В. Наголос у складних словах

Особливу увагу слід приділяти наголосу у складних словах, які складаються з означального та означуваного (основного) слів. На означальне слово, яке, як правило, розташоване на першому місці, падає наголос, на друге - означуване - слово падає побічний наголос. Слід зауважити, що різниця між цими наголосами значно більша, ніж в українській мові.

г. Поняття фонетичного слова

Вагомим чинником між комплексом звуків та інтонацією виступає фонетичне слово, яке рідко збігається з лексичною одиницею і вимовляється як єдина фонетична субстанція з одним наголосом. Отже, кількість фонетичних слів у реченні дорівнює кількості наголосів у ньому; на практиці слід обов'язково реалізувати дану закономірність: як правило, не наголошуються у німецькому реченні прийменники, артиклі сполучники, заперечення (крім "nein"), модальні та допоміжні дієслова, більшість займенників. Останні вимовляються з наступним наголошеним словом як єдиний і окремий фонетичний імпульс, який лежить в основі ритміки мовлення. Слід також зазначити, що завше наголошуються іменники, прикметники, вагомі дієслова, вагомі числівники, які виступають як основа фонетичного слова, формуючи смислову структуру речення.

§ 3.2. Практичні аспекти інтонації німецького речення

Зупинимося окремо на головних інтонаційних особливостях фонетики німецької мови. Тут, як і для інших європейських мов, головними інтонаційними засобами виступають: наголос у реченні, паузи, мелодія, тембр, висота тону, сила тону, темп вимовлення. Звісно, реалізація цих засобів суттєво залежить від індивідуальних (психічних, фізіологічних і навіть інтелектуальних) особливостей мовця як і від конкретної ситуації мовлення (загальновідомо, що К. Станіславський виділив для вимови

лише одного слова "здравствуйте" аж 25 інтонаційних варіантів). Проте перекладачеві слід мати на увазі й застосовувати на практиці головні канонічні закономірності інтонування німецького речення.

I. У вигляді атомарної інтонаційної структури речення виступає про
сте непоширене розповідне речення із підметом, вираженим займенни
ком. Тут логічний (головний) наголос у реченні падає на присудок.

Ich "lese.

Якщо ж іменний присудок складний, то наголос падає на його другу частину.

Ich heiЯe; Anna. Ich bin'Studentin.

Мелодія такого речення зростає до логічного наголосу й спадає до кінця.

II. Поширені розповідні речення відзначаються наявністю різних за
вагою наголосів, внутрішніх пауз, різних мелодичних рисунків. Визна
чальним тут є поділ розповідного речення на синтагми, цих інтонацій
но, граматично та смислово організованих фрагментів речення. На по
чатку речення синтагмою може виступати поширений підмет чи друго
рядний член речення. Окремі синтагми формують ланки перечисления
або сюжетно вагомі фрагменти речення. Знову ж таки, кількість син
тагм зумовлена індивідуальними особливостями мовця, його досвідом,
декламаторською майстерністю та ситуацією мовлення. З одного боку,
перекладач не має права демонструвати у процесі перекладу свій голо
совий артистизм, але, з іншого боку, його інтонація має бути багатою,
приємною, доповнюючи інтонаційні особливості об'єкту перекладу та
сприяючи його розумінню.

Слід розрізняти попередню та завершальну (кінцеву) синтагми. Між синтагмами виділяють синтагматичну паузу. В кожній синтагмі присутній синтагматичний наголос, розташований на найвагомішому в синтагмі слові, якщо, звісно, мова не йде про синтагму з логічним наголосом. Всі попередні синтагми мають висхідну мелодію до синтагматичної паузи; кожна наступна синтагма розпочинається на тому ж інтонаційному рівні, що і початок речення; прикінцева синтагма має інтонаційний рисунок простого непоширеного розповідного речення.

119

Решта голосних та приголосних зовсім або майже не відрізняються від українських.

в. Наголос у складних словах;