих ознак і шляхом виключення інших захворювань легень, у тому числі методом ex juvantibus, тобто в процесі пробного лікування.
Клінічні прояви захворювання залежать від форми туберкульозу. Нерідко в клінічній картині захворювання, окрім симптомів, зумовлених тією або іншою формою туберкульозу, спостерігаються об'єктивні прояви захворювань, що поєднуються з туберкульозом. У зв'язку з цим в діагностиці туберкульозу важливе значення мають результати комплексного рентгенологічного дослідження (томограми, бічні рентгенограми, зонограми й ін.), у сполученні з позитивною туберкуліновою реакцією й ознаками інволюції локальних змін у процесі протитуберкульозної хіміотерапії. Аналіз динаміки стану хворого дозволяє підтвердити діагноз туберкульозу.
Лікування хворих на туберкульоз літнього і похилого віку проводять відповідно до загальних принципів лікування усіх хворих на туберкульоз. Основну роль відіграє хіміотерапія, при цьому слід мати на увазі, що в осіб, які відносяться до цих вікових груп, нерідко відзначається погана переносимість протитуберкульозних препаратів. У зв'язку з цим необхідно застосовувати мінімальні терапевтичні дози хіміопрепаратів, а також різні інтермітуючі режими хіміотерапії (через день, 2 рази в тиждень і ін.). Поряд з хіміотерапією при лікуванні хворих літнього і похилого віку часто приходиться використовувати різні патогенетичні засоби: вітаміни, у невеликих дозах кортикостероїдні препарати, анаболічні препарати, імуномодулятори. При своєчасно розпочатому лікуванні, особливо хворих з початковими проявами туберкульозу, можна одержати виражений терапевтичний ефект: закриття каверни, розсмоктування вогнищ запалення, стійке припинення виділення мікобактерій туберкульозу.
Застосування хірургічних методів лікування в принципі можливе, але при цьому потрібен індивідуальний підхід до рішення питання про необхідність операції. Супутні захворювання, функціональний стан різних органів і систем є причинами відмови від операції через її великий ризик.
Контрольні питання:
1.Частота виявлення туберкульозу у осіб похилого та старечого віку. Поняття “старий
туберкульоз” і “старечий туберкульоз”
2. Особливості патогенезу туберкульозу у осіб похилого та старечого віку.
3. Мізерність клінічної симптоматики у осіб похилого і старечого віку, прихованість її іншими
захворюваннями.
4. Частота ішемічної хвороби серця і гіпертонічної хвороби у хворих на туберкульоз легенів в
сучасних умовах.
5. Клініко-рентгенологічні варіанти і особливості перебігу туберкульозу у осіб похилого та
старечого віку. Особливості клініко-рентгенологічна картини при поєднанні туберкульозу
легенів з ішемічною хворобою серця, з гіпертонічною хворобою.
6. Значення лабораторних і функціональних методів дослідження при поєднанні туберкульозу
легенів з ішемічною хворобою серця і з гіпертонічною хворобою.
7. Принципи диференційної діагностики туберкульозу у осіб похилого та старечого віку.
8. Особливості лікування туберкульозу у хворих похилого та старечого віку.
9. Особливості медикаментозного лікування комбінованої патології – туберкульозу легень та
ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби.
10. Особливості підходів до хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень в поєднанні з
ішемічною хворобою серця, з гіпертонічною хворобою.
Література:
1. Карачунский М.А., Уварова Т.Е. Туберкулёз у лиц пожилого возраста в современных условиях
// Проблемы туберкулёза и болезней лёгких. – 2003. - № 9. – С.55-57.
РОЗДІЛ 18. Туберкульоз і вагітність, материнство
Існують різні точки зору на проблему взаємин туберкульозу і вагітності. Д.Снайдер (1984) прийшов до висновку, що немає серйозних доказів того, що вагітність може негативним чином впливати на перебіг туберкульозу. Однак є дані про те, що в післяпологовому періоді ризик прогресування безсимптомної інфекції в стадію захворювання може зростати. За даними інших досліджень частота активних форм туберкульозу серед вагітних у 2-3 рази вища, оскільки вагітність і післяпологовий період відносяться до факторів підвищеного ризику захворювання на туберкульоз.
Патогенез. Розвиткові туберкульозу у вагітних сприяють функціональні зміни багатьох органів і систем: ендокринної, серцево-судинної, видільної. Підвищення навантаження на організм вагітної змінює його захисні сили, знижує імунітет. Найбільш небезпечні періоди, що сприяють прогресуванню туберкульозу або загостренню старих вогнищ, це 2 і 5 місяці вагітності, останні тижні перед пологами і перші 6 місяців після них. У другій половині вагітності організм жінки пристосовується до змін, що викликані вагітністю. Певне значення має також високе стояння діафрагми, яке зменшує еластичність легень. Тому другий період вагітності менш небезпечний щодо можливості розвитку туберкульозу. Погіршення перебігу туберкульозу в післяпологовому періоді обумовлене ендокринними змінами в організмі. Так звана «абдомінальна декомпресія» у результаті опущення діафрагми сприяє аспірації казеозних мас при кавернозних формах у здорові відділи легень. У вагітних діагностуються різні форми туберкульозу, однак, фіброзно-кавернозний туберкульоз формується рідко.
Клініка, діагностика. У першій половині вагітності ранні симптоми туберкульозу іноді трактують як прояви токсикозу вагітності. Особливу увагу необхідно звертати на такі ознаки як слабкість, зниження маси тіла, субфебрильну температуру, підвищену пітливість. При підозрі на туберкульоз вагітну жінку терміново необхідно обстежувати рентгенологічно, незалежно від терміну вагітності (живіт ретельно закривають гумовим фартухом). Якщо у вагітної жінки має місце кашель з виділенням мокротиння, то його необхідно досліджувати на МБТ. Здійснюють також весь комплекс клінічних обстежень (загальний аналіз крові, сечі, проба Манту та ін.) Друга половина вагітності може сприятливо впливати на туберкульоз, що часто протікає малосимптомно, навіть при розповсюджених інфільтративних і дисемінованих формах туберкульозу з розпадом легеневої тканини. Стан жінки поліпшується, нормалізується температура тіла, прискорюється загоєння каверни. Однак, можливе і прогресування туберкульозу з множинними розпадами й обсіменінням.
У 2-й половині вагітності частіше, ніж у 1-й, можуть розвиватися туберкульозний менінгіт і міліарний туберкульоз. Загострення специфічного процесу в післяпологовому періоді супроводжується вираженою клінічною симптоматикою. Особливо небезпечний туберкульоз, що вперше виник після пологів. Для нього характерне швидке прогресування. Тому при виписці з полового будинку, жінку і всіх членів її родини необхідно обов'язково обстежити флюорографічно, а якщо має місце кашель з мокротинням, то досліджувати його на МБТ.
Лікування туберкульозу у вагітних жінок не представляє небезпеки для їх здоров'я, а також для плоду і майбутньої дитини. Туберкульоз у вагітної жінки, який не лікується, більше небезпечний для плоду, ніж протитуберкульозне лікування матері. Лікування варто починати відразу після верифікації діагнозу, або при підтвердженні рецидиву чи загострення хронічної форми специфічного процесу. Лікування проводиться за стандартною схемою і жінці необхідно пояснити, що акуратне лікування має велике значення для успішного результату вагітності. Найменш небезпечним для вагітної і плоду є ізоніазид, який разом з вітаміном В6 призначають як для лікування, так і для профілактики рецидивів. Вагітним можна також призначати етамбутол і рифампіцин. Необхідно уникати застосування стрептоміцину (канаміцину), особливо в перші 3 міс. вагітності через їх ототоксичну дію стосовно плоду. Ці препарати необхідно замінити етамбутолом.
Не виключена можливість і хірургічного втручання на легенях при виявленні у вагітної прогресуючої туберкульоми, кавернозного або фіброзно-кавернозного туберкульозу, що супроводжується бактеріовиділенням.
Протирецидивні курси призначають за 6 тижнів до пологів і 3 міс. після них, якщо немає впевненості, що процес неактивний. До переривання вагітності варто підходити диференційовано.
Туберкульоз у більшості випадків не є показанням для переривання вагітності, за умови проведення комплексної протитуберкульозної терапії. Тільки в хворих з розповсюдженими, прогресуючими формами туберкульозу доцільне переривання вагітності. Переривати вагітність необхідно протягом перших 12 тижнів. У період підготовки до переривання вагітності і після переривання необхідно підсилити протитуберкульозну терапію.
Лікування жінок, що годують дітей грудним молоком.
Діти, що народилися у хворої на туберкульоз жінки, здорові. Тільки у виняткових випадках може відбутися внутрішньоутробне зараження плоду.
Більшість інфікованих мікобактеріями туберкульозу дітей заражаються після пологів у результаті контакту з хворою матір'ю (аерогенним шляхом). Тому грудне вигодовування немовлят дозволяється тільки матерям з неактивним туберкульозом, що не виділяють МБТ.
Хворі на туберкульоз жінки, що годують своїх дітей грудним молоком повинні приймати повноцінний курс протитуберкульозної терапії. Своєчасна терапія – кращий спосіб профілактики передачі мікобактерій туберкульозу дитині. Під час грудного вигодовування дітей можуть застосовуватися всі протитуберкульозні препарати, тому жінки, що приймають специфічну терапію, можуть без побоювання продовжувати годувати своїх дітей грудним молоком. Мати і дитина повинні знаходитися разом, причому дитина повинна залишатися на грудному вигодовуванні.
Немовлятам від хворих на туберкульоз матерів проводять вакцинацію БЦЖ так само, як і іншим дітям. Після вакцинації дитину від матері відокремлюють на 6 тижнів, тобто на термін формування в дитини протитуберкульозного імунітету.
При неможливості провести термінову ізоляцію після вакцинації або у випадках протипоказань до проведення вакцинації дитині призначають хіміопрофілактику.
Контрольні питання:
1. Ендокринні та функціональні зміни при вагітності.
2. Особливості патогенезу і перебігу туберкульозу у вагітних. Фактори ризику.
3. Особливості клінічних проявів туберкульозу у вагітних. Відмінності інтоксикаціонного
синдрому при туберкульозі від токсикозу вагітних.
4. Обстеження вагітних, хворих на туберкульоз. Особливості проведення рентгенологічного
обстеження.
5. Визначення показань до збереження або переривання вагітності при туберкульозі.
6. Принципи диференційної діагностики туберкульозу у вагітних.
7. Особливості лікування вагітних, хворих на туберкульоз.
8. Особливості ведення вагітних, що вилікувані від туберкульозу.
9. Особливості ведення пологів у хворих на туберкульоз.
10. Ендокринні та функціональні зміни після пологів.
11. Особливості патогенезу і перебігу туберкульозу в післяпологовому періоді. Фактори ризику.
12. Особливості клінічних проявів туберкульозу у жінок в післяпологовий період.
13. Особливості обстеження жінок, хворих на туберкульоз, в післяпологовий період.
14. Принципи диференційної діагностики туберкульозу у жінок в післяпологовий період.
15. Лікування жінок, хворих на туберкульоз, в післяпологовий період.
16. Шляхи виникнення туберкульозу у дітей, народжених від хворих на туберкульоз матерей.
17. Профілактика зараження на туберкульоз дитини, народженої від хворої на туберкульоз матері,
особливості її вакцинації.
Література:
1. Особливості перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду у жінок з активним
туберкульозом легень / Голяновський О.В. та ін. // Вісник асоціації акушерів-гінекологів
України. – 1999. - № 5-6. – С.60-64.
2. Сенчук А.Я. та ін. Ведення вагітності, пологів та післяпологового періоду у хворих на
туберкульоз легень. Методичні рекомендації. – К., 2001.
3. Ковганенко П.А. К проблеме туберкулёза и материнства // Проблемы туберкулёза и болезней
лёгких. – 2003. - № 4. – С.46-48.
4. Беременность и туберкулёз – современное состояние проблемы / Каюкова С.И. и др. //
Проблемы туберкулёза и болезней лёгких. – 2003. - № 4. – С.31-35
5. Шупик В.І. Вагітність при активному туберкульозі легень // Українські медичні вісті. – 2003. –
Т.5. - № 1(63). – С.50.
6. Савула М.М. Туберкульоз і вагітність // Мистецтво лікування. – 2004. - № 4. – С.54-57.
7. Комплексный метод обследования и ведения больных туберкулёзом органов дыхания во время
беременности, родов и в послеродовом периоде / Стаханов В.А. и др. // Проблемы туберкулёза
и болезней лёгких.–2004.- № 11. – С.51-57.