Історія створення зчеплення
Історія зчеплення починається з того що Карл Бенц застосував на своєму першому трьохколіснику пасовий вузол, тобто два з’єднаних шкіряним пасом шківа, розсовуючи які, водій розмикав та замикав зчеплення. Пізніше з’явився шків холостого ходу, на який під час зупинки перекидали пас. Паси тих часів були цікаві тим, що вони були з’єднані так, як ми зараз зчіплюємо папірці степлером, тільки скоба була набагато більша. Така передача викликала багато нарікань у водіїв того часу, тому що пас розтягувався від вологи або зсихався від холоду, у дощову погоду проковзував а часто взагалі зіскакував і його приходилось повертати на своє місце.
Загалом, що не-будь схоже на нормальне зчеплення у 1889 році придумав творчий дует Готліба Даймлера та Вільгельма Майбаха. Вони зробили конусне зчеплення, причому конус входив всередину маховика, для цього була потрібна потужна пружина і довговічність цього продукту була одним з найбільших недоліків. Пробувалось усе від верблюжої шерсті до шкіри китоподібних, кашалотів.
Що саме цікаве щоб змінити пружину її потрібно було звільнити, що було часом досить небезпечно адже часто пружина вистрілювала з такою силою що пробивала дах конюшні, які часто використовували в якості гаражів.
Вистачало конусного зчеплення ненадовго і зрозуміло що таке зчеплення потребувало трансмісійних гальм, тому що інакше поєднати інерцію не синхронізованої КП було практично неможливо.
|
Але в 1909 році інженерна думка не спала. Британський інженер Ненлі Седле Хеде зробив багатодискове зчеплення, потужність що передається таким вузлом залежить тільки від кількості ведених дисків. Тобто чим більше дисків, тим більше потужності. Але через свою жахливу інерційність даний механізм застосовувався погано. Проте саме він послужив праобразом у нинішніх багатодискових системах і муфтах, що застосовуються у мотоциклах, в автоматичних КП, також у муфтах повного приводу і в якості блокувальних систем у диференціалах.
Схема сухого однодискового зчеплення, до якої ми звикли, була запропонована фірмою «Де Дион-Бутон и Трепарду (De Dion-Bouton et Trepardoux)» у 1904 році. Дана фірма багато чого на придумувала, але вони зіткнулись із проблемою: у них не було матеріалів, які могли б реалізувати передачу великої потужності.
І вийшло так що до товарного вигляду концепцію з одним веденим диском, корзиною та радіальними пружинами, довели тільки у 20-х роках минулого століття у США. А довершила еволюцію звичного нам зчеплення фірма «Адам Опель»[1].