Особливості конструкції ведених дисків

 

Будова веденого диску визначається вимогами до конструкції зчеплення. Для забезпечення високого і стабільного моменту тертя він обладнаний фрикційними накладками(рис. 7, 1), які контактують з ведучими поверхнями маховика та натискного диску, утворюючи з ними так звані пари тертя.

 

1-фрикційні накладки; 2-заклепка; 3-пластичні пружини; 4-маточина;

5-диск; 6-демпферні пружини; 7-віконця для пружин; 8-дистанційні заклепки; 9-фрикційне кільце; 10-тарільчата пружина; 11-упорне кільце.

Рисунок 7 - Деталі веденого диску зчеплення

 

Якість накладок має велике значення. Притисненні один до одного поверхні при буксуванні зчеплення ковзають з доволі високою швидкістю. Тепло що виділяється, в першу чергу розповсюджується на місцях контакту поверхонь, а конкретно на вершини їх мікронерівностей. Від розігріву ці вершини розм’якшуються та злипаються, тобто має місце початкова фаза зварювання тертям. Проте місця що зварились, враз розриваються, збільшуючи висоту мікронерівностей, від чого процес проходить лавиноподібно, це може привести до повного виходу поверхонь із ладу.

В фрикційних зчепленнях успішна робота пари тертя залежить від матеріалу накладок. До недавнього часу основу його композиції складало азбестове волокно, яке витримує великі температури. Низькосортне коротке волокно у накладці має випадкове орієнтацію, а більш високоякісне - довге з’єднується у нитки, з яких сплітається тканинний силовий каркас накладки.

Крім волокна у склад матеріалу входять самі різноманітні наповнювачі: цинк, сульфат барію - барит, графіт та ін. Наповнювачі впливають на величину коефіцієнту тертя, знос, теплопровідність. Волокно та наповнювач об’єднуються в одне ціле за допомогою каучуку та різноманітних смол.

Азбест є теплоізолятором, тому для збільшення теплопровідності накладок у них інколи закладають латунну стружку що приводить до зниження температурної напруженості фрикційних поверхонь.

На робочих поверхнях часто виконують канавки, що покращують циркуляцію повітря та охолодження цих поверхонь.

Азбест, володіючи унікальними фізичними властивостями, довгий час був поза конкуренцією як матеріал для основи фрикційних накладок. Проте виснаження природних запасів азбесту і, головним чином, виявлення його канцерогенних властивостей поставили питання про заміну азбесту. В теперішній час він витісняється скловолокном, полімерними та вуглеводневими волокнами, поступово впроваджуються металокерамічні фрикційні матеріали.

Диск до якого приклепуються накладки, може мати осьову пружність, що дозволяє підвищити плавність ввімкнення зчеплення. Зчеплення з пружним диском має підвищений строк служби фрикційних накладок і у теперішній час масово використовуються. Пружність досягається тим, що перефирійну частину диску виконують у вигляді набору фасонних, вигнутих пластичних пружин(3), приклепаних до диску(5). При ввімкненні зчеплення пружини повністю розпрямляються.

Навіть якщо у конструкції веденого диску не передбачено осьової податливості, то його периферійна частина зазвичай все одно розділяється на сектори радіальними прорізами, але вже з метою спрощення рихтування диску при виготовленні.

Запас на спрацювання складає менше половини товщини накладки так як заклепки(2), все ж граничному спрацюванні можуть пошкодити поверхні контр тіл.

Зазвичай фрикційні накладки зв’язані із маточиною не жорстко, а через демпфер[4].