МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“Харківський політехнічний інститут”
КУРС ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
За редакцією професора С.І. Архієреєва,
доцента Н.Б.Решетняк
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Глава 1. Предмет і метод економічної теорії
Основні поняття
Економіка economy
Потреби needs
Економічні ресурси economic resources
Економічні відносини economic relation
Обмеженість (рідкість) scarcity
Крива виробничих можливостей production possibility curve
Мікроекономіка microeconomics
Макроекономіка macroeconomics
Позитивна і нормативна економічна теорія positive and normative economics
Економічна політика economic policy
Аналіз і синтез analysis and syntheses
Індукція і дедукція induction and deduction
Економічна модель economic model
Меркантилізм mercantilism
Класична школа classical school
Маржиналізм marginalism
Кейнсіанство keynesianism
Монетаризм monetarism
Інституціоналізм. institutionalism
Практикум
Література
1. Курс экономической теории: Учебник / Под. ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е. А. – Киров, 1999. – Гл. 1, 2, 3.
2. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – М., 1992, Т. 1. – Гл. 1.
3. Курс экономической теории / Под ред. А. В. Сидоровича. – М., 1998. – Гл. 1, 2.
4. Основи економічної теорії: Підручник. / Під ред. Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І. – К., 1995. – Гл.1.
5. Економічної теорія /За ред. С.В. Мочерного. – Київ, 1999. – Гл.1, 2.
6. Історія економічних учень. Підручник / Під ред.Корнійчука Л.Я. – К., 1999. – Гл. 2, 3, 4, 7, 11, 12, 16.
7. Історія економічних учень. Навч. посібник / Під ред. Юхименко П.І., Леоненко П.М. – К., 2001. – Гл. 2–6, 13, 16.
Глава 2. Суспільне виробництво
1. Сутність і структура суспільного виробництва
Основою життя та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ.
Суспільне виробництво – це процес створення благ, необхідних для існування та розвитку суспільства. Воно передбачає свідому, цілеспрямовану трудову діяльність, яка здійснюється в певній суспільній формі.
У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця– це людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте виробництво і праця не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною. Якщо кінцевий результат – вироблений продукт, то процес виробництва відбувся. Однак може бути ситуація, коли праця мала місце, але продукт з якихось причин не створений. Таке виробництво має незавершений характер.
Виробництво включає в себе не лише створення благ особистого споживання, а й виготовлення засобів виробництва, які йдуть у виробниче споживання. Тому суспільне виробництво поділяють на два великих підрозділи: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання.
Суспільне виробництво є безперервним, постійно повторюваним процесом. В цьому аспекті його визначають як процес відтворення.
За своєю структурою суспільне виробництво складається з наступних елементів або фаз:
а) безпосереднє виробництво;
б) розподіл;
в) обмін;
г) споживання.
Виробництво(безпосереднє виробництво) – процес створення матеріальних благ та послуг, необхідних для існування та розвитку людини.
Розподіл– процес визначення частки кожного економічного суб’єкта у створених економічних благах та її отримання у натуральній або грошовій формі.
Обмін– процес руху економічних благ від виробників до споживачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомогою грошей.
Споживання – процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.
Фази виробництва тісно пов’язані між собою, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.
Виробництво є вихідним пунктом руху суспільного продукту через розподіл, обмін та споживання. Крім того, йому належить визначальна роль у всіх наступних фазах. По-перше, розподіляти, обмінювати і споживати можна лише те, що попередньо вироблено, а по-друге, від характеру виробництва залежить і характер розподілу, обміну та споживання. Але існує й зворотний вплив на виробництво, що сприяє йому або гальмує його. Так, більш справедливий розподіл доходів від виробництва підвищує зацікавленість учасників виробничого процесу у підвищенні його результативності. Поширення ринку обміну товарів сприяє розвитку виробництва. Крім того, тісний зв’язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Створення благ для задоволення різноманітних потреб людини є головною метою виробництва. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Відповідно, споживання надає стимул до зростання й удосконалення виробництва. Таким чином, всі стадії взаємопов’язані й складають певну цілісність.
За сферами економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють:
1) основне виробництво;
2) виробничу інфраструктуру;
3) соціальну інфраструктуру.
Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий комплекси, виробництво товарів народного вжитку тощо.
Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві й в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв’язок, фінансово-кредитні установи.
Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки. Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.
Основне виробництво і виробнича інфраструктура у сукупності становлять сферу матеріального виробництво. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.
Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництва, галузі, продукт яких спрямований на задоволення потреб всебічного розвитку людини, підвищення культурного та особистого рівня людини. До сфери соціальної інфраструктури входять: охорона здоров’я, освіта, наука, культура й мистецтво.
Досвід розвинутих країн переконує, що соціальна інфраструктура поступово перетворюється в основну сферу людської діяльності. Обсяг і якість соціальних послуг – важливий показник економічного прогресу суспільства й рівня життя населення.
Важливою складовою суспільного виробництва є також його організація й управління. Причому за умов посилення усуспільнення виробництва, поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперування значення чіткої організації всіх ланок економіки зростає.
Суспільна організація виробництва має забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягненому рівню реального усуспільнення виробництва, лише тоді вона сприятиме економічному розвитку.
Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку й функціонування. Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому забезпечується більш ефективне функціонування.
Отже, суспільне виробництво не лише забезпечує людей необхідними споживчими благами, але й є двигуном науково-технічного прогресу, розвитку людини.
Характерною особливістю факторів виробництва є їх взаємодія. Лише єдинство і взаємодія капіталу, праці й землі робить їх дійсними факторами виробництва життєвих благ, реальною продуктивною силою суспільства. Кожен фактор виробництва окремо, ізольовано від інших залишається потенційним виробничим ресурсом. Проте у відомих межах фактори виробництва є взаємозамінними. На взаємозамінності заснована розробка виробничої функції.
Виробнича функція виражає кількісну залежність обсягів виробництва від застосованих факторів: праці, капіталу, землі, технічного прогресу. Перший варіант цієї функції був розроблений американським економістом П.Дугласом сумісно з математиком Ч. Коббом (1928). В цій функції розглядається залежність обсягів виробництва лише від двох факторів – капіталу й праці, абстрагуючись від інших. У простішому вигляді дана функція може бути виражена формулою:
Y=F (K, L),
де Y – обсяг виробництва; F – функція; K – капітал; L – праця.
Пізніше виробнича функція Кобба-Дугласа була удосконалена введенням в неї фактора часу, якісних змін у виробництві, у тому числі й технічного прогресу. В результаті статична модель даної функції була перетворена на динамічну:
Y=F (K, L, t),
де Y – обсяг виробництва; F – функція; K – капітал; L – праця; t – фактор часу з урахуванням технічного прогресу.
Пізніше американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав підприємницьку діяльність.
Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн Заходу. Вони складаються як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Значення виробничих функцій полягає у тому, що вони покликані забезпечити найбільш оптимальне співвідношення факторів виробництва, їхнє ефективне використання.
Основні поняття
Виробництво production
Розподіл distribution
Обмін exchange
Споживання consumption
Економічні блага economic goods
Земля land
Праця labour
Капітал capital
Продуктивність productivity
Робоча сила labour force
Ефективність виробництва productive efficiency
Практикум
Вправа2. Виконайте завдання
1. Проаналізуйте сутність, мету та структуру суспільного виробництва.
2. Поясніть, як взаємодіють між собою окремі фази суспільного виробництва.
3. Назвіть основні фактори виробництва та охарактеризуйте їх взаємозв’язок.
4. Проаналізуйте поняття “соціальної” та “економічної” ефективності.
5. Визначте, які вимоги висуває науково-технічний прогрес до кваліфікації робітників.
Література
1. Воробьев Е.М., Гриценко А.А., Ким М.Н. Экономическая теория: учебное пособие. – Харьков, 2000. – Гл.2.
2. Економічна теорія: Посібник / За заг. ред. Є.М. Воробйова. – Київ-Харків, 2001. – Гл.6.
3. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2001. – Гл. 5.
4. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К., 2004. – Розд.1.
5. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник – К., 2000. – Розд.1.
6. Основи економічної теорії: політичний аспект. Підручник (Відп. ред. Г.Н. Клим. – К., 2002. – Гл.3.
7. Основи економічної теорії: політичний аспект. Підручник (За ред. Г.Н. Климка, В.П. Несторенка. – К., 1994. – Гл.9.
8. Основи економічної теорії. Підручник. 3- тє вид. / За заг. ред. Ю.В. Николенка. – Київ, 2003. – Гл.2.
9. Політекономія: Підручник / За заг. ред. Ю.В. Николенка. – Київ, 2003. – Гл.2.
10. Сіроштан М.А., Григорян Г.М., Тененбаум А.Б. та ін. Політична економія: Навч. посібник. – Харків, 1998. – Розд.1.
Глава 3. Економічні відносини власності
Економічний зміст власності, її місце і роль в економічній системі
Соціально-економічну основу функціонування економічної системи складають відносини власності. Власність – складне, багатогранне і багаторівневе явище, яке виражає всю сукупність відносин, – вивчається різними суспільними науками. Сучасна економічна теорія вивчає реальні економічні відносини власності, що складаються між людьми з приводу привласнення благ й насамперед, засобів виробництва. Привласнення – це конкретний суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно формує і виражає основну, корінну рису як даної форми власності, так і її конкретних видів.
Відомі два закони власності і два закони привласнення, що діють разом у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця – споконвічний засіб присвоєння. Вона створює власність і ціну. На базі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким способом: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Це – трудова власність.
Сучасне ринкове господарство своїм походженням зобов'язано найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власності в капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другий – узакон власності на чужу працю. Йому відповідає закон привласнення: товарний обіг – споконвічний засіб привласнення. Відповідно до законів товарного обігу, присутність на товарному ринку працівника, що створив продукт, не обов'язкова: суб'єктами ринку є власники товарів. Якщо колись підставою привласнення продукту служили власна праця і власність на засоби виробництва, то тепер досить бути власником засобів виробництва.
Проте сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони є визначальними. Парною до категорії привласнення є відчуження. Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини в самостійну силу, уречевлення результатів функціонування індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб’єктів в об’єкти економічних відносин.
Привласнювати можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об’єкта власності одним суб’єктом одночасно є моментом відчуження його для іншого суб’єкта. Таким чином, процеси привласнення і відчуження – це два діалектичних боки сутнісних відносин власності. Розв’язування протиріччя системи “привласнення – відчуження” – це міцний позитивний заряд саморозвитку відносин власності. Таким чином, власність – це не речі, не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу привласнення речі, перш за все засобів виробництва.
Відносини власності між суб’єктами опосередковані об’єктом.
Суб’єкт власності – це персоніфіковані носії відносин власності (індивідуум, організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм, держава в особі органів державного управління, муніципалітети). Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити (засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності).
Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Право власності – це зовнішня форма, яка законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов’язків. Забезпечення гарантії прав власності та створення умов їх ефективного функціонування є фундаментом економічної політики держави.
Право власності визначається ще з часів римського права основними правочинниками – володіння, користування і розпорядження. Володіння– початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар). Користування – виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх. Розпорядження – вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, а отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в арену, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, – це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво. А конкретно вона визначає:
- соціальний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;
- специфічність дії економічних законів певної економічної системи;
- цілі та мотиви виробництва;
- характер розподілу та споживання створеного продукту;
- класову та соціальну структуру суспільства;
- панівну систему політичної та економічної влади.
Власність як економічні відносини формується ще на зорі становлення людського суспільства. У кожну епоху власність як економічна категорія відбиває всю систему соціально-економічних відносин. Економічні відносини - первинні, вони складають базис суспільства і закріпляються на поверхневому рівні законодавчо. Правові відносини можуть виникати тільки на основі економічних, відбиваючи їхню сутність, і впливають на них.
Право власності, тобто юридичне вираження власності, визначається об’єктивно існуючими економічними відносинами, економічним змістом власності. Форма права виражає реально існуючі відносини власності, їхній економічний зміст, залежить від ступеня розвитку людини, її знань, уміння виразити в юридичних формах дійсну власність. Реальні економічні відносини розвиваються, а норми права переглядаються періодично. Це неминуче породжує певний розрив між економічним змістом власності та його юридичною формою. Отже неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб:
- правові норми, що виробляються людьми, щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності;
- норми права мають періодично приводитися у відповідність з відносинами власності, які за певний час змінилися, набули нових якісних характеристик.
Усе це означає, що економічний зміст власності і право власності тісно взаємопов’язані.
Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р.Коузом. А.Алчіаном, А.Оноре та ін.):
- право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
- право користування, тобто право застосовувати корисні властивості благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
- право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну чи знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на передачу в спадщину;
- право на безстроковість володіння благом;
- заборона використовувати благо способом, що завдає шкоду зовнішньому середовищу;
- право на відповідальність у виді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
- право на залишковий характер, тобто право на існування процедур і інститутів, що забезпечують відновлення порушених повноважень.
За умов ринкової економіки права власності виступають як специфічний товар. Оскільки ринок припускає таку поведінку господарюючого суб’єкта, що приймає найоптимальніше рішення, то, на думку Р.Коуза, права власності опиняються в руках тих, хто забезпечить їх найвищу продуктивність. Так забезпечується ефективний розподіл і використання обмежених ресурсів.
Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.
Іншими словами, власність – це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.
Основні поняття
Власність | property | |
Володіння | possession | |
Користування | usage | |
Розпорядження | order | |
Суб’єкт власності | subject of the property | |
Об’єкт власності | object of the property | |
Приватна власність | private property | |
Державна власність | state ownership | |
Суспільна власність | public property | |
Приватизація | privatization |
Практикум
Література
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К., 2001. – Гл.3.
2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – К., 2002. – Розд.5.
3. Основы экономической теории: Учеб. для вузов / Под ред. С.В. Мочерного. – К., 2000. – Гл.4.
Глава 4. Економічна система суспільства
Основні поняття
Економічна система | economic system | |
Продуктивні сили | productive forces | |
Механізм господарювання | mechanism of managing | |
Традиційна економіка | traditional economy | |
Ринкова економіка | market economy | |
Змішана економіка | mixed economy | |
Перехідна економіка | transitive economy |
Практикум
Радянський період історії України (1917 – 1991 рр.) інколи називають «великим економічним експериментом», який довів помилковість соціалістичної ідеї. Чи згодні ви з цією точкою зору? Чому?
Поясність, що таке «національні моделі змішаної економіки» та які їх основні типи?
Література
1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Підручник для вузів. – К., 2000. – Гл.3, 4.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2001. – Гл.3.
3. Основи економічної теорії: політекономіний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н.Климко. – К., 2002. – Розд.5.
4. Основы экономической теории: Учеб. для вузов / Под ред. С.В. Мочерного. – К., 2000. – Гл.3.
Глава 5. Ринкова економічна система
Основні поняття
Ринок market
Кон’юнктура ринку state of affairs of market
Конкуренція competition
Ринкова інфраструктура market infrastructure
Аукціон auction
Ярмарок fair
Товарна біржа commodity exchange
Фондова біржа exchange stock
Банк bank
Банківська система banking system
Практикум
Вправа 2. Виконайте завдання
1. В чому полягають функції сучасного ринку. Яка з них, на вашу думку, “не працює” в економіці сучасної України?
2. Визначте причини існування тіньового ринку.
3. В чому полягають причини недостатнього розвитку ринкової інфраструктури на сучасному етапі?
4. В яких галузях економіки дія ринку може бути неефективною? Обґрунтуйте відповідь.
5. Охарактеризуйте переваги та недоліки ринку як системи. Яким чином можна подолати визначені недоліки?
6. Що саме називав А. Сміт “невидимою рукою ринку”? Чому?
7. Наведіть приклади дефіцитних та надлишкових ринків в сучасному житті.
Література
1. Амосова В., Гукасьян Г., Маховикова Г. Экономическая теория. – СПб., 2002. – Г.5.
2. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. – М., 2002 – Г.9.
3. Журавлева Г.П. Экономика. Учебник. – М., 2001. – Г.4.
4. Корниенко О.В. Микроэкономика. Учебное пособие – Ростов н/Д., 2005. – Г.3.
5. Курс экономической теории: учебник. – Киров, 2005. – Г.5.
6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К., 2003. – Р.2.2
7. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. – К., 2002 – Р.2.(Т. 7,8,9).
8. Основи економічної теорії /За ред. Предборовського В. – К., 2002 – Р.5.
9. Сычев Н.В. Политическая экономия. Курс лекцій. – М., 2002. – Г.5.4
10. Экономика: Учебник. 3-е изд., /Под общ. Ред. А.Булатова. – М., 2003 – Г.5.
11. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. Ред. В.Видяпина, Г.Журавлевой. – М., 2004. – Г.5.
Глава 6. Теорія попиту і пропозиції
Основні поняття
Попит demand
Пропозиція supply
Закон попиту law of demand
Закон пропозиції law of supply
Крива попиту demand curve
Крива пропозиції supply curve
Еластичність elasticity
Коефіцієнт еластичності попиту та пропозиції index of elastic demand and supply
Ринкова рівновага marketing equilibrium
Бюджетна лінія budget line
Крива байдужості indifference curve
Рівновага споживача consumer equilibrium
Практикум
Література
1. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. – М., 1997. – Гл. 2–7.
2. Камаев В.Д. Экономическая теория: Учебник. – М., 1998. – Гл.5, 6.
3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – К., 1993. – Гл. 4, 23.
4. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. – М., 1999. – Гл.3,4.
5. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного. – К., 1998. – Тема 12.
6. Політична економія. Навч. посібник / За ред. Кривенка Т. – К., 2002. – Тема 5.
7. Рибалкін В. Основи економічної теорії. – Київ, 2002. – Тема 4.
8. Симкина Л. Микроекономика. Ученик. – СПб, 2001. – Тема 3.
9. Современная экономика. Лекции / Под ред. О. Мамедова. – Ростов-на-Дону, 2001. – Тема 12.
10. Тигова Т. Микроекономика. – К., 2000. – Гл.4.
Глава 7. Теорія фірми
1. Економічна природа фірми
Поряд зі споживачем найважливішим господарським суб'єктом, поводження якого визначає економічну ситуацію на мікрорівні, є виробник. Його функція – забезпечення пропозиції, тобто постачання на ринок необхідної кількості товарів і послуг. Виробництво благ – складний процес. Деякі з них можуть бути зроблені індивідуально, а деякі – вимагають координованих зусиль багатьох людей. Кожний з учасників трудового процесу виконує свою частку роботи в процесі поділу праці, а кінцевий продукт є результатом їхніх спільних зусиль, тобто кооперації праці.
Розрізняються поняття «фірма» і «підприємство», хоча в закордонній і вітчизняній літературі вони часто ототожнюються. Під підприємствомварто розуміти певний виробничо-технологічний комплекс, використовуваний для виробництва товарів і послуг у будь-якій галузі національної економіки. Підприємствами є металургійний завод, швейна фабрика, аеропорт, магазин. Фірма– це організація, що володіє підприємствами і веде господарську діяльність на них. У складі фірми може бути одне чи кілька підприємств. Фірми можуть бути горизонтального типу, тобто охоплюють підприємства, що знаходяться на одній стадії виробництва (наприклад мережа продуктових магазинів), чи вертикального типу, тобто поєднують підприємства, що знаходяться на різних взаємозалежних стадіях виробничого процесу (наприклад, сталеливарні комбінати, куди входять рудники, шахти, вапнякові кар'єри, коксові печі, домни, прокатні стани, кузні, ливарні цехи). Досить розвинутим явищем у сучасній ринковій економіці є диверсифіковані фірми, які охоплюють підприємства, що оперують у різних галузях і на різних ринках.
Первісне слово «фірма» (від італ. “firmа”) означало “торгове ім'я” комерсанта. В даний час фірма – це суб'єкт підприємницької діяльності, що має економічну і юридичну самостійність. Фірма – це майновий комплекс, використовуваний власниками цього майна для здійснення підприємницької діяльності. До складу фірми входять усі види майна, які призначені для її діяльності, включаючи земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, інвентар, сировину, нереалізовану продукцію, права вимог, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують її діяльність (фірмове найменування, товарні знаки), та інші виключні права.
У розвинутій ринковій економіці фірми різноманітні. Вони займаються виробництвом товарів, їхньою реалізацією, наданням усіляких послуг: фінансових, посередницьких, інформаційних, консультативних, науково-дослідних. По сферах підприємницької діяльності вони можуть бути промисловими, сільськогосподарськими, будівельними, транспортними, телекомунікаційними, торгово-посередницькими, рекламними, інжиніринговими, юридичними.
В економічній теорії існує два відомих підходи до розгляду природи фірми.
Технологічний підхід до вивчення фірми сформувався на базі неокласичних поглядів на мікроекономічні процеси. У його основі лежить припущення про те, що завжди є можливість визначити функцію, що виражає максимальний обсяг випуску при заданому рівні розвитку техніки і технології при всіх можливих комбінаціях факторів виробництва, які маються в наявності. За допомогою такої виробничої функції можливо визначити, за якої пропорції між окремими ресурсами досягається оптимальний обсяг виробництва з погляду співвідношення витрат і випуску. У рамках технологічного підходу проблема визначення оптимального розміру фірми є центральною. Його, як відомо, можна буде досягнути, коли позитивний ефект економії на масштабі виробництва використовується цілком. Неокласичну фірму справедливо порівнюють з «чорною шухлядою», куди опускають порції ресурсів, закривають її кришкою і через якийсь час витягають з неї зроблені блага. Але цей підхід не дозволяє з'ясувати феномена виникнення фірми, закономірностей її подальшого розвитку і, в остаточному підсумку, зникнення.
Альтернативний технологічному погляд на проблему економічної природи фірми був розроблений у рамках інституціональної економічної теорії. Ця традиція бере свій початок із класичної статті Р. Коуза «Природа фірми» (1937) і одержала надалі свій логічний розвиток.
Спочатку визначимо причини походження фірми як інституту, як виробничої організації. Уявимо собі економіку, у якій кожен окремий індивід самостійно, поза якою-небудь формальною структурою займається виробництвом блага. Кожна обмінна угода в цій моделі здійснюється тільки після відповідних трансакційніх витрат на процес обміну. Можна виділити наступні види трансакційніх витрат: пошук інформації про стан ринку (потенційні постачальники і покупці, ціни, характеристики товарів і послуг), укладання складних контрактів, що включають застереження на випадок непередбачених обставин; довгострокові відносини по окремих питаннях; періодично повторювані угоди з продажу різних товарів; дотримання умов контрактів; юридичний супровід виконання контрактів. При даних обмінно-операційних витратах може виявитися, що дешевше організувати виробництво так, щоб деякі ринкові операції були скасовані і заміщені діями адміністрації підприємства по контролю за виробничим процесом і керування їм усередині організації (фірми). Отже, можна зробити висновок про те, що створюючи фірми, індивіди прагнуть знайти альтернативні способи координації своєї діяльності, що скорочує величину витрат.
На відміну від природним чином сформованого ринкового порядку фірми базуються на ієрархічному принципі організації економічної діяльності. Ринок припускає відокремлення засобів виробництва, фірми – їх концентрацію. В умовах ринку панують непрямі методи контролю, у фірмі – прямі. Ринок ґрунтується на економічних стимулах, фірма, навпаки, – на адміністративних формах керування. Таким чином, фірма і ринок розглядаються як альтернативні способи економічної організації. Отже, вибір при прийнятті підприємцем рішення про створення фірми полягає в тому, щоб визначити, яким чином дешевше здійснювати трансакції (угоди): шляхом створення фірми чи за допомогою ринкового механізму.
Однак організація (фірма) має і свої слабкі місця. Виробництво за участю великої групи людей, які не зацікавлені в кінцевому прибутку, збільшує витрати на спостереження за виробничим і трудовим процесом, на вимір його проміжних і кінцевих результатів, на керівництво, на укладання трудових угод і захист від опортуністичного поводження працівників фірми (так зване «ухиляння») після укладання з ними трудової угоди.
Ринкові (зовнішні) і внутріфірмові трансакції тісним чином зв'язані між собою. Їхнє співвідношення детермінує оптимальний розмір фірми, інакше можна було б розглядати національну економіку як одну гігантську фірму. Дійсно, повинна бути досягнута деяка точка, у якій граничні витрати організації додаткових трансакцій усередині фірми дорівнюють граничним витратам, зв'язаним зі здійсненням трансакцій на відкритому ринку, чи витратам організації їх іншим підприємцем. Разом з тим, таке пояснення необхідності існування фірми представляється недостатнім. Адже фірма представляє складну управлінську систему, побудовану на ієрархічному принципі, а здійснення адміністративних функцій стає однією з відмінних ознак фірми.
У сучасній неоінституціональній теорії під фірмою розуміється коаліція власників факторів виробництва, зв'язаних між собою мережею контрактів, у результаті чого досягається мінімізація трансакційніх витрат.
У теорії економічних організацій виділяються поняття контракту та його три основні типи. Контракт – це угоди з приводу обміну між економічними агентами, які специфіцирує права та обов'язки сторін. Класичний контракт припускає, що угоди між агентами носять разовий характер і через низький ступінь невизначеності всі аспекти відношень можуть бути передбачені заздалегідь і включені в контракт. Він існує тільки в писемній формі, а захист прав учасників здійснюється судовою системою держави. Неокласичний контракт регулює лише деякі з можливих варіантів розвитку відношень між сторонами в ході виконання контрактних зобов'язань. Він нагадує, скоріше, договір про принципи співробітництва, ніж строгий юридичний документ. Відносинний чи імпліцитний контракт припускає довгострокові і безперервні в часі зв'язки між економічними суб'єктами в умовах високого ступеня невизначеності. Оскільки тут неформальні умови переважають над формальними, остільки для виконання контракту потрібен планомірний порядок, що припускає ієрархію.
Система контрактів узгоджується між власниками певних ресурсів. Американський економіст О. Уільямсон розділив усі ресурси (активи) на три групи: загальні, специфічні та інтерспецифічні. Загальні ресурси– це ресурси, цінність яких не залежить від перебування в даній фірмі: і усередині, і поза нею вони оцінюються однаково. Специфічні ресурси – це ресурси, цінність яких усередині фірми вище, ніж поза нею. Інтерспецифічні ресурси – це взаємодоповнювані, взаємоунікальні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі і за допомогою її. Саме наявність останнього виду ресурсів дає синергетичний ефект, що перевищує просту суму внесків кожного учасника фірми. Таким чином, серцевину фірми складає довгостроковий відносинний контракт, укладений між власниками інтерспецифічних ресурсів. Наявність інтерспецифічних і специфічних ресурсів у фірмі дозволяє заощаджувати трансакційні витрати, а їхнім власникам – діставати економічний прибуток.
Таке трактування природи фірми дозволяє пояснити різноманіття сучасних фірм. Унікальність вступаючих у коаліцію інтерспецифічних ресурсів і різноманіття трансакційних витрат пояснюють специфіку форм контрактів, що лежать в основі різноманітних видів сучасних фірм. Різноманіття способів мінімізації трансакційних витрат визначає, на думку прихильників інституціонального підходу, різноманіття фірм.
Основні поняття
Фірма firm
Підприємство plant
Контракт contract
Класичний контракт classical contract
Неокласичний контракт neoclassical contract
Відносинний контракт relational contract
Загальні ресурси (активи) common assets
Специфічні ресурси (активи) specific assets
Інтерспецифічні ресурси (активи) interspecific assets
Індивідуальне володіння individual proprietorship
Партнерство partnership
Корпорація corporation
Практикум
Вправа 2. Виконайте завдання
1. Проаналізуйте загальні риси та розходження в поняттях «фірма» і «підприємство». Наведіть приклади фірм і підприємств у своєму місті.
2. Поясніть наявність різноманіття форм і розмірів фірм. Оціните, при якому типі фірми легше здійснити виробництво літаків, турбін для електростанцій, легкових автомобілів, одягу, взуття, вершкового масла.
3. Поясніть, чому у світі й в Україні збереглися виробничі кооперативи як форма організації і ведення господарства.
4. Назвіть основні види підприємств в економіці сучасної України й оцініть значущість кожного з них.
5. В 2005 році кількість малих підприємств в Україні зросла у порівнянні з 2004-м – на 4,1%, з 2000-м – на 35,4%, а з 1995-м – в 3,1 рази. Проаналізуйте динаміку цього процесу. Які можливості малих підприємств? Яку політику поводить уряд України стосовно малого бізнесу?
Література
1. Економічна теорія: Посібник / За заг. ред. Є.М. Воробйова. – Київ-Харків, 2001. – Гл.9.
2. Коуз Р. Фирма, рынок и право. – М., 1993.
3. Курс экономической теории /Под ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.А. – Киров, 2004. – Гл.9.
4. Мочерний С.В. Довбенко М.В. Економічна теорія. – К., 2004. – Гл.3.1.
5. Мочерний С.В. Економічна теорія. – К., 1999. – Розд. 3.
6. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. – М., 1999. – Гл. 6.
7. О. Уильямсон. Фирмы и рынки. В кн. «Современная экономическая мысль» / Пер. с англ. – М., 1981.
8. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2. Підприємництво, маркетинг, менеджмент / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К., 1998. – Гл. 1–4.
9. Основы экономической теории: политэкономический аспект. Ученик / Отв.ред. Г.Н.Климко. – К., 2001. – Разд.19.
10. Основы экономической теории: Уч.пособ. / Под ред. Гуревичева М.Н. – Харьков: НТУ «ХПИ», 2003. – Гл.5.
11. Основы экономической теории: Ученик / С.В.Мочерный, В.К.Симоненко, В.В. Секретарюк. – К, 2000. – Гл.9.
12. Экономическая теория: Учебник/ Под ред.Камаева В.Д. – М., 1998. –Гл.11.
13. Экономическая теорія: Ученик / Под общ. ред. В.И. Видяпина, А.И. Добрынина. – М., 2005. – Гл.10.
Глава 8. Теорія виробництва
Вправа 2. Знайдіть правильні відповіді
1. Ізокванта має:
а) негативний нахил; в) вгнутість до початку координат;
б) випуклість до початку координат; г) немає вірних відповідей.
2. Залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення факторів виробництва характеризується поняттям:
а) позитивний ефект масштабу; в) негативний ефект масштабу;
б) постійний ефект масштабу; г) немає вірних відповідей.
3. В довгостроковому періоді фактори виробництва мають наступний характер:
а) труд постійний; в) капітал постійний;
б) труд змінний; г) капітал змінний.
4. У будь-якім виробництві може виникати:
а) позитивний ефект масштабу; в) негативний ефект масштабу;
б) постійний ефект масштабу; г) немає вірних відповідей.
Література
1. | Ивашковский С.Н. Микроэкономика: Учебник. – М., 1998. – Гл. 6. |
2. | Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. – Харьков, 1993. – Гл. 5. |
3. | Макконннел К.Р., Брю С.Л. Экономикс. – М.: Республика, 1999. – Гл.22. |
4. | Микро-, макроэкономика. Практикум. Задачи, тесты, ситуации. – СПб., 1994. – Гл. 7. |
5. | Микроэкономика/ Под ред. Е.Б.Яковлевой. – М., 1997. – Гл. 3. |
6. | Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов. – М., 2002. – Гл. 5. |
Тема 9. Виробництво та теорія витрат
Література
1. | Ивашковский С.Н. Микроэкономика: Учебник. – М., 1998. – Гл.6. |
2. | Лисовицкий В.Н. Микроэкономика. – Харьков, 1993. – Гл.5. |
3. | Макконннел К., Брю С. Экономикс. – М.: Республика, 1999. – Гл.22. |
4. | Микро-, макроэкономика. Практикум. Задачи, тесты, ситуации. – СПб., 1994. – Гл.7. |
5. | Микроэкономика/ Под ред. Е.Б.Яковлевой. – М., 1997. – Гл.4. |
6. | Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов. – М., 2002. – Гл.5. |
Глава 10. Конкуренція і монополія
Основні поняття
Досконала конкуренція pure competition
Чиста монополія pure monopoly
Олігополія oligopoly
Монополістична конкуренція monopolistic competition
Довгостроковий період long run
Короткостроковий період short run
Економічний прибуток economic profit
Нормальний прибуток normal profit
Війна цін price war
Практикум
Література
1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2 т. – М.:, 1992. – Т.2. Гл. 25–28.
2. Микроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – М., 1996. – Гл. 6–7.
Глава 11. Доходи та їх розподіл
Рисунок 11.3 –Диференційна рента
а) наявна; б) відсутня.
На рис. 11.3, б диференційна рента може бути показана за допомогою кривих граничних витрат (МС) і середніх сукупних витрат (АТС) для двох випадків. Якщо в першому – дифрента має місце (див. рис. 11.3а), то в другому – вона відсутня, бо ціна нафти і витрати її здобичі співпадають через більш глибокі поклади нафти (див. рис. 11.3б).
Практикум
Література
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2006. – Гл.13.
2. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. – М., 2004. – Гл.11.
3. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. – К., 2002. – Гл.12, 14, 18.
4. Політична економія: Навч. посіб. для студентів / За ред. проф. С.І. Архієреєва, доц. В.С. Духова, доц. Н.Б. Решетняк. – Харків, 2006. – Гл.13, 17.
Глава 12. Макроекономічний аналіз: народногосподарський облік і система національних рахунків
Метод розрахунку за доходами. ВНП або ВВП, з іншого боку, складає суму доходів окремих осіб і підприємств (зарплата, відсоток, доходи від власності, прибуток корпорацій і рента) і визначається як сума винагород власників факторів виробництва. У цей показник також включені непрямі податки на підприємства і амортизація.
Обидва методи вважаються рівноцінними і дають однакову величину ВНП (ВВП).
Чистий внутрішній продукт. У ньому не враховуються амортизаційні відрахування (вартість засобів виробництва, зношених у процесі випуску продукції). ЧВП – це ринкова вартість річного обсягу виробництва за винятком спожитого капіталу.
ЧВП = ВВП – Амортизація
Національний дохід. Це зароблений дохід суспільства, дохід власників економічних ресурсів.
НД = ЧВП – непрямі податки на підприємців
Зміст відрахування непрямих податків у тому, що держава, стягуючи непрямі податки, нічого не вкладає у виробництво і тому її не можна розглядати як постачальника економічних ресурсів.
Особистий дохід являє собою отриманий дохід на відміну від НД, що є заробленим доходом. Особисті доходи обчислюються шляхом вирахування з НД сум, що не надходять у розпорядження населення і додавання трансфертних платежів, не зв'язаних з виконанням робіт, але поповнюючих доходи громадян. Тому з НД віднімають внески на соціальне страхування, податки з прибутку корпорацій, нерозподілені прибутки корпорацій і додають суми всіх трансфертних платежів.
Дохід, яким розпоряджуються, знаходиться в особистому розпорядженні членів суспільства. Його величина може бути отримана шляхом відрахування індивідуальних податків (прибуткового, на особисте майно, на спадщину) з особистого доходу.
Взаємозв'язок розглянутих вище макроекономічних показників можна представити в такий спосіб:
Валовий внутрішній продукт– амортизація =
Чистий внутрішній продукт
– непрямі податки на підприємців =
Національний дохід
–внески на соціальне страхування
– податки з прибутку корпорацій
– нерозподілені прибутки корпорацій
+ трансфертні платежі =
Особистий дохід
–податки на особистий дохід =
Основні поняття
Економічні суб’єкти economic subjects
Економічні операції economic operations
Валовий внутрішній продукт gross domestic product (GDP)
Валовий національний продукт gross national product (GNP)
Національний дохід national income
Xbcnbq dyenhіiyіq ghjlern net domestic product
Особистий дохід personal income
Дохід, яким розпоряджуються disposable income
Номінальний ВВП nominal gross domestic product
Реальний ВВП real gross domestic product
Дефлятор ВВП GDP deflator
Тіньова економіка hidden economy
Практикум
Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді
1. Найважливішими факторами, що впливають на кругообіг продуктів та доходів, є:
а) споживання; в) дії держави та закордонних суб’єктів;
б) інвестиції (капіталовкладення); г) дії закордонних суб’єктів.
2. Додана вартість охоплює:
а) вартість спожитого основного капіталу;
б) заробітну плату та прибуток підприємств;
в) відсоток на позиковий капітал та ренту;
г) непрямі податки на бізнес.
Вправа 3. Виконайте завдання
1. Охарактеризуйте проблеми обліку створеної в народному господарстві вартості в зв'язку зі зміною рівня цін і функціонуванням тіньової економіки.
2. Поясніть поняття валового внутрішнього продукту (ВВП). Які існують методи його виміру? Чому при розрахунку сукупного випуску продукції беруть до уваги тільки вартість кінцевих продуктів?
3. ВВП дорівнює 300 млрд. гривень. Споживчі витрати дорівнюють 210 млрд. гривень. Державні витрати 30 млрд. грн., а чистий експорт 6 млрд. грн. Розрахуйте:
а) величину інвестицій;
б) обсяг імпорту за умови, що експорт дорівнює 110 млрд. грн.;
в) ЧВП за умови, що сума амортизації дорівнює 25 млрд. грн.;
4. У цьому прикладі чистий експорт виражається додатною величиною. Чи може вона бути від’ємною? У якому випадку?
5. ВВП = 5000 млрд. дол., ЧВП = 4527 млрд. дол., непрямі податки = 366 млрд. дол. Визначте амортизацію і національний дохід.
Література
1. Базелер У., Сабов З., Хайнрих Й., Кох В. Основы экономической теории: принципы, проблемы, политика. Германский опыт и российский путь.- СПб, 2000. – Гл.9.
2. Курс экономической теории: Учебник / Под ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.А. – Киров, 1998. Гл. 11.
3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципі, проблемі и политика. – М., 1992. Т 1. – Гл. 9.
4. Мочерний С. Політична економія: Навч. посіб. – К. 2002. – 687с.
5. Экономическая теория (политэкономия). Учебник / Под ред. В.И. Видяпина, Г.П. Журавлевой. – М., 1999, Гл. 22, 23, 24.
6. http: / www.ukrstat.gov.ua
Глава 13. Держава в економічній системі
Основні поняття
Ринковий механізм Market mechanism
Змішана економіка Mixed economy
провали ринку Failures of the market
державне регулювання економіки State regulation of economy
провали держави Failures of the state
економічні функції держави Economic functions of the state
економічний лібералізм Economic liberalism
економічний дирижизм Economic dirijizm
форми ДРЕ Forms SRE
Методи ДРЕ Methods SRE
Державний сектор економіки Public sector of economy
Практикум
Вправа2. Виконайте завдання
1. Які основні економічні функції держави в ринковій економіці?
2. Поясніть сутність терміну змішана економіка. Чи можна вважати соціально орієнтовані ринкові економіки розвинутих країн прикладами змішаної економіки? Чому?
3. Назвіть основні напрями становлення ринкової економіки в нашій країні. Чи повинен у цій період зменшуватися вплив держави на економіку? Обґрунтуйте свою відповідь.
Література
1. Господарський кодекс України. –К.: Велес, 2004. – 164с.
2. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К., 2002. – Розділ 1.
3. Економічна теорія: Підручник/за ред. Базілевіча В.Д. Київ, 2001. – Глава 19.
4. Кредисов В. Государство и рынок: необходимость взаимодействия в переходной экономике // Экономика Украины. – 2002. – № 2.-С.50-57.
5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник. – К., 2000. – Тема 1–3.
6. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опит // Вопросы экономики. – 1998 – №8. – С. 71–84.
7. Полтерович В., Попов В. Эволюция теории экономической политики // Вопросы экономики. – 2006. – №7. – с.4–23.
8. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к пост-Вашингтонскому консенсусу // Вопросы экономики. – 1998. – №8. – С. 4–34.
9. Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навч.- метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – Тема 1.
10. Ясин Е. Государство и экономика на этапе модернизации // Вопросы экономики. – 2006. – № 4. – С.4–30.
Глава 14. Макроекономічна рівновага
A
Y* Y Y* Y Y* Y
а) крива сукупної пропозиції в класичній моделі | б) крива сукупної пропозиції в кейнсіанській моделі | в) сучасний погляд на криву сукупної пропозиції |
Рисунок 14.3 – Крива сукупної пропозиції
Іншої позиції щодо характеру зміни кривої сукупної пропозиції дотримуються представники кейнсіанського напрямку економічної думки. Згідно кейнсіанцям, економіка не завжди функціонує в стані повної зайнятості і "внутрішніх механізмів", здатних забезпечити усунення безробіття і повернення економіки до стану повної зайнятості, не існує, оскільки ціни на товари і заробітну плату не є настільки гнучкими та еластичними в короткостроковому періоді. Реальний обсяг виробництва може бути меншим від потенційного. У цій ситуації не всі виробничі потужності, наявні в економіці, використані, не всі люди, що хочуть і можуть працювати, можуть знайти собі робочі місця. Тому збільшення обсягу виробленої продукції не буде супроводжуватися підвищенням цін на ресурси: безробітні будуть згодні працювати, не вимагаючи при цьому підвищення заробітної плати, менеджери підприємств не будуть купувати додаткові інвестиційні товари, оскільки в їхньому розпорядженні є устаткування, що простоює та не використовується. Таким чином, при розширенні обсягів випуску виробничі витрати не зростатимуть, і, отже, у підприємців не буде приводу для підвищення цін на товари і послуги. Таким чином, до визначеної межі зміна реального обсягу внутрішнього виробництва може відбуватися без зміни рівня цін. Тому крива пропозиції являє собою горизонтальну лінію (рис.14.3-б).
В сучасній економічній науці здійснена спроба синтезу кейнсіанських і класичних поглядів щодо динаміки зміни сукупної пропозиції. Багато авторів дотримуються думки, що гіпотетична крива пропозиції складається з трьох сегментів – горизонтального (кейнсіанського), вертикального (класичного) і проміжного, кожен з яких відбиває різні режими функціонування економічної системи. (рис. 14.3-в). Особливості функціонування економіки на кейнсіанському і класичних вирізках уже були розглянуті раніше. Викликає інтерес проміжна ділянка кривої сукупної пропозиції.
Проміжний відрізок характеризує той стан розвитку економіки, коли збільшення реального обсягу внутрішнього виробництва супроводжує підвищення рівня цін. Це відбувається тому, що в реальному економічному житті фактори виробництва, витрати на які є основними компонентами витрат виробництва, неоднорідні за якістю, мають різну продуктивність і розподілені по різних ринках. Підприємці застосовують спочатку найбільш доступні одиниці економічних ресурсів з найвищою продуктивністю, а потім менш доступні, але ті, які не мають належної якості (приміром, наймають робочих, зайнятих в інших галузях, використовують застаріле і менш ефективне устаткування). В міру введення останніх продуктивність усіх задіяних факторів виробництва падає, а середні витрати зростають. Тому для того, щоб зберегти рентабельність, підприємці змушені призначати більш високі ціни за додаткові обсяги виробленої продукції. При цьому в міру наближення до рівня повної зайнятості обмеженість економічних ресурсів буде позначатися усе сильніше і залучення додаткових одиниць буде різко збільшувати витрати на них. Усе це приводить до збільшення загального рівня цін. Тому крива пропозиції має висхідний характер.
Як і у випадку із сукупним попитом, існує ряд факторів, що викликають збільшення реального обсягу продукції, не зв'язаного зі зміною цін. Графічно це виражається в зміщенні кривої АS:від AS1 до AS2 (рис. 14.3-в) і вказує на зменшення сукупної пропозиції. Це означає, що підприємства країни будуть виробляти менший обсяг товарів і послуг при даному рівні цін. Зменшення від AS1 до AS3 вказує на збільшення сукупної пропозиції. У цій ситуації підприємства будуть виробляти більший обсяг продукту при даному рівні цін чи будуть призначати менш високі ціни при даному обсязі внутрішнього виробництва.
Фактори, що ведуть до подібних змін у реальному обсязі внутрішнього виробництва (сукупній пропозиції), одержали назву нецінових факторів сукупної пропозиції. До цієї групи факторів можна віднести: зміни цін на ресурси, зміни в продуктивності праці, зміни податків і державного регулювання.
Основні поняття
Сукупний попит aggregate demand
Сукупна пропозиція aggregate supply
Споживання consumption
Інвестиції investment
Заощадження saving
Державні закупівлі government purchases
Чистий експорт net export
Ефект процентної ставки interest-rate effect
Ефект багатства real balances effect
Ефект імпортних закупівель foreign purchases effect
Макроекономічна рівновага general equilibrium
Середня схильність до споживання average propensity to consume
Середня схильність до заощадження average propensity to save
Гранична схильність до споживання marginal propensity to consume
Гранична схильність до заощадження marginal propensity to save
Практикум
Назвіть основні складові сукупного попиту, дайте визначення кожної з них. У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупного попиту AD1 AD2 AD3. Побудуйте їх графіки.
Рівень цін | Реальний ВВП | ||
AD1 | AD2 | AD3 | |
У чому складається відмінність між змінами сукупного попиту і змінами в обсязі сукупного попиту, яким чином ці зміни відбиваються графічно? Приведіть приклади таких змін. Які нецінові фактори попиту Ви можете назвати?
У таблиці представлені дані, що характеризують криві сукупної пропозиції. Побудуйте їх графіки.
Рівень цін | Реальний ВВП | |
AS1 | AS2 | |
У чому суть дискусії, що розгорнулася між представниками різних напрямків економічної теорії з приводу форми кривої сукупної пропозиції?
Що мається на увазі під поняттям «макроекономічна рівновага»?
Поясніть за допомогою графіка як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу зіставлення сукупних витрат і обсягу виробництва.
Поясніть як визначається рівноважний ВВП за допомогою методу вилучень і ін'єкцій.
Визначите рівень рівноважного обсягу виробництва і доходу в закритій економіці, використовуючи дані таблиці. Рівень інвестицій складає 20 млрд. грн. Заповните колонку заощаджень в таблиці.
Потенційно можливі рівні зайнятості | Реальний обсяг виробництва ЧВП | Споживання | Заощадження |
Побудуйте графік сукупних витрат і відзначте області дефляційного й інфляційного розривів.
Література
1. Архипов А.И., Нестеренко А.Н. Экономика. – М., 2000. – Гл. 10.
2. Добрынин А.И. Тарасевич Л.С. Экономическая теория. – СПб., 1994. – Гл. 17.
3. Долан Э. Линдсей Д. Макроекономика. – СПб., 1994. – Гл. 4–6.
4. Дорнбуш Р. Фішер С. Макроекономіка. – К.: Основи. – Гл. 7–9.
5. Воробъев Е.М., Гриценко А.А., Ким М.Н. Экономическая теория. – Харьков, 1997. – Гл. 13.
6. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М., 2000. – Гл. 28–29.
7. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – М., 1992.Т.1. – Гл. 11–13.
8. Мельникова В. Клімова Н. Макроекономіка. – К., 2004. – Гл. 5.
Глава 15. Макроекономічна нестабільність: безробіття і інфляція
Інфляція: причини, види та основні напрямки
Основні поняття
Безробіття unemployment
Фрикційне безробіття frictional unemployment
Структурне безробіття structural unemployment
Циклічне безробіття cyclical unemployment
Природний рівень безробіття natural rate of unemployment
Закон Оукена Okun’s law
Інфляція inflation
Інфляція попиту demand-pull inflation
Інфляція пропозиції cost-push inflation
Стагфляція stagflation
Індекс цін price index
Крива Філіпса Phillips curve
Практикум
Література
1. Камаев В.Д. и колл. авт. Экономическая теория: Учебник. – М., 1998. – Гл. 17.
2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика). Т.1. – М., 1992. – Гл. 10.
3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка) – К., 1997. – Роз. 25.
4. Экономическая теория / Под ред. А)И.Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб, 1999. – Гл. 20, 22.
5. Экономическая теория: Учебник/ Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, А)И.Добрынина, Г.П.Журавлевой, Л.С. Тарасевича) – М., 2000. – Гл. 24, 26.
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича) – К., 2004. – Гл. 16, 6.
Глава 16. Гроші та грошово-кредитна політика
Сучасна кредитно-банківська система.
Основні поняття
Гроші money
Грошовий ринок money market
Ліквідність liquidity
Банківська система banking system
Кредит credit
Норма обов’язкових резервів required reserve ratio
Процент interest
Облікова ставка discount rate
Надлишкові резерви excess reserves
Грошово-кредитна політика monetary policy
Політика дорогих грошей tight money policy
Політика дешевих грошей easy money policy
Практикум
Література
1. Камаев В.Д. и колл. авт. Экономическая теория: Учебник. – М., 1998. – Гл. 14, 15.
2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Т.1. – М., 1992. – Гл. 15, 16, 17.
3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К., 1997. – Розд. 11, 39.
4. Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб, 1999. – Гл. 21.
5. Экономическая теория: Учебник/ Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, А.И.Добрынина, Г.П.Журавлевой, Л.С. Тарасевича. – М., 2000. – Гл. 7, 25.
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2004. – Гл. 6, 18.
Глава 17. Фінанси в економічній системі
Основні поняття
Фінанси finances
Державний бюджет government budget
Податки taxes
Державний борг national debt
Оподаткування taxation
Бюджетний дефіцит budget deficit
Податково-бюджетна політика fiscal policy
Практикум
Література
1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Курс лекций для студентов высших учебных заведений. – М., 1998. – Гл. 17.
2. Камаев В.Д. и колл. авт. Экономическая теория: Учебник. – М., 1998. – Гл. 16.
3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Т.1. – М., 1992. – Гл. 14.
4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К., 1997. – Розд. 38.
5. Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб, 1999. – Гл. 23.
6. Экономическая теория: Учебник/ Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, А.И.Добрынина, Г.П.Журавлевой, Л.С. Тарасевича. – М., 2000. – Гл. 27.
7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2004. – Гл. 17.
Глава 18. Економічне зростання
Основні поняття
Криза crisis
Цикл cycle
Депресія slump, decline
Пожвавлення reviving, enlivening
Рецесія recession
Спад downturn
Підйом upsurge, boom
Зростання growth
Практикум
Література
1. Білецька Л. В., Білецький В. О., Савич В. І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К., 2005. – Гл.
2. Основи економічної теорії: політичний аспект: Підручник\Відп. Ред. Г. Н. Климко. – К., 2004. – Розд. 22, 24.
3. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. – К., 2002. – Гл.
4. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. – К., 2005. – Гл.
5. Солонинко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К., 2002. – Гл.
6. Економічна теорія: політекономія: Підручник\ За ред. В. Д. Базидевича. – К., 2004, – Гл. 15.
7. Економічна теорія. Посібник вищої школи / Під. заг. ред. Воробйова Є. М. – Харків – Київ, 2001.– Гл.
Глава 19. Світове господарство
Література
1. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. – М., 1996. – Гл. 1–3.
2. Козик В.В., Панкова Л.А. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. – Л., 1995. – Гл. 1, 10.
3. Киреев А.П. Международная экономика. Т.1. Учебное пособие для вузов. –М., 1998. – Разд.1. – Гл. 1–10, Разд. 2. – Гл. 1–7.
4. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. – К., 1996. – Гл. 1.
5. Міжнародні економічні відносин: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник / А.С.Філіпченко, В.С.Будкін та ін. – К.: Либідь, 1992. – Розд. 2–3.
6. Сприяння сталому економічному зростанню в Україні // За ред. Ш.фон Крамона-Таубаделя та І Кімової. – К., 2001. – Гл. 1.
7. Світова економіка: Підручник/ А.С. Філіпченко, О.І. Рогач та ін. – К.: Либідь, 2000. – Розд. 1, 4.
8. Україна на шляху до Європи / За ред. Л.Хофманна та Ф.Мьоллерс. – К., 2001. – Гл. 1–2.
Глава 20. Основні форми світогосподарських зв’язків
Рисунок 20.5 – Адаптація при фіксованому валютному курсі
Наприклад, при рості попиту на іноземну валюту (крива попиту пересувається на рівень D'$) центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів для утримання курсу на колишньому рівні (крива пропозиції пересувається в сторону S$'). Одночасно відбувається скорочення обсягу національної валюти, що знаходиться в обігу. Зменшення грошової маси означає скорочення витрат, у тому числі і на імпорт. Це зменшує попит на валюту. У результаті крива попиту D' поступово пересувається назад до рівня D''. Процес адаптації відбувається доти, доки курс не відновиться на колишньому рівні Е.
Фактори, що впливають на валютний курс.
1. Зміни в смаках споживачів. Якщо споживачі стали віддавати перевагу товарам іншої країни, то попит на іноземну валюту і, відповідно, її валютний курс зросте.
2. Відносна зміна цін. Якщо рівень внутрішніх цін підвищиться, а в іншій країні залишиться незмінним, то споживачі стануть віддавати перевагу товарам іншої країни, що підвищить попит на іноземну валюту і курс іноземної валюти підвищиться.
3. Відносні зміни в доходах. Якщо ріст національного доходу однієї країни випереджає ріст цього показника в інших країнах, то курс її валюти знизиться.
4. Відносні реальні процентні ставки. Якщо реальні процентні ставки в країні підвищуються, то й курс її валюти підвищується.
Зміна курсів валют безпосередньо і неоднаково впливає на вартість товарів у міжнародній торгівлі і вартість інвестицій, що виражені в цих валютах. Падіння курсу національної валюти призводить до зниження цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, що сприяє росту експорту. Ціни ж на іноземні товари, виражені в національній валюті, стають вище, у результаті чого імпорт скорочується. У результаті падіння курсу національні активи і цінні папери дешевшають і стають більш привабливими для іноземних інвесторів, що приводить до збільшення припливу капіталу з-за кордону. Підвищення курсу національної валюти приводить до зворотних ефектів.
Міжнародні валютні відносини на сучасному етапі характеризуються складністю, суперечливістю та водночас поглибленням координації економічної політики держав. Координація валютно-фінансової політики здійснюється і на рівні держав, і в межах міждержавних організацій, провідне місце серед яких займають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і група Всесвітнього банку – Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) і три його філії – Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Багатостороннє інвестиційно–гарантійне агентство (БІГА). Міжнародні валютно-фінансові і банківські організації регулюють валютно-фінансові відносини, забезпечують ефективне функціонування валютно-фінансової сфери, сприяють співробітництву між країнами. Крім того, у даний час зростає їх роль у сфері аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку, розробці рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.
На сучасному етапі розвитку світового господарства зростає значення регіональних валютно-фінансових і кредитних організацій, таких як Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ).
Основні поняття
Принцип порівняльних переваг comparative advantage principle
свобода торгівлі free trade
протекціонізм protectionism
«витік мозків» "brain drain"
прямі зарубіжні інвестиції foreign direct investments
торговий баланс balance of trade
платіжний баланс balance of payments
валютна система exchange system
валютний курс rate of exchange
Практикум
Література
1. А. Бондаренко. Какие современные мировые валюты можно считать мировыми? // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. - №9. – С.48–52.
2. Губайдуллина. Прямые иностранные инвестиции, деятельность ТНК и глобализация // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №2. – С. 42–47.
3. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – М., 1998. – 1ч. Гл. 3, 6, 7, 9, 10, 11. – 2 ч. Гл. 1, 2, 4.
4. Макконнелл К., Брю С. Экономикс. – М., 1992. – Т.2. Гл.39, 40.
5. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика. – М., 1998. – Гл. 1–8.
6. Основы экономической теории: Учебник / Под общ. ред. С.В. Мочерного. – К., 2000. – Гл. 25, 26.
7. А.Холопов. Валютный курс как инструмент макроэкономического регулирования // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – №12. – С. 25–33.
8. Экономическая теория / Под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб, 1997. – Гл. 26, 27.
9. Экономическая терия: Учебник / Под общ. ред. В.И. Видяпина, А.И. Добрынина, Г.П. Журавлёвой, Л.С. Тарасевича – М., 2000. – Гл. 30, 31.
Глава 21. Економічні аспекти глобальних проблем
1. Сутність та фактори глобалізації
Останнім часом одним з найважливіших процесів в світі, що роблять значний вплив на подальші перспективи розвитку всього людства, стала глобалізація. Їй присвячені десятки конференцій і симпозіумів, сотні книг, тисячі статей. Про неї говорять і сперечаються учені, політики, бізнесмени, релігійні діячі, люди мистецтва, журналісти.
Термін «глобалізація» вперше був введений в науковий обіг Т. Левитом в 1983 р. Він визначив «глобалізацію» як феномен злиття ринків окремих продуктів в процесі діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). Американський учений І. Валлерстайн визначає глобалізацію («світ-економіку») як системне утворення з єдиним розподілом праці і множиною культур. Глобалізація виявляється у зростанні міжнародної торгівлі й інвестицій, небаченій до цього диверсифікації світових фінансових ринків і ринків робочої сили, значному підвищенні ролі ТНК у світогосподарських процесах, загостренні глобальної конкуренції, появі систем глобального, стратегічного менеджменту.
На початку XXI століття глобалізація стала, мабуть, найголовнішою тенденцією в розвитку світової економіки. При цьому роль глобалізації в житті людства не обмежена тільки зміною структури економіки – її прояви ми випробовуємо на собі і в соціальній, і в культурній сфері.
Глобалізація – це загальний термін, який означає все більш складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами і ринками, який виявляється в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, в неухильному зростанні і посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, в глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, в значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних і інформаційних обмінів, перш за все через інтернет, в трансграничному перенесенні захворювань і екологічних наслідків і у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.
Також під глобалізацією можна розуміти поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщаються капітали, товари, послуги, де вільно розповсюджуються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і шліфуючи механізми їх взаємодії. Глобалізація, таким чином, має на увазі утворення міжнародного правового і культурно-інформаційного поля, свого роду інфраструктури міжрегіональних, в т.ч. інформаційних, обмінів. Глобалізація зачіпає всі області суспільного життя, включаючи економіку, політику, міжнародні відносини, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку і вносить значні корективи до подальших перспектив розвитку всієї світової спільноти.
Проводять відмінності між поняттями "інтернаціоналізація" і "глобалізація" економіки. У першому випадку мова йде про посилення взаємозалежності окремих національних економік під впливом економічної інтеграції, при збереженні ключової ролі національної держави і відносної автономності національних економік. Глобалізація ж приводить до того, що національні економіки стають частиною єдиної світової економічної системи, тобто глобальної економіки. Якщо раніше, за образним висловом О. Неклесі, світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то в умовах глобалізації вона перетворюється на самостійний суб'єкт, що діє на полі суверенних держав. Це означає, по-перше, вихід діяльності національних економічних суб'єктів за рамки національно-державних об'єднань. По-друге, на глобальний рівень піднімаються "приватні" економічні проблеми - розвиток економічної ситуації і процесів в окремих країнах впливає на інші держави. По-третє, стає актуальною загальносвітова координація національної економічної політики різних держав як умови стабільності світової економічної системи.
Глобалізація - це процес, тому їй характерна нерівномірність розвитку: вона може призупинятися, прориватися на якісно новий рівень, по-різному впливати на різні країни. Цей процес є об'єктивним, обумовленим новим етапом розвитку світової економічної системи, але він схильний до значного впливу суб'єктивних сил: окремих держав, транснаціональних компаній, міжнародних інститутів. Поширено сприйняття глобалізації, як процесу вигідного, перш за все, США і низці розвинених країн. Тому глобалізація часто розглядається як "американізація" або "вестернізація" світової економіки.
Темпи глобалізації стрімко розвинулися в останні два-три десятиліття, що було детерміноване дією ряду сукупності глобальних факторів. Серед них:
- науково-технічний прогрес, революція в інформаційних технологіях;
- розвиток міжнародної інфраструктури, нових поколінь транспорту і зв’язку;
- поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток інтернаціоналізації виробництва;
- геоекономічні та геополітичні трансформації, пов’язані із розпадом соціалістичної системи та посиленням ринкової уніфікації сучасного світу;
- послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв, інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо.
Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природно-антропогенними явищами, що виникли у процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за своїми масштабами та значенням, так і за способами вирішення. Вони класифікуються таким чином:
1) проблеми взаємодії природи і суспільства (забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, збереження навколишнього природного середовища, раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору тощо);
2) проблеми суспільних взаємовідносин (відвернення світової термоядерної війни та забезпечення миру, подолання економічної відсталості частини регіонів та країн світу; недопущення регіональних та міжнародних конфліктів; роззброєння і конверсія тощо);
3) проблеми розвитку людини та забезпечення її майбутнього (пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТП, подолання епідемій, тяжких захворювань (СНІДу, наркоманії тощо), боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, проблеми демократизації та охорони прав людини тощо).
В сучасних умовах сформовані такі основні форми міжнародного співробітництва у розв’язанні глобальних проблем:
- здійснення спільних проектів і програм по ліквідації зон економічного лиха;
- встановлення уніфікованих норм та правил природокористування;
- роззброєння і конверсія;
- виділення кредитів та допомога країнам, що розвиваються у вирішенні проблем злиднів, голоду, хвороб, неграмотності;
- загальнопланетарні та регіональні угоди під егідою ООН та інших міжнародних організацій тощо.
Основні поняття
Глобалізація | Globalization |
Інтеграція | Fusion |
Інфраструктура | Infrastructure |
Екологічна політика | Ecological policy |
Міжнародний розподіл праці | International division of labour |
Лібералізація торгівлі | Liberalization of trade |
Практикум
Література
1. Белоус О. Императивы стратегії розвитку України в умовах глобалізації // Економіка України. – 2001. – № 11.
2. Герасимчук З.В.. Голян В.А. Екологічні вектори економічної глобалізації // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4.
3. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №11.
4. Лукашевич В.М. Глобалістіка.– Львів, 2004.
5. Міжнародна економіка / За ред. Румянцева А.П. – Київ, 2003.-Гл.
6. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка. – Київ, 2005. – Гл.
7. Погосов П. Соціально- економічні аспекті глобалізації // Економіка України. – 2001. – № 10.
8. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системі України // Фінанси України. – 2005. – № 5.
9. Чувардинський О.Г. Зовнішня політика в умовах світової економічної інтеграції й глобалізації // Економіка та держава. – 2006. – № 2.
10. Шелудько Н.М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №2.
11. Щекин Г. Цивилизационный аспект глобалізації і місце в ній України // Персонал. – 2005. – № 6.
12. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К., 2002.
Навчальне видання
АРХІЄРЕЄВ Сергій Ігоревич | РЕШЕТНЯК Наталя Борисівна |
Вініцька Софія Григорівна | РЕШЕТНЯК Олена Володимирівна |
Двінських Володимир Миколайович | РЯБОВА Тетяна Веніаминівна |
Демьохіна Олена Олександрівна | СОБОЛЕВА Олена Петрівна |
Деркач Марина Миколаївна | ТИМЧЕНКО Ірина Євгенівна |
Єгорова Юлія Валеріївна | ЧОРНА Тетяна Іванівна |
КІР’ЯНОВА Олена Анатоліївна | ШАША Людмила Іллінічна |
КЛИМОВА Світлана Олегівна | ШИБАЄВА Наталія Володимирівна |
КУШНІР Василь Семенович | ШИМПФ Карін |
Максименко Яна Анатоліївна | ШКОДІНА Ірина Віталіївна |
ПОПАДИНЕЦЬ Олена Василівна | ШКОДІНА Любов Григорівна |
Курс економічної теорії
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Роботу до друку рекомендував В.А.Міщенко
В авторській редакції
План 2007, поз. 10/
Підп. до друку Формат 60х84 1/16. Папір офсет.№2
Riso-друк. Гарнитура Таймс. Ум. друк. арк. 18,8
Обл.-вид.арк.15,5 Наклад 500 прим. Зам № Ціна договірна
__________________________________________________________________
Видавничий центр НТУ “ХПІ”, 61002, м. Харків, вул. Фрунзе, 21
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК №116 від 10.07.2000 р.
____________________________________________________________________________________________________________________
Друкарня НТУ “ХПІ”