рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Сутність та організація Підприємницької діяльності. Економіка підприємництва. Особливості регулювання Підприємницької діяльності

Сутність та організація Підприємницької діяльності. Економіка підприємництва. Особливості регулювання Підприємницької діяльності - Конспект, раздел Образование, Зміст   Вступ……………………………………………………………..4 Робоч...

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………..4

РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ……………………….6

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ…………………………...18

Модуль 1. Сутність та організація

Підприємницької діяльності……………………………….……18

Модуль 2. Економіка підприємництва………………….……..67

Модуль 3. Особливості регулювання

Підприємницької діяльності……………………………………125

ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ…………………………….169

Перелік тестових завдань……………………………207

Модуль 1. Сутність та організація

Підприємницької діяльності……………………………………207

Модуль 2. Економіка підприємництва……………………….216

Модуль 3. Особливості регулювання

Підприємницької діяльності……………………………………219

Критерії оцінювання…………………………………....226

Перелік використаних джерел……………………..227

 


ВСТУП

 

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво – особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки, що характеризуються повною свободою вибору типу діяльності, інноваційним характером здійснення та орієнтацію на отримання зиску. Як свідчить світовий досвід, саме підприємництво є потужним “локомотивом”, спроможним істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, що надасть можливість забезпечити належне зростання обсягів виробництва й добробуту населення.

Феномен підприємництва полягає в тому, що воно є постійним “збуджувачем” суспільного виробництва, оскільки не дозволяє йому застоюватись на місці. Підприємництво виступає тією рушійною силою, що штовхає економіку на шляху ефективності, раціоналізації, бережливості та оновлення. Отже, підприємництво є стимулом розвитку виробництва та основою розвитку економіки.

Нарощування темпів розвитку та зростання ефективності підприємництва як сучасної форми господарювання неодмінно потребує підготовки висококваліфікованих менеджерів підприємницького типу, які затребувані підприємствами та організаціями нового типу, спроможні діяти в умовах підвищеного ризику, динамічності та невизначеності зовнішнього оточення, взагалі здатні відповідати вимогам діяльності в сучасних ринкових умовах.

Вивчення теоретичних і практичних основ підприємництва є обов’язковою умовою успішного переходу до нових принципів господарювання, властивих ринковій економіці. Все це робить дисципліну “Основи підприємницької діяльності” необхідною у підготовці бакалаврів напряму підготовки 6.030601 “Менеджмент” усіх форм навчання.

Підготовка майбутніх фахівців – творчий процес, активними учасниками якого мають бути самі студенти. При цьому важливу роль відіграє самостійна аналітична робота кожного з них із законодавчими і нормативними актами, підручниками, навчальними посібниками, монографіями, спеціальною літературою, відповідними практичними матеріалами органів державного управління та суб’єктів первинної ланки підприємницької діяльності.

Мета навчально-методичного комплексу - надати системного характеру самостійній роботі студентів з дисципліни “Основи підприємницької діяльності” в процесі набуття необхідного рівня теоретичних знань та практичних навичок. Посібник має сприяти формуванню здібностей студентів самостійно мислити, опановуванню ефективних прийомів, методів, стилю і типу господарської поведінки в підприємницькій діяльності, підкріпленої необхідними навичками. Цьому сприятиме регулярна самостійна робота за програмою курсу, підготовка до семінарських та практичних занять, виконання індивідуальних та самостійних завдань, тестів, здійснення самоконтролю знань, умінь та навичок.

Структурними складовими навчально-методичного комплексу є: програма курсу, комплект навчально-методичного забезпечення до кожної теми курсу, завдання для контролю знань студентів, список рекомендованої літератури до кожної теми.


МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

 

Мета викладання дисципліни

Мета викладання навчальної дисципліни “Основи підприємницької діляьності” - дати загальне уявлення про бізнес, взагалі і підприємницьку діяльність зокрема, розглянути їх соціально-економічний зміст, розкрити механізм створення власної справи, показати процеси функціонування, інфраструктурного обслуговування і забезпечення підприємництва, а також висвітлити проблеми його управління і державного регулювання. На основі одержаних теоретичних знань та практичних навичок сформувати підприємницький тип мислення у студентів.

 

Завдання викладання дисципліни.

В результаті викладання дисципліни слухачі повинні:

- знати: понятійно-термінологічний аппарат дисципліни, психології особистості і творчості, поняття бізнесу та його різновиди, стратегію і тактику бізнесу, принципи та умови організації підприємницького бізнесу, гарантії здійснення підприємницької діяльності, права і обов`язки підприємця, механізм створення і реєстрації основних організаційно-правових форм підприємництва, суть і зміст маркетингової діяльності підприємства, види видатків і доходів від підприємницької діяльності, систему оподаткування підприємницької діяльності, суть і зміст бізнес-планування, інфраструктуру бізнесу, функції менеджера, діючу систему державного регулювання бізнесу.

- вміти: розробити установчі документи на певну організаційно - правову форму підприємницької діяльності /ПД/, визначити можливий вплив внутрішнього і зовнішнього середовища на фінансові результати ПД, розрахувати видатки (податки) і доходи від ПД, розробляти бізнес-план для підприємницьких новацій, здійснювати оптимізаційні розрахунки ПД.

- володіти: знаннями з курсу, які б дозволили визначити форми та види підприємництва, дослідити підприємницьке середовище, володіти теоретичними навиками організації підприємництва та бізнес-планування.

Зміст даної програми відображає вимоги кваліфікаційної характеристики майбутніх спеціалістів і повинен забезпечити необхідний рівень їх професійної підготовки.

Формування мислення, знань і навичок студента здійснюється в ході лекційних і практичних занять, а також активної самостійної роботи студента.

Перелік базових дисциплін

Вивчення даної дисципліни базується на попередньому освоєнні таких нормативних дисциплін як “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”.

 

Перелік дисциплін, що забезпечуються

Дана дисципліна забезпечує вивчення та засвоєння такого переліку нормативних дисциплін і дисциплін вільного вибору: “Менеджмент організацій”, «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка»

 

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Таблиця 1 - Структура модулів дисципліни “Основи підприємницької діяльності ”

Шифри модулів (М), змістовних модулів (ЗМ), та навчаль-них елементів (НЕ)   Модулі, змістовні модулі, навчальні елементи   Обсяг лекцій них занять, год.   Літе рату ра
М 1 Сутність та організація підприємницької діяльності 1-12
ЗМ1 Сутнісно-змістова характеристика підприємницької діяльності 1-12
ЗМ2 Ринок як економічна категорія 1-12
ЗМ3 Економічна свобода і підприємництво 1-12
ЗМ4 Підприємництво як процес 1-12
ЗМ5 Форми організації підприємництва. 1-12
ЗМ6 Формування підприємницького капіталу 1-12
ЗМ7 Мале підприємництво 1-12
ЗМ8-9 Підприємницька ідея та механізм її втілення 1-12
М 2 Економіка підприємництва  
ЗМ10 Припинення підприємницької діяльності 1-12
ЗМ11-12 Ризики у підприємницькій діяльності 1-12

Продовження таблиці 1

ЗМ13-14 Маркетингова діяльність у підприємництві 1-12
ЗМ15 Менеджмент у підприємництві 1-12
ЗМ16 Податки у підприємницькій діяльності 1-12
ЗМ17 Бізнес планування  
ЗМ18 Облік і звітність на підприємствах. 1-12
Всього в першому семестрі  
М3 Особливості організації та регулювання підприємницької діяльності. 1-12
ЗМ19 Державне регулювання підприємництва. 1-12
ЗМ20 Міжнародне підприємництво 1-12
ЗМ21 Франчайзинг як форма ведення бізнесу. 1-12
ЗМ22 Поняття та система законодавства про підприємництво 1-12
ЗМ23 Підприємницькі договори 1-12
ЗМ24 Підприємницький успіх та культура бізнесу 1-12
ЗМ25 Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу 1-12
ЗМ26 Стратегії підприємництва 1-12
ЗМ27 Оцінка ефективності підприємницької діяльності 1-12
Всього в другому семестрі:  
Разом  

Таблиця 2 - Зміст практичних занять дисципліни “Основи підприємницької діяльності ”

Шифри модулів (М), змістовних модулів (ЗМ), та навчальних елементів (НЕ)   Модулі, змістовні модулі, навчальні елементи   Обсяг лекцій них занять, год.   Літе рРату ра
М 1 Сутність та організація підприємницької діяльності  

Продовження таблиці 2

ЗМ1 - ЗМ2 Сутнісно-змістова характеристика підприємницької діяльності. Ринок як економічна категорія 35 с. 5-7; 26 с. 10-25
П.1.1 Вправи. Робота з тестами. Реферат.    
ЗМ3 – ЗМ4 Економічна свобода та підприємництво. Підприємництво як процес. 35 с. 10-12
П. 1.2 Вправи. Поточний контроль знань. Реферат.    
ЗМ5 Форми організації підприєм-ницької діяльності 27 с. 83-97; 29 с. 27-41
П.1.3. Ситуаційні завдання. Тести.    
ЗМ 6 Формування підприємницького капіталу. 18 с. 50-102
П.1.4. Розв’язування задач. Реферат.    
ЗМ 7 – ЗМ 9 Підприємницька ідея та механізми її втілення. 17 с. 104-123 37 с. 6-60
П. 1.5. Поточний контроль знань. Ситуаційні завдання.    
ЗМ10 – ЗМ 12 Механізм та порядок створення суб'єктів підприємництва. Розроб-ка установчих документів для створення суб'єкта підприєм-ницької діяльності – юридичної та фізичної особи 21 с. 25-35; 27 с. 125-150
П.1.6. Практичні завдання щодо створення документів з відкриття власної справи та її ліквідації. Тести.    

Продовження таблиці 2

М2 Економіка підприємництва  
ЗМ 13 – ЗМ 14 Маркетинг у підприємницькій діяльності.   36 с.100-150
П. 1.7 Розв’язування задач    
ЗМ 15 – ЗМ 16 Менеджмент у підприємництві. Податки. 29 с.113
П. 1.8. Вправи. Поточний контроль знань.    
ЗМ 17 – ЗМ 18 Бізнес-планування у підприємницькій діяльності. Облік і звітність на підприємствах. 3 с.110-125
П. 1.9. Обговорення бізнес-плану. Ситуаційна вправа. Формування основної звітності підприємців. Поточний контроль знань.    
Всього в першому семестрі  
М3 Особливості організації та регулювання підприємницької діяльності.    
ЗМ 19 Державне регулювання підприємництва. Фінансово-кредитне підприємство. 32 с.56-79
П 10 - 11 Ситуаційні задачі. Тести.    
ЗМ 20. Міжнародне підприємництво. Особливості посередницького підприємництва 25 с. 98 - 120
П 12 -13 Ділова гра «Прибуткове виробництво». Ситуаційні задачі. Тести   34 с.36-56
ЗМ 21 Франчайзинг. 29 с. 110
П 14 - 15 Поточний контроль знань. Ситуаційні вправи.    
ЗМ 22 Система законодавства про підприємництво 12 с.79
П 16 - 17 Тести. Ділова гра «Організація підприємницької діяльності і забезпечення її ефективного функціонування»    

Продовження таблиці 2

ЗМ 23 Підприємницькі договори 27 с.86-110
П 18 - 19 Поточний контроль знань.    
ЗМ 24 Підприємницький успіх і культура 28 с. 200
П 20 - 21 Тести    
ЗМ 25 Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу 38 с. 10-300
П 22 - 23 Тести. Вправи в аудиторії    
ЗМ 26 Підприємницькі стратегії. 3 с. 55 -70
П 24 - 25 Вправи в аудиторії. Тести.    
ЗМ 27 Оцінка ефективності підприємницької діяльності 25 с. 78 - 125
П 26 - 27 Тести. Ситуаційна вправи    
Всього в другому семестрі  
Всього:  

 

Таблиця 3. - Зміст контрольних робіт, рефератів та питань для самостійного вивчення

Номер роботи, питання Вид і назва роботи, питання Обсяг, год. Література Форма звітності
Особливості становлення ринкових відносин в Україні. 1-12 реферат
Роль підприємницької діяльності в розвитку економіки Івано-Франківщини. 1-12 реферат
Проблеми формування економічної культури 1-12 реферат
Створення сприятливих економічних передумов – запорука розвитку підприємництва. 1-12 реферат

Продовження таблиці 3

Виробниче підприємництво – найважливіший вид підприємницької діяльності. 1-12 реферат
Особливість розвитку посередницького підприємництва в Україні. 1-12 реферат
Проблеми та перспективи розвитку приватних підприємств в Україні. 1-12 реферат
Роль і місце фірми в ринковій економіці. 1-12 реферат
Місце і роль малого підприємництва в ринковій економіці. 1-12 реферат
Проблеми становлення та розвитку малого підприємництва на Івано-Франківщині 1-12 реферат
Основні передумови організації підприємства. 1-12 реферат
Особливість застосування маркетингу на підприємствах малого бізнесу. 1-12 реферат
Види цінових стратегій. 1-12 реферат
Основні характеристики якості товарів. 1-12 реферат
Закон України «Про рекламу». - реферат
Бізнес-план у ринковій системі господарювання. 1-12 реферат
Закон України «Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000 р. - Реферат

Таблиця 4 - Структура залікових кредитів дисципліни «Основи підприємницької діяльності»

Шифр модуля Назва модуля Обсяг (в годинах) форм навчальної діяльності студента
    Лекції Практи чні заняття Само стійна робота Індивіду альна робота
М 1 Сутність та організація підприємницької діяльності
ЗМ1 Сутнісно-змістова характеристика підприємницької діяльності    
ЗМ2 Ринок як економічна категорія  
ЗМ3 Економічна свобода і підприємництво  
ЗМ4 Підприємництво як процес  
ЗМ5 Форми організації підприємництва.
ЗМ6 Формування підприємницького капіталу  
ЗМ7 Мале підприємництво
ЗМ8-9 Підприємницька ідея та механізм її втілення  
М2 Економіка підприємництва.
ЗМ10 Припинення підприємницької діяльності      
ЗМ11-12 Ризики у підприємницькій діяльності
ЗМ13-14 Маркетингова діяльність у підприємництві.  

Продовженя таблиці 4

ЗМ15 Податки у підприємницькій діяльності.
ЗМ16 Менеджмент у підприємництві.  
ЗМ17 Бізнес-планування.
ЗМ18 Облік і звітність на підприємствах.  
М3 Особливості організації та регулювання підприємницької діяльності.
ЗМ19 .Державне регулювання підприємництва
ЗМ20 Міжнародне підприємництво
ЗМ21 Франчайзинг як форма ведення бізнесу.
ЗМ22 Поняття та система законодавства про підприємництво
ЗМ23 Підприємницькі договори
ЗМ24 Підприємницький успіх та культура бізнесу
ЗМ25 Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу
ЗМ26 Стратегії підприємництва
ЗМ27 Оцінка ефективності підприємницької діяльності  
Всього:
Усього год./кредитів в заліковому кредиті 270/7,5

Таблиця 5 -Мета вивчення і засвоєння змістових модулів

Шифри модулів Мета діяльності і зміст уміння Зауваження
М 1 Сутність та організація підприємницької діяльності.  
ЗМ 1 Мета – визначити поняття підприємництво та періодичність його виникнення. Зміст – вміти оперувати терміном «підприємництво і бізнес».  
ЗМ 2 Мета – засвоїти поняття ринку та його класифікацію Зміст –вміти розрізняти види ринку в залежності від прийнятої класифікації.  
ЗМ 3 Мета – засвоїти поняття економічної Зміст - вміти визначати права, обов’язки та відповідальність підприємця.  
ЗМ 4 Мета – вміти визначати види підприємницької діяльності. Зміст - вміти вибирати сферу підприємницької діяльності.  
ЗМ 5 Мета –знати форми організації підприємництва. Зміст– вміти обґрунтовувати переваги та недоліки різних форм організації бізнесу.  
ЗМ6 Мета-знати способи формування підприємницького капіталу Зміст-вміти використати різні способи формування капіталу  
ЗМ7 Мета – засвоїти поняття малого підприємництва. Зміст - знати специфіку ведення підприємництва у селянських (фермерських) господарствах.  
ЗМ 8-9 Мета – засвоїти механізм створення власної справи. Зміст - уміти втілювати підприємницьку ідею, знати порядок формування документів.  
М2 Економіка підприємництва.  
ЗМ 10- Мета – засвоїти технологію припинення власної справи. Зміст – уміти оформляти документи на ліквідацію бізнесу  

Продовженя таблиці 5

ЗМ 11-12 Мета – засвоїти види ризиків у підприємництві Зміст – знати способи зменшення ризиків у бізнесі.  
ЗМ 13-14 Мета –засвоїти методику застосування маркетингу у підприємництві. Зміст- знати особливості застосування маркетингу у підприємництві.  
ЗМ 15 Мета –знати види податків у підприємництві. Зміст –знати порядок здійснення податкових платежів.  
ЗМ 16 Мета –володіти особливостями процесу управління підприємницької діяльності. Зміст –оволодіти окремими аспектами процесу управління підприємницької діяльності.  
ЗМ 17 Мета –засвоїти техніку складання бізнес-плану. Зміст –знати порядок написання бізнес-плану.  
ЗМ 18 Мета –засвоїти теоретичні аспекти обліку і звітності на підприємствах. Зміст –вміти складати найпростішу бухгалтерську звітність.  
М 3 Особливості організації та регулювання підприємницької діяльності.  
ЗМ 19 Мета –засвоїти основи державного регулювання підприємництва. Зміст –знати основні закони, які регулюють підприємницьку діяльність  
ЗМ 20 Мета –засвоїти специфіку міжнародного підприємництва. Зміст –знати особливості організації та ведення міжнародного підприємництва.  
ЗМ 21 Мета –засвоїти теоретичні аспекти франчайзингу. Зміст –володіти окремими аспектами застосування франчайзингу в підприємництві.  

Продовженя таблиці 5

ЗМ 22 Мета- засвоїти правові засади підприємництва Зміст- знати закони та інші нормативні акти стосовно ведення підприємницької діяльності.  
ЗМ 23 Мета- засвоїти основні засади оформлення підприємницьких договорів Зміст- вміти оформляти типові підприємницькі договори  
ЗМ 24 Мета –засвоїти поняття культури бізнесу Зміст– знати як вести бізнес шляхетно.  
ЗМ25 Мета-засвоїти поняття корпоративної соціальної відповідальності бізнесу Зміст-знати способи корпоративної відповідальності сучасного бізнесу  
ЗМ26 Мета-засвоїти види підприємницьких стратегій Зміст- вміти використовувати підприємницькі стратегії  
ЗМ27 Мета-засвоїти процедури обчислення підприємницької ефективності Зміст-Вміти визначати економічний ефект від підприємницької діяльності  

 

Таблиця 6 - Перелік технічних засобів навчання

Вид занять Номер заняття Вид технічних засобів навчання Час використання
практична П 1.1- 1.36 РС, Microsoft Word-2000.

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

Модуль 1. Сутність та організація підприємницької діяльності

Лекція 1. Сутнісно - змістова характеристика підприємницької діяльності

План

1 Виникнення та еволюція поняття “підприємництво».

2Порівняльна характеристика категорій “бізнес” і “підприємництво”

3 Об’єктивні засади підприємництва.

 

1 Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Р. Кантільйон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. Французький економіст Жан-Батист Сей стверджував, що підприємець діє на власний рахунок і ризик з метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо.

Відомий англійський економіст А. Сміт розглядав підприємця як власника, пов’язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує і організовує виробництво, розподіляє отримані доходи. Інший англійський економіст Д. Рікардо вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця К. Маркс.

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. англійський економіст А. Маршалл, виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх працях американський економіст Й. Шумпер та англійський – Ф. Хаєк. На думку Й. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається в його функціях: 1)реформування і докорінна перебудова виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2) використання наукових розробок, маркетингу та ін.. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію. Тому основні функції підприємця, за Й. Шумпером, - це виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу виробництва; відповідна реорганізація виробництва. Підприємцем, на його думку, може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий.

 

Таблиця 1.1 -Еволюція терміну "підприємець"

Дослідник Визначення
Рішар Кантильйон (1725 р.) Підприємець – це власник, що приймає на себе ризик своєї господарської діяльності.
Адам Сміт (1768 р.) Підприємець – власник підприємства. Мета підприємницької діяльності – отримання підприємницького доходу.
Ж.Б.Сей (1803 р.) Підприємець – це людина, яка вміє поєднувати та комбінувати чинники виробництва. Головна функція підприємця полягає не в отриманні прибутку, а в організації й управлінні відтворенням в рамках звичайної господарської діяльності, результатом якої є підприємницький доход, а не доход на капітал.
Френсіс Уокер (1876 р.) Підприємець – це особа (не обов’язково власник), що створює підприємство й управляє його діяльністю для отримання доходу. Його внеском в цю діяльність є власна ініціатива, талант, винахідливість.
Йозеф Шумпетер (1934 р.) Підприємець – це особистість з яскраво вираженими новаторськими діловими здібностями, що реалізуються в оригінальних, нетрадиційних, відмінних від існуючих комерційних проектів.
А. Тюнен Підприємець – власник особливих якостей, який вміє ризикувати, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і тому претендує на незапланований доход.
Ф. Х. Найт (1935 р.) Підприємець – особа, яка не дивлячись на невизначеність майбутнього може “вгадати” основні параметри розвитку виробництва і обміну, завдяки чому отримати комерційний ефект.
Ф. А. Хайєк Діяльність підприємця включає організаційно-господарську новизну та економічну підприємницьку свободу.

Продовження таблиці 1.1

Пітер Дракер (1964 р.) Підприємець завжди в пошуках змін, він використовує будь-яку можливість з максимальним зиском.
А Шапіро Поведінка підприємця включає в себе: елементи ініціативи; організаційні здібності; відповідальність за ризик.
Карл Веспер (1980 р.) Підприємець по-різному виглядає в очах економістів, психологів, інших підприємців. З точки зору економіста, підприємець – це той, хто з’єднує кошти, працю, матеріал і таке інше такими чином, щоб їх сукупна вартість зростала. При цьому підприємець вносить зміни, запроваджує інновації і змінює заведений порядок.
Закон України “Про підприєм ництво” від 07.02.1991 № 698. “Підприємництво – самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та здійсненню торгівлі з метою отримання прибутку.” На думку сучасних вчених-економістів це формулювання практично ототожнює поняття “підприємництво” з поняттям бізнес або зводе його лише до результату підприємницької діяльності, а саме прибутку.

Таблиця 1.2 -Порівняльна характеристика категорій “бізнес” і “підприємництво” та їх похідних

“Бізнес”   “Підприємництво”
“Business” (англ.) – справа, заняття, комерція, угода, торгова операція тощо, що пов’язане з особистою вигодою. Підприємництво – особливий вид бізнесу. Його метою є отримання не прибутку взагалі, а надприбутку, тобто підприємницького доходу, що отримується внаслідок самостійної ризикової інноваційної діяльності, основаної на повній економічній відповідальності, на персоніфікованому гнучкому управлінні й організації процесу відтворення.

Продовження таблиці 1.2

Бізнес – це будь-яка (господарська, виробнича, посередницька тощо) стабільна економічна діяльність з більш передбачуваними результатами і набагато меншим ступенем ризику, ніж підприємництво. Підприємництво – є четвертим фактором виробництва, сутність якого полягає в найбільш ефективному комбінуванні трьох основних факторів (земля, капітал, праця) з метою задоволення потреб споживача способами відмінними від конкурентів, що і дає можливість отримання підприємницького доходу.
Бізнес – це систематизована тривала діяльність суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, націлена на одержання реального прибутку у грошовій формі. Підприємництво – окремий випадок бізнесу, що в більшій мірі орієнтований на особистість людини, яка займається бізнесом і якій притаманні певний стиль і тип господарської поведінки.
Бізнесмен - людина, яка “робить гроші”, власник капіталу, що перебуває в обігу і приносить йому доход. Підприємець – людина, яка здатна генерувати ділові ідеї, вишукувати можливості для створення чогось нового, використовувати нетрадиційні шляхи, приймати на себе ризик та відповідальність при втіленні у життя цих дій.
Бізнес охоплює відносини між всіма учасниками ринкової економіки та включає дії не тільки підприємців, але й споживачів, найманих працівників, державних структур. Підприємництво можливе не тільки у сфері бізнесу, але й науці, культурі, медицині тощо. Визначним при цьому є не продукт чи послуга, що надаються, а стиль роботи підприємця.

Продовження таблиці 1.2

Малий бізнес – особливо форма бізнесу, пов’язана із функціонуванням малих підприємницьких структур будь-якої форми власності і відповідної правової форми організації з метою одержання прибутку. Мале підприємництво - це одна з форм реалізації підприємницької ініціативи та підприємницького потенціалу (на рівні з корпоративним та внутрішньо фірмовим).

 

 

Розширені функції підприємництва у суспільстві подана у вигляді моделі (рис. 1.1.).

Підприємництво – самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

3 Натуральне виробництво — це тип господарювання, за якого про­дукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені. У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало у первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці, тобто не обмінювались між собою виробленою продукцією.

У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших, як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання суб'єктів господарювання залежав тільки від рівня виробництва. Безперечно, це не виключало того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші якимись окремими суб'єктами чи спільнотами. Але цей обмін був випадковим або таким, що не справляв серйозного впливу на виробничу сферу і споживання.

Натуральне виробництво має такі основні риси.

Універсальність праці.Діяльність суб'єкта господарю­вання при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їхніми групами.

Замкненість виробництва.Кожне господарство спи­рається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім не­обхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її спо­живання.

 


Рисунок 1.1 - Модель функціонування підприємництва

 

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і спожи­ванням.Прямі натуральні зв'язки ведуть до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв'язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання.

Товарне виробництво— це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючи­ми суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, шля­хом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

Його визначальні риси:

— суспільний поділ праці;

— повна соціально-економічна відокремленість виробників;

— економічні зв'язки між відокремленими товаровиробни­ками відбуваються шляхом обміну;

— приватна власність на результати праці;

— продукт праці набуває форми товару.

Товар — це продукт праці, який має дві властивості:

- здатність задовольнити певну потребу людини;

- можливість обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу. Тобто товар це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва (рис. 1.2.).

 
 

 


Рисунок 1.2 - Елементи процесу виробництва

 

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворен­ня речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні й духовні блага, є продуктивними силами суспільства ( рис. 1.3.):

 

Рисунок 1.3 - Основні складові (елементи) продуктивних сил суспільства.

Лекція 2. Ринок як економічна категорія

План

1 Поняття ринку. Суб’єкти, об’єкти ринку. Функції ринку.

2 Класифікація ринків.

3 Основні інструменти створення ринку.

 

1 Ринок - обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. Ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Суб'єкти ринку— це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших — як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.

Об'єкти ринку— це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис. 1.4.).

Регулюючафункція ринку полягає у регулюванні виробництва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного виробництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.

Контролюючафункція ринку визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлен­ня праці.

 
 

 


Рисунок 1.4 - Основні функції ринку

 

Розподільчафункція ринку забезпечує збалансованість економіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених.

Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зростання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб.

Інтегруючафункція ринку об'єднує економіку в одне ціле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

З точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин, ринок можна класифікувати як:

— ринок предметів споживання та послуг;

— ринок засобів виробництва;

— ринок науково-технічних розробок та інформації;

— ринок "ноу-хау";

— ринок праці;

— ринок цінних паперів (фінансовий ринок);

— валютний ринок.

Структура ринку може бути охарактеризована за адмініст­ративно-територіальною ознакою або за географічним положен­ням:

— місцевий ринок;

— ринок окремих територій;

— ринок окремих регіонів;

— загальнонаціональний (внутрішній) ринок;

— світовий;

— ринок коаліцій різних країн (ЄС, СНД тощо).

Ринок можна характеризувати залежно від ступеня розви­неності ринкових відносин:

— розвинутий ринок;

— ринок, що формується.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції розрізняють:

— монополістичний ринок;

— олігополістичний ринок;

— ринок вільної конкуренції (вільний ринок);

— змішаний ринок.

Відповідно до чинного законодавства виділяють:

— легальний (офіційний) ринок;

— нелегальний (тіньовий) ринок.

За характером продажу розрізняють:

— оптовий ринок (ринок оптової торгівлі);

— роздрібний ринок (ринок роздрібної торгівлі).

Основними засадами ринку є: повна економічна самостійність суб'єктів господарювання; вільні ціни; економічна конкуренція; розвинена ринкова інфраструктура; стала фінансово-грошова система; тісний зв'язок зі світовим ринком .

 

3.Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які перебувають зараз у зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховувала б економічні, політичні, історичні та психологічні чинни­ки, характерні для нашої країни. Основними засадами ринку є: повна економічна самостійність суб'єктів господарювання; вільні ціни; економічна конкуренція; розвинена ринкова інфраструктура; стала фінансово-грошова система; тісний зв'язок зі світовим ринком.

Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура — це сукупність (система) підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо. До таких установ належать: біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми тощо.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна й послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринкової економіки, яка включає такі основні елементи: ринковий механізм; методи державного регулювання; рівень та ступінь громадської свідомості; дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі)

 

 

Лекція 3. Економічна свобода і підприємництво

План

1 Економічна свобода - основна умова розвитку бізнесу

2 Рушійні сили бізнесу

 

1 Економічна свобода - важлива складова частина бізнесу. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, добровільного співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця-бізнесмена, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості. Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Слід розуміти, що ці права - свободи не забезпечують гарантованого успіху для кожного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гаранти, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права - свободи також не дають ніяких гарантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу - це фактично зазіхання на свободу особи володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи. Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи економічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємовідносин, яка є обов'язковою для участі у бізнесі. Це насамперед дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відносин та консенсус інтересів.

Суверенітет ділових відносин - елемент економічної свободи, його не можна ототожнювати із свободою. Свобода - це повна незалежність від інтересів, рішень та дій інших суб'єктів. Однак ділові відносини не можуть розвиватися, в усякому разі стало, якщо їх суб'єкти не зважають на своїх контрагентів. Вільний вибір в умовах сучасної ринкової економіки можливий лише на основі якомога повнішого засвоєння інформації про інтереси, наміри, дії контрагентів. Підприємці не можуть планувати випуск продукції, не спираючись на інформацію про динаміку споживчих очікувань. Наймані працівники не можуть запропонувати свою робочу силу фірмам, якщо їх кваліфікаційний рівень нижчий від допустимого. Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність цих суб'єктів перебуває під захистом державних органів влади та управління і жоден суб'єкт не має права втручатися в неї та нав'язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб'єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контрагентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожного із суб'єктів ділових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Потреба кожного з учасників ділових відносин у постійному відтворенні власного соціально-економічного суверенітету у ході здійснення таких відносин реалізується через прийняття усіма суб'єктами взаємоприйнятних рішень, тобто встановленням консенсусу соціально-економічних інтересів.

Консенсус інтересів означає взаємні зобов'язання всіх учасників ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов'язання не приймаються безпосередньо учасниками угод при укладанні їх - вони формуються у процесі розвитку і постійного відтворення ділових відносин на засадах взаємної вигоди сторін і є обов'язковою умовою системи бізнесу. Система бізнесу - результат тривалої еволюції економіки. У минулому, в епоху так званої вільної конкуренції, для бізнесу були характерні кризи, класові конфлікти, соціально-політичні потрясіння, війни. Ситуація кардинально змінилася у середині XX ст. Саме в цей історичний період бізнес набув системного характеру. У суспільстві з'явилися такі соціальні механізми, завдяки яким діяльність, пов'язану з бізнесом, можна було здійснювати так, щоб не завдати шкоди іншим людям.

Звичайно, треба усвідомлювати, що абсолютна економічна свобода недосяжна Використання своїх прав-свобод одними обмежується тим, що інші також користуються своїми правами-свободами. Обмежує економічну свободу конкуренція і держава, хоча остання не втручається повністю у відносини бізнесу, тобто має обмежений характер, але через законодавчі акти регулює умови функціонування бізнесу.

 

2 Бізнес відбиває відносини, що склалися в суспільстві, джерелом розвитку яких є внутрішні суперечності способу виробництва А як відомо, суперечності - рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі і бізнесу. Суперечність між продуктивними силами і виробничими (діловими) відносинами - найбільш загальна суперечність економічної системи суспільства і бізнесу, що містять у собі цілу систему суперечностей, які виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва тощо). Як рушійна сила бізнесу суперечності одночасно самі потребують вирішення, оскільки, нагромаджуючись до „критичної маси", вони можуть виплеснутися у вигляді різних криз. Формою вирішення суперечностей виступає бізнес, який є системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), систему забезпечення і відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему управління (менеджмент) систему вивчення контрагентів (маркетинг), систему оцінки діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою логікою і здатністю до саморозвитку, бізнес сам по собі стає рушійною силою.

Джерелом розвитку бізнесу є праця, творчий характер людської діяльності. І хоча розвиток бізнесу - результат свідомої діяльності людей, люди не вільні в цьому розвитку. Не можна змусити людину стати бізнесменом, можна лише створити умови для економічної свободи, навчити деяким навичкам маркетингу, менеджменту, дати суму економічних знань.

Діяльність людей з розвитку своєї справи (бізнесу) об'єктивно визначена зовнішніми та внутрішніми умовами і насамперед досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, станом економічних та інших суспільних відносин. Бізнес - це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, є її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили бізнесу. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, проявити себе, задовольнити своє здорове честолюбство, залишити після себе слід на землі спонукають її до бізнесу.

Історія розвитку бізнесу показує, що без ризику бізнесу не буває. Ризик - притаманний тільки людині. Це інтуїція, гра, обгрунтований розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість перемоги розуму і розрахунків або гіркота поразки і прорахунків, але те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших - загартовує, але виграє, як правило, суспільне виробництво, оскільки неухильно створюється багатство для людей і суспільства

Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою бізнесу, тому що задовольняє потреби не тільки самого бізнесмена, а й суспільства. Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і бізнесу, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, впровадження нових професій та ін.). Отже, потреби виступають рушійною силою суспільства. Це, звичайно, не свідчить про те, що потреби не можуть відставати від розвитку виробництва. Нерозвинені потреби - головна перешкода на шляху зростання виробництва і бізнесу. Процес задоволення потреб - це і є процес споживання, а отже, і реалізація особистого економічного інтересу.

Особистий економічний інтерес винятково багатогранний, варіативний, як і потреби, що лежать у його основі. Людина є носієм всіх економічних інтересів - особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного та ін. Через особистий економічний інтерес можна реалізувати інтерес сім'ї, колективу, суспільства, ефективно вирішити суперечності між ними. Особистий економічний інтерес являє собою усвідомлене відображення об'єктивних економічних відносин у діяльності суб'єктів бізнесу. Ігнорування його є основним гальмом розвитку бізнесу. Реалізувати свій інтерес людина може, лише включившись у суспільне виробництво.

Цільова спрямованість ділової діяльності людей (бізнесу) полягає у задоволенні потреб та інтересів. У цих двох категоріях перехрещуються всі аспекти бізнесу, і з цього погляду вони є загальними, тобто наявні скрізь, де розвивається бізнес. Специфіка потреб та інтересів, а отже, і бізнесу визначається економічним та соціальним становищем людей. Бізнес є одночасно реалізацією їх інтересів і задоволенням потреб. Бажання підвищити свій добробут заохочує людину працювати ефективніше і продуктивніше, і це зрозуміло, тому що така праця, як правило, дає кращі результати. Система стимулів - надзвичайно важлива характеристика системи бізнесу. Очікування винагороди виступає як рушійна сила бізнесу, вона стимулює працівників виробляти більше, а роботодавців - витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою роль з обслуговування бізнесу, мають вплив на відносини людей до праці по-різному. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовні - на суспільне визначення, соціальні - на кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб'єктів бізнесу, функція у них одна - активізувати трудову діяльність людей. Тут потрібно мати на увазі, що процеси впливу відбуваються одночасно і взаємопов'язано, оскільки винагорода за працю повинна передбачати її суспільне визнання і поліпшення соціального забезпечення людини. Специфіка бізнесу дає змогу розвивати якісно нову форму стимулювання праці, яка характеризується перенесенням акценту зі стимулів до праці на стимули, що містяться безпосередньо у самій праці. Саме в умовах бізнесу у людини з'являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності .

Рушійними силами розвитку бізнесу виступають ряд економічних законів ринку, зокрема закон вартості і закон попиту та пропозиції. Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі суспільної вартості їх, тобто відповідно до суспільно-необхідних затрат праці на виробництво їх. В умовах ринку закон вартості діє як закон цін. Ціна - прояв закону вартості. Коливання цін є сигналом для збільшення виробництва одних товарів і зменшення інших Ціни - це особливо могутній регулятор, який впливає одночасно на попит і пропозицію. При цьому зв'язок попиту та пропозиції з ціною товару створює механізм, за допомогою якого реалізується діл закону попиту та пропозиції, де попит визначає обсяг і структуру пропозиції, ставлячи свої вимоги до виробництва Пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і їх ціни. Як підтверджує попит, чим вища ціна, тим менше купують товарів. Щодо пропозиції, то чим вищі ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Суперечність між попитом та пропозицією є рушійною силою бізнесу.

Демократизація суспільства також виступає рушійною силою, стимулом розвитку бізнесу, стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, дає можливість громадянам, їх об'єднанням займатися бізнесом, звичайно в рамках демократичних правових норм законів, створює умови для поєднання інтересів, задоволення потреб суспільства.

У своєму прагненні до задоволення запитів споживачів бізнесмен реалізує свій економічний інтерес, лише вступаючи у змагання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника зі сфери виробництва. Отже, неминучість конкуренції між бізнесменами зумовлена пріоритетом споживання над виробництвом. Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку бізнесу, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню із виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників.

Конкуренція споживачів була типовою рисою радянської системи. Під час гострої боротьби між підприємствами за прикріплення до вигідних постачальників, за фонди, ліміти, індивідуальні споживачі боролись за місце в чергах біля прилавків магазинів, за доступ до закритих розподільників, баз, спецбуфетів, спецполіклінік. Була сформована система нових цінностей суспільства, основною серед яких був доступ до „дефіциту". У системі бізнесу основними конкуруючими сторонами є саме підприємці (бізнесмени). Наявність таких різнорідних конкурентів робить конкурентну боротьбу невичерпною рушійною силою розвитку бізнесу.

 


Лекція 4. Підприємництво як процес

План

1 Критерії класифікації підприємств (фірм)

2 Види підприємницької діяльності

3 Підприємницьке середовище

 

1 Залежно від мети та характеру діяльності підприємства (фірми) поділяють на: комерційні; некомерційні.

За формою власності майна:

- приватні;

- колективні;

- державні;

- спільні.

За належністю капіталу:

- національні;

- закордонні;

- змішані (спільні).

За правовим статусом і формою господарювання (галузево-функціональний вид):

- кооперативні;

- орендні;

- господарські товариства;

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- траспортні;

- торговельні;

- виробничо-торгові;

- торгово-посередницькі;

- інноваційно-впроваджувальні;

- лізингові;

- банківські;

- страхові;

- туристичні.

За технологічною (територіальною) цілісностю і ступенем підпорядкування: головні (материнські); дочірні; асоційовані; філії.

За розміром та чисельністю працівників: малі (дрібні); середні; великі (надвеликі).

 

1. Розрізняють основні види підприємницької діяльності – виробнича і посередницька. Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більш якісних характери­стик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів тощо.

Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібно­го споживачам асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з принципалами на довгостроковій (постійній) основі.

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару). До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договору доручення.

Як суб'єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають:

1 оптово-роздрібна фірма (база) — безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів;

2 торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах;

3 дистриб'ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам;

4 дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;

5 комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям.

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції:

1 товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами;

2 фондові — купівля-продаж цінних паперів;

3 валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти;

4 праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.

Специ­фічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:

а) ф'ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну;

б) опціон — договірне зобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду.

Крім двох основних типів підприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спеціалізовані державні та комерційні банки акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розра­хунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізичними особами.

 

3 Основними параметрами належного бізнесового середовища треба вважати:

1 стабільність національної кредитно-грошової системи;

2 пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців);

3 державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;

4 ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;

5 науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;

6 сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;

7 інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;

8 достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати:

- створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свобо­ди підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);

- практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; максимально можлива активізація малого підприємництва).

 

 

Лекція 5. Форми організації підприємницької діяльності

План

1 Основні типи та форми власності

2 Основні види підприємств та їх організаційні форми

3 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

4 Порядок створення комерційної назви

 

1 Приватна власність – привласнення окремих індивідом, максимум однією сім’єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб’єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Об’єктами цього типу власності є:

- Індивідуальні підприємства;

- Приватні підприємства;

- Підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;

- Сімейні підприємства;

- Селянські (фермерські) господарства;

- Майно громадян.

Колективна власність – привласнення результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб’єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Суб’єктами права колективної власності згідно з чинним законодавством є:

- Колективні підприємства;

- Господарські підприємства;

- Кооперативи;

- Споживчі товариства;

- Орендні підприємства;

- Спільні підприємства;

- Об’єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об’єднання громадян;

- Релігійні організації.

Державна власність – привласнення державою засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об’єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Згідно з чинним законодавством розрізняють загальнодержавну та комунальну форми державної власності.

Найважливішими об’єктами загальнодержавної власності є:

- Державні підприємства;

- Національний Банк України;

- Єдина енергетична система;

- Системи транспорту і зв’язку та ін..

Основними об’єктами комунальної власності є:

- Кошти місцевих бюджетів;

- Об’єкти житлово-комунального господарства;

- Майно закладів освіти, культури, охорони здоров’я та ін..

 

2. Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» існують такі види підприємств: індивідуальне підприємство; сімейне підприємство; приватне підприємства; колективне підприємство; державне колективне підприємство; державне підприємство; спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників змішана форма власності); спільне підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян іноземних держав.

Підприємства та підприємництво існують у різних організаційних та організаційно-правових формах. Організаційними формами виступають: одноосібне господарство, партнерство, корпорації.

Одноосібне господарство – така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність належить одній особі, яка одноосібно управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов’язання підприємства. Перевагами такого господарства є:

- привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним;

- наявність високоефективних стимулів до праці;

- незначні витрати на організацію виробництва;

- високий ступінь свободи економічного вибору;

- проста форма оподаткування.

Недоліки:

- обмежені можливості розширення підприємства за власні кошти;

- труднощі в отриманні кредитів;

- більші можливості банкрутства;

- більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці, гірші умови техніки безпеки;

- відповідальність власника підприємства за зобов’язання не лише активами підприємства, а й своїм особистим майном.

Партнерство – форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за свої зобов’язання. До позитивних сторін партнерства належать:

- більші можливості розширення виробництва;

- кращий доступ до кредитних ресурсів;

- вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю;

- збереження простого та пільгового оподаткування.

Негативні сторони:

- ускладнення процесу управлінських рішень;

- необхідність відповідальності окремих осіб за неправильні рішення;

- в разі виходу одного з учасників інші учасники партнерства або треті особи зобов’язані викупити його частку.

Корпорація – найдосконаліша форма організації підприємства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об’єднання власних ресурсів через механізм випуску і продаж цінних паперів, а співвласники несуть обмежену відповідальність. Позитивні сторони корпорації:

- можливість збільшення джерел фінансування для розширення виробництва;

- кращий доступ до кредитів;

- можливість впроваджувати передові досягнення науки і техніки;

- обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язання корпорації;

- залучення до управління виробництвом професійних управляючих;

- можливість перспективного планування.

Недоліками корпорацій є:

- знецінення акцій корпорацій під час погіршення економічної кон’юнктури;

- недосконалий механізм оподаткування;

- перетворення дрібних акціонерів на формальних власників;

- встановлення контролю окремих акціонерів над заощадженнями дрібних акціонерів.

3 До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать:

- цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

- спосіб формування стартового капіталу;

- методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

- організаційна форма та методи управління підприємством;

- законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

- форми власності майна, що використовує підприємець;

- форма організації виробництва тощо.

Види товариств:

- просте товариство;

- товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

- командитне товариство (товариство на довірі);

- товариство з обмеженою відповідальністю.

Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній зацікавленості.

Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). Їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути прода­на третім особам.

Орендне підприємство це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором. Найнерспективнішою формою оренди є лізинг. Лізингце довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою новий спосіб фінансування й активізації збуту, що грунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

Консорціум — об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів.

Концерн найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю. Концерн як самостійний суб'єкт господарювання має спеціальний апарат управління, якому підпорядковані всі підприємства, що входять до концерну.

Корпорація — об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики корпорація розглядається в двох аспектах. По-перше, як союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії.

Однією з форм відносин між великим та малим бізнесом, особливо у сфері торгівлі та послуг, є система франчайзних договірних відносин. Франчайзна організація являє собою змішану форму об'єднань підприємств великого та малого підприємництва, що грунтується на франчайзі.

Франчайза — це угода між великою корпорацією та мережею дрібних фірм або підприємців, згідно з якою франчайзер бере зобов'язання постачати дрібним фірмам або підприємцям, котрі діють у межах визначеної території, свої товари, надавати послуги у сфері ведення бізнесу тощо. За це дрібна фірма або підприємець (франчайзі) бере зобов'язання надати франчайзеру послуги у сфері реалізації його товарів, менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

 

4 Будь-яка назва підприємства має бути чіткою, такою, що легко сприймається і має оригінальний вираз. Назва фірми пов’язується з якістю товару (послуг), обумовлює його конкурентоспроможність, нагадує про джерело походження товару. Назва має відповідати характеру діяльності фірми, бажано, щоб вона була оригінальна, відрізнялася від інших подібних. Мистецтво створювати імена фірм, товарів називаються семонемікою. Назва фірми складається з ім’я (ім’я – посланець доброї волі, звернення, обіцянка – те перше, про що споживач дізнається про фірму або товар).

Правила семонеміки:

1 Передавати тільки хорошу інформацію;

2 Пам’ятати, що одна і та ж назва сприймається людьми по -різному.

Функції комерційних назв:

- просунути на ринок товари чи послуги,

- захистити їх від підробок;

- збільшити доходи, коли товари чи послуги реалізуються власниками торгової марки.

Назви, яких слід уникати: прізвище засновників; описових назв; назв, які вже хтось використовував; термінів, які викликають неприємні асоціації; абревіатури із початкових букв.

Процес створення комерційної назви представлено на рис. 5.1.

 

Рисунок 5.1 - Процес створення комерційної назви

 


Лекція 6. Формування підприємницького капіталу

План

1 Поняття підприємницького капіталу. Його види

2 Порядок формування підприємницького капіталу та його відтворення

3 Інвестиційна політика підприємництва

 

1 Розпочинаючи діяльність в будь-якій з сфер бізнесу, підприємець постає перед проблемою пошуку стартового капіталу, який створюється у вигляді статутного фонду. Один з постулатів бізнесу гласить: “Без грошей у підприємництві нічого робити”. В даному контексті під грошима розуміють капітал, що призначений для вкладання у підприємницьку діяльність.

Без наявності стартового капіталу не може бути підприємництва. Чим потужнішим є початковий капітал підприємця на момент заснування його бізнесу, тим значнішими і масштабнішими будуть результати його діяльності. Крім того, слід усвідомлювати, що наявний підприємницький капітал може створювати відповідний імідж підприємця як ділової людини, а також підвищувати ймовірність досягнення успіху у власній справі.

Таким чином, початковий капітал – це не тільки економічна категорія, що необхідна для реалізації проекту, але й психологічний фактор, наявність і розмір якого впливають на імідж підприємця перед партнерами, а також слугує гарантом платоспроможності підприємця.

Для опанування даної теми необхідно з’ясувати сутність та складові початкового капіталу.

Стартовий (початковий) капітал у буквальному розумінні означає суму коштів, необхідних (авансованих) для започаткування підприємства, що й утворює статутний фонд.

Зазначимо, що розуміти під капіталом лише певні речові об’єкти власності було б помилкою. Капітал може існувати у матеріалізованій та ментальній формах. Зокрема, знання, вміння, здібності, “ноу-хау”, сама ідея майбутнього бізнесу також виступають структурними елементами початкового капіталу. Слід звернути увагу на те, що іноді грошова вартість підприємницької ідеї може переважити вартість матеріальних ресурсів, необхідних для її реалізації.

Власник капіталу, купуючи на ринку товари – засоби виробництва і робочу силу – поєднує їх, спрямовуючи на досягнення місії та конкретних цілей, в процесі праці і після реалізації створеного продукту (товару, послуги) одержує більшу вартість, ніж була авансована.

Дві різноспрямовані частини авансованих у стартовий капітал грошових коштів (засоби праці і робоча сила) прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом. У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованості використання й характеру кругообігу завжди розподіляється на основний та оборотний.

До складу основного капіталу входять усі технічні засоби виробництва. Оборотний капітал – це передусім матеріалізовані оборотні елементи виробництва (сировина, матеріали тощо), грошові оборотні кошти, нематеріальні активи.

Слід усвідомлювати, що розподіл капіталу на основний та оборотний має практичне значення у зв’язку з різним за часом кругообігом і періодом повернення.

Важливим елементом вивчення теми є розгляд проблемних питань, пов’язаних із визначенням необхідного обсягу і джерел фінансування капіталу.

Розглядаючи порядок формування стартового капіталу, слід пам’ятати, що потреба підприємця в певному обсязі капіталу залежить , в першу чергу, від стратегічних планів самого підприємця і від його підприємницької ідеї. Крім того, існують як капіталоємні галузі, так і такі, що не потребують великих вкладень капіталу.

Розмір початкового капіталу, насамперед, залежить від галузі, в якій планується реалізовувати підприємницьку ідею. Співвідношення між основним та оборотним капіталом може розрізнятись в різних галузях. Окрім того, вибір напрямку діяльності залежить від того, наскільки він є перспективним з точки зору змін кон’юнктури ринку.

Необхідний розмір початкового капіталу визначається на основі розрахунків певних економічних показників щодо конкретного проекту (табл. 6.1.).

Слід звернути увагу на те, що при формуванні початкового капіталу доцільно враховувати можливі альтернативні варіанти перебігу подій (песимістичний, оптимістичний, найбільш реальний) і відповідно розробляти перелік дій стосовно формування окремих елементів підприємницького капіталу.

Джерела формування початкового капіталу залежать від обраної підприємцем(-ями) організаційно-правової форми господарювання. Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Статутний фонд є власністю засновників у межах їх вкладів. Створення статутного фонду є не тільки підставою для державною реєстрації, а й відправною точкою для розпочатку функціонування підприємства.

При вирішенні проблеми вибору найбільш прийнятного способу формування первісного капіталу підприємець аналізує усі можливі варіанти (табл. 6.2).

При формуванні стартового підприємницького капіталу враховується не тільки його вартість, а й прогнозується економічна вигода від його інвестування в започаткування бізнесу. Для цього з достатньою вірогідністю визначається очікуваний рівень прибутковості підприємницького проекту і строк окупності капіталу, розрахований з виокремленням показника чистого прибутку.

Підприємець, таким чином, повинен прийняти свідоме рішення стосовно способів формування статутного фонду, виходячи із аналізу багатьох факторів як економічного, так і політичного характеру. В даному випадку слід говорити не про політичні фактори як самі по собі, а скоріше про залежність підприємницької діяльності від зовнішнього середовища взагалі. Політика в цьому ракурсі виступає одним із багатьох факторів, які не залежать від підприємця, але опосередковано впливають на прийняття ним рішень стосовно його бізнесу. Через це, перш ніж розпочати підприємницьку діяльність необхідно скласти бізнес-план, тобто план організації підприємства, визначення розміру і джерел стартового капіталу та його економічного обґрунтування.

 

Таблиця 6.1- Попередні розрахунки необхідної величини підприємницького капіталу(цифри умовні)

Елементи (складові) капіталу Сума, тис. грн.
Основний капітал
1 Будівлі (адміністративні, виробничі, складські)
2 Обладнання офісів
3 Устаткування виробничих цехів    
4 Верстати, прилади та інструменти
5 Автомобільний транспорт
А.Підсумок по основному капіталу
Оборотний капітал
6 Сировина  
7 Залишки готової продукції на складі
8 Заборгованість покупців
9 Касовий залишок готівки
10 Кошти на рахунку в банку  
Б. Підсумок по оборотному капіталу
Загальна потреба у капіталі (А+Б)

2 Відтворення капіталу підприємства - це безперервне його відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва. У ході відтворення капіталу відновлюються і розвиваються його складові елементи як за натурально-речовою формою, так і за вартістю, змінюється структура капіталу. У ході повторення і відновлення виробництва капітал підприємства перебуває у кругообігу.

Кругообіг капіталу - це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній із них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів.

На першій стадії підприємство купує на ринку засоби виробництва і робочу силу (грошова форма капіталу перетворюється на товарну), на другій - відбувається процес виробництва (продуктивна форма капіталу перетворюється на товарну), на третій - реалізується на товарному ринку вироблений продукт (товарна форма капіталу перетворюється на свою початкову (вихідну) форму - грошову, кругообіг завершений). Від безперебійного кругообігу значною мірою залежить нормальний хід процесу відтворення капіталу підприємства, його ритмічність, надходження кінцевого продукту на потреби особистого і виробничого споживання.

Схему кругообігу капіталу підприємства можна показати так:

I стадія (обігу); II друга стадія (виробництва); III стадія (обігу),

де Г- грошові кошти,

- вартість закуплених засобів виробництва і робочої сили:

- виробництво, у процесі якого вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ) переноситься конкретною працею на продукт, що виробляється, створюється нова вартість (ВН);

- готова для реалізації продукція;

- грошові кошти від реалізації продукції;

де Г - авансовані гроші,

ДВ - додаткова вартість.

З формули кругообігу капіталу видно, що грошовий капітал перетворюється на продуктивний (перша стадія), продуктивний - на товарний (друга стадія), товарний - на грошовий (третя стадія). На першій і третій стадіях кругообіг капіталу функціонує у сфері обігу, на другій - у сфері виробництва нової продукції і створенні нової вартості.

На кожній стадії кругообігу капіталу відбуваються різні економічні процеси, і жодну з них не можна абсолютизувати, а потрібно розглядати у діалектичному зв'язку з іншими стадіями.

При аналізі кругообігу капіталу особливої уваги слід надавати проблемі ефективності та якості. Так, від якості засобів виробництва, закуплених на першій стадії кругообігу, значною мірою залежить ефективність процесу в наступних стадіях. Наприклад, у разі використання неякісної сировини підприємство одержить неякісний товар, який не буде реалізуватися. Отже, проблема якості товару - головна. Ефективність на другій стадії пов'язана, зокрема, зі скороченням часу робочого періоду, що вимагає застосування прогресивної техніки та технології, комп'ютеризації виробництва тощо. На третій стадії існують проблеми транспортування, зберігання, реалізації продукції. Раціональне їх розв'язання може у декілька разів збільшити прибуток, зарплату, фонди нагромадження і споживання.

У процесі відтворення капіталу його крогообіг постійно повторюється. Кругообіг як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї вихідної форми, називається обігом капіталу. Тривалість обігу характеризується часом обігу капіталу. Час обігу капіталу - це період руху вартості від моменту її авансування до моменту її повернення до підприємства у грошовій формі. Тобто, це період від моменту авансування грошових коштів до моменту їх повернення до підприємства.

Швидкість обігу капіталу має велике значення для господарської діяльності підприємства. Збільшення швидкості обігу капіталу сприяє зниженню витрат виробництва, підвищенню ефективності діяльності підприємства. На швидкість обігу капіталу впливають час виробництва і час обігу.

Час виробництва - це час, протягом якого продуктивний капітал перебуває у сфері виробництва. Він охоплює час безпосереднього впливу на предмет праці робітника, природних процесів, а також перерви у виробничому процесі, що пов'язані з технологією виробництва, та час перебування капіталу у вигляді виробничих запасів. Щоб прискорити обіг капіталу, підприємці прагнуть скоротити час виробництва, підвищуючи продуктивність й інтенсивність праці, застосовуючи науково-технічні досягнення, сучасну нову техніку і технологію.

Час обігу — це час, протягом якого капітал підприємства перебуває у сфері обігу. У різних галузях і сферах господарської, діяльності він різний і складається з часу транспортування товару від виробника до споживача, часу зберігання товарних запасів на складах, часу продажу готової продукції, часу купівлі чинників виробництва тощо. Скорочення часу обігу і загального обігу капіталу залежить від впровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій, комерційної інформації, вдосконалення транспорту і засобів зв'язку, менеджменту і маркетингу.

Сьогодні вся маркетингова діяльність підприємства має бути спрямована на скорочення обігу, часу, протягом якого готова продукція міститься на складах, терміну транспортування її до споживача, часу реалізації готової продукції, часу, протягом якого відбувається придбання нових засобів виробництва. Все це впливає на продуктивність праці, собівартість, прибутковість.

У процесі кругообігу основний капітал зазнає фізичного (матеріального) і морального зношування.

Фізичне зношування основного капіталу - це матеріальне зношування машин, обладнання, ЕОМ, комп'ютерів, інструментів, будівель і споруд та інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничних властивостей, своєї споживної вартості. Фізичне зношування є наслідком впливу виробничних навантажень, атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлені знаряддя праці. В економічному значенні фізичне зношування — це процес перенесення вартості на готовий продукт тією середньою мірою, якою основний капітал втрачає свою споживну вартість.

Крім фізичного зношування, основний капітал зазнає і морального зношування. Моральне зношування - це передчасна втрата засобами праці (машинами, обладнанням, ЕОМ, комп'ютерами, інструментами) частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зношування. Матеріальною основою морального зношування є науково-технічний прогрес. Існують дві форми морального зношування. Перша форма полягає у втраті місткості засобів праці внаслідок підвищення продуктивності праці. Тобто, коли старі засоби праці втрачають частину первісної вартості, бо нові засоби праці такої самої конструкції виробляються дешевше внаслідок зростання суспільної продуктивності праці в галузях, що їх виготовляють. У результаті на готовий продукт переноситься їхня менша вартість.

Друга форма морального зношування спричинена поширенням досконаліших і продуктивніших засобів праці. Це коли у виробництво впроваджуються принципово нові, економічні машини і устаткування, новітня технологія, а старі засоби праці і технології вже не забезпечують досягнутого рівня суспільно необхідної праці на виробництво певної продукції. При цьому на одиницю виробленої продукції переноситься менша величина вартості основних виробничих фондів. Наприклад, якщо за допомогою принципово нової машини виробляється у два рази більше продукції (чи надається послуг), ніж за допомогою застарілої техніки, то на одиницю продукту (послуги) буде переноситися менша кількість вартості застарілих засобів праці. Це скорочує тривалість циклу обігу основного капіталу.

Отже, за другої форми морального зношування відбувається зниження вартості основного капіталу (засобів праці) у результаті науково-технічного прогресу.

 

Таблиця 6.2 - Схема можливих варіантів формування підприємницького капіталу (дані умовні)

Елементи капіталу Можливі джерела Витратина річне погашення, грн. Сегментне рішення (1)
1 Будівля - Оренда - Купівля - Спільне виробництво (2) - + -
2 Обладнання офісів - Оренда, лізинг - Купівля + -
3 Устаткування цеху - Купівля (3) +
4 Верстати, прилади та інструменти - Лізинг - Купівля + -
5 Автомобільний транспорт - Лізинг - Купівля + -
Загальна потреба у капіталі, у тому числі: - на початок реалізації проекту - на кінець року (4) Підсумкові джерела: купівля – 1; купівля – 3 оренда – 2; лізинг – 4; лізинг – 5     х     х х

Продовженя таблиці 6.2

Джерело необхідного капіталу   - Підсумки господарської діяльності - Кредит банку - Позичкові кошти партнерів   х   х х

 

(1) - сегментним є рішення, що приймається по кожному конкретному пункту табличної схеми визначенням найбільш доцільного варіанта з усіх наявних («+» - варіант, якому надається перевага);

(2) - спільним є виробництво (кооперація), що здійснюється на основі договору, за яким підприємець отримує право користуватися будівлею, але певну частину виготовленої продукції передає партнеру-власнику;

(3) - для обладнання цеху є лише одна можливість - купівля технічних засобів виробництва;

(4) - сума витрат на кінець року охоплює платежі за оренду обладнання офісів (20 тис. грн.) та лізинг верстатів, приладів, інструментів (50 тис. грн.), автомобільного транспорту (30 тис. грн.).

 

3 Ефективність діяльності підприємства у значній мірі визначається рівнем і масштабами інвестиційної діяльності. Активна інвестиційна діяльність завжди є важливою ознакою динамічного розвитку підприємства і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Підвищення інвестиційної активності в сучасних умовах має стати ключовою проблемою інвестиційної політики фірми.

Здійснення інвестиційної політики фірми неможливе без знання теорії і практики прийняття грамотних управлінських рішень у цій галузі. У цьому зв’язку вивчення теми необхідно починати з розгляду питань, що стосуються правильного розуміння і однозначного тлумачення використовуваних у цій галузі термінів – інвестиції, інвестор, інвестиційний проект, інвестиційна політика, суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності. Засвоєння основних категорій дозволяє з’ясувати сутнісну характеристику інвестицій взагалі, визначити їх важливість для створення, функціонування та розвитку підприємства.

При цьому доцільно звернути увагу на те, що розрізняють кілька видів інвестицій: валові, чисті, реальні, фінансові, інноваційні, інтелектуальні.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестиційного проекту, який виступає об’єктом реального інвестування, наміченим до реалізації у формах придбання, реконструкції, розширення, нового будівництва тощо, що обґрунтовані бізнес-планом.

У загальному вигляді інвестиційний проект можна розглядати як документ або певний процес.

Зазвичай реалізація реальних інвестиційних проектів здійснюється у такій послідовності:

- мотивація інвестиційної діяльності;

- прогнозування і програмування інвестицій;

- обґрунтування необхідності інвестицій;

- страхування інвестицій;

- державне регулювання інвестиційного процесу;

- планування інвестицій;

- фінансування інвестицій;

- проектування і ціноутворення;

- забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- освоєння інвестицій;

- підготовка до виробництва;

- попередня здача – приймання об’єкта в експлуатацію;

- завершальна здача об’єкта в експлуатацію.

Раціональне управління інвестиційним процесом на всіх стадіях відтворювального процесу є складовою інвестиційної політики підприємства.

Актуальним при вивченні теми є з’ясування питань, що стосуються правового статусу підприємства – суб’єкта інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання власних і позичкових коштів в об’єкти інвестування. Для цього варто звернутися до законодавчих актів щодо правового регулювання інвестиційної діяльності, а саме: “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу” тощо.

Самостійне вивчення законодавчих актів, що регламентують інвестиційну діяльність суб’єктів підприємництва в різних організаційно-правових формах, допоможе скласти уявлення про форми державного регулювання в цій сфері (рис 6.1).

Після ознайомлення з правовими основами і формами державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств можна переходити до розгляду та усвідомлення сутності, завдань і функцій сучасного інвестиційного менеджменту як процесу управляння всіма аспектами інвестиційної діяльності.

Головна мета інвестиційного менеджменту зводиться до забезпечення найефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку.

Пріоритетним завданням інвестиційного менеджменту треба вважати не максимізацію прибутку від інвестиційної діяльності, як це стверджують численні фахівці, а забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови достатньої його фінансової стійкості. Відповідно до цього визначаються конкретні функції інвестиційного менеджменту, практична реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики і ефективної інвестиційної діяльності будь-якої фірми.

Далі слід перейти до розгляду питань, пов’язаних із визначенням обсягу і джерел фінансування інвестицій. При цьому доцільно звернути увагу на такі блоки питань:

- чинники, що впливають на обсяг інвестицій підприємства;

- класифікація інвестицій за певними ознаками;

- види та джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства;

- методи фінансування інвестиційних програм і проектів.

Варто зазначити, що формування інвестиційних ресурсів з врахуванням чинників, різних джерел і методів фінансування інвестиційних програм належить до складових інвестиційної політики підприємства на будь-якому етапі його становлення і розвитку.

Заключним етапом вивчення тематичного матеріалу є розгляд питань щодо обґрунтування вибору об’єктів інвестування ієрархічно відокремлених суб’єктів господарювання, тобто галузей економіки в цілому і промисловості зокрема, певних регіонів, конкретних підприємств, що мають забезпечити найвищу ефективність інвестицій. Основу такого вибору становлять оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості окремих інтегрованих і первинних ланок господарювання. Отже, інвестиційна політика, покликана реалізовувати цілі та завдання стратегічного розвитку підприємства, являє собою частину цілісної стратегії і повинна бути тісно пов’язана з іншими її напрямками – маркетинговою, інноваційною, фінансовою політиками тощо.

 


Тема 7. Мале підприємництво в ринковій економіці

 

План

Поняття малого підприємництва

  1 Перехід до ринкових відносин об’єктивно пов’язаний зі становленням і… При вивченні цієї теми необхідно розуміти, що ефективне функціонування сектора малого бізнесу неможливе без глибокого…

Рисунок 7.1 - Роль малого підприємництва


З'ясуємо групи факторів, що впливають на створення і функціонування малих підприємств

Таблиця 7.3 -Фактори

Група факторів Фактори
Фінансові   Відсутність належної системи фінансування, кредитування, страхування малих підприємств. Існуюча система оподаткування і податкові пільги для малих підприємств. Відсутність належної державної фінансової підтримки щодо розвитку малих підприємств.
Економічні   Загальний стан і стабільність економіки країни. Рівень інфляції. Надійність національної грошової одиниці та стан грошового обігу. Темпи і послідовність роздержавлення і приватизації.
Організаційні   Процедура організації створення малих підприємств. Наявність інформації про можливі сфери діяльності малих підприємств. Відсутність інформаційної, консультативної та науково методичної допомоги малим підприємствам. Умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств.
Психолого-професійні   Психологічна готовність займатися створенням малих підприємств і їх діяльністю. Емоційна діяльність та престижність займатися діяльністю малих підприємств. Наявність і можливість одержання професійних знань щодо організації створення і діяльності малих підприємств.
Правові   Правова база здійснення діяльності малих підприємств. Наявність правових гарантій функціонування малих підприємств. Система нормативних та інструктивних документів щодо регулювання діяльності малих підприємств.
Ресурсні   Способи і можливість залучення початкового капіталу для створення і діяльності милих під­приємств. Система матеріально-технічного забезпечення малих підприємств. Наявність і способи отримання виробничих площ для малих підприємств.
Соціальні   Ставлення держави до підприємницької діяль­ності, зокрема до малих підприємств. Громадська думка щодо розвитку малих під­приємств взагалі і особливо в сільській місцевості. Стан ринкової інфраструктури для забезпечення функціонування малих підприємств. Рівна і справедлива конкуренція на ринку товарів і послуг.

 

Лекція 8, 9. Підприємницька ідея та порядок її втілення

План

1 Підприємницька ідея та джерела її формування

2 Цілі та сфери підприємницької діяльності

3 Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

4 Обмеження та ліцензування підприємницької діяльності

5 Сертифікація та стандартизація

 

1 Пошук привабливої ідеї бізнесу – це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власної справи виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.

Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від:

- споживачів;

- працюючих фірм;

- парламентів і урядів;

- власних або запозичених результатів досліджень.

Оцінювання нової ідеї має бути комплексним. Ідею варто розглядати з поглядів:

- рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

- наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;

- виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;

- реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);

- стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;

- компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо.

Основними методами пошуку підприємницької ідеї є:

Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже відомого рішення, “підказаного”, наприклад, технічною економічною або іншою літературою чи “підглянутого” в природі.

Метод інверсії –специфічний метод, що передбачає такі підходи до вирішення нової проблеми:

- перевернути “догори ногами”;

- “вивернути” на протилежний бік;

- поміняти місяцями тощо.

Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне вирішення проблеми, що може “наштовхнути” на усвідомлення якоїсь нової ідеї.

Метод “мозкового штурму” зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань.

Метод конференції ідей відрізняється від методу “мозкового штурму” тим, що допускає доброзичливу критику у формі репліки або коментарю. Вважається, що така критика може підвищити цінність висунутих ідей.

Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у тому, щоб ініціювати вирішення обговорюваної проблеми з допомогою певних запитань, що мають стимулювати власні міркування щодо висунутої нової ідеї.

Сутність методу фокальних об’єктів зводиться до перенесення ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що потребує вдосконалення. Останній перебуває у фокусі перенесення і тому його названо фокальним.

Метод колективного блокнота поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (звичайно місяця) кожний учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.

 

2 Процес формування цілей підприємства має бути конкретним і передбачати:

- виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів;

- задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг);

- обслуговування певної категорії клієнтів тощо.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись.

До них можна віднести такі:

- прибутковість (обсяг прибутку, дохід від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажі);

- продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції);

- продукція (зміна номенклатури і асортименту, впровадження нових її видів);

- виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому);

- персонал (підвищення рівня кваліфікації, поліпшення умов праці);

- ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку).

Отже, основні етапи створення підприємства:

- пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової лінії на ринку;

- свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємство);

- усвідомлення та розробка власних стратегій та тактик вибраного бізнесу;

- придбання засобів реалізації підприємницької ідеї – технічних засобів і предметів праці, майном необхідних працівників;

- встановлення ринкової ціни на виріб чи послугу;

- започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.

Успішне подолання цих кроків дає можливість наблизитись до практичної реалізації формальної акції – підготовки документів для заснування, державної реєстрації, ліцензування діяльності започаткованої фірми.

Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов'язаний з поділом народного господарства на сфери та галузі, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності.

Двома основними сферами для заняття підприємницькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне виробництво (або сфера послуг).

У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовлятимуть засоби виробництва (машини, верстати, будівлі, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, продукти харчування, предмети широкого вжитку). Основними галузями народного господарства є промисловість, сільське господарство, будівництво, рибальство, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, громадське харчування тощо.

У сфері послуг надаються послуги матеріально- виробничого та нематеріального (неречового) характеру.

До послуг матеріально-виробничого характеру належать:

- частина послуг транспорту, торгівлі, зв'язку;

- матеріальні послуги населенню (хімчистка, ремонт і обслуговування автомобілів, годинників, одягу, взуття та ін) ;

- готельні послуги;

- послуги з виробництва та обігу (створення підприємств, приватизація, аудиторські послуги);

- науково-дослідні та допоміжні лабораторії, агенства з прокату устаткування, проектування інтер'єрів та ін.

До послуг нематеріального (неречового) характеру відносять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров'я, господарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін.

У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято майже 75 % працездатного населення; в Україні в ній зайнято лише до 27 % працездатного населення. У сфері послуг загалом потрібна менша сума стартового капіталу для створення підприємства.

Як показав досвід формування підприємницької діяльності в Україні, найскладніша проблема для підприємців-дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостатня власна кваліфікація.

 

3 Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Для державної реєстрації суб'єкта ПД - юридичної особи подаються такі документи:

1 Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів.

2 Статут.

3 Реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію.

4 Документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта ПД в розмірі, передбаченому законом.

5 Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

6 Картка резервування назви новоствореного підприємства.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації в 3-ох примірниках (2 з них - оригінали).

Відповідно до постанови КМУ "Про порядок державної реєстрації суб'єктів ПД" від 25.05.1999 р. за № 740 встановлені наступні розміри плати за:

1 Державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів ПД (реєстраційний збір):

- для громадян-підприємців - 1,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

- для юридичних осіб - 7 неоподаткованих мінімумів.

2 За прискорену (протягом 1 дня) державну реєстрацію чи перереєстрацію суб'єктів ПД - потроєний розмір відповідного реєстраційного збору.

3 Державна реєстрація змін (доповнень) до установчих документів – 30 % реєстраційного збору.

4 Видача дублікату – 10 % реєстраційного збору.

Перереєстрація суб'єктів ПД у зв'язку зі зміною законодавства провадиться безкоштовно, якщо інше не передбачено законодавством.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації, органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з позначкою про державну реєстрацію відповідному податковому органу і органу державної статистики, та подають відомості про держану реєстрацію суб'єкта ПД до органу соціального страхування і ПФ України.

Для отримання дозволу на виготовлення печаток, штампів суб'єкта ПД або уповноважена ним особа надає відповідному органу внутрішніх справ:

- копію свідоцтва про державну реєстрацію;

- 2-а екземпляра зразків печаток і штампів, які затверджуються власником і не потребують додаткового узгодження;

- документ, який свідчить про сплату коштів за дозвіл на виготовлення печаток і штампів.

Протягом 5 робочих днів після одержання документів, органи внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення або відмову з поясненням причин.

 

4 Згідно з чинним законодавством обмеження у здійсненні підприємницької діяльності встановлено на: виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин; виготовлення та реалізація військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин; видобування бурштину; охорона особливо важливих об’єктів державної власності; розробка, випробування ,виробництво та експлуатація ракет – носіїв.

Ліцензія – це документ, який видається її власнику державними органами, на право займатися певним видом підприємницької діяльності або з метою вилучення платежів за надання такого дозволу.

Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребують спеціального ліцензування (табл. 8.1.).

Таблиця 8.1- Основні види підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню

Види підприємницької діяльності Орган, що видає ліцензію
1 Пошук та експлуатація родовищ корисних копалин Держкомгеології за узгодженням із Держнаглядохоронпраці
2 Виробництво, ремонт і реалізація спортивної (мисливської) вогнепальної та холодної зброї. Виготовлення печаток і штампів Міністерство внутрішніх справ
3 Юридична практика. Судово-експертна діяльність Міністерство юстиції
4 Виготовлення вина та коньячних виробів Міністерство агропромкомплексу
5 Видобуток дорогоцінних металів (каменів) і виготовлення виробів із них Міністерство фінасів
6 Внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів Міністерство транспорту
7 Виробництво та ремонт засобів вимірювання та контролю Держстандарт
8 Виготовлення пива, спирту, лікеро-горілчаних і тютюнових виробів Держхарчпром

Продовження таблиці 8.1

9 Виготовлення та реалізація ліків. Здійснення медичної практики Міністерство охорони здоров’я
10 Проектування, будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики Держтомнагляд
11 Виготовлення та реалізація хімічних речовин Міністерство промислової політики
12 Торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами Районні державні адміністрації
13 Посередницька діяльність із приватизації паперами Фонд державного майна
14 Транспортно-експедиційні послуги з перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі
15 Діяльність, пов’язана із наданням послуг для одержання загальної середньої освіти Обласні державні адміністрації
16 Діяльність, що пов’язана з професійною освітою та підготовкою спеціалістів різних рівнів кваліфікації Міністерство освіти та науки
17 Діяльність, що пов’язана з наданням туристичних послуг Держкомтуризм
18 Аудиторська діяльність Аудиторська палата
19 Страхова діяльність Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю
20 Виробництво пожежної техніки та протипожежного обладнання Головне управління пожежної охорони МВС
21 Діяльність у різних сферах фінансового та валютного ринку Національний банк України

 

Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією).

Для отримання ліцензії необхідно подати заяву, в якій зазначають: відомості про заявника, вид діяльності, термін дії ліцензії. Крім заяви, фізичні особи повинні подати копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, копії свідоцтва про державну реєстрацію; юридичні особи – копії свідоцтва про реєстрацію та засновницькі документи.

5 Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики. Вся робота з стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів (1) та комплексом стандартів державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію 01.10.93 р. наказом Держстандарту України № 116 від 29.07.1993 р.

Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації. Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

- у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

- забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;

- реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

- припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.

 

 

Модуль 2. Економіка підприємництва

Лекція 10. Припинення господарської діяльності підприємств

План

1 Форми припинення діяльності суб’єктів господарювання

2 Банкрутство підприємств

3 Задоволення зобов’язань суб’єкта господарювання

 

1 Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його ліквідації та реорганізації.

Реорганізація підприємства – процес перетворення, перебудови організаційної структури та управління підприємством за збереження його виробничого потенціалу.

Формами реорганізації є: злиття, поділ, приєднання, виділення, перетворення підприємства.

Ліквідація підприємства може здійснюватися добровільно і примусово. Ліквідація та реорганізація відбуваються за рішенням власника та за участю трудового колективу.

Основними причинами ліквідації підприємства є: банкрутство; закінчення терміну, на який підприємство створювалося, або після досягнення мети; прийняття рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов встановлених законодавством; за рішенням суду; за систематичне та грубе порушення законодавства.

Механізм ліквідації:

1 Власник, суд, або орган, уповноважений створювати підприємство встановлює порядок і терміни проведення його ліквідації.

2 Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, розміщує в пресі повідомлення про його ліквідацію і порядок та термін висування кредиторами претензій.

3 Підприємство повинно сплатити борги перед бюджетами і компенсувати витрати на відновлення природного середовища.

4 Ліквідаційна комісія проводить роботу із стягнення дебіторської заборгованості підприємству і виявлення претензій кредиторів.

5 Ліквідаційна комісія оцінює майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс.

6 Вклад кожного члена трудового колективу видають йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Суб’єкт господарювання може припинити свою господарську діяльність (скасувати державну реєстрацію) при реорганізації шляхом: злиття, розподілу; перетворення; приєднання та виділення, ліквідації за рішенням власника та банкрутства. Злиття передбачає об’єднання двох (А, Б) і більше підприємств в нове підприємство (В), яке виникає в результаті їх злиття:

А+Б=В.

Розподіл передбачає поділ підприємства (А) на два (Б, В) і більше нових підприємств з припиненням існування реорганізованого підприємства (А):

А=Б+В.

Перетворення передбачає припинення діяльності підприємства (А) і утворення на його базі нового підприємства (Б):

А=Б.

Приєднання передбачає приєднання діяльності підприємства (А), що припиняє своє існування, до складу іншого підприємства (Б), що продовжує свою діяльність (Б):

А+Б=Б.

Виділення передбачає виділення зі складу підприємства (А) нового підприємства (Б) при продовженні діяльності реорганізованого підприємства (А):

А=А+Б.

Сума розмірів майна (активів) усіх підприємств до реорганізації повинна дорівнювати сумі розмірів майна (активів) усіх підприємств, що створені шляхом реорганізації.

При ліквідації суб’єкта господарювання за рішенням власника майно та грошові кошти, що належать йому, включаючи виручку від розпродажу майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій та іншими кредиторами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію розподіляються між власниками у порядку і на умовах, передбачених установчими документами. Майно, передане суб’єкту господарювання учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості суб’єкта господарювання його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

В процесі операційної діяльності у підприємства виникають грошові зобов’язання перед кредиторами, податковою системою, партнерами по бізнесу, своїм колективом, які воно повинно своєчасно виконувати.

Підприємство, яке із режиму своєчасного виконання зобов’язань переходить у кризову зону їх виконання з перервами і зривами, аж до безнадійного стану, стає як партнер неплатоспроможним.

Воно ставить своїх кредиторів, в тому числі і державу перед вибором:

– чи надати підприємству певний шанс на подолання кризового стану, фінансове оздоровлення в рамках обмеженої у часі угоди;

– чи виставити вимогу про ліквідацію (банкрутство) даного підприємства і продажу його майна, щоб задовольнити в певній мірі вимоги кредиторів.

В ХІІ ст. в Київській Русі питання банкрутства вирішувались слідуючим чином: “Коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, себто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно – не можуть “насилити” ані продати його: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він збавить своє майно пияцтвом, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів – вони можуть йому дати “прольонгату” або негайно його продати разом з усім майном.” (Грушевський М. С. Історія України – Руси – К.: Наукова думка, 1992. – Т. 3. – с. 345)

В даний час в Україні умови і порядок визнання банкрутства, порядок здійснення процесу банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Закон визначає такі поняття:

Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов’язання – зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконанні роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів за винятком неустойки (пені, штрафу), які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в арбітражний суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитор – юридична або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).

Неплатоспроможність – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Реструктуризація підприємства – здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, на зімну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможності продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Для визначення причин можливого банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності передусім необхідно ідентифікувати всі можливі фактори неплатоспроможності. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи підприємства, поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні – об’єктивні стосовно підприємства та не залежать від його діяльності (різке скорочення попиту на продукцію, падіння цін на неї, ріст цін на сировину, матеріали, енергоресурси, загальна ситуація в державі, природна стихія);

Внутрішні – суб’єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підприємства (недоліки у виробничо-технічній політиці, несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі, помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об’єктів діяльності тощо).

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

втрата клієнтів і покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних активів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; підвищення ціни; істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім, у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами банкрутства, зазвичай, на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств – звичайне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20–30.

При визнанні підприємства банкрутом наступають такі наслідки:

- підприємницька діяльність підприємства завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов’язань підприємства та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості підприємства;

- відомості про фінансове становище підприємства перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна підприємства чи передача його майна третім особам припиняється;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном підприємства не допускається;

- вимоги за зобов’язаннями підприємства, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відомості про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури публікуються ліквідатором (ліквідаційною комісією) у офіційних друкованих органах. Потім арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження, інвентаризацію та оцінку; аналізує фінансове становище; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; добивається повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута; заявляє заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів та здійснює інші повноваження.

Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:

1) задовольняються:

- вимоги, забезпечені заставою;

- виплата вихідної допомоги звільненим працівникам підприємства, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

- витрати пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства перед працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємств;

6) задовольняються інші вимоги.

За результатами роботи ліквідаційної комісії остання подає арбітражному суду ліквідаційний баланс.

Арбітражний суд після заслуховування членів ліквідаційної комісії і зборів або комітету кредиторів виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити усі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки у випадках, коли у неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно з законодавством, або за клопотанням власників її майна.

Після припинення підприємницької діяльності та подання суб’єктом господарювання відповідних документів до органу державної реєстрації здійснюється виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (табл. 10.1).

 


Таблиця 10.1 -Перелік документів для скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності

Суб’єкт підприємницької діяльності
Юридична особа (підприємство) Фізична особа (підприємець-громадянин)
заява (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством; акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим органом, що призначив ліквідаційну комісію; довідка аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу; довідка установи банку про закриття рахунків; довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку; підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб’єкта підприєм- ницької діяльності; довідка архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню; довідка органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів; оригінали установчих документів (статут, установчий договір); оригінал свідоцтва про державну реєстрацію. особиста заява підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках, передбачених законодавством; довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідка установ банків про закриття рахунків; довідка органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригінал свідоцтва про державну реєстрацію

 

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності


Лекція 11, 12. Ризики в підприємницькій діяльності

План

1 Поняття та класифікація ризиків

2 Причини виникнення ризиків

3 Способи зниження ризиків при здійсненні підприємницької діяльності

 

1 Заснування власної справи, прогнозування, планування та реалізація господарських рішень в підприємницькій діяльності відбувається в умовах невизначеності, що породжується зміною внутрішнього та зовнішнього середовищ. Під невизначеністю в підприємництві розуміють відсутність повної та достовірної інформації про умови реалізації підприємницької ідеї.

Невизначеність, що пов'язана з можливістю виникнення в ході здійснення підприємницької діяльності несприятливих умов, ситуацій та наслідків несе загрозу ризику.

В ринковій економіці ризик є невід'ємним атрибутом господарю­ання. Невизначеність приводить до того, що уникнути ризику неможливо. Але це не значить, що слід шукати такі рішення, в яких завчасно відомий результат, вони, як правило, неефективні. Необхідно навчитися передбачати ризик, оцінювати його розміри, планувати заходи щодо його запобігання, тобто управляти ризиком.

Управління ризиком — це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі здійснення підприємницької діяльності.

Найбільш розповсюдженою характеристикою ризику в підприємництві є:

- загроза або небезпека виникнення невдач в процесі здійснення підприємницької діяльності;

- небезпека виникнення несприятливих наслідків, змін зовнішнього середовища, які можуть викликати втрати ресурсів, збитки, а також небезпеку від якої слід застрахуватись.

При виборі конкретного господарського рішення суб'єкт підприємництва в певній мірі ризикує.

Ризик – це можливість досягнення негативних наслідків в результаті певних рішень або дій;

- ймовірність понести збитки або втратити вигоду, невпевненість в отриманні відповідного доходу;

- дія, яка в тій чи іншій мірі загрожує суб'єкту певною втратою.

Навіть за регульованої економіки, ретельного вивчення ринку маркетологами суб'єкти господарської діяльності позбавлені всебічної достовірної інформації про кон'юнктуру ринку, фінансовий та виробничий стан підприємств-конкурентів, їхні плани, що посилює об'єктивний характер економічних ризиків.

Економічний ризик - непередбачена суб'єктом господарської діяльності небезпека, яка спричиняє можливість втрат, загрожує реалізації поставленої мети і зумовлена перш за все, випадковим характером прийнятих ним рішень.Економічний ризик - це ймовірне зменшення вартості, тобто величина, що має грошове вираження.

Оскільки законодавством України діяльність суб'єктів господарювання розглядається як господарська та підприємницька, то і ризики класифікуються як господарські та підприємницькі.

Підприємницький ризик - загроза виникнення непередбачених планами та прогнозами матеріальних і фінансових втрат та збитків або недоодержання очікуваних доходів у ході здійснення підприємницької діяльності.

Господарський ризик є невід'ємним компонентом ринкової еконо­міки і являє собою здійснення комерційної, виробничої та іншої діяльності у ситуації невизначеності через нестачу інформації, що не гарантує в таких умовах досягнення позитивного результату.

Суб'єкт господарювання в умовах господарського ризику повинен уміти вибирати з можливих альтернативних варіантів виправданий рівень ризику.

Отже, під господарським ризиком розуміють загрозу виникнення збитків чи втрат в будь-яких видах діяльності, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, товарно-грошовими та фінансовими операціями, комерційною діяльністю, здійсненням соціально-економічних та науково-технічних програм.

При прийнятті господарських рішень найбільш суттєвими є такі види невизначеності та господарських ризиків:

- невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні;

- економіко-правовий ризик (нестабільність економічного законодавства (або його недосконалість), поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку);

- зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та постачання, закриття кордонів тощо);

- матеріально-технічний ризик (недостатній або низький рівень матеріально-технічної бази підприємства, неповна й неточна інформація про динаміку техніко-економічних показників та параметрів нової тех­ніки, що може не забезпечити випуск високоякісної конкурентоспроможної продукції);

- постачальницько-збутовий ризик (постачання неякісних матеріалів, комплектуючих виробів або зрив чи зміна умов укладених договорів і термінів поставки; несвоєчасне постачання товарів споживачу, їх недостатня якість, несвоєчасне надання післяпродажних послуг тощо);

- коливання цін, валютних курсів, невизначеність природно -кліматичних умов, можливість стихійного лиха;

- виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак, технічні недоліки тощо);

- управлінський ризик (нераціональний характер рішень, прийнятих менеджерами різних рівнів);

- маркетинговий ризик (неточне прогнозування обсягів досліджуваного ринку, ринкової кон'юнктури);

- невизначеність цілей, інтересів, та поведінки учасників прийняття рішень при здійсненні господарської діяльності;

- неповнота та неточність інформації про фінансовий стан та ділову репутацію підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкрутств, зривів договірних зобов'язань).

За джерелами виникнення ризики класифікуються на:

- політичні;

- господарські;

- форс-мажорні.

Політичні ризики обумовлені:

- ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;

- нестабільністю політичної влади;

- неадекватністю політичних рішень.

Господарські ризики можуть включати:

- ризик зміни податкового законодавства;

- ринковий ризик (відсутність попиту на товари та послуги);

- ризик капітальних вкладень (інфляція);

- ризик зміни цін постачальників;

- ризик затримки платежів за реалізовану продукцію;

- ризик неадекватного менеджменту тощо.

Форс-мажорні обставини включають:

- ризики стихійного лиха;

- ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;

- ризик втрати майна при пожежі.

Інвестори повинні бути впевнені, що прогнозованих доходів від інвестицій в підприємництво вистачить для покриття витрат, виплат заборгованостей та забезпечення окупності капіталовкладень. Мова йде про ризик нежиттєздатності інвестиційного проекту.

В загальному розумінні інвестиційний ризик - це ризик суб'єкта економічних відносин, що здійснює підприємницьку діяльність у вигля­ді інвестування. Він характеризує можливість виникнення фінансових втрат у суб'єкта господарювання в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Суб'єкти підприємництва при здійсненні своєї діяльності використовують не тільки власний, а й додатковий (позиковий) капітал.

Велика доля позикового капіталу (зобов'язань) при здійсненні підприємницької діяльності підвищує ризик порушення принципу ліквідності підприємства, тобто існує фінансовий ризик.

Під фінансовим ризиком суб'єкта підприємництва розуміють ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати прибутку або капіталу в ситуації невизначених умов здійснення його фінансової діяльності.

Фінансовий ризик поділяють на ризик ліквідності та ризик рентабельності.

Ліквідність (платоспроможність) - це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги у міру настання строку їх повернення. Вона полягає у можливості підприємства швидко розрахуватися за допомогою наявного на балансі майна (активів) за своїми зо­бов'язаннями (пасивами). Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства.

Ризик ліквідності (платоспроможності) - це можливість виникнення несприятливих ситуацій по поверненню наявних боргів у визна­чені законодавством та договорами терміни. Він характеризується зни­женням рівня ліквідності оборотних активів, що викликає розбалансованість позитивного і негативного грошових потоків підприємства в часі.

Рентабельність - це рівень ефективності господарювання, при якому отриманий прибуток, порівнюється з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

Ризик рентабельності — це невпевненість суб'єкта підприємниць­кої діяльності в отриманні запланованого рівня рентабельності.

Фінансовий ризик пов'язаний також з тим, що існуючі договірні ви­плати платежів по кредиту, як правило, необхідно проводити і тоді, коли підприємницька діяльність здійснюється не так успішно, як було заплановано. Результатом може бути продаж за безцінь майна та втрата власного капіталу. При фінансуванні підприємницької діяльності власним капіталом можна припинити виплату дивідендів та заплановані пога­шення аж до покращення ситуації з ліквідністю.

З іншого боку, отримання додаткового (позикового) капіталу підвищує рентабельність власного капіталу. Це виникає тоді, коли проценти за додатковий сторонній капітал менші за прибуток від цього капіталу. Часто неможливо взагалі відмовитись від використання довгострокових та короткострокових позик, оскільки отриманих доходів не вистачає для покриття витрат на необхідні інвестиції. Якщо отримані кошти зі сторони не ведуть до збільшення прибутку, то може скластися ситуація, коли рентабельність власного капіталу значно зменшується і в екстремапьному випадку суб'єкт підприємницької діяльності може його втратити. Навіть успішне підприємництво не може бути захищене від коливань. Тому щорічні доходи суб'єкта підприємництва повинні перекривати максимальні річні виплати па заборгованості. При цьому для зниження ризику, який має назву ризик несплати заборгованості, формують резервний фонд, як можливість додаткового фінансування підприємницької діяльності.

Оскільки суб'єкти підприємництва є платниками податків, то й існує загроза податкового ризику.

Податковий ризик включає:

- неможливість використати з тих або інших причин податкові пільги, встановлені законодавством;

- зміну податкового законодавства.

Підприємців хвилює і ризик додаткових витрат, які пов'язані з несвоєчасною реалізацією підприємницької ідеї через інфляцію, коливання курсів валют, екологічні проблеми.

Ризик непередбачених змін вартісних оцінок виготовленої продукції (робіт, послуг) в результаті зміни початкових управлінських рішень, а також змін ринкових та політичних обставин носить назву динамічного. Зміни можуть привести як до втрат, так і до додаткових доходів.

Ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності та незадовільної організації підприємницької діяльності називається статичним. Цей ризик призводить лише до втрат.

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки суб'єктів підприємництва у ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво, що може викликати загрозу інноваційного ризику.

Інноваційний ризик - це міра можливих збитків, які можуть виникнути у разі вкладання суб'єктом підприємництва кошіів у виробництво нових товарів, технологій, послуг, які не відразу сприймаються ринком або не знаходять свого споживача взагалі.

Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно організувати підприємницьку діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов'язані з ним втрати в майбутньому.

Необхідно провести також глибокий аналіз, який полягає в тому, шо крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконується розрахунок ще для можливих екстремальних випадків:

- розрахунок за найгіршим сценарієм — коли зовнішні фактори максимально заважатимуть реалізації підприємницької ідеї;

- розрахунок за найкращим сценарієм — коли зовнішні фактори максимально сприятимуть здійсненню підприємницької ідеї.

За найгіршого сценарію реалізації ідеї повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов'язань перед кредиторами або партнерами.

 

2 З точки зору причин виникнення ризики при здійсненні підприємницької діяльності обумовлені:

- постановкою помилкової мети, невизначеністю ситуації;

- можливістю відхилень в процесі реалізації підприємницької ідеї від цілей, що були передбачені, внаслідок внутрішнього та зовнішнього впливу;

- ймовірністю досягнення помилкового результату;

- можливістю виникнення несприятливих наслідків в ході реалізації підприємницької ідеї;

- обмеженістю ресурсів;

- зіткненням інтересів учасників прийняття підприємницьких рі­шень та виконавців цих рішень;

- недостатньою кваліфікацією персоналу, схильністю до суб'єктивізму;

- протидією партнерів;

- форс-мажорними обставинами (природними, політичними, економічними, технологічними, ринковими тощо);

- договірною дисципліною (затримкою постачань, розривом контрактів);

- дисципліною зобов'язань (несвоєчасною сплатою відсотків, пода­тків та інших платежів);

- низькою якістю продукції, робіт та послуг.

Витрати пов´зані з ризиком, можуть бути:

- матеріальними (додаткові витрати сировини, матеріалів, палива, обладнання та іншого майна);

- фінансовими (штрафи, пені, неустойки, неповернення дебіторсь­ої заборгованості, зменшення обсягу реалізації внаслідок зниження ціни та ін.);

- трудовими (непередбачені простої, виплати за простої та ін.);

- втратами часу.

Залежно від причин виникнення ризики поділяють на зовнішні, внутрішні та інші.

Зовнішні ризики, в свою чергу, поділяються на:

І Непередбачувані зовнішні ризики:

- заходи державного впливу у сфері оподаткування, ціноутворення, землекористування, фінансово-кредитній сфері, охорони навколишнього середовища та інші;

- природні катастрофи (землетруси, повінь та інші природні катаклізми);

- кримінальні та економічні злочини (тероризм, саботаж, рекет);

- зовнішні ефекти: політичні (заборона на діяльність тощо), економічні (зрив постачання, банкрутство партнерів, клієнтів), екологічні (аварії), соціальні (страйки).

ІІ Передбачувані зовнішні ризики:

- ринковий ризик (зміна цін, валютних курсів, вимог споживачів, кон'юнктури; конкуренція, інфляція та ін.);

- операційний ризик (відмова від цілей підприємницької ідеї, неможливість підтримки в робочому стані обладнання, споруд і т.д.).

Внутрішні ризики поділяються на:

І Внутрішні організаційні ризики:

- зриви робіт через нестачу робочої сили, матеріалів, затримку по­стачань, помилки у плануванні та проектуванні, незадовільне оператив­не управління, зміну раніше узгоджених господарських рішень та появу додаткових вимог з боку замовників та партнерів;

- перевитрати, що виникли внаслідок: зриву реалізації підприємни­цької ідеї; неефективної стратегії постачання сировини й матеріалів, а також збуту продукції; виявлення претензій зі сторони партнерів, постачальників та споживачів.

ІІ Внутрішні технічні та технологічні ризики:

- зміна технології виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг;

- помилкові технологічні рішення;

- поломки техніки тощо.

До інших ризиків відносять транспортні, митні інциденти, ризики пов'язані зі здоров'ям людей, пошкодженням майна та правові, які виникають при придбанні ліцензій, патентів, авторських прав тощо.

З перелічених ризиків слід виділяти ризики, які можуть бути застраховані. До таких ризиків можна віднести:

- прямі майнові збитки, пов'язані з перевезенням, поставкою мате­ріалів та непрямі збитки, що спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, неодержанням орендної плати, повторним встамовленням обладнання;

- ризики, що підлягають обов'язковому страхуванню (від пошко­дження майна, від викрадення транспортних засобів, від нещасних ви­падків на виробництві, у зв'язку із втратою працездатності).

3 Існують такі групи методів зниження ризиків:

- технічні методи, які засновані на впровадженні різних технічних заходів;

- правові методи, такі як страхування, застава, неустойка (штраф, пеня), гарантія, завдаток тощо;

- організаційно-економічні методи, що включають комплекс заходів, направлених на попередження втрат від ризику у випадках виникнення несприятливих обставин, а також на їх компенсацію у випадках виникнення втрат.

Найбільш розповсюдженими методами зниження ризику є:

- розподіл ризику між учасниками підприємницької діяльності;

- страхування ризику;

- резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

- нейтралізація часткових ризиків;

- зниження ризику в плані фінансування.

Розподіл ризику здійснюється в процесі планування підприємницької діяльності. Для кількісного розподілу ризику можна використовувати модель, засновану на "дереві рішень". При цьому кожний із партнерів виконує запланований обсяг робіт та несе відповідну долю ризику у випадку його невиконання. Але найбільш ризикує інвестор. Тому потрібно знати, що труднощі в пошуку інвестора, як правило, збільшуються із збільшенням ступеня ризику, що покладається на інвестора.

Страхування ризику являє собою систему відшкодування втрат страхувальниками при виникненні страхових випадків із спеціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків, що виплачуються страхувальниками. Як правило, це здійснюється за допомогою майнового страхування та страхування від нещасних випадків.

Крім страхування може застосовуватись перестрахування та співстрахування. Перестрахування - це страхування, відповідно до якого страховик передає частину відповідальності за ризики іншим страховикам. Метою такої операції є створення стійкого та збалансованого «страхового портфеля» для забезпечення стабільної та рентабельної роботи страхових компаній. Співстрахування - це метод вирівнювання та розподілу великих ризиків між кількома страховиками. При цьому кожен із них укладає із страхувальником окрему угоду. Однак, може виділятись і страховик-лідер, який бере на себе функції організатора.

Створення резервів ресурсів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, який виникає в процесі реалізації підприємницької ідеї і, тим самим, компенсувати збої у здійсненні підприємницької діяльності.

Першим етапом при використанні даного методу являється оцінка наслідків ризиків, тобто сум на покриття непередбачених витрат. При цьому можна використовувати всі методи аналізу ризиків. Далі визначається структура резерву на покриття непередбачених витрат та з якою метою слід використовувати встановлений резерв.

Часткові ризики - це ризики, які пов'язані з реалізацією окремих етапів (робіт) при здійсненні підприємницької діяльності, але не впли­вають на реалізацію підприємницької ідеї в цілому.

Нейтралізацію часткових ризиків проводять за допомогою методу, який передбачає проведення таких етапів:

- розглядається найсуттєвіший ризик, який найбільш впливає нареалізацію підприємницької ідеї;

- розраховуються перевитрати коштів із врахуванням ймовірностінастання несприятливих подій;

- визначаються можливі заходи, які спрямовані на зменшення ризику;

- розраховуються додаткові витрати на реалізацію запропонованихзаходів;

- порівнюються витрати на реалізацію заходів та величина втрат при виникненні ризику;

- приймається рішення щодо застосування запропонованих заходів;

Процес аналізу повторюється для наступного виду ризику.

У плані фінансування підприємницької діяльності обов'язково повинні враховуватись такі ризики:

- ризик нежиттєздатності підприємницької ідеї;

- податковий ризик;

- ризик несплати заборгованості контрагентами;

- ризик незавершення реалізації підприємницької ідеї.

Частково захистити реалізацію підприємницької ідеї від таких ризиків можна шляхом отримання відповідних гарантій, які включаються в договори та контракти. Управління ризиком здійснюється на всіх стадіях здійснення підприємницької діяльності за допомогою моніторингу, контролю та необхідних коригуючих дій приємницької діяльності за допомогою моніторингу, контролю та необхідних коригувань.

Лекція 13-14. Маркетинг у підприємницькій діяльності

План

1 Сутність маркетингу

2 Маркетингова товарна політика

3 Маркетингова цінова політика

4 Маркетингова політика комунікацій

5 Політика розподілу

 

1 Маркетинг — це система взаємозв’язаних дій щодо планування та втілення в життя задуму, ціноутворення, просування та розподілу ідей, товарів, послуг завдяки обміну, котрий задовольняє потреби.

Маркетинг — це:

- стиль мислення підприємця, який виходить із визнання пріоритетності споживача;

- управління фірмою через ринок (а не через виробництво), де головними суб’єктами є споживачі, користувачі, покупці (клієнти);

- розуміння ринку, що забезпечується системою маркетингових досліджень як власне ринкових умов, так і можливостей фірми претендувати на свій «шматок пирога»;

- творче використання ресурсів і можливостей фірми для досягнення відповідності між наявними потребами ринку та її власними цілями;

- активна наступальна діяльність підприємця з проникнення на ринок, розширення сфери свого впливу, формування запитів та попиту споживачів;

- інтегрована й чітко спланована, розрахована як на найближчий час, так і на тривалу перспективу система дій підприємця.

Види маркетингу:

Продуктовий маркетинг— орієнтація підприємця на внутрішньовиробничу збалансованість, досягнення найвищої якості, зменшення собівартості продукції, унаслідок чого товари (послуги) «рекламують» себе самі, продаються без допоміжних (специфічних) маркетингових зусиль.

Споживчий маркетинг — орієнтація підприємця на наявні та майбутні запити споживачів, мобілізація для цього всіх ресурсів та засобів фірми з обов’язковим підкріпленням ринкових зусиль відповідним збутовим та комунікаційним інструментарієм (типовий маркетинг підприємців у США).

Змішаний маркетинг — орієнтація як на споживача, так і на продукт, а особливо на високу репутацію та добротність останнього (типовий європейський маркетинг).

Маркетинг споживчих товарів — це діяльність, об’єктом якої є кінцевий споживач, тоді як маркетинг промислових товарів (промисловий маркетинг) спрямовано на виробничо-технічних споживачів.

Систему засобів маркетингу називають «маркетинговою сумішшю» (marketing-mix). Можливі елементи цієї суміші було об’єднано в чотири групи (концепція «4Р»):

- product— продукт, товар;

- place — місце розподілу;

- promotion — просування, комунікації;

- price — ціна (рис. 13.1).

Нині цю концепцію доповнено ще кількома «Р», зокрема:

- people — люди (споживачі, персонал фірми);

- personal selling — персональний продаж;

- package— упаковка.

Рисунок 13.1 - Система Marketing-mix

2 Товар — носій очікуваної користі як для товаровиробників, так і для споживачів. Концепція товару з погляду маркетингу представлена на рис. 13.2

 

Рисунок 13.2 - Концепція товару з погляду маркетингу

Конкурентоспроможність товару— це його здатність бути вибраним конкретним споживачем з інших груп аналогічних товарів, які пропонуються ринку конкурентами.

Конкурентоспроможність має відносний характер, тобто завжди визначається відносно чогось:

- конкретних ринків (груп споживачів);

- продукції ко нкурентів;

- конкретного часового періоду.

Життєвий цикл продукту— це концепція, яка характеризує розвиток обсягів збуту продукту і прибуток від його реалізації, пропонує заходи щодо стратегії й тактики маркетингу з моменту надходження продукту на ринок і до його зняття з ринку. Графічно класичну модель життєвого циклу продукту зображено на рис. 2.3.

Рисунок 13.3 - Життєвий цикл продукту

 

Одним із важливих аспектів управління продукцією фірми є прийняття рішень стосовно її номенклатури та асортименту.

Товарна номенклатура(серії продуктів) — це групи товарів, тісно пов’язаних між собою, тому що їх продають тим самим групам клієнтів, або тому що ними торгують ті самі типи торгових закладів, або тому що вони містяться в межах того самого діапазону цін.

Товарний асортимент— це сукупність усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонує покупцям конкретний продавець. Його основні характеристики:

- широта — кількість товарних груп, з яких він складається;

- глибина — кількість позицій у кожній товарній групі;

- насиченість — загальна кількість позицій, що з них він складається;

- гармонічність — міра спорідненості товарів різних товарних груп з погляду їх кінцевого використання, вимог до організації виробництва, каналів розподілу тощо.

Диференціація — це доповнення номенклатурних груп (продуктових ліній) новими позиціями.

Диверсифікація— це доповнення наявної програми новими номенклатурними групами (продуктовими лініями).

Горизонтальна диверсифікація — це запровадження нових споріднених технологічно-номенклатурних груп продукції.

Вертикальна диверсифікація — це запровадження нових груп продукції вищого чи нижчого технологічного рівня.

Латеральна диверсифікація — це доповнення наявної програми номенклатурними групами, які не мають жодного технологічного зв’язку з попередніми.

 

3 Маркетингова цінова політика — це комплекс заходів, який включає визначення ціни, знижок, умов оплати за товари та послуги, управління цінами з урахуванням побажань та можливостей споживачів для забезпечення прибутку підприємства-вироб­ника чи продавця.

Основне питання теми — алгоритм маркетингового розрахунку цін (рис. 13.4.).

 

Рисунок 13.4 -Алгоритм маркетингового розрахунку цін

Цінова еластичність попиту - чутливості споживачів до зміни цін на товари.

Цінова еластичність попиту визначається за допомогою відповідних коефіцієнтів.

Можливі значення коефіцієнта еластичності попиту та відповідні коментарі подано в табл. 13.1.

 

Таблиця 13.1- Цінова еластичність попиту

Значення коефіцієнта еластич­ності Термінологія Пояснення термінів Вплив на загальний виторг фірми (витрати споживачів)
Збільшення ціни Зменшення ціни
КЕ > 1 Еластичний чи відносно еластичний попит Відсоткова зміна кількості покупок продукції вища за відсоткову зміну ціни Загальний виторг меншає Загальний виторг меншає
КЕ = 1 Одинична еластичність попиту Відсоткова зміна кількості покупок продукції дорівнює відсотковій зміні ціни Загальний виторг залишається без змін Загальний виторг залишається без змін
КЕ < 1 Нееластичний чи відносно нееластичний попит Відсоткова зміна кількості покупок продукції менша за зміну ціни Загальний виторг зростає Загальний виторг зростає

Види витрат:

- постійні (фіксовані) — не змінюються залежно від обсягу виробництва та реалізації продукції;

- змінні — змінюються (збільшуються чи зменшуються) відповідно до зміни обсягів виробництва та реалізації продукції.

- повні (загальні) — сума постійних та змінних витрат, яка відповідає конкретному обсягові виробництва та реалізації продукції;

- середні (питомі), у тім числі середні, постійні, змінні та повні витрати в розрахунку на одиницю продукції;

- маргінальні — збільшення (зменшення) повних витрат за відповідного збільшення чи зменшення обсягів виробництва на одиницю продукції.

Методи прямого ціноутворення та їх різновиди показано на рис. 13.5.

 

Рисунок 13.5 - Методи прямого ціноутворення і їх різновиди

 

Маркетингове непряме ціноутворення — це політика підприємства стосовно знижок, торговельного кредитування, а також кондицій. Воно має на меті створення відповідних умов для матеріального заохочення споживачів продукції підприємства.

У маркетинговій практиці використовуються такі види знижок:

- кількісні — за придбання великих партій товарів;

- касові — за оплату готівкою; за замовлення товару вартістю понад певну домовлену суму;

- функціональні — посереднику за виконання маркетингових функцій;

- торговельні — посередникам за здійснення торгових операцій;

- сезонні — на товари, що продаються поза сезоном;

- фінальні — на останню партію товару;

- залікові — на новий товар за одночасного повернення старого;

- договірні — на вимогу якогось надто важливого клієнта.

4 Маркетингова політика комунікацій— це комплекс заходів, які використовуються фірмою для інформування, переконання чи нагадування споживачам про свої товари (послуги).

Комплекс маркетингових комунікацій включає: реклама, пропаганда, стимулювання збуту, персональний продаж, виставки та ярмарки, упаковка, прямий маркетинг. Основні переваги та недоліки окремих з них наведено в табл.13.2.

 

Таблиця 13.2- Особливості засобів впливу маркетингової комунікації

Засоби впливу Спрямова ність Переваги Недоліки
Реклама Масова Ефективний засіб для охоплення великої кількості споживачів. Експресивність. Здатність до умовляння Висока вартість. Складність організації зворотного зв’язку
Пропа- ганда Масова Велика інформативність. Широке охоплення спожи­вачів. Перенесення довіри до засобу масової інформації на товар (послугу) Складність налагоджу­вання контактів із засобами масової інформації. Низький рівень контролю за пуб­лікаціями. Не може повторюватись
Стимулювання продажу Масова Ефективний засіб для швид­кої зміни поведінки споживачів. Гнучкість. Привабливість. Інформативність Легко дублюється кон­курентами. Може неправильно використо­вуватись
Персональний продаж Особистісна (індивідуальна) Безпосередній зворотний зв’язок. Переконливість. Можливість передавання складної технічної інформації Висока вартість

Перелік основних носіїв реклами, їхніх переваг та недоліків подано в табл. 13.3.

Таблиця 13.3- Основні носії реклами

Засоби Переваги Недоліки
Газети Гнучкість, своєчасність, доб­ре охоплення місцевого рин­ку, широкий діапазон (різноманітність) реклами, ство­рення враження високої до­стовірності Короткочасність існування, низька якість поліграфічного виконання, незначна аудиторія «вторинних» читачів, конкурування різних ре­клам у тій самій газеті
Телебачення Поєднання зображення, зву­ку, руху, кольорів, емоційний вплив, високий ступінь привертання уваги, ши­рота охоплення Висока абсолютна вартість, мала селективність аудиторії, швидкоплинність рекламного контакту, перевантаженість телебачення рекла­мою, а отже, висока конкуренція рекламних звернень різних фірм
Презентаційні засоби (каталоги, проспекти, брошури) Селективність аудиторії, гнучкість, неможливість впливу реклами конкурентів, персональний характер, повнота інформації Відносно висока вартість, необхідність використання кваліфікованих спеціалістів (художників-графіків, редакто­рів, поліграфістів та ін.
Радіо Масовість використання, висока географічна й демографічна селективність, низька вартість Обмеженість засобів впливу (тільки звук), швидкоплинність рекламного контакту, можливість сприймання в певних випадках тільки як шумового фону
Засоби Переваги Недоліки

Продовження таблиці 13.3

Журнали Висока географічна й демографічна селективність, вірогідність і престижність, висока якість поліграфічного відтворення, тривале існування, значна кількість «вторинних» читачів Тривалий інтервал між замовленням і друкуванням реклами, необхідність оплати зайвого тиражу, брак гарантій розміщення рекламного оголошення в найзручнішому міс­ці, низька частота повторення, конкуренція з іншою рекламою, висока вартість
Вулична реклама Гнучкість, висока частота повторних контактів, невисока вартість, низький рівень конкуренції Мала селективність аудиторії, обмеження творчого та адміністративного характеру
Рекламні листи й телефонні дзвінки Прямий зв’язок зі споживачами, велика селективність аудиторії, низька вар­тість Бракує гарантії відповіді
Магнітофонні записи Ефективний засіб формування уявлення про товар Короткочасність контакту, необхідність участі спеціалістів у запису, обмеженість засобів впливу (тільки звук)
Слайди та відео­зображення Забезпечення досить повного уявлення про товари, простота використання (без спеціальних професіональ­них навичок персоналу), простота й низька вартість виготовлення Обмеженість засобів впливу (тільки зображення), брак повної інформації про характеристики та способи використання товарів

Пропаганда (public relations — англ. громадські зв’язки; publicity — публічність, гласність) — організація громадської думки з метою забезпечення успішного функціонування підприємства, поліпшення його репутації.

Стимулювання збуту — це короткотермінові заходи, спрямовані на швидке з’ясування реакції ринку у відповідь на пропонування фірмою своєї продукції.

Засоби стимулювання збуту, їх переваги та недоліки наведено в табл. 13.4.

 

Таблиця 13.4 -Переваги і недоліки стимулювання збуту

Засоби Переваги Недоліки
Зразки товарів Дають змогу ознайомитися з товаром, випробувати його. Приваблюють нових покупців. Ризик для покупця низький Великі витрати. Не дає об’єктивних даних щодо перспектив збуту товару
Купони: розсилка поштою Спрямованість на конкретних споживачів. Привертання уваги до товару Великі витрати. Тривалий період від розсилки до реакції у відповідь. Велика залежність від якості письмового звернення
Розміщення в газетах чи журналах Швидкість і зручність. Широта охоплення. Порівняно невеликі витрати Те саме
Безпосереднє вручання споживача Особистий контакт. Добра вибірковість і добре сприймання споживачами. Високий рівень привертання уваги Велика трудомісткість. Потребує контролю. Висока вартість
Гарантії Підвищують престиж фірми. Сприяють формуванню нових ринків Надто тривале очікування результатів
Оригінальна упаковка Збільшує обсяг реалізації. Наочно демонструє переваги товару і зручність його використання Низький рівень спрямованості на конкретних споживачів. Невдала упаковка може навіть знизити престиж марки

Продовження таблиці 13.4

Премії Стимулюють активність спо­живачів. Створюють контингент постійних покупців. Підвищують престиж марки Потребують точного планування і контролю
Залікові талони Збільшують обсяг реалізації. Привертають увагу покупців до конкретних торговельних точок Те саме
Конкурси, лотереї, ігри Сприяють привертанню уваги нових покупців. Підвищують імідж і популярність фірми Висока вартість. Потребують творчого чи аналітичного вирішення. Вузьке коло споживачів, які беруть участь у заходах
Демонстрації Високий рівень привертання уваги. Наочність показу переваг товару Потребують спеціально підготовленого персоналу. Висока вартість
Знижки Високий рівень стимулювання сфери торгівлі. Збільшення обсягу реалізації Потребують точного планування (розрахунку). Можуть знизити цінність про­дукту в очах споживачів
Конференції і конкурси продавців Підвищують кваліфікацію торговельних працівників, що за відповідних умов сприятиме збільшен­ню обсягу реалізації Висока вартість

Персональний продаж — це індивідуальне персональне пред’явлення товару чи послуги в процесі співбесіди з конкретним споживачем для того, щоб переконати його зробити покупку.

 

5 Маркетингова політика розподілу — це діяльність фірми з планування, реалізації та контролю фізичного переміщення товарів від місць їх виробництва до місць продажу чи використання для задоволення попиту й отримання відповідного зиску.

Маркетингові канали розподілу — це маршрути, за якими товари переміщуються від місць виробництва до місць продажу чи використання, переходячи від одного власника до іншого; це сукупність фірм чи осіб, які самі передають (чи допомагають передати комусь іншому) право власності на конкретні товари на їхньому шляху від виробника до споживача.

Функції каналів розподілу:

а) функції, пов’язані з угодами:

- закупівля товарів;

- продаж товарів;

- переймання на себе ділового ризику партнерів, пов’язаного з можливістю несподіваного зменшення попиту на виготовлені товари;

б) логістичні функції:

- створення торговельного асортименту продукції;

- збереження продукції;

- комплектування партій поставок продукції;

- транспортування продукції;

в) функції обслуговування:

- торговельне обслуговування споживачів;

- стандартизація та контроль якості продукції;

- проведення маркетингових досліджень;

- планування продукції;

- визначення цін, націнок та знижок;

- просування продукції.

Види каналів розподілу та їх основні характеристики показано на рис. 14.4.-14.6.

Рисунок 14.4 - Канали розподілу на ринку споживчих товарів

 

Рисунок 14.5 - Канали розподілу на ринку промислових товарів

 

 

Рисунок 14.6 - Основні характеристики каналів розподілу

 

Управління каналами розподілу — це комплекс заходів з реалізації функцій розподілу через опосередковані канали для досягнення поставлених цілей.


Лекція 15. Податкова система

План

1 Призначення податків в ринковій економіці

2 Об’єкти оподаткування

3 Методика розрахунку податків

 

1 Податок – це обов’язковий платіж, який справляється до бюджету з суб’єктів господарської діяльності та громадян. Сукупність податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до бюджетів і державних цільових фондів становить систему оподаткування. Податки (відповідають на запитання “для чого”) встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб. Збори (відповідають на запитання “за що”) встановлюються за використання суб’єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому доход. Платежі (відповідають на запитання “на що”) передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів суб’єктом господарювання.Внески (відповідають на запитання “від чого”) передбачають відрахування частини майна суб’єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій. Платником, або суб’єктом податку є фізичні або юридичні особи, на яких згідно з чинними законами покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

У господарській діяльності податки виконують такі функції:

1 Фіскальна. Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення – насичення доходної частини бюджету для задоволення суспільних потреб. Дуже важливо підкреслити стабільність фіскальної функції податків, яка означає не просто формування переліку надходжень в бюджет, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі і забезпечує централізоване стягнення податків.

2 Регулююча функція податку є своєрідним доповненням попередньої і скерована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання (наприклад, непрямі податки).

3 Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою функцією, і в одній дії можуть проявлятися обидві. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання, створюють основи для перерозподілу коштів від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного (перерозподілу), розподілу за допомогою податків.

4 Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, іншої підприємницької діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана з застосуванням механізму пільг, зміною об’єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

5 Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися.

Джерелом податку виступає дохід суб’єкта оподаткування, з якого сплачується податок (прибуток, заробітна плата тощо). Залежно від рівня державних органів влади, які встановлюють податки, вони бувають загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки

До найбільш вагомих загальнодержавних податків, які діють в Україні належать:

1 Податок на додану вартість (ПДВ).

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) за ставкою 20 % до визначеної суб’єктом господарювання ціни. При цьому у підприємства виникає податкове зобов’язання на суму ПДВ, нараховану при продажі товару та податковий кредит на суму ПДВ, сплачену у зв’язку з придбанням товарів. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається за формулою:

ПДВс = ПЗ – ПК,

де ПДВс – сума ПДВ до сплати в бюджет; ПЗ – сума податкових зобов’язань; ПК – сума податкового кредиту.

2 Податок на прибуток підприємств.

Найважливіший з прямих податків, який наявний в системах оподаткування всіх країн. Прибутки, що отримують підприємства, завжди оподатковуються державою. В Україні згідно із чинним законодавством прибуток оподатковується за ставкою 30 %.

3 Акцизний збір – це податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію, роботи, послуги), що включається до їх ціни.

Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:

а) обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів;

б) залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші;

в) захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпортними товарами;

г) збільшити податкові надходження за рахунок доходів високо рентабельних суб’єктів господарювання;

д) регулювати споживчий ринок.

Акцизний збір оплачується покупцями, а сплачується до бюджету продавцями товарів.

4. Прибутковий податок з громадян.

Найбільш розповсюджений прямий податок, який стягується з доходів фізичних осіб. Ставки використовуються прогресивні, тобто з більших доходів податок сплачується за більш високими ставками (табл.15.1).

Таблиця 15.1 -Ставки прибуткового податку з доходів громадян

Місячний сукупний оподатковуваний доход Ставки і розміри податку
До 17 грн. (доход у розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму) Не обкладається
18 грн. – 85 грн. (від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів) 10 % суми доходу, що перевищує розмір 1 неоподатковуваного мінімуму
86 грн. – 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів) 6 грн. 80 коп. + 15 % із суми, що перевищує 85 грн.
171 грн. – 1020 грн. (від 10 до 60 неоподатковуваних мінімумів) 19 грн. 55 коп. + 20 % із суми, що перевищує 170 грн.
1021 грн. – 1700 грн. (від 60 до 100 неоподатковуваних мінімумів) 189 грн. 55 коп. + 30 % із суми, що перевищує 1020 грн.
1701 грн. і вище (понад 100 неоподатковуваних мінімумів) 393 грн.55 коп + 40% із суми, що перевищує 1700 грн

 

5 Мито. Непрямий податок, який сплачується з товарів, які перетинають митний кордон України. Об’єктом оподаткування є митна вартість – ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

6 Державне мито. Це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Державне мито справляється із позивних заяв, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадського стану, за видачу документів, віз, дозволів, за прописку, за операції з цінними паперами, за проведення аукціонів тощо.

7 Плата за землю. Справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, здані в оренду, справляється орендна плата. Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Всі землі діляться на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (населених пунктів). Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки.

8 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Сплачують як фізичні, так і юридичні особи. Об’єктами оподаткування є трактори, автомобілі, мотоцикли, човни, яхти та інші транспортні засоби, що є у власності громадян або належать юридичним особам.

9 Податок на промисел. Сплачують громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів. Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами.

10 Збір на обов’язкове соціальне страхування. Ставку збору встановлено в розмірі 4,0 % від фактичних витрат на оплату праці.

11 Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Ставки збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників – 32 % фактичних витрат на оплату праці; а для фізичних осіб (громадян) – 1 % або 2 % сукупного оподатковуваного доходу залежно від його розміру.

12 Збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Ставки збору:

- для юридичних осіб – 1,5 % фактичних витрат на оплату праці;

- для фізичних осіб, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами – 0,5 % від сукупного оподатковуваного доходу.

13 Збір до державного інноваційного фонду. Відраховують суб’єкти підприємницької діяльності всіх форм власності в розмірі 1 відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або валового доходу у торговельній, посередницькій, постачальницько-збутовій, банківській та страховій сферах діяльності.

Місцеві податки

1 Податок з реклами. Об’єктом оподаткування є вартість послуг.

2 Комунальний податок. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожного працюючого.

3 Готельний збір. Об’єктом оподаткування є добова вартість найманого житла (без додаткових послуг).

4 Збір за припаркування автотранспорту. Сплачують особи, які припарковують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

5 Ринковий збір. Стягується з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Збір береться за торгове місце на ринках за кожний день торгівлі.

6 Збір за видачу ордера на квартиру. Сплачують особи, які отримують документи, що дають право на заселення квартири.

7 Збір з власників собак. Сплачують громадяни, які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір стягується за кожну собаку (крім службових).

8 Курортний збір. Сплачують особи, які прибувають у курортну місцевість.

9 Збір за участь у перегонах на іподромі. Сплачують юридичні особи, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.

10 Збір за виграш на перегонах. Сплачують особи, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі.

11 Збір на право використання місцевої символіки. Сплачують юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою.

12 Збір за право на проведення кіно- і телезйомок. Сплачують комерційні кіно- і телеорганізації, які проводять зйомки, що потребують додаткових заходів.

13 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотереї. Стягують з юридичних осіб та громадян, які мають дозвіл на проведення таких заходів.

14 Збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Сплачують юридичні особи та громадяни, що прямують за кордон. Об’єктом оподаткування є автотранспорт, що прямує, залежно від марки і потужності автомобіля.

15 Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг. Сплачують юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари.

Суб’єкти господарської діяльності можуть обрати спрощену систему оподаткування.

 

Лекція 16. Менеджмент у підприємництві

План

1 Поняття управління та самоврядування трудового колективу

2 Органи управління суб’єктів господарювання

3 Компетенція органів управління суб’єктів господарювання

 

Управління на підприємствах здійснюється у двох сферах: виробничо-технічній, коли виконуються роботи з організації, координації та регулювання виробничого процесу, та соціально-економічній, коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, формування відносин між управлінцями та виконавцями.

Управління як процес, або функція, може відбуватися лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів, здійснює контроль за роботою виконавців щодо виконання програми бізнес-плану та господарських операцій технологічного процесу підприємницької діяльності.

Виробничий процес є об’єктом, а апарат управління – суб’єктом управління. Управління – це цілеспрямований вплив апарату управління суб’єкта господарювання на трудовий колектив для досягнення поставленої мети (рис. 16.1).

Суб’єкт господарювання складається з діючих на засадах внутрішнього госпрозрахунку виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). У внутрішньому економічному механізмі підприємства вони складають його функціональні підрозділи. Підприємство для виконання окремих своїх функцій вправі створювати філії, представництва, відділення, агентства, структурні одиниці та інші відокремлені підрозділи. Підприємство може створювати і допоміжні підрозділи.

Функції та права кожного із вказаних структурних підрозділів підприємства визначаються затвердженими у встановленому порядку керівником підприємства положеннями про них.

За загальним правилом органи управління підприємством згідно з розподілом власних повноважень поділяються на вищі (законодавчі), виконавчі та контрольні.

До компетенції вищих органів управління підприємством – загальних зборів його засновників відноситься вирішення стратегічних питань його діяльності, що впливають на суттєві основи його діяльності чи діяльності засновників. Виконавчі органи вирішують тактичні питання, в тому числі пов’язані з кожноденною діяльністю. При здійсненні визначених в установленому порядку вищим органом для них повноважень вони йому підзвітні та підконтрольні. Контрольним органом, за загальним правилом, є ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами та підзвітна перед ними. В підприємствах, заснованих на власності однієї особи, засновники безпосередньо здійснюють керівництво підприємством самостійно або через уповноважену ними особу.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник. Найм, призначення чи вибрання керівника підприємства є прерогативою власника і реалізується через уповноважені ним органи.

 

 

Рисунок 16.1 - Загальна схема управління суб’єктом господарювання

 

Керівника наймає чи назначає власник підприємства. В корпоративних підприємствах його можуть обирати. З керівником власником чи уповноваженим ним органом укладається трудовий договір (контракт), в якому визначаються права, строк, обов’язки та його відповідальність перед власником та трудовим колективом, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені установчими документами до компетенції інших органів управління підприємством. Власник майна має право вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства. Керівник призначає та звільнює з посад своїх заступників, керівників та спеціалістів апарату управління та структурних підрозділів.

Рішення з соціально-економічних питань стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участю трудового колективу чи уповноважених ним органів. Останніми може бути Рада трудового колективу, її голова, а частіше профспілковий орган. В тому разі, коли підприємство діє на корпоративних засадах, вищим керівним органом підприємства є загальні збори власників. Виконавчі функції з управління таким підприємством здійснює вибране загальними зборами правління. Його вибори проводяться таємно власниками майна на альтернативній основі, а повноваження визначаються установчими документами.

До основних функцій управління належать: планування, організація, мотивація та контроль (рис. 16.2).

 

Рисунок 16.2 - Функції управління господарською діяльністю підприємства

 

Процес планування визначає виробничі завдання, норми і нормативи витрачання ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства, фінансові результати господарської діяльності.

План або прогноз для підприємства відіграє значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. За відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінку досягнутому фактичному рівню використання ресурсів, випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.

Служба планування, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві і повинна займатися стратегією його розвитку. Стратегія, закладена в конкретні плани, програми, розроблені з урахуванням можливих змін в господарській діяльності, – основа успішного управління, відтак і виживання підприємства.

Організація є процесом, який направлений на найбільш оптимальне сполучення ресурсів – матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних у виробничому процесі. Ефект організації проявляється у вдалому поєднанні всіх видів ресурсів та їх раціональному використанні. Тому значна частина робочого часу апарату управління використовується для організації виробничого процесу.

Мотивація, як елемент управління, направляється на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками з приводу використання живої праці та матеріальних ресурсів, передбачає підпорядкування та субординацію між членами колективу. Для цього працівники наділяються розпорядчими та виконавчими функціями.

Контрольна діяльність полягає в розробці норм функціонування системи і узгодження з плановими завданнями, створенні системи інформації, виявленні відхилень від норм функціонування, порівнянні фактичних показників з їх плановими значеннями, здійсненні необхідного впливу на людей, які мають відношення до контрольної ситуації, прийняття рішень. Для забезпечення контрольної діяльності необхідна інформація про стан об’єкта управління, ресурси підприємства та їх раціональне використання, процеси, що відбуваються на підприємстві (постачання, виробництво, збут), формування собівартості продукції тощо.

Відповідно до особливостей тієї чи іншої організаційно-правової форми підприємства встановлено ряд особливостей управління ними (рис. 16.3., 16.4., 16.5.)

 

 

Рисунок 16.3 - Організаційно-правова схема управління акціонерним товариством

 

 

Рисунок 16.4 - Організаційно-правова схема управління товариством з обмеженою (додатковою) відповідальністю

 

 

Рисунок 16.5 - Організаційно-правова схема управління приватним підприємством

 

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб підприємства щодо управління визначаються кваліфікаційними посадовими інструкціями.

Посадова інструкція – це перелік завдань, обов’язків, функцій, прав і відповідальності, в тому числі з охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки тощо, які властиві відповідній посаді в конкретних організаційно-технічних умовах.

Посадові інструкції розробляють та затверджують роботодавці на основі типових характеристик професій працівників. Оскільки окремі типові кваліфікаційні характеристики працівників містять лише основні завдання та обов’язки, роботодавець може доповнити посадові (робочі) інструкції роботами, що належать до складу статутів, технологічних карт, регламентів, інструкцій та інших нормативних документів, встановлених адміністрацією за погодженням з профспілковими або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом. У цих випадках працівникові може бути доручено виконання споріднених за змістом обов’язків і робіт, тобто віднесених до однієї функції управління, однакових за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації, зміни найменування посади (професії) .

За потреби розробляють робочі інструкції для технічних спеціалістів і робітників. Посадові (робочі) інструкції мають містити пояснення, а всі терміни – чітке визначення. Інструкції складаються з таких розділів: “Загальні положення”, “Завдання та обов’язки”, “Права”, “Відповідальність”, “Повинен знати”, “Кваліфікаційні вимоги”, “Взаємовідносини (зв’язки) за професією, посадою”.

У робочих інструкціях розділи “Загальні положення”, “Взаємовідносини (зв’язки) за професією” можуть бути відсутні.

У розділі “Загальні положення” наводять дані про суть, особливості й мету робіт, порядок укладення і припинення трудового договору, класифікаційні критерії, визначальні ознаки спеціальності й спеціалізації, додаткові відомості про посаду, професію або роботу працівника тощо.

Розділ “Завдання та обов’язки” розкриває зміст робіт, які має виконувати працівник. У робочій інструкції цей розділ має містити характеристики робочого місця.

У розділі “Права” визначають та наводять делеговані працівникові правові засоби, за допомогою яких забезпечують виконання покладених на нього завдань та обов’язків.

Розділ “Відповідальність” містить показники особистої відповідальності за виконання робіт, а також переліки результатів, яких необхідно досягти працівникові в процесі професійної діяльності за відповідною посадою, професією, роботою.

У розділі “Повинен знати” наводять додаткові порівняно з кваліфікаційною характеристикою вимоги до знань, умінь, майстерності працівника, зумовлені реальними умовами виробництва, особливостями устаткування, матеріалів, інструментів, що використовуються для виконання робіт.

Розділ “Кваліфікаційні вимоги” містить норми, які стосуються рівнів освіти, кваліфікації, досвіду, спеціалізації, достатніх для повного і якісного виконання робіт за посадою або на робочому місці.

Розділ “Взаємовідносини (зв’язки) за професією, посадою” розкриває взаємовідносини та зв’язки з іншими працівниками в підрозділі і за його межами, умови заміщення в разі відсутності тощо.

Особливу роль в управлінні підприємством займають власники (акціонери).

Стати власником (акціонером) можна двома шляхами:

- виступаючи засновником підприємства;

- придбавши акції вже створеного товариства.

Придбаваючи акції товариства, акціонери розраховують на отримання частки прибутку товариства, отримання доходу в результаті зростання вартості акцій товариства, а також на участь в управлінні справами товариства. Працівники та керівники придбавають акції товариства з метою підвищення свого впливу на прийняття рішень щодо діяльності товариства. Зовнішній інвестор може придбавати акції з метою отримання контролю над діяльністю товариства.

Щодо товариства, в яке акціонер вклав свої кошти, він має такі права:

а) брати участь в розподілі прибутку товариства;

Якщо товариство отримує прибуток, він після сплати податків може бути:

- розподілений між акціонерами у вигляді дивідендів;

- реінвестований у товариство;

- використаний для придбання цінних паперів інших товариств;

- залишений на рахунку тощо.

б) брати участь у прийнятті рішень;

в) продавати акції на власний розсуд;

г) придбавати додатково випущені акції;

д) одержувати інформацію про господарську діяльність підприємства;

ж) брати участь у розподілі майна товариства в разі його реформування та ліквідації.

Одним з майнових прав, яких набувають власники акцій, є право на отримання частини прибутку, одержаного акціонерним товариством в результаті своєї фінансово-господарської діяльності у вигляді дивідендів.

Дивіденди на акції виплачуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків та інших платежів до бюджету. Згідно із законодавством України це відбувається раз на рік за підсумками календарного року. Така практика не збігається зі світовою, що не має подібних обмежень. Зазвичай, іноземні корпорації здійснюють виплату дивідендів раз на півріччя чи квартал, рідше – один раз на місяць.

Прийняття рішення про порядок розподілу прибутку, строки та порядок виплати дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу управління товариства – загальних зборів акціонерів. Передати вирішення цього питання іншим органам управління – правлінню, спостережній раді – акціонери не мають права, оскільки це заборонено законом.

Спрямування всього або частини прибутку на виплату дивідендів не є обов’язком загальних зборів. Залежно від мети та планів діяльності товариства вони можуть прийняти рішення про спрямування всього прибутку на розвиток виробництва.

Однак, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть, якщо їхній розмір невеликий. Це пов’язано з тим, що очікування майбутніх дивідендів є одним із найбільш значущих чинників, що впливають на рішення інвестора про придбання акцій. Акціонерне товариство, яке впродовж кількох років не виплачує дивіденди, має не дуже великі шанси на залучення нових інвестицій.

Дивіденди розподіляються між акціонерами пропорційно кількості акцій, що належать їм, незалежно, чи є акціонер працівником товариства, чи ні. Сума дивідендів одного акціонера визначається шляхом множення дивідендів, що припадає на одну акцію, на кількість повністю оплачених акцій, що належать йому.

Прибуток акціонерних товариств, що спрямовується на виплату дивідендів, оподатковується до бюджету у розмірі 30 % від суми, нарахованої до сплати за рахунок таких виплат. Зазначений податок вноситься акціонерним товариством до/чи водночас з виплатою дивідендів. Таким чином, податок на дивіденди сплачується самим акціонерним товариством і жодних додаткових податків з акціонерів не стягується.

 

Лекція 17. Бізнес-планування підприємницької діяльності

План

1 Сутнісна характеристика бізнес-плану

2 Формування інформаційного поля бізнес-плану

3 Структура бізнес-плану та логіка розробки

4 Вимоги до написання та оформлення бізнес-плану

5 Цілі та завдання презентації бізнес-плану

 

1 Бізнес-план— це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні і слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує дві найважливіші функції:

- зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

- внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємни­цького проекту.

Бізнес план класифікують за ознаками:

- за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо);

- за масштабами бізнесу (великий, середній, малий);

- за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення).

 

2 Інформаційне поле бізнес-плану — це сукупність докумен­тів чи даних правового, політичного, економічного, комерційно­го, науково-технічного, зовнішньоекономічного та соціального характеру, які забезпечують інформаційні потреби підприємця в процесі опрацювання бізнес-плану.

Зусилля підприємця в процесі формування інформаційного поля бізнес-плану мають бути зосереджені в основному на пошуку маркетингової, виробничої, фінансової та загальноекономічної інформації. Основними джерелами інформації для опрацювання бізнес-плану є:

- власний досвід практичної діяльності;

- безпосередні контакти з майбутніми споживачами, постачальниками, торговими агентами;

- відомості про конкурентів, які отримують, збираючи всі наявні дані про них, контактуючи з їхніми працівниками;

- статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі (сфери майбутньої діяльності);

- поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації;

- рекламні матеріали, інформаційно-комерційні матеріали виставок, ярмарків та науково-практичних конференцій;

- публікації з питань підприємництва тощо.

 

1. На зміст та структуру бізнес-плану суттєво впливають розміри бізнесу й обсяги фінансових потреб. Зміст і структура бізнес-плану залежать також і від інших факторів, зокрема: конкретних характеристик майбутнього продукту бізнесу та стадії його життєвого циклу;

- ступеня конкуренції в галузі;

- можливостей розширення бізнесу в майбутньому.

У структурі бізнес-плану виділяють такі складові:

1.Титульний аркуш.

2.Зміст бізнес-плану.

3.Резюме.

4.Галузь, фірма та її продукція (послуги):

4.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

4.2. Опис продукту (послуги) фірми.

4.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.

4.4. Стратегія зростання фірми.

5.Дослідження ринку:

5.1 Загальна характеристика ринку продукту.

5.2 Цільовий ринок бізнесу.

5.3 Місце розташування фірми.

5.4 Оцінка впливу зовнішніх чинників.

6.Маркетинг-план:

6.1 Стратегія маркетингу.

6.2 Передбачувані обсяги продажу.

7.Виробничий план:

7.1 Основні виробничі операції.

7.2 Машини й устаткування.

7.3 Сировина, матеріали та комплектуючі вироби.

7.4 Виробничі й невиробничі приміщення.

8.Організаційний план:

8.1 Форма організації бізнесу.

8.2 Потреба в персоналі.

8.3 Власники бізнесу й команда менеджерів.

8.4 Організаційна схема управління.

8.5 Кадрова політика та стратегія.

9.Оцінка ризиків:

9.1 Типи можливих ризиків.

9.2 Способи реагування на загрози для бізнесу.

10. Фінансовий план:

10.1 Прибутки та збитки.

10.2 План руху готівки.

10.3 Плановий баланс.

10.4 Фінансові коефіцієнти.

11 Додатки.

 

2.Бізнес-план, як і будь-який інший документ, підлягає певним вимогам щодо стилю написання:

- бізнес-план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту;

- бізнес-план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка інтересує або може інтересувати читача;

- бізнес-план повинен грунтуватися на реалістичних припущеннях. Прогнози та передбачення мають бути обгрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід діяльності конкурентів тощо;

- бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм. У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в такий спосіб певний запас «міцності» бізнесу;

- бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким та логічним; таким, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію;

- бізнес-план має забезпечувати охорону конфіденційної інформації про фірму та її діяльність. Правила оформлення бізнес-плану:

- наявність титульного аркуша;

- наявність сторінки змісту;

- розміщення резюме на початку бізнес-плану;

- розміщення в кінці бізнес-плану додатків;

- наявність приміток та посилань на джерела використаної інформації.

 

3. Презентація бізнес-плану означає спеціальну форму (процес) публічного його представлення зацікавленим фізичним чи юридичним особам з певною метою.

Презентація бізнес-плану здійснюється:

- для ознайомлення заінтересованих юридичних і фізичних осіб з новим бізнесом;

- для демонстрації в найдоступнійшій формі сутності підприємницької ідеї, кращих ділових якостей підприємця та команди провідних менеджерів фірми;

- для започаткування активних партнерських відносин з потенційними кредиторами та інвесторами.

Дуже важливим моментом процесу презентації бізнес-плану є показ очікуваних обсягів продажу в динаміці за певний період. При цьому прогнози мають бути реалістичними, інакше можна поставити під сумнів обгрунтованість самого проекту.

У процесі презентації бізнес-плану підприємцеві обов’язково треба довести своє вміння передбачити всі можливі типи та джерела виникнення ризиків, на які можна натрапити в новому бізнесі. При цьому дуже важливо виокремити найбільш імовірні ризики.

На ефективну презентацію бізнес плану впливають чинники:

- особисті ділові якості підприємця, його здібності як керівника;

- явно виражена заінтересованість підприємця своїм бізнесом, бажання будь-що досягти поставленої мети;

- професійна компетентність та обізнаність підприємця в практичних організаційно-економічних питаннях бізнесу;

- склад провідних менеджерів фірми, їх кваліфікація, досвід, попередні досягнення та успіхи, збалансованість знань і кваліфікації команди менеджерів у цілому.

 

Лекція 18. Організація обліку та звітності на підприємстві

План

1 Поняття господарського обліку, його види, вимірники та прийоми

2 Характеристика господарських операцій суб’єктів підприємництва

3 Рахунки бухгалтерського обліку

 

1 Для управління підприємницькою діяльністю потрібно знати, скільки є у підприємства майна, які його зобов’язання, скільки і чого було вироблено та придбано і з якими витратами, що і скільки витрачено, спожито, продано, передано, яка собівартість і виручка, який доход працівників, власників, суб’єкта господарювання та держави. Для того, щоб одержати такі узагальнювальні дані та на їх основі визначити результати підприємницької діяльності – ведуть бухгалтерський облік.

У процесі обліку здійснюють спостереження за господарськими операціями підприємства, їх вимірювання та реєстрацію для одержання кількісного, якісного і вартісного узагальнення інформації про майно, джерела його утворення та господарські процеси на підприємстві.

Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в наявності та структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства. Спостереження – це фіксація факту здійснення господарської операції з майном та зобов’язаннями суб’єкта господарювання.

Вимірювання полягає у відображенні обсягу господарської операції в певних одиницях виміру (натуральних, трудових, грошових).

Реєстрація означає здійснення записів відомостей про господарську операцію та одержання інформації про зміну майна і зобов’язань суб’єкта господарювання. Для узагальнення інформації про господарські операції суб’єкти підприємницької діяльності використовують натуральні, трудові та грошові вимірники.

Натуральні вимірники (міра маси, об’єму, довжини, площі, кількості тощо) застосовують, щоб мати відомості про майно і зобов’язання суб’єкта господарювання в натуральному виразі. Проте натуральні показники можна використовувати тільки для вимірювання однорідних ресурсів і не можна дістати шляхом підсумовування узагальнюючі показники, що характеризують в цілому різне майно суб’єкта господарювання.

Трудові вимірники призначенні для обліку кількості праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. Ці показники дають можливість порівнювати між собою деякі різнорідні величини в розрахунку затрат праці на одиницю виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, одержаної виручки тощо.

Грошовий вимірник застосовують для відображення різних господарських операцій і узагальнення їх в єдиній грошовій оцінці. За його допомогою обчислюють загальний розмір майна, собівартість, виручку, зобов’язання суб’єкта підприємництва, фінансовий результат господарської діяльності. Вартісний вимірник використовують на основі натуральних і трудових вимірників, шляхом множення їх кількості на ціну.

Щоб мати інформацію про всі процеси господарської діяльності підприємства, застосовують такі види господарського обліку: оперативний, статистичний, бухгалтерський, внутрішньо-господарський (управлінський) та податковий.

Оперативний облік використовують для спостереження і контролю за окремими господарськими операціями з метою управління ними в процесі їх здійснення. За його допомогою, використовуючи натуральні, трудові і грошові вимірники, дістають інформацію про щоденну господарську діяльність.

Статистичний облік організовують шляхом обов’язкової звітності суб’єктів господарювання за певними показниками їх роботи.

За допомогою статистичного обліку збирають, розробляють та аналізують дані про розвиток народного господарства та явищ культурного і політичного життя окремих регіонів та в цілому держави.

Бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік – система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

Податковий облік являє собою упорядковану інформаційну систему, що відображає розмір об’єктів оподаткування підприємства методом суцільної, безперервної, документальної та взаємовпорядкованої реєстрації господарських операцій та окремих видів його майна і ресурсів.

Для визначення наявності, відображення руху і використання майна та зобов’язань суб’єкта господарювання у бухгалтерському обліку використовують 8 прийомів.

Документація – спосіб первинної реєстрації (оформлення документом) господарських операцій.

Первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Інвентаризація – перевірка майна і зобов’язань підприємства в натурі і порівняння її даних з даними обліку.

Оцінка – спосіб грошового вимірювання господарських операцій (придбання ресурсів, використання виробничих запасів, визначення фінансових результатів тощо).

Обчислення собівартості (калькуляція) – визначення вартості (облікової ціни) виробничих запасів, продукції, робіт і послуг підприємця.

Рахунок – умовне позначення певного виду майна та зобов’язань підприємства, де відображається їх стан і рух.

Подвійний запис – порядок відображення господарських операцій в рахунках. Відповідно до цього кожна господарська операція записується у певному порядку на двох рахунках.

Баланс – спосіб підсумкового відображення даних про майно підприємства (актив) та його зобов’язань (пасив) на певну дату.

Звітність – упорядкована таблиця узагальнювальних показників, що в концентрованому вигляді відображають результати господарської діяльності підприємства, його виробничий і соціальний розвиток, фінансовий та майновий стан.

У процесі підприємницької діяльності відбуваються різні господарські операції, під впливом яких змінюється склад майна та зобов’язань суб’єкта господарювання. За характером впливу на майно і зобов’язання підприємства господарські операції можна поділити на 4 типи.

Перший тип. Відбувається переміщення та зміна структури активів, загальна сума їх не змінюється. Підприємство за власні кошти придбало верстат вартістю 10 тис. грн. Активи – гроші (готівка, рахунки в банках) зменшились (–) на 10 тис. грн., основні засоби (верстат), також активи збільшились (+) на 10 тис. грн. Сума активів, а також зобов’язань підприємства не змінилась.

Другий тип. Відбувається переміщення та зміна структури зобов’язань, загальна сума їх не змінюється. Підприємство використало одержаний прибуток (власний капітал – зобов’язання перед власниками підприємства) для нарахування премії працівникам – 5 тис. грн. Прибуток – зобов’язання перед власниками підприємства зменшився (–) на 5 тис. грн., заборгованість підприємства перед працівниками збільшилась на суму нарахованої премії (+) 5 тис. грн. Сума зобов’язань і самого майна (до часу видачі премії) не зміниться. Зобов’язання перед власниками підприємства зменшились і відповідно збільшились перед працівниками.

Третій тип. Збільшуються активи та зобов’язання підприємства на рівновелику суму. Підприємство придбало активи – виробничі запаси (бензин) за рахунок коштів короткострокової позики, яку одержало у банку – 3 тис. грн. Виробничі запаси (бензин) збільшилися (+) на 3 тис. грн., але і зобов’язання підприємства – заборгованість перед банком теж збільшилась (+) на 3 тис. грн. Сума активів і зобов’язань підприємства за господарською операцією збільшились на 3 тис. грн. (до часу повернення позики).

Четвертий тип. Зменшуються активи та зобов’язання на рівновелику суму. Підприємство із своєї каси виплатило премію працівникам – 5 тис. грн. (див. другий тип операцій). Гроші (готівка) зменшилась (–) на 5 тис. грн., заборгованість перед працівниками теж зменшилась (–) на 5 тис. грн. Сума активів і зобов’язань підприємства за господарською операцією зменшилась.

Майно і зобов’язання підприємства узагальнено відображаються за складом і розміщенням в балансі.

За формою баланс є таблицею, яка складається з двох частин – актив (активи) та пасив (власний капітал і зобов’язання).

В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах (А), інвестованих засновниками (учасниками) суб’єкта господарювання і представляє собою вартість активів підприємства та власний його капітал (К) (пасив) підприємства (П) – зобов’язання перед власниками. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішніх зобов’язань (З), К=П, а А=К, оскільки завжди А=П.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов’язання підтверджують права та вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А=П=К+З). Тому активи підприємства (актив балансу) дорівнюють його зовнішнім і внутрішнім зобов’язанням (пасив балансу).


Баланс ВАТ “Промінь” на 01.10.2011 р. (тис. грн.)

Актив Пасив
І. Необоротні активи І. Власний капітал
Основні засоби:   Статутний капітал 90,0
залишкова вартість 80,0 Нерозподілений прибуток 45,0
первісна вартість 100,0 ІV. Поточні зобов’язання:
знос 20,0 Розрахунки з постачальниками та підрядниками     10,0
ІІ. Оборотні активи
Виробничі запаси 15,0
Рахунки в банках 50,0
Баланс 145,0 Баланс 145,0

 

Узагальнення майна, зобов’язань та всіх господарських операцій, що здійснює підприємство, забезпечує система рахунків. Вони відкриваються на кожний вид майна і зобов’язань (основні засоби, прибуток, оплата праці тощо) та окремі господарські процеси.

Бухгалтерські рахунки будуються у вигляді двосторонньої таблиці, ліву частину якої прийнято називати “дебет”, а праву – “кредит”.

 

Рахунок “Основні засоби”

Дебет Кредит

   

На рахунках, де записується майно (активи) підприємства (активних – інформація про активи), у ліву частину (дебет) записують початковий залишок (сальдо) майна (активів), їх збільшення і кінцевий залишок, а в праву (кредит) – зменшення майна (активів).

 

Рахунок “Основні засоби”

Дебет Кредит

Початковий залишок (сальдо)  
Збільшення (+) Зменшення (–)
Кінцевий залишок (сальдо)  

 

У підприємства на 01.05.2000 р. було основних засобів на суму 180 тис. грн., в травні придбано друкарську машинку (1 тис. грн.) і продано комп’ютер (3 тис. грн.). На 01.06.2000 р. у підприємства залишилось основних засобів на суму 178 тис. грн. (180 + 1 – 3).

Рахунок “Основні засоби” (тис.грн)

Дебет Кредит

Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума
Залишок 1.05.2000 р. 180,0        
Надійшло (придбано) в травні 1,0 1,0 Вибуло (продано) в травні 3,0 3,0
Залишок 1.06.2000 р. 178,0        

 

На рахунках, де записують зобов’язання підприємства (пасивних – інформація про зобов’язання), у праву частину (кредит) записують початкові залишки зобов’язань, їх збільшення і кінцеві залишки, а в ліву (дебет) – зменшення зобов’язань.

 

Рахунок “Короткострокові позики”

Дебет Кредит

  Початковий залишок (сальдо)
Зменшення (–) Збільшення (+)
  Кінцевий залишок (сальдо)

 

Підприємство станом на 01.05.2000 р. мало короткострокову пози-ку банку в національній валюті на 50 тис. грн., яку повернуло 17.05.2000 р., а 28.05.2000 р. позичило знову 80 тис. грн. На 01.06.2000р. короткострокова позика у підприємства становила 80 тис. грн.

 

Рахунок “Короткострокові позики”(тис.грн)

Дебет Кредит

Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума
        Залишок 1.05.2000 р.
Вибуло (повернуто) в травні Одержано (надійшло) в травні
        Залишок 1.06.2000 р.

На рахунках, де записують інформацію про господарські процеси підприємства, відбувається, як правило, формування витрат за центрами створення (дебет рахунків доходів і витрат) та їх списання (кредит рахунків). Інформація за цими рахунками характеризує господарську діяльність суб’єкта підприємства за певний період (день, місяць, квартал, рік).

 

Рахунок “Адміністративні витрати”

Дебет Кредит

  Формування витрат (+)   Списання витрат (–)

 

Підприємство за травень місяць здійснило витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу в сумі 15,0 тис. грн., а в кінці місяця станом на 1.06. списало їх за рахунок фінансових результатів.

 

Рахунок “Адміністративні витрати” (тис.грн.)

Дебет Кредит

Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума Господарська операція Кіль-кість Ціна Сума
На початок місяця 1.05.2000 р. На початок місяця 1.05.2000 р.
Витрати за господарськими операціями в травні місяці 15,0 Списано витрат 15,0
На кінець місяця 1.06.2000 р. На кінець місяця 1.06.2000 р.

 

Кожну господарську операцію відображають на рахунках способом подвійного запису, тобто суму записують двічі – у дебет одного і кредит другого рахунку відповідно до визначеного типу господарської операції.

Підприємство одержало у банку із свого рахунку гроші в касу – 3 тис. грн.

Дебет “Каса” – 3 тис. грн. (+). Кредит “Рахунки в банках” – 3 тис. грн. (–). Сума майна підприємства не змінилась, а змінилось тільки його місцерозташування.

Підприємства для обліку своєї діяльності застосовують три види рахунків: синтетичні – для узагальненого обліку певних груп майна і зобов’язань у грошовому виразі; субрахунки – об’єднана група однорідних аналітичних рахунків, для одержання відомостей за окремими підгрупами активів і зобов’язань; аналітичні – які деталізують зміст синтетичних рахунків і субрахунків натурою та грошима з вимогою забезпечити кількісно сумову та якісну (марка, сорт, розмір, тощо) інформацію про наявність і рух майна та зобов’язань підприємства.

Записи у бухгалтерському обліку про здійснення господарських операцій проводяться на підставі первинних документів, які повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному і вартісному виразі); посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб’єктів малого підприємництва встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, органам виконавчої влади (органам Державного комітету статистики України). Квартальна фінансова звітність подається не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним періодом, річна – не пізніше 20 лютого наступного за звітним роком. Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці.

Відкриті акціонерні товариства зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань

Таблиця 18.1- Перелік форм статистичної звітності промислового підприємства

Номер форми статистичної звітності Назва форми статистичної звітності Примітка
№ 1 “Баланс”  
№ 2 “Звіт про фінансові результати”  
№ 3 “Звіт про рух грошових потоків”  
№ 4 “Звіт про власний капітал”  
№ 1-К (пром) “Бланк обстеження ділової активності промислового підприємства”  
№ 1-П(річна)     “Обсяг продукції (робіт, послуг) в оптових цінах підприємства без податку на додану вартість і акцизного збору” Підприємства лісо-заготівельної, молочної і маслоробної, м’ясної і рибної промисловості, споживчої кооперації і побутового обслуговування населення користуються спеціалізованими річними формами
№ 1-П(термінова) Те саме Термінова місячна, квартальна
№ 2-ПВ “Середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу та фонд оплати праці”  

Продовження таблиці 18.1

№ 5-С “Собівартість виробленої продукції”  
№ 6 “Рентабельність окремих видів продукції” Квартальна
№ 11-ОФ “Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)”  
№ 22 “Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємств (об’єднань)”  
№ БП “Баланс виробничих потужностей”  

Модуль 3. Особливості регулювання підприємницької діяльності

План   1 Характеристика складових державної підприємницької політики

Лекція 20. Міжнародне підприємництво

План

1 Суть та форми міжнародної підприємницької діяльності

2 Спільні підприємства як основна форма міжнародного підприємництва.

3 Регулювання міжнародного бізнесу

 

1 Міжнародна підприємницька діяльність (міжнародний бізнес, міжнародне підприємництво) стала в останній час об’єктом багатьох досліджень. На думку науковців міжнарождна підприємницька діяльність визначається як діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи зареєстровані як такі в Україні, що мають постійне місцерозташування на території України (підприємства організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцерозташування на території України і якими цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцерозташування на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані в Україні, що мають постійне місцерозташування на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності,передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так іза її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності,незаборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

 

2 Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюється на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетин­гових, екологічних та іміджевих інтересів.

Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завершуються підписанням партнерамипротоколу про наміри, в якому мають бути зазначені: а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки; б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор; в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в залученні іноземного персоналу; г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість останнього; д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера.

Домовленість партнерів про заснування МСП обов'язково деталізується в процесі складаннятехніко-економічного обґрунтування. Основним установчим документом для створення МСП служить йогостатут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих доку­ментів здійснюєтьсяреєстрація МСП у відповідному органі загальнодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі документи: 1) письмова заява встановленого зразка; 2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення МСП; 3) нотаріально засвідчені копії установчих документів; 4) обґрунтування ефективності й валютної окупності діяльності нового МСП; 5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.

Міжнародні спільні підприємства класифікуються в залежності від форм організації і структури безпосередніх учасників, джерел та способів вкладання коштів у статутний фонд, виду діяльності.За формою організації розрізняють спільні підприємства, що створені на контрактних засадах, і підприємства, що створені на організаційно-правовій базі країни, що приймає.За структурою безпосередніх учасників розрізняють спільні підприємства, де засновниками є тільки фізичні особи, тільки юридичні особи, фізичні та юридичні особи.За джерелами і способами вкладання коштів у статутний фонд спільні підприємства поділяються на:

- ті, що засновані на рівних частках партнерів;

- ті, в яких переважає частка іноземного партнера;

- ті, в яких частка іноземного партнера менша;

- ті, що створені за участю лише приватного капіталу;

- ті, що створені за участю приватного і державного капіталу;

- ті, що створені за участю національних і міжнародних організацій;

- ті, що створені на власні кошти;

- ті, що створені на позичені кошти.

За видом діяльності прийнято розрізняти спільні підприємства: інноваційні, виробничі, закупівельно-збутові, комплексні. Спільні підприємства можуть функціонувати у кількох формах, а саме:

- акціонерного товариства;

- змішаного товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- повного товариства.

Акціонерне товариство (англ. - public чи joint – stock company) відрізняється від інших видів господарських товариств тим, що його капітал розбитий на деяку кількість рівних і неподільних частин (паїв-акцій) акціонерним товариством визнається товариством, статутний фонд якого розділений на визначене число акцій рівне номінальній вартості, що несе відповідальність за своїми обов'язками тільки власним майном.

СП у формізмішаного (командитного) товариства являє собою об'єднання декількох фізичних і (чи) юридичних осіб, створене на підставі договору між ними для спільної господарської діяльності. Спільне підприємство у формітовариства з обмеженою відповідальністю (англ. - corporation) - також найбільш часто застосовувана при створенні СП організаційно-правова форма. Воно являє собою об'єднання громадян і (чи) юридичних осіб для спільної господарської діяльності. Воно є юридичною особою, діє на підставі статуту, затверджуваного його учасниками, має власне найменування з вказівкою організаційно-правової форми.

Розходження між змішаним товариством і ТзОВ полягає у відсутності розподілу засновників на повних товаришів і командитистів і в обумовленому цією однорідністю характером їхньої відповідальності перед кредиторами підприємства.

СП у форміповного чи товариства суспільства з необмеженою відповідальністю (англ. – general partnership) - це об'єднання декількох громадян і (чи) юридичних осіб для спільної господарської діяльності на підставі договору між ними.

Спільне підприємництво як форма міжнародного бізнесу характеризується порівняно високим рівнем інтернаціоналізації відносин. Однак в нашій державі воно поки що не одержало широкого розвитку. Так, в другій половині 90-х років на території України діяло понад 3 тисячі спільних підприємств різної галузево-функціональної спрямованості. Причому переважна частина з них функціонує у промисловості і створена на двосторонній основі. У створенні міжнародних підприємств на території України взяли участь понад 40 країн світу. Найбільшу кількість спільних підприємств створили США, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія, Італія, Канада. Створені за їх участю підприємства є підприємствами прямого інвестування, тобто такими, в яких іноземному інвестору належить не менше 10 % загального обсягу статутного фонду. Як свідчить статистика, саме в таких підприємствах задіяно понад 60 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну.

В Україні намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них слід вважати;

- активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іно­земним капіталом;

- переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

- створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;

- надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

- відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

- зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України.

Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми, у результаті якого створюються виробничі потужності. Якщо зовнішня торгівля є експорт товару, то спільне підприємництво являє собою експорт за рубіж національного капіталу.

Необхідність створення СП в Україні зумовлена тим, що спільне підприємництво сприяє входженню країни в систему світового економічного господарства, а також відіграє значну роль у формуванні ринкової інфраструктури. Для СП характерні більш передова технологія, висока продуктивність праці, висока фондовіддача і високий рівень заробітної плати, що впливає на українську економіку.

Діяльність міжнародних спільних підприємств приносить певну користь як безпосереднім партнерам, так і їх країнам. Для країн базування головного підприємства, які беруть участь у створенні спільного підприємства шляхом застосування підприємницького капіталу за кордоном, а ними є головним чином промислове розвинуті країни, створення спільного підприємства, вигідне тим, що дає можливість вирішувати певні політичні, ресурсні, загальноекономічні питання.

Країни, на території яких базується спільне підприємство, мають можливість збільшувати свої матеріальні та фінансові ресурси, розвивати національну науково-дослідну базу, запозичувати передові технології та управлінський досвід, збільшувати експортні надходження у вигляді податків на прибутки спільних підприємств, підвищувати кваліфікацію працівників.

Для безпосередніх партнерів створення спільних підприємств корисне тим, що дає можливість вирішувати виробничо-економічні та маркетингові проблеми і в кінцевому рахунку одержувати більш високі прибутки.

 

3 Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

- створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

- здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

- надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою:

- забезпечення збалансованості економікитарівноваги внутрішнього ринку Україні;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

- законів України;

- передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

- рішень недержавних органів управління економікою. які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

- угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, єВерховна Рада України. До компетенціїВерховної Ради України належать:

- прийняття, зміна та скасування законів, щостосуються зовнішньоекономічної діяльності;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньо-економічної діяльності на території України;

- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів У країни:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню

- зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

- приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

- проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає доїх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

- відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Національний банк України:

- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву Українита інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

- представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

- здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

- здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання

- покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

- здійснює контрольза додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Державна митна служба України

Антимонопольний комітет України: - здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності… Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі :

Лекція 21. Підприємницькі договори

План

1 Роль підприємницьких договорів в господарській діяльності

2 Зміст договорів в підприємницькій діяльності

3 Розробка та ускладнення підприємницьких договорів

 

Підприємницька діяльність – від прийняття рішення про створення і державну реєстрацію суб’єкта підприємництва до прийняття рішення про припинення її діяльності – здійснюється завдяки різноманітним договорам.

Договір – це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто не можливо.

Безпосередня діяльність суб’єктів підприємництва пов’язана з виконанням зобов’язань як внутрішнього характеру між співзасновниками, між окремими структурними підрозділами комерційної структури, самою комерційною структурою та її працівниками, так і зовнішнього характеру – з контрагентами, постачальниками та споживачами. Публічні зобов’язання виникають між підприємцем та державою в особі уповноважених її органів, з органами місцевого самоврядування. В разі заподіяння шкоди та в інших передбачених законом чи договором випадках можуть виникнути приватно-правові зобов’язання.

Підприємницькі договори відносяться як до процесу створення суб’єктів підприємництва – юридичних осіб, так і безпосередньо направлені на досягнення поставленої мети такої діяльності – отримання підприємницького прибутку. Це передумовлює участь у цьому процесі всіх зацікавлених у прибутку осіб, взаємовідносини з якими повинні бути чітко врегульовані правовими нормами. Такою універсальною правовою формою для врегулювання широкого кола зобов’язань є цивільно-правовий договір, який отримав спеціальну назву підприємницького чи господарського.

Найбільш широкого застосування у підприємницькій діяльності набувають господарські договори, що укладаються між суб’єктами господарювання на придбання і продаж активів, виконання робіт та надання послуг.

Господарські договори, що укладаються між суб’єктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений:

- шляхом складання одного документа, підписаного сторонами;

- шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами;

- шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.

У практиці підприємницької діяльності можуть виникати такі види зобов’язань і конкретні найменування договорів: купівля-продаж, міна; дарування; поставка; контрактація; майновий найм; безоплатне користування майном; підряд на капітальне будівництво; перевезення; позика; розрахункові і кредитні відносини; доручення; комісія; зберігання; спільна діяльність тощо.

Договір повинен складатися із чотирьох частин:

Вступна частина.

Предмет договору, права й обов’язки сторін.

Додаткові умови договору.

Юридичні адреси сторін.

Вступна частина договору містить такі основні положення:

- найменування договору;

- дата і місце підписання договору;

- повні найменування сторін за договором;

- назви сторін за договором. Назви сторін за договором купівлі-продажу – це покупець і продавець, за договором комісії – комітент і комісіонер, за договором підряду – замовник і підрядник тощо. Якщо укладається договір, який не має такого визначення, то тоді сторони за договором можна називати Сторона-1 і Сторона-2, як наприклад, при укладанні договору про спільну діяльність;

- найменування посад і прізвища, імена та по батькові осіб, які підписують договір з кожної сторони, а також найменування документа, що підтверджує повноваження осіб, які його підписують. Такими документами є статут, положення, доручення. Наявність повноважень визначається шляхом ознайомлення з даними паспорта (для посвідчення особи), посвідченням особи (для встановлення посади), статутом (для визначення повноважень посадової особи – директора, заступника директора, комерційного директора).

Розділом “Предмет договору, права й обов’язки сторін” визначаються суттєві умови договору. Наприклад, у договорі купівлі-продажу суттєвими умовами будуть предмет договору і ціна. Якщо продається партія товару, то зазначається, що продавець зобов’язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.

У розділі “Додаткові та інші умови договору” визначаються умови, які істотно впливають на права й обов’язки сторін, а саме:

Термін дії договору. Це необхідно для того, щоб знати, коли дія договору припиняється, і можна пред’явити відповідні вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.

Способи забезпечення зобов’язань:

- неустойка (штраф, пеня);

- застава;

- поручительство;

- задаток.

Відповідальність сторін. Тут визначаються санкції у вигляді неустойки (пені, штрафу), що сплачується однією стороною, яка не виконала своїх зобов’язань стосовно однієї з узгоджених умов.

Порядок розв’язання спорів між сторонами за договором. Усі спори між сторонами розв’язуються в арбітражному порядку, відповідно до чинного законодавства України, незалежно від того, передбачена ця умова договором чи ні.

Порядок дострокового розірвання договору, внесення змін і доповнень.

Кількість примірників договору. Як правило, у договорі наводиться фраза: “Цей договір складений у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін”.

Порядок виправлень за текстом договору. У договір слід включити таку умову: “Усі виправлення за текстом цього договору мають юридичну силу тільки в тому разі, якщо вони засвідчені підписами сторін у кожному окремому випадку”.

В останній частині договору зазначаються юридичні адреси сторін, а саме:

- повне найменування сторін;

- поштові реквізити;

- місцерозташування (адреса);

- банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, МФО, ОКПО);

- відвантажувальні реквізити;

- підписи сторін.

Договір повинен бути підписаний особою, зазначеною у вступній частині договору. Підписи засвідчуються печаткою сторін за договором. У разі, якщо одна із сторін діє за дорученням, підпис печаткою не засвідчується, а до договору додається доручення.

Укладання договору складається з певних стадій – пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту).

Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла цю пропозицію, – акцептантом.

Оферта може бути зроблена усно чи письмово із зазначенням терміну для відповіді чи без зазначення терміну.

При укладанні договорів між сторонами можуть виникнути розбіжності за окремими умовами договору.

Розбіжності, які виникають між юридичними особами при укладанні господарських договір, розглядаються керівниками або заступниками керівників цієї юридичної особи або уповноваженими ними особами.

Результати узгодження розбіжностей за договором оформляються сторонами протоколом узгодження розбіжностей.

Після укладання договору у сторін може виникнути необхідність зміні тих чи інших умов договору, заміні договору на інший або в розірванні договору.

Коли одна зі сторін вважає за необхідне змінити або розірвати договір, вона зобов’язана направити другій стороні відповідну пропо-зицію. Найчастіше зміна або розірвання договору оформляється окремою угодою сторін або шляхом обміну листами, телеграмами тощо.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо запропонованих змін або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін (з урахуванням терміну поштового обігу) зацікавлена сторона має право передати спір на розв’язання арбітражного суду.

Для успішного проведення комерційної операції недостатньо знайти вигідного партнера й укласти з ним договір, дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином.

Інтереси підприємця повинні бути юридично надійно захищені, а обов’язки партнера за договором забезпечені його ж відповідальністю.

Ефективними у цьому разі є способи забезпечення зобов’язань, які виступають як додаткові заходи майнового впливу на винну сторону. Такими способами є неустойка, включаючи пеню і штраф, застава, поручництво, гарантія і завдаток.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов’язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення виконання.

Нарівні з терміном “неустойка” у цивільному законодавстві вживаються терміни “штраф” і “пеня”, які є різновидом неустойки.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов’язується сплатити кредиторові у заздалегідь визначеному розмірі або у відсотковому відношенні до суми договору. Як правило, штраф установлюється законом або договором за невиконання окремих умов договору.

Пенею називається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов’язується сплатити кредиторові за кожний день прострочення виконання зобов’язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми зобов’язання, не виконаного у встановлений термін. Хоча розмір пені і встановлюється за погодженням сторін, він не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.

Залежно від того, у якому співвідношенні набуває право стягнення неустойки і збитків, розрізняють чотири види неустойки – залікову, штрафну, альтернативну і виняткову.

Залікова неустойка надає кредиторові право вимагати стягнення не тільки заздалегідь установленої суми неустойки, але і збитків, однак у частині, не покритій сумою неустойки.

Наприклад, якщо за невиконання зобов’язання встановлена неустойка в сумі 200 грн., а дійсні збитки становлять 450 грн., стягненню підлягає неустойка у передбаченому розмірі (200 грн.) і збиток у сумі 250 грн., а всього 450 грн. Але якщо неустойка встановлена в сумі 200 грн., а збиток склав 100 грн., стягненню підлягає лише неустойка в сумі 200 грн., оскільки збиток менший від неустойки.

Штрафна неустойка стягується понад суму заподіяних збитків, тобто стягуються як неустойка, так і всі доведені збитки у повному обсязі.

Альтернативна неустойка надає кредиторові право стягти або неустойку, або заподіяні збитки. Стягнувши неустойку, кредитор позбавляється права стягнення збитків.

Винятковою неустойка називається у тому разі, коли законом або договором прямо передбачено, що стягненню підлягає тільки неустойка (тобто виключається можливість кредитора пред’являти вимоги про стягнення збитків.

Застава майна полягає в тому, що з її допомогою заздалегідь виділяється майно, яке і буде об’єктом стягнення з боку заставоутримувача.

Поручництво являє собою додаткове зобов’язання, оформлене договором між кредитором за основним зобов’язанням і поручником для забезпечення виконання основного зобов’язання.

Поручник бере на себе зобов’язання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання зобов’язання цієї особи повністю або частково.

Гарантія є різновидом поручництва. Відмінність гарантії від поручництва у тому, що настає гарантійна відповідальність. Розрізняють два види гарантії – адміністративну і банківську.

При адміністративній гарантії відповідальність за виконання боржником умов договору несе вищестоящий орган або організація чи виробниче об’єднання, до якого входить інше підприємство.

При банківській гарантії відповідальність бере на себе банківська установа за певну винагороду.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією зі сторін за договором у рахунок належного з неї платежу іншій стороні, на доказ укладання договору і в забезпечення його виконання.

Господарські відносини між учасниками підприємницької діяльності виникають, розвиваються і припиняються у певний час.

Строки дисциплінують учасників господарських відносин, забезпечують чіткість у їх правах та обов’язках, визначають момент виникнення (початку) або припинення правовідносин, їх зміст, є критерієм оцінювання своєчасності виконання зобов’язань.

 


Лекція 22. Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу

План

1 Поняття КСВБ

2 Світові тенденції становлення та розвитку соціально відповідального бізнесу

3 Сучасні проблеми соціально відповідального бізнесу в Україні.

1 На сучасному етапі розвитку українського суспільства все більшого значення набувають бізнес- структури. Це обумовлене поступовим усвідомленням бізнесу щодо необхідності активної участі у вирішенні проблем, життєво важливих для України.

Питання соціально відповідальності бізнесу нині в полі зору як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Дискусії щодо соціальної відповідальності бізнесу розпочались на Заході ще на початку ХХ ст. Вони були обумовлені виданням в 1899 р. книги Е. Карнеги «Євангелія багатства». На думку фахівців соціально відповідальні компанії - це ті, які: турбуються про дотримання закону; сприяють законотворчій роботі; дотримуються фундаментальних норм громадської моралі, не надаються до обману; орієнтуються на виробництво безпечних і надійних товарів за справедливими цінами; турбуються за безпеку на виробництві, хороший емоційний стан і матеріальний достаток своїх працівників, не допускають дискримінації; ефективно використовують ресурси; захищають інтереси інвесторів, представляючи повну і правдиву інформацію про свій дійсний економічний стан; не приймають участі в нечесній конкуренції, з одного боку, і в необґрунтованій обмеженій конкуренції – з другого; стимулюють нововведення, при цьому не забувають про якість життя території, признають пов’язану з цим відповідальність.

На Заході бізнес несе відповідальність за соціальний зміст своєї діяльності. Показник соціальної відповідальності - це добровільне використання частини прибутку на громадські потреби. Так, американські корпорації жертвують на благодійність приблизно 1 % прибутку, в Росії соціальні інвестиції складають 6 - 14 % прибутку. В окремих країнах прийнято закони про обов’язкову соціальну відповідальність. З 2004 р. Інститут соціальної і етичної відповідальності AccountAbility і британська консалтингова група CSRnetwork готують міжнародні рейтинги корпоративної соціальної відповідальності. В 2006 р. в журналі Fortune International вперше з'явились компанії пострадянського простору російський «Газпром» зайняв 51 позицію (українські бізнес-структури залишились поза увагою цих міжнародних організацій). В цьому ж році близько 80 українських бізнес-структур задекларувала себе як соціально відповідальних.

Вже в 2008 році до цього договору приєдналося 97 бізнес-структур. В тому числі 35 міжнародних і великих українських компаній, 8 бізнес-асоціацій, 3 асоціації роботодавців та професійних спілок, 8 недержавних і 2 громадський організацій та ін. В 2009 році за ініціативою мережі Глобального договору ООН в парламентському Комітеті з питань промислової та регуляторної політики пройшли публічні слухання на тему «Соціальна відповідальність бізнесу: українські реалії і перспективи», результатом яких стало створення багатосторонньої консультативної ради з розробки національної концепції розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні. У 2011 році підписано Декларацію про відповідальність бізнес - партнерства в рамках проекту «Розробка національного порядку денного щодо корпоративної соціальної відповідальності». Соціальна відповідальність бізнесу є живим та розвиваючим поняттям, постійно перебуває в процесі динамічного перетворення і прагне відповідати вимогам часу.

Початок ХХ ст. для соціально відповідального бізнесу має свої ознаки. Так, соціальна відповідальність нині - це не тільки надання матеріальної допомоги, але і активна участь організації і її працівників у вирішенні життєво важливих суспільних проблем на території компанії, залучення коштів інших меценатів на спільні соціальні проекти. Характерним явищем в сфері соціально відповідального бізнесу є швидкий ріст фондів соціально відповідальних інвестицій. Соціальні інвестиції стали глобальним явищем. Кількість соціальних інвесторів збільшується в усіх країнах. Характерною ознакою сьогодення є поява громадських організацій. Серед них - Соціальний інвестиційний форум в США, Організація соціальних інвестицій в Канаді, Euro SIF В ЄС, Порадник для стійкого і відповідального здійснення інвестицій в Азії, Асоціація відповідального інвестування в Австрії. В Європі ринок соціально відповідальних інвестицій збільшився з 15 млрд дол. в 2001р. до 53,3 млрд євро в 2009 р.

2 В світі використовують три моделі соціально відповідальної діяльності. Зупинимося більш детально на їх особливостях.

Американська модель. Переважає філантропічний підхід, який слід розуміти як використання частину прибутків для інвестицій в громадсько-корисні ініціативи. Така благодійність в більшості випадків не пов’язана з основною діяльністю компаній і легко скорочується в залежності від економічної ситуації і політики бізнес-структур. Ця модель при успішному використанні знаходить позитивний відгук у споживачів, громадських організаціях, в персоналу, оскільки дозволяє цим групам сприймати компанію як таку, що турбується про мешканців міста, району. Головний акцент в комунікаціях за такої моделі-екологічність, стабільність, надійність.

Європейська модель. Соціальну відповідальність пов’язують з досягнення бізнес мети і є частиною стратегії створення доданої вартості компанії. Всі ініціативи, які фінансує організація мають пряме відношення до генерації прибутку і реалізації продукції. Найбільш популярні об’єкти інвестицій при європейській моделі - це розвиток персоналу, науки, освіти, технологій, інвестиції в муніципальні організації на території присутності виробництва компанії, природоохоронна діяльність. Таким чином, фундаментом європейської соціальної відповідальності, на відміну від американської моделі, виступає не корпоративний меркантилізм , а державний.

Японська модель. Соціальна відповідальність в Японії підтримується культурними традиціями країни і передбачає ділову згуртованість не тільки на рівні компанії, але і на рівні індустріальної групи. Для японської моделі характерна активна роль держави, яка приймає участь у стратегічному плануванні. Управління бізнесом з японської точки зору не обмежується тільки організаційним розвитком та одержанням прибутку. Його основою є сприйняття громадськістю, усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством і прагнення до прогресу цивілізації в цілому. Особливість розуміння соціальної відповідальності в Японії проявляється в специфічних інститутах «по життєвого найму», «принципу старшинства» при оплаті праці та в кар’єрному зростанні. Ці механізми не мають юридичної сили, проте є певним соціальним імперативом, що реалізується в більшості компаній.

3 Сучасний підхід до проблеми соціально відповідального бізнесу пов”язаний із зміною пріоритетів підприємницької діяльності: функціонування бізнесу зобов’язане суспільству і повинно нести відповідальність не тільки перед своїми акціонерами, але і перед суспільством, забезпечувати соціальний розвиток прилеглої території. Соціальну відповідальність як явище можна трактувати як систему обов’язків громадян, які належать конкретній соціальній групі, по відношенню до іншої соціальної групи громадян або до суспільства в цілому. Суспільна думка в Україні нині формується не на користь підприємців. Так, згідно з проведеними дослідженнями Асоціацією менеджерів відповідально ведуть бізнес в Україні 31 % бізнес-структур, в Чехії – 25 %, в Угорщині – 23 %. Проте, свої висновки населення робило інтуїтивно: 85 % опитаних відзначило, що у них немає можливості знати, чи бізнес-структура є дійсно соціально-відповідальною, а 87 % респондентів не вірили у відповідні декларації компанії .

Фактично, соціальна відповідальність – це філософія компанії, яка характеризує її відношення до суспільства та його соціальних проблем, іншими словами – її місія. Слід відзначити, що в Україні одні соціально-відповідальні компанії виходять з корпоративної культури, інші – з акціонерних правил, треті – внаслідок тиску держави. В Україні відсутня власна модель соціально відповідального бізнесу. Так, українські компанії СКМ, ІСД, «Інтерлайм» використовують американську модель ведення соціально відповідального бізнесу. Вони вкладають кошти в реконструкцію історичних пам’яток, фінансують гуманітарні проекти з будівництва і обладнання дитячих лікарень. Переваги, які одержує бізнес від виконання принципів СВБ вже є помітними, а саме:

- покращується імідж підприємств;

- підвищується вартість їх бізнесу;

- зростає довіра населення до діяльності фірм, до якості її товарів і послуг;

- підвищується професіоналізм співробітників, розвивається кадровий потенціал;

- підвищується конкурентоспроможність підприємства;

- формуються партнерські відносини з владними структурами, громадскістю та засобами масової інформації.

Матеріали досліджень вказують, що для українських бізнес-структур найбільш популярними напрямками соціальної відповідальності є: благодійність – 93 %, розвиток персоналу - 88,4 %, охорона праці і здоров’я - 88,4 %, підтримка добросовісної ділової практики, етичної поведінки - 83,7 %, охорона навколишнього середовища та ресурсозбереження - 76,7 %. Основними напрямками благодійності у 2010р. для українських бізнес структур були: соціальна сфера - 88,4 %; наука і освіта - 67,4 %; культура і мистецтво - 53,5 %; спорт - 44,2 %; екологія – 40 %.

Держава повинна навчитися використовувати інструменти, які працюють в глобальному світі. Тільки тоді, коли будуть прописані чіткі, зрозумілі правила гри, бізнес пристосується і соціально відповідальна поведінка буде йому вигідною. Правильна соціальна політика держава включає не тільки декларування, підвищення соціальних стандартів шляхом законодавчого регулювання, але і до тиску на підприємців щодо збільшення мінімальної заробітної плати. Це в свою чергу не сприяє розвитку бізнесу і не покращує інвестиційний клімат в країні. Нині слід враховувати ті напрацювання, які формуються на рівні бізнес-асоціацій і соціально-відповідальних діючих компаній, які заявили про себе в соціально-економічному просторі. Більшість компаній зацікавлені у збільшенні капіталізації країни, а це ознака хороших перспектив соціальної відповідальності в українському бізнесі.

Лекція 23. Поняття і система законодавства про підприємництво

План

Суть та значення нормативно-правових актів підприємницької діяльності

  1 У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України… - Конституція України, що містить норми про підприємництво;

Права підприємця

Що таке право? Це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки.

В Україні кожен підприємець має право робити такі дії:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємств;

- купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

- самостійно формувати господарську діяльність, добирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни й тариф, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно визначати форми, системи й розміри оплати праці та інші види доходів осіб, які працюють за наймом;

- отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки підприємця

Неможливо мати права, якщо ми не матимемо ще й обов’язків. Адже обов’язки одних людей створюють необхідні права для інших.

Що таке обов’язки, які ми виконуємо в суспільстві? Це – правові норми або правила, яких людина повинна обов’язково дотримуватися.

Тож ви як учасники колективної гри, що зветься бізнес, маєте такі головні обов’язки:

- укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких приймають на роботу за наймом;

- здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом на рівні, не нижчому від мінімальних розмірів, встановлених законно- давством;

- забезпечити їм відповідні умови й охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- дотримуватися прав з метою забезпечення законних інтересів споживачів, підтримуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

- отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця

Що таке відповідальність? Це – правові й етичні відносини бізнес-леді з іншими господарюючи ми суб’єктами – її партнерами, учасниками ринкових… Підприємець в таких відносинах несе такі види відповідальності: - за зобов’язаннями, пов’язаними з її підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, за винятком того, на яке…

Лекція 24. Франчайзинг

План

1 Поняття франчайзингу та франчайзера.

2 Особливості поширення франчайзингу в Україні, значення для української економіки.

3 Види франчайзингу в Україні та світі.

 

1 В період входження України в ринкові відносини об’єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше виникає комплекс пов’язаних з цим майнових прав, що охороняються Законом. Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії та подібні до них. Для нашої економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим явищем, у той час як у розвинутих країнах він сторіччями практикувався як засіб забезпечення потреб суспільства в різних послугах.

Привабливість франчайзингу в наявності незаперечних переваг для обох учасників франчайзингових відносин. Для малих підприємств і індивідуальних підприємців він надає в розпорядження стабільний дохідний бізнес, для відомих фірм і компаній - можливість розширити й усталити свої позиції на ринку. Саме цим можна пояснити настільки широке поширення франчайзингу як у Європі, так і в Америці.

Організація підприємства на умовах франшизи значно знижує підприємницькій ризик, тому що в цьому випадку відбувається використання уже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність. Таким чином, розвиток франчайзингу може виявитися однією з найбільш ефективних форм підтримки підприємництва, одним з можливих рішень важливої державної задачі.

В перекладі з англійської “Franchise” означає “привілей”, “пільга”, “особливе право”.

Франчайзинг - це така організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги за заздалегідь визначеними законами і правилами ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому договорі і є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній галузі.

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг - це один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести прибутковий бізнес.

Франчайзинг - свого роду симбіоз “великого” і “малого” бізнесу. Таке з'єднання являє собою союз, де з однієї сторони є енергія і зобов'язання окремого підприємця, а з іншої сторони є ресурси, комерційна міць і величезний досвід великої компанії. Якщо все це з'єднати, то ми одержимо енергію, відповідальність, силу, ресурси і досвід - виграшну комбінацію з величезними шансами на успіх! Підприємці усього світу знають франчайзинг як безпечний спосіб, щоб:

- допомагати людині вести бізнес самостійно, але не бути в ньому самотнім;

- допомагати компаніям ефективно розширюватися, не несучи великих витрат на створення і підтримку масивного адміністративного комплексу і не випробуючи труднощів у керуванні широкою мережею корпоративних підприємств;

- допомогти компаніям перетворити свою існуючу мережу в ефективно працюючий, сильний бізнес, у якому працюють віддані справі люди.

Франчайзер (франшизіар) - це компанія, що видає ліцензію або передає в право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи. Франчайзер створює успішний продукт чи послуги, наприклад, особливий стиль роботи ресторану швидкого харчування. Франчайзер досліджує, і розвиває бізнес, витрачає гроші на просування бізнесу, створює гарну репутацію і пізнаваний імідж (так званий “бренднейм”). Після того як компанія довела працездатність своєї бізнес концепції й успішну відтворюваність цього бізнесу, вона може почати пропонувати підприємцям, що хочуть повторити подібний успіх, купити її франшизу

Франчайзі (франшизіат) - це людина або компанія, що купує у франчайзера можливість навчання і отримання допомоги при створенні бізнесу і виплачує сервісну плату (роялті) за використання товарного знаку, ноу-хау і системи ведення робіт франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає дуже вигідні знижки на важливі постачання (матеріали, видаткові кошти). Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера по більш вигідній ціні й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера. Франчайзі робить первісний внесок за допомогу зі створення і відкриття бізнесу. Франчайзі приймає на себе обов'язок виплачувати щомісячні внески за право користування торговим знаком і бізнес системою, за підтримку, навчання і консалтінг, що надаються франчайзером.

Франшиза - це повна бізнес система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзинговий пакет, що зазвичай включає посібники по веденню робіт і інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.

Будь-який вид бізнесу можна перетворити у франшизу. Міжнародна Асоціація Франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, у яких можна використовувати методи франчайзингу. Повне їх перерахування не має сенсу, але можна зрозуміти ширину застосовності франчайзингу з наступної вибірки: бухгалтерський облік, авторемонт, книгарні, дитячий одяг і навчання, будівництво, невеликі продовольчі магазини, магазини косметичних товарів, освіта, послуги з працевлаштування, ресторани, готелі, пральні і послуги зі збирання, приватні поштові скриньки, фотостудії, риэлторскі компанії, туризм та розваги, прокат спеціального устаткування і туристичні агентства .

Франчайзингові взаємини можуть бути прибутковими для обох сторін. Франчайзі зацікавлений у максимальних продажах при мінімальних витратах. Франчайзі повинний виконувати правила ведення бізнесу по франшизі і брати участь у рекламних і маркетингових компаніях франчайзера. Франчайзер зосереджено працює над тим, щоб лідирувати в конкурентній боротьбі, що було б дуже важко зробити одному франчайзі. Франчайзер надає необхідну підтримку, для того щоб франчайзі міг приділяти всю увагу своїм щоденним операціям.

Для того щоб досягти такого рівня взаємодії і захисту з боку франчайзера, франчайзі повинен сформувати особливі взаємини з франчайзером. Ці взаємини є досить складними. За цих взаємин франчайзі має дотримуватись таких умов:

- цілком прийняти точку зору франчайзера, його завдання і цінності в даному бізнесі;

- довіряти і поважати франчайзера й в свою чергу формувати повагу і довіру франчайзера до себе;

- приймати чітко встановлені правила й обов'язки, описані в договорі, оскільки після підписання договору вони не підлягають ніяким змінам чи доповненням;

- прагнути працювати і спілкуватися з франчайзером;

- зв'язати себе певними зобов'язаннями з бізнесом, бути вірним йому як в добрі так і в скрутні часи;

- додержуватись операційних процедур і стандартів, встановленим франчайзером;

- стати частиною системи шляхом внесення в бізнес нових ідей (за згодою франчайзера) і постійного вкладання зусиль у бізнес.

Будь-хто зацікавлений у покупці франшизи повинен вирішити, чи є для нього прийнятними такі взаємини.

2Запровадження сучасних та перспективних моделей бізнесу є необхідною умовою суттєвого підвищення внеску малого підприємництва у розвиток національної економіки.

Однією з вимог розвитку української ринкової економіки є налагодження взаємовигідних партнерських відносин між великим і малим бізнесом. Така своєрідна комбінація великого і малого бізнесу як франчайзинг дає змогу малому підприємництву піднятися на якісно новий рівень.

Франчайзинг – це метод побудови мережі підприємств, незалежних компаній (франчайзі), які користуються розробленою бізнес-системою, досвідом і репутацією франчайзера (головного підприємства) для досягнення ефективності роботи під спільною торговою маркою. При цьому підвищується швидкість окупності інвестицій, оптимізуються витрати на обладнання, сировину та інші необхідні для роботи матеріали.

Франчайзинг — найкраща можливість організувати надійну власну справу для малого підприємця, а також для бізнесмена-початківця, оскільки попереднє всебічне випробування технологій бізнесу значно мінімізує підприємницький ризик. Мале підприємство отримує від франчайзера на певних умовах не тільки право на використання його товарного знаку, імені, успішної бізнес-ідеї, але й проходить за його сприяння необхідне навчання, користується послугами з маркетингу.

Франчайзинг може бути вигідним не тільки для тих, хто започатковує власну справу. Це також ефективний спосіб розвитку бізнесу для компаній, які вже досягли успіху і прагнуть розвиватись далі. У них з’являється можливість розширити бізнес на нових ринках, наблизитись до споживача та отримувати додаткові прибутки за рахунок виплат франчайзі.

Дана форма ведення бізнесу на українському ринку з’явивсь не так давно, інтерес до франчайзингу серед ділових кіл зростає з кожним роком. Тож держава має підтримати підприємницьку ініціативу, спрямовуючи свої зусилля на зміцнення виробничо-технічного потенціалу вітчизняного підприємництва, його модернізацію та підвищення конкурентноспроможності.

Найпопулярніші франчайзери в Україні :

Заклади громадського харчування ТОВ «Системи швидкого харчування»: Піца Челентано - 69 точок, з них 57 працюють за франчайзингом; Картопляна Хата - 33 точки, з них 31 - за франчайзингом;

Торгівля Джинси Суперціна - 100 точок, з них 40 - за франчайзингом; Будинок кави - 32 точки, з них 32 - за франчайзингом Послуги Liqui Moly. «Авторизований сервіс» - 170 точок, з них 4 працюють за франчайзингом; Галопом по європах - 28 точок, з них 28 - за франчайзингом; Ун Моменто - 11 точок, з них 4 - за франчайзингом.

Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі. Виділяють три основних види франчайзингу - товарний франчайзинг, виробничий і діловий.

Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.

Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В окремих випадках ведуча компанія має відношення і до оплати гарантійних послуг, відшкодуванню витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного виду товарів і послуг.

В даний час цей вид франчайзингу використовується багатьма компаніями, наприклад, по виробництву автопокришок. Якщо ж товари і послуги не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.

Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження серед місцевих дилерів.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.

Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь не самий популярний вид франчайзингу, при якому ведуча фірма продає ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з продажу продуктів і послуг під ім'ям франчайзера (наприклад, прокат і побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі закусочних, готелів). З боку великої корпорації пред'являються рівні з нею вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечується навчання персоналу, вибір площадки будівництва підприємства, інші послуги (методи забезпечення продажів, ведення оперативної звітності і т.п.).

При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він має право також виступати і як постачальник для своїх франчайзі.

 

Лекція 25. Підприємницький успіх і культура бізнесу

План

1 Складові успіху бізнесу

2 Вимоги до особистості – підприємець. Професійна культура

1 Успіх завжди відбиває результат ділової активності підприємця. Саме за рівнем досягнутого успіху оцінюють підприємця. Досвід країн з соціально-орієнтованою економікою підтверджує, що успіх ініціюється різними про нього уявленнями (складниками успіху). Створюючи підприємство, підприємець визначає конкретні цілі підприємницької діяльності, тобто кінцевий бажаний результат діяльності. Виходячи з цього, однією з найперших складових успіху підприємницької діяльності є досягнення встановлених цілей і виконання місії.

Особиста мета підприємця може зводитися до бажання:

- отримати якомога більше грошей;

- працювати творчо;

- почувати себе комфортно;

- привести у рівновагу складові елементи життя – власну кар’єру, сім’ю тощо;

- добитися визнання своєї професійності та обізнаності серед колег у вибраній сфери підприємницької діяльності;

- спромогтися реалізувати власну ідею;

- не допустити банкрутства своєї фірми;

- створити нові робочі місця тощо.

Таким чином, необхідно усвідомити, що сучасне цивілізоване підприємництво є визначальною і необхідною умовою досягнення не лише економічного успіху, а й суспільного визнання соціальної значущості і корисності будь-якої господарської розумової та фізичної діяльності.

Багато хто вважає, що єдиною метою підприємця є отримання прибутку, проте це не так. Дійсно, кінцевою метою діяльності підприємця є забезпечення її прибутковості шляхом раціональної організації праці та засобів виробництва. Але діяльність підприємця спрямована на створення умов задля успішного функціонуванняйого бізнесу, виходячи з того, що прибуток не є причиною здійснення підприємницької діяльності, а лише результатом її успішної діяльності. Особливо важливим є розуміння економічної аксіоми, сутність якої полягає в наступному – аби підприємство було успішним впродовж тривалого часу, аби досягало своїх цілей, його діяльність повинна бути результативною та ефективною. За словами П. Друкера, результативність є наслідком того, що підприємство виробляє потрібні на ринку продукти (товари), а ефективність є наслідком того, що ці потрібні комусь товари виробляються найбільш раціональним способом. Друкер вважав, що результативність та ефективність діяльності підприємства, як критерії успішної його діяльності, є однаково важливими .

Безумовним є той факт, що у підприємництві поняття успіху пов’язане з досягненням результату, очікуваного при започаткуванні проекту щодо реалізації ідеї. За цивілізованого розуміння успіху до уваги, насамперед, треба брати його морально-етичні аспекти, а вже потім фінансові. Отже, підприємницький успіх має бути оцінений з урахуванням ступеня здійснення власної ідеї, бажання самоствердження або намагання змінити хід подій тощо. Гроші, капітал, прибуток природно є важливими складовими успіху, але не можуть виступати самоціллю.

2 Необхідною передумовою започаткування та успішного здійснення підприємництва є наявність самих підприємців. Постать підприємця як основного суб’єкта ринкових відносин є ключовою у конструкції ринку. Його небезпідставно вважають центральною фігурою у бізнесі та інколи порівнюють з полководцем, здатним із меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника.

Нагромаджений досвід розвинених країн незаперечно підтверджує істину, що бізнесу не можна навчитися перегортаючи підручники, але вони допоможуть кожному, хто приходе в бізнес зрозуміти його таємниці і освоїтися в ньому. Виходячи з цього, необхідно на основі обробки літературних джерел з’ясувати набір якостей, необхідних підприємцю.

Наступним питанням вивчення теми є професійна культура бізнесової діяльності, яка безпосередньо впливає на підприємницький успіх. Насамперед, варто усвідомити, що сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватися і розвиватися за умов належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціального та політичного характеру. Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Підприємницька культура охоплює широкий спектр питань ділової етики і етикету. Основну увагу слід приділити основним складникам ділової етики підприємця, а саме: етика спілкування; етика привітання, прийомів та переговорів; етичні норми реклами. При розгляді даного питання варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно економічною і духовною категорією. Безпосереднє відношення до культури бізнесової діяльності має підприємницьке діловодство. У цьому зв’язку вивчення теми передбачає ознайомлення з його основами, в першу чергу, з класифікацією ділових документів, вимогами до складання ділових документів і їх оформлення .

Завершальним етапом у вивченні теми є розгляд питання щодо створення позитивного іміджу фірми (“паблік рілейшнз”). Слід звернути увагу на те, що в сучасних умовах “паблік рілейшнз” небезпідставно оцінюють як мистецтво і науку створення ділового іміджу на основі оперативної і правдивої інформації. Причому йдеться про діловий імідж не тільки фірм, але й окремих підприємців.

 


Лекція 26- 27. Аналітична оцінка ефективності підприємницької діяльності

План

Поняття ефективності підприємництва

  Оцінка результативності підприємницької діяльності є однією з основних функцій… У країнах з розвиненою економікою при визначенні результатів підприємництва використовується термін “продуктивність…

ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття 1

Сутнісно – змістова характеристика підприємницької діяльності.

Ринок як економічна категорія

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями:

1 Поняття «підприємництво», його основні ознаки і принципи.

2 Суб’єкти та об’єкти підприємництва.

3 Історія розвитку підприємництва.

4 Оцінка вітчизняного підприємництва, недоліки та перспективи розвитку.

5 Поняття ринку.

6 Класифікація ринку.

 

ІІ Робота з тестами.

ІІІ Вправи.

Вправа 1.2. Проаналізуйте наведені події і позначте біля кожної, до якого економічного процесу (виробництва, обміну, розподілу, споживання) вони… Продовження таблиці 1.2 Таксист Підлийвода за…  

IVЗавдання для самостійної роботи.

Скориставшись підручником та додатковими джерелами, заповніть таблицю "Еволюція поглядів на підприємництво"

Історичний період Науковець Визначення підприємництва

Практичне заняття 2

Економічна свобода та підприємництво.

Підприємництво як процес.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Основні функції підприємця.

2 Принципи та передумови підприємництва.

3 Види підприємницької діяльності.

4 Підприємницьке середовище.

5 Рушійні сили підприємництва.

6 Необхідність виникнення бізнесу і його родові ознаки.

7 Економічна свобода - основна умова розвитку бізнесу.

ІІ Робота з тестами.

ІІІ Вправи.

"Підприємець Роман Підіпригора три роки тому відкрив невеличку майстерню " Авто-Люкс" з ремонту автомобілів. Приміщення майстерні він… Вправа 2.1. Поясніть дві сторони виробництва підприємця Романа Підіпригори з… Вправа 2.2. Поясніть юридичну та економічну сутність відносин власності на прикладі під­приємства…

IV Завданя для самостійної роботи.

ЗАДАЧА 1.Власник перукарні „Чародійка" на момент створення підприємства мав цілком достатні за обсягом фінансові ресурси. Однак через рік роботи підприємство збанкрутувало.

ЗАВДАННЯ

1 Визначити фактори зовнішнього середовища, вплив яких міг при­звести до банкрутства підприємства. Які з них належать до факторів прямого впливу, а які - до факторів непрямого впливу?

2 Визначити фактори внутрішнього середовища, вплив яких міг призвести до банкрутства підприємства.

ЗАДАЧА 2.Ви працюєте у приватному виробничому підприємстві "Тисменчанка". Підприємство виробляє та реалізує в різні регіони України верхній одяг із хутра норки та кролика.

Власник підприємства дає Вам доручення оцінити ризикові фактори в здійсненні цього бізнесу.

ЗАВДАННЯ

1 Зазначити можливі види ризиків для діяльності підприємства "Тисменчанка". Які методи оцінки ризику Ви знаєте?

2 Розробити заходи щодо зниження ступеня ризику.

Практичне заняття 3

Форми організації підприємницької діяльності

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

2 Основні переваги та недоліки організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

3 Основні типи власності.

4 Охарактеризуйте види підприємств.

5 Основні форми бізнесу та їх класифікація.

ІІ Робота з тестами.

ІІІ Ситуаційні завдання

Завдання 2.Підприємство створює відокремлений підрозділ (наприклад окреме відділення чи філію). Чи матиме цей підрозділ право на відособлене майно,… Завдання 3.Інженер-технолог Микола Мусієнко розробив оригінальну технологію… Ситуація 4.Інженер Сидоренко винайшов оригінальну конструкцію нового кімнатного тренажера. Він планує його виготовляти…

IVЗавдання для самостійної роботи

ЗАВДАННЯ Визначити переваги та недоліки одноособових володінь та парт­нерств. Занесіть… Таблиця 3.1 - Переваги та недоліки одноособових володінь та партнерств Одноособове володіння …

ЗАВДАННЯ

Таблиця 3.2 - Характерні ознаки, переваги та недоліки окремих видів господарських товариств Вид товариства Характерні ознаки … 2 Якому виду господарських товариств відповідають ті ознаки, якими бажають…

Практичне заняття 4

Формування підприємницького капіталу.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Види капіталу та особливості його формування.

2 Проаналізувати особливості ставлення та підходів до ресурсів - людина, капітал, інші активи.

 

ІІ Робота з тестами.

ІІІ Розв’язати задачі.

Задача 2.Знайдіть правильну відповідь у колонці Б і поставте її номер навпроти колонки А. № А № Б …

Завдання може бути виконаним за варіантами

Задача 3. Підприємець має фірму з пошиття одягу. Його річні витрати склали: - заробітна плата двох майстрів - 24 тис. грн. - заробітна плата 6-ти швачок - 48 тис. грн.

IV Завдання для самостійної роботи

Домогосподарка Тетяна мешкає біля міського ринку непродовольчих товарів. Вона вирішила виготовляти чебуреки і продавати їх невеличкими партіями працівникам ринку. Зареєструвавшись як підприємець - фізична особа, Тетяна взяла кредит із зобов'язанням щомісяця повертати 250 гривень упродовж двох років разом із сплатою відсотків. Вона купила на ці кошти газову плиту і куховарське приладдя, орендувала кімнату у торговель­ному центрі за 800 гривень на місяць, найняла помічницю із зарплатнею 2500 гривень. Тетяна підрахувала, що виготовлення 100 чебуреків потребуватиме 200 гривень витрат на борошно, яйця, сіль, м'ясо та цибулю. Крім того, їй слід щомісяця сплачувати комунальні послуги - 400 гривень і податки - 300 гривень. Провівши невеличке маркетингове дослідження, Тетяна з'ясувала, що попит на чебуреки дозволяє планувати випуск 3000 чебуреків на місяць.

Завдання 1.

  Дайте відповіді на питання: 1 Які з наведених витрат чебуречної є постійними, а які змінними? Запишіть суми.

Ціна = Собівартість + Собівартість * Рентабельність

Середня рентабельність виробництва чебуреків становить 25-50 %. Обчисліть можливі ціни продажу чебуреків Тетяною за різної рентабельності:

 

Собівартість Рентабельність Ціна
3,42 грн. 25 %  
  30 %  
    40 %  
    50 %  

 

Дайте відповідь на питання:

1 Яку ціну ви порекомендували б встановити Тетяні за чебуреки?

2 Яка ще інформація потрібна Тетяні для прийняття рішення щодо ціни продажу?

Завдання 3. В результаті першого місяця роботи Тетяна реалізувала тільки 2640 чебуреків і виручила за них 12672 гривні валового доходу.

Визначте:

1 Середню ціну реалізації одного чебурека.

2 Суму місячних витрат при умові виробництва 2640 чебуреків.

3 Розмір місячного валового та чистого прибутку

4 Рентабельність виробництва до і після оподаткування

Завдання 4. Ринки однотипних товарів ( наприклад, чебуреків), де продукцію виробляють багато дрібних виробників, називаються ринками досконалої конкуренції. Ціна, як правило, на таких ринках встановлюється під впливом попиту та пропозиції, і кожному окремому виробнику буває невигідно продавати свою продукцію за ціною, значно нижчою або значно вищою за ринкову. Поясніть на прикладі бізнесу Тетяни, якою могла бути ринкова ціна чебуреків і чому вона не про­давала свої чебуреки за цінами 3,5 грн./штука або 6,0 грн./штука?

 

Практичне заняття 5

Порядок створення власного бізнесу.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Охарактеризуйте джерела виникнення ідей.

2 Методи пошуку підприємницької ідеї.

3 Види цілей створення власної справи.

4 Загальний алгоритм створення підприємства.

5 Формування статутного фонду, його розміри і відповідальність.

ІІ Робота з тестами.

ІІІ Розв’язати задачі.

Задача 1.Приміть управлінське рішення – оберіть один із трьох варіантів.

ІВи є власником однієї тони яблук, роздрібна ціна на які у вашому регіоні у даний час 10 грн. за кг. Витрати виробництва 7000 грн., витрати реалізації становитимуть не менше 1000 грн.

ІІ В іншому регіоні ці яблука можна продати за 2 грн. За 1 кг., але витрати транспортування складуть додатково 6000 грн. і під час транспортування ви можете втратити 10 % урожаю.

ІІІ Підприємство, що займається тільки продажем овочів і фруктів, пропонує позбавити вас клопоту реалізації і хоче придбати яблука оптом за ціною 8 грн. за 1 кг.

Обгрунтуйте свій вибір.

І Ви можете зберегти цибулю до зими і реалізувати її тоді по 6 грн. за 1 кг., але потрібно понести додаткові витрати, пов’язані з орендою… ІІ В іншому регіоні цибулю можна продати восени по 4,5 грн. за 1 кг. Витрати… ІІІ Підприємство, що займається продажем овочів, пропонує позбавити вас клопоту реалізації і готова придбати цибулю у…

Практичне заняття 6

Механізм та порядок створення суб'єктів підприємництва. Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної та фізичної особи

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Статут підприємства, його призначення та структура.

2 Установчі договори, їх види та призначення.

3 Ліцензування та патентування підприємницької діяльності.

4 Реєстраційні процедури.

5 Податкова система України.

ІІ Ситуаційні задачі.

Задача 2.Чи можуть учасники товариства з обмеженою відповідаль­ністю передбачити в установчих документах таку ситуацію: один учасник створеного… Задача 3.Оголошений статутний фонд ТОВ «Пошук», засновниками якого є дві… ЗАДАЧА 4.Польський бізнесмен звернувся до консалтингової фірми за консультаці­єю щодо найбільш оптимальної форми…

ЗАВДАННЯ

1 Як консультант консалтингової фірми дайте консультацію. Яке підприємство Ви порадите створити?

2 Дайте відповідь на запитання, які поставив перед Вами польський підприємець:

- чи повинна створювана фірма обов'язково бути юридичною особою?

- як розуміється термін "юридична особа" в українському праві?

- чи можна залучити у фірму як співзасновників українських громадян та державні органи?

ЗАДАЧА 5.Трудовий колектив магазину "1000 дрібниць", який є структурним підрозділом товариства з обмеженою відповідальністю "Стожари" вирішив вийти з товариства.

Засновники нового підприємства звернулися із заявою про реєстра­цію до державного реєстратора. Однак останній документи у них не прийняв. Своє рішення державний реєстратор пояснив відсутністю роздільного акта щодо майнових прав та обов'язків новоствореного підприємства стосовно реорганізованого.

ЗАВДАННЯ

1 Складіть перелік документів, які подаються для реєстрації будь-якого новостворюваного підприємства.

2 Висвітліть порядок реорганізації та розподілу майна і зобов'язань між підприємствами, які створюються внаслідок реорганізації. Чи правильним було рішення державного реєстратора?

ІІІ Завдання для самостійної роботи

Керуючись даними, потрібно:

1 Скласти реєстраційну картку (форма №___) на проведення державної реєстрації юридичної /фізичної особи, яку планується створити та зареєструвати.

а) Виписки із чинних в Україні класифікаторів форм власності (ДК 001:2004) та організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004).

б) Найменування та назву підприємства; відомості про засновників, їх місцезнаходження або місце проживання; інші відомості, що заносяться до реєстраційної картки, визначити самостійно. 2 Заповнити фрагмент реєстраційної картки (форма № __) про підтвер­дження відомостей про юридичну особу.

3 Зробити висновки.

 

Практичне заняття 7

Маркетинг у підприємницькій діяльності.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Сутність та еволюція маркетингу.

2 Види маркетингової діяльності.

3 Класифікація товарів, послуг, відмінні особливості.

4 Життєвий цикл товару.

5 Сутність та види цін. Види цінових політик. Поняття цінової еластичності.

6 Пояснити взаємозв'язок між вартістю покупця, задоволенням та якістю

7 Визначити фактори, які призводять до прийняття маркетингового рішення

8 Поняття маркетингової політики комунікації.

9 Виявлення і задоволення потреб споживачів. Елементи політики комунікації.

10 Роль комплексу маркетингу в побудові успішної маркетингової стратегії

11 Маркетингова політика розподілу.

12 Маркетингова стратегія - шлях до досягнення конкурентоспроможності на ринку.

13 Класифікація маркетингових стратегій.

 

ІІ Вправи

Вправа 1. ЧОГО ХОЧУТЬ ВАШІ СПОЖИВАЧІ?

Вправа 2. УПРАВЛІННЯ ТОВАРАМИ?

Вправа 3. ЯК ВИБИРАТИ І ЗМІШУВАТИ?

Вправа 4. ЗАДУМ?

ІІІ Завдання для самостійної роботи

Задача 1. Маркетингові стратегії для піцерії Пітера

У Пітера є дві піцерії, які пропонують лише два види піц. Основними покупцями є особи (25-40 років), що живуть чи працюють поруч даних закладів. Конкурентами є піцерії Джона та Марка. Пітер сушить голову над тим, як збільшити збут. І нічого йому не спадає на думку.

Дайте поради щодо основних напрямів збільшення збуту піц Пітера в межах чотирьох стратегій "товар-ринок".

 


Практичне заняття 8

Менеджмент у підприємництві. Податки.

План заняття

 

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Визначення поняття "Менеджмент" та його основних функцій;

2 Охарактеризувати види організаційних структур. Переваги і недоліки.

3 Види податків. Особливості сучасного оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності.

ІІ Вправи

Що є результатом роботи менеджера? Надайте інформацію з визначення й тлумачення поняття "ме­неджмент" у підприємництві, його основні… Вправи 2.Запропонуйте групі скласти "бажаний профіль" найманого… Важливим є формування команди персоналу.

ІІІ Завдання для самостійної роботи

ЗАВДАННЯ 1

Вам, як власнику продуктового магазину, необхідно прийняти на роботу нового продавця. Складіть список питань, які б Ви поставили претендентам на цю посаду.

ЗАВДАННЯ 2

Проаналізуйте власну кар'єру за її видами (професійна, посадова, внутріорганізаційна, майнова) та за типами (прогресивна, слабозростаюча, лінійна, регресивна). Визначте основні фактори впливу на зміну власної кар'єри.

Запропонуйте заходи для покращення власної кар'єри.

Практичне заняття 9

Бізнес-планування підприємницької діяльності. Облік і звітність

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

2 Методологія та стадії розробки бізнес-плану. 3 Структура та зміст бізнес-плану. 4 Особливості презентації бізнес-плану.

Сума 105 грн.

Необхідно повернути ці 105 грн. перед тим, як отримати мінімаль­ний прибуток. Якщо плата за вікно буде 1,5 грн., то, щоб покри­ти загальну суму витрат, йому треба помити вікна в

105/1,5 = 70 будинків, поки він матиме прибуток.

Кожне вікно, яке буде помито, після 70-го, приноситиме 1,50 грн., поки забракне мила або не виникне необхідність збіль­шення витрат, наприклад

120 вікон помито, ( 120 - 70 = 50 )

50 вікон по 1,50 грн., дають прибуток 50 х 1,50 грн. = 75грн.

Якщо робота буде виконана менше, ніж у 70 будинках, тоді бу­дуть збитки.

  Цей приклад досягнення точки беззбитковостіпоказує, що вона досягається при… Тепер розгляньмо приклад, якщо:

ІІІ Вправи для виконання в аудиторії

Припустімо, що ви працюєте торговим представником виробника компакт-дисків, заробляєте 20 тис. грн. за рік і виріши­ли відкрити магазин для… Через рік ви підсумовуєте свої рахунки, які мають такий вигляд: Сума загального виторгу (грн.)............ 120000

IVЗавдання для самостійної роботи

Задача 1. «Квартира Степана»

Степан отримав у спадок квартиру на першому поверсі. Крім того, Степан має власну квартиру та не збирається переїжджати з неї. Які альтернативні варіанти використання отриманої у спадок квартири має Степан?

Задача 2. «ВІДПОЧИНОК У КРИМУ»

Уявіть собі, що плануєте провести свій відпочинок у Криму під час весняних канікул. Ви будете добиратися до місця призначення вла­сною машиною. Які витрати — постійні, змінні чи ті й інші — ви би враховували під час прийняття цього рішення? Чи враховували б ви деякі неявні витрати?

Ситуаційна задача 1.

Складіть міні бізнес-план для розвитку вибраної вами підприємницької ідеї з метою оцінки реальності її реалізації.

Ситуаційна задача 2.

Проведіть оцінку конкурентного середовища щодо Вашої ідеї і опишіть його у відповідному розділі бізнес-плану.

 

Практичне заняття 10

Державне регулювання підприємництва.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Охарактеризуйте види підприємницької діяльності, які потребують ліцензування.

2 Порядок ліцензування.

3 Сертифікація та стандартизація продукції.

4 Ліквідація та реорганізація підприємства.

5 Причини ліквідації та реорганізації підприємства.

6 Порядок ліквідації та реорганізації підприємства.

ІІ Робота з тестами.

IІІЗавдання для самостійної роботи

Сформувати пакет документів неорний для припинення підприємницької діяльності.

Практичне заняття 11

Фінансово-кредитне підприємство.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Особливості розвитку фінансово-кредитних підприємств.

2 Страхування. Форми та види.

ІІ Робота з тестами

ІІІ Розв’язати задачі.

Задача 2. Активи підприємства в 2011 р. становили 2, 6 млн грн., у 2012 р. - 3,5 млн грн. Доходи на одну акцію за цей період зменшились з 5 до 4… Задача 3.Собівартість одного виду товарів - 300 грн., другого - 400, третього… Задача 4.Підприємство випускає 5 тис. одиниць продукції. Собі­вартість одиниці продукції - 100 грн. Яку потрібно…

Практичне заняття 12

Міжнародне підприємництво.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Сутність міжнародного підприємництва.

2 Туризм. Поняття та структура туристичного бізнесу та продукту.

ІІ Робота з тестами

ІІІ Завдання для самостійної роботи

Плануючи в перспективі відкриття власної справи у сфері туриз­му, Ви постійно вивчаєте нові шляхи організації туристичних послуг, цікавитесь… Однак днями Вам у газеті "Кіевскій телеграфь" на очі потрапила… "Культурний і зелений туризм - це два альтернативні його види, які за останні десять років активно розвиваються в…

ЗАВДАННЯ

1 Висвітліть Вашу власну думку про перспективи та наслідки розвитку зеленого туризму.

2 Чи призведе збільшення туристів у випадку розвитку зеленого туризму, зокрема в Карпатах, до втрати місцевої унікальності та автентичності, штучного втручання у звичаї та обряди? Яку відповідальність за це несуть підприємці?

3 Чи повинна місцева влада впливати на організацію зеленого туризму?

 


Практичне заняття 15-16

Особливості посередницького підприємництва

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Суб’єкти та об’єкти посередницького підприємництва.

2 Особливості ведення посередницького підприємництва.

3 Роздрібна торгівля.

4 Особливості викладки товарів.

 

ІІ Робота з тестами

ІІІ Завдання для самостійної роботи.

Підготувати ділову гру «Прибуткове виробництво». (Вербовська Л.С., Ревтюк Є.А. Основи підприємництва. Практикум. – Івано-Франківськ. 2007 . с. 91 - 99)

Практичне заняття 14 - 15

Франчайзинг.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Створення нової фірми.

2 Використання франчайзингу при входженні в бізнес.

3 Придбання існуючого бізнесу.

ІІ Робота з тестами

ІІІ Ситуаційні завдання:

Завдання 1.Ви з друзями вирішили зайнятися підприємницькою діяльністю. У вас недостатній стартовий капітал, відсутні власні ідеї та амбіції. Однак є певний досвід дилерської роботи і хоро­ша обізнаність зі специфікою місцевого регіону. Який спосіб входження в бізнес Ви оберете? Якими міркуваннями будете керуватися при цьому?

IVЗавдання для самостійної роботи

Варіант 1.За попередніми оцінками балансова вартість підприємства, яке Ви збираєтесь придбати, становить 1,6 млн грн. За останні 5 років щорічні… Варіант 2.Для створення своєї власної справи, тобто нового підприє­мства,… Варіант 3.За підрахунками чисті річні доходи підприємства, яке Ви збираєтеся придбати, становлять 800 тис. грн., а…

Практичне заняття 16 - 17

Система законодавства про підприємництво.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

Суть та значення нормативно-правових актів підприємницької діяльності

2Права і обов’язки підприємця

ІІ Робота з тестами

ІІІ Завдання для самостійної роботи

Підготувати ділову гру «Організація підприємницької діяльності і забезпечення її ефективного функціонування» (згідно виданих завдань викладачем).

 

Практичне заняття 18-19

Підприємницькі договори.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Підприємництво у сфері послуг.

2 Договір купівлі-продажу.

3 Договір комісії

4 Договір доручення.

5 Консигнаційний договір.

ІІ Робота з тестами

IІІ Завдання для самостійної роботи.

Ознайомитися з порядком оформлення окремих підприємницьких договорів.


Практичне заняття 20-21

Підприємницький успіх і культура

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Загальна характеристика культури підприємництва.

2 Концептуальні положення етичних норм у підприємництві.

3 Стиль підприємця-керівника.

ІІ Робота з тестами

IІІ Завдання для самостійної роботи

Навести приклади успішної культури підприємництва на вітчизняих та зарубіжних фірмах.

Практичне заняття 22-23

Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Поняття корпоративної соціальної відповідальності бізнесу.

2 Моделі корпоративної соціальної відповідальності бізнесу.

3 Приклади застосування.

 

ІІ Робота з тестами

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ГРУПИ Під час проведення маркетингового дослідження ви виявили, що на ринку з'явився… Президент компанії збирає нараду всіх працівників компанії, спо­діваючись, що якась свіжа ідея дозволить виявити…

IVЗавдання для самостійної роботи

ПРЕДМЕТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ: ПАПЕРОВИЙ ЗМІЙ

1 спортивні паперові змії, або паперові змії для початківців; 2 паперові змії для змагань, або професійні повітряні змії. Спортивні… Виробництво паперо­вих зміїв охоплює:

Ситуаційні вправи

ВПРАВА 1 «ІГРИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ»

В інтернет-кафе китайського міста Гуанчжоу сталася трагедія. Мо­лодий чоловік, чиє ім'я не розголошується, втратив свідомість після того, як три дні підряд просидів біля екрана комп'ютера. Забувши про їжу та відпочинок, 30-річний китаєць грав в он-лайнові комп'ютерні ігри, доки не втратив свідомості. Медики виявились безсилі. За висно­вком лікарів, причиною смерті стало виснаження.

Щоб хоч якось боротися із залежністю громадян від Всесвітньої комп'ютерної мережі, у цьому році в Китаї офіційно заборонили від­криття нових інтернет-кафе та ввели обмеження на перебування клієн­тів у вже існуючих. Нині Китай займає друге місце в світі після США за кількістю користувачів Інтернету їх налічується тут 140 млн осіб. ("Факти" 2007р.)

ЗАВДАННЯ

Яку відповідальність несуть власники грального бізнесу за не­гативні наслідки, пов'язані із зростанням кількості самогубств серед людей, що… 1 Як Ви можете оцінити розвиток грального бізнесу в Україні та які він має… 2 Які заходи Ви могли б рекомендувати владі для боротьби із за­лежністю споживачів від комп'ютерних та інших видів…

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1 Чи мають українські виробники іграшок з ПХВ якось змінити свою поведінку на ринку? Як саме?

2 Як повинні поводитися продавці іграшок з ПХВ?

3 Чи має уряд України втручатися в ринковий процес у такому випадку? Якщо так, чи не буде це зі свого боку порушенням етичних принципів?

4 Запропонуйте заходи, які міг би здійснити уряд України для запобігання продажу неякісних іграшок.

5 Визначте свою поведінку як виробника іграшок з ПХВ.

Визначте свою поведінку як продавця іграшок з ПХВ.

Практичне заняття 24-25

Підприємницькі стратегії

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

1 Поняття підприємницької стратегії.

2 Місія та цілі підприємницьких стратегій.

3 Види підприємницьких стратегій.

4 Розробка стратегічного бачення розвитку бізнесу.

5 Критерії постановки цілей SMART.

6 «Дерево цілей» як схема стратегічного плану.

ІІ Робота з тестами

ІІІ Вправи:

Вправа1 «Вміння формування місії»;

Вправа 2 «Критерії постановки цілей SMART»;

Вправа 3 «Дерево цілей» як схема с стратегічного плану

 

IVЗавдання для самостійної роботи

Навести приклади успішної реалізації підприємницької стратегії вітчизняних та зарубіжних фірм.

Практичне заняття 26 - 27

Оцінка ефективності підприємницької діяльності.

План заняття

І Опитування даної теми за контрольними запитаннями

2 Основні методи і форми активізації та вдосконалення підприємництва. 3 Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств. ІІ Ситуаційна вправа «Олександра та Сергій»

ІІІ Завдання для самостійної роботи

Вправа 1

1 Обґрунтувати бізнес-ідею щодо створення блокової пекарні. Які попередні дослідження та розрахунки і в якій послідовності необхідно провести для прийняття обґрунтованого рішення?

2 Запропонувати конкретні заходи для залучення споживачів.

Вправа 2

Підприємець вирішив створити приватний дитячий садок. Прові­вши необхідні розрахунки він визначив, що розмір можливого при­бутку, який залишиться в його розпорядженні після сплати податків, за рік вкладе 38,6 тис. грн. Для реалізації бізнес-ідеї підприємцю необ­хідно буде вкласти у справу 160 тис. грн.

ЗАВДАННЯ

1 Зазначити критерії для визначення розміру прибутку, сума якого є мінімально-необхідною при здійсненні інвестицій у бізнес.

2 Обґрунтувати доцільність впровадження бізнес-ідеї з точки зору її ефективності.

Перелік тестових завданнь

Модуль 1. Сутність та організація підприємницької діяльності

a) ідентичною; b) значно ширшою за змістом; c) вужчою за ознаками;

Мале підприємство - це

b) коли облікова чисельність працюючих за звітний рік не більше 200 осіб; c) коли облікова чисельність працюючих за звітний рік не більше 500 осіб; 11 Підприємництво - це:

Які основні правові форми підприємництва існують на практиці?

a) індивідуальне володіння.

b) колективне.

c) партнерство.

d) спільне підприємництво.

e) товариство.

f) корпоративне підприємництво.

Які основні функції виконує підприємництво?

a) інноваційну.

b) інформаційну.

c) ресурсну.

d) організаційну.

e) мотиваційну.

f) диференційну

g) всі відповіді правильні.

Яку господарську діяльність називають підприємницькою?

a) самостійну.

b) систематичну.

c) ризикову.

d) цілеспрямовану.

e) відповідальну.

f) ініціативну.

g) з метою одержання прибутку.

Які існують види підприємництва?

a) виробниче.

b) індивідуальне.

c) комерційне.

d) фінансово-кредитне.

e) посередницьке.

f) колективне.

Які існують моделі підприємницької поведінки?

a) класична.

b) ризикова.

c) самостійна.

d) інноваційна.

e) систематична.

f) функціональна.

Хто вперше ввів в обіг термін "підприємництво" і дав його систематизований аналіз?

a) А. Сміт.

b) Ж. Сей.

c) Р Кантільон.

d) Ф. Кене.

e) И. Шумпетер.

Хто з економістів розглядав підприємництво як "здійснен­ня нових комбінацій" факторів виробництва?

a) А. Сміт.

b) Ж. Сей.

c) Р. Кантільон.

d) Ф. Кене.

e) Й. Шумпетер.

f) К. Маркс.

Що є об'єктивною основою розвитку підприємництва?

a) наявність відповідних законодавчих актів.

b) товарне виробництво.

c) відповідна психологія людей і тип мислення.

d) наявність відповідних факторів виробництва.

Яка основна умова розвитку підприємництва?

a) наявність економічної конкуренції.

b) необхідність товарообміну.

c) свобода господарської діяльності.

d) наявність приватної форми власності.

Що є рушійними силами підприємництва?

a) економічна конкуренція.

b) економічна свобода покупця і продавця.

c) мета одержання прибутку.

d) воля до перемоги, успіх заради успіху.

e) становище особистості в суспільстві.

f) всі відповіді правильні.

Які основні атрибути притаманні ринку?

b) демонополізація виробництва. c) підприємництво. d) конкуренція.

Ким проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності?

a) виконкомами рад народних депутатів.

b) виконкомами обласних рад народних депутатів.

c) відповідними галузевими міністерствами чи Кабінетом Міністрів України.

d) виконкомами міських та районних рад народних депутатів.

Де відбувається державна реєстрація суб'єктів підпри­ємництва?

a) за місцем знаходження фірми.

b) за місцем проживання підприємця - власника фірми.

c) за їх місцезнаходженням або місцем проживання.

d) за місцем їх діяльності.

Які документи подаються для державної реєстрації під­приємництва?

a) заява підприємця.

b) дозвіл відповідного міністерства (відомства).

c) статут, якщо це необхідно для організаційної форми підприємства, що створюється.

d) інші документи (у випадках, що передбачені діючим законодавством для окремих організаційних форм підприємництва).

e) рішення власника майна про створення суб'єкта підприємницької діяльності.

f) установчий договір і протокол установчих зборів, якщо власників двоє чи більше.

g) письмове підтвердження про юридичну адресу суб'єкта підприєм­ництва.

h) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору.

i) реєстраційну картку.

Які документи для державної реєстрації подає громадя­нин, що здійснює свою підприємницьку діяльність без створення юри­дичної особи?

a) заяву.

b) реєстраційну картку.

c) письмове підтвердження про юридичну адресу.

d) рішення власника майна.

e) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору.

f) документ, що засвідчує його особу.

У який строк видається свідоцтво про реєстрацію фірми?

a) протягом 5-ти робочих днів.

b) протягом 10-ти днів.

c) не більше 15-ти днів.

d) у місячний термін.

Куди подаються відомості про реєстрацію суб'єктів під­приємництва?

a) до відповідного міністерства.

b) у виконавчий комітет ради народних депутатів.

c) до відповідної державної податкової інспекції.

d) до органу державної статистики.

e) до установ банків.

Коли проводиться перереєстрація суб'єктів підприємництва?

a) у разі зміни власника (власників).

b) у разі зміни форми власності.

c) у разі зміни назви фірми.

d) у разі зміни організаційної форми.

e) у разі зміни місцезнаходження чи місця проживання.

Від чого залежить розмір реєстраційного збору за дер­жавну реєстрацію фірми?

a) від суб'єкта підприємства: фізична чи юридична особа.

b) від обраної організаційно-правової форми підприємництва.

c) від сфери підприємницької діяльності.

d) від розміру статутного капіталу.

e) від кількості засновників.

f) від кількості видів продукції (робіт, наданих послуг).

Що є підставою для відкриття рахунків в установах банків?

a) статут фірми.

b) висновок (заключення) органу, що здійснює реєстрацію.

c) розпорядження керуючого відповідного банку.

d) свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва.

Що зобов'язаний зробити суб'єкт підприємництва при зміні місцезнаходження (місцепроживання)?

b) повідомити у письмовій формі орган державної реєстрації. c) змінити назву. d) внести зміни до реєстраційної картки.

Модуль 2. Економіка підприємництва

a) усе, що перебуває за межами фірми малого бізнесу і впливає на неї або підпадає під її вплив; b) усі ті суб'єкти, з якими фірма вступає в безпосередні відносини; c) система органів державної підтримки малого бізнесу;

Лізинг - це

a) наприкінці терміну угоди обладнання переходить в Вашу власність;

b) після закінчення терміну угоди Ви віддаєте обладнання назад;

c) інше,

Як підприємець розпоряджається прибутком?

a) вільно.

b) вільно, але після внесення платежів, встановлених законодавством.

c) згідно із статутом підприємства.

На підставі чого здійснюється скасування державної ре­єстрації?

a) у разі зміни форми власності.

b) за особистою заявою суб'єкта підприємництва.

c) на підставі рішення суду.

d) у разі закінчення терміну дії ліцензії.

e) на підставі рішення арбітражного суду.

На підставі чиїх заяв розглядається питання про банкрут­ство суб'єкта підприємництва?

a) заяв кредиторів.

b) заяв споживачів.

c) заяви місцевих органів влади.

d) заяви прокурора.

e) заяви інших передбачених законодавством органів.

f) заяви конкурента.

Хто приймає рішення про банкрутство суб'єкта підприємництва?

a) виконавчий комітет місцевої ради народних депутатів.

b) суд.

c) арбітражний суд.

В яких випадках суб'єкт підприємництва визнається бан­крутом?

a) якщо належного йому майна не вистачає для покриття боргів і не­має можливості для фінансового оздоровлення підприємства.

b) якщо протягом трьох місяців не сплачується робітникам заробітна плата

Яка частка підприємця на ринку певного товару визна­чається монопольним становищем?

a) якщо перевищує 25 відсотків.

b) якщо перевищує третину.

c) якщо перевищує 35 відсотків.

d) якщо перевищує 50 відсотків.

На ринку яких видів товарів визначається монопольне становище підприємств в межах території України?

b) для всіх товарів виробничого призначення. c) для всіх видів робіт та послуг. d) в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо).

Модуль 3. Особливості організації та регулювання підприємницької діяльності

Коли було введено в дію Закон України "Про підприєм­ництво"?

a) з 1 жовтня 1990 р.

b) з 1 січня 1991 р.

c) з 1 березня 1991 р.

d) з 1 листопада 1991 р.

e) з 1 лютого 1992 р.

Хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності?

a) всі громадяни України.

b) всі, кому не забороняється діючим законодавством.

c) всі громадяни інших держав.

d) громадяни України, інших держав, які не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

e) юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом країни "Про власність".

Які категорії громадян не допускаються до підприєм­ницької діяльності?

a) громадяни віком до 21 року.

b) військовослужбовці.

c) посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, нотаріату.

d) керівники державних підприємств.

e) посадові особи органів державної влади та управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

f) особи, які мають судимість за крадіжки, хабарництво.

g) особи, яким суд заборонив займатися певними видами діяльності.

h) депутати Верховної Ради України.

i) депутати всіх рівнів.

Яким чином держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями і захищає споживачів від проявів недобросовісної кон­куренції і монополізму?

a) законодавчо.

b) держава не втручається в питання, пов'язані з монополізмом і захистом споживачів від прояві недобросовісної конкуренції, і ринок самостійно регулює всі питання.

c) сприяє розвитку підприємницьких структур.

Чи можуть державні органи і посадові особи давати під­приємцям вказівки?

a)можуть.

b) не можуть.

c)можуть, але лише у відповідності до своєї компетенції, встановленої законодавством.

Що включає податкова і фінансово-кредитна політика держави по відношенню до підприємця?

a) встановлення ставок податків.

b) відсоток по державних кредитах.

c) податкові пільги.

d) ціни та правила ціноутворення.

e) обмеження обсягу прибутків.

f) цільові дотації.

g) валютний курс.

h) розмір максимальної заробітної плати.

i) розміри економічних санкцій.

7 Ліцензія - це:

a) документ, згідно з яким власник має право займатися певним видом підприємницької діяльності;

b) борг або зобов'язання, виражені в грошовому еквіваленті;

c)платіж за придбання товару в розстрочку.

8 Банк - це:

a) здійснення діяльності по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах;

b) сума грошей, інвестованих в підприємство;

c) активи, які використовуються для забезпечення позики;

d) інше.

На яких засадах держава будує свої відносини з підпри­ємцями?

b) використання державного майна і державної системи резервів. c) ліцензії, концесії, лізинг. d) соціальні, економічні та інші нормативи.

Чи мають органи місцевої влади встановлювати пільги за державну реєстрацію?

a) так.

b) ні.

c) тільки в окремих випадках.

Ким видається спеціальний дозвіл (ліцензія) на певні види підприємницької діяльності?

a) Верховною Радою України.

b) Кабінетом Міністрів України.

c) Органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

d) Обласними та міськими радами народних депутатів.

e) Районною радою народних депутатів.

f) Всі відповіді правильні.

В якій формі видається відмова у ліцензії на здійснення підприємницької діяльності?

a) в усній формі.

b) у письмовій формі.

c) у будь-якій формі.

Які види підприємницької діяльності можуть здійснюва­тися без спеціального дозволу (ліцензії)?

b) виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї. c) виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин. d) виготовлення та реалізація вина і пива.

Який термін дії ліцензії?

a) не менше 1 року.

b) не менше 2-х років.

c) не менше 3-х років.

d) не менше 5-ти років.

e) не має терміну дії.

f) залежно від виду діяльності.

Яка плата за видачу ліцензії?

a) з громадян-підприємців - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, з юридичних осіб - у розмірі п'яти мінімальних зарплат.

b) з громадян-підприємців - у розмірі двох мінімальних зарплат, з юридичних осіб - у розмірі шести мінімальних зарплат.

c) з громадян-підприємців - у розмірі двох мінімальних зарплат, з юридичних осіб - у розмірі десяти мінімальних зарплат.

Протягом якого терміну надається дозвіл (ліцензія) або відмова на здійснення підприємницької діяльності?

a) за 10 днів.

b) за 25 днів.

c) протягом місяця.

d) не пізніше як за 30 днів.

e) не пізніше як за 40 днів.

Яка діяльність може здійснюватися тільки державними підприємствами?

a) діяльність по виготовленню і реалізації безалкогольних напоїв.

b) виготовлення і реалізація наркотичних речовин, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин.

c) виготовлення цінних паперів та грошових знаків і знаків поштової оплати.

d) пошук та експлуатація родовищ корисних копалин.

e) створення та утримування гральних закладів, організація азартних ігор.

f) діяльність, пов'язана з охороною об'єктів державної власності.

g) виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогне­пальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї.

h) надання послуг, пов'язаних з охороною колективної та приватної власності, а також громадян.

Якими правами та обов'язками користуються іноземні гро­мадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України?

b) передбаченим законодавством своїх країн. c) такими ж правами і обов'язками, що й юридичні та фізичні особи України. 24 Термін дії ліцензії на проведення більшості видів діяльності, що підлягають ліцензуванню:

Визначте моделі соціальної відповідальності бізнесу

a) американська;

b) європейська;

c) японська;

d) українська;

e) німецька;

f) всі відповіді правильні.

 


Критерії ОЦІНЮВАННЯ

Для оцінювання знань студентів застосовують рейтингову систему, яка включає такі види контролю та його результатів у балах.

Система оцінювання знань студентів

Види робіт, що контролюються Номер контролю Максимальна кількість балів
1 Засвоєння двох модулів програмного матеріалу дисципліни в першому семестрі М1 М2
2 Практичні роботи: №1-18 ЗМ 1- 18
Всього в першому семестрі: 100 балів
1 Засвоєння модуля програмного матеріалу дисципліни в другому семестрі М3
2 Практичні роботи №19-36 ЗМ 19-36
Всього в другому семестрі

 

Оцінювання роботи студента над засвоєнням дисципліни реалізується шляхом структурного (лекційні заняття), поточного (практичні заняття) і семестрового (іспит) контролю – в першому семестрі та написання курсової роботи у другому семестрі.

Засвоєння теоретичних знань перевіряється шляхом тестування за відповідними модулями з можливістю отримати по 25 балів за кожним із двох модулів в першому семестрі та загальною максимальною сумою 50 балів, та шляхом тестування за третім модулем з можливістю отримання 40 балів в другому семестрі.

Робота студента на практичних заняттях оцінюється в межах 0 - 5 бала за кожне заняття з можливістю максимальної оцінки за поточний контроль 50 балів в першому семестрі, 60 – в другому.

Студент отримує семестрову оцінку згідно з набраною протягом семестру кількості балів. Якщо відповідна заробленій кількості балів оцінка його не задовольняє, студент може покращити її шляхом повторного тестування.

Переведення бальної оцінки в іспитову здійснюється таким чином: 90-100 балів – відмінно (А)

75-89 балів – добре (ВС)

60-74 бали – задовільно (ДЕ)

35-59 балів незадовільно з можливістю повторного складання (FX)

1-34 бали – незадовільно з обов’язковим повторним курсом (F).

Перелік рекомендованих джерел

2 Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. –3-є вид., випр. і доп.- К.: Знання-Прес.–2006. – 350 с. 3 Васильченко Г. В., Васильченко С. М. та ін. Сім кроків до успішного… 4 Винограцька А. М. Основи підприємництва: Навч. посіб. –2-е вид. пер. і доп. - Кондор, 2005.-544 с.

– Конец работы –

Используемые теги: сутність, Організація, під, ємницької, діяльності, Економіка, під, ємництва, Особливості, регулювання, під, ємницької, діяльності0.109

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Сутність та організація Підприємницької діяльності. Економіка підприємництва. Особливості регулювання Підприємницької діяльності

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсового проекту"Економіка виробничо-господарської діяльності підприємства" з дисципліни"Економіка підприємства"
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсового проектуЕкономіка виробничо господарської діяльності підприємства...

Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття "підприємництво"
Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у XVII ст хоча співтовариства підприємців які складалися з... Сторична довідка Вагомий внесок у...

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ТА ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ... НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК... Для студентів економічних спеціальностей...

«Економіка ветеринарної справи» з дисципліни "Організація і економіка ветеринарної справи"
Міністерство аграрної політики України...

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з предмету Економіка підприємств. Розділ 1 Підприємство в сучасній системі господарювання
Політехнічний технікум... Конотопського інституту Сумського державного університету...

Менеджмент персоналу. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ. до виконання курсової роботи для студентів галузі знань 0305 - “Економіка і підприємництво”, спеціальність 7.030505 „Управління персоналом і економіка праці”
Менеджмент персоналу Методичні вказівки до виконання курсової роботи Укл Кондиріна А Г Чернігів ЧДТУ с... ЗМІСТ...

Грошові кошти та організація розрахунків на підприємствах. Розрахунок планування прибутку. Розрахунок загального та чистого прибутку, їх розподіл і використання. Санація підприємства
Основними завданнями фінансової роботи являються - мобілізація фінансових ресурсів в розмірі, необхідному для забезпечення нормального процесу… Призначення фінансового планування і прогнозування полягає в визначенні потреб… Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для…

ХОЛДИНГОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ
ХОЛДИНГОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ... Холдинг поняття функціонування досвід... ЗАДАЧІ...

Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис. Документація, інвентаризація. Облікові реєстри, техніка, форми та організація обліку на підприємствах
ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА... Василевська Н Є...

Планування рекламної діяльності підприємства
Процес радикалізації, відновлення торкнувся усі без винятку політичні, економічні і соціальні інститути. У період переходу народного господарства країни до ринкової економіки, коли… При правильній організації реклама дуже ефективна і сприяє швидкій та безперебійній реалізації виробленої продукції. …

0.032
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам