Вимога про вміст місцевих компонентів

Переважно вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, які розвиваються в межах політики імпортозаміщення, яка передбачає створення і нарощування національної бази виробництва імпортованих товарів з тим, щоб у майбутньому відмовитися від їх імпорту. Уряди розвинутих країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів для того, щоб уникнути переміщення виробництва у країни, що розвиваються з дешевшою робочою силою і зберегти тим самим власний рівень зайнятості.

Припустимо, що пропозиція товару в країні складає S_d, а попит – D_d. Пропозиція товару з-за кордону в умовах свободи торгівлі складає S₁ за ціною P₁. Оскільки собівартість виробництва всередині даної країни вища, ніж за кордоном, тому ціна, по якій у ній пропонується товар, завжди вища від ціни його пропозиції з-за кордону. Якщо додати кількість товару, який пропонують місцеві виробники і кількість, яку пропонують з-за кордону по кожній ціні, то отримаємо пряму сукупної пропозиції товару на ринок даної країни S₂. Внутрішній попит зрівняється з сукупною пропозицією у точці рівноваги A, в якій буде продано Q₆ одиниць товару за ціною P₁, причому Q₁ товару буде продано місцевими компаніями, і Q₅ – іноземними (рис. 6.4).

Уряд вирішує захистити місцевих виробників і вводить вимогу про вміст місцевих компонентів у готовій продукції. Щоб не потрапити під обмеження, іноземні компанії переміщують свої виробництво у дану країну, що збільшує їх витрати. Отже їх продукція стає дорожчою і пряма пропозиції з-за кордону S₁ переміщається на рівень S₃. Це приводить до переміщення прямої сукупної пропозиції S₂ на рівень S₄ і балансує ринок в точці В, у якій ціна на товар збільшилася до Р₂, а обсяг продажів скоротився до Q₄. З цієї кількості Q₂ штук товару виготовляють національні компанії, і Q₃ – іноземні, які розміщені тепер всередині даної країни.

 

 

Рис. 6.4. Економічний ефект вимоги про вміст місцевих компонентів

 

Через вимогу про вміст дорожчих місцевих компонентів збільшилася ціна на товар з Р1 до Р2, а втрата надлишку споживання склала для країни сегменти a+b+c+d+e. Як і у випадку тарифу маємо ефект переділу (а), ефект захисту (b), ефект споживання (d) і ефект доходів (с+е). При цьому під сегмент (с) отримує іноземний виробник, який розмістився на території даної країни, а під сегмент (е) – представляє зростання витрат виробництва. Сукупні економічні втрати країни складають b+e+d. Точно розрахувати цей показник не можна, оскільки нахил прямої пропозиції після введення вимоги про вміст місцевих компонентів переважно невідомий.