В ОС Linux можна виділити три основні частини:
• ядро, яке реалізує основні функції ОС (керування процесами, пам'яттю, введенням-виведенням тощо);
• системні бібліотеки, що визначають стандартний набір функцій для використання у застосуваннях (виконання таких функцій не потребує переходу в привілейований режим);
• системні утиліти (прикладні програми, які виконують спеціалізовані задачі). Призначення ядра Linux і його особливості Linux реалізує технологію монолітного ядра. Весь код і структури даних ядра перебувають в одному адресному просторі. У ядрі можна виділити кілька функціональних компонентів [63].
• Планувальник процесів — відповідає за реалізацію багатозадачності в системі (обробка переривань, робота з таймером, створення і завершення процесів, перемикання контексту).
• Менеджер пам'яті - виділяє окремий адресний простір для кожного процесу і реалізує підтримку віртуальної пам'яті.
• Віртуальна файлова система — надає універсальний інтерфейс взаємодії з різними файловими системами та пристроями введення-виведення.
• Драйвери пристроїв - забезпечують безпосередню роботу з периферійними пристроями. Доступ до них здійснюється через інтерфейс віртуальної файлової системи.
• Мережний інтерфейс — забезпечує доступ до реалізації мережних протоколів і драйверів мережних пристроїв.
• Підсистема міжпроцесової взаємодії — пропонує механізми, які дають змогу різним процесам у системі обмінюватися даними між собою.
Деякі із цих підсистем є логічними компонентами системи, вони завантажуються у пам'ять разом із ядром і залишаються там постійно. Компоненти інших підсистем (наприклад, драйвери пристроїв) вигідно реалізовувати так, щоб їхній код міг завантажуватися у пам'ять на вимогу. Для розв'язання цього завдання Linux підтримує концепцію модулів ядра.