Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава встановлює певні правила, які у своїй сукупності утворюють зовнішньоторговельну політику.
Політика вільної торгівлі (free trade) - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи при цьому виконують лише реєстраційні функції. Таку політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дозволяє місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.
Протекціонізм (protectionism) - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання системи обмежень імпорту.
Політика протекціонізму захищає національних виробників, заохочує розвиток національного виробництва різних продуктів. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюється стимули до технічного прогресу, що у свою чергу, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. При такій політиці посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговій політиці країн, що розвиваються.
Державне регулювання може бути:
1) одностороннім – без узгодження з країнами-партнерами;
2) двостороннім - узгодження з країнами-партнерами;
3) багатостороннім – узгодження і регулювання між багатьма країнами (ВТО).
Виділяють декілька форм протекціонізму:
- колективний – здійснюється угрупуваннями країн відносно країн, які в це угрупування не входять;
- галузевий– захищає певні галузі, перед усім, сільське господарство, в межах аграрного протекціонізму;
- прихований – здійснюється заходами внутрішньої економічної політики;
- селективний – спрямований проти окремих країн або окремих товарів.
Режими та принципи зовнішньої торгівлі:
- режим найбільшого сприяння (нації) (РНС). РНС- це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у галузі торгівлі, мореплавства, правового стану громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій стороні;
- національний режим - надання іноземним товарам, послугам, капіталу, юридичним та фізичним особам правового режиму, який однаковий або не менш сприятливий, ніж той, який застосовується до аналогічних вітчизняних товарів, послуг, капіталів, фізичних та юридичних осіб;
- преференційний режим. Передбачає надання СРК переваг із доступу їх товарів на ринки ПРК, основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді понижених ставок імпортних мит. Преференції практикуються практично усіма ПРК як однобічна поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів;
- регулятивний режим (каральний)– зменшення обсягів торгівлі шляхом тарифного і нетарифного регулювання.
- принцип свободи транзиту -забезпечення стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни, незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей принцип виражає принцип рівноправності у питаннях транспортного доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб’єктів міжнародного торгового обігу;
- принцип транспарентності, або принцип гласності ЗТ законодавства - забезпечення прозорості системи регулювання ЗТ. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування. Принцип гласності традиційно має на увазі застереження про нерозголошення конфіденційних відомостей, яке б утруднило застосування акту ЗТ законодавства, суперечило б суспільним інтересам або завдало б шкоди законним діловим інтересам окремих підприємств.
- принцип нотифікації - інформування про систему регулювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного повідомлення органів, які здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.