У попередніх розділах вже йшлося про те, що у перекладацькій діяльності треба принципово розмежовувати два рівні - мікро та макро -і разом з ними два суттєво різних типи перекладу: словесний і текстовий. При цьому наполегливо акцентувалося, що макрорівень породжує зовсім інші перекладацькі труднощі, ніж мікрорівень, інколи майже непереборні, і тому потребує своїх шляхів їх подолання, комплекс яких можна умовно назвати "компенсаційним" (на відміну від традиційних засобів перекладу окремої лінгвальної одиниці - еквівалента, аналога, запозичення, опису). Якщо вже і використовувати на рівні макро-перекладу вказані терміни, то лише у поширеному значенні^"тексот-еквівапенпГ (як результат концептуального перекладу, вербального переоформлення концепції оригіналу), "текст-аналог" (як наслідок інтерпретаційного перекладу, словесного пристосування перекладачем змісту оригіналу до потреб адресата), "текст-запозичення" (як виріб констатуючого перекладу, майже дослівне перенесення тексту оригіналу у мову перекладу), "текст-опис" (витвір вільного перекладу, обробка за сюжетом і стильовою манерою). У будь-якому випадку серед вказаних чотирьох можливостей створення тексту перекладу перекладач компенсує складності оригіналу власними доробками, спираючись, перш за все, на прагматику першоджерела, котра залежить не тільки від задуму адресанта, а й від жанрового типу висловлювання.
Ці три чинники (тип висловлювання, задум автора, доробки перекладача) і створюють макрорівень перекладу. Про них ідеться у наступних підрозділах, де під "типом висловлювання" мається на увазі-функціональний стиль, під "задумом автора" - ідіолект, під "доробками перекладача" - його індивідуальний стиль.